Рішення № 139943506, 21.09.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2026 р. справа № 300/197/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Главача І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі, також позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє адвокат Думич Оксана Іванівна (надалі, також представниця позивача), звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі, також відповідач, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), у якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 період здійснення підприємницької діяльності з 09.02.1996 року по 31.01.2001 року, з 01.01.2002 року по 31.12.2003 року, з 01.01.2004 року по 31.12.2009 року;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період здійснення підприємницької діяльності з 09.02.1996 року по 31.01.2001 року, з 01.01.2002 року по 31.12.2003 року, з 01.01.2004 року по 31.12.2009 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про надання інформації щодо наявного у позивача страхового стажу. Із наданої інформації позивачем встановлено, що до страхового стажу не зараховані періоди ведення підприємницької діяльності з 09.02.1996 по 31.01.2001, з 01.01.2002 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 31.12.2009 з мотивів відсутності у індивідуальних відомостях про застраховану особу інформації про дані періоди. Позивач вважає такі дії відповідача неправомірними з мотивів, що він здійснював підприємницьку діяльність та сплачував всі необхідні платежі, що додатково підтверджується листом ГУ ПФУ в Івано-Франківській області. Водночас, зауважує, що на нього не може покладатися відповідальність за відсутність у тому чи іншому реєстрі відомостей про сплату страхових внесків У зв`язку з цим, просить позов задовольнити (а.с. 1-68).

15.01.2026 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про усунення недоліків (а.с. 70-74).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.02.2026 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 75-76).

23.02.2026 на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У своєму відзиві відповідач зауважує, що в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня будь-яка інформація про сплату позивачем внесків до бюджету під час спірних періодів здійснення позивачем підприємницької діяльності. У зв`язку з цим, на думку відповідача, підстав для задоволення позову немає, у зв`язку з чим просить у задоволенні позову відмовити (а.с. 78-105).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.08.2026 витребувано у відповідача додаткові докази у справі (а.с. 106-108).

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував на лікарняному з 19.01.2026 по 30.01.2026, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк періоду непрацездатності.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 17.03.2026 по 20.03.2026 згідно наказу від 11.03.2026 № 19-В, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував на лікарняному з 18.05.2026 по 22.05.2026, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк періоду непрацездатності.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 14.08.2026 по 28.08.2026 згідно наказу від 27.07.2026 № 153-В, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (а.с. 124), у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.

04.09.2026 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" надійшло клопотання про долучення доказів (а.с. 110-115).

18.09.2026 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" надійшло клопотання про долучення доказів (а.с. 116-123).

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в інтересах якого діяла представниця адвокат Думич Оксана Іванівна, звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із запитом про надання інформації від 09.09.2025 щодо зарахованого до його страхового стажу періодів роботи (а.с. 94-99).

У відповідь на даний адвокатський запит, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області надіслало представниці позивача лист № 0900-0202-8/45753 від 15.09.2025, в якому зазначило, що періоди підприємницької діяльності позивача з 09.02.1996 по 31.12.2009 не були зараховані до його страхового стажу, оскільки відсутні відомості про сплату внесків позивачем та не подано звіти, за результатами опрацювання яких такі звіти могли б бути зараховані. Зауважується, що періоди здійснення позивачем підприємницької діяльності можуть бути зараховані виключно в судовому порядку (а.с. 61-62).

22.09.2025 представниця позивача повторно звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із адвокатським запитом, в якому просила надати інформацію щодо зарахування періоду підприємницької діяльності до страхового стажу позивача (а.с. 118-123).

У відповідь на даний адвокатський запит, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області надіслало представниці позивача лист № 0900-0202-8/47873 від 25.09.2025, в якому зазначило, що періоди підприємницької діяльності позивача з 09.02.1996 по 31.12.2009 не були зараховані до його страхового стажу та наведено відомості щодо сплачених позивачем сум (а.с. 63-64).

За змістом свідоцтва про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності № 64335809/4485, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності 09.02.1996, номер запису про державну реєстрацію 21190170000009213, що підтверджується відомостями свідоцтва серії НОМЕР_1 (а.с. 15-16).

Відповідно до змісту форми ОК-5, до страхового стажу ОСОБА_1 зараховано період періоди ведення підприємницької діяльності з 01.01.2010 по 17.11.2010 (а.с. 86-90).

За змістом листа Головного управління ДПС в Івано-Франківській області № 12564/5/09-19-24-02/05 від 15.09.2025, ОСОБА_1 перебував на податковому обліку у статусі фізичної особи-підприємця з 09.02.1996 по 17.11.2010. Також зазначається про те, що облікові справи платників податків та зборів зберігаються протягом 5 років після припинення діяльності таких суб`єктів господарювання, у зв`язку з чим немає можливості надати інформацію щодо системи оподаткування та сплати єдиного податку. Відомостей щодо наявності у ФОП ОСОБА_1 заборгованості з податкових платежів немає (а.с. 66).

Відповідно до відомостей листа Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 0900-0202-8/47873 від 25.09.2025, до бюджету Пенсійного фонду України в період з 01.01.2000 по 31.12.2011 від фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 зараховано: за 2002 рік 0,00 грн, за 2003 рік 0,00 грн, за 2004 рік частину єдиного податку (42%) в сумі 403,20 грн, за 2005 рік частину єдиного податку (42%) в сумі 302,40 грн, за 2005 рік фіксований розмір внеску 251,52 грн та доплату до мінімального внеску 503,04 грн, за 2006 рік частину єдиного податку (42%) в сумі 403,20 грн, за 2007 рік частину єдиного податку (42%) в сумі 453,59 грн, за 2008 рік частину єдиного податку (42%) в сумі 756,00 грн, за 2009 рік частину єдиного податку (42%) в сумі 810,60 грн. Зауважується, що в період з 01.01.2003 по 31.12.2003 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 перебував на спрощеній системі оподаткування, а в період з 01.01.2002 по 31.12.2002 на загальній системі оподаткування. Відомостей щодо наявності заборгованості за платежами до бюджету Пенсійного фонду України у ФОП ОСОБА_1 відсутня (а.с. 63-64).

До матеріалів справи долучено копії звітів суб`єкта малого підприємництва фізичної особи, який був платником єдиного податку за період з 01.03.1999 по 30.06.1999, з 01.07.1999 по 30.09.1999, за IV квартал 1999 року, за І-IV квартали 2000 року, за І-IV квартали 2001 року, за І-IV квартали 2002 року, за І-IV квартали 2003 року, за І-IV квартали 2004 року, за І-IV квартали 2005 року, за І-IV квартали 2006 року, за І-IV квартали 2007 року, за І-IV квартали 2008 року, за І-IV квартали 2009 року, а також платіжні доручення № 115, 187, 40, 76, 18, 64, 90, 108, 19, 30, 37, 47, 1, 9, 19 (а.с. 21-50, 53-60).

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо незарахування періодів здійснення підприємницької діяльності до страхового стажу протиправною, з метою зобов`язання зарахування вказаних періодів ведення підприємницької діяльності до страхового стажу, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд встановив таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами частини 1 статті 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, є Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058, який набув чинності з 1 січня 2004 року.

Положеннями частини 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Стосовно незарахування періодів ведення підприємницької діяльності суд зазначає наступне.

Судом встановлено що позивач в період з 09.02.1996 по 17.11.2010 здійснював підприємницьку діяльність та перебував на податковому обліку в Головному управлінні ДПС в Івано-Франківській області.

Відповідно до відомостей листа Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 0900-0202-8/47873 від 25.09.2025, до бюджету Пенсійного фонду України в період з 01.01.2000 по 31.12.2011 від фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 зараховано: за 2002 рік 0,00 грн, за 2003 рік 0,00 грн, за 2004 рік частину єдиного податку (42%) в сумі 403,20 грн, за 2005 рік частину єдиного податку (42%) в сумі 302,40 грн, за 2005 рік фіксований розмір внеску 251,52 грн та доплату до мінімального внеску 503,04 грн, за 2006 рік частину єдиного податку (42%) в сумі 403,20 грн, за 2007 рік частину єдиного податку (42%) в сумі 453,59 грн, за 2008 рік частину єдиного податку (42%) в сумі 756,00 грн, за 2009 рік частину єдиного податку (42%) в сумі 810,60 грн. Зауважується, що в період з 01.01.2003 по 31.12.2003 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 перебував на спрощеній системі оподаткування, а в період з 01.01.2002 по 31.12.2002 на загальній системі оподаткування. Відомостей щодо наявності заборгованості за платежами до бюджету Пенсійного фонду України у ФОП ОСОБА_1 відсутня.

Частиною 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності з 01.01.2004, передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно підпункту 1 пункту 3-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

Тобто, після 01.07.2000 необхідною передумовою для зарахування фізичній особі-підприємцю страхового стажу є підтвердження сплати страхових внесків за відповідний період.

Окрім того, згідно з Порядком "Про подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"" № 22-1 від 25.11.2005 (надалі, також Порядок № 22-1), для підтвердження страхового стажу до 01.01.2004 подаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, а за період роботи починаючи з 01.01.2004 за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно пункту 2.1 Порядку № 22-1, період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності (крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування), з 01.07.2000 підтверджується довідкою з бази даних Реєстру застрахованих осіб (форма ОК-5). Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01.01.2004 підтверджується спеціальним торговим патентом або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01.01.2004 довідкою з бази даних реєстру застрахованих осіб. Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01.01.1998 по 30.06.2000 включно надається довідка про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності.

Згідно з Порядком № 637, періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).

Вказана правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.03.2020 у справі № 414/1864/16-а.

Таким чином, обов`язковою умовою для зарахування до страхового стажу періоду здійснення особою підприємницької діяльності є сам лише факт сплати за такий період внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (єдиного соціального внеску) незалежно від їх розміру.

Як встановлено судом вище, позивач здійснював підприємницьку діяльність у спірний період з 09.02.1996 по 17.11.2010 року. При цьому, факт перебування позивача на спрощеній системі оподаткування підтверджується відомостями листа ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, за яким, позивач з 01.01.2003 по 17.11.2010 перебував на спрощеній системі оподаткування.

Суд зауважує, що у Головного управління ДПС в Івано-Франківській області відсутні відомості про наявність у позивача заборгованості зі сплати обов`язкових платежів за період здійснення ним підприємницької діяльності.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 0900-0202-8/47873 від 25.09.2025 підтверджується сплата позивачем до бюджету Пенсійного фонду України платежів, частина з яких перерозподілялася в тому числі, і на соціальне страхування позивача.

До матеріалів справи долучено копії звітів суб`єкта малого підприємництва фізичної особи, який був платником єдиного податку за період з 01.03.1999 по 30.06.1999, з 01.07.1999 по 30.09.1999, за IV квартал 1999 року, за І-IV квартали 2000 року, за І-IV квартали 2001 року, за І-IV квартали 2002 року, за І-IV квартали 2003 року, за І-IV квартали 2004 року, за І-IV квартали 2005 року, за І-IV квартали 2006 року, за І-IV квартали 2007 року, за І-IV квартали 2008 року, за І-IV квартали 2009 року, а також платіжні доручення № 115, 187, 40, 76, 18, 64, 90, 108, 19, 30, 37, 47, 1, 9, 19, в яких наявна інформація про сплату позивачем відповідних платежів до бюджету.

Відповідач не заперечив проти наявності у нього даних документів.

Відтак, судом з`ясовано, що спірний період ведення підприємницької діяльності підтверджено достатніми письмовими доказами, достовірність яких не заперечується відповідачем, однак підставою для відмови у зарахуванні зазначеного періоду ведення підприємницької діяльності є відсутність відомостей про сплату страхових внесків. Також дана інформація відсутня і у системі персоніфікованого обліку застрахованих осіб.

З цього приводу суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 21 Закону № 1058-IV, персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.

Відповідно до абзацу 4 частини 5 статті 21 цього Закону, персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.

В статті 1 Закону "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI, зазначено, що Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування це організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб. Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 1 цього Закону, Пенсійний фонд України орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом.

Положеннями статті 19 Закону № 2464-VI визначено, що Реєстр страхувальників це автоматизований банк відомостей, створений для ведення обліку платників єдиного внеску страхувальників. Реєстр страхувальників формує та веде центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, користувачами цього реєстру є Пенсійний фонд, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, та Фонд загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону № 2464-VI, реєстр застрахованих осіб автоматизований банк відомостей, створений для ведення єдиного обліку фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до закону. Реєстр застрахованих осіб складається з електронних облікових карток застрахованих осіб, до яких включаються відомості про застрахованих осіб, інформація про набуття прав на одержання страхових виплат за всіма видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та інформація про виплати за всіма видами загальнообов`язкового державного соціального страхування і соціальними та іншими виплатами, передбаченими законодавством, та електронного реєстру листків непрацездатності, порядок організації ведення та надання інформації з якого встановлюється Кабінетом Міністрів України. Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд, користувачами цього реєстру є податкові органи, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, та Фонд загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

З урахуванням приписів статті 19 та статті 20 Закону № 2464-VI позивач не є відповідальним за формування Реєстру застрахованих осіб.

Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб-підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.

Таким чином, пенсійний орган має право, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності поданих документів, чи відсутності окремих документів, зокрема, для підтвердження факту ведення підприємницької діяльності чи сплати заявником за такий період ведення підприємницької діяльності відповідних страхових внесків, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять необхідні для прийняття рішення відомості.

В той же час, відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо підтвердження чи спростування факту сплати позивачем за період ведення підприємницької діяльності з 09.02.1996 по 17.11.2010 страхових внесків.

Натомість, позивач звернувся до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області із запитом про надання інформації щодо здійснення ним підприємницької діяльності. Суд зауважує, що доказів наявності у позивача заборгованості зі сплати обов`язкових платежів до бюджету матеріали справи не містять. В межах розгляду заяви позивача, відповідач міг вжити таких самих заходів, однак ним належних дій не вчинено.

В контексті положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Порядку № 637, для зарахування до страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування до 30 червня 2000 року включно, достатньо самого лише факту надання довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності та документального підтвердження перебування на такій спрощеній (чи фіксованій) системі оподаткування.

Суд зауважує, що обов`язок щодо належного адміністрування, обліку та своєчасного перерахування відповідних часток податку з казначейських рахунків до Пенсійного фонду покладався виключно на компетентні державні органи. Звичайний громадянин (пенсіонер) не може і не повинен нести жодної негативної відповідальності за можливі технічні недоліки, збої у міжвідомчій взаємодії, відсутність електронних реєстрів у ті роки чи неналежний облік коштів всередині самих державних інституцій.

Судом враховано, що відповідач не приймав жодного рішення щодо зарахування періодів підприємницької діяльності до страхового стажу. Однак, суд зауважує, що відповідач в силу закону має обов`язок забезпечити належний облік страхового стажу у зв`язку з чим суд робить висновок про те, що відповідач не виконав належним чином передбачені законом обов`язки.

Таким чином, з огляду на встановлені вище обставини, суд вважає, що підстав для незарахування спірних періодів ведення підприємницької діяльності з 09.02.1996 по 31.01.2001, з 01.01.2002 по 31.12.2009 до страхового стажу позивача відсутні, а надані підтверджуючі документи не викликають сумнівів щодо їх належності позивачу, відтак суд дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо невключення періодів підприємницької діяльності до страхового стажу позивача.

Водночас суд зазначає, що дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Тобто дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної норми у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).

Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у відповідача прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивача слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди ведення підприємницької діяльності з 09.02.1996 по 31.01.2001, з 01.01.2002 по 31.12.2009, з врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про повне обґрунтування заявлених позовних вимог, тому позов підлягає задоволенню повністю.

Суд вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд користується повноваженнями, передбаченими частиною другою статті 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: самостійно визначає формулювання резолютивної частини рішення суду, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.

Щодо судових витрат суд звертає увагу на наступне.

Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 1064,96 грн згідно квитанції до платіжної інструкції № 4360-0302-4463-0301 від 14.01.2026 та № 4449-2071-8536-5957 від 15.01.2026 (а.с. 71-72).

Як наслідок, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області підлягає стягненню сплачений судовий збір в розмірі 1064,96 грн, відповідно до розміру задоволених позовних вимог.

Інші витрати, питання про розподіл яких може бути вирішено судом, відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів здійснення підприємницької діяльності з 09.02.1996 по 31.01.2001 та з 01.01.2002 по 31.12.2009.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди ведення підприємницької діяльності з 09.02.1996 по 31.01.2001 та з 01.01.2002 по 31.12.2009, з врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривні 96 (дев`яносто шість) копійок.

Копію рішення надіслати представниці позивача та відповідачу через підсистему "Електронний суд".

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );

відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018).

Суддя Главач І.А.