Рішення № 139973591, 16.09.2026, Тарутинський районний суд Одеської області

Тарутинський районний суд Одеської області

_____________

Справа №514/1500/25

Провадження по справі № 2/514/31/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2026 року с-ще Бессарабське

Тарутинський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Тончевої Н.М.,

при секретарі Аронєт Л.С.,

розглянувши в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Буджацької селищної ради Болградського району Одеської області про визнання права на земельну частку (пай) у порядку спадкування, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить визнати за нею право на земельну частку (пай) розміром 0.82 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), яка розташована на території Буджацької селищної ради Болградського району Одеської області в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Свої вимоги мотивує тим, що згідно Державного акту на право колективної власності на землю серії ОД №013-23 КСП " Прогрес", на підставі рішення VІІІ сесії ХХІІ скликання Вознесенської-Другої сільської Ради народних депутатів від 26 лютого 1997 року №8 передано для ведення товарного сільськогосподарського виробництва землю у колективну власність розміром 3187.6 га.

Відповідно до списку громадян членів КСП " Прогрес" Тарутинського району Одеської області, що є додатком до Державного акту на право колективної власності на землю серії ОД №013-23 ОСОБА_2 (№117) отримала право на земельну частку (пай).

ОСОБА_2 на підставі рішення Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 06 жовтня 1997 року №331 належало право на земельну частку ( пай ) розміром 4.39 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі з земель, переданих у колективну власність колишнього КСП "Прогрес", що підтверджується сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ОД №0314069, виданим 09 жовтня 1997 року Тарутинською районною державною адміністрацією.

10 жовтня 2004 року ОСОБА_2 отримала Державний акт на право приватної власності на землю серії IV-ОД №053399, згідно якого вона на підставі розпорядження Тарутинської райдержадміністрації №155/А від 06 травня 2004 року стала власником земельної ділянки площею 3.60 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Вознесенської Другої сільської Ради.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 02 березня 2009 року Вознесенською Другою сільською радою Тарутинського району Одеської області .

06 грудня 2011 року ОСОБА_1 отримала Свідоцтво про право на спадщину за законом серії ВРО №219375, згідно якого як спадкоємець майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 отримала право власності на земельну ділянку площею 3.60 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Вознесенської Другої сільської Ради.

Однак, зазначила позивач, з рішення Буджацької селищної ради Болградського району Одеської області про відмову розроблення технічної документації із землеустрою №2224-VІІІ від 24 грудня 2024 року вбачається, що при розпаюванні земель колективної власності КСП «Прогрес» із загальної площі земель, які перебувають в оренді у кожного фермера між пайовиками згідно додатку до Державного акту про право колективної власності на землю КСП «Прогрес», кожному пайовику належить ще по 0.82 умовних кадастрових гектара.

Тобто, під час вирішення питання про розподіл (паювання) земель КСП «Прогрес» до складу кожного земельного паю увійшли земельні ділянки під ріллю та під багаторічними насадженнями, але в натурі на місцевості пайщикам фактично була виділена тільки рілля, землі під багаторічними насадженнями не були розподілені та виділені в натурі.

При зверненні до нотаріуса про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на вказані земельні ділянки, позивачу було роз`яснено, що їй необхідно надати правовстановлюючі документи на спадкове майно, що підтверджується роз`ясненням №58/02-14 від 14 січня 2025 року.

Зазначене вище стало підставою для звернення позивача до суду з зазначеним позовом.

В судове засідання позивач не з`явилась, надала заяву з проханням розглянути справу у її відсутність, позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Представник відповідача Бородінської селищної ради Болградського району Одеської області в судове засідання не з`явився, надав суду заяву, в якій зазначив, що з позовом згоден та просить розглянути справу за його відсутністю.

Оскільки сторони в судове засідання не з`явились, то відповідно до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається , що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є донькою ОСОБА_2 , що підтверджується : свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 та свідоцтвом про укладання шлюбу серії НОМЕР_3 .

Згідно Державного акту на право колективної власності на землю серії ОД №013-23 КСП " Прогрес", на підставі рішення VІІІ сесії ХХІІ скликання Вознесенської-Другої сільської Ради народних депутатів від 26 лютого 1997 року №8 передано для ведення товарного сільськогосподарського виробництва землю у колективну власність розміром 3187.6 га.

Відповідно до списку громадян членів КСП " Прогрес" Тарутинського району Одеської області, що є додатком до Державного акту на право колективної власності на землю серії ОД №013-23 ОСОБА_2 (№117) отримала право на земельну частку (пай).

ОСОБА_2 на підставі рішення Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 06 жовтня 1997 року №331 належало право на земельну частку ( пай ) розміром 4.39 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі з земель, переданих у колективну власність колишнього КСП "Прогрес", що підтверджується сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ОД №0314069, виданим 09 жовтня 1997 року Тарутинською районною державною адміністрацією.

10 жовтня 2004 року ОСОБА_2 отримала Державний акт на право приватної власності на землю серії IV-ОД №053399, згідно якого вона на підставі розпорядження Тарутинської райдержадміністрації №155/А від 06 травня 2004 року стала власником земельної ділянки площею 3.60 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Вознесенської Другої сільської Ради.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 02 березня 2009 року Вознесенською Другою сільською радою Тарутинського району Одеської області .

06 грудня 2011 року ОСОБА_1 отримала Свідоцтво про право на спадщину за законом серії ВРО №219375, згідно якого як спадкоємець майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 отримала право власності на земельну ділянку площею 3.60 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Вознесенської Другої сільської Ради.

Однак, зазначила позивач, з рішення Буджацької селищної ради Болградського району Одеської області про відмову розроблення технічної документації із землеустрою №2224-VІІІ від 24 грудня 2024 року вбачається, що при розпаюванні земель колективної власності КСП «Прогрес» із загальної площі земель, які перебувають в оренді у кожного фермера між пайовиками згідно додатку до Державного акту про право колективної власності на землю КСП «Прогрес», кожному пайовику належить ще по 0.82 умовних кадастрових гектара.

Тож, під час вирішення питання про розподіл (паювання) земель КСП «Прогрес» до складу кожного земельного паю увійшли земельні ділянки під ріллю та під багаторічними насадженнями, але в натурі на місцевості пайщикам фактично була виділена тільки рілля, землі під багаторічними насадженнями не були розподілені та виділені в натурі.

При зверненні до нотаріуса про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на вказані земельні ділянки, позивачу було роз`яснено, що їй необхідно надати правовстановлюючі документи на спадкове майно, що підтверджується роз`ясненням №58/02-14 від 14 січня 2025 року.

Правовідносини з приводу спадщини регулюються відповідними нормами ЦК України.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Однією з таких підстав є спадкування майна, в тому числі за законом відповідно до ст.1217 ЦПК України.

Положеннями ст.ст.1216-1218 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Статтею 1261 ЦК України встановлено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно ч.1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України).

В силу перелічених правових норм, позивач є спадкоємцем за законом першої черги, який скористався своїм правом прийняття та оформлення спадщини, що відкрилася після смерті її чоловіка.

Разом з цим її право порушене, оскільки вона позбавлена можливості в позасудовому порядку реалізувати у повному обсязі свої спадкові права, хоча володіє усіма необхідними законними підставами для цього, оскільки за час свого життя спадкодавець не оформив належним чином своє право на дві земельні частки (паї) розміром 0.82 у.к.га кожна під багаторічними насадженнями.

Відповідно до п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» при вирішенні спору про спадкування, права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай).

Відповідно до Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 08.08.1995 року № 720/95, право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю.

Пунктом 17 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, який набрав чинності в 2002 році передбачено, що відповідно до формулювань Указу Президента України від 08 серпня 1993 року № 720/95 слід розуміти, що сертифікат на право на земельну частку (пай) має не правовстановлююче, а правопосвідчувальне значення, тобто право на земельну частку (пай) виникає у члена господарства з моменту виникнення відповідного права колективної власності на земельну ділянку (пай) та існує незалежно від його посвідчення сертифікатом.

Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05.06.2003 року № 899-VІ (надалі Закон) визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками.

Статтею 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05.06.2003 року № 899-VІ визначено коло осіб, які мають право на земельну частку (пай):

колишні члени колективних сільськогосподарських підприємства, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариства, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємства, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку;

громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом.

Також ч 3 ст.1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05.06.2003 року № 899-VІ передбачено, що право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено у судовому порядку.

Згідно ст.2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05.06.2003 року № 899-VІ основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Частиною другою цієї статті визначено, що документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Стаття 3 Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05.06.2003 року № 899-VІ визначає підстави для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв).

Підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації.

Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), яка належить їм по праву, подають до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища).

В разі подання заяв про виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідна сільська, селищна, міська рада чи районна державна адміністрація приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Як роз`яснено в п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акту про право власності на землю.

Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акту, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, зокрема й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Таким чином, судом встановлено на підставі належних і допустимих доказів, що мати позивача - спадкодавець ОСОБА_2 мала право на земельну частку (пай) розміром 4.39 умовних кадастрових гектара, на яку, на підставі сертифікату, було отримано державний акт на право власності на земельну ділянку зі складом сільськогосподарських угідь у виді ріллі розміром 3.60 га, при цьому оригінал сертифікату було вилучено, оскільки замість нього видано державний акт. Проте, за життя спадкодавець, не зміг реалізувати своє право на земельну частку (пай) зі складом сільськогосподарських угідь у виді багаторічних насаджень площею 0.82 умовних кадастрових гектара, та не отримав відповідних державних актів. З огляду на зазначене, позивач, згідно вимог чинного законодавства, успадкувала дане право, яке підлягає захисту у судовому порядку.

Згідно ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини. Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, як передбачено п. «а» ч.3 ст.152 Земельного Кодексу України. Частиною 2 ст.373 ЦК України передбачено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст.1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Пунктами 16, 17 Перехідних положень Земельного кодексу України встановлено, що громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю.

Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними прав вимоги на відведення земельної частки (пай) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Згідно п.3.5 Інформаційного листа Вищого ССУ з розгляду кримінальних та цивільних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» у разі втрати, пошкодження сертифіката про право на земельну частку (пай) аналогічного порядку видачі нового сертифікату на ім`я спадкодавця спадкоємцям особи, яка мала право на земельну частку (пай), не передбачено. Отже, належним способом захисту прав спадкоємців у разі відмови нотаріуса видати свідоцтво право на спадщину на земельну частку (пай) є звернення спадкоємців до суду з вимогами про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування.

Відповідно до приписів ст.1275 ЦК України у випадку прийняття спадщини слід враховувати, що не допускається прийняття спадщини з умовою чи застереженням. Так, не можна прийняти лише якусь частину майна, що входить до складу спадщини, а від іншої частини відмовитися взагалі чи прийняти її під якоюсь умовою. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.

Так, враховуючи, що після смерті ОСОБА_2 , спадщина яка їй належала, успадкована спадкоємцем ОСОБА_1 , ніхто більше з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 не звертався, прийняття спадщини за умовою чи застереженням не допускається, спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину, суд вважає за можливе визнати за позивачем право на зазначене спадкове майно за законом.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12,13,81,89,141,264,265,268,272, 273, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Буджацької селищної ради Болградського району Одеської області про визнання права на земельну частку (пай) у порядку спадкування - задовольнити в повному обсязі.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 в порядку спадкування за законом:

право на земельну частку ( пай ) без визначення меж в натурі площею 0.82 у умовних кадастрових гектарах, що розташована на території Бородінської селищної ради Болградського району Одеської області, та належала спадкодавцю ОСОБА_2 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.М. Тончева