Ухвала суду № 139971235, 09.09.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/14294/15-к

1-кп/308/629/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2026 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород об`єднане кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 191, ч. 4 ст. 191, та ч. 1 ст. 366 КК України,-

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_4

потерпілого ОСОБА_5

обвинуваченого ОСОБА_3

захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_6

ВСТАНОВИВ:

13.05.2026 року до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з Закарпатського апеляційного суду надійшла кримінальна справа №308/14294/15-к відносно ОСОБА_3 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.191, ч.4 ст.191, ч.1 ст.366 Кримінального кодексу України.

Вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.08.2020 року ухвалено ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 та ч. 4 ст. 191, ч.1 ст. 366 КК України, призначивши покарання: за ч.1 ст. 366 КК України у виді обмеження волі на строк два роки з позбавленням права обіймати посади пов`язані з виконанням організаційно - розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк один рік; за ч.2 ст. 191 КК України у виді позбавлення волі на строк три роки з позбавленням права обіймати посади пов`язані з виконанням організаційно - розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк один рік; за ч.4 ст. 191 КК України у виді позбавлення волі на строк п`ять років з позбавленням права обіймати посади пов`язані з виконанням організаційно - розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк два роки. Звільнено ОСОБА_3 від призначеного за ч.2 ст.191 та ч.1 ст. 366 КК України покарання, у зв`язку із закінченням строків давності. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 від відбування основного покарання звільнити з випробуванням з іспитовим строком три роки, з покладенням на нього, відповідно до ст. 76 КК України обов`язків - періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 24.05.2022 року постановлено апеляційну скаргу, яку подав прокурор Ужгородської місцевої прокуратури ОСОБА_4 , задовольнити частково, а апеляційну скаргу, яку подав представник АТ «Райффайзен Банк Аваль» ОСОБА_7 , задовольнити повністю. Вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 серпня 2020 року щодо обвинуваченого за ч.ч 2, 4 ст. 191 та ч. 1 ст . 366 КК України ОСОБА_3 - скасувати, призначивши новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції в іншому складі.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 15 червня 2023 року задоволено клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_6 та звільнено ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 191, ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито на підставі ч. 2 п. 1 ст. 284 КПК України.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року апеляційну скаргу представника АТ «Райффайзен Банк» ОСОБА_7 задоволено. Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 15 червня 2023 року, якою задоволено клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_6 та звільнено ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 191, ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито на підставі ч. 2 п. 1 ст. 284 КПК України, скасовано, призначено новий розгляд у суді першої інстанції у іншому складі суду.

13.05.2026 року за протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями вищевказаний обвинувальний акт передано на розгляд судді ОСОБА_1 .

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.05.2026 року у вказаному кримінальному провадженні призначено підготовче судове засідання.

Згідно обвинувального акту зі зміненим обвинуваченням від 26.09.2019 у об`єднаному кримінальному провадженні за №12015070130000159 від 07.03.2015 за ознаками злочинів, передбачених ч.4 ст. 191, ч.1 ст.366 КК України, №12015070130000289 від 13.05.2015 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК України, та №12015070030000469 від 12.02.2015 за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст.191, ч.1 ст.366 КК України, 25.06.2012 року ОСОБА_3 , працюючи згідно з наказом №440-п від 26.04.2011 року керуючим справами банку «Аваль», тобто будучи службовою особою, знаходячись у службовому кабінеті, який знаходиться за адресою пров. Театральний, 19, м. Ужгород, умисно усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та настання наслідків, із корисливих мотивів, з метою подальшого заволодіння грошима ОСОБА_5 , склав завідомо неправдивий офіційний документ, а саме додаткову угоду №2 до договору на вклад «Премія» (з пролонгацією) №12/11 від 12.03.2012 року між банком «Аваль» в його особі з однієї сторони та ОСОБА_5 з другої сторони, який завірив своїм підписом та відтиском печатки банку «Аваль», яку (додаткову угоду) разом із фіктивною угодою на депозитний вклад в подальшому видав ОСОБА_5 та отримав від нього грошові кошти в сумі 6500,00 доларів США, яка станом на 25.06.2012 року відповідно до курсу НБУ становить 51935,00 гривень. Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_3 не перерахував на депозитний рахунок банку вказані грошові кошти, отримані від ОСОБА_5 , а привласнив їх собі та використав на власні потреби, чим завдав ОСОБА_5 матеріальну шкоду на суму 51935,00 гривень.

Дії обвинуваченого ОСОБА_3 кваліфіковано за ч.2. ст. 191 КК України, а саме заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, та за ч.1 ст. 366 КК України, а саме: складання, видачу службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів.

Крім того, 10.07.2012 року ОСОБА_3 , працюючи згідно з наказом №440-п від 26.04.2011 року керуючим справами в управлінні справами банку «Аваль», тобто службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими функціями, шляхом зловживання службовим становищем та діючи всупереч інтересам служби, знаходячись у службовому кабінеті, який знаходиться за адресою пров. Театральний, 19, м. Ужгород, діючи умисно усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та суспільно небезпечні наслідки, повторно, з корисливим мотивом, маючи у своєму розпорядженні пронумеровані оригінальні бланки дирекції банку «Аваль», склав завідомо неправдивий офіційний документ, а саме довідку на номерному бланку за №30240 за вихідним №10/с07-102-1/8-3491 від 10.07.2012 року про те, що ОСОБА_8 , має відкритий рахунок у євро, МФО 380805 код НОМЕР_1 в банку «Аваль», яку в подальшому ОСОБА_3 надав ОСОБА_8 для надання її в посольство Німеччини в Україні.

Дії обвинуваченого ОСОБА_3 кваліфіковано за ч.1 ст. 366 КК України, а саме: складання, видачу службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів.

Також, 12.02.2013 року ОСОБА_3 , працюючи згідно з наказом №440-п від 26.04.2011 року керуючим справами в управлінні справами банку «Аваль», тобто службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими функціями, шляхом зловживання службовим становищем та діючи всупереч інтересам служби, знаходячись у службовому кабінеті, який знаходиться за адресою пров. Театральний, 19, м. Ужгород, діючи умисно усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та суспільно небезпечні наслідки, повторно, з корисливим мотивом, із метою заволодіння грошима ОСОБА_9 , склав завідомо неправдивий офіційний документ, а саме договір №59 на вклад «Зручний» (з пролонгацією) від 12.02.2013 року між банком «Аваль» з однієї сторони та ОСОБА_9 з другої сторони, який завірив своїм підписом та відтиском печатки банку «Аваль», ідентифікаційний код 22090417.

Продовжуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_3 видав даний договір ОСОБА_10 та на підставі даного договору отримав від останньої грошові кошти в сумі 33000,00 доларів США, яка станом на 12.02.2013 року становить 263769,00 гривень. Після цього ОСОБА_3 вказану суму грошових коштів на депозитний рахунок банку «Аваль» не перерахував, а використав на власний розсуд, чим завдав ОСОБА_9 матеріальну шкоду на суму 263769,00 гривень.

Дії обвинуваченого ОСОБА_3 кваліфіковано за ч.4 ст. 191 КК України, а саме заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене повторно, у великих розмірах.

08.09.2026 року захисник обвинуваченого ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_6 подав клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України, згідно якого зазначає, що у даному провадженні, відповідно до ст.49 КК України, строк притягнення особи до кримінальної відповідальності обвинуваченого ОСОБА_3 сплив 12 лютого 2023 року (епізод заволодіння грошима потерпілої ОСОБА_9 ), а тому просить звільнити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від кримінальної відповідальності, у зв`язку з закінченням строків давності притягнення його до такої відповідальності, а кримінальне провадження стосовно нього - закрити.

В підготовчому судовому засіданні 08.09.2026 обвинувачений ОСОБА_3 та його захисник ОСОБА_6 підтримали подане клопотання про звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності, у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та кримінальне провадження закрити. Крім того, обвинувачений ОСОБА_3 вказав, що суть обвинувачення йому зрозуміло, просить звільнити його від кримінальної відповідальності на підставі ст.КК України. Підстави звільнення від кримінальної відповідальності, наслідки звільнення від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження йому зрозумілі. Просить задовольнити подане клопотання.

Прокурор у підготовчому судовому засіданні підтримав подане захисником клопотання про звільнення обвинуваченого ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України та зазначив, що і за первинним, і за зміненим обвинуваченням пройшли строки притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Потерпілий ОСОБА_5 у підготовчому судовому засіданні не заперечив щодо поданого клопотання сторони захисту. Крім того просив залишити без розгляду його позов до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди.

Потерпіла ОСОБА_9 в підготовче судове засідання не з`явилася, хоча належним чином повідомлялася про дату, час та місце судового засідання. При цьому, її представник- адвокат ОСОБА_11 подав заяву про проведення підготовчого судового засідання без його участі. Також вказав що проти звільнення ОСОБА_12 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України не заперечує. Зазначив, що позиція погоджена ОСОБА_9 .

Представник АТ "Райффайзен Банк" ОСОБА_7 в підготовче судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце судового засідання. При цьому, 11.08.2026 року до суду від представника АТ "Райффайзен Банк" - ОСОБА_7 поступили письмові пояснення у справі, які долучені до матеріалів справи.

Враховуючи подану представником потерпілої ОСОБА_9 заяву, та заслухавши думку учасників справи, які не висловили заперечень щодо проведення підготовчого судового засідання без потерпілої та представника АТ "Райффайзен Банк", суд вважає за можливе проводити підготовче судове засідання за відсутності потерпілої ОСОБА_9 та представника АТ "Райффайзен Банк".

Суд, розглянувши клопотання сторони захисту, заслухавши думку учасників провадження, приходить до наступного висновку.

Згідно обвинувального акту зі зміненим обвинуваченням від 26.09.2019 у об`єднаному кримінальному провадженні ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.191, ч.4 ст. 191, ч.1 ст.366 КК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 КК України, кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КК України, закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності. Закон, який встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, зворотної дії у часі не має.

Санкція ч.2 ст.191 КК України (на час вчинення інкримінованого ОСОБА_3 кримінального правопорушення) передбачає покарання у виді обмеження волі на строк до п`яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Санкція ч.4 ст.191 КК України (на час вчинення інкримінованого ОСОБА_3 кримінального правопорушення) передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Санкція ч.1 ст.366 КК України (на час вчинення інкримінованого ОСОБА_3 кримінального правопорушення) передбачає покарання у виді штрафу до двохсот п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Згідно ст.12 КК України (на час вчинення інкримінованого ОСОБА_3 кримінального правопорушення), кримінальні правопорушення, передбачені ч.2 ст.191 та ч.1 ст.366 КК України відносяться до злочинів середньої тяжкості, а кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.191 КК України відноситься до тяжкого злочину.

Відповідно до ст. 44 КК України особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом. Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюються виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом.

Згідно вимог ч. 1 ст. 49 КК України (на час вчинення інкримінованих ОСОБА_3 кримінальних правопорушень) особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;

3) п`ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;

5) п`ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочин

Подальші зміни, внесені до ст. 49 КК України після вчинення інкримінованого ОСОБА_3 кримінального правопорушення, не змінили тривалості встановленого ч. 1 цієї статті п`ятирічного строку давності щодо злочину середньої тяжкості, передбаченого ч.2 ст.191 та ч.1 ст.366 КК України та десятирічного строку давності щодо тяжкого злочину, передбаченого ч.4 ст.191 КК України, та не віднесли зазначені кримінальні правопорушення до випадків, щодо яких давність не застосовується.

Отже, як положення ст. 49 КК України, чинні на час вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, так і положення цієї статті, чинні на час вирішення судом клопотання, передбачають для інкримінованих кримінальних правопорушень п`ятирічний за ч.2 ст.191 та ч.1 ст.366 КК України та десятирічний за ч.4 ст.191 КК України строк давності.

Застосування норм статті 49 КК України для суду є обов`язковим. Це означає, що зазначені положення кримінального закону про звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності носять імперативний характер та у разі надання згоди обвинуваченого є безумовною підставою для закриття кримінального провадження, навіть якщо проти такого звільнення будуть заперечувати інші учасники судового розгляду.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Відповідно до ч.1 ст. 285 КПК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених Законом України про кримінальну відповідальність.

За частиною третьою статті 285 КПК, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз`яснено суть обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, судове провадження проводиться в повному обсязі в загальному порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 286 КПК, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

Згідно частини третьої статті 288 КПК, суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Як роз`яснено в п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» від 23.12.2005 р. № 12 особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК України, якщо з дня вчинення нею злочину до набрання вироком законної сили минули певні строки давності і вона не ухилялася від слідства або суду та не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого.

Відповідно до пред`явленого обвинувачення, днем вчинення інкримінованих ОСОБА_3 кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 191, ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України вказано 25.06.2012, 10.07.2012, та 12.02.2013 року, тобто на час розгляду клопотання сторони захисту про закриття кримінального провадження минуло більше тринадцяти років.

На час розгляду клопотання судом не встановлено та сторонами провадження не надано інформації про ухилення обвинуваченого від досудового слідства або суду, вчинення ним нових злочинів середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Крім цього, судом з`ясовано, що обвинувачений ОСОБА_3 розуміє підстави та наслідки закриття провадження у зв`язку зі звільненням від кримінальної відповідальності за закінченням строку давності, безумовної можливості продовження судового розгляду провадження з його вирішенням по суті, і останній не заперечував проти закриття провадження з відповідних підстав.

Також слід зазначити, що в ухвалі Закарпатського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року серед іншого встановлено, що «Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що вироком Ужгородського міськрайонного суду від 19.08.2020 року ОСОБА_3 визнано винним і йому призначено покарання: за ч. 1 ст. 366 КК України у виді обмеження волі на строк два роки з позбавленням права обіймати посади пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк один рік; за ч. 2 ст. 191 КК України у виді позбавлення волі на строк три роки з позбавленням права обіймати посади пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк один рік; за ч. 4 ст. 191 КК України у виді позбавлення волі на строк п`ять років з позбавленням права обіймати посади пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк два роки. Обвинуваченого ОСОБА_3 звільнено від призначеного за ч. 2 ст. 191 та ч. 1 ст. 366 КК України покарання, у зв`язку з закінченням строків давності. На підставі ст. 75 КК України обвинуваченого ОСОБА_3 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки та відповідно до ст. 76 КК України покладено на нього такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань апробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 24.05.2022 вищевказаний вирок скасовано та призначено новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції в іншому складі.

При цьому, апеляційний суд прийшов до висновку, що оскільки, обвинувачений ОСОБА_3 діяння скоїв, перебуваючи на посаді керуючого справами управління справами Закарпатської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль», представник АТ «Раффайзен Банк Аваль» ОСОБА_7 має право на оскарження судового рішення.

Разом з цим, апеляційним судом зазначено, що з матеріалів кримінального провадження слідує, що дії вчинені ОСОБА_3 були кваліфіковані за ч. 1 ст. 366, ч. ч. 2, 4 ст. 190 КК України (а. к. п. - т. 2, а. с. 3-5 ; т. 1, а. с. 2-6 ; т. 1, а. с. 70-72), а прокурором було змінено обвинувачення на вказане у вироку, без належного вмотивування підстав зміни.

15.06.2023 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 191, ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито на підставі ч. 2 п. 1 ст. 284 КПК України.

Приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності кримінальне закриття провадження, місцевий суд поверхнево розглянув провадження, чим допустив порушення кримінального процесуального законодавства.

Зокрема, місцевий суд без фактичного дослідження правомірності обґрунтованості доказів зазначив про те, що «12.02.2013 року ОСОБА_3 , працюючи згідно з наказом N?440-п від 26.04.2011 року керуючим справами в управлінні справами банку «Аваль», тобто службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими функціями, шляхом зловживання службовим становищем та діючи всупереч інтересам служби, знаходячись у службовому кабінеті, який знаходиться за адресою пров. Театральний, 19, м. Ужгород, діючи умисно - усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та суспільно небезпечні наслідки, повторно, з корисливим мотивом, із метою заволодіння грошима ОСОБА_9 , склав завідомо неправдивий офіційний документ, а саме договір N?59 на вклад «Зручний» (з пролонгацією) від 12.02.2013 року між банком «Аваль» з однієї сторони та ОСОБА_9 з другої сторони, який завірив своїм підписом та відтиском печатки банку «Аваль», ідентифікаційний код 22090417».

Крім того, суд першої інстанції не перевірив наявність договору на вклад «Премія» з пролонгацією N?12/11 від 12.03.2012 року, який виданий обвинуваченим ОСОБА_3 .

Закриваючи провадження на підставі ч. 2 п. 1 ст. 284 КПК України суд першої інстанції залишив поза увагою те, що обвинувальним актом не встановлено, що ОСОБА_3 вчинив інкриміновані йому діяння будучи службовою особою Банку, наділеною організаційно-розпорядчими адміністративно-господарськими функціями, зловживаючи службовим становищем. Вказані відомості також були встановлені ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 24.05.2022.

Кваліфікувавши дії ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 366, ч. ч. 2, 4 ст.191 КК України,суд першої інстанції не з?ясував чи було віднесено до повноважень ОСОБА_3 по займаній ним посаді керуючого справами управління справами Закарпатської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль», отримання ним коштів від фізичних осіб, укладення тих чи інших угод, видача тих або інших довідок, засвідчення документів з питань укладення кредитних угод печатками Банку, обсяг організаційно-розпорядчих функцій ОСОБА_3 по займаній ним посаді керуючого справами управління справами Закарпатської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль».

Ухвала Закарпатського апеляційного суду від 24.05.2022 не виконана взагалі.

Недослідження цих обставин, з`ясування яких має істотне значення, призвело до ухвалення незаконного, необґрунтованого та несправедливого судового рішення, яке порушує права та законні інтереси АТ «Райффайзен Банк Аваль».»

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 416 КПК України після скасування судом апеляційної інстанції вироку або ухвали про закриття кримінального провадження чи про застосування, відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру суд першої інстанції здійснює судове провадження згідно з вимогами розділу IV цього Кодексу в іншому складі суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 314 КПК України після отримання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру або клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності суд не пізніше п`яти днів з дня його надходження призначає підготовче судове засідання, в яке викликає учасників судового провадження.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.05.2026 року у вказаному кримінальному провадженні призначено підготовче судове засідання.

У підготовчому судовому засіданні 08.09.2026 року захисник обвинуваченого ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_6 подав клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України.

Положення ст. 314 КПК України регламентують порядок та мету проведення підготовчого судового засідання.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право закрити провадження у випадку встановлення підстав, передбачених пунктами 5-8, 10 частини першої або частиною другою статті 284 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

З огляду на наведені положення процесуального закону, у підготовчому судовому засіданні суд вправі, за наявності законних підстав, ураховуючи положення ст. 49 КК України, прийняти рішення про закриття кримінального провадження у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Розглядаючи у підготовчому судовому засіданні клопотання сторони захисту про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, суд має перевірити наявність або відсутність підстав для такого звільнення. Зокрема, суд повинен встановити, чи дійсно закінчилися строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності за інкриміноване їй кримінальне правопорушення, а також з`ясувати, чи зупинявся або переривався перебіг цих строків.

При цьому, встановлення обставин справи по суті обвинувачення під час підготовчого судового засідання не відповідає меті указаної стадії судового процесу.

Крім того, при вирішенні клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України суд зобов`язаний ураховувати лише обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

Суд також враховує правову позицію Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладену в постанові від 12.09.2022 у справі № 203/241/17, згідно з якою звільнення від кримінальної відповідальності за імперативними приписами ст. 49 КК України є безумовним, оскільки кримінальне провадження закривається раніше тієї стадії, на якій питання винуватості особи могло б бути встановлене відповідно до вимог ст. 62 Конституції України.

Специфіка інституту звільнення особи від кримінальної відповідальності саме й полягає в тому, що за наявності певних визначених у законі умов особа звільняється від такої відповідальності, а кримінальне провадження закривається раніше від тієї стадії, коли вказані факти можуть та/чи мають бути належним чином встановлені, доведені, підтверджені відповідно до норм ст. 62 Конституції України.

Ця позиція узгоджується з висновками, викладеними, зокрема, в постановах ВС від 20 листопада 2024 року (справа № 754/15954/20), 30 січня 2025 року (справа №757/72925/17-к), 12 лютого 2025 року (справа №758/6166/22), 09 квітня 2025 року (справа № 761/41888/17) та 22 травня 2025 року (справа № 709/2049/17).

Крім того, згода особи на звільнення її від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності й, відповідно, закриття кримінального провадження відносно неї на цій підставі не є тотожною визнанню особою своєї вини у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, і жодним чином не може підтверджувати винуватість особи, оскільки суперечитиме засадам презумпції невинуватості та доведеності вини (ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК).

У розумінні приписів ст. 62 Конституції України метою принципу презумпції невинуватості є захист особи, стосовно якої здійснюється/здійснювалося кримінальне провадження, від будь-яких виявлених у зв`язку із цим форм осуду, унаслідок чого піддано сумніву непричетність такої особи до вчинення кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Тому, до ухвалення вироку у справі, суд не може робити висновки про винуватість особи, тим більше тоді, коли строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності спливли значно раніше, ніж суд робить такий висновок.

Отже, в ухвалі про закриття кримінального провадження на підставі ст. 49 КК України суд не може викладати будь-які обставини як встановлені судом, де йдеться про підтвердження доказами припущення сторони обвинувачення в обвинувальному акті про ту версію подій, яку вона вважає такою, що відбувалася в об`єктивній дійсності.

Враховуючи наведене, з огляду на положення статті 49 КК України та статей 284, 314, 288 КПК України, питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності є самостійним питанням, яке підлягає вирішенню судом у передбаченому законом порядку та має бути розглянуте першочергово за наявності відповідного клопотання.

При цьому суд на стадії підготовчого судового засідання не наділений повноваженнями встановлювати фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, вирішувати питання про доведеність вини особи, а також надавати оцінку доказам з точки зору доведеності пред`явленого обвинувачення. Такі питання вирішуються судом під час судового розгляду відповідно до вимог кримінального процесуального закону.

Відтак, розгляд судом клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України не передбачає необхідності попереднього встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення у тому обсязі, який властивий судовому розгляду по суті пред`явленого обвинувачення.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для попереднього вирішення питання щодо фактичних обставин кримінального правопорушення чи доведеності вини особи, оскільки це виходило б за межі повноважень суду на стадії підготовчого провадження та фактично означало б вирішення питань, які можуть бути предметом дослідження під час судового розгляду.

При цьому, при розгляді вказаного клопотання судом враховується позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 14.01.2026 у справі № 454/3997/24, де суд звернув увагу, що інститут звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не ставить можливість такого звільнення в залежність від згоди потерпілої сторони, а у випадках, коли застосування ст. 49 КК України є обов`язковим для суду, позиція потерпілих не є вирішальною.

Окрім того, у постанові від 18.02.2025 у справі № 712/8174/23 (провадження № 51-2807км24) Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду зазначив, що передбачена ст. 49 КК України підстава звільнення від кримінальної відповідальності є безумовною. Закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності за ініціативою та згодою особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, не покладає на суд обов`язку та не надає йому підстав констатувати факт вчинення цією особою кримінально караного діяння. При розгляді такого клопотання без проведення повного судового розгляду суд не вирішує питання про доведеність винуватості чи невинуватості особи у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

Така позиція Верховного Суду повністю відповідає тій, що висловив у своїй практиці Європейський суд з прав людини: національний суд не може констатувати вину після закриття справи за строками давності чи встановлювати факт вчинення кримінального правопорушення, інакше це призведе до порушення презумпції невинуватості.

У справі Minelli v. Switzerland заявник не був притягнений до кримінальної відповідальності через закінчення строку давності. Однак швейцарський суд, ухвалюючи рішення про розподіл витрат, заявив, що коли провадження припиняється через закінчення строку давності, питання витрат залежить від рішення, яке було б винесено, якби не було застосовано строк давності. Суд заявив, що дуже ймовірно, якби строк давності не минув, заявник був би засуджений, тому зобов`язав його сплатити дві третини судових витрат.

ЄСПЛ встановив, що презумпція невинуватості порушується, якщо судове рішення, яке стосується обвинуваченого, відображає думку про те, що він винен, навіть за відсутності офіційного засудження. Ці оцінки є несумісними з повагою до презумпції невинуватості, оскільки вони були зроблені без попередньо доведеної вини заявника відповідно до закону, а тому порушують ч. 2 ст. 6 Конвенції.

У справі Pasquini v. San Marino (no. 2) суддя при вирішенні питання про цивільну компенсацію, стверджувала, що заявник злочинно привласнив кошти і не було сумнівів щодо наявності умислу. На думку ЄСПЛ, ця термінологія виходила за межі посилання на складові елементи злочину, що могли бути актуальними як для цивільної, так і для кримінальної відповідальності, але прямо вказувала на те, що дії заявника були рівнозначні діям, в яких його звинувачували у справі, закритою за строками давності. Відповідно, ЄСПЛ звернув увагу на необхідність особливої обережності у формулюваннях, які стосуються осіб, звільнених через закінчення строку давності, щоб уникнути порушення презумпції невинуватості.

Отже, виходячи із вищевказаних фактичних обставин справи, положень чинного законодавства та релевантної судової практики, застосування судом інституту звільнення від кримінальної відповідальності є імперативною підставою для закриття кримінального провадження.

Враховуючи вищенаведене, приймаючи до уваги, що з дня вчинення обвинуваченим ОСОБА_3 кримінальних правопорушень закінчилися строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності, ОСОБА_3 слід звільнити від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 191, ч. 4 ст. 191, та ч. 1 ст. 366 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності на підставі ч.1 ст. 49 КК України, а об`єднане кримінальне провадження закрити на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.

Обвинуваченому роз`яснено, що його звільнення від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 191, ч. 4 ст. 191, та ч. 1 ст. 366 КК України, на підставі положень ст. 49 КК України є звільненням від кримінальної відповідальності за нереабілітуючою підставою, та останній погодився на таке звільнення, тому підлягає звільненню за ч. 2 ст. 191, ч. 4 ст. 191, та ч. 1 ст. 366 КК України від кримінальної відповідальності на підставі ч.1 ст. 49 КК України, а кримінальне провадження в цій частині підлягає закриттю.

Запобіжний захід щодо обвинуваченого не обирався.

Згідно положень ч. 4 ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Враховуючи наведене, арешт майна накладений ухвалою слідчого судді Перечинського районного суду Закарпатської області від 08.05.2015 року у справі №304/548/15-к на квартиру АДРЕСА_1 , - підлягає скасуванню.

Питання про долю речових доказів вирішити в порядку ст. 100 КПК України.

Щодо цивільного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Статтею 129 КПК України передбачено вирішення цивільного позову в кримінальному провадженні, а саме: ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому; у разі встановлення відсутності події кримінального правопорушення суд відмовляє в позові; у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбачених ч. 1 ст.326 КПК України, суд залишає позов без розгляду.

Тобто КПК України не передбачено вирішення цивільного позову одночасно із вирішенням питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, а відтак заявлений у справі цивільний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - слід залишити без розгляду, що не позбавляє позивача можливості і права звернутися до суду з аналогічним позовом в порядку цивільного судочинства.

Щодо цивільних позовів ОСОБА_13 та ОСОБА_14 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої кримінальним правопорушенням, суд зазначає наступне.

23.07.2026.до суду від ОСОБА_13 та ОСОБА_14 поступили позовні заяви до обвинуваченого ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої кримінальним правопорушенням.

Ознайомившись із змістом поданих позовних заяв, заслухавши думку учасників, суд приходить на наступних висновків.

Відповідно до частини 1 статті 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Згідно з положеннями ст. 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди. Потерпілим особа стає з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.

Як вбачається з обвинувального акта та доданого до нього реєстру матеріалів досудового розслідування, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 не залучений до участі у даному кримінальному провадженні як потерпілі, і їм не заподіяно шкоди діями обвинуваченого в межах висунутого обвинувачення.

Предмет пред`явлених позовів ОСОБА_13 та ОСОБА_14 стосується правовідносин, що виникли з приводу інших подій, які не пов`язані з даним кримінальним правопорушенням та не охоплюються пред`явленим ОСОБА_3 обвинувачення у цьому провадженні.

Згідно з частиною 5 статті 128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК) за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до положень ЦПК України, право на звернення до суду належить особі для захисту її порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів. Проте вирішення цивільних спорів між особами, які не є учасниками кримінального процесу, у межах кримінального судочинства кримінальним процесуальним законом не передбачено.

Оскільки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 не є потерпілими у даній справі, правових підстав для прийняття та розгляду їх позовів спільно з даним кримінальним провадженням немає. За наведеного, вказані позовні заяви підлягають поверненню особам, які його подали.

При цьому, повернення позову не позбавляє права звернутися до суду в загальному порядку цивільного судочинства.

Питання про судові витрати судом вирішується відповідно до ст. 124 КПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта лише у разі ухвалення обвинувального вироку.

Водночас ч. 1 ст. 126 КПК України унормовано, що суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою. Тобто суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат у будь-якому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті, у тому числі й в ухвалі про закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Вказане твердження узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17.06.2020 у справі № 598/1781/17.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі № 203/241/17, провадження № 51-4251кмо21, постановлення ухвали суду про закриття кримінального провадження щодо особи у зв`язку із звільненням її від кримінальної відповідальності не може вважатися тотожним ухваленню щодо неї обвинувального вироку суду, оскільки це суперечило б засадам презумпції невинуватості та доведеності вини (ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України), а при вирішенні питання про долю процесуальних витрат на проведення експертизи належить виходити із того, хто призначав експертизу та за чиєю ініціативою вона проводилася. Процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов`язані зі здійсненням кримінального провадження, зокрема документально підтверджені витрати на проведення експертизи, необхідно стягувати з особи, відносно якої здійснювалося кримінальне провадження, у разі: 1) ухвалення щодо неї обвинувального вироку; 2) у разі залучення експерта саме стороною захисту. Якщо особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності, процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов`язані зі здійсненням кримінального провадження, в тому числі й витрати на проведення експертизи, не стягуються з особи, кримінальне провадження щодо якої закрито на цій підставі, а відносяться на рахунок держави, окрім витрат, пов`язаних, зокрема, із залученням експерта стороною захисту.

Кримінальний процесуальний кодекс України прямо не передбачає стягнення процесуальних витрат з особи, кримінальне провадження щодо якої закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України у зв`язку зі звільненням її від кримінальної відповідальності.

За таких обставин процесуальні витрати на проведення експертиз у вказаному об`єднаному кримінальному провадженні в розмірі 2011,62 грн. віднести на рахунок держави. Така позиція суду відповідає правовому висновку Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеному в постанові від 12.09.2022 року у справі №203/241/17.

На підставі наведеного, керуючись ст. 44, ч.1 ст.49, 191, 366 КК України, ст. 128, ч.4 ст.174, п.1 ч.2 ст.284, ст.285, ст.314, ст. 369-372 КПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_6 про звільнення від кримінальної відповідальності, та закриття кримінального провадження, - задовольнити.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звільнити від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 191, ч. 4 ст. 191, та ч. 1 ст. 366 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності на підставі ч.1 ст. 49 КК України.

Об`єднане кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 191, ч. 4 ст. 191, та ч. 1 ст. 366 КК України, - закрити на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.

Скасувати арешт накладений ухвалою слідчого судді Перечинського районного суду Закарпатської області від 08.05.2015 року у справі №304/548/15-к на квартиру АДРЕСА_1 .

Речовий доказ: оригінал додаткової угоди № 2 до Договору на вклад «Премія» (з пролонгацією) № 12/11 від 12.03.2012 року залишити при матеріалах кримінального провадження протягом всього строку їх зберігання.

Цивільний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди , - залишити без розгляду.

Цивільний позов ОСОБА_13 та ОСОБА_14 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої кримінальним правопорушенням, - повернути особі яка його подала.

Роз`яснити, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 що повернення позову у кримінальному провадженні не перешкоджає зверненню до суду з позовом у загальному порядку цивільного судочинства.

Процесуальні витрати на проведення експертиз у вказаному об`єднаному кримінальному провадженні в розмірі 2011,62 грн. віднести на рахунок держави.

Ухвала суду може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області протягом семи днів з дня її оголошення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.

Суддя Ужгородського міськрайонного

суду Закарпатської області ОСОБА_1