Ухвала суду № 139968172, 22.09.2026, Лебединський районний суд Сумської області

Справа № 950/2480/25

Номер провадження 1-кп/950/82/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" вересня 2026 р. Лебединський районний суд

Сумської області

В складі: головуючого судді - ОСОБА_1

з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лебедині клопотання прокурора ОСОБА_6 про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 62025170040008243 від 07 травня 2025 року про обвинувачення

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кремінна Луганської області, громадянина України, солдата військової частини НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , з середньою освітою, розлученого, раніше судимого вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 20 грудня 2022 року за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 10 місяців, ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 вересня 2024 року умовно-достроково звільненого від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом під час особливого періоду,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,

в с т а н о в и в:

У провадженні Лебединського районного суду Сумської області перебуває зазначене кримінальне провадження. ОСОБА_5 обвинувачується у нез`явленні вчасно на службу без поважних причин, вчиненому в умовах воєнного стану, тобто у кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 5 ст. 407 КК України.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_5 був обраний під час досудового розслідування та надалі продовжувався судом. У зв`язку із закінченням строку дії раніше продовженого запобіжного заходу прокурор ОСОБА_6 21 вересня 2026 року звернувся з клопотанням про його подальше продовження на 60 днів без визначення розміру застави.

Клопотання мотивоване тим, що характер пред`явленого обвинувачення, дані про особу обвинуваченого та обставини його поведінки, на які посилається сторона обвинувачення, продовжують вказувати на ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. На переконання прокурора, перебуваючи на волі, обвинувачений може переховуватися від суду, впливати на свідків, які ще не допитані судом, а також вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити протиправну поведінку, у якій він обвинувачується.

Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримав подане клопотання та просив його задовольнити, зазначивши, що раніше встановлені ризики не зменшилися, а більш м`який запобіжний захід не забезпечить належної процесуальної поведінки ОСОБА_5 .

Захисник ОСОБА_4 проти задоволення клопотання заперечувала. Вона просила змінити запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт за місцем проживання обвинуваченого у м. Києві, де він може проживати разом із братом. Захисник також просила врахувати стан здоров`я ОСОБА_5 та необхідність проходження ним лікування.

Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав позицію захисника. Він заперечив проти продовження тримання під вартою, посилаючись на те, що наведені прокурором ризики не підтверджені конкретними обставинами.

Заслухавши учасників судового провадження, дослідивши клопотання та матеріали, якими сторони обґрунтовують свої позиції, суд дійшов таких висновків.

Статтею 29 Конституції України встановлено, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність, а арешт або тримання під вартою допускаються лише за вмотивованим рішенням суду, на підставах і в порядку, встановлених законом. Відповідно до п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позбавлення свободи особи, зокрема після її затримання для допровадження до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні правопорушення, повинно бути законним і здійснюватися відповідно до процедури, встановленої законом.

Згідно з ч. 2 ст. 8 та ч. 5 ст. 9 КПК України принцип верховенства права і кримінальне процесуальне законодавство застосовуються з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Із цієї практики випливає, що після спливу певного часу самої лише обґрунтованої підозри недостатньо для продовження позбавлення свободи. Суд повинен навести актуальні та достатні підстави, перевірити реальність ризиків і з`ясувати, чи можуть вони бути нейтралізовані менш суворим заходом. Тяжкість можливого покарання має значення, однак не може бути єдиною підставою для тримання під вартою.

Частина перша ст. 331 КПК України надає суду під час судового розгляду право за клопотанням сторони обвинувачення або захисту змінити, скасувати, обрати чи продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. За змістом ч. 3 цієї статті продовження строку тримання під вартою допускається вмотивованою ухвалою на строк, що не перевищує двох місяців.

За ст. 177 КПК України запобіжний захід застосовується для забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків та запобігання його спробам переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків чи інших учасників провадження, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, у якому він обвинувачується. Ризиком у розумінні цієї норми є не абстрактна можливість небажаної поведінки, а достатньо обґрунтована ймовірність її вчинення за конкретних обставин провадження.

Вирішуючи це питання, суд відповідно до ст. 178 КПК України оцінює в сукупності вагомість наявних матеріалів, тяжкість покарання, яке загрожує особі, її вік і стан здоров`я, міцність соціальних зв`язків, місце проживання, наявність роботи або служби, репутацію, майновий стан, судимості, дотримання раніше покладених обов`язків та ризик повторення протиправної поведінки.

ОСОБА_5 має процесуальний статус обвинуваченого, оскільки обвинувальний акт щодо нього переданий до суду. На цій стадії суд не вирішує питання про доведеність винуватості, не встановлює достовірність кожного доказу для цілей майбутнього вироку та не надає переваги версії обвинувачення чи захисту. Оцінка матеріалів здійснюється лише настільки, наскільки це необхідно для перевірки підстав подальшого застосування запобіжного заходу.

Обвинувальний акт визначає межі судового розгляду та свідчить про наявність сформульованого обвинувачення за ч. 5 ст. 407 КК України. Водночас сам по собі він не доводить жодного з процесуальних ризиків. Відомості про проходження ОСОБА_5 військової служби, наказ про зарахування до списків особового складу та призначення на посаду підтверджують його спеціальний статус і службові обов`язки, що мають значення для оцінки характеру інкримінованого діяння.

Матеріали щодо лікування у ДНП «Всеукраїнський лікувально-реабілітаційний центр «ЦИБЛІ», виписки з лікувального закладу та часу повернення до підрозділу відображають обставини, які є предметом доказування під час розгляду справи по суті. Не роблячи висновку про їх доведеність для цілей вироку, суд бере до уваги, що за змістом пред`явленого обвинувачення ОСОБА_5 після завершення лікування не прибув у визначений час до місця служби та перебував поза підрозділом з 06 до 23 квітня 2025 року.

Відомості про попередню судимість та ухвала про умовно-дострокове звільнення мають самостійне значення для характеристики особи. Вони підтверджують, що ОСОБА_5 був звільнений від подальшого відбування покарання саме для проходження військової служби за контрактом під час особливого періоду. Суд не розглядає попередню судимість як доказ вини у цьому провадженні, проте враховує її разом з іншими відомостями при оцінці ризику невиконання процесуальних обов`язків і повторення протиправної поведінки.

Протоколи допитів військовослужбовців, на які посилається прокурор, не можуть замінити їх безпосереднього допиту в судовому засіданні. Разом з тим вони дають змогу визначити коло свідків, характер їх службових зв`язків з обвинуваченим та значення їхніх майбутніх показань. Оскільки судовий розгляд не завершений і не всі свідки допитані безпосередньо судом, питання забезпечення відсутності стороннього впливу на них залишається актуальним.

Оцінюючи ризик переховування від суду, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд виходить не лише з тяжкості можливого покарання. Санкція ч. 5 ст. 407 КК України передбачає позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років, що об`єктивно підвищує спонукання до ухилення. До цього додаються відомості про попередню судимість, умовно-дострокове звільнення, відсутність постійних соціальних зв`язків у місці розгляду справи, реєстрація у Луганській області та фактичне проживання у м. Києві.

Особливе значення має те, що поведінка, яка поставлена ОСОБА_5 у вину, пов`язана саме з неприбуттям до визначеного місця служби після лікування та перебуванням поза військовою частиною. Суд не використовує фабулу обвинувачення як наперед встановлений факт вини, однак у поєднанні з іншими даними вона є релевантною для прогнозу процесуальної поведінки. Сукупність наведених обставин переконує суд, що ризик ухилення не є суто припущенням і на час розгляду клопотання не зменшився до рівня, який дозволяє ним знехтувати.

Стосовно ризику незаконного впливу на свідків, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд враховує стадію розгляду справи та принцип безпосередності, закріплений ст. 23 КПК України. Частина свідків є військовослужбовцями тієї самої військової частини, відомими обвинуваченому у зв`язку зі службою. Їхні показання стосуються обставин проходження служби, вибуття на лікування, обов`язку повернутися та фактичного часу повернення. До моменту безпосереднього допиту в суді зберігається можливість схиляння таких осіб до зміни або коригування показань, у тому числі через засоби зв`язку чи інших осіб.

Матеріали не містять відомостей про вже вчинені ОСОБА_5 спроби впливу на свідків. Тому суд не перебільшує інтенсивність цього ризику та не вважає його самодостатньою підставою для тримання під вартою. Проте у сукупності з ризиком переховування і стадією судового розгляду він не втратив актуальності.

Ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд оцінює з урахуванням попередньої судимості, умовно-дострокового звільнення для військової служби, чинного статусу військовослужбовця та характеру нового обвинувачення. Ці дані дають достатні підстави вважати реальною можливість повторного невиконання покладених законом і судом обов`язків або іншої протиправної поведінки, пов`язаної з ухиленням від проходження служби. Водночас суд не погоджується з надмірно широкими припущеннями клопотання про можливість вчинення будь-яких інших військових злочинів, оскільки кожний ризик має випливати з конкретних обставин, а не з переліку можливих складів кримінальних правопорушень.

Суд враховує тривалість перебування ОСОБА_5 під вартою та те, що з кожним наступним продовженням обов`язок навести актуальні підстави стає суворішим. Разом з тим розгляд провадження по суті триває, не всі докази досліджені й не всі свідки допитані. Відомостей про те, що провадження не здійснюється з належною ретельністю або що затримка спричинена бездіяльністю сторони обвинувачення чи суду, матеріали клопотання не містять. За таких обставин сплив часу сам по собі не усунув установлених ризиків.

Суд окремо розглянув доводи захисника щодо стану здоров`я та необхідності лікування. Стан здоров`я належить до обставин, які підлягають обов`язковому врахуванню за ст. 178 КПК України. Проте суду не надано медичного висновку про наявність у ОСОБА_5 захворювання, яке є несумісним із триманням під вартою, потребує лікування, недоступного в умовах слідчого ізолятора, або створює безпосередню загрозу життю за умови подальшого перебування в установі попереднього ув`язнення.

Саме по собі посилання на потребу лікування не є достатньою підставою для зміни запобіжного заходу. Водночас тримання під вартою не позбавляє обвинуваченого права на належну медичну допомогу. Адміністрація місця попереднього ув`язнення зобов`язана забезпечити медичний огляд, лікування та, за наявності показань, направлення до відповідного закладу охорони здоров`я. Сторона захисту не позбавлена права надати суду конкретні медичні документи або звернутися з окремим клопотанням у разі виникнення обставин, які свідчитимуть про неможливість належного лікування в умовах тримання під вартою.

Пропозиція захисника застосувати цілодобовий домашній арешт за місцем проживання в м. Києві разом із братом свідчить про наявність у обвинуваченого певного соціального зв`язку та визначеної адреси проживання. Суд враховує цю обставину на користь сторони захисту, однак вона не переважає сукупності встановлених ризиків.

Домашній арешт, навіть із застосуванням електронного засобу контролю, насамперед дає змогу контролювати місце перебування особи, але не виключає використання телефону, мережі Інтернет або посередників для спілкування зі свідками. Він також ґрунтується на добровільному дотриманні встановлених обмежень та не створює такого рівня гарантій від ухилення, який є необхідним з огляду на попередню поведінку, що становить предмет обвинувачення, тяжкість можливого покарання та проживання на значній відстані від суду і місця проходження служби. Обов`язки, передбачені ст. 194 КПК України, у цьому випадку зменшили б ризики, але не нейтралізували б їх до прийнятного рівня.

Особисте зобов`язання є недостатнім із тих самих причин. Підстав для застосування особистої поруки немає, оскільки до суду не надійшли письмові зобов`язання осіб, які заслуговують на довіру та готові відповідати за виконання обвинуваченим покладених обов`язків. Проживання разом із братом не є тотожним особистій поруці і саме по собі не гарантує належної процесуальної поведінки.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом. У цьому провадженні його необхідність випливає не з одного формального критерію, а з поєднання трьох актуальних ризиків, тяжкості обвинувачення, даних про попередню судимість і умовно-дострокове звільнення, обставин інкримінованого неприбуття до місця служби, стадії судового розгляду та відсутності переконливих гарантій, здатних забезпечити процесуальну поведінку під час домашнього арешту.

24 червня 2026 року Другий сенат Конституційного Суду України ухвалив Рішення № 4-р(ІІ)/2026 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_7 , яким визнав неконституційною ч. 8 ст. 176 КПК України щодо безальтернативного застосування тримання під вартою до військовослужбовців, обвинувачених у визначених законом військових кримінальних правопорушеннях. Втрату чинності цим приписом відтерміновано на три місяці з дня ухвалення Рішення, тобто до 24 вересня 2026 року.

На день постановлення цієї ухвали ч. 8 ст. 176 КПК України формально ще не втратила чинності. Однак суд враховує обов`язкову правову позицію Конституційного Суду України, відповідно до якої статус військовослужбовця та кваліфікація діяння не можуть підміняти судову оцінку конкретних ризиків, особистих обставин і можливості застосувати альтернативний запобіжний захід. Саме тому суд не обґрунтовує висновок автоматичною вимогою ч. 8 ст. 176 КПК України, а застосовує загальні критерії статей 177, 178, 183 і 331 КПК України. Подальша втрата чинності ч. 8 ст. 176 КПК України протягом строку дії цієї ухвали не усуває встановлених судом самостійних підстав для тримання під вартою.

Визначаючи співмірність втручання у право на свободу, суд також бере до уваги конституційний обов`язок захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, закріплений ст. 65 Конституції України, дію правового режиму воєнного стану та підвищений суспільний інтерес у забезпеченні належного виконання військовослужбовцями службових і процесуальних обов`язків. Цей суспільний інтерес не скасовує презумпції невинуватості, але є складовою оцінки пропорційності за конкретних обставин провадження.

Абзац восьмий ч. 4 ст. 183 КПК України надає суду право не визначати заставу у провадженнях щодо злочину, передбаченого ст. 407 КК України, вчиненого під час дії воєнного стану. Це є правом, а не обов`язком суду. У попередній ухвалі ОСОБА_5 вже визначено альтернативу у виді застави в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Нових обставин, які вимагали б скасувати цю альтернативу або змінити її розмір, прокурором не наведено.

За ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2026 року становить 3328 грн. Отже, 80 таких розмірів дорівнюють 266 240 грн. З огляду на тяжкість обвинувачення, інтенсивність установлених ризиків та можливість внесення коштів не лише обвинуваченим, а й заставодавцем, суд вважає цей розмір достатнім для гарантування виконання процесуальних обов`язків і залишає його без змін.

Таким чином, прокурор довів, що ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, збереглися, а домашній арешт та інші більш м`які запобіжні заходи не забезпечать їх належного стримування. Клопотання підлягає частковому задоволенню: строк тримання під вартою необхідно продовжити на 60 днів, одночасно зберігши визначену раніше альтернативу у виді застави. У задоволенні клопотання захисника про зміну запобіжного заходу на домашній арешт слід відмовити.

Керуючись ст. 29, 65 Конституції України, ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», ст. 23, 42, 176-178, 182-183, 194, 331, 369-372, 376 КПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Клопотання прокурора ОСОБА_6 про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_5 задовольнити частково.

Продовжити щодо ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 20 листопада 2026 року включно.

Утримання ОСОБА_5 здійснювати в Державній установі «Сумський слідчий ізолятор».

Залишити ОСОБА_5 альтернативний запобіжний захід у виді застави для забезпечення виконання ним обов`язків, визначених КПК України.

Розмір застави визначити у межах 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 266 240 грн, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою, заставодавцем, на депозитний рахунок: отримувач: ТУ ДСА України в Сумській області; код ЄДРПОУ отримувача: 26270240; банк отримувача: ДКСУ м. Київ; МФО: 820172; рахунок отримувача: UA558201720355249001000008869; призначення платежу: «Застава за ОСОБА_5 , справа № 950/2480/25, Лебединський районний суд Сумської області».

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу в розмірі, визначеному цією ухвалою, протягом строку її дії, тобто до 20 листопада 2026 року включно.

У разі внесення застави покласти на обвинуваченого ОСОБА_5 до 20 листопада 2026 року включно такі обов`язки:

прибувати до Лебединського районного суду Сумської області за кожним викликом;

повідомляти суд про зміну свого місця проживання, місця перебування та/або місця служби;

здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт або паспорти для виїзду за кордон, а також інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_5 , що у разі внесення застави оригінал документа з відміткою банку, який підтверджує внесення коштів на депозитний рахунок, має бути наданий уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

Після отримання та перевірки протягом одного дня документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа місця ув`язнення, за умови відсутності іншого судового рішення, яке передбачає тримання ОСОБА_5 під вартою, зобов`язана негайно здійснити розпорядження про його звільнення з-під варти та повідомити про це усно і письмово Лебединський районний суд Сумської області та прокурора.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави ОСОБА_5 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави, та зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки.

Роз`яснити ОСОБА_5 та заставодавцю, що у разі невиконання обвинуваченим покладених процесуальних обов`язків, неприбуття за викликом суду без поважних причин або неповідомлення про причини неприбуття, а також у разі порушення інших умов застосування застави, застава може бути звернута в дохід держави в порядку, передбаченому КПК України.

У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу на домашній арешт за місцем проживання ОСОБА_5 у м. Києві відмовити.

Копію ухвали після її оголошення негайно вручити обвинуваченому, захиснику, прокурору та направити до Державної установи «Сумський слідчий ізолятор» для виконання.

Ухвала в частині продовження строку тримання під вартою може бути оскаржена безпосередньо до Сумського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою, у той самий строк з моменту вручення йому копії ухвали.

Подання апеляційної скарги на ухвалу не зупиняє її виконання.

Суддя: (копія) ОСОБА_8

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.

Суддя ОСОБА_8