Ухвала суду № 139973358, 22.09.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/18422/26

Провадження №2-з/522/540/26

УХВАЛА

22 вересня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд міста Одеси у складі головуючої судді Косіциної В.В. розглянувши заяву представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 про забезпечення позову, -

ВСТАНОВИВ:

17 вересня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеса надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Споживчого товариства «ГРАНДБУД» про визнання недійсним пункту договору асоційованого членства в споживчому товаристві та його розірвання, у якій позивач просить суд:

- звільнити позивача від сплати судового збору на підставі статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів»;

- визнати недійсним пункт 5.8. договору асоційованого членства в споживчому товаристві від 07 серпня 2019 року №2/7, укладений між ОСОБА_1 та СТ «ГРАНДБАД»;

- розірвати договір асоційованого членства в споживчому товаристві від 07 серпня 2019 року №2/7, укладений між ОСОБА_1 та СТ «ГРАНДБУД»;

- стягнути зі СТ «ГРАНДБУД» на користь ОСОБА_1 грошові кошти, сплачені за договором асоційованого членства в споживчому товаристві від 07 серпня 2019 року №2/7, у сумі 1 032 764,00 гривень;

- стягнути зі СТ «ГРАНДБУД» на користь ОСОБА_1 (штраф, за період прострочення виконання зобов`язання з 29.12.2023 по 14.09.2026, у сумі 102 346,91 гривень;

- судові витрати покласти на відповідача.

За результатами автоматичного розподілу справа передана для розгляду судді Приморського районного суду міста Одеси Косіциній В.В.

17 вересня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла заява представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 про забезпечення позову, у якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, в розмірі суми стягнення (позовних вимог) 1 135 110,91 гривень, що знаходяться на всіх банківських рахунках у всіх банківських або інших фінансово-кредитних установах України та належать або підлягають сплаті СТ «ГРАНДБУД» (ідентифікаційний код: 39468655; місцезнаходження: 65012, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Вадима Корженка (Осипова), будинок 25).

Заява мотивована тим, що по-перше, у відповідача відсутнє нерухоме майно; по-друге, у відповідача відсутній статутний капітал; по-третє, відповідач повністю ігнорує всі звернення позивача, а кореспонденцію з відділення АТ «УКРПОШТА» не забирає; по-четверте, відповідач не є і ні замовником будівництва, а ні підрядником; по-п`яте, у відповідача та пов`язаних з ним особами наявна велика кількість невирішених судових спорів з аналогічним предметом спору та наявні відкриті кримінальні провадження.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

У п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України вказано, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Постанова ВП ВС від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 містить висновок про те, що тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.

Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.

У частині 1 статті 150 ЦПК України наведено перелік видів забезпечення позову, серед яких у пункті 1 законодавець вирізняє накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.

Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Ключовим є встановлення судом:

1) наявності спору між сторонами;

2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду;

3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами;

4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Згідно з ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Із зазначеної норми вбачається, що арешт, як захід забезпечення позову може бути застосовано виключно до майна, що належить на праві власності відповідачеві.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна, тоді як заборона на відчуження об`єкта нерухомого майна - це перешкода у вільному розпорядженню майном.

У постанові Верховного Суду від 06 березня 2023 року у справі №916/2239/22 зазначено що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб що не є учасниками даного судового процесу.

Зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів убачається, що відповідно до пункту 2.1 договору асоційованого членства в споживчому товаристві від 07.08.2019 №2/7 пайовик у порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов`язується внести пайовий внесок у розмірі 1 032 764,00 гривень

Разом із тим у заяві про забезпечення позову заявник просить накласти арешт не лише на грошові кошти в межах вартості об`єкта нерухомості, а й на грошові кошти в розмірі 102 346,91 гривень які нараховані як штраф за порушення відповідачем умов договору.

Суд зазначає, що розмір пайового внеску, сплаченого позивачем за договором асоційованого членства в споживчому товаристві від 07.08.2019 №2/7, є чітко визначеним та становить 1 032 764,00 гривень Натомість сума штрафу в розмірі 102 346,91 гривень є додатковою грошовою вимогою, нарахованою позивачем у зв`язку з невиконанням, на його думку, відповідачем договірних зобов`язань. При цьому питання щодо наявності підстав для стягнення зазначеної суми, правильності її нарахування та розміру підлягають вирішенню судом під час розгляду справи по суті. Відтак на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі суд не вбачає достатніх правових підстав для застосування заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах суми штрафу в розмірі 102 346,91 гривень.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд враховує те, що значна частина грошових коштів, на які заявник просить накласти арешт є грошові кошти, які були передані відповідачу за договором, тобто, на грошові кошти, які належали позивачу та на момент розгляду справи перебувають у розпорядженні відповідача.

Суд також враховує те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.

При цьому суд зауважує, що відповідачем не наведено та не надано доказів на підтвердження того, що застосування зазначеного заходу забезпечення позову може призвести до фактичного блокування його господарської діяльності або істотно перешкоджати її здійсненню.

Окрім того, відповідно до частини 1 статті 158 ЦПК України відповідач не позбавлений можливості в подальшому звернутися до суду із вмотивованим клопотанням про скасування заходів забезпечення позову у разі зміни обставин, які стали підставою для їх застосування, або з інших передбачених законом підстав.

З огляду на наведене, оцінюючи співмірність заявленого заходу забезпечення позову із предметом спору, характер спірних правовідносин та обсяг заявлених вимог, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви про забезпечення позову у частині накладення арешту на грошові кошти в межах розміру пайового внеску, а саме в сумі 1 032 764,00 гривень, які знаходяться на всіх банківських рахунках у всіх банківських та інших фінансово-кредитних установах України та належать або підлягають сплаті СТ «ГРАНДБУД».

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.149-154,157,259-261,353-355 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Заяву представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 про забезпечення позову задовольнити частково.

Накласти арешт на грошові кошти, що знаходяться на всіх банківських рахунках у всіх банківських або інших фінансово-кредитних установах України та належать або підлягають сплаті Споживчому товариству «ГРАНДБУД», м. Одеса, вул. Вадима Корженка, 25, ЄДРПОУ 39468655, в межах грошової суми у розмірі 1 032 764 (один мільйон тридцять дві тисячі сімсот шістдесят чотири) гривні 00 (нуль) копійок.

Ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Стягувач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Боржник Споживче товариство «ГРАНДБУД», Одеська обл., м. Одеса, вул. Вадима Корженка (Осипова), буд. 25, код ЄДРПОУ: 39468655.

Строк пред`явлення до виконання ухвали суду про забезпечення позову складає три роки.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом 15-ти днів.

Текст ухвали складено та підписано 22 вересня 2026 року.

Суддя Косіцина В.В.

22.09.26