Рішення № 139942675, 22.09.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 рокуСправа №360/591/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) в м. Дніпрі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

27.03.2026 до Луганського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи надійшов позов ОСОБА_1 до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі відповідач, Департамент), який 09.04.2026 уточнено шляхом подання заяви про уточнення позовних вимог від імені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (далі позивачі), в якій позивачі просять суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій від 24.12.2025 № 82602368, прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за письмовою заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 08.11.2025 про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно (спільну власність) на двокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно за письмовою заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 08.11.2025 про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно (спільну власність) на двокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачів судовий збір.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачам з 1994 року на праві спільної власності в рівних частках належить двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі свідоцтва про право власності на житло від 19.09.1994, виданого Фондом міського комунального майна Рубіжанської міської ради народних депутатів, право власності за яким зареєстровано Рубіжанським бюро технічної інвентаризації та записано в реєстрову книгу за № 89/35.

Місто Рубіжне Луганської області з травня 2022 року є тимчасово окупованим російською федерацією, у зв`язку з чим позивачі вимушено залишили місце проживання та взяті на облік як внутрішньо переміщені особи.

08.11.2025 позивачі звернулися до Центру надання адміністративних послуг м. Києва із заявою про державну реєстрацію права спільної власності на вказану квартиру, до якої надали оригінали свідоцтва про право власності на житло від 19.09.1994, технічного паспорта на квартиру та приватизаційних платіжних доручень № 728, № 729, № 730 від 28.10.1994. Заяву зареєстровано за № 69853295.

24.01.2026 позивачі отримали рішення державного реєстратора від 24.12.2025 № 82602368 про відмову в проведенні реєстраційних дій, підставою для прийняття якого стала відповідь Рубіжанської міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області про неможливість надати інформацію щодо зареєстрованого права власності у зв`язку з тим, що архівні документи комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Рубіжанської міської ради залишилися на тимчасово окупованій території.

На думку позивачів, оскаржене рішення прийнято з порушенням вимог Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі Закон № 1952-IV), оскільки позивачами подано всі необхідні документи, які посвідчують виникнення права власності та проведення його державної реєстрації до 01.01.2013, а неможливість отримання державним реєстратором інформації з архіву бюро технічної інвентаризації, що залишився на тимчасово окупованій території, не може бути підставою для обмеження права власності позивачів. На обґрунтування своєї позиції позивачі посилаються на статтю 41 Конституції України, статті 321, 328, 392 Цивільного кодексу України, статтю 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 14.04.2026 відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні).

На виконання вимог ухвали про відкриття провадження у справі відповідач надав до суду лист від 17.04.2026 № 074/06/1-1552 з копіями документів, що стосуються розгляду заяви позивачів.

01.05.2026 від відповідача надійшли відзив на позовну заяву, в якому позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні. Зазначив, що під час розгляду заяви позивачів державним реєстратором здійснено пошук інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та в реєстрах, які велися до 01.01.2013, в результаті якого встановлено відсутність відомостей про реєстрацію права власності на квартиру в Реєстрі прав власності на нерухоме майно. Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV державним реєстратором направлено запит до Рубіжанської міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області, яка повідомила про неможливість надання інформації, оскільки архівні документи бюро технічної інвентаризації залишилися на тимчасово окупованій території. За таких обставин державний реєстратор, на думку відповідача, правомірно відмовив у проведенні реєстраційних дій на підставі частини восьмої статті 18, пунктів 4, 8 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV. Вимогу про зобов`язання провести державну реєстрацію відповідач вважає втручанням у діяльність державного реєстратора, забороненим частиною другою статті 11 Закону № 1952-IV. Крім того, відповідач зазначив, що позовну заяву підписано лише ОСОБА_1 , а документи, які підтверджують її повноваження на представництво інших позивачів, відсутні, у зв`язку з чим просив залишити без розгляду позовні вимоги, заявлені від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також незалежно від результату розгляду справи не покладати на відповідача судові витрати. Також відповідач подав заяву про поновлення строку на подання відзиву.

04.05.2026 від позивачів надійшла відповідь на відзив, у якій позивачі заперечили проти доводів відповідача та зазначили, що до заяви про уточнення позовних вимог були додані скановані копії довіреностей ОСОБА_2 від 29.01.2026 та ОСОБА_3 від 24.03.2026 на ім`я ОСОБА_1 , а також підтримали позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 06.05.2026 задоволено заяву Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про поновлення пропущеного процесуального строку, поновлено Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) строк на подання відзиву на позовну заяву від 1 травня 2026 року б/н.

Частиною сьомою статті 147 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що у разі неможливості здійснення правосуддя судом з об`єктивних причин під час воєнного або надзвичайного стану, у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами може бути змінено територіальну підсудність судових справ, що розглядаються в такому суді, за рішенням Вищої ради правосуддя.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 21 травня 2026 року № 960/0/15-26 змінено з 1 червня 2026 року територіальну підсудність судових справ Луганського окружного адміністративного суду шляхом її передачі до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

На виконання вказаного рішення справу передано на розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду та автоматизованою системою документообігу суду визначено для її розгляду суддю Свергун І.О.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.08.2026 справу прийнято до провадження.

Ухвалою суду від 22.09.2026 відмовлено в задоволенні клопотання Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про залишення без розгляду позовних вимог, заявлених від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є громадянами України, які перебувають на обліку внутрішньо переміщених осіб, що підтверджується довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 15.06.2022 № 3002-5001752371, від 15.06.2022 № 3002-5001752460 та від 01.05.2024 № 3002-7501754374 відповідно.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 19.09.1994, виданого Фондом міського комунального майна Рубіжанської міської ради народних депутатів згідно з розпорядженням від 16.09.1994 № 314, квартира за адресою: АДРЕСА_2 , належить на праві приватної спільної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в рівних частках. Квартиру приватизовано згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

На зворотному боці свідоцтва міститься запис про реєстрацію права власності Рубіжанським бюро технічної інвентаризації із зазначенням запису в реєстровій книзі за № 89/35, стор. 405, засвідчений підписом керівника та печаткою бюро технічної інвентаризації.

Позивачами також подано технічний паспорт на квартиру, в якому власниками квартири зазначено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та приватизаційні платіжні доручення від 28.10.1994 № 728, № 729, № 730, в яких об`єктом приватизації зазначено квартиру АДРЕСА_3 , а реєстраційним номером свідоцтва № 314.

08.11.2025 позивачі звернулися до державного реєстратора через Центр надання адміністративних послуг м. Києва із заявою про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру, яку зареєстровано за № 69853295.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Шепелєвої Наталії Андріївни від 24.12.2025 № 82602368 відмовлено у проведенні реєстраційних дій за заявою від 08.11.2025 № 69853295.

Підставою для прийняття такого рішення зазначено те, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження. Обґрунтовуючи наявність цієї підстави, державний реєстратор послався на пункти 1, 2, 3 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV та зазначив, що чинним законодавством не передбачено винятків щодо застосування пункту 3 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV; у результаті розгляду заяви направлено запит до Рубіжанської міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області, згідно з відповіддю якої територія Рубіжанської міської територіальної громади є тимчасово окупованою, комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» Рубіжанської міської ради, яке здійснювало державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно до 01.01.2013, не відновило свою діяльність на території України та, як наслідок, архівні документи залишилися на тимчасово окупованій території, у зв`язку з чим надати інформацію про зареєстроване право власності на заявлений об`єкт немає можливості. Також державний реєстратор навів положення частини восьмої статті 18 Закону № 1952-IV.

Уважаючи вказане рішення протиправним, позивачі звернулися до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (далі Закон № 1952-IV).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону № 1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Частиною третьою статті 10 Закону № 1952-IV визначено, що державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; 3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Згідно з частиною восьмою статті 18 Закону № 1952-IV державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Частиною першою статті 24 Закону № 1952-IV визначено вичерпний перелік підстав для відмови в державній реєстрації прав, серед яких, зокрема, пунктом 4 передбачено, що в державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити виключний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття. Відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою статті 24 Закону № 1952-IV, заборонена.

Відповідно до статті 11 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території право власності охороняється згідно із законодавством України. За фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України. Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території.

Аналіз наведених норм свідчить, що право власності на нерухоме майно, яке виникло та було зареєстроване в установленому порядку до 01.01.2013, є дійсним незалежно від того, чи внесено відомості про нього до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація такого права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не є підставою його виникнення, а лише забезпечує офіційне визнання і підтвердження державою факту набуття права, яке вже існує.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 дійшла висновку, що особа, яка до 01.01.2013 набула нерухоме майно, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту цієї реєстрації незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV під час розгляду заяви про державну реєстрацію права, що виникло до 01.01.2013, державний реєстратор насамперед зобов`язаний встановити відповідність заявленого права і поданих заявником документів вимогам законодавства та відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами. Обов`язок запитувати інформацію від органів, які проводили оформлення та/або реєстрацію прав, передбачений пунктом 3 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV, є способом отримання відомостей, необхідних для проведення державної реєстрації прав, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, відсутності необхідних відомостей у реєстрах та/або неподання відповідних документів заявником.

Такий запит є засобом перевірки поданих документів, а не самостійною умовою проведення державної реєстрації прав. Сама по собі неможливість отримання відповіді на запит з об`єктивних причин, зокрема у зв`язку з тим, що архівні документи органу, який проводив реєстрацію, залишилися на тимчасово окупованій території, не є передбаченою статтею 24 Закону № 1952-IV підставою для відмови в державній реєстрації прав і не звільняє державного реєстратора від обов`язку надати оцінку документам, поданим заявником.

Судом установлено, що позивачі разом із заявою про державну реєстрацію прав подали оригінали правовстановлюючого документа свідоцтва про право власності на житло від 19.09.1994 із відміткою бюро технічної інвентаризації про реєстрацію права власності та записом у реєстровій книзі за № 89/35, технічного паспорта на квартиру, а також приватизаційних платіжних доручень.

Водночас зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що державний реєстратор не надав жодної оцінки поданим позивачами документам, не зазначив, які саме недоліки цих документів не дають змоги встановити набуття позивачами права власності на квартиру, не встановив наявності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами, а обмежився посиланням на неотримання відповіді на запит від органу, який не має доступу до архівних документів бюро технічної інвентаризації.

Відсутність відомостей про право власності позивачів у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, на яку відповідач посилається у відзиві, сама по собі не спростовує факту реєстрації права власності, проведеної бюро технічної інвентаризації у 1994 році на паперових носіях (у реєстровій книзі), та не зазначена в оскаржуваному рішенні як підстава для відмови.

Не може бути взято до уваги й посилання відповідача у відзиві на пункт 8 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV (неусунення обставин, що були підставою для залишення заяви без руху), оскільки ця підстава в оскаржуваному рішенні не зазначена, а правомірність рішення суб`єкта владних повноважень оцінюється судом з урахуванням тих підстав і мотивів, які були наведені суб`єктом владних повноважень у самому рішенні. Крім того, відповідачем не надано доказів прийняття рішення про залишення заяви позивачів без руху та доведення його до відома позивачів.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду України від 21 лютого 2021 року у справі № 520/7983/21 суд не бере до уваги, оскільки наведені реквізити не дають змоги ідентифікувати зазначене судове рішення, а відповідач не навів змісту правового висновку, викладеного в ньому, та не обґрунтував подібності правовідносин.

Суд також ураховує, що Верховний Суд у постанові від 29.06.2026 у справі № 200/5158/25, ухваленій у подібних правовідносинах за участю того ж відповідача, дійшов висновку, що обов`язок державного реєстратора запитувати інформацію відповідно до пункту 3 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV пов`язаний, зокрема, з неподанням заявником відповідних документів, а рішення про відмову в державній реєстрації прав, прийняте без надання оцінки поданим заявником свідоцтву про право власності та технічному паспорту з посиланням лише на неможливість отримання інформації від бюро технічної інвентаризації, розташованого на тимчасово окупованій території, є протиправним.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин суд дійшов висновку, що рішення державного реєстратора від 24.12.2025 № 82602368 прийнято без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без надання оцінки поданим позивачами документам та з підстави, яка фактично не передбачена статтею 24 Закону № 1952-IV, а отже не відповідає критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання державного реєстратора здійснити державну реєстрацію речових прав на квартиру суд зазначає таке.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Суд зауважує, що встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами, а також перевірка документів на наявність підстав для проведення реєстраційних дій належать до виключної компетенції державного реєстратора (пункти 1, 2 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV). Оскільки державний реєстратор такої перевірки поданих позивачами документів не здійснив, суд не може підмінювати суб`єкта владних повноважень і зобов`язувати його провести державну реєстрацію прав до здійснення ним такої перевірки.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 29.06.2026 у справі № 200/5158/25, у якій суд касаційної інстанції визнав передчасним зобов`язання державного реєстратора здійснити державну реєстрацію права власності без з`ясування уповноваженою законом особою відповідності поданих документів вимогам законодавства та зобов`язав відповідача повторно розглянути заяву про державну реєстрацію прав.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

З огляду на викладене, належним та ефективним способом захисту порушених прав позивачів є зобов`язання Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повторно розглянути заяву позивачів від 08.11.2025 № 69853295 про державну реєстрацію права власності на квартиру з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні. У задоволенні позовної вимоги про зобов`язання державного реєстратора здійснити державну реєстрацію речових прав належить відмовити.

Доводи відповідача про те, що зобов`язання провести реєстраційні дії є втручанням у діяльність державного реєстратора, забороненим частиною другою статті 11 Закону № 1952-IV, суд до уваги не бере, оскільки ця норма не обмежує право особи на судовий захист від протиправних рішень державного реєстратора та повноваження адміністративного суду, визначені статтею 245 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).

Відповідач не довів правомірності оскарженого рішення.

Отже, позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Матеріалами справи підтверджено сплату ОСОБА_1 судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1331,20 грн (квитанція від 27.03.2026 № 0054-9291-0666-9802).

Суд ураховує, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення задоволена повністю, а позовна вимога про зобов`язання вчинити дії задоволена шляхом обрання судом іншого способу захисту порушеного права, спрямованого на відновлення того самого права позивачів. За таких обставин суд вважає, що понесені позивачами судові витрати підлягають відшкодуванню частково пропорційно до задоволеної частини вимог в сумі 998,40 грн.

Доводи відповідача про те, що судові витрати не підлягають стягненню з Департаменту незалежно від результату розгляду справи, суперечать положенням частини першої статті 139 КАС України, а тому відхиляються судом.

Керуючись статтями 2, 9, 19, 72-77, 90, 121, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ), ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 ), ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 ) до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (ідентифікаційний код 40452947, місцезнаходження: вул. Хрещатик, буд. 36, м. Київ, 01001) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Шепелєвої Наталії Андріївни від 24.12.2025 № 82602368 про відмову в проведенні реєстраційних дій.

Зобов`язати Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 від 08.11.2025 № 69853295 про державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (ідентифікаційний код 40452947, місцезнаходження: вул. Хрещатик, буд. 36, м. Київ, 01001) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 998,40 грн (дев`ятсот дев`яносто вісім грн 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя І.О. Свергун