Рішення № 139942665, 22.09.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року Справа № 360/914/26 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

До Луганського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, у якій позивач просить суд:

- відстрочити сплату судового збору до винесення рішення у справі;

- визнати протиправними дії Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо не розгляду заяви про поновлення пенсії ОСОБА_1 від 19.02.2026 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області прийняти рішення про поновлення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2018 року відповідно до її заяви від 19.02.2026 року.

Луганським окружним адміністративним судом на виконання рішення Вищої ради правосуддя від 21.05.2026 №960/0/15-26 "Про зміну територіальної підсудності судових справ Слов`янського міськрайонного суду Донецької області, Донецького окружного адміністративного суду, Луганського окружного адміністративного суду" адміністративну справу №360/914/26 направлено до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для розгляду за підсудністю.

15.07.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з Луганського окружного адміністративного суду надійшли матеріали адміністративної справи №360/914/26.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали адміністративної справи розподілено судді Ількову В.В.

Ухвалою суду від 20.07.2026 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку положень ст. 262 КАС України.

Також ухвалою суду від 20.07.2026 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі, зокрема:

- інформацію та документальне підтвердження перебування позивача на пенсійному обліку Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області;

- усіх документів, які були долучені позивачем до заяви про поновлення пенсії від 19.02.2026;

- документи, які були прийняті відповідачем за результатами розгляду заяви позивача про поновлення виплати пенсії від 19.02.2026;

- рішення про припинення нарахування та виплати пенсії позивачу 01.01.2018;

- довідку про розмір нарахованої та виплаченої пенсії позивачу з 01.01.2018;

- інших документів, що стосуються предмету судового розгляду.

У травні 2026 року відповідачем подано відзив на позовну заяву позивача.

У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у цій справі приймається судом 22.09.2026 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

У обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що протиправні дії Пенсійного органу порушують право позивача на достатній рівень пенсійного забезпечення.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що Головне управління зауважує, що виплата пенсії ОСОБА_1 не припинялася з причин непроходження фізичної ідентифікації особи чи відповідно до пункту 4 частини першої статті 49 Закону № 1058.

На підставі вищевикладеного для поновлення ОСОБА_1 виплати пенсії, зокрема, шляхом відеоконференцзв`язку, немає підстав.

Головне управління вважає, що підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо не розгляду заяви про поновлення пенсії не має, а вимога позивача щодо її поновлення не підлягає задоволенню.

З урахуванням викладеного, Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області позовні вимоги ОСОБА_1 не визнає, вважає їх необґрунтованими та просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Суд, дослідив матеріали справи, з`ясував усі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 01.08.2014 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області, як внутрішньо переміщена особа та отримувала пенсію за віком, призначену за нормами пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Право внутрішньо переміщених осіб на отримання пенсійних виплат визначається Законом України від 20.10.2014 №1706 Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб та відповідними нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.

Пенсійні виплати внутрішньо переміщеним особам - мешканцям Луганської області з 2014 року нараховуються за електронними пенсійними справами, оскільки паперові пенсійні справи залишилися на тимчасово окупованих територіях України за місцем попереднього отримання пенсії.

Виплату пенсії ОСОБА_1 припинено з 01.01.2018 року причиною «до з`ясування».

Документи щодо обставин припинення виплати пенсії в електронній пенсійній справі відсутні, оскільки макет пенсійної справи перебуває у приміщенні територіального управління Пенсійного фонду України в Луганській області, розташованому на окупованій території.

Відповідач у відзиві вказував, що з часу припинення виплати пенсії не зареєстровано особистих звернень ОСОБА_1 у встановленому порядку щодо поновлення виплати пенсії.

09.01.2026 року позивач за допомогою засобів вебпорталу Пенсійного фонду України звернулася із зверненням ВЕБ-12001-Ф-С-26-015531, щодо виправлення помилки в особистому кабінеті користувача на вебпорталі.

Вказане звернення позивача зареєстровано в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області 13.01.2026 за № 485/Ж-1200-26.

Листом від 26.01.2026 за вих. № 1740-485/Ж-02/8-1200/2 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганської області надано позивачу відповідь, в якій зазначено, що позивач перебуває на обліку в Головному управління як отримувач пенсії за віком, виплату якої з 01.01.2018 призупинено на підставі норм пункту 5 частини першої статті 49 Закону 1058.

Роз`яснено, що заяву про поновлення виплати пенсії позивач може подати особисто звернувшись до будь-якого територіального органу Пенсійного фонду України (сервісного центру).

Також подати заяву можливо засобами вебпорталу з використанням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, або з використанням віддаленого кваліфікованого електронного підпису Дія.Підпис (Дія ID), створеного за допомогою мобільного додатка Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (Дія).

До заяви необхідно долучити: паспорт громадянина України; документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків.

19.02.2026 року Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області за участю ОСОБА_1 проведено відеоконференцзв`язок відповідно до Порядку встановлення територіальним органом Пенсійного фонду України особи одержувача пенсії, щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, інших соціальних виплат шляхом відеоконференцзв`язку, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 20.11.2023 № 49-2 та прийнято Рішення від 19.02.2026 №1183053 про встановлення особи.

Під час відеоконференцзв`язку ОСОБА_1 повідомила про неотримання пенсії від органів пенсійного забезпечення рф, що зафіксовано у рішенні про встановлення особи.

19.02.2026 року позивач за допомогою засобів вебпорталу Пенсійного фонду України звернулася з заявою № 1 про поновлення виплати пенсії.

21.03.2026 року позивач за допомогою засобів вебпорталу Пенсійного фонду України звернулася зі скаргою ВЕБ-12001-Ф-С-26-184965, щодо розгляду звернення від 19.02.2026 року №1.

20.04.2026 року листом за вих. № 7529-5973/Ж-02/8-1200/26 Головне управління надало позивачу роз`яснення, в яких зазначено, що оскільки пенсію припинено до набуття чинності Постановою № 162 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 04.08.2023 №806, яка набула чинності 08.08.2023 року) та Порядку № 299 (набула чинності 20.03.2025 року), виплату пенсії можливо поновити тільки за особистим зверненням з відповідною заявою до органів Пенсійного фонду України згідно з пунктом 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1. Згідно з пунктом 4.2 Порядку 22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, ідентифікує заявника.

До заяви про поновлення виплати пенсії необхідно долучити: чинний паспорт громадянина України; документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків; документ, що підтверджує реєстрацію місця проживання або реєстрацію фактичного місця проживання на території, де органи державної влади України здійснюють свої повноваження, заяву про виплату пенсії із зазначенням виплатних реквізитів уповноваженого банку України в форматі IBAN.

Доступ до інформації в особистому кабінеті на вебпорталі в розділі Моя пенсія буде можливий після поновлення виплати пенсії.

08.04.2026 року позивач за допомогою засобів вебпорталу Пенсійного фонду України звернулася з заявою ВЕБ-12001-Ф-С-26-223028, в якій просила всі виплати на рахунок Ощадбанку призупинити.

24.04.2026 року Головне управління листом за вих. № 1200-0501-8/11035 роз`яснило позивачу, що оскільки пенсію припинено до набуття чинності Постановою № 162 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 04.08.2023 № 806, яка набула чинності 08.08.2023) та Порядку № 299 (набула чинності 20.03.2025 року), виплату пенсії можливо поновити тільки за особистим зверненням з відповідною заявою до органів Пенсійного фонду України згідно з пунктом 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1.

До заяви про поновлення виплати пенсії необхідно долучити: чинний паспорт громадянина України; документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків; документ, що підтверджує реєстрацію місця проживання або реєстрацію фактичного місця проживання на території, де органи державної влади України здійснюють свої повноваження, заяву про виплату пенсії із зазначенням виплатних реквізитів уповноваженого банку України в форматі IBAN.

Доступ до інформації в особистому кабінеті на вебпорталі в розділі Моя пенсія буде можливий після поновлення виплати пенсії.

28.04.2026 позивач засобами вебпорталу Пенсійного фонду України звернулася зі скаргою ВЕБ-12001-Ф-С-26-262072 щодо відсутності інформації про встановленні особи у вкладці «Моя ідентифікація».

Крім того, 29.04.2026 позивач також звернулася на вебпортал Пенсійного фонду України зі скаргою ВЕБ-12001-Ф-С-26-266365 стосовно не розгляду зверненні від 19.02.2026 року.

Головне управління листом від 12.05.2026 за вих. № 8616-7981/Ж-02/8-1200/26 у відповідь на вказані звернення зазначило, що роз`яснення порядку поновлення виплати пенсії позивачу надано листами Головного управління від 20.04.2026 за № 7529-5973/С-02/8-1200/26 та від 24.04.2026 за № 1200-0501-8/11035, які завантажено до особистого кабінету на вебпорталі. Додатково зазначено, що звернення по пенсійній справі можливо буде опрацювати після поновлення виплати пенсії.

Не погодившись із діями відповідача щодо призупинення виплати пенсії, позивач звернулась до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Згідно приписів статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Призначення і виплата пенсії в Україні здійснюється згідно із Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі за текстом - Закон №1058-IV).

22 листопада 2014 року набрав чинності Закон України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі за текстом - Закон № 1706-VII), яким відповідно до Конституції та Законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 1 Закону №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Частиною 1статті 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Згідно частини 1 статті 14 Закону № 1706-VII (Заборона дискримінації) внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

VІ. ОЦІНКА СУДУ

Згідно матеріалів справи, виплату пенсії ОСОБА_1 припинено з 01.01.2018 причиною «до з`ясування».

Згідно пункту 1 Постанови КМ України від 05.11.2014 року № 637, призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) (далі - пенсії) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.12 Закону № 1706-VII підставою для відкликання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки.

При цьому суд наголошує, що припинення виплати позивачеві пенсії у зв`язку з вказаними обставинами суперечить принципам, які закріплені в Конституції України та підставам, наведеним у Законі № 1058-IV.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Частиною 3 статті 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до частини 3 статті 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 Закону № 1058-IV. Так, згідно з положеннями частини першої зазначеної статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

З аналізу норм статті 49 Закону № 1058-IV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом.

Разом з цим, суд зазначає, що відповідачем не надано до суду доказів на підтвердження наявності передбачених статтею 49 Закону № 1058-IV підстав для припинення позивачеві виплати пенсії.

Також судом встановлено, що рішення про припинення виплати пенсії позивачу відповідачем фактично не приймалось.

Слід також зазначити, що положення пункту 2 частини першої статті 49 Закону втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009. У вказаному Рішенні застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов`язане з місцем проживання людини.

Такий підхід можна поширити не тільки на громадян України, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території, а також на громадян України, які скористалися тимчасовим захистом інших країн, залишивши тимчасово окуповану територію України, де вони постійно або тимчасово проживали.

У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що припиняючи виплату позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив її право на отримання пенсії.

Також суд звертає увагу, що для громадян України (пенсіонерів), які не є внутрішньо переміщеними особами, виїзд за межі України не тягне за собою припинення виплати пенсії. Тому припинення виплати пенсії позивачу як внутрішньо переміщеній особі, є дискримінаційним.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання незаконними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо припинення виплати з 01.01.2018 року раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 та в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області відновити з 01.01.2018 року нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 .

VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.

Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, про таке.

Відповідно до ч. 1ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Частиною 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 відстрочено позивачу сплату судового збору у сумі 1064,96 грн. до прийняття рішення судом по суті позовних вимог у справі, враховуючи наведене слід стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в сумі 798,72гривень та стягнути з ОСОБА_1 за подання адміністративного позову немайнового характеру, який поданий фізичною особою, до Державного бюджету судові витрати з оплати судового збору у розмірі 266,24 гривень.

Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати незаконними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо припинення виплати з 01.01.2018 року раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області відновити з 01.01.2018 року нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 за подання адміністративного позову немайнового характеру, який поданий фізичною особою, до Державного бюджету України судові витрати з оплати судового збору у розмірі 266,24 гривень.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області до Державного бюджету України суму судового збору за подання до суду ОСОБА_1 позовної заяви з вимогами немайнового характеру у розмірі, пропорційному до задоволених позовних вимог у сумі 798,72 гривень.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області (93404, Луганська область, м.Сіверськодонецьк, вул.Шевченка, буд.9, код ЄДРПОУ 21782461).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 22.09.2026 року.

Суддя В.В. Ільков