Ухвала суду № 139952753, 11.09.2026, Подільський районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 405/4173/23

провадження № 1-кс/405/2871/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.09.2026 м. Кропивницький

Слідчий суддя Подільського районного суду м. Кропивницького ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю власника майна ОСОБА_3 , представника власника майна адвоката ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання власника майна ОСОБА_3 у кримінальному провадженні №12018120000000005, відомості про яке внесені 09.01.2028 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч.ч. 2, 3, 4, ст. 190, ч. 1 ст. 255, ст. 198, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 369 КК України, про скасування арешту майна, -

встановив:

до Подільського районного суду м. Кропивницького від ОСОБА_3 надійшло клопотання, подане в порядку ст. 174 КПК України, про скасування арешту майна.

В обґрунтування клопотання заявник зазначив, що постановою слідчого від 04.07.2009 у кримінальній справі №80-1083 накладено арешт на належну йому на праві власності 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , нині АДРЕСА_1 . Метою арешту визначено забезпечення можливої конфіскації майна та можливих цивільних позовів. За твердженням заявника, зазначена квартира речовим доказом у кримінальній справі не визнавалася.

Постановою Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 28.02.2017 кримінальну справу повернуто прокурору для організації додаткового розслідування. Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 18.12.2017 вказане судове рішення залишено без змін. Із змісту цієї ухвали вбачається, що кримінальна справа перебувала на стадії попереднього розгляду, до судового розгляду призначена не була та була повернута для додаткового розслідування у зв`язку з істотними недоліками досудового слідства.

Як убачається з ухвали Апеляційного суду Кіровоградської області від 18.12.2017, ОСОБА_3 у кримінальній справі було пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 209, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 358, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 369 КК України.

Заявник вказує, що після внесення 09.01.2018 відомостей до ЄРДР йому не повідомлялося про підозру за правилами КПК України 2012 року, у зв`язку з чим вважає, що у кримінальному провадженні №12018120000000005 він не має статусу підозрюваного чи обвинуваченого, а тому відпала правова підстава для подальшого арешту належного йому майна з метою забезпечення можливої конфіскації чи цивільних позовів.

Також заявник зазначив, що звертався до слідчого з клопотанням про скасування арешту, однак постановою старшого слідчого в ОВС ВРЗЗС СУ ГУНП в Кіровоградській області ОСОБА_5 від 10.07.2026 у його задоволенні відмовлено. Слідчий послався на те, що кримінальне провадження не закрите, досудове розслідування триває, санкції окремих кримінальних правопорушень передбачають конфіскацію майна, а у кримінальному провадженні заявлено цивільні позови про відшкодування шкоди.

Обґрунтовуючи належність обраного способу захисту, ОСОБА_3 послався, зокрема, на постанову Верховного Суду від 07.10.2022 у справі №755/16129/21 та зазначив, що, оскільки кримінальне провадження не закінчене, питання про скасування арешту має вирішуватися за правилами кримінального судочинства.

Окремою підставою для скасування арешту заявник визначив закінчення строків давності притягнення його до кримінальної відповідальності. Зазначив, що з часу подій, які були предметом пред`явленого йому обвинувачення, минуло понад п`ятнадцять років, від слідства та суду він не ухилявся, інших кримінальних правопорушень не вчиняв, на підтвердження чого долучив витяг з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» від 03.12.2025. На думку заявника, за таких обставин можливість постановлення щодо нього будь-якого вироку, крім виправдувального, відсутня, а тому відсутня і можливість застосування конфіскації майна та задоволення цивільних позовів у кримінальному провадженні.

Крім того, ОСОБА_3 зазначив, що має намір відчужити належну йому частку квартири з метою отримання коштів на своє існування, однак наявність арешту унеможливлює розпорядження цим майном.

У судовому засіданні ОСОБА_3 та його представник адвокат ОСОБА_4 клопотання підтримали та просили його задовольнити.

Слідчий у судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд клопотання за його відсутності та просив у його задоволенні відмовити.

Дослідивши клопотання та долучені до нього матеріали, заслухавши власника майна і його представника, врахувавши письмову позицію слідчого, слідчий суддя дійшов таких висновків.

Арешт належної ОСОБА_3 1/2 частки квартири накладено 04.07.2009 під час досудового слідства за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 126 КПК України 1960 року забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна здійснювалося шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, а накладення арешту скасовувалося постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпадала потреба.

Пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року передбачено, що запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Водночас відповідно до п. 12 розділу XI «Перехідні положення» КПК України розслідування кримінальних справ, які до набрання чинності цим Кодексом надійшли до суду та у подальшому були повернуті судом прокурору для проведення додаткового розслідування, здійснюється у порядку, передбаченому КПК України 2012 року.

Отже, наведені положення регулюють різні аспекти перехідних правовідносин: п. 9 визначає продовження дії раніше застосованого арешту, тоді як п. 12 процесуальний порядок подальшого розслідування кримінальної справи після її повернення прокурору для додаткового розслідування.

Сам по собі п. 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України підтверджує, що накладений у 2009 році арешт не припинився автоматично внаслідок набрання чинності КПК України 2012 року. Водночас з урахуванням того, що після повернення кримінальної справи на додаткове розслідування подальше кримінальне провадження здійснюється за правилами чинного КПК України, слідчий суддя має враховувати передбачені цим Кодексом механізми судового захисту майнових прав.

Так, Велика Палата Верховного Суду у п. 21.4 постанови від 30.06.2020 у справі №727/2878/19 зазначила, що якщо арешт накладений на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, розпочатого за КПК України 1960 року і такого, що триває, питання щодо зняття такого арешту та оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого вирішуються за правилами КПК України 2012 року.

Фактичні обставини зазначеної справи не є тотожними обставинам цього провадження, оскільки ОСОБА_3 був учасником кримінальної справи за КПК України 1960 року. Тому наведений висновок не може бути механічно перенесений на цю справу, однак він має значення для визначення підходу Верховного Суду до необхідності вирішення питань про старі арешти в межах кримінального судочинства, якщо відповідне кримінальне провадження триває.

У постанові від 27.12.2022 у справі №289/921/21 Верховний Суд, встановивши, що арешт майна накладено за правилами КПК України 1960 року, кримінальна справа не закрита та перебуває на додатковому розслідуванні, дійшов висновку про необхідність вирішення питання щодо зняття такого арешту за правилами кримінального судочинства та зазначив про право власника майна звернутися до слідчого судді з відповідним клопотанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково слідчим суддею під час досудового розслідування за клопотанням, зокрема, іншого власника або володільця майна, якщо особою, яка звернулася з клопотанням, доведено, що у подальшому застосуванні такого заходу відпала потреба або арешт було накладено необґрунтовано.

За таких обставин та з огляду на те, що кримінальне провадження №12018120000000005 не закрите і перебуває на стадії досудового розслідування, слідчий суддя вважає за необхідне перевірити наведені ОСОБА_3 доводи щодо відпадіння потреби у подальшому арешті по суті, а не обмежуватися лише констатацією того, що арешт було накладено за правилами КПК України 1960 року.

Попередні звернення заявника такому розгляду не перешкоджають.

Ухвалою слідчого судді від 23.06.2026 вирішувалася скарга ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого та прокурора, у якій він просив зобов`язати їх прийняти процесуальне рішення про скасування арешту та повернення майна. Предметом такого розгляду були межі повноважень слідчого судді за ст.ст. 303-307 КПК України, а не безпосереднє встановлення наявності чи відсутності підстав для скасування арешту за ст. 174 КПК України.

Ухвалою слідчого судді від 24.08.2026 розглянуто іншу скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого щодо нескасування арешту за правилами КПК України 1960 року, у якій заявник просив зобов`язати слідчого скасувати арешт від 04.07.2009.

Натомість предметом цього судового розгляду є безпосередньо заявлене власником майна клопотання про скасування арешту. Отже, попередні судові рішення постановлені за іншими за предметом та процесуальною підставою зверненнями й не містять вирішення по суті питання, поставленого перед слідчим суддею у цьому провадженні.

Щодо доводу ОСОБА_3 про відсутність у нього після внесення відомостей до ЄРДР процесуального статусу слідчий суддя виходить з такого.

На момент повернення кримінальної справи №80-1083 на додаткове розслідування ОСОБА_3 мав процесуальний статус обвинуваченого за правилами КПК України 1960 року, оскільки кримінальна справа перебувала на стадії попереднього розгляду та до судового розгляду призначена не була. В ухвалі Апеляційного суду Кіровоградської області від 18.12.2017 справа прямо визначена як кримінальна справа по обвинуваченню, зокрема, ОСОБА_3 ; з її змісту також убачається, що його захисником оспорювалися недоліки саме пред`явленого ОСОБА_3 обвинувачення.

Разом із тим матеріали, надані слідчому судді для розгляду цього клопотання, не містять процесуального рішення про скасування раніше пред`явленого ОСОБА_3 обвинувачення, припинення щодо нього кримінального переслідування чи закриття кримінального провадження.

При оцінці правового значення подальшого внесення відомостей до ЄРДР слідчий суддя враховує постанову Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №761/447/21.

У зазначеній справі Верховний Суд виходив з конкретно встановлених обставин, за яких особа вже мала процесуальний статус у кримінальній справі, розпочатій за КПК України 1960 року, а сама кримінальна справа не була закрита. Верховний Суд зазначив, що внесення відомостей до ЄРДР на підставі матеріалів такої справи не означає порушення нової кримінальної справи та саме по собі не анулює процесуальних дій, раніше вчинених за КПК України 1960 року.

Фактичні обставини справи №761/447/21 не є тотожними цій справі, а тому наведений висновок не дає підстав механічно ототожнювати процесуальний статус обвинуваченого за КПК України 1960 року зі статусом підозрюваного чи обвинуваченого за КПК України 2012 року.

Водночас сам факт внесення відомостей до ЄРДР на підставі матеріалів незакритої кримінальної справи не є достатнім для висновку про припинення всіх правових наслідків раніше здійсненого кримінального переслідування.

Тому сама по собі відсутність після 09.01.2018 нового письмового повідомлення ОСОБА_3 про підозру не доводить, що забезпечувальна мета арешту, накладеного в межах раніше здійснюваного щодо нього кримінального переслідування, автоматично припинилася.

Окремої оцінки потребує довід заявника про закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Із судових рішень, постановлених у кримінальній справі, вбачається, що ще у 2010 році здійснювалися процесуальні дії, пов`язані із закінченням досудового слідства, а в подальшому матеріали справи неодноразово досліджувалися судами та поверталися для додаткового розслідування. Зокрема, Апеляційний суд Кіровоградської області у рішенні від 18.12.2017 посилався на оголошення окремим обвинуваченим про закінчення досудового слідства ще 04.12.2010.

Отже, довід заявника про надзвичайно значний проміжок часу, що минув після інкримінованих йому подій, є істотним і підлягає врахуванню при оцінці подальшої необхідності арешту.

Водночас для висновку про закінчення строків давності щодо всього обсягу пред`явленого ОСОБА_3 обвинувачення необхідно встановити час закінчення кожного інкримінованого діяння, його правову кваліфікацію, відповідний строк давності, а також наявність чи відсутність обставин, які відповідно до ст. 49 КК України впливали на перебіг такого строку.

ОСОБА_3 стверджує, що від слідства та суду не ухилявся, нових кримінальних правопорушень не вчиняв, та на підтвердження останньої обставини надав витяг з інформаційно-аналітичної системи від 03.12.2025.

Проте надані для розгляду клопотання матеріали не містять достатнього обсягу відомостей, який дозволив би слідчому судді встановити всі юридично значущі обставини перебігу строків давності стосовно кожного з епізодів пред`явленого ОСОБА_3 обвинувачення.

Сам по собі витяг щодо відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості у сукупності з фактом значного проміжку часу не дає можливості встановити весь комплекс обставин, необхідних для остаточного вирішення питання про застосування ст. 49 КК України.

Матеріали, надані слідчому судді, також не містять судового рішення про застосування щодо ОСОБА_3 наслідків закінчення строків давності, рішення про закриття щодо нього кримінального провадження або іншого процесуального рішення, яким кримінальне переслідування щодо нього припинено.

Вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не становить предмета судового контролю при розгляді клопотання за ст. 174 КПК України. Слідчий суддя у межах такого розгляду не вправі встановлювати винуватість чи невинуватість особи, вирішувати питання про застосування до неї ст. 49 КК України та наперед визначати результат кримінального провадження.

Не ґрунтується на законі і твердження заявника про те, що закінчення строків давності саме по собі означає можливість постановлення щодо нього виключно виправдувального вироку.

Так, Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у п. 27 постанови від 18.05.2026 у справі №214/43/19 сформулювала висновок, що у разі встановлення винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, строк давності якого на час ухвалення вироку сплив, суд призначає засудженій особі покарання згідно із загальними засадами, передбаченими ст. 65 КК України, та одночасно звільняє її від цього покарання. Отже, сплив строку давності сам по собі не є тотожним встановленню невинуватості особи.

Водночас наведене не означає, що довід заявника про можливе закінчення строків давності не має значення для оцінки подальшої необхідності арешту. З урахуванням тривалості кримінального провадження ця обставина підлягає оцінці у сукупності з іншими обставинами, які характеризують збереження чи припинення забезпечувальної мети арешту.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Втручання у це право повинно бути законним, переслідувати легітимну мету та забезпечувати справедливий баланс між вимогами загального інтересу і захистом прав особи.

Європейський суд з прав людини у справі «Forminster Enterprises Limited v. the Czech Republic», заява №38238/04, рішення від 09.10.2008, у §75 зазначив, що при оцінці справедливого балансу мають значення характер втручання, переслідувана мета, характер майнових прав та поведінка як заявника, так і державних органів. У §§77-78, оцінюючи тривале обмеження права розпорядження майном, Суд дійшов висновку про покладення на заявника надмірного тягаря та встановив порушення ст. 1 Першого протоколу.

У справі «Dћiniж v. Croatia», заява №38359/13, рішення від 17.05.2016, ЄСПЛ у §§80-81 встановив порушення ст. 1 Першого протоколу, оскільки арешт майна, хоча в принципі переслідував законну забезпечувальну мету, був накладений і тривалий час зберігався без оцінки співвідношення вартості арештованого майна з можливим майбутнім обсягом конфіскації.

Крім того, у §89 рішення у справі «Druzstevni zalozna Pria and Others v. the Czech Republic», заява №72034/01, від 31.07.2008, ЄСПЛ зазначив, що принцип законності передбачає наявність правового захисту від свавільного втручання органів держави, а заходи, які зачіпають основоположні права, у певних випадках мають бути предметом змагальної процедури перед незалежним органом, компетентним перевірити підстави такого заходу та відповідні докази. Разом із тим Суд зауважив, що ст. 1 Першого протоколу не містить прямої вимоги обов`язкового судового перегляду у кожному випадку.

Водночас тривалість арешту не може оцінюватися ізольовано від інших обставин. У справі «Benet Czech, spol. s r.o. v. the Czech Republic», заява №31555/05, рішення від 21.10.2010, ЄСПЛ у §49 врахував наявність у заявника протягом усього відповідного періоду ефективного засобу захисту, який включав доступ до суду для оскарження подальшого арешту, а у §§50-51, врахувавши також складність та обсяг конкретного розслідування, не встановив порушення ст. 1 Першого протоколу.

Таким чином, сама лише тривалість майнового обмеження не є автоматичною підставою для його скасування, однак зі збільшенням тривалості втручання питання щодо збереження його реальної забезпечувальної мети та пропорційності набуває особливого значення.

У цьому випадку арешт належної ОСОБА_3 1/2 частки квартири існує з 04.07.2009, тобто понад сімнадцять років. Наявність такого обтяження реально позбавляє власника можливості розпорядитися своїм майном, у тому числі відчужити його.

Така тривалість обмеження права власності є винятково значною та не може виправдовуватися самим лише формальним посиланням на те, що кримінальне провадження залишається незакінченим.

Саме з цих підстав слідчий суддя не обмежується констатацією чинності постанови слідчого від 04.07.2009 на підставі п. 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України, а перевіряє наведені заявником доводи щодо відпадіння подальшої потреби у цьому заході.

Щодо можливості використання квартири як речового доказу слідчий суддя враховує, що матеріали, надані для розгляду цього клопотання, не містять відомостей про визнання належної ОСОБА_3 частки квартири речовим доказом, а слідчий у своїй постанові та письмовій позиції не посилався на необхідність забезпечення збереження цього майна як речового доказу.

Тому збереження речового доказу не може бути покладене в основу висновку про необхідність подальшого арешту.

Щодо посилання слідчого на забезпечення цивільних позовів слідчий суддя зазначає, що надані для розгляду матеріали не містять відомостей про конкретний розмір таких позовів, осіб, до яких вони пред`явлені, їх процесуальний стан та співвідношення заявлених вимог із вартістю належної ОСОБА_3 частки квартири.

За таких обставин сама лише загальна вказівка на наявність цивільних позовів не є достатнім обґрунтуванням необхідності подальшого арешту саме майна ОСОБА_3 та не покладається слідчим суддею в основу висновку про відмову в задоволенні клопотання.

Іншою самостійною метою, для забезпечення якої арешт було накладено у 2009 році, була можлива конфіскація майна.

При цьому слідчий суддя не робить висновку про те, що конфіскація майна обов`язково буде або має бути застосована до ОСОБА_3 . Вирішення цього питання залежить від результату кримінального провадження, встановлених у ньому обставин, застосування закону України про кримінальну відповідальність та, зокрема, вирішення питання щодо строків давності.

Для цілей розгляду клопотання за ст. 174 КПК України значення має те, чи доведено на час цього судового розгляду припинення відповідної забезпечувальної мети настільки, щоб подальше існування арешту втратило правовий зв`язок із кримінальним провадженням.

Надані слідчому судді матеріали не містять процесуального рішення про скасування раніше пред`явленого ОСОБА_3 обвинувачення, припинення щодо нього кримінального переслідування чи закриття кримінального провадження. Також у передбаченому законом порядку не вирішено питання про застосування щодо нього наслідків закінчення строків давності.

Водночас при оцінці достатності матеріалів, якими заявник обґрунтовує відпадіння подальшої потреби в арешті, слідчий суддя враховує засади змагальності та диспозитивності кримінального провадження.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, яка передбачає самостійне обстоювання учасниками їхніх правових позицій передбаченими законом засобами, рівне право на подання суду речей, документів, інших доказів та клопотань. Слідчий суддя, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для реалізації учасниками їхніх процесуальних прав.

Згідно з ч. 3 ст. 26 КПК України слідчий суддя вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень.

Крім того, зі змісту ч. 1 ст. 174 КПК України безпосередньо випливає, що саме особа, яка ініціює питання про скасування арешту, повинна довести, що у подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або його було накладено необґрунтовано.

Під час судового розгляду ОСОБА_3 та його представник мали можливість надати додаткові матеріали на підтвердження заявлених доводів, заявити клопотання про дослідження конкретних матеріалів кримінального провадження №12018120000000005 чи кримінальної справи №80-1083, витребування документів, необхідних для перевірки обставин перебігу строків давності, а також про виклик слідчого чи прокурора для з`ясування обставин, які, на їхню думку, мають значення для вирішення питання про подальшу необхідність арешту.

Таких клопотань власником майна та його представником заявлено не було.

Зокрема, ними не ставилося питання про дослідження матеріалів кримінальної справи в частині часу вчинення кожного з інкримінованих ОСОБА_3 діянь, наявності чи відсутності обставин, які могли впливати на перебіг строків давності, а також матеріалів щодо цивільних позовів, їх розміру та процесуального стану.

Разом із тим слідчий суддя з метою перевірки доводів заявника та встановлення процесуальної історії кримінальної справи не обмежився документами, долученими до клопотання, а врахував судові рішення, постановлені у цій кримінальній справі та оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Однак встановлення на підставі таких судових рішень процесуальної історії кримінальної справи не може підміняти доказування конкретних обставин, на які заявник посилається як на підставу для скасування арешту.

Слідчий суддя, зберігаючи об`єктивність і неупередженість та забезпечуючи учасникам можливість реалізувати їхні процесуальні права, не може підміняти заявника у формуванні його доказової позиції та з власної ініціативи витребовувати весь обсяг багатотомної кримінальної справи з метою пошуку обставин, які сторона заявника вважає підставою для припинення застосованого заходу.

За таких умов сам факт спливу значного проміжку часу та наданий заявником витяг з інформаційно-аналітичної системи не є достатніми для встановлення у межах цього судового розгляду всіх юридично значущих обставин перебігу строків давності щодо кожного з інкримінованих ОСОБА_3 діянь.

Відтак у слідчого судді відсутні достатні фактичні підстави для висновку, що кримінальне переслідування ОСОБА_3 припинилося з підстав, на які посилається заявник, та що забезпечувальна мета арешту в частині можливої конфіскації майна остаточно втратила правове значення.

Оцінюючи встановлені обставини у їх сукупності, слідчий суддя враховує винятково значну тривалість обмеження права власності ОСОБА_3 , довід заявника про можливе закінчення строків давності, відсутність достатнього обґрунтування подальшого арешту з метою забезпечення цивільних позовів та реальний характер обмеження можливості власника розпорядитися майном.

Разом із тим кримінальне провадження, зареєстроване після повернення кримінальної справи №80-1083 на додаткове розслідування, не закрите; на момент повернення справи ОСОБА_3 мав процесуальний статус обвинуваченого за правилами КПК України 1960 року; надані слідчому судді матеріали не містять процесуального рішення про скасування раніше пред`явленого йому обвинувачення чи припинення кримінального переслідування; саме внесення відомостей до ЄРДР не є достатньою підставою для висновку про припинення всіх правових наслідків раніше вчинених у кримінальній справі процесуальних дій; питання щодо застосування наслідків закінчення строків давності у встановленому законом порядку не вирішено.

За таких обставин та з урахуванням обсягу матеріалів, наданих на підтвердження клопотання, слідчий суддя не має достатніх підстав для висновку, що забезпечувальна мета арешту в частині можливої конфіскації майна остаточно та безумовно припинилася.

Отже, на час цього судового розгляду ОСОБА_3 не доведено відпадіння потреби у подальшому застосуванні арешту в розумінні ч. 1 ст. 174 КПК України в обсязі, достатньому для його скасування.

При цьому такий висновок ґрунтується виключно на обставинах та обсязі матеріалів, досліджених під час цього судового розгляду, і не означає визнання допустимим необмеженого у часі збереження арешту майна лише через формальне існування незакінченого кримінального провадження.

Кримінальний процесуальний закон не містить заборони на повторне звернення власника майна з клопотанням про скасування арешту в разі наведення додаткових обставин або подання матеріалів, які дають можливість встановити відпадіння потреби у подальшому застосуванні цього заходу. Верховний Суд також виходить із того, що відмова у скасуванні арешту в порядку ст. 174 КПК України не позбавляє особу права на повторне звернення з таким клопотанням.

Отже, заявник не позбавлений можливості повторно порушити перед слідчим суддею питання про скасування арешту, надавши, зокрема, матеріали, необхідні для перевірки часу вчинення інкримінованих йому діянь та перебігу відповідних строків давності, відомості щодо обставин, які впливали або могли впливати на їх перебіг, процесуальні рішення щодо стану кримінального переслідування, а також інші матеріали, які можуть підтверджувати припинення забезпечувальної мети арешту.

З огляду на понад сімнадцятирічну тривалість втручання у право власності подальше застосування арешту в будь-якому разі має залишатися обумовленим реальною процесуальною потребою та відповідати вимозі справедливого балансу, гарантованій ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

За встановлених на час цього судового розгляду обставин та з урахуванням матеріалів, наданих на підтвердження клопотання, слідчий суддя не встановив достатніх підстав для його задоволення.

Керуючись ст. ст. 174, 369-372, п. 9 Перехідних положень КПК України, слідчий суддя,-

постановив:

У задоволенні клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту майна відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_6