Рішення № 139942655, 22.09.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року Справа № 160/20646/26 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №046350022029 від 19.06.2026 про відмову у призначенні мені пенсії;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати мені до пільгового стажу роботи (постанова КМУ № 202), що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно з ч.3 ст.114 Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ст.14 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди моєї підземної роботи з повним робочим днем в шахті з 15.02.2001 по 14.05.2018, з 12.07.2018 по 07.04.2022;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути мою заяву від 12.06.2026 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ч.3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Ухвалою суду від 17.07.2026 року позовну заяву було залишено без руху, з підстав передбачених ст.ст. 160,161 КАС України.

21.07.2026 року позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 23.07.2026 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку положень ст. 262 КАС України.

Також ухвалою суду від 23.07.2026 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі, зокрема:

- звернення позивача із заявою про призначення пенсії;

- рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №046350022029 від 19.06.2026 про відмову у призначенні пенсії;

- відомості/інформацію щодо зарахування/незарахування спірного періоду роботи позивача;

- інформацію /підстави прийнятої відмови та всі наявні докази щодо суті спору.

14.08.2026 року відповідачем до суду подано відзив на позов.

У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у цій справі приймається судом 22.09.2026 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

У обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що протиправні дії Пенсійного органу порушують право позивача на достатній рівень пенсійного забезпечення.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що згідно рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах № 046350022029 від 19.06.2026 вік заявника 43 років 09 місяців 10 днів.

Страховий стаж особи становить 46 років 05 місяців 21 день (в т.ч. додаткові роки за список № 1 - 22 роки).

Пільговий стаж особи становить 22 роки 01 місяць 02 дні з них:.

Роботи підземні провідні професії - 04 роки 01 місяць 11 днів.

Робота за списком № 1- 17 років 11 місяців 21 день.

3а доданими документами до страхового стажу зараховано усі періоди.

3а доданими документами до пільгового стажу не зараховано:

- періоди роботи згідно даних з реєстру застрахованих осіб з 01.01.2022 по 31.03.2022, з 01.08.2014 по 30.11.2014, оскільки відсутня сплата внесків та з 01.01.2011 по 31.12.2011, з 01.01.2017 по 14.05.2018, оскільки відсутня інформація про атестацію робочого місця.

Згідно поданих документів право на пенсію за віком на пільгових умовах згідно п.3 ст. 114 відсутнє. У разі повторного звернення за призначенням пенсії з додатковими документами, право на пенсійну виплату буде переглянуто.

Згідно поданих документів право на пенсію за віком на пільгових умовах згідно ч.3 ст.114 Закону № 1058 позивач набуде з 03.09.2032 року.

Аналізуючи вище наведені правові норми та зважаючи на викладені обставини в їх сукупності вважають, що дії Головного управління Пенсійного фонду України є правомірними та такими, що ґрунтуються на Конституції, законах України, а відтак позовні вимоги Позивачки є безпідставними, необгрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Суд, дослідив матеріали справи, з`ясував усі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою встановленого зразка про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 27.05.2026 та пакетом документів.

На підставі вказаної постанови, за принципом екстериторіальності, документи про призначення пенсії за віком на пільгових умовах розглядалися і, відповідно, рішення про відмову у призначенні пенсії № 046350022029 від 03.06.2026 року приймалось Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області.

ОСОБА_1 повторно звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою встановленого зразка про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 12.06.2026 року та пакетом документів.

Повторно, на підставі вказаної постанови, за принципом екстериторіальності, документи про призначення пенсії за віком на пільгових умовах розглядалися і, відповідно, рішення про відмову у призначенні пенсії №046350022029 від 19.06.2026 року приймалось Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області.

Згідно спірного рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах № 046350022029 від 19.06.2026 вік заявника 43 років 09 місяців 10 днів.

Страховий стаж особи становить 46 років 05 місяців 21 день (в т.ч. додаткові роки за список № 1 - 22 роки).

Пільговий стаж особи становить 22 роки 01 місяць 02 дні з них:

Роботи підземні провідні професії - 04 роки 01 місяць 11 днів.

Робота за списком № 1- 17 років 11 місяців 21 день.

3а доданими документами до страхового стажу зараховано усі періоди.

3а доданими документами до пільгового стажу незараховано:

- періоди роботи згідно даних з реєстру застрахованих осіб з 01.01.2022 по 31.03.2022, з 01.08.2014 по 30.11.2014, оскільки відсутня сплата внесків та з 01.01.2011 по 31.12.2011, з 01.01.2017 по 14.05.2018, оскільки відсутня інформація про атестацію робочого місця.

Отже, відповідач дійшов висновку, що згідно поданих документів право на пенсію за віком на пільгових умовах згідно п.3 ст. 114 відсутнє. У разі повторного звернення за призначенням пенсії з додатковими документами, право на пенсійну виплату буде переглянуто.

У спірному рішенні також вказано про те, що згідно поданих документів право на пенсію за віком на пільгових умовах згідно ч.3 ст.114 Закону № 1058 позивач набуде з 03.09.2032 року.

Позивач не погоджується із вказаним рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та вважає його таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Згідно частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом №1058-IV.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Пунктом 1 частини 1статті 9 Закону № 1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються у т. ч. пенсія за віком.

Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У відповідності до пункту 2 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-ІV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

Щодо недосягнення позивачем встановленого законодавством для призначення пенсії за віком на пільгових умовах віку, суд зазначає наступне.

При вирішені спору суд виходить із того, що 03 жовтня 2017 року Верховною Радою України ухвалено Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 1 частини другої статті 114 такого змісту:

«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах».

За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість згідно з пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування": жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи.

Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «а» статті 13 Закону №1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Таким чином, Рішенням №1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв`язку із цим, на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 45 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 45 років, тоді як другий - у 50 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 як найбільш сприятливий для позивача, а не Закону №1058-ІV.

Такий висновок суду відповідає правовим висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2021 року у справі №360/3611/20.

Відносно абзацу другого пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, відповідно до якого положення Закону №1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. Це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону №1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Суд вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.

Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст.114 Закону №1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV встановлено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Згідно з п.3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні пенсії за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005р. №383 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.2005р. за №1451/11731 (далі - Порядок №383), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 року.

Так, під час роботи по професіям, які дають право пільгове пенсійне забезпечення, застосовуються постанова Ради Міністрів СРСР від 26.01.1991 року № 10, постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 року № 162, від 16.01.2003 року № 36, від 24.06.2016 року № 461.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. При цьому, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Разом з тим, постановою правління Пенсійного фонду України від 10.11.2006 року №18-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 24.11.2006 року за №1231/13105, затверджено Порядок підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років (надалі - Порядок №18-1).

Цей Порядок визначає механізм підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремої категорії працівників у разі ліквідації підприємства, установи та організації без визначення правонаступника. Згідно з пунктом 2 Порядку №18-1 його дія поширюється на осіб, які працювали на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, а також на осіб, яким призначено пенсію до набрання чинності цим Порядком (далі - робота, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років).

Відповідно до пунктів 3, 4, 5, 6 Порядку №18-1 підтвердження періодів роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років (далі - підтвердження стажу роботи), здійснюється комісіями з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років (далі - Комісії).

Пунктом 11 Порядку №18-1 передбачено, що для підтвердження стажу роботи заявник подає до управління Пенсійного фонду України в районі, місті, районі у місті, об`єднаних управлінь, за місцем проживання (реєстрації) такі документи: 1) заяву про підтвердження стажу роботи; 2) документи, які підтверджують факт припинення підприємства, установи, організації в результаті їх ліквідації (у тому числі архівні) - щодо підприємств, установ, організацій, ліквідованих до 01.07.2004 та/або щодо яких відсутні дані про проведення реєстраційних дій в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр); 3) трудову книжку; 4) документи, видані архівними установами, зокрема: а) довідку про заробітну плату; б) копії документів про проведення атестації робочих місць; в) копії документів про переведення на іншу роботу, на роботу з неповним робочим днем, надання відпусток без збереження заробітної плати (у разі відсутності - довідку про їх відсутність).

У разі необхідності заявник може подавати інші документи, які можуть підтверджувати виконання робіт, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років.

VІ. ОЦІНКА СУДУ

Так, згідно з записами у трудовій книжці позивач працював у ДП «Первомайськвугілля» за період з 15.02.2001 по 14.05.2018 та з 12.07.2018 по 07.04.2022 на посадах горноробочого підземного з повним робочим днем під землею, гірничого майстра підземного з повним робочим днем в шахті та гірником очисного забою з повним робочим днем в шахті. Мої посади є атестованими посадами, про що свідчать печатки в трудовій книжці.

Однак відповідачем зарахованого до пільгового стажу роботи на даному підприємстві лише частину періоду, про що свідчить роздруківка відповідача форма PC-право та довідка ОК-5, в якій зазначено, що до спеціального (пільгового стажу на вказаному підприємстві зараховано періоди роботи за Списком №1, код підстави для обліку спецстажу ЗП 3013А1 (період з лютого 2001 по березень 2022) - робота підземн, шкідливі умови праці (право на пенсію на 50 років) та ЗП3014А2 (період з травня 2022 по квітень 2026) - робота підземн. шкідливі умови праці (право на пенсію незалежно від віку постанова КМУ №202).

Згідно матеріалів справи, Пенсійним органом зараховано лише періоди роботи з травня 2022 по квітень 2026 за ст. 14, П/П, підземні, сп.1 р. 1 п-р. 1 п.а-в.

Водночас, періоди роботи з 15.02.2001 по 14.05.2018 таз 12.07.2018 по 07.04.2022 на посадах горноробочого підземного з повним робочим днем під землею, гірничого майстра підземного з повним робочим днем в шахті та гірником очисного забою з повним робочим днем в шахті зараховано відповідачем за Списком №1, який дає право на призначення пенсії відповідно до ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Слід вказати про те, що записи про спірний період роботи позивача з 15.02.2001 року по 14.05.2018 року та з 12.07.2018 року по 07.04.2022 року засвідчені відповідними печатками підприємств і дефектів їх вчинення не мають, а відтак факт роботи у спірні період саме з повни робочим днем в шахті підтверджується відповідними запасами, які були внесені відповідно до діючого законодавства.

У відповідності до відомостей з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, копію витягу з якого мною додано до позовної заяви, форми ОК-5 у розділі «Відомості по спеціальному стажу» міститься інформація, що мій трудовий стаж з лютого 2001 року по квітень 2022 року облікований за кодом спецстажу ЗПЗОІЗАІ (на посадах робітника підземного з повним робочим днем в шахті), а з травня 2022 по квітень 2026 мій стаж обліковуються за кодом спецстажу ЗП3014А2 (на посаді гірника очисного забою підземного з повним робочим днем в шахті).

Наказом Мінфіну від 14.04.2015 р. № 435 (зі змінами) затверджено довідник кодів підстав для обліку Пенсійним фондом України стажу окремим категоріям осіб відповідно до законодавства.

Згідно зазначеного довідника код підстави ЗПЗОІЗАІ - це працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим постановою КМУ від 24.06.2016 № 461, і за результатами атестації робочих місць.

У довідці форми ОК-5 у розділі «Відомості по спеціальному стажу» міститься інформація, що мій трудовий стаж за період з 2001 року по 2022 рік облікований за кодом спецстажу ЗПЗОІЗАІ (безпосередня зайнятість з повним робочим днем в шахті за постановою КМУ від 31.03.1994 №202), інші періоди з травня 2022 року, які обліковуються за кодом спецстажу ЗП3014А2 - працівники провідних професій при безпосередній зайнятості протягом повного робочого дня на підземних роботах за постановою КМУ від 31.03.1994 №202 .

Таким чином, відповідач дійшов передчасного висновку про відмову у зарахуванні спірного періоду роботи позивача.

Також, слід вказати про те, що згідно алгоритму розрахунку стажу форми РС-право, відповідачем не зараховано до мого пільгового стажу роботи період з 01.08.2014 по 30.11.2014 на посаді гірничого майстра підземного з повним робочим днем в шахті на ВСП «шахта Золоте» ДП «Первомайськвугілля» та з 01.01.2022 по 31.03.2022 на посаді гірника очисного забою на ВСП «шахта Гірська» ДП «Первомайськвугілля» начебто у зв`язку з відсутністю сплати роботодавцем за мене страхових внесків за цей період.

Наказом ВСП «Шахта Гірська» ДП «Первомайськвугілля» Міністерства енергетики України №99 від 09.04.2022 призупинено дію договорів з працівниками даного підприємства з 07.04.2022. Тобто до 07.04.2022 року позивач перебував у трудових відносинах з ДП «Первомайськвугілля».

Згідно згідно з записами у трудовій книжці в спірний період з 01.08.2014 по 30.11.2014, з 01.01.2022 по 31.03.2022 я працював на ДП «Первомайськвугілля» на посадах з повним робочим днем під землею.

Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство- страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Так, фактично, внаслідок невиконання ДП «Первомайськвугілля» обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України за спірний період моєї роботи період з 01.08.2014 по 30.11.2014, з 01.01.2022 по 31.03.2022, про що свідчит довідка ОК-5, я позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за період з 01.08.2014 по 30.11.2014, з 01.01.2022 по 31.03.2022, не є підставою для позбавлення права на призначення пенсії.

При цьому слід вказати про те, що за даними реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підприємство ВСП «шахта Гірська» ДП «Первомайськвугілля» Міністерства енергетики України знаходиться на окупованій території і надати ПФУ будь - які уточнюючі довідки є неможливим.

Зважаючи на викладене, матеріалами справи підтверджено, що в трудовій книжці позивача, яка є основним документом, підтверджуючим стаж роботи, є відповідний запис із зазначенням необхідних відомостей, а наявність архівної довідки додатково підтверджує наявність у позивача пільгових періодів роботів.

Відповідачем не спростовані відомості, які зазначені у трудовій книжці, а також не надано доказів того, що позивач не працював або його періоди роботи не відповідають дійсності, чи записи у трудовій книжці позивача стосовно стажу роботи зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до загального стажу роботи, або взагалі відсутні.

Відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці та Методичних рекомендацій для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджених постановою Міністерства праці України (далі - Мінпраці) від 01.09.1992 №41, основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах. При цьому, відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Аналіз норм Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо. При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25.02.2020 у справі №705/4946/16-а.

Питання щодо наявності у особи права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах у разі не проведення атестації робочого місця було також предметом розгляду у Великій Палаті Верховного Суду. З даного приводу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 (справа №520/15025/16-а) наголосила, що відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 29 Кодексу законів про працю України, до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 дійшла висновку про те, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Отже, не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому, контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Крім цього, відповідно до ч.4 ст.42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058) встановлено, що у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, перерахунок пенсії проводиться з урахуванням не менш як 24 місяців страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі.

Статтею 1 Закону №1058 визначено, що страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Згідно ч.1 ст.24 Закону №1058, страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

У відповідності до положень ст.20 Закону №1058, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до ст.106 Закону №1058 відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, на якому працює (працювала) застрахована особа, оскільки саме страхувальник здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати їй проводиться перерахунок пенсії з урахуванням не менш як 24 місяців страхового стажу, тобто період, за який сплачено страхові внески, після призначення (попереднього перерахунку) пенсії, при цьому, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати працівника застрахованої особи.

Разом з тим, слід зазначити, що позивач, як застрахована особа, не повинен нести відповідальність за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної та своєчасної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу таких періодів.

Зазначеної правової позиції дотримується і Верховний Суд у своїх постановах від 20.03.2019р. у справі №688/947/17, від 24.05.2018р. у справі № 490/12392/16-а та від 01.11.2018р. у справі № 199/1852/15-а.

Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд також звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні відомості щодо того, що відповідачем вчинялись будь-які дії щодо витребування необхідних додаткових документів, а не вчинення органами Пенсійного фонду України таких дій, на думку суду, не покладає надмірного тягаря та обов`язку на позивача.

Суд звертає увагу на те, що позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового/страхового стажу. Крім того, він надає достатні додаткові докази на підтвердження спірних періодів та відповідного стажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 58 Закону №1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Згідно з п.п.3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Крім того, щодо дискреційних повноважень, Верховний Суд зазначав, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Наведені висновки викладені у постанові Верховного Суду, зокрема, від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17.

Згідно ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позову.

VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.

Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити певні дії.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, про таке.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1331,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №046350022029 від 19.06.2026 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до пільгового стажу роботи ОСОБА_1 (постанова КМУ № 202), що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно з ч.3 ст.114 Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ст.14 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди підземної роботи з повним робочим днем в шахті з 15.02.2001 року по 14.05.2018 року, з 12.07.2018 року по 07.04.2022 року

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.06.2026 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ч.3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та прийняти рішення з урахуванням висновків здійснених судом у цьому рішенні суду.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в сумі 1331,20 гривень.

Позивач: ОСОБА_1 (зареєстрований: АДРЕСА_1 , фактично мешкає, АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 22.09.2026 року.

Суддя В.В. Ільков