Ухвала суду № 139966385, 17.09.2026, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/3770/26

Провадження № 1-в/466/62/26

У Х В А Л А

17 вересня 2026року Шевченківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого-судді ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2

з участю прокурора ОСОБА_3

захисника ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Львові клопотання адвоката ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_6 про вирішення питання, пов`язаного з виконанням вироку, -

встановив:

До Шевченківського районного суду м.Львова надійшло клопотання адвоката ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_6 про вирішення питання, пов`язаного з виконанням вироку.

В обґрунтування якого зазначає, що за вироком Шевченківського районного суду від 11.05.2000 року ОСОБА_6 був засуджений за ст.148-2 ч.3 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна та позбавлення права займатися підприємницькою діяльністю строком на 5 років.

Водночас із дня набрання вироком законної сили минуло понад 25 років, перебіг давності не переривався. Додаткове покарання у виді конфіскації майна не виконувалось з незалежних від нього причин. Імперативні строки давності виконання обвинувального вироку давно сплинули, що позбавило державу права на його виконання. Оскільки мета накладення арешту відпала, а наявний архівний запис про обтяження порушує конституційні права заявника на володіння, користування та розпорядження власністю, виникла необхідність звільнити засудженого від додаткового покарання призначеного вироком Шевченківським районним судом м. Львова від 11.05.2000 р. у справі № 1-42/00 р. у виді конфіскації всього особисто належного йому майна у зв`язку із закінченням строків давності та скасувати арешт накладений постановою 05.06.2000 р. ВДВС Шевченківського районного управління юстиції на все майно, що належить ОСОБА_6 .

Таким чином, стосовно призначеного ОСОБА_6 додаткового покарання у виді конфіскації особистого майна сплинув визначений у Кримінальному кодексі України строк давності виконання вироку, що у свою чергу, є підставою для звільнення останнього від відбування додаткового покарання.

В судовому засіданні захисник клопотання підтримав та просив таке задовольнити з підстав викладених у ньому.

Прокурор щодо заявленого клопотання не заперечив.

Заслухавши думку учасників даного провадження, дослідивши матеріали клопотання, матеріали кримінальної справи №1-42/00, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ст. 539 КПК України питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (подання) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом. У судове засідання викликаються засуджений, його захисник, законний представник, прокурор.

Як вбачається з матеріалів провадження, вироком Шевченківського районного суду Км. Львова від 11 травня 2000 року ОСОБА_6 був засуджений за ст.148-2 ч.3 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього особисто надежного йому майна та позбавлення права займатися підприємницькою діяльністю строком на 5 років. На поставі ст. 45 КК, вирок в частині позбавлення волі, до виконання не проводити, якщо ОСОБА_6 протягом 3 (трьох) років не вчинить новий злочин, зі сплатою штрафу в розмірі 2000 грн. в прибуток держави. Строк відбування покарання рахувати з часу звернення вироку до виконання.

Вирок суду не оскаржувався, набрав законної сили та був звернений до виконання.

Відповідно до ст. 48 Кримінально-виконавчого кодексу України суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання органу державної виконавчої служби, про що сповіщає відповідну фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не провадилося. Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється територіальним органом державної виконавчої служби за місцем знаходження майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно з ч.1 ст. 49 КВК України конфіскації підлягає майно, що є власністю засудженого, в тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді суб`єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і на вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане засудженим у довірче управління.

Відповідно до ч.2 ст.52 КК України додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, позбавлення державної нагороди України, конфіскація майна.

Постановою відділу державної виконавчої служби накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_6 на користь держави.

На майно накладено обтяження - арешт (архівний запис) за реєстраційним номером обтяження 4325002, зареєстрований 03.01.2007 о 09:57:33 реєстратором Першої львівської державної нотаріальної контори (а.с.13).

Відповідно до ст. 152 КВК України підставами звільнення від відбування покарання є: відбуття строку покарання, призначеного вироком суду; закон України про амністію; акт про помилування; скасування вироку суду і закриття кримінального провадження; закінчення строків давності виконання обвинувального вироку; умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; хвороба; інші підстави, передбачені законом.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 80 КК України, особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в строк п`ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за нетяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п`яти років за тяжкий злочин; десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п' ять років за тяжкий злочин.

Частиною 2 ст. 80 КК України встановлено, що строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням призначеним за вироком суду.

На підставі ч.4 ст. 80 КК України перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах першій та третій цієї статті, засуджений вчинить новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин.

Вказані положення свідчать, про те, що держава втрачає право на виконання призначеного засудженому покарання лише у тих випадках, коли засуджений своєю поведінкою не перешкоджав процедурі його виконання.

Під давністю виконання обвинувального вироку розуміється сплив встановлених у законі строків з дня набрання чинності обвинувальним вироком, що виключає виконання призначеного судом покарання. Існування в Кримінальному кодексі України цього виду звільнення від відбування покарання обумовлюється недоцільністю виконання обвинувального вироку, оскільки після спливу вказаних строків його виконання не може мати належного карального і превентивного впливу, а також тим, що не вчинення засудженим у цей період нового злочину, як правило, свідчить про втрату ним суспільної небезпечності.

Отже, тривалість строків давності, передбачених, зокрема, п.1-5 ч. 1 ст. 80 КК України, диференціюється залежно від тяжкості вчиненого злочину, а також виду та міри призначеного судом покарання, у тому числі остаточного покарання за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків та початком перебігу строку давності є день набрання чинності обвинувальним вироком, який встановлюється кримінально-процесуальним законодавством.

Правила звільнення від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, встановлені правилами ст. 80 КК У країни, стосуються як основного, так і додаткового покарання.

Як вбачається в матеріалів провадження, вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 11 травня 2000 року ОСОБА_6 був засуджений за ст.148-2 ч.3 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього особисто належного йому майна та позбавлення права займатися підприємницькою діяльністю строком на 5 років.

Разом з тим, матеріали даного клопотання та кримінального провадження не містять даних, що ОСОБА_6 вчинено нового злочину до закінчення строку давності, що свідчить про те, що перебіг строку давності не зупинявся та не переривався.

Таким чином, наведені обставини свідчать про закінчення строків давності виконання обвинувального вироку Шевченківського районного суду м. Львова від 11 травня 2000 року в частині додаткового покарання у виді накладення арешту на все майно належне ОСОБА_6 .

Наведений висновок підтверджується правовою позицією Верховного Суду України щодо застосування ст. 80 КК України. Так, правовим висновком Верховного Суду України, наведеному у постанові від 24.12.2015 року у справі № 5-324кс15, передбачено, що стаття 80 КК передбачає нормативне регулювання інституту звільнення від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку та встановлює імперативні строки, сплив яких є безумовною підставою для звільнення засудженого від відбування призначеного йому покарання.

Правова природа вказаного виду звільнення від відбування призначеного покарання зумовлюється одностороннім обов`язком держави примусово реалізувати через спеціально уповноважені нею органи призначене особі покарання протягом певних строків. Особа, засуджена до певного виду покарання, не несе правового обов`язку застосовувати право обмеження, які входять до його змісту, сама до себе - це виключна одностороння компетенція спеціальних державних органів, які виконують покарання.

Водночас засуджена до певного виду покарання особа не може перебувати в потенційному очікуванні виконання покарання невизначений проміжок часу, у зв`язку із чим законодавчо встановлюються імперативні строки, сплив яких припиняє наявні між державою і засудженою особою кримінальні правовідносини, а отже, унеможливлює виконання покарання.

Аналогічно у постанові Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 21.11.2022 року у справі №754/17643/21 викладена наступна правова позиція, так статтею 80 КК передбачено, що особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано зокрема у строк 2 роки в разі засудження до покарання, менш суворого, ніж обмеження волі. Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1-3 ч. 1 цієї статті, подвоюються. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах 1 та З цієї статті, засуджений вчинить новий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину.

Вказана стаття кримінального закону передбачає нормативне регулювання інституту звільнення від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку та встановлює імперативні строки, сплив яких є безумовною підставою для звільнення засудженого від відбування призначеного йому покарання.

Таким чином, Верховним Судом акцентується увага на безумовності звільнення засудженого від відбування покарання у випадку спливу строків, встановлених ст. 80 КК України.

З моменту набрання вироку стосовно ОСОБА_6 законної сили минуло вже більше двадцяти п`яти років.

Перебіг давності не переривався. Додаткове покарання у виді конфіскації майна не виконувалось з незалежних від нього причин.

Враховуючи вищевикладене, та також те, що вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 11 травня 2000 року в частині додаткового покарання у виді накладення арешту на все особисто належне ОСОБА_6 майно виконано не було, з дня набрання чинності вказаним обвинувальним вироком, минуло понад п`ять років, суд приходить висновку про доцільність звільнення засудженого від відбування зазначеного додаткового покарання.

Судом встановлено, що арешт на майно у кримінальній справі був накладений під час дії КПК України в редакції 1960 року.

Відповідно до п. 9 Розділу XI Перехідних положень КПК України (2012 року) запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно зі статтею 409 КПК України 1960 року питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, включаючи визначення розміру і розподілення судових витрат, якщо суд не вирішив цих питань, вирішується судом, який постановив вирок.

У порядку, передбаченому статтею 411 КПК України (1960 року), суди вправі вирішувати питання, які виникають при виконанні вироку, зокрема про скасування заходів по забезпеченню цивільного позову чи можливої конфіскації майна, якщо при винесенні виправдувального вироку чи відмови в позові або незастосування конфіскації вироком ці заходи не скасовані.

Відповідно до ч. 6 ст. 126 КПК України (1960 року) накладення арешту на майно скасовується, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Відповідно до ст. ст. 125-126 КПК України (1960 року) арешт на майно по кримінальній справі накладається з метою забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна.

Відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності». Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності (ст. 41 Конституції України).

Згідно з п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 1990 року «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов`язаних з виконанням вироку суду», суд в порядку ст. ст. 409, 411 КПК України (1960 року) вправі на стадії виконання вироку вирішити питання про скасування заходів забезпечення позову чи можливої конфіскації майна, якщо при постановленні вироку ці заходи скасовані не були.

Враховуючи вищевикладене, оскільки метою накладення арешту було забезпечення можливої конфіскації у порядку виконання вироку суду, але стосовно призначеного ОСОБА_6 додаткового покарання у вигляді конфіскації особистого майна сплинув визначений у Кримінальному кодексі України строк давності виконання вироку, що у свою чергу, є підставою для звільнення засудженого від відбування додаткового покарання, а тому суд приходить до висновку, що арешт майна, накладений згідно вироку Шевченківського районного суду м. Львова від 11 травня 2000 року, необхідно скасувати.

Враховуючи вищевикладене, клопотання адвоката ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_6 про вирішення питання, пов`язаного з виконанням вироку,слід задовольнити.

Керуючись ст.409, ст.411 КПК України (в редакції Закону1960 року), ст.ст.372, 376 КПК України, ст. 152 КВК України, ст.ст.52, 80 КК України, суд,

ухвалив:

Клопотання адвоката ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_6 про вирішення питання, пов`язаного з виконанням вироку, - задовольнити.

Звільнити ОСОБА_6 , від відбування додаткового покарання призначеного вироком Шевченківським районним судом м. Львова від 11.05.2000 р. у справі № 1-42/00 р. у виді конфіскації всього особисто належного йому майна у зв`язку із закінченням строків давності виконання вироку Шевченківського районного суду м. Львова від 11.05.2000 р. у справі № 1-42/00р.

Скасувати арешт накладений постановою 301/Ч, 05.06.2000, ВДВС Шевченківського pай.упp.юст., вх.1309, на невизначене майно, все майно стосовно ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 . Реєстраційний номер обтяження: 4325002. Додаткові дані: Архівний номер: 2143566LVOV1, Архівна дата: 08.06.2000, Дата виникнення: 08.06.2000, № реєстра: 196360-101, внутр. № AA01652927F14B325F24, комментарий: 221/32.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя ОСОБА_1