Рішення № 139945356, 21.09.2026, Ковельський міськрайонний суд Волинської області

Справа № 159/1432/26

Провадження № 2/159/1486/26

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м. Ковель

Ковельський міськрайонний суд Волинської області в складі головуючого судді Шишиліна О.Г., за участю секретаря судового засідання Сабецької К.О., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду із позовом до відповідача щодо невиконанням зобов`язань по поверненню коштів за кредитним договором № 9039512 від 08.03.2024р., укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "МІЛОАН" (далі - ТОВ "МІЛОАН") та відповідачем, внаслідок чого утворилася загальна заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 16903,60 грн. з яких: 4600,00 грн. сума заборгованості за тілом кредиту, 11453,60 грн - сума заборгованості за процентами, 850,00 грн заборгованість за комісією. 29.07.2024р. між ТОВ "МІЛОАН" та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»» було укладено Договір факторингу №№108-МЛ, відповідно до якого ТОВ "МІЛОАН" відступило ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»» право вимоги до позичальників, в тому числі за Договором про споживчий кредит укладений між ТОВ "МІЛОАН" та відповідачем. За таких умов, позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості за договором про споживчий кредит та судові витрати по сплаті судового збору та послуги правничої допомоги адвокатом в розмирі 8000 грн...

Сторони у судове засідання призначене на 21.09.202026р. не з`явилися.

Представник позивача, у поданій позовній заяві просить справу розглядати у їх відсутності, позов підтримує повністю, з підстав, викладених у позовній заяві та просить його задовольнити.

Також представником відповідача подано заяву про розгляд справи у його відсутність, з урахуванням раніше поданого відзиву, в якому вказує про відсутність ознак укладення договору, відсутність доказів наявності та розміру заборгованості.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, оскільки сторони не з`явилися у судове засідання.

За змістом частин четвертої та п`ятої ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У Постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 вказано, що за таких умов відмінність між датою судового засідання, про час та місце якого учасники справи були належним чином повідомлені, та датою складання повного судового рішення не свідчить про порушення порядку повідомлення учасників справи про час та місце проведення судового засідання та не є підставою для скасування судового рішення.

Отже за таких умов датою рішення суд зазначає дату складання повного тексту рішення.

Дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку про таке.

08.03.2024 року між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі - Кредитодавець, Первісний кредитор) був укладений Договір про споживчий кредит № 9039512, на суму 5000 грн., на умовах сплати процентів за користування кредитом з 08.03.2024 по 23.03.2024 по 2,1% в день (1575,00 грн) та з 24.03.2024 по 21.06.2024р. 2,3% в день (10350,00 грн), комісії 17% (850 грн), що передбачені Кредитним договором. Графіком Додаток №1 визначено строки та порядок повернення кредитних коштів до кредитного договору, платіж визначено сплатити 21.06.2024р: 5000,00 грн. сума кредиту, 11925,00 грн. проценти, 850,00 грн комісія за видачу кредиту.

Вказаний договір підписаний електронним підписом відповідача одноразовим ідентифікатором 474505 від 08.03.2024 16:26, який направлено на тел. +380950365898

Платіжним дорученням №125001094 від 08.03.2024 ТОВ «Мілоан» перерахував на картку зазначену у договорі 535528*17 суму 5000 грн.

Із розрахунку заборгованості ТОВ «Мілоан» вбачається, що відповідач здійснив платежі на суму: 28.03.2024р. - 150 грн. (проценти), 200 грн. (тіло), 150 грн. (комісії); 04.04.2024р. - - 150 грн. (проценти), 200 грн. (тіло), 150 грн. (комісії).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 Цивільного кодексу України (далі ЦК).

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК).

У статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію,і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Частиною п`ятою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК).

Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

У силу частини першої статті 638 ЦК договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Вказаний висновок щодо правомірності укладення кредитного договору шляхом підписання електронним цифровим підписом викладено у постанові Верховного Суду від 12.01.2021, справа № 524/5556/19, провадження № 61-16243св20.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23.03.2020 у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09.09.2020 у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.

Відтак суд робить висновок про належне укладення кредитного договору № 9039512 від 08.03.2024р. про отримання відповідачем кредиту у ТОВ "МІОЛАН".

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК). Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі (ч. 2 ст. 10561 ЦК).

Відповідно до ст. 526 ЦП зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з п. 3.2.6. Кредитного договору, Кредитодавець має право відступати, передавати та будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу свої права за цим Договором (повністю або частково) на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього Договору без згоди Позичальника.

29.07.2024р між ТОВ "МІЛОАН" та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»» було укладено Договір факторингу №108-МЛ, відповідно до якого ТОВ "МІЛОАН" відступило ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»» право вимоги до позичальників, в тому числі за Договром про споживчий кредит № 9039512 від 08.03.2024р. укладений між ТОВ "МІЛОАН" та відповідачем. (в реєстрі боржників №1007)

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК). Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 ЦК).

Претензією від 04.02.2026р. позивач повідомив, про набуття права на заборгованість відповідача за кредитом та висунув вимогу про сплату заборгованості. Вказана претензія була направлена на адресу зазначену в кредитному договорі та у відзиві на позовну заяву - АДРЕСА_1

Отже позивач правомірно набув право грошової вимоги ТОВ "МІОЛАН" до відповідача за кредитним договором.

Щодо нарахування комісії:

Комісія пов`язана із наданням послуги, а саме: перерахування Кредитодавцем коштів на рахунок, вказаний Позичальником, з використанням стороннього сервісу - інтернет-еквайрингу.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про споживче кредитування" у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні, зокрема, загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб. Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про споживче кредитування" для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Своїм підписом на договорі відповідач також підтвердив, що ознайомлена з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, комісії та неустойки у разі їх наявності , розуміє та зобов`язується їх виконувати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 зауважила, що немає підстав вважати умову конкретного кредитного договору про встановлення плати за управління кредитом нікчемною ані з огляду на приписи статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», ані з огляду на приписи статті 228 ЦК України. Ця умова є недійсною як оспорювана.

Комісія встановлена п.1.5.1 Договору на рівні 17% від суми кредиту, одноразово в момент видачі кредиту, що дорівнює 850,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем судові не надано доказів щодо неправильності або необґрунтованості складеного позивачем розрахунку.

Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи заперечення, відповідач не спростовував ані фінансового телефонного номеру, ані номер банківської карти на яку отримувався кредит. Не надано відповідачем і виписку по картковому рахунку НОМЕР_1 за 08.03.2024р., який міг спростувати доводи позивача про перерахунок кредитних коштів.

Отже наведене переконує суд, що позивач довів право на отримання виконання за зобов`язанням відповідача у наведеному кредитному договорі, а доводи відповідача ґрунтуються лише на припущеннях, що «такого не могло бути», тобто такі що не спростовані відповідачем.

Що стосується суми комісії. В розрахунку позивача наведено, що відповідач сплатив 28.03.2024р. та 04.04.2024р.. по 150 грн. комісії, тобто всього 300 грн, що підлягає вірахуванню. Тому у відповідача наявний обов`язок по сплаті комісії в сумі 550 грн.

Що стосується розміру та суми процентів за користування кредитом з 08.03.2024 по 23.03.2024 по 2,1% в день (1575,00 грн) та з 24.03.2024 по 21.06.2024р. 2,3% в день (10350,00 грн),

Суд зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-IX, який набув чинності 24.12.2023, пунктом 5 розділу І цього Закону, внесені зміни до ст. 8 та Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».

Так, ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено ч. 5, у якій зазначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

А Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» доповнені п. 17 у якому зазначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Водночас у п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» зазначено, що дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Тобто, вимоги п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», діють лише щодо договорів про споживчий кредит, які були укладені до набрання чинності цим Законом (до 24.12.2023) і лише, якщо строк їх дії продовжувався після набрання чинності цим Законом.

У зв`язку з наведеним, суд дійшов висновку, що оскільки кредитний договір у цій справі був укладений 08.03.2024р., тобто після набуття чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», то на нього не поширюється п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».

ВС у Постанові від 07.09.2026р. справа №552/672/23, звернув увагу, що тлумачення нечітких або двозначних умов договору відповідно до ч.8 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» тлумачиться на користь споживача. Виконавець послуги не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими.

На підставі наведеного, умови кредитного договору у цій справі, щодо нарахування процентів починаючи з 08.03.2024р. у розмірі більшому ніж 1% на день, не відповідають вимогам ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», а тому за цей період слід застосовувати процентну ставку у розмірі 1% в день, якщо у договорі передбачений більший її розмір.

Отже, за період користування кредитом з 08.03.2024р. по 21.06.2024р. нараховуються проценти за ставкою 1% в день, що відповідає 50 грн в день *106 день=5300,00 грн. З яких відповідач здійснив платежі 28.03.2024р. та 04.04.2024р. по 150 грн. процентів, тобто всього 300 грн, що підлягає вирахуванню. Тому у відповідача наявний обов`язок по сплаті процентів в сумі 5000 грн.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача 4600,00 грн. сума заборгованості за тілом кредиту, 5000,00 грн - сума заборгованості за процентами, 550,00 грн заборгованість за комісією. Всього 10150,00 грн.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Статтею 133 ЦПК України, встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За ч.ч.1, 2 ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правничу допомогу слід враховувати, що представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч.2 ст.15 Цивільного процесуального кодексу України).

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Такий правовий висновок сформовано у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 372/1010/16-ц.

В даному випадку, заявлений позивачем розмір витрат з надання професійної правничої допомоги в розмірі 8000,00 грн. підтверджується договором №0107 від 01.07.2025, копія ордера на надання правничої (правової) допомоги, копією акту №Д/18258 від 12.02.2026 наданих послуг за договором №0107 від 01.07.2025, детальним описом наданих послуг до акту №Д/18258 від 12.02.2026 за договором про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01.07.2025.

В п.2.3. договору №0107 від 01.07.2025 вказано, що вартість правничої допомоги за одну кредитну справу складає 8000 грн. Наведене вказує, що вартість послуги не залежить від складності справи та витраченого часу. Натомість в детальному описі наданих послуг, наведений погодинний розрахунок: усна консультація 30 хв.; ознайомлення із матеріалами справи 2 год.; погодження правової позиції 30 хв.; складання позовної заяви 3 год 30 хв.. Вартість 1 години часу, договором та додатками до нього не визначено.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Верховний Суд у постанові від 30.09.2020 у справі №201/14495/16-ц зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідач вказав, що витрати на адвоката є неспіввісними із рішенням Ради адвокатів Харківської області №13/1/7 від 21.07.2021.

Взявши до уваги що позивачем не надано доказів вартості 1год/ч роботи, договором вказано фіксовану суму послуги, договір укладено на не визначеного відповідача у кредитній справі, вартість робіт без прив`язки до розгляду цієї справи та без визначення її складності.

Отже наведене вказує, що позивач в наведених частинах отримання правничої допомоги, що позов, який міг стосуватися цього відповідача (відбутися чи не відбутися), вартість витраченого часу 6 год.30хв., складність справи, ґрунтувалося на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Справа є спрощеного провадження, типовість для позивача категорії позову, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для справи, суд дійшов висновку, що 4000 грн. є співмірними із складністю справи; виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, у тому числі зумовленими із підготовкою відповіді на відзив.

У ст. 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач сплатив судовий збір за ставкою 0,8 в розмірі 2662,40 грн.

Ціна позову 16903,60 грн., задоволено вимог на суму 10150,00 грн. (10150,00/16903,60*100%)=60,05%

Враховуючи наданні докази, суд прийшов до висновку про стягнення з відповідача судових витрат:

Судовий збір - 2662,40*60,05=1598,77 грн.

Правнича допомога - 4000*60,05=2402,00 грн.

Інші доводи сторін судом проаналізовані, однак на кінцевий висновок із зазначеного судом мотиву не впливають.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 27, 77, 81, 141, 263-265, 280-284, 288, 354 ЦПК України, ст.ст.526, 527, 533, 626, 629, 631, 651, 1046, 1048, 1050, 1054, 1055, 1056 Цивільного кодексу України суд, -

У Х В А Л И В:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 9039512 від 08.03.2024р. в сумі 10150,00 грн., суму судового збору 1598,77 грн, 2402,00 гривень витрат на правничу допомогу.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 21.09.2026 року.

Повне найменування сторін:

Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (місцезнаходження: м. Львів, вул.Смаль-Стоцького, будинок 1, корпус 28, 4-й поверх; ідентифікаційний код 35234236).

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Головуючий:О. Г. ШИШИЛІН