Рішення № 139971103, 10.09.2026, Козятинський міськрайонний суд Вінницької області

КОЗЯТИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

Справа №133/1822/26

10.09.2026 м. Козятин

Козятинський міськрайонний суд Вінницької області у складі:

головуючої судді: Дем`янової Ж.М.,

за участі:

секретаря судового засідання: Бірюкової Т.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених коштів при звільненні з роботи в зв`язку з виходом на пенсію, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановив:

Стислий виклад позицій учасників справи.

Позивач ОСОБА_1 зазначив, що наказом № 05/ос від 10 березня 2025 року його було звільнено за віком у зв`язку з виходом на пенсію з посади інженера 1 категорії виробничо-технічного відділу виробничого підрозділу «Козятинська дистанція електропостачання» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця».

У зв`язку зі звільненням, на думку позивача, у нього виникло право на виплати, передбачені Колективним договором, укладеним між адміністрацією та профспілковим комітетом Козятинської дистанції електропостачання на 20012005 роки та пролонгованим на 20062025 роки, а саме:

-одноразову матеріальну допомогу відповідно до пункту 6.10 Колективного договору;

-матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до пункту 3.9 Колективного договору за 2023, 2024 та 2025 роки.

Позивач зазначив, що станом на час звернення до суду зазначені виплати йому не проведено.

З метою з`ясування причин невиплати та отримання відповідних документів позивач звернувся за правничою допомогою, після чого його представником було направлено до АТ «Українська залізниця» адвокатський запит.

У відповіді на адвокатський запит АТ «Українська залізниця» повідомило, що відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, оформленого протоколом № 54/31 Ком. т., та листа від 25 березня 2022 року № ЦЦУП-10/195 було призупинено низку виплат працівникам, передбачених колективними договорами структурних (виробничих) підрозділів товариства, зокрема матеріальну допомогу на оздоровлення.

Крім того, відповідач зазначив, що відповідно до протоколу засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28 березня 2025 року № Ц-1-1.5-25/47-25, у зв`язку із проведенням заходів з оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 1 квітня 2025 року і до окремого рішення керівництва було призупинено виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при першому звільненні працівників у зв`язку з виходом на пенсію.

Позивач вважає, що зазначені обмеження не можуть бути застосовані до нього, оскільки його було звільнено 19 березня 2025 року, тобто до прийняття протоколу від 28 березня 2025 року.

Посилаючись на наведені обставини, позивач просив суд стягнути з АТ «Українська залізниця» на його користь:

одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків відповідно до пункту 6.10 Колективного договору 92 301,55 грн;

матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до пункту 3.9 Колективного договору за 2023 рік у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб 16 104 грн;

матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до пункту 3.9 Колективного договору за 2024 рік у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб 18 168 грн;

матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до пункту 3.9 Колективного договору за 2025 рік у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб 18 168 грн;

середній заробіток за шість місяців 110 761,86 грн;

витрати на професійну правничу допомогу 6 000 грн.

Відповідачем подано заперечення проти позовних вимог, у яких, зокрема, зазначено про призупинення окремих додаткових виплат на період дії воєнного стану відповідно до рішень правління АТ «Укрзалізниця», а також про складне фінансове становище товариства, зумовлене наслідками повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України, пошкодженням та руйнуванням об`єктів залізничної інфраструктури, рухомого складу, зменшенням обсягів перевезень та необхідністю забезпечення стабільної діяльності товариства.

Відповідач посилається, зокрема, на рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т. щодо призупинення додаткових виплат, а також на подальші рішення правління щодо поновлення та здійснення таких виплат у порядку та строки, визначені товариством.

Таким чином, позиція відповідача зводиться до того, що невиплата відповідних сум у визначені позивачем строки була зумовлена рішеннями товариства щодо призупинення та поетапного відновлення окремих додаткових виплат в умовах воєнного стану та його фінансового становища.

Також відповідач посилається на пропуск граничного річного строку.

Витрати на правничу допомогу відповідач вважає завищеними та неспівмірними зі складністю справи й обсягом роботи адвоката, тому просить їх зменшити.

Встановлені судом фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності та оцінивши подані сторонами докази відповідно до вимог статей 7681, 89 ЦПК України, суд установив такі обставини.

ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Акціонерним товариством «Українська залізниця», працюючи на посаді інженера 1 категорії виробничо-технічного відділу виробничого підрозділу «Козятинська дистанція електропостачання» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця».

Зазначені обставини підтверджуються записами трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 .

Наказом № 05/ос від 10 березня 2025 року ОСОБА_1 звільнено у зв`язку з виходом на пенсію за віком із посади інженера 1 категорії виробничо-технічного відділу виробничого підрозділу «Козятинська дистанція електропостачання» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця».

У зв`язку зі звільненням у позивача виникло право на отримання виплат, передбачених Колективним договором між адміністрацією та профспілковим комітетом Козятинської дистанції електропостачання на 20012005 роки, дію якого було продовжено на 20062025 роки, а саме:

-одноразової матеріальної допомоги відповідно до пункту 6.10 Колективного договору в розмірі п`яти середньомісячних заробітків;

-матеріальної допомоги на оздоровлення відповідно до пункту 3.9 Колективного договору за 2023, 2024 та 2025 роки.

Зазначені виплати, належні ОСОБА_1 , відображені в наказі № 05/ос від 10 березня 2025 року про припинення трудового договору (контракту), табельний номер 004120891.

Водночас зазначені виплати позивачу станом на час звернення до суду не здійснені.

З метою з`ясування причин невиплати зазначених сум ОСОБА_1 звернувся за правничою допомогою. Представником позивача було направлено до АТ «Українська залізниця» адвокатський запит із проханням повідомити причини невиплати передбачених Колективним договором виплат, а також надати копії відповідних документів.

У відповіді на адвокатський запит АТ «Українська залізниця» повідомило, що відповідно до рішення правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року, протокол № Ц-54/31 Ком. т., та листа від 25 березня 2022 року № ЦЦУП-10/195 було призупинено низку виплат працівникам, передбачених колективними договорами структурних (виробничих) підрозділів товариства, зокрема матеріальну допомогу на оздоровлення.

Крім того, відповідач зазначив, що відповідно до протоколу засідання штабу АТ «Українська залізниця» з ефективності від 28 березня 2025 року № Ц-1-1.5-25/47-25 щодо розроблення плану дій з операційної ефективності АТ «Українська залізниця», у зв`язку із проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 1 квітня 2025 року та до прийняття окремого рішення керівництва було призупинено виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників уперше у зв`язку з виходом на пенсію.

Відповідач також повідомив, що нарахування одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників уперше у зв`язку з виходом на пенсію, а також одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення не здійснювалося у зв`язку з відсутністю права на їх нарахування та отримання до прийняття окремого рішення керівництва АТ «Українська залізниця».

Судом установлено, що позивача звільнено 19 березня 2025 року у зв`язку з виходом на пенсію, а тому положення протоколу засідання штабу АТ «Українська залізниця» з ефективності від 28 березня 2025 року № Ц-1-1.5-25/47-25, яким обмежено виплату зазначених видів матеріальної допомоги з 1 квітня 2025 року, на позивача не поширюються.

Згідно з довідкою про середню заробітну плату ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , його середньомісячна заробітна плата становила 18 460,31 грн, а середньоденна заробітна плата 848,74 грн.

Дослідивши умови Колективного договору, суд установив таке.

Відповідно до пункту 3.9 розділу 3 «Оплата праці» Колективного договору (зі змінами, внесеними протоколом № 2 від 20 грудня 2021 року) працівникам дистанції, які безперервно пропрацювали у виробничому підрозділі «Козятинська дистанція електропостачання» не менше шести місяців та подали письмову заяву, один раз у календарному році надається матеріальна допомога на оздоровлення, як правило, разом із наданням щорічної відпустки, у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених законом на 1 січня звітного року.

Згідно з пунктом 6.10 розділу 6 «Соціальні гарантії, пільги та компенсації» Колективного договору (зі змінами, внесеними протоколом № 4 від 3 жовтня 2008 року) при звільненні працівників уперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію їм виплачується одноразова матеріальна допомога в розмірі п`яти середньомісячних заробітків.

При цьому працівникам, які були прийняті на роботу після прийняття зазначеної норми Колективного договору (з 15 травня 2007 року), така допомога надається залежно від стажу роботи на залізничному транспорті, а саме: до 5 років у розмірі одного середньомісячного заробітку; від 5 до 10 років двох середньомісячних заробітків; від 10 до 15 років трьох середньомісячних заробітків; понад 15 років п`яти середньомісячних заробітків.

Щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку

Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число фактично відпрацьованих робочих днів за цей період.

Оскільки ОСОБА_1 звільнений 19 березня 2025 року, розрахунковим періодом для визначення середньої заробітної плати є січень та лютий 2025 року.

Згідно з наданими суду даними, у січні 2025 року ОСОБА_1 нараховано 18 850,82 грн за 23 фактично відпрацьовані робочі дні, а у лютому 2025 року 13 850,82 грн за 15 фактично відпрацьованих робочих днів.

Таким чином, загальний розмір заробітної плати за останні два місяці роботи становить 32 701,64 грн, а загальна кількість фактично відпрацьованих робочих днів 38.

Середньоденна заробітна плата позивача становить:

(18 850,82 грн + 13 850,82 грн) : (23 + 15) = 860,57 грн.

Отже, для цілей визначення середнього заробітку за час затримки розрахунку суд виходить із середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 у розмірі 860,57 грн.

Позивач визначив період затримки розрахунку з 20 березня 2025 року та просить стягнути середній заробіток за час затримки в межах установленого частиною першою статті 117 КЗпП України шестимісячного строку.

Виходячи із визначеної судом середньоденної заробітної плати 860,57 грн та зазначеної позивачем кількості 132 робочих днів затримки розрахунку, базовий розмір середнього заробітку за час затримки становить:

860,57 грн ? 132 робочих дні = 113 595,24 грн.

Таким чином, розрахунковий розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, визначений відповідно до пункту 8 Порядку № 100, становить 113 595,24 грн.

Судом установлено, що відповідач не подав власного контррозрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, не спростував наведених позивачем вихідних даних щодо кількості робочих днів затримки та не надав доказів, які б свідчили про інший розмір середньоденної заробітної плати.

Водночас позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 110 761,86 грн.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

Зазначений принцип диспозитивності означає, що суд не може присудити позивачеві більше, ніж ним заявлено, навіть якщо встановлений судом розрахунковий розмір відповідної виплати перевищує розмір заявленої позовної вимоги.

Отже, зміст спірних правовідносин полягає у вирішенні питання щодо наявності підстав для застосування до відповідача відповідальності за порушення обов`язку провести повний розрахунок із працівником у день його звільнення.

Спір виник у зв`язку з невиплатою позивачу при звільненні належних йому сум, а саме матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію та матеріальної допомоги на оздоровлення, унаслідок чого позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 29.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено провести за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні без повідомлення (виклику) сторін. Визначено порядок подання до суду документів по суті у справі.

До суду 16.07.2026 надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача ОСОБА_3 .

До суду 17.07.2026 надійшла відповідь на відзив від представника позивача, адвоката Загребельної М.В.

До суду 20.07.2026 надійшли заперечення на відповідь на відзив від представника відповідача Козаченко О.В.

Інші заяви та клопотання від учасників справи до суду не надходили, інші процесуальні дії не вчинялись.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, не здійснюється згідно з ч.2 ст. 247 ЦПК України.

Мотиви, з яких суд виходить, та застосовані норми права

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності відповідно до вимог статей 7681, 89 ЦПК України, виходить із такого.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 10 КЗпП України колективний договір регулює трудові відносини між працівниками і роботодавцями, а також соціально-економічні відносини, які відповідно до законодавства можуть регулюватися колективним договором.

Статтею 13 КЗпП України передбачено, що зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції, зокрема ним установлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових та соціально-економічних відносин, у тому числі щодо оплати праці, гарантій, компенсацій та пільг працівникам.

Відповідно до статті 18 КЗпП України положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників.

Аналогічні положення містяться у статтях 5, 7, 9 Закону України «Про колективні договори і угоди», відповідно до яких умови колективних договорів та угод, укладених відповідно до законодавства, є обов`язковими для сторін, на яких вони поширюються, та підлягають виконанню.

Таким чином, умови колективного договору, якими передбачено відповідні виплати працівникам за наявності визначених у ньому умов, є складовою трудових гарантій працівника та підлягають виконанню роботодавцем у встановленому порядку.

Як установлено судом, ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця», працюючи на посаді інженера 1 категорії виробничо-технічного відділу виробничого підрозділу «Козятинська дистанція електропостачання» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця».

Відповідно до статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Отже, законодавець пов`язує обов`язок роботодавця щодо проведення остаточного розрахунку не лише із виплатою заробітної плати, а з виплатою всіх сум, право на які працівник набув у зв`язку з припиненням трудових відносин.

Наказом № 05/ос від 10 березня 2025 року ОСОБА_1 звільнено 19 березня 2025 року у зв`язку з виходом на пенсію за віком.

Як установлено судом та підтверджується зазначеним наказом, на момент звільнення позивач мав право на отримання передбачених Колективним договором виплат.

Відповідно до пункту 6.10 розділу 6 «Соціальні гарантії, пільги та компенсації» Колективного договору (зі змінами, внесеними протоколом № 4 від 03 жовтня 2008 року) при звільненні працівників уперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію виплачується одноразова матеріальна допомога в розмірі п`яти середньомісячних заробітків.

При цьому працівникам, які були прийняті на роботу після прийняття зазначеної норми Колективного договору, така допомога надається залежно від стажу роботи на залізничному транспорті: до 5 років у розмірі одного середньомісячного заробітку; від 5 до 10 років двох середньомісячних заробітків; від 10 до 15 років трьох середньомісячних заробітків; понад 15 років п`яти середньомісячних заробітків.

Відповідно до пункту 3.9 розділу 3 «Оплата праці» Колективного договору працівникам дистанції, які безперервно пропрацювали у виробничому підрозділі «Козятинська дистанція електропостачання» не менше шести місяців та подали письмову заяву, один раз у календарному році надається матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених законом на 1 січня звітного року.

Судом установлено, що позивач звільнений 19 березня 2025 року у зв`язку з виходом на пенсію, а тому саме на цю дату необхідно визначати наявність у нього права на передбачені Колективним договором виплати.

Посилання відповідача на протокол засідання штабу АТ «Українська залізниця» з ефективності від 28 березня 2025 року № Ц-1-1.5-25/47-25, яким з 1 квітня 2025 року було призупинено виплату одноразової матеріальної допомоги при звільненні працівників у зв`язку з виходом на пенсію, суд оцінює критично, оскільки зазначене рішення прийнято після припинення трудових відносин із позивачем та після виникнення у нього права на відповідну виплату.

З огляду на це положення зазначеного протоколу не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на виплату, яке виникло до набрання ним чинності.

Щодо посилань відповідача на рішення правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т. про призупинення окремих додаткових виплат суд зазначає, що саме по собі прийняття роботодавцем такого рішення не може мати наслідком автоматичного припинення всіх прав працівника, передбачених колективним договором, без установлення змісту такого рішення, його строку дії та поширення на конкретну виплату і конкретного працівника.

Крім того, відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що на момент звільнення ОСОБА_1 положення Колективного договору, якими передбачено спірні виплати, були належним чином змінені, скасовані або зупинені саме щодо позивача та відповідних виплат.

За таких обставин суд доходить висновку, що право ОСОБА_1 на отримання передбачених пунктами 3.9 та 6.10 Колективного договору виплат виникло на момент припинення трудових відносин 19 березня 2025 року.

Згідно з довідкою про середню заробітну плату позивача за період з березня 2024 року по лютий 2025 року загальний розмір нарахованої заробітної плати становить 202 850,16 грн, а кількість фактично відпрацьованих робочих днів 239.

Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить:

202 850,16 грн : 239 робочих днів = 848,74 грн.

Відповідно, розмір одноразової матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію становить:

18 460,31 грн ? 5 = 92 301,55 грн.

Щодо допомоги на оздоровлення суд установив, що відповідно до пункту 3.9 Колективного договору її розмір визначається виходячи із шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених законом на 1 січня відповідного року.

У 2023 році прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 2 684 грн, тому розмір допомоги на оздоровлення за 2023 рік становить:

2 684 грн ? 6 = 16 104 грн.

У 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 3 028 грн, тому розмір допомоги на оздоровлення за 2024 рік становить:

3 028 грн ? 6 = 18 168 грн.

У 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 3 028 грн, тому розмір допомоги на оздоровлення за 2025 рік становить:

3 028 грн ? 6 = 18 168 грн.

Таким чином, загальний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення за 20232025 роки становить 52 440 грн.

Загальний розмір належних ОСОБА_1 та невиплачених відповідачем сум становить:

92 301,55 грн + 16 104 грн + 18 168 грн + 18 168 грн = 144 741,55 грн.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості за передбаченими Колективним договором виплатами підлягають задоволенню на загальну суму 144 741,55 грн.

Вирішуючи вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Отже, обов`язок роботодавця провести з працівником повний розрахунок у день звільнення є імперативним. Невиплата належних працівникові сум у встановлений законом строк за наявності вини роботодавця є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Судом установлено, що ОСОБА_1 звільнено 19 березня 2025 року у зв`язку з виходом на пенсію за віком. У день звільнення відповідач не виплатив позивачу передбачені колективним договором одноразову матеріальну допомогу при звільненні та матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023, 2024 та 2025 роки.

Загальний розмір належних ОСОБА_1 та несвоєчасно не виплачених сум становить 144 741,55 грн, а саме: 92 301,55 грн одноразової матеріальної допомоги при звільненні, 16 104,00 грн матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік, 18 168,00 грн за 2024 рік та 18 168,00 грн за 2025 рік.

Виходячи із заявленого позивачем періоду затримки розрахунку та визначеної ним кількості робочих днів, ОСОБА_1 просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 110 761,86 грн.

Судом установлено, що відповідач не подав контррозрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, не спростував наведених позивачем вихідних даних та не надав доказів проведення з ним повного розрахунку при звільненні.

Разом із тим відповідно до частини другої статті 117 КЗпП України у разі наявності спору щодо розміру належних звільненому працівникові сум та вирішення спору на користь працівника повністю або частково суд визначає розмір відшкодування за час затримки відповідно до фактичних обставин справи.

При визначенні конкретного розміру відшкодування суд враховує співвідношення суми несвоєчасно виплачених коштів із розміром середнього заробітку за час затримки, тривалість затримки розрахунку, розмір заборгованості, поведінку сторін трудових правовідносин та інші обставини, що мають істотне значення для справи.

Заявлений позивачем середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 110 761,86 грн становить близько 76,53 відсотка від загального розміру належних йому та несвоєчасно виплачених сум 144 741,55 грн.

За таких обставин стягнення всієї заявленої позивачем суми середнього заробітку за час затримки розрахунку призвело б до істотного збільшення розміру відповідальності роботодавця порівняно із сумою основної заборгованості.

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23, при визначенні розміру відшкодування суд має забезпечити справедливий баланс між інтересами працівника та роботодавця, враховуючи, зокрема, розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, тривалість затримки розрахунку, поведінку сторін та інші обставини, що мають істотне значення для справи.

Вирішуючи питання щодо конкретного розміру відшкодування, суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності забезпечення справедливого балансу між інтересами працівника та роботодавця та оцінки співмірності відшкодування з розміром заборгованості, тривалістю затримки та іншими істотними обставинами справи.

При цьому суд враховує, що складне фінансово-економічне становище АТ «Українська залізниця», зумовлене діяльністю товариства в умовах воєнного стану, саме по собі не звільняє відповідача від обов`язку провести з працівником своєчасний остаточний розрахунок. Водночас такі обставини можуть бути враховані судом у сукупності з іншими обставинами справи при визначенні співмірного розміру відшкодування.

З урахуванням наведених обставин суд вважає справедливим та співмірним визначити розмір відшкодування за час затримки розрахунку у розмірі 10 відсотків від загальної суми несвоєчасно виплачених ОСОБА_1 коштів.

Такий розрахунок становить:

144 741,55 грн ? 10 % = 14 474,16 грн.

Таким чином, суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку у сумі 14 474,16 грн.

Визначення такого розміру відшкодування здійснено судом з урахуванням конкретних обставин цієї справи та не означає встановлення загального чи фіксованого розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні.

З огляду на викладене позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягає частковому задоволенню у розмірі 14 474,16 грн.

У задоволенні позовної вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у сумі 96 287,70 грн (110 761,86 грн 14 474,16 грн) слід відмовити.

Щодо дотримання тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Велика палата Конституційного Суду України 11 грудня 2025 року розглянула справу за конституційним поданням Верховного Суду про конституційність частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі Кодекс) та ухвалила Рішення № 1-р/2025.

Згідно з частиною першою статті 233 Кодексу «працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті».

Дослідивши питання, порушені в конституційному поданні, Конституційний Суд виснував, що оспорюваний припис Кодексу в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат є таким, що не відповідає Конституції України.

У Рішенні наголошується, що установлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Суд постановив, що частина перша статті 233 Кодексу, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Судом цього Рішення.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Загальний розмір заявлених ОСОБА_1 майнових вимог становить 255 503,41 грн, з яких 144 741,55 грн сума належних позивачеві та невиплачених при звільненні коштів, а 110 761,86 грн середній заробіток за час затримки розрахунку.

За результатами розгляду справи задоволено майнові вимоги на загальну суму 159 215,71 грн, що складається з 144 741,55 грн основної заборгованості та 14 474,16 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Таким чином, частка задоволених позовних вимог становить:

159 215,71 грн : 255 503,41 грн ? 100 % = 62,32 %.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу

ОСОБА_1 заявлено до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.

З огляду на те, що позовні вимоги задоволено на 62,32 %, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі:

6 000,00 грн ? 62,32 % = 3 739,20 грн.

Отже, з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 739,20 грн.

В іншій частині заявлених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 260,80 грн слід відмовити.

Щодо судового збору

Як убачається з матеріалів справи, при зверненні до суду ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 1 107,62 грн.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено на 62,32 %, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог у розмірі:

1 107,62 грн ? 62,32 % = 690,27 грн.

Таким чином, з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 690,27 грн.

В іншій частині витрати позивача зі сплати судового збору, що відповідає частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, покладаються на позивача.

Отже, загальна сума судових витрат, яка підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 , становить 4 429,47 грн, з яких 3 739,20 грн витрати на професійну правничу допомогу та 690,27 грн судовий збір.

Керуючись статтями 12, 13, 7681, 89, 133, 137, 141, 259, 263265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, статтями 47, 116, 117 КЗпП України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 :

-одноразову матеріальну допомогу у зв`язку зі звільненням у розмірі п`яти середньомісячних заробітків відповідно до пункту 6.10 Колективного договору 92 301,55 грн;

-матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до пункту 3.9 Колективного договору за 2023 рік у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб 16 104,00 грн;

-матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до пункту 3.9 Колективного договору за 2024 рік у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб 18 168,00 грн;

-матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до пункту 3.9 Колективного договору за 2025 рік у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб 18 168,00 грн;

-середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні 14 474,16 грн;

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 739,20 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 690,27 грн судовий збір.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до відповідного апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або справа розглянута без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.

Учасники провадження:

Позивач: ОСОБА_1 , народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , не має зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі ЄСІTC зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Укрзалізниця», ЄДРПОУ 40075815, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5.

Повний текст рішення складено 18.09.2026.

Суддя Жанна ДЕМ`ЯНОВА