Рішення № 139948046, 21.09.2026, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/9464/24

2/214/596/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

21 вересня 2026 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Євтушенка О.І.,

за участю:

секретаря судового засідання Авдєєва М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу №214/9464/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Довгинцівському та Саксаганському районах у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання батьківства, внесення змін до актового запису про народження дитини, стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, -

ВСТАНОВИВ:

Представник ОСОБА_1 адвокат Пашко Ю.Е. 04.11.2024 звернулась до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Довгинцівському та Саксаганському районах у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання батьківства, внесення змін до актового запису про народження дитини, стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, в якій просила суд: визнати ОСОБА_2 батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; внести зміни до актового запису №1169 про народження ОСОБА_3 , складеного 18.11.2013 Саксаганським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області, а саме: у графі «батько» виключити « ОСОБА_4 » та включити « ОСОБА_2 , громадянин України»; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову та до досягнення дитиною повноліття; стягнути з відповідача судові витрати у справі.

Пред`явлені вимоги обґрунтовані тим, що у період з 2010 по 2012 рік ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у фактичних шлюбних стосунках, тобто проживали разом як сім`я без офіційної реєстрації шлюбу. У 2012 році їхні стосунки завершилися, проте вони продовжували періодично зустрічатись. У лютому 2013 року позивач ОСОБА_1 дізналась про свою вагітність і повідомила про це ОСОБА_2 , однак останній проігнорував цю новину, що призвело до припинення будь-яких подальших стосунків і спілкування між ними. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 народила хлопчика, якого в органах реєстрації актів цивільного стану зареєструвала як ОСОБА_3 . Оскільки на момент народження дитини позивач ОСОБА_1 не перебувала у зареєстрованому шлюбі, а відповідач ОСОБА_2 не визнав свого батьківства, відомості про батька дитини було зазначено відповідно зі слів матері, на підставі ч.1 ст.135 СК України.

У 2019 році позивач ОСОБА_1 разом із сином ОСОБА_3 , поїхала до м. Київ, де відбулася їхня зустріч з відповідачем ОСОБА_2 , який провів час із сином, спілкувався з ним і надавав матеріальну допомогу на його утримання. Сторони відновили стосунки. Після введення воєнного стану в Україні, на початку березня 2022 року, вони домовилися про виїзд за кордон, однак через призовний вік відповідача ОСОБА_2 його не випустили із країни. Наразі позивач ОСОБА_1 разом із сином ОСОБА_5 повернулася до України, де вони проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Вони підтримують зв`язок із відповідачем ОСОБА_2 через месенджери.

З моменту народження дитини ОСОБА_1 сподівалася, що відповідач ОСОБА_2 добровільно визнає своє батьківство щодо малолітнього ОСОБА_5 , буде спілкуватися з ним та підтримувати родинні зв`язки. Однак ці сподівання не виправдалися. За твердженням позивача, відповідач ОСОБА_2 не бажає визнавати себе батьком дитини, не надає матеріальної підтримки та не спілкується з сином. Це змусило позивача ОСОБА_1 звернутися до суду з метою захисту прав та інтересів своєї дитини.

Ухвалою суду від 06 листопада 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання.

25.11.2024 від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі у зв`язку із проходженням ним військової служби у складі Національної гвардії України Збройних Сил України.

13.12.2024 від представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Відділу державної реєстрації актів цивільного стану по Довгинцівському та Саксаганському районах у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) подано письмові пояснення, в яких представник зазначила, що на виконання ухвали Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 листопада 2024 року у справі №214/9464/24 Відділом надано відомості щодо державної реєстрації народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зокрема, представник третьої особи повідомив, що актовий запис про народження №1169 від 18.11.2013 складено Саксаганським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області. Державна реєстрація народження дитини проведена відповідно до ч.1 ст.135 СК України. Представник третьої особи звернула увагу суду на те, що відомості про батька дитини були внесені до актового запису про народження відповідно до ч.1 ст.135 СК України, тобто за заявою матері дитини, у зв`язку з чим внесення відповідних змін до актового запису про народження має здійснюватися з урахуванням вимог законодавства у сфері державної реєстрації актів цивільного стану та положень СК України. Крім того, представник третьої особи зазначила, що законодавством не визначено вичерпного переліку доказів, на підставі яких може бути встановлено походження дитини від певної особи, а для з`ясування обставин щодо біологічного батьківства можуть мати істотне значення спеціальні знання, зокрема висновок судової молекулярно-генетичної експертизи. Посилаючись на викладене, представник третьої особи просила суд прийняти подані нею письмові пояснення до розгляду та врахувати викладені в них обставини під час вирішення справи. Разом з тим, з огляду на значне службове навантаження та неукомплектованість штату, представник третьої особи просила розглянути справу за її відсутності.

Ухвалою суду від 09 січня 2025 року задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи, а у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України відмовлено.

20.02.2025 від представника ТзОВ Медико-генетичного центру «МАМА-ПАПА» до суду надійшов лист про неможливість виконання ухвали суду від 09 січня 2025 року про проведення судової молекулярно-генетичної експертизи у зв`язку із неявкою відповідача ОСОБА_2

10.03.2025 від представника ТзОВ Медико-генетичного центру «МАМА-ПАПА» до суду надійшло повідомлення про залишення ухвали суду від 09 січня 2025 року без виконання у зв`язку з неявкою відповідача ОСОБА_2 для здачі біологічних зразків.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 на ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 січня 2025 року про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України, залишено без задоволення, а ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 січня 2025 року без змін.

Ухвалою суду від 20 червня 2025 року задоволено заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Пашко Ю.Е. про допит свідків.

10.09.2025 від представника ОСОБА_1 адвоката Лященко А.М. через модуль підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» до суду надійшло клопотання про долучення письмових доказів, а саме, копій скриншотів переписки у месенджерах позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 .

20.10.2025 відповідач ОСОБА_2 подав клопотання про зупинення провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України у зв`язку з його перебуванням на військовій службі, що виключає можливість брати особисту участь в судових засіданнях. Зауважив, що обсяг наданих ним доказів (витяг з наказу №25 від 27.01.2025) до цього клопотання та раніше поданих до суду є достатнім і доводить те, що він перебуває у складі ЗСУ та залучений до виконання бойових завдань. За таких обставин вважав, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі.

21.10.2025 від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Лященко А.М. через модуль підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» до суду надійшли додаткові письмові пояснення.

Ухвалою суду від 26 листопада 2025 року у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України відмовлено. Крім того, ухвалою суду від 26 листопада 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

29.01.2026 відповідач ОСОБА_2 в черговий раз подав клопотання про зупинення провадження у справі на підставі ст.251 ЦПК України у зв`язку з перебуванням на військовій службі, що виключає можливість брати ним участь в судових засіданнях.

20.02.2026 від представника ОСОБА_1 адвоката Лященко А.М. через модуль підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» до суду надійшло клопотання із запереченнями щодо задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Ухвалою суду від 20 лютого 2026 року у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України відмовлено.

Ухвалою суду від 20 квітня 2026 року у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про відвід головуючому судді від розгляду справи відмовлено.

06.05.2026 допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що у 2010 році, перебуваючи у стані вагітності, вона приїжджала в гості до позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 , які на той час спільно проживали та вели спільний побут. Зі слів свідка, спільно вони проживали у районі мкрн. Зарічний приблизно з 2010 року до осені 2012 року. При цьому відповідач у шлюбі не перебував. Свідок пояснила, що восени 2012 року позивач та відповідач припинили спільне проживання, однак після цього продовжували підтримувати стосунки та зустрічатися. Зазначила, що позивач неодноразово приходила до неї, а також у її присутності спілкувалася з відповідачем по телефону та зустрічалася з ним. Останній раз свідок бачила позивача та відповідача разом узимку, наприкінці 2012 року на початку 2013 року на мкрн. Сонячний. На той час вони спільно не проживали. Свідок також повідомила, що позивач переживала у зв`язку з вагітністю та особисто повідомляла їй про неї. Зазначила, що тест на вагітність позивач робила у її присутності. За словами свідка, їй відомо, що відповідач ОСОБА_2 був обізнаний про вагітність ОСОБА_1 , однак не виявив зацікавленості у майбутній дитині. Свідок пояснила, що особисто спілкувалася з відповідачем із цього приводу, однак останній, за її словами, відмовився від дитини та повідомив, що має іншу дівчину і ця обставина його не цікавить. Свідку відомо, що дитину звати ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також пояснила, що, на її особисте переконання, відповідач є біологічним батьком дитини, оскільки, на її переконання, дитина схожа на ОСОБА_2 , а позивач, як їй відомо, зустрічалася лише з ним. Свідок повідомила, що після припинення спільного проживання ОСОБА_1 проживала за адресою: АДРЕСА_1 , де, проживає і на теперішній час. Відповідача ОСОБА_2 за вказаною адресою свідок не бачила. Також повідомила, що іноді була присутня на святах у позивача, однак відповідач ОСОБА_2 на них присутній не був. Водночас свідок пояснила, що з 2012 року з відповідачем ОСОБА_2 вона не спілкувалася та не бачилася, а тому місце його проживання їй не відоме.

31.08.2026 від відповідача ОСОБА_7 на електронну адресу суду надійшла заява про зупинення провадження у справі.

Протокольною ухвалою суду від 01.09.2026 заяву відповідача ОСОБА_7 залишено без розгляду на підставі ч.4 ст.183 ЦПК України.

Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Лященко А.М. про свою участь у судовому засіданні не заявили, подавши через модуль підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» заяву, в якій зазначили, що пред`явлені вимоги підтримують в повному обсязі та просять розглянути справу за їх відсутності.

Відповідач ОСОБА_7 в судове засідання не з`явився. Присутня 10.09.2026 у судовому засіданні його представник адвокат Вязанкіна Н.П. заперечила проти позовних вимог у повному обсязі та просила суд відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи, яка на заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_8 про свою участь в судовому засіданні не заявила, направивши через модуль підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» заяву про розгляд справи за відсутності представника відділу ДРАЦС. Просила ухвалити рішення з урахуванням інтересів дитини та відповідно до вимог закону.

Інших заяв, клопотань від учасників справи не надходило. Процесуальні дії судом не вчинялись, заходи забезпечення позову/доказів, зупинення/відновлення провадження не застосовувались.

З огляду на те, що протягом встановленого законом процесуального строку позивач не подала заяв про зменшення або зміну позовних вимог з дотриманням вимог ЦПК України, суд вважає за доцільне вирішити спір за обсягом заявлених вимог.

Дослідивши письмові докази у справі, надавши їм оцінку в сукупності, враховуючи позицію учасників справи, суд вважає за можливе ухвалити рішення за обсягом наявних у справі доказів, виходячи з такого.

Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно зі ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно ч.1 ст.125 СК України походження дитини від батька визначається, зокрема, за рішенням суду.

Частиною 1 ст.126 СК України передбачено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки чи чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

За приписами ст.128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено ст.126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.

У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №591/6441/14-ц зазначено, що СК України не визначає особливостей предмету доказування у цій категорії справ. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі ч.2 ст.128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , а актовий запис про його народження №1169 від 18 листопада 2013 року складено з внесенням відомостей про батька відповідно до ч.1 ст.135 СК України, зі слів матері. Зазначена обставина підтверджується витягом №00041796215 від 11.10.2023 з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження (т.1 а.с.11-12).

Так, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 народила дитину, яку зареєструвала як ОСОБА_3 . Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 18.11.2013 Саксаганським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області, батьком дитини зазначений ОСОБА_4 , матір`ю ОСОБА_1 (т.1 а.с.10).

Натомість, в ході судового розгляду встановлено, що у період, який передував народженню дитини, позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували у фактичних сімейних відносинах, спільно проживали та вели спільний побут. Зазначені обставини підтверджуються, зокрема, показаннями свідка ОСОБА_6 , яка безпосередньо сприймала обставини їхнього спільного проживання та особисто була обізнана про характер їхніх відносин. Свідок послідовно зазначила про спільне проживання позивача та відповідача з 2010 року до осені 2012 року, подальше продовження їхніх зустрічей та спілкування, а також про обізнаність відповідача щодо вагітності ОСОБА_1 .

Оцінюючи показання свідка ОСОБА_6 , суд враховує, що її припущення щодо біологічного батьківства відповідача саме по собі не може бути покладено в основу висновку суду про походження дитини, оскільки є результатом особистого переконання свідка. Водночас фактичні обставини, безпосередньо сприйняті нею та повідомлені суду, зокрема щодо спільного проживання позивача і відповідача, характеру їхніх відносин, продовження зустрічей після припинення спільного проживання та обізнаності відповідача про вагітність позивача, є правдивими та належними до предмета доказування та підлягають оцінці в сукупності з іншими доказами.

Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 січня 2025 року у справі призначено судову молекулярно-генетичну експертизу, проведення якої доручено Товариству з обмеженою відповідальністю Медико-генетичний центр «МАМА-ПАПА». Проведення зазначеної експертизи було обумовлено необхідністю встановлення факту біологічного споріднення між відповідачем ОСОБА_2 та дитиною, що має безпосереднє значення для правильного вирішення спору.

Водночас 20.02.2025 від експертної установи до суду надійшов лист Вих.№0063-25 про неможливість виконання ухвали суду від 09 січня 2025 року у зв`язку з неявкою відповідача ОСОБА_2 , а 10.03.2025 за Вих.№0096-25 повідомлення про залишення ухвали суду без виконання у зв`язку з неявкою відповідача ОСОБА_2 для здачі біологічних зразків (т.1 а.с.64, 71).

Таким чином, проведення експертизи стало неможливим не внаслідок об`єктивної неможливості застосування відповідного методу дослідження, а у зв`язку з невиконанням відповідачем ОСОБА_2 необхідної для її проведення процесуальної дії надання біологічного матеріалу.

При цьому, позивач ОСОБА_1 разом з неповнолітнім сином ОСОБА_3 з`являлися 07.02.2025 об 13:00 год. за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Вахи Арсанова, буд. 2, прим. 10, для відбору біологічних зразків до експертної установи за викликом експертів.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення якого є джерелом права згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (рішення ЄСПЛ у справі «Калачова проти росії» від 07 травня 2009 року, заява № 3451/05, § 34).

Суд при цьому вважає, що відповідач ОСОБА_2 був обізнаний про предмет спору, про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи та про необхідність його особистої участі у відібранні біологічних зразків.

Більше того, ухвала суду від 09 січня 2025 року про призначення експертизи була предметом апеляційного перегляду, за результатами якого постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін (т.1 а.с.144-146).

Отже, враховуючи тривалий час судового розгляду справи, суд вважає, що відповідач ОСОБА_2 мав реальну можливість усвідомлювати значення призначеної експертизи для правильного вирішення спору та необхідність вчинення ним відповідних процесуальних дій, однак не доклав будь-яких зусиль для цього.

Відповідно до ч.1 ст.109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто саме з учасників справи ухиляється, а також яке значення має для нього ця експертиза, може визнати факт, для з`ясування якого експертизу було призначено, або відмовити у його визнанні.

Зазначена норма процесуального права є імперативною щодо правових наслідків ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі. Законодавець встановив спеціальну процесуальну санкцію для осіб, які ухиляються від участі у експертизі. Важливим у такому випадку є встановлення ухилення осіб як умисних дій, внаслідок чого неможливо провести експертизу для з`ясування відповіді на питання, яке для них має значення, наслідком чого може бути визнання судом факту, для з`ясування якого була призначена експертиза, або відмова у його визнанні.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі №686/3582/16-ц (провадження №61-6484св22).

Судова практика з указаного процесуального питання щодо застосування ст.109 ЦПК України є сталою та незмінною.

У даній справі судом встановлено, що експертиза була призначена саме з метою встановлення або спростування факту біологічного батьківства відповідача ОСОБА_2 , тобто обставини, яка безпосередньо стосується предмета спору та має істотне значення насамперед для відповідача, який заперечує пред`явлені до нього вимоги.

Разом з тим, відповідач ОСОБА_2 , будучи обізнаним про призначення експертизи та необхідність надання біологічних зразків, до експертної установи не з`явився, внаслідок чого експертне дослідження проведене не було.

Судом не встановлено об`єктивних обставин, які б свідчили про неможливість відповідача вчинити необхідні дії для проведення експертизи. Посилання відповідача ОСОБА_2 на проходження військової служби саме по собі не спростовує встановленого факту його неявки до експертної установи Медико-генетичний центр «МАМА-ПАПА» та не свідчить про відсутність у нього можливості належним чином повідомити суд або експертну установу про об`єктивні перешкоди, запропонувати інший час чи спосіб відібрання біологічних зразків або вчинити інші дії, спрямовані на забезпечення проведення експертизи.

Суд також бере до уваги тривалість розгляду справи, неодноразове порушення відповідачем ОСОБА_7 питання про зупинення провадження у справі, оскарження ним ухвали про призначення експертизи, а також те, що попри обізнаність про необхідність проведення генетичного дослідження відповідач ОСОБА_7 не забезпечив надання біологічного матеріалу, необхідного для його проведення.

За таких обставин суд розцінює поведінку відповідача ОСОБА_7 як ухилення від участі у призначеній судом молекулярно-генетичній експертизі у розумінні ст.109 ЦПК України.

Висновок молекулярно-генетичної експертизи є найбільш переконливим науковим способом встановлення кровного споріднення, однак у випадку, коли проведення такої експертизи стало неможливим саме внаслідок ухилення учасника справи, відсутність експертного висновку не позбавляє суд можливості застосувати передбачений ст.109 ЦПК України процесуальний наслідок.

Водночас під час вирішення спорів щодо дітей суди зобов`язані керуватися насамперед принципом забезпечення найкращих інтересів дитини, а не застосовувати виключно формальний підхід до оцінки правовідносин.

ЄСПЛ у справі «Кріштіан Барнабаш Тот проти Угорщини» («Krisztian Barnabas Toth v. Hungary», заява № 48494/06) зазначив, що національні органи влади, дозволяючи або відхиляючи позов про встановлення батьківства, користуються певною свободою розсуду, спрямованою на забезпечення найкращих інтересів дитини та досягнення справедливого балансу між інтересами дитини і ймовірного біологічного батька, що саме собою не суперечить гарантіям ст.8 Конвенції (§ 33 рішення від 12 лютого 2013 року).

У справі «Келін та інші проти Румунії» («Calin and Others v. Romania», заява № 25057/11) ЄСПЛ наголосив, що повага до приватного життя вимагає забезпечення кожній особі можливості встановити обставини свого походження, а право на отримання такої інформації має важливе значення для формування особистості людини та її розвитку. Таке право охоплює, зокрема, можливість отримати інформацію щодо особи своїх батьків.

Також, Верховний Суд зауважив, що визнання батьківства за рішенням суду розглядається як засіб захисту прав дитини, який спрямований на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини (постанова Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі №645/1098/18).

Отже, дитині має бути гарантоване право знати свого біологічного батька, а забезпечення такого права передбачає необхідність дотримання справедливого та пропорційного балансу між конкуруючими інтересами дитини, біологічного батька та інших осіб, із пріоритетним урахуванням найкращих інтересів дитини.

У сукупності зі встановленими судом обставинами спільного проживання позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 у період, що передував народженню дитини, характеру їхніх особистих відносин, продовження спілкування після припинення спільного проживання, обізнаності відповідача ОСОБА_2 про вагітність позивача, про що свідчить покази свідка ОСОБА_6 , а також із процесуальною поведінкою відповідача, яка призвела до неможливості проведення призначеної судом молекулярно-генетичної експертизи, суд доходить висновку про достатність наявних у справі доказів для встановлення факту походження ОСОБА_3 від ОСОБА_2 .

Суд при цьому враховує, що відповідачем ОСОБА_2 не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували обставини, на які посилається позивач ОСОБА_1 , зокрема щодо відсутності між ним та позивачем фактичних сімейних відносин у відповідний період або щодо неможливості його біологічного батьківства.

З огляду на наведене суд вважає доведеним факт походження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від ОСОБА_2 .

При цьому суд зазначає, що встановлення батьківства у судовому порядку спрямоване не лише на визначення біологічного походження дитини, а й на належне юридичне оформлення її сімейного статусу та виникнення передбачених законом взаємних прав і обов`язків між батьком та дитиною.

Оскільки спірні правовідносини між сторонами щодо встановлення батьківства виникли у відношенні ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому в даному випадку при вирішенні спору судом застосуванню підлягають відповідні правові норми СК України, з урахуванням всіх доказів в їх сукупності.

Згідно зі ст.52 Конституції України, діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Ніяких моральних та правових обмежень будь-які діти не знають. Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державними органами реєстрації актів цивільного стану в установленому законом порядку.

Щодо похідної позовної вимоги про внесення змін до актового запису про народження дитини, суд виходить з такого.

Статтею 145 СК України визначено, що прізвище дитини визнається за прізвищем батьків. Якщо мати, батько мають різні прізвища, прізвище дитини визначається за їхньою згодою.

Як передбачено ч.5 ст.148 СК України у разі заперечення одним з батьків щодо зміни прізвища дитини спір між ними щодо такої зміни може вирішуватися судом. При вирішенні спору беруться до уваги виконання батьками своїх обов`язків щодо дитини, а також інші обставини, які засвідчують відповідність зміни прізвища інтересам дитини.

Як зазначила позивач ОСОБА_1 у позові, реєстрація народження дитини відбулась в порядку ч.1 ст.135 СК України за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записані за її вказівкою.

Відповідно до ст.22 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» внесення змін до актових записів цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності визначених законом підстав, у тому числі на підставі відповідного рішення суду.

Оскільки мова йде про встановлення батьківства дитини ОСОБА_3 і суд вбачає підстави для цього, на думку суду слушним буде та відповідатиме інтересам дитини, внесення змін до актового запису про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким чином: зазначити у відомостях про батька « ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянство України, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ».

Щодо позовної вимоги про стягнення аліментів суд зазначає наступне.

Визнання батьківства за рішенням суду є одним із способів захисту прав дитини та має наслідком виникнення, зокрема, обов`язку батька щодо її утримання.

Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі.

За змістом ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує, зокрема, стан здоров`я та матеріальне становище дитини і платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей та непрацездатних осіб, яких він зобов`язаний утримувати, а також інші обставини, що мають істотне значення. При цьому розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини і не може бути меншим за мінімальний гарантований законом розмір.

При визначенні розміру аліментів суд виходить з необхідності забезпечення належного утримання дитини, з урахуванням її віку, потреб та принципу рівності обов`язків обох батьків щодо матеріального забезпечення дитини.

Позивач ОСОБА_1 просила суд стягувати з відповідача ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.

Враховуючи встановлений судом факт батьківства відповідача ОСОБА_2 , обов`язок останнього утримувати дитину є безпосереднім та виникає із закону. Доказів наявності у відповідача інших дітей чи непрацездатних осіб, яких він зобов`язаний утримувати, або інших обставин, які б обумовлювали необхідність визначення аліментів у меншому розмірі, суду не надано.

З огляду на вік дитини, її потреби, принцип рівності обов`язків батьків щодо її утримання, а також заявлений позивачем спосіб визначення аліментів, суд вважає обґрунтованим визначити їх у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до частини першої ст.191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

З огляду на наведене позовна вимога про стягнення аліментів підлягає задоволенню з дня звернення позивача ОСОБА_1 до суду із відповідним позовом і до досягнення дитиною повноліття.

При цьому суд звертає увагу, що встановлення батьківства та покладення на відповідача ОСОБА_2 обов`язку зі сплати аліментів є взаємопов`язаними правовими наслідками встановленого судом юридичного факту походження дитини від відповідача. Наявність або відсутність фактичного спілкування між батьком та дитиною не звільняє батька від передбаченого законом обов`язку матеріально утримувати дитину.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи, оцінених у сукупності доказів, процесуальної поведінки відповідача, положень ст.109 ЦПК України, а також норм сімейного законодавства, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства, внесення змін до актового запису про народження дитини та стягнення аліментів є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» передбачено звільнення позивачів від сплати судового збору у справах, зокрема, про стягнення аліментів.

Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 1 211,20 грн. за позовну вимогу немайнового характеру про визнання батьківства, що підтверджується наявним у матеріалах справи документом про сплату судового збору. При цьому за позовною вимогою про стягнення аліментів позивач відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнена.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання батьківства та внесення відповідних змін до актового запису про народження дитини, а також про стягнення аліментів підлягають задоволенню, суд приходить до висновку, що понесені позивачем витрати зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню відповідачем ОСОБА_2 у повному обсязі.

За таких обставин з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

Водночас судовий збір за позовною вимогою про стягнення аліментів, від сплати якого позивач була звільнена, відповідно до положень ч.6 ст.141 ЦПК України, підлягає стягненню з відповідача в дохід держави у порядку та розмірі, визначених законом. Інших витрат пов`язаних із розглядом справи сторонами не заявлено.

Керуючись ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, ч.2 ст.247, 258-259, 263-265, 274, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Довгинцівському та Саксаганському районах у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання батьківства, внесення змін до актового запису про народження дитини, стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянство України, проживаючого без реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 , батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Внести зміни до актового запису №1169 про народження ОСОБА_3 , складеного 18 листопада 2013 року Саксаганським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області, а саме: зазначити у відомостях про батька: « ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянство України»; інші відомості в актовому записі залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 04.11.2024 і до досягнення дитиною повноліття.

Допустити рішення в частині стягнення аліментів до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , в дохід держави судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Після набрання рішенням суду законної сили, копію направити до відділу державної реєстрації актів цивільного стану по Довгинцівському та Саксаганському районах у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України для внесення змін до актового запису про народження дитини з подальшою видачою нового свідоцтва про народження та анулюванням попереднього.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дати його складання шляхом подання апеляційної скарги. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса зареєстрованого місця проживання:

АДРЕСА_1 .

Адвокат Лященко Анна Миколаївна, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН №6295, видане Радою адвокатів Донецької області 16.01.2023, адреса: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання:

АДРЕСА_3 .

Адвокат Вязанкіна Наталія Петрівна, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №0283 від 14.03.2002, видане головою Дніпропетровської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, адреса:

АДРЕСА_4 .

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Довгинцівському та Саксаганському районах у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, код ЄДРПОУ 33355895, юридична адреса: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг,

вул. Магістральна, буд. 25.

Рішення суду складено та підписано без проголошення о 09:05 год. 21 вересня 2026 року, після оголошеної перерви у судовому засіданні від 10.09.2026.

Суддя О.І. Євтушенко