Рішення № 139971872, 21.09.2026, Великоолександрівський районний суд Херсонської області

Справа № 650/3016/26

провадження № 2/650/3284/26

РІШЕННЯ

іменем України

21 вересня 2026 року селище Велика Олександрівка

Великоолександрівський районний суд Херсонської області у складі головуючого судді Сікори О.О., за участю секретаря судового засідання Завістовської Л.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами позики та споживчого кредиту,

ВСТАНОВИВ:

12 травня 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за трьома окремими договорами. Позивач просив стягнути 65 020,38 грн заборгованості, а також понесені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08 жовтня 2025 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» та відповідачем укладено договір позики № 7827626, а 01 жовтня 2025 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем укладено кредитні договори № 6169781 і № 102750580. Позивач зазначив, що первісні кредитори виконали свої обов`язки з надання коштів, однак відповідач зобов`язання щодо їх повернення не виконав.

Право вимоги за договором позики № 7827626 позивач пов`язує з договором факторингу № 20022026/4 від 20 лютого 2026 року, укладеним між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «ФК «ЄАПБ». Право вимоги за кредитними договорами № 6169781 і № 102750580 позивач пов`язує з договором факторингу № 24022026 від 24 лютого 2026 року, укладеним між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «ЄАПБ».

За договором позики № 7827626 позивач просить стягнути 24 525,00 грн, у тому числі 7 500,00 грн основного боргу, 21,75 грн процентів, 2 003,25 грн плати за надання позики та 15 000,00 грн пені.

За кредитним договором № 6169781 позивач просить стягнути 20 190,00 грн, у тому числі 5 000,00 грн основного боргу, 1 350,00 грн комісії за надання кредиту, 5 840,00 грн комісії за обслуговування кредиту та 8 000,00 грн неустойки.

За кредитним договором № 102750580 позивач просить стягнути 20 305,38 грн, у тому числі 5 000,00 грн основного боргу, 3 220,38 грн процентів, 1 125,00 грн комісії за надання кредиту, 2 960,00 грн комісії за обслуговування кредиту та 8 000,00 грн неустойки.

Ухвалою Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 18 травня 2026 року відкрито провадження у справі та визначено її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Сторонам надано можливість викласти свої позиції у позові, відзиві та відповіді на відзив.

Відповідач подав відзив, у якому заперечив проти позову. Він просив роз`єднати вимоги за трьома договорами, посилався на недостатність доказів фактичного перерахування коштів за договорами «Мілоан», передчасність стягнення всієї суми кредитів, відсутність доказів дострокової вимоги, неправомірність комісій та неможливість стягнення штрафів і пені в період дії воєнного стану. Також відповідач просив перевірити повноту сплати судового збору.

18 вересня 2026 року позивач подав відповідь на відзив. Позивач заперечив проти доводів відповідача, послався на чинність електронних договорів та просив витребувати від АТ «Універсал Банк» інформацію щодо карткового рахунку, на який, за його твердженням, перераховувалися кошти за договорами « ОСОБА_2 ». Позивач також просив не враховувати відзив як такий, що поданий після встановленого строку, та задовольнити позов у повному обсязі.

Суд розглядає подані сторонами заяви та докази в сукупності. Підстав для залишення відзиву без розгляду суд не встановив, оскільки з наведених сторонами матеріалів неможливо достовірно визначити дату вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження, від якої обчислювався строк для подання відзиву. Крім того, правові заперечення відповідача стосуються обставин, які суд зобов`язаний перевірити незалежно від процесуальної оцінки строку подання відзиву.

Щодо порядку розгляду та об`єднання вимог

Відповідно до частини першої статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві можуть бути об`єднані кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. У цій справі всі вимоги пред`явлені одним позивачем до одного відповідача, стосуються стягнення грошової заборгованості, підтверджуються договорами, розрахунками, платіжними документами та документами про відступлення права вимоги.

Обставини укладення трьох договорів є різними, однак їх спільний розгляд не перешкоджає встановленню обставин за кожним договором окремо. Навпаки, суд може послідовно перевірити самостійні вимоги в межах одного провадження, не поєднуючи доказову базу та розрахунки.

Крім того, відповідно до частини шостої статті 188 ЦПК України роз`єднання позовних вимог допускається до початку розгляду справи по суті, якщо це сприятиме виконанню завдання цивільного судочинства. У спрощеному провадженні без судового засідання розгляд справи по суті починається через тридцять днів з дня відкриття провадження, якщо інше не визначено судом. Відзив із клопотанням про роз`єднання поданий 14 вересня 2026 року, тобто після спливу цього строку. Підстав для роз`єднання вимог на цій стадії суд не вбачає.

Довід відповідача про необхідність сплати судового збору як за три окремі позови також не приймається. Частина перша статті 176 ЦПК України передбачає визначення ціни позову у справах, що складаються з кількох самостійних вимог, за їх загальною сумою. Позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 662,40 грн, що відповідає ставці 1,5 відсотка від ціни позову з урахуванням мінімального розміру та коефіцієнта 0,8 за подання позову в електронній формі.

Саме по собі можливе роз`єднання вимог не створює обов`язку повторно сплачувати судовий збір або здійснювати його перерахунок. Такий підхід прямо випливає з частини шостої статті 6 Закону України «Про судовий збір» та підтверджений Верховним Судом, зокрема у постанові від 06 липня 2021 року у справі № 910/7610/20.

Щодо укладення електронних договорів

З наданих договорів убачається, що договори № 7827626, № 6169781 та № 102750580 укладалися в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем первісних кредиторів. У договорах зазначені істотні умови, зокрема розмір кредиту, строк, порядок повернення, процентна ставка, комісії та наслідки порушення зобов`язань.

Договори містять умови про підписання одноразовим ідентифікатором. Відповідно до статей 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у передбачений законом спосіб, прирівнюється за правовими наслідками до договору, укладеного у письмовій формі.

Верховний Суд у постановах від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 та від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 виходив із того, що електронна форма договору та підписання одноразовим ідентифікатором відповідають вимогам законодавства, якщо із сукупності документів можна встановити волевиявлення сторін та істотні умови договору.

Відповідач не надав доказів підроблення одноразових ідентифікаторів, несанкціонованого доступу до особистих кабінетів або звернення з вимогами про визнання договорів неукладеними чи недійсними. Тому суд визнає факт укладення договорів доведеним. Разом із тим укладення договору саме по собі не доводить фактичного перерахування коштів та не звільняє позивача від обов`язку підтвердити кожну складову заявленої заборгованості.

Щодо договору позики № 7827626

Договором позики № 7827626 від 08 жовтня 2025 року передбачено надання відповідачу 7 500,00 грн строком до 06 листопада 2025 року. Договором визначено плату за користування позикою та плату за надання позики.

Факт перерахування 7 500,00 грн підтверджується довідкою ТОВ «Європейська платіжна система», у якій зазначено прийняття та завершення платіжної операції 08 жовтня 2025 року, суму операції, її призначення, одержувача та картку з маскованим номером, зазначеним у договорі. До матеріалів також долучено протокол перевірки електронного підпису відповідного документа.

На відміну від двох документів щодо договорів «Мілоан», зазначена довідка містить відомості саме про завершення операції, а не лише про формування платіжного доручення. Відповідач не подав доказів повернення платежу, невідповідності картки або того, що зазначена операція не була проведена. З огляду на стандарт вірогідності доказів суд вважає факт надання 7 500,00 грн доведеним.

Розрахунок процентів у сумі 21,75 грн узгоджується з умовами договору та наданою відомістю нарахувань. Позивач не заявляє до стягнення процентів за понадстрокове користування після переходу права вимоги.

Плату за надання позики у розмірі 2 003,25 грн суд не включає до суми стягнення. Позивач визначає її як плату за надання позики, тобто за дію, яка є основним обов`язком кредитодавця за договором позики. Саме включення такого платежу до тексту договору та до розрахунку загальної вартості кредиту не доводить, що він є оплатою окремої додаткової послуги, наданої відповідачу.

За змістом статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» комісії можуть включатися до загальних витрат за кредитом, однак ця норма визначає склад розрахунку загальної вартості, а не встановлює безумовне право кредитодавця стягувати будь-який платіж, названий комісією. Верховний Суд у постанові Великої Палати від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 наголосив на необхідності оцінювати фактичний зміст платежу, а не лише його назву.

Оскільки позивач не довів самостійної додаткової послуги, за яку стягується 2 003,25 грн, ця складова задоволенню не підлягає.

Пеня у розмірі 15 000,00 грн також не підлягає стягненню. Вона нарахована за прострочення виконання грошового зобов`язання, яке виникло у 2025 році, тобто в період дії воєнного стану. Пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України звільняє позичальника від обов`язку сплачувати таку неустойку та передбачає списання нарахувань, здійснених з 24 лютого 2022 року.

Посилання позивача на те, що договори укладені після набрання чинності Законом № 3498-IX, не змінює цього висновку. Зазначений закон змінив перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування», але не скасував пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 застосував пункт 18 ЦК України до кредитного договору, а Пленум Верховного Суду у постанові від 07 лютого 2025 року № 6 окремо зазначив, що ця норма охоплює договори позики, кредитні договори та договори про споживчий кредит.

Щодо договорів кредиту № 6169781 та № 102750580

За договором № 6169781 відповідачу було запропоновано 5 000,00 грн кредиту строком 360 днів із кінцевою датою повернення 26 вересня 2026 року. За договором № 102750580 відповідачу також було запропоновано 5 000,00 грн строком 360 днів із кінцевою датою повернення 26 вересня 2026 року.

Графіки платежів за обома договорами передбачають погашення основної суми невеликими проміжними платежами по 5,00 грн та остаточний платіж 4 895,00 грн наприкінці строку. За відсутності дострокової вимоги до 12 травня 2026 року за кожним договором настав строк сплати дванадцяти проміжних платежів, тобто по 60,00 грн основного боргу.

Позивач просить стягнути за кожним договором усі 5 000,00 грн, хоча не довів настання строку сплати 4 940,00 грн за кожним договором. Пункт 2.4.3 договорів передбачає спеціальну процедуру дострокового стягнення, яка включає письмове повідомлення позичальника про прострочення, надання строку для усунення порушення та можливість вимагати платежі, строк яких ще не настав, лише після дотримання цієї процедури.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України прострочення чергової частини може бути підставою для дострокового повернення залишку позики, якщо така вимога заявлена належним чином. Частини друга - четверта статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» зобов`язують кредитодавця письмово повідомити споживача про затримку, зазначити дії для усунення порушення та надати 30 календарних днів з дня отримання вимоги.

У постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2025 року у справі № 766/2926/23 зазначено, що при вимозі повернення платежів, строк сплати яких ще не настав, застосовується спеціальний порядок, передбачений статтею 16 Закону України «Про споживче кредитування». У цій справі позивач не надав письмових вимог за договорами № 6169781 і № 102750580, доказів їх отримання відповідачем або доказів спливу 30-денного строку.

Отже, за договором № 6169781 може бути стягнуто лише 60,00 грн основного боргу, строк сплати якого настав на дату звернення до суду. За договором № 102750580 може бути стягнуто лише 60,00 грн основного боргу з тієї самої причини.

Факт перерахування коштів за договорами «Мілоан» підтверджується платіжними дорученнями № 163227852 та № 110017579, у яких зазначені суми 5 000,00 грн, одержувач, призначення платежу та маскований номер картки НОМЕР_1 . До матеріалів долучені протоколи перевірки електронних підписів архівів документів.

Зазначені документи не є банківськими виписками та не містять окремої відмітки банку про зарахування коштів. Разом із тим вони не можуть бути відкинуті лише через відсутність власноручного підпису на паперовій роздруківці, оскільки платіжні документи сформовані в електронному середовищі, а їх цілісність підтверджена протоколами електронного підпису. Вони узгоджуються з умовами укладених договорів, даними картки та розрахунками кредитора.

Відповідач не подав власної банківської виписки, доказів належності картки іншій особі, повернення переказів або іншої обставини, яка б спростовувала проведення операцій. Тому суд визнає факт надання коштів за договорами «Мілоан» доведеним у сукупності поданих доказів, але оцінює розмір стягнення лише в межах платежів, строк сплати яких настав.

За договором № 102750580 позивач надав відомість щоденних нарахувань, з якої вбачається загальна сума процентів 3 220,38 грн до дати відступлення права вимоги. Водночас у Реєстрі боржників № 2 сам позивач розмежував загальну та прострочену заборгованість: прострочені проценти становили 2 951,10 грн, а 269,28 грн були поточними. Окремого розрахунку та доказів настання строку сплати поточної частини на дату подання позову позивач не подав. Тому суд визнає доведеним право на стягнення лише 2 951,10 грн прострочених процентів, а в решті процентів відмовляє як щодо платежу, строк сплати якого не доведено.

За договором № 6169781 проценти за користування кредитом позивачем до стягнення не заявлялися, тому суд не визначає їх самостійно.

Щодо комісій за договорами Мілоан

За договором № 6169781 позивач заявив 1 350,00 грн комісії за надання кредиту та 5 840,00 грн комісії за обслуговування кредиту. За договором № 102750580 заявлено 1 125,00 грн комісії за надання кредиту та 2 960,00 грн комісії за обслуговування кредиту.

У договорах комісія за надання кредиту визначена як плата за підготовку, організацію та надання фінансової послуги. Плата за обслуговування визначена через розміщення інформації в особистому кабінеті, оновлення даних, повідомлення, одноразові паролі та консультації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець на вимогу споживача безоплатно повідомляє інформацію про стан заборгованості, платежі та строки їх сплати. Тому до складу платної послуги не можуть без додаткового обґрунтування включатися дії, які кредитодавець зобов`язаний здійснювати безоплатно для належного виконання договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 виходила з того, що при оцінці комісії визначальним є зміст фактичної послуги, а не назва платежу. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 зазначила, що плата за стандартне розрахунково-касове обслуговування та надання інформації не може стягуватися без доведення окремої додаткової послуги.

Позивач не подав журналів користування особистим кабінетом, доказів індивідуальних консультацій, окремих платіжних сервісів, повідомлень або інших документів, які б дозволяли встановити фактичне надання відповідачу самостійних платних послуг у заявленому обсязі. Розрахунки кредитора підтверджують лише внутрішнє нарахування сум.

Так само позивач не довів, що одноразові комісії за надання кредиту є оплатою окремої послуги, відмінної від самого надання кредиту. Формулювання договору про «підготовку, організацію та надання» фінансової послуги описує виконання кредитодавцем власного договірного обов`язку, а не послугу, яку споживач отримує окремо від кредиту.

За таких обставин заявлені комісії у загальному розмірі 13 278,25 грн не включаються до суми стягнення. Суд не визнає договори недійсними в цілому, а лише відмовляє у стягненні тих складових заборгованості, правова природа та фактична підстава яких не доведені позивачем належними доказами.

Щодо договорів факторингу

Згідно зі статтями 512 і 514 ЦК України кредитор може бути замінений іншою особою внаслідок відступлення права вимоги, а до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу права.

Позивач надав договори факторингу № 20022026/4 від 20 лютого 2026 року та № 24022026 від 24 лютого 2026 року, відповідні акти приймання-передачі реєстрів боржників, витяги з реєстрів та платіжні документи про оплату фактором ціни договорів. У реєстрах індивідуалізовано відповідача, його реєстраційний номер, номери договорів та склад заявленої заборгованості.

Таким чином, перехід права вимоги до позивача підтверджений. Однак договір факторингу та реєстр боржників підтверджують лише правонаступництво та обсяг права, який сторони факторингу зазначили між собою. Вони не створюють нового боргу відповідача, не збільшують його розмір та не замінюють первинних доказів укладення договору, надання коштів і законності кожного платежу.

Відсутність доказів отримання відповідачем повідомлення про відступлення права вимоги також не припиняє його обов`язку перед первісним кредитором або новим кредитором. Вона могла б мати значення у разі доведення платежу первісному кредитору після відступлення, однак доказів такого платежу відповідач не подав.

Щодо клопотання про витребування доказів

У відповіді на відзив позивач просив витребувати від АТ «Універсал Банк» інформацію про всі карткові рахунки відповідача, належність картки НОМЕР_1 та виписки щодо операцій 01 і 08 жовтня 2025 року.

Відповідно до статті 84 ЦПК України клопотання про витребування доказів має бути подане у строки, встановлені статтею 83 цього Кодексу, а в разі пропуску строку особа повинна обґрунтувати неможливість його подання з причин, що від неї не залежали. Позивач не навів причин, чому не заявив таке клопотання разом із позовом, хоча необхідність підтвердження перерахування коштів була відома йому від початку спору.

Крім того, клопотання сформульоване надмірно широко та містить повторне формулювання щодо надходження 5 000,00 грн 01 жовтня 2025 року без індивідуалізації двох різних платіжних операцій. За наявності договорів, платіжних доручень та протоколів електронного підпису додаткове витребування всієї інформації про рахунки не є необхідним для вирішення спору. У задоволенні клопотання суд відмовляє.

Щодо оцінки доказів та розміру заборгованості

Відповідно до статей 76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц наголошував на значенні банківських виписок та первинних документів для перевірки руху коштів і розрахунку боргу. Разом із тим така практика не означає, що лише банківська виписка є допустимим доказом надання коштів. Суд оцінює кожен документ у сукупності з договором, платіжними реквізитами, електронними підписами, розрахунком та поведінкою сторін.

У цій справі за договором № 7827626 надання коштів підтверджене довідкою платіжної установи про завершену операцію. За договорами «Мілоан» надання коштів підтверджується платіжними дорученнями, даними картки, електронними договорами та протоколами підписання. Відсутність окремої банківської виписки не усуває доказового значення цих документів, але зумовлює обережну оцінку розміру стягнення.

Отже, до стягнення підлягають лише такі суми: 7 500,00 грн основного боргу та 21,75 грн процентів за договором № 7827626; 60,00 грн основного боргу за договором № 6169781; 60,00 грн основного боргу та 2 951,10 грн прострочених процентів за договором № 102750580.

Загальний розмір заборгованості, доведений у цій справі та такий, що підлягає стягненню, становить 10 592,85 грн, а саме:

1. за договором позики № 7827626 від 08 жовтня 2025 року - 7 521,75 грн;

2. за кредитним договором № 6169781 від 01 жовтня 2025 року - 60,00 грн;

3. за кредитним договором № 102750580 від 01 жовтня 2025 року - 3 011,10 грн.

В іншій частині позовних вимог, а саме щодо 54 427,53 грн, позивачу належить відмовити, оскільки ця сума складається з неустойки, комісій, поточних процентів, а також платежів за основною сумою кредитів, строк сплати яких на дату звернення до суду не настав і дострокове стягнення яких не було належно оформлене.

Щодо судових витрат

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати розподіляються між сторонами пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 662,40 грн. Позов задоволено на 16,29 відсотка, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 433,75 грн судового збору.

Інших фактично понесених та документально підтверджених витрат, які підлягали б розподілу, сторонами не доведено.

Висновок суду

Оцінивши докази окремо та в сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню. Позивач довів факт укладення договорів, переходу права вимоги та надання коштів, однак не довів право на стягнення повних сум, зазначених у реєстрах факторингу. Частина заявленої заборгованості є майбутніми платежами або поточними процентами, частина має характер неустойки, яка не підлягає стягненню у період воєнного стану, а комісії не підтверджені як самостійна платна послуга в обсязі, необхідному для їх стягнення.

Керуючись вищенаведеними положеннями ЦПК України, Великоолександрівський районний суд Херсонської області

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами позики та споживчого кредиту задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження: 07400, Київська область, Броварський район, місто Бровари, вулиця Лісова, будинок 2) заборгованість у загальному розмірі 10 592,85 грн, з яких: 7 521,75 грн за договором позики № 7827626 від 08 жовтня 2025 року; 60,00 грн за кредитним договором № 6169781 від 01 жовтня 2025 року; 3 011,10 грн за кредитним договором № 102750580 від 01 жовтня 2025 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір у розмірі 433,75 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Херсонського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи без повідомлення учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 21 вересня 2026 року.

Суддя О.О. Сікора