Рішення № 139962579, 22.09.2026, Заводський районний суд м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 332/397/26

Провадження №: 2/332/1533/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 р. м. Запоріжжя

Заводський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючої судді Ретинської Ю.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» звернулося до Заводського районного суд міста Запоріжжя з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що 30.08.2017 між АТ «АЛЬФА-БАНК» та ОСОБА_1 укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлюваної кредитної лінії. Мета кредиту для особистих потреб. Ліміт кредитної лінії у сумі 200 000 грн. Процентна ставка 26 % річних. Тип процентної ставки фіксований. Обов`язковий мінімальний платіж запропоновано встановити у розмірі 7 % від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 грн. АТ «АЛЬФА-БАНК» виконав умови кредитного договору, в свою чергу позичальник не виконав умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів внаслідок чого виникла заборгованість. Згідно детального розрахунку заборгованості станом на 23.02.2021 загальний розмір заборгованості становив 33482,24 грн.

22.02.2021 між АТ «АЛЬФА-БАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «ФОРТ» укладено договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідача.

23.02.2021 між ТОВ «Фінансова компанія «ФОРТ» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛІТ ФІНАНС» укладено договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідача. Таким чином, ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» набуло статусу кредитора за кредитним договором від 30.08.2017.

За таких обставин позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором від 30.08.2017 у розмірі 33482,24 грн та понесені судові витрати.

Ухвалою Заводського районного суду міста Запоріжжя від 10.02.2026, прийнято вищевказану позовну заяву та відкрито провадження, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

25.03.2026 до суду від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він прохав відмовити у задоволенні позовних вимог ФК «Еліт Фінанс» про стягнення заборгованості в повному обсязі.

В обґрунтування заперечень зазначив, що в межах строку кредитування ним вносилися платежі на погашення кредитної заборгованості. Звернув увагу на те, що суду не надані належні докази на підтвердження суми заборгованості, а наданий самим позивачем розрахунок не містить чіткої ідентифікації особи, яка його підписала, не дає можливості встановити первинні підстави формування суми боргу та не підтверджені первинними бухгалтерськими та банківськими документами. Також, відповідач вважає, що позивачем не доведено перехід права вимоги до позивача.

Відповідно до заяви від 25.03.2026 відповідач просив застосувати строк позовної давності.

Також відповідно до клопотання від 25.03.2026 відповідач просив зменшити витрати на правову допомогу, вважає, що заявлена сума 9200,00 грн не відповідає критеріям розумності та співмірності.

31.03.2026 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої представник позивача вважав доводи відповідача безпідставними та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Посилався на те, що виписки по рахунку є належним доказом видачі кредиту та доказом наявності заборгованості. Також вважав безпідставними заперечення відповідача щодо відсутності доказів набуття права вимоги.

У судове засідання представник позивача не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. У матеріалах справи міститься заява про розгляд справи у відсутності представника позивача. Позовну заяву підтримує у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Інших заяв або клопотань від відповідача на адресу суду не надходило.

В силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Всебічно вивчивши обставини справи, дослідивши надані письмові докази у сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 30.08.2017 ОСОБА_1 звернувся з офертою на надання кредиту обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії до АТ "Альфа-Банк", яка підписана ОСОБА_1 , відповідно до якої запропонував укласти Угоду про обслуговування Кредитної картки та відкриття Відновлювальної лінії, яка є невід`ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб .

В оферті на укладення угоди про надання кредиту передбачені істотні умови, а саме: тип кредиту кредитування рахунку та встановлення відновлювальної кредитної лінії; ліміт кредитної лінії -200000 грн; процентна ставка 26,00 % річних, тип процентної ставки фіксована, обов`язковий мінімальний платіж 7% від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 грн.

Таким чином, підписана відповідачем оферта містить конкретні запропоновані умови та правила банківських послуг, домовленість сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, а тому може розцінюватись як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, що узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17.

Підписуючи Оферту на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії сторони чітко узгодили розмір відсоткової ставки за користування кредитом.

На вказану оферту того ж дня позивачем «АТ Альфа Банк» надано акцепт.

Відповідно до виписки по рахунку з 30.08.2017 по 22.02.2021 вбачається, що банк надав відповідачу кредитні кошти.

На вказані обставини заперечень від відповідача не надходило.

22.02.2021 АТ "Альфа-Банк" та ТОВ «Фінансова компанія «ФОРТ» уклали договір факторингу № 1, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «ФОРТ» зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження АТ "Альфа-Банк" за плату, а АТ "Альфа-Банк" відступає ТОВ «Фінансова компанія «ФОРТ», а ТОВ «Фінансова компанія «ФОРТ» набуває належне АТ "Альфа-Банк" право вимоги до боржників за договорами, перелік яких наведено в додатку № 1-1 до договору.

Згідно з витягу з додатку до договору факторингу №1 від 22.02.2021 р. реєстру договорів, права вимоги за яким відступаються, та боржників за такими договорами АТ "Альфа-Банк" передало ТОВ «Фінансова компанія «ФОРТ» право грошової вимоги за кредитним договором №CCNG-500614278, за яким боржником є ОСОБА_1 (загальна сума заборгованості 33482,24 грн).

23.02.2021 ТОВ «Фінансова компанія «ФОРТ» та ТОВ "ФК "Еліт Фінанс" уклали договір факторингу № 01-23-02/21, відповідно до якого ТОВ "ФК "Еліт Фінанс" зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження ТОВ «Фінансова компанія «ФОРТ» за плату, а ТОВ «Фінансова компанія «ФОРТ» відступає ТОВ "ФК "Еліт Фінанс", а ТОВ "ФК "Еліт Фінанс" набуває належне ТОВ «Фінансова компанія «ФОРТ» право вимоги до боржників за договорами, перелік яких наведено в додатку № 1-1 до договору.

Згідно з випискою з додатку до договору факторингу № 01-23-02/21 від 23.02.2021 реєстру договорів, права вимоги за яким відступаються, та боржників за такими договорами ТОВ «Фінансова компанія «ФОРТ» передало ТОВ "ФК "Еліт Фінанс" право грошової вимоги за кредитним договором №CCNG-500614278, за яким боржником є ОСОБА_1 (загальна сума заборгованості 3447,35 грн).

Відповідно до наданого ТОВ "ФК "Еліт Фінанс" розрахунку за договором заборгованість ОСОБА_1 станом на 22.02.2021 становить 33482,24 грн.

Наданий до суду позивачем розрахунок заборгованості відповідачем не спростовано, тому він приймається судом та покладається в основу рішення суду.

Так, посилання відповідача про погашення кредитної заборгованості судом не приймається до увагу, оскільки надані відповідачем квитанції свідчать про оплату заборгованості за укладеною Угодою про надання кредиту №500614278 на суму 15630 грн. Разом цим, до укладеного договору №500614278 відповідачем ще було оформлено кредитну карту, і саме за вказаним кредитним договором відповідачем неналежним чином виконувалися умови, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Вказані обставини підтверджуються відповіддю начальника відділу розгляду письмових клієнтських звернень та скарг АТ «Сенс Банк».

Крім того, суд звертає увагу, що згідно зі статтею 41 Закону України «Про Національний банк України» та частинами першою, другою статті 68 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Національний банк України встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.

Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 566, чинного на час виникнення спірних правовідносин, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.

Пунктом 5.1 глави 5 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.

Згідно з пунктом 5.4 цього Положення, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.

Пунктом 5.6 вказаного Положення визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 214/1423/15-ц (провадження № 61-8821св24).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.

Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Відповідно до частини 1 статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1ст. 1048 ЦК України).

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 1050 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Суд встановив, що позивач отримав права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором відповідно до договору факторингу, а тому з дати відступлення прав вимоги Товариство стало кредитором за вказаним кредитним договором.

З розрахунку, наданих позивачем вбачається, що ОСОБА_1 має заборгованість: за кредитним договором, станом на 23.02.2021 р. у сумі 33482,24 грн.

Отже, первісний кредитор виконав взяті на себе зобов`язання щодо надання боржнику коштів у користування, однак в порушення умов договору та ст. ст. 525, 1048, 1049, 1054 ЦК України відповідач зобов`язання належним чином не виконував, внаслідок чого у останнього перед позивачем утворилась заборгованість, що є підставою для її стягнення.

Враховуючи диспозитивність цивільного судочинства та наданий позивачем розрахунок, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості заявленої позивачем вимоги щодо стягнення заборгованості за договором.

Доводи відповідача про недоведення ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» факту набуття права вимоги до відповідача про стягнення грошових коштів спростовуються виписками з Додатку до договорів факторингу (Реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами), актами приймання-передачі Реєстру боржників та платіжними дорученнями про перерахування грошових коштів за право вимоги згідно договорами факторингу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Рішення суду про визнання договорів факторингу недійсними відповідачем та його представником суду не надано.

Суд, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів відповідно до ст. 89 ЦПК України, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитними договорами у розмірі 33482,24 грн.

Вирішуючи клопотання про застосування строку позовної давності, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Як вказала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Таким чином, з огляду на вищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості з кредитним договором мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.

Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 ЦК України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02.04.2020.

Відтак, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02.04.2020 Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався й був скасований з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023.

Поряд із цим, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі Закон № 2120-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257, 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17.03.2022.

Законом України від 08.11.2023 № 3450-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі Закон № 3450-IX) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився.

Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.

Разом з тим, пункт 19 вказаного розділу було виключено на підставі Закону № 4434-IX від 14.05.2025, який набрав чинності 04.09.2025.

Отже, з 04.09.2025 перебіг строків позовної давності було відновлено.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що на момент звернення позивача із вказаними позовними вимогами, строк позовної давності не сплинув.

Відповідно до частини 1 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із частиною 2 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

На підтвердження понесення витрат на оплату правничої допомоги представником позивача надано суду: копію договору про надання правничої допомоги № 03-07/24 від 03.07.2024, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» та адвокатом Литвиненко О.І.; копію акту приймання - передачі виконаних робіт від 02.06.2025 року; копію платіжної інструкції № 2723 від 10.06.2025 на суму 9200 грн.

Враховуючи предмет позову, складність та обсяг самої справи, співмірність складності справи із наданими адвокатом послуг, витраченого представником часу, наявність клопотання відповідача про зменшення витрат на правову допомогу, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 3000,00 гр. правової допомоги.

Також на підставі ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3328,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 10-13, 258, 259, 265, 268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» заборгованість за кредитним договором в розмірі 33482,24 (тридцять три тисячі чотириста вісімдесят дві) грн. 24 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп. та судовий збір у сумі 3328,00 грн (три тисячі триста двадцять вісім гривні) 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його складення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» (ЄДРПОУ 40340222, місце знаходження: пл. Солом`янська, буд. 2, м. Київ, 03035).

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Ю.І. Ретинська