Рішення № 139959742, 21.09.2026, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/7305/26

Провадження № 2/711/3848/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді Скляренко В.М.

при секретарі Півень С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР», в особі представника Таранущенко К.В., яка діє на підставі довіреності від 02.06.2026р., звернулось до суду з позовом, в якому просило стягнути із ОСОБА_1 на його (позивача) користь заборгованість за Кредитним договором №28.12.2020-100003273 від 28.12.2020 року в загальній сумі 11 300 грн., судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2 662,40 грн. та витрат на правничу допомогу у розмірі 6 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що 28.12.2020р. між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір №28.12.2020-100003273 (оферта), на підставі якого відповідачу були надані кредитні кошти в сумі 5 000 грн., строком на 14 календарних днів зі сплатою процентів за користування кредитом за процентною ставкою: у розмірі 2% на день, яка застосовується протягом первинного періоду та протягом періоду «Економ»; у розмірі 2,5% на день, яка застосовується протягом усього строку на який надається кредит, окрім первинного періоду та періоду «Економ». Внаслідок порушення відповідачем умов повернення кредитних коштів за ним утворилась заборгованість.

09.10.2024р. між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» був укладений договір факторингу №СЦ-091024-14, на підставі якого право вимоги до відповідача перейшло до ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР». У зв`язку з порушенням відповідачем порядку повернення кредитних коштів за ним утворилась заборгованість в розмірі в розмірі 11 300 грн., з яких: 5 000 грн. заборгованість за тілом кредиту; 6 300 грн. заборгованість за процентами.

Оскільки відповідач не виконує свого зобов`язання з повернення кредитної заборгованості, то позивач звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути із відповідача заборгованість в загальній сумі 11 300 грн., а також судовий збір по справі.

Від відповідача заперечень проти позову не надходило.

14.07.2026р. судом відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

В судове засідання сторони не з`явилися.

Позивачем в позовній заяві заявлене клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлявся шляхом надсилання судової повістки-повідомлення засобами поштового зв`язку за зареєстрованим місцем проживання відповідача. Натомість судова повістка-повідомлення повернулась до суду без вручення відповідачу з причин відсутності останнього за вказаною адресою, що в контексті положень п. 3, 4 ч. 8 ст. 128, ч. 10 ст. 130 ЦПК України суд вважає належним повідомленням. Додатково судом вживались заходи з повідомлення відповідача через його електронний кабінет (судову повістку доставлено 16.07.2026 о 06:54) та шляхом розміщення оголошення про виклик в судове засідання на веб-сайті суду.

Отже, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, відповідач не з`явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки, внаслідок чого на підставі ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК України та зі згоди позивача (викладеної в позовній заяві) судом прийнято рішення про заочний розгляд справи.

Дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані учасниками справи докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

28.12.2020 року між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір №28.12.2020-100003273 шляхом підписання (акцептування) пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), відповідно до умов якого Кредитор зобов`язався надати Позичальнику кредит у розмірі 5 000 грн. терміном на 14 календарних днів, зі сплатою позичальником процентів за користування кредитом: за процентною ставкою «Економ» - у розмірі 2% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом первинного періоду та пролонгованого строків; за процентною ставкою «Станадарт» - 2,5% за один день користування кредитом, яка застосовується після/в період закінчення первинного та пролонгованого строків. Розмір процентів, які сплачуються до 10.01.2021 року складає 1 400 грн.

Умовами зазначеного договору визначено, що пролонгація строку користування кредитом здійснюється Позичальником шляхом сплати ним процентів за весь попередній строк користування кредитом, що надає право Позичальнику повернути кредит в останній день пролонгованого строку зі сплатою процентів за цей пролонгований строк. Пролонгований строк дорівнює первинному строку та обраховується з дня сплати процентів. Кількість пролонгацій не обмежена, однак, право на пролонгацію втрачається, якщо в результаті пролонгації загальна сума процентів за договором досягне максимального розміру. Максимальний розмір процентів за договором (сумарно процентів «Економ» та процентів «Стандарт») становить 10 000 грн. Після досягнення максимального розміру проценти не нараховуються /а.с. 12-13, 14-16, 17/.

На виконання умов кредитного договору №28.12.2020-100003273 від 28.12.2020 року на картковий рахунок відповідача № НОМЕР_1 було перераховано 28.12.2020р. кредитні кошти в розмірі 5 000 грн., що підтверджується квитанцією №336809540 від 28.12.2020 року /а.с. 21/ та випискою про рух коштів по картці, наданою на виконання ухвали суду.

Оскільки зобов`язання за вказаним кредитним договором відповідачем виконувалися несвоєчасно та не у повному обсязі, заборгованість останнього станом на 08.10.2024р. складала 11300грн., з яких: 5 000 грн. заборгованість за тілом кредиту, 6 300 грн. заборгованість за відсотками /а.с. 22-25/.

В подальшому, а саме 09.10.2024р. між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» був укладений договір факторингу №СЦ-091024-14, відповідно до умов якого ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» передало ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» (Фактор) прийняло право вимоги до боржників за договорами, вказаними у додатку до цього договору (Переліку), який є додатком та невід`ємною частиною договору факторингу. Право вимоги вважається відступленим Клієнтом Факторові з моменту підписання сторонами Реєстру прав вимоги та скріплення його печатками сторін /а.с. 26-29, 30/.

Відповідно до витягу з Переліку №1 до Договору факторингу №СЦ-091024-14 від 09.10.2024р., від ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» перейшло право вимоги і до ОСОБА_1 за кредитним договором №28.12.2020-100003273 від 28.12.2020р. на загальну суму 11 300 грн., з яких: 5 000 грн. заборгованість за тілом кредиту, 6300грн. заборгованість за відсотками /а.с. 31-32/.

Оскільки до теперішнього часу відповідачем не виконане грошове зобов`язання за вищевказаним Договором позики, то позивач звернувся до суду з даним позовом.

Таким чином, спір між сторонами виник із зобов`язальних відносин, що регулюються нормами глави 71, 73 Цивільного кодексу України (далі ЦК).

Надаючи оцінку позовним вимогам в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.

За правилами ч. 1 ст. 202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною третьою статті 203 ЦК визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ч. 1 ст. 207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Статтею 509 ЦК визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК).

Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст. 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 12, 13, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи дотримуючись принципів диспозитивності та змагальності сторін. Суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Наявні в матеріалах справи докази дають підстави вважати доведеними аргументи позивача, що, укладаючи кредитний договір №28.12.2020-100003273 від 28.12.2020 року в електронній формі, сторони погодили умови та порядок повернення відповідачем кредиту шляхом здійснення платежів з оплати процентів за користування кредитом та обов`язком позичальника повернути суму кредиту та сплатити проценти за користування кредитом. Відповідачем були отримані кредитні кошти на умовах та в порядку, що зазначені у вказаному кредитному договорі, і він користувався такими коштами, однак, свої зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом останній належним чином не виконував, що призвело до утворення заборгованості, розмір якої складає 11 300 грн., з яких: 5 000 грн. заборгованість за тілом кредиту, 6 300 грн. заборгованість за відсотками.

Враховуючи ту обставину, що, в порушення умов кредитного договору №28.12.2020-100003273 від 28.12.2020р., відповідач фактично отримані та використані кошти у добровільному порядку не повернув, чим порушив права кредитора, то позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за вищевказаним кредитним договором є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

При цьому, варто звернути увагу, що відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, внаслідок чого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України, відповідачем не надано суду будь-яких заперечень проти позовних вимог та не повідомлено про обставини, які б спростували правомірність заявлених позивачем вимог та встановлені судом обставини спірних правовідносин.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що судові витрати по справі складаються з судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду в сумі 2 662,40грн. /а.с. 1/ та витрат на правничу (правову) допомогу в сумі 6 000 грн.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, то на підставі ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України позивачу за рахунок відповідача необхідно відшкодувати витрати, пов`язані з оплатою судового збору в повному обсязі.

Стосовно витрат на правову допомогу, то слід зауважити наступне.

Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Оцінюючи розмір заявлених стороною позивача вимог для компенсації витрат на правову допомогу суд звертає увагу на наступне.

Верховний Суд у постанові від 17.09.2019р. у справі №810/3806/18 зазначив, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.

З матеріалів справи судом встановлено, що в якості доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу ним надано: договір про надання правової допомоги від №07/24-НК від 02.07.2024р. з додатковими угодами до нього №4 від 14.08.2024р., №34/1 від 31.12.2025р., №17 від 03.04.2025р., №19 від 16.04.2025р.; звіт про виконану роботу від 09.07.2026р., платіжну інструкцію №3720476722222503 від 09.07.2026р. на суму 6 000 грн. /а.с. 37-42/.

Позивач просив компенсувати йому за рахунок відповідача витрати з оплати правової допомоги адвоката в сумі 6 000 грн. Надаючи оцінку зазначеним вимогам в контексті критерію співмірності та пропорційності таких витрат, суд виходить з наступного.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання зазначених вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини вказує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009р., справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014р., за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим; «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002р., за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналіз змісту наданих стороною позивача доказів на підтвердження розміру витрат на правову допомогу свідчить, що відповідні витрати складаються з оплати послуг адвоката за вчинення наступних процесуальних дій:

- формування запиту на складання розрахунку ціни позову та отримання переліку необхідних документів;

- складання позову (на підставі отриманих документів);

- роздрукування позову, додатків до нього та направлення одного примірника позову з додатками Замовнику для відправлення відповідачу;

- замовлення сплати судового збору;

- проведення детальної консультації замовника щодо дій після відкриття провадження у справі та надання інших консалтингових послуг в розрізі проведення претензійно-позовної роботи.

Крім того, додатковою угодою №17 від 03.04.2025р. до Договору про надання правової допомоги від №07/24-НК від 02.07.2024р., а саме п. 2 сторони визначили, що вартість послуг складає 6 000 грн. за один позов без врахування вартості поштових витрат та судового збору, які сплачуються замовником самостійно /а.с. 40/.

Отже, оцінюючи обґрунтованість заяви позивача в контексті положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, об`єктивно необхідним на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, суд доходить висновку, що заявлена позивачем сума в розмірі 6000 грн. є обґрунтованою та відповідає критеріям співмірності заявленої до стягнення суми витрат на професійну правову допомогу позивача з реальним обсягом такої допомоги, часом, витраченим на надання таких послуг, та критерію реальності таких витрат (обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду в суді), а тому підлягає до стягнення із відповідача на користь позивача.

На підставі вищевикладеного і керуючись ст.ст.7, 9, 11-13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280, 282 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

вирішив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР» (код ЄДРПОРУ 43170298, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Алмазова Генерала, 13, офіс 601) заборгованість за Кредитним договором № 28.12.2020-100005672 від 28.12.2020 року в сумі 11 300 грн., судовий збір в розмірі 2 662,40 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 6 000 грн.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене в загальному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, а відповідачем - в той же строк з дня залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Повний текст судового рішення складений 21 вересня 2026 року.

Головуючий : В.М. Скляренко