Рішення № 139947595, 10.09.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/1891/26

Провадження № 2/204/2465/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року м. Дніпро

Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Черкез Д.Л.,

за участю секретаря судового засідання Ярошенко С.С.,

представника позивача Ревякіної Н.М.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Дніпрі цивільну справу за позовною заявою Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в інтересах якої діє ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог на предмет спору: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Центральна адміністрація Дніпровської міської ради, про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення, -

В С Т А Н О В И В:

04 березня 2026 року позивач Дніпровська міська рада звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив усунути Дніпровській міській раді перешкоди в користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. В обґрунтування позову зазначено, що у провадженні Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська перебувала цивільна справа № 204/5101/22 за позовом керівника Центральної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2023 року позовну заяву керівника Центральної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах Дніпровської міської ради задоволено. Витребувано у ОСОБА_5 на користь територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_2 , що є складовою частиною квартири спільного заселення АДРЕСА_3 та витребувано у ОСОБА_6 на користь територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_4 . Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 липня 2023 року апеляційну скаргу представника відповідачів залишено без задоволення, а рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 10 квітня 2025 року касаційну скаргу відповідачів залишено без задоволення, а рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська та постанову Дніпровського апеляційного суду залишено без змін. 22 серпня 2023 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право комунальної власності за місцевою територіальною громадою в особі Дніпровської міської ради. Отже, зазначені квартири належать територіальній громаді міста на праві комунальної власності. На думку позивача виселення відповідачів з квартири переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції. Оскільки, Дніпровська міська рада, як власник квартири АДРЕСА_1 , не може на власний розсуд володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном та у зв`язку з тим, що у відповідачів відсутні підстави для проживання в спірному будинку, вважає, що потрібно усунути Дніпровській міській раді перешкоди у користуванні зазначеним будинком, шляхом виселення. У зв`язку з викладеним позивач звернувся до суду з даним позовом.

31 липня 2026 року від представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 до суду надійшли додаткові пояснення по справі в яких зазначено, що ОСОБА_1 зверталась до Дніпровської міської ради з проханням виділення їй оплатно квартири АДРЕСА_1 , проте листом №3/16-2413 від 15 травня 2025 року їй було відмовлено у вказаному зверненні та фактично викинуто з квартири разом зі своєю дитиною на вулицю без надання будь-якої можливості отримання житла. Посилаючись на положення статті 47 Конституції України, статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ, зазначив, що виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення не відповідає принципу пропорційності та необхідності в демократичному суспільстві. Крім того, щодо виселення неповнолітньої дитини представник відповідачів зазначив, що внаслідок виселення без надання іншого житлового приміщення житла буде позбавлена також неповнолітня дитина ОСОБА_1 , права якої повинні захищатись не тільки державою, а й органами місцевого самоврядування, що зокрема гарантовано ст.16 Конвенції ООН про права дитини. Вказує, що дитина проживає та зареєстрована у спірній квартирі з 2019 року разом із матір`ю, іншого житла не має, а органом опіки та піклування надано висновок про недоцільність її виселення. У зв`язку з чим вважає, що в даному випадку виселення малолітнього та його матері без надання іншого житла є незаконним та непропорційним втручанням у їх право на житло як сім`ї, що суперечить принципам захисту прав дитини та сімейного життя, гарантованим українським та міжнародним законодавством. Зважаючи на викладене, просить врахувати дані Додаткові пояснення по справі під час розгляду справи та відмовити у задоволенні позову (а.с. 95-97).

Представник позивача ОСОБА_7 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позовних вимог та пояснила суду, що приміщення було сумісно придбано у 2017 році. Для облаштування цього приміщення та приведення його до житлового стану було взято кредити. Зазначила, що після переобладнання приміщень та приведення їх до житлового стану Дніпровська міська рада ставить питання про їх виселення разом із родиною. Повідомила, що зверталася до Дніпровської міської ради з пропозиціями щодо викупу квартири, її оренди або надання часу для пошуку іншого житла. Вказала, що проживає у спірній квартирі разом із неповнолітньою донькою та повнолітнім сином, іншого житла сім`я не має. Просила суд не виселяти її зі спірного житлового приміщення, оскільки воно є єдиним місцем проживання її та членів її сім`ї.

Представник відповідача ОСОБА_1 Ромасько Є.В. проти задоволення позовних вимог заперечував та просив відмовити у їх задоволенні.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив.

Треті особи в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причин неявки суду не повідомили.

Вислухавши сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Так, згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2023 року по цивільній справі № 204/5101/22 позовну заяву керівника Центральної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах Дніпровської міської ради до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_8 про витребування майна із чужого незаконного володіння задоволено. Витребувано у ОСОБА_5 на користь територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1856620112101. Витребувано у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1856971512101. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 5 981,18 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 5 981,18 грн. (а.с. 11-16).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 липня 2023 року рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2023 року залишено без змін (а.с. 17-23).

Таким чином, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2023 року по цивільній справі № 204/5101/22 набрало законної сили 11 липня 2023 року.

В подальшому, постановою Верховного Суду від 10 квітня 2025 року рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 липня 2023 року залишено без змін (а.с. 24-26).

На підставі вказаного рішення державним реєстратором департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Кучеренком Є.А. 11 січня 2024 року було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1856620112101, за Дніпровською міською радою, номер відомостей про речове право: 53321510, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 454636339 від 02 грудня 2025 року (а. с. 34).

Згідно вищезазначеної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 454636339 від 02 грудня 2025 року вбачається, що квартира АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1856620112101,загальною площею 35,9 кв.м., житловою площею 8,3кв.м., складається з: 1 коридор, 2 житлова, 3 кухня-їдальня, 4 санвузол, I балкон.

Звертаючись до суду з даним позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення Дніпровська міська рада посилалася на те, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 , а оскільки у відповідачів відсутнє право власності на спірну квартиру та відсутні законні підстави для проживання там, вони підлягають виселенню.

Частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Кожному гарантується недоторканність житла (стаття 30 Конституції України).

У статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Положеннями статті 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Тлумачення наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження майном, що перебуває у приватній власності, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі звернутися до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, або шляхом виселення (негаторний позов).

У частині третій статті 116 Житлового кодексу України (далі ЖК України) передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

В даному випадку відповідачі не є особами, які самоправно зайняли спірне житлове приміщення, оскільки вони придбали його за відплатним правочином у особи, яка не мала права на це нерухоме майно, тобто є добросовісними набувачами, права та інтереси яких, у випадку витребування такого нерухомого майна на користь дійсного власника, також мають бути захищені шляхом виплати їм відповідної справедливої сатисфакції або компенсації витрат на придбання житла та його поліпшення.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (статті 387, 388 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Зазначені способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Негаторний позов це позов про захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, тоді як віндикація це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого не власника.

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно зі ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.

Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

За змістом статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи.

Стаття 8 Конвенції закріплює право кожного на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) також визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема, бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої уваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу булла визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Отже, суд розглядає справу виключно на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

25 червня 2026 року до суду надійшов висновок органу опіки та піклування Центральна адміністрація Дніпровської міської ради «Про недоцільність виселення дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 » у якому, враховуючи інтереси малолітньої дитини, вважають недоцільним виселення дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_5 , де малолітня має реєстрацію (а.с. 82-83).

Суд також враховує, що спірне житлове приміщення є місцем проживання та реєстрації неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає у ньому разом із матір`ю.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 з 31 липня 2019 року, а ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - з 02 грудня 2021 року, що підтверджується відповідями з Єдиного державного демографічного реєстру № 2434519, № 2434502 та № 2434533, від 09 березня 2026 року відповідно (а.с. 36-38).

Судом встановлено, що квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_5 , є єдиним житлом відповідачів. Іншого нерухомого майна у своїй власності відповідачі не мають.

Вимоги позивача про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення, у разі їх задоволення, матимуть фактичним наслідком позбавлення відповідачів права на житло та, відповідно, їх виселення з квартири. Проте, таке позбавлення права має ґрунтуватися не лише на вимогах закону, але й бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та співмірним із тим тягарем, який у зв`язку із втратою житла покладається на сторону відповідача, оскільки позбавлення житла будь-якої особи є крайнім заходом втручання у права на житло.

При цьому суд бере до уваги висновок органу опіки та піклування про недоцільність виселення ОСОБА_4 , який складений з урахуванням відомостей щодо умов її проживання та необхідності захисту її житлових прав та законних інтересів як малолітньої дитини.

Відповідно до статті 3 Конвенції ООН про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

За таких обставин очевидним є висновок про те, що виселення дитини з житлового приміщення в якому вона проживає зі своєю родиною не відповідає її інтересам та призведе до реального позбавлення дитини права на житло, гарантованого їй Конституцією України.

Також суд враховує, що позивачем не зазначено іншого житлового приміщення, яким мають бути забезпечені відповідачі у випадку їх виселення з займаної квартири, оскільки відповідачі не є особами, які самовільно зайняли спірну квартиру і тому не можуть бути виселенні без надання іншого житлового приміщення.

Таким чином, виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення призведе до того, що вони будуть позбавлені єдиного місця для проживання, що є непропорційним втручанням у права відповідачів на житло, оскільки таке втручання є непропорційним та створюватиме значний дисбаланс між реальним правом, яке на теперішній час наявне у відповідачів, та правом, яке буде втрачено внаслідок задоволення позову без забезпечення можливості реалізації аналогічного права у іншому житловому приміщенні.

Враховуючи все вищевикладене, обґрунтовано прийнявши до уваги, що при позбавленні відповідачів права на житло не буде дотримано «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав відповідачів на житло, суд приходить до переконливого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до переконливого висновку, що у задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради слід відмовити в повному обсязі.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у задоволенні позовних вимог позивачу відмовлено, то судові витрати Дніпровської міської радипо справі підлягають віднесенню на сторону позивача.

На підставі ст.ст. 15, 16, 317, 319, 391 Цивільного кодексу України, Житлового кодексу України, Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Конвенції ООН про права дитини, та керуючись ст.ст. 4, 13, 76-81, 133, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в інтересах якої діє ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог на предмет спору: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Центральна адміністрація Дніпровської міської ради, про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Д.Л. Черкез