Ухвала суду № 139946373, 22.09.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

про повернення позовної заяви

22 вересня 2026 року Справа № 520/27091/26Суддя Харківського окружного адміністративного суду Олексій Котеньов, розглянувши питання щодо поновлення позивачу строку звернення до суду у справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області (вул. Олекси Тихого, буд.10-і, м. Краматорськ, Краматорський р-н, Донецька обл., 84313, код ЄДРПОУ 38652962) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 квітня по 25 жовтня 2025 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення зі служби цивільного захисту відповідно;

- зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 квітня по 25 жовтня 2025 року в сумі 83 566,54 грн.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 07.09.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з моменту отримання копії ухвали шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з доказами поважності причин його пропуску.

Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху доставлена представнику позивача до електронного кабінету в підсистемі "Електронний суд" 07.09.2026 о 13:45 год.

Від позивача надійшла до суду заява про поновлення процесуального строку звернення до суду та усунення недоліків позовної заяви.

В обґрунтування заяви позивач зазначив, що після звільнення зі служби між ним та відповідачем виникли спори щодо правильності нарахування та повноти виплати належного йому грошового забезпечення. Зокрема, на виконання судового рішення у справі № 200/4037/25 відповідачем 24 квітня 2026 року здійснено виплату індексації грошового забезпечення, а 24 липня 2026 року додаткову виплату у розмірі 1 627,54 грн на виконання судового рішення у справі № 200/4057/25, що підтверджується платіжною інструкцією від 22 липня 2026 року №753. Позивач також зазначив, що ним вживалися заходи щодо захисту свого права та досудового врегулювання спору. Так, 20 липня 2026 року він звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Листом від 03 серпня 2026 року № 50 01-5836/50 14-2 відповідач відмовив у задоволенні зазначених вимог, після чого 28 серпня 2026 року позивач звернувся до суду через підсистему «Електронний суд».

Посилаючись на наведені обставини, позивач вважає, що ним послідовно вживалися заходи для встановлення належних до виплати сум та захисту свого права, а здійснення відповідачем додаткових виплат після 24 квітня 2026 року свідчило про незавершеність розрахунків між сторонами. У зв`язку з цим позивач просить визнати причини пропуску строку звернення до суду поважними та поновити такий строк. На виконання ухвали суду позивач також надав платіжну інструкцію від 22 липня 2026 року № 753 на підтвердження здійснення відповідачем виплати у розмірі 1 627,54 грн.

Просить визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду, поновити зазначений строк, визнати недоліки позовної заяви усуненими та прийняти позовну заяву до розгляду.

Розглянувши вказану заяву, суд зазначає таке.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, до 19 липня 2022 року звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками.

Однак, 19 липня 2022 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-ІХ, яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю.

Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень.

Частини 1 та 2 статті 233 Кодексу законів про працю України викладені у наступній редакції:

- працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті;

- із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Відтак, внесенням до Кодексу законів про працю України вказаних змін законодавець, виклавши у новій редакції частини 1 та 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, увів строки звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати.

Суд звертає увагу, що частина 2 статті 233 Кодексу законів про працю України стосується виплати всіх сум, що належать працівникові у разі його звільнення.

При цьому, частина перша цієї ж норми передбачає загальний строк звернення до суду у трудових спорах.

Із матеріалів справи встановлено, що позивач перебував на службі в Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області з 14.06.2021 по 24.04.2025.

Вказаний вид служби відноситься до публічної.

Частина 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Враховуючи те, що наведена процесуальна норма є спеціальною нормою у відношенні до частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України, суд вважає, що така (частина 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України) повинна застосовуватись до спірних правовідносин.

Відтак, з урахуванням викладеного, суддя дійшов висновку, що до спірних правовідносин повинен застосовуватись місячний строк звернення до суду, передбачений частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

У позовній заяві позивач зазначив, що на виконання судового рішення у справі №200/4037/25 відповідач 24.04.2026 здійснив виплату позивачу індексації грошового забезпечення.

Отже, оскільки відповідачем виплачено кошти, що не були виплачені при звільненні, 24.04.2026, місячний строк звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні такої виплати розпочав свій відлік 25.04.2026 та сплив 25.05.2026.

Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №240/532/20 та від 07 вересня 2023 року у справі №160/914/23.

Позовна заява сформована позивачем у системі "Електронний суд" 28.08.2026. Позовна заява надійшла до суду та зареєстрована судом 31.08.2026, з урахуванням вихідних днів.

Отже, позивач пропустив встановлений законодавством місячний строк для звернення до адміністративного суду з даним позовом, про що судом було зазначено в ухвалі про залишення позовної заяви без руху.

Посилання позивача на те, що після звільнення між ним та відповідачем тривали спори щодо правильності нарахування та повноти виплати грошового забезпечення, а також здійснювалися додаткові виплати на виконання судових рішень, саме по собі не може бути визнано достатньою підставою для поновлення строку звернення до суду.

Суд враховує, що у позовній заяві позивач, обґрунтовуючи момент проведення з ним остаточного розрахунку, послався на виплату, здійснену відповідачем 24 квітня 2026 року на виконання судового рішення у справі № 200/4037/25. Саме з цією виплатою позивач пов`язував проведення остаточного розрахунку та виникнення права на звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Водночас у позовній заяві позивач не зазначав про здійснення 24 липня 2026 року додаткової виплати у розмірі 1 627,54 грн на виконання судового рішення у справі № 200/4057/25, на яку він посилається вже у заяві про поновлення строку звернення до суду. Отже, зазначена обставина не була покладена самим позивачем в основу визначення моменту, з якого він вважає порушеним своє право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

При цьому, виплата 24 липня 2026 року була здійснена на виконання окремого судового рішення та стосувалася іншої складової грошового забезпечення. Сам факт подальшого виконання відповідачем іншого судового рішення щодо виплати певної суми грошового забезпечення не свідчить про продовження строку звернення до суду з вимогою про відповідальність за затримку розрахунку при звільненні та не змінює встановленого судом моменту початку перебігу місячного строку.

Також суд враховує, що позивач був обізнаний про здійснення 24 квітня 2026 року виплати на виконання рішення у справі № 200/4037/25 та саме з цієї дати мав можливість визначити остаточність розрахунку щодо відповідних сум і реалізувати право на звернення до суду. При цьому позивач не навів об`єктивних причин, які перешкоджали йому звернутися до суду протягом місячного строку, тобто до 25 травня 2026 року.

Посилання позивача на звернення до відповідача із заявою від 20 липня 2026 року про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні також не свідчить про поважність причин пропуску строку. Звернення особи до суб`єкта владних повноважень після спливу встановленого законом строку звернення до суду саме по собі не змінює початку перебігу такого строку та не поновлює його.

При цьому, суд бере до уваги, що після здійснення виплати 24 квітня 2026 року позивач не звертався до суду в межах установленого місячного строку, а звернувся до відповідача із заявою лише 20 липня 2026 року, тобто після спливу такого строку. Отримання відповіді від 03 серпня 2026 року та подальше звернення до суду 28 серпня 2026 року не може вважатися обставиною, що поновлює або поновлює заново перебіг пропущеного строку.

Суд також зазначає, що наявність інших судових спорів між позивачем та відповідачем щодо складових грошового забезпечення не позбавляла позивача можливості окремо звернутися до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після отримання відповідної виплати 24 квітня 2026 року. Доказів існування об`єктивних обставин, які б унеможливлювали таке звернення у встановлений законом строк, позивачем не надано.

Таким чином, наведені позивачем у заяві обставини свідчать про вчинення ним певних дій щодо захисту своїх прав та врегулювання спірних питань із відповідачем, однак не підтверджують існування об`єктивних, непереборних та незалежних від його волі обставин, які унеможливлювали своєчасне звернення до адміністративного суду.

За таких обставин суд доходить висновку, що причини пропуску строку звернення до суду, зазначені позивачем у заяві про його поновлення, не є поважними, а тому підстави для поновлення пропущеного процесуального строку відсутні.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду у справі №813/3756/17, відповідно до якої встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

У пункті 36 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Європейський суд) від 04.12.1995 у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Право на доступ до правосуддя не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання іншого, не менш важливого принципу - верховенства права, а точніше, одного з його елементів - принципу правової визначеності.

Поряд із цим, ЄСПЛ звертав увагу на те, що "застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірною гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (див. рішення у справі "Волчлі проти Франції" (Walchli v. France), заява №35787/03, п. 29, від 26.07.2007)".

Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання позову, апеляційної, касаційної скарги.

Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації права щодо оскарження дій, рішень, бездіяльності суб`єкта владних повноважень в порядку та у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку звернення з поважних причин.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у своїй постанові від 13.11.2018 року по справі № 804/958/17.

Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.

Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин їх недотримання вони повинні бути поважними, реальними або, непереборними і об`єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Частиною 6 ст.161 КАС України регламентовано, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги заявлені позивачем із пропуском строку звернення до суду, підстави, вказані позивачем у відповідній заяві про поновлення строку звернення до суду не можуть бути визнані судом поважними, а тому позовну заяву слід повернути позивачу.

Відповідно до п.9 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 9, 122, 123, 169, 243, 247, 248, 256, 295, 297 КАС України, суд, - УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні заяви позивача про поновлення процесуального строку звернення до суду.

Позовну заяву повернути позивачу.

Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвалу у повному обсязі виготовлено 22 вересня 2026 року.

Суддя Олексій КОТЕНЬОВ