Рішення № 139954922, 22.09.2026, Семенівський районний суд Полтавської області

СЕМЕНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Шевченка, 41а, селище Семенівка, Кременчуцький район, Полтавська область, 38200

тел. (05341) 9 17 39,e-mail: inbox@sm.pl.court.gov.ua, web: https://sm.pl.court.gov.ua

ідентифікаційний код 02886143

Справа №547/1273/25

Провадження №2/547/179/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року с-ще Семенівка, Полтавська область

Семенівський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді В.Ф.Харченка,

за участі секретаря судового засідання О.О.Харченко,

позивачки ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника позивачки ОСОБА_1 адвоката О.В.Слуцького,

представника відповідача ОСОБА_2 адвоката С.В.Шквир,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 у приміщенні Семенівського районного суду Полтавської області, за правилами загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання відсутнім права оренди землі та витребування земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗОВНИХ ВИМОГ, ЗАПЕРЕЧЕНЬ НА НИХ

1.Позивачка ОСОБА_3 .Слуцька просить визнати відсутнім право оренди (номер запису про право (у державному реєстрі речових прав: 59260085 від 17.03.2025) у відповідача ОСОБА_2 за договором оренди земельної ділянки від 17.03.2025, предметом якого є земельна ділянка, кадастровий номер 5324588000:00:001:0709, площею 2 га, що належить на праві власності ОСОБА_1 ; витребувати земельну ділянку з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 ; стягнути з ОСОБА_2 понесені ОСОБА_1 судові витрати.

ОСОБА_4 не підписувала вказаний договір оренди землі. Про його існування дізналася у липні 2025 року коли ініціювала передачу земельної ділянки в оренду. Користування її землею є безпідставним. На її вимогу і на вимогу суду відповідач не надав оригіналу договору оренди землі. Позивачка вважає свій підпис на договорі підробленим. Під час перебування сторін у шлюбі позивач за її згоди користувався належною їй земельною ділянкою. Під час "крихкості" шлюбу вона б не уклала договір оренди зі своїм чоловіком (відповідачем).

Не існує акту передачі-приймання земельної ділянки в оренду.

Позивачка не приймає від позивача орендні платежі через відсутність договору оренди.

2.Відповідач ОСОБА_2 проти позову заперечує. Він і ОСОБА_3 .Слуцька підписали 2 примірники договору оренди землі по одному для кожної сторони. Свій примірник він надав державному реєстратору для державної реєстрації права оренди землі. Надалі свій примірник договору втратив, а можливо й забув у матеріалах у державного реєстратора. Через це не може надати договір для проведення експертного дослідження підпису позивачки у договорі. Збереглася лише копія договору. Вважає, що відповідачка свідомо приховує від суду свій примірник договору оренди землі, оскільки отримала його відмову від купівлі землі.

Відповідач неодноразово намагався сплатити позивачці орендну плату, але вона відмовляє у її прийнятті.

Відповідач раніше користувався земельною ділянкою відповідачки, коли вони перебували у шлюбі.

ОСНОВНІ ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ

3.07.11.2025 відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження; витребувано у позивача спірний договір оренди землі; запропоновано відповідачеві, зокрема, протягом 15 днів з дня отримання копії ухвали скласти відзив на позов.

У справі оголошувалися перерви, відкладалися судові засідання, зупинялося та поновлювалося провадження у справі тощо, у т.ч. з огляду на відповідні клопотання представників сторін, призначення судової експертизи, вирішення клопотань судовго експерта тощо.

23.07.2026 закрито підготовче судове засідання.

14.09.2026 суд оголосив про перехід до стадії ухвалення рішення до 22.09.2026 о 14 год. 40 хв.

ЩОДО ЗМАГАЛЬНОСТІ ЦИВІЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА

4.Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

За змістом ст.ст. 12, 13 ЦПК цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасники справи зобов`язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; 4) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. У випадку невиконання учасником справи його обов`язків суд застосовує до такого учасника справи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом. За введення суду в оману щодо фактичних обставин справи винні особи несуть відповідальність, встановлену законом (ч.ч. 2-4 ст. 43 ЦПК).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч. 1, 4, 6 ст. 81 ЦПК).

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 83 ЦПК).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Тобто процесуальний обов`язок доведення позовних вимог, у т.ч. надання відповідних доказів (письмових, речових і електронних доказів; висновків експертів, показань свідків) покладено саме на позивача, якщо відповідач проти позову заперечує. Такий самий обов`язок зберігається і у разі відсутності заперечень на позов.

У разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду (ч. 10 ст. 84 ЦПК).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.ч. 1, 2, ст. 89 ЦПК).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК).

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОСБСТАВИНИ.

ОЦІНКА СУДУ.

5.Позивачка ОСОБА_1 є власником земельної ділянки кадастровий номер 5324588000:00:001:0709, площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, номер запису про право власності 45361138 від 24.11.2021, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2520192553020 (далі спірна земельна ділянка) (т. 1 а.с. 12-14)

6.Згідно копії договору оренди землі від 17.03.2025 орендодавець ОСОБА_1 передала в оренду орендареві ОСОБА_2 спірну земельну ділянку на строк 25 років, орендна плата 5 % нормативної грошової оцінки, що становить 2123,45 грн на рік з урахуванням індексації, сплачується щомісячно в рівних частинах останній термін 15 грудня поточного року, переглядається раз на 5 років (далі спірний договір) (т. 1 а.с. 40-42).

Кожен аркуш спірного договору містить підписи сторін.

Позивачка стверджує, що не проставляла підпис.

Відповідач стверджує протилежне.

7.Право оренди позивача за спірним договором зареєстровано 28.03.2025, номер запису про інше речове право (право оренди земельної ділянки) 59260085, строк оренди 25 років (т. 1 а.с. 36).

8.Судовий експерт Полтавського науково-дослідного експертно-криміналістичному центру МВС України М.Савченко склала 29.06.2026 повідомлення про неможливість складення висновку експерта з питань, вказаних в ухвалі суду про призначення експертизи від 09.04.2026:

1) Чи виконано підпис від ОСОБА_1 у нижньому лівому кутку першої-шостої сторінок Договору оренди землі від 17.03.2025 у графі «Орендодавець» ? ОСОБА_1 чи іншою особою?

2) Чи виконано підпис від ОСОБА_1 на шостій сторінці Договору оренди землі від 17.03.2025 у графі «підписи сторін», «Орендодавець» ? ОСОБА_1 чи іншою особою?

Причиною неможливості складення висновку є не надання експертові оригіналу досліджуваного документа спірного договору оренди землі (т. 1 а.с. 234-238).

За складення експертного дослідження позивачка сплатила експертній установі 15018,38 грн, що підтверджено платіжною інструкцією АТ КБ "ПриватБанк" від 01.06.2026 (т. 1 а.с. 185, 200).

9.Позивачка стверджує про не підписання нею спірного договору і через це відсутність у неї оригіналу.

Відповідач стверджує протилежне: позивачка приховує свій примірник спірного договору.

Відповідач стверджує, що після реєстрації права оренди за спірним договором втратив його оригінал.

10.Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення (ч. 5 ст. 95 ЦПК).

Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (ч. 6 ст. 95 ЦПК).

11.Фотокопія спірного договору надана відповідачем. Позивачка її оспорює.

12.Суд враховує постанову Верховного Суду від 17.01.2022 у справі № 687/358/20, у якій Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позову, оскільки відсутність оригіналу договору оренди земельної ділянки від 10.10.2014 б/н підтверджує доводи позивача про те, що такий договір не укладався, і зазначив, що "ненадання відповідачем оригіналу договору оренди, існування якого заперечує позивач, підтверджує відсутність такого договору, оскільки це відповідає положенням частини четвертої статті 81 ЦПК України, якою передбачено, що у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою".

13.Відтак суд не бере до уваги надану позивачем копію спірного договору як доказ у справі і робить висновок про не доведення факту укладення сторонами спірного договору оренди землі і, як наслідок, використання відповідачем спірної земельної ділянки без належної правової підстави (договору).

14.Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 391 ЦК).

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи(ч.ч. 1, 3 ст. 1212 ЦК).

Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі (ч. 1 ст. 1213 ЦК).

15.Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020, справа № 145/2047/16-ц сформувала позицію згідно якої у випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Правочин у такому разі вважається неукладеним. Ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Відповідно до ст.ст. 387, 391 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

16.Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2024 № 204/8017/17 вказала, що основним критерієм, за яким можна розмежувати укладені та неукладені правочини, є факт вираження сторонами правочину їх волевиявлення зовнішньої об`єктивної форми виявлення волі особи, що проявляється у вчиненні цілеспрямованих дій з метою зміни цивільних правовідносин, що склалися на момент вчинення правочину. Відсутність підпису (чи його підроблення) сторони правочину, щодо якого передбачена обов`язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення свідчить про неукладеність такого правочину. Тобто йдеться не про дефект волевиявлення сторони, а про його цілковиту відсутність. Таким чином, неукладеність договору у зв`язку з недотриманням встановленої для нього законом обов`язкової письмової форми, зокрема й щодо його підписання, повинна насамперед корелюватися з відсутністю у сторони правочину будь-якого волевиявлення на його укладення, тобто якщо особа фактично не є учасником договірних правовідносин, про що, зокрема, може свідчити факт непідписання договору цією особою чи підписання його від імені сторони іншою неуповноваженою особою (підроблення підпису).

Відсутність або підроблення підпису сторони (яка у зв`язку із цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього. Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абзацу першого частини першої статті 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Власник, майно якого вибуло з його законного володіння за неукладеним договором, може захистити своє майнове право шляхом пред`явлення віндикаційного позову [про витребування майна з чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача (статті 387, 388 ЦК України)], без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна та скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою (іншими) особою (особами).

17.При оцінці належності обраного позивачем способу захисту та обґрунтуванні відповідного висновку щодо нього, слід виходити із його ефективності (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Одночасно порушені право чи інтерес підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність. У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 по справі № 916/1415/19 зазначено, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності.

18.Відтак суд робить висновок що використання відповідачем спірної земельної ділянки здійснюється без належної правової підстави та без належної підстави було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право оренди щодо спірної земельної ділянки, і як наслідок, про обґрунтованість позову і наявність достатніх підстав для усунення позивачці перешкод у користуванні належною їй на праві власності спірною земельною ділянкою шляхом визнання відсутнім у позивача права оренди землі і витребування у відповідача на користь позивачки спірної земельної ділянки.

19.Щодо необхідності оцінки кожного іншого аргументу сторін і обставин справи (перебування сторін у шлюбі, користування землею під час перебування у шлюбі, розірванням шлюбу, розмір орендної плати, діями щодо внесення орендної плати і її не прийняття тощо) суд враховує, що п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте цей пункт не можна розуміти як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (див. рішення у справі "Перез проти Франції" [ВП] (Perez v. France) [GC], заява № 47287/99, пункт 81, ЄСПЛ 2004-I). Питання стосовно виконання судом свого обов`язку навести обґрунтування, яке виникає з п. 1 ст. 6 Конвенції, можна вирішити лише з огляду на обставини справи (див. рішення у справі "Гору проти Греції (№ 2)" [ВП] (Gorou v. Greece (no. 2)) [GC], заява № 12686/03, п. 37, від 20.03.2009).

Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів і трибуналів мають бути належним чином викладені підстави, на яких вони ґрунтуються (див. рішення у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії" [ВП] (Garcia Ruiz v. Spain) [GC], заява № 30544/96, п. 26, ЄСПЛ 1999-I). Це зобов`язання передбачає, що сторона провадження може розраховувати на конкретну та чітку відповідь на ті аргументи, які мають вирішальне значення для результату розгляду справи (див. рішення у справі "Рамос Нунеш де Карвальо е Са проти Португалії" [ВП] (Ramos Nunes de Carvalho e Sa v. Portugal) [GC], заява № 55391/13 та 2 інші заяви, п. 185, від 06.11.2018).

У п. 54 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", заява № 4241/03 від 28.10.2010, вказано, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10.02.2010).

20.Позов подано в електронній формі у 2025 році.

Належний до сплати судовий збір із двох позовних вимог складає 1937,92 грн ((1211,20 + 1211,20) * 0,8)).

Позивачка сплатила судовий збір 2000,00 грн (т. 1 а.с. 21).

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК).

Відтак суд покладає на відповідача 1937,92 грн витрат зі сплати позивачкою судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог, і повертає позивачці надмірно сплачений судовий збір 62,08 грн (2000,00 1937,92).

21.Позивачка просить стягнути з відповідача понесені нею 20000,00 грн витрат на правничу допомогу (т. 1 а.с. 4, 6, 7; т. 2 а.с. 15-18).

Відповідач заперечує проти такого розміру посилаючись на положення ст.ст. 137, 141 ЦПК. Просить відмовити у їх стягненні, а у разі вирішення питання про їх стягнення зменшити їх розмір (т. 2 а.с. 23-26).

22.Відповідно до ст. 15 ЦПК учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК).

За змістом ч.ч. 1-4 ст. 137 ЦПК витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірними із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно із ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас вказані положення ст. 137 ЦПК не відхиляють можливість і не знімають із суду обов`язок застосувати принципи пропорційності, розумності та співмірності під час вирішення відповідних питань.

Відповідно до ч.ч. 2, 3, 8, 9 ст. 141 ЦПК інші судові витрати (окрім судового збору), пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Додаткова Постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020, справа № 755/9215/15-ц, зазначила, що ЦПК передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

За змістом ст.ст. 10, 11, 12, 13 ЦПК в узагальненому вигляді випливає, що при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у рішенні від 23.01.2014 у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (§ 268).

Крім цього, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У рішенні від 28.11.2002 ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.10.2023 у справі № 206/2971/22, провадження № 61-5826св23).

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Однак, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

Верховний Суд у постанові від 13.10.2023 у справі № 206/2971/22 зазначив, що положення ст. 137 ЦПК не відхиляють можливість і не знімають із суду обов`язок застосувати принципи пропорційності, розумності та співмірності під час вирішення відповідних питань.

Крім цього, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Однак, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

При встановленні розміру гонорару відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.

Відтак, з урахуванням складності справи, обсягом та змістом отриманої позивачкою правничої допомоги, витраченим адвокатом часом на складення заяв і на участь у судових засіданнях, значенням справи для сторін, процесуальної поведінки сторін, заперечення відповідача щодо розміру витрат тощо суд зменшує витрати на оплату правничої допомоги, які підлягають стягненню із відповідача на користь позивачки із 20000,00 грн до 5000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1-5, 10-13, 48, 49, 76-84, 89, 95, 133, 137, 141, 174, 209, 211, 223, 258, 259, 264, 265, 351, 352, 354, 355 ЦПК, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати відсутнім у ОСОБА_2 права оренди земельної ділянки, номер запису про інше речове право 59260085 від 28.03.2025, за договором оренди землі б/н від 17.03.2025, щодо земельної ділянки кадастровий номер 5324588000:00:001:0709, площею 2 га, що належить на праві власності ОСОБА_1 .

Витребувати у ОСОБА_2 земельну ділянку кадастровий номер 5324588000:00:001:0709, площею 2 га, на користь власника земельної ділянки ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1937,92 грн витрат зі сплати судового збору.

Повернути ОСОБА_1 надмірно сплачений судовий збір 62,08 грн.

Зменшити 20000,00 грн витрат на оплату професійної правничої допомоги ОСОБА_1 і стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку учасниками справи до Полтавського апеляційного суду протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивачка ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Повне рішення складене 22.09.2026.

Суддя Віктор ХАРЧЕНКО