Ухвала суду № 139942641, 22.09.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА

22 вересня 2026 р.Справа №160/28796/26Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Дєєв М.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

14.09.2026 року через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , правил військового обліку та/або законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію;

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо формування та направлення до органів Національної поліції України звернення стосовно ОСОБА_1 у зв`язку з неприбуттям за повісткою до ТЦК та СП;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку та/або законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, на підставі яких сформовано звернення до органів Національної поліції у зв`язку з неприбуттям за повісткою до ТЦК та СП;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 скасувати (відкликати) сформоване звернення до органів Національної поліції України стосовно ОСОБА_1 та вчинити передбачені законодавством дії щодо виключення з відповідних інформаційних систем відомостей, які є підставою для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у зв`язку з неприбуттям за повісткою до ТЦК та СП.

21.09.2026 року через систему «Електронний суд» позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій заявник просить:

- заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) вчиняти дії, спрямовані на розшук, адміністративне затримання та примусове доставлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, зокрема шляхом звернення (в тому числі шляхом залишення чинним раніше поданого звернення) до органів Національної поліції України, до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зупинити дію запису в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , про наявність інформації про звернення територіального центру комплектування та соціальної підтримки до Національної поліції України, до набрання законної сили рішенням суду в зазначеній адміністративній справі.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначено, що відповідач фактично ініціював залучення органів Національної поліції України для примусового адміністративного доставлення позивача, і це звернення станом на дату подання позову залишається чинним та не відкликаним, а оскаржуваний запис із Реєстру не видалено, попри звернення позивача від 02.09.2026 до відповідача з відповідною вимогою. При цьому, як докладно обґрунтовано в позовній заяві, жодного протоколу чи постанови про адміністративне правопорушення за ст. 210 або 210-1 КУпАП щодо позивача не складалося і не виносилося, повістка позивачу належним чином (особисто під підпис або рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення) не вручалася, а станом на 02.09.2026 року позивач мав чинну відстрочку від мобілізації («Відстрочка до: завершення мобілізації»). За таких обставин існує очевидна та реальна небезпека того, що до ухвалення судом рішення у справі позивача може бути в будь-який момент розшукано, примусово доставлено та піддано адміністративному затриманню працівниками Національної поліції України на підставі звернення, правомірність якого і є предметом цього спору. Настання таких наслідків до вирішення справи по суті унеможливить ефективний судовий захист порушених прав позивача та зробить його неможливим у розумінні частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), оскільки право на особисту свободу та недоторканність (ст. 29 Конституції України), раз порушене шляхом фактичного затримання, не може бути відновлене судовим рішенням, ухваленим після такого затримання.

Перевіривши подану заяву, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.153 КАС України, заява про забезпечення позову подається, зокрема, до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст.154 КАС України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Відповідно до статті 151 КАС України адміністративний позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Частиною другою статті 151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

У випадку звернення сторони із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою заявою.

Суд зазначає, що сам факт подання адміністративного позову не може бути підставою для забезпечення адміністративного позову. Водночас, важливим є зауважити, що при розгляді заяв про забезпечення позову не вирішується питання про законність або обґрунтованість позовних вимог по суті.

Верховний Суд у постановах від 16.05.2019 року у справі №826/14303/18, від 12.02.2020 у справі 640/17408/19 та від 27.02.2020 у справі №640/16242/19 дійшов висновку про те, що ознаки очевидності протиправності оспорюваних рішень, дій, бездіяльності та порушення ними прав, свобод або інтересів осіб, які звернулись до суду, повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною 2 статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.

Як наслідок, відсутні підстави і для висновку про те, що невжиття заходів забезпечення зумовить незворотні зміни в правовому становищі позивача, оскільки не підтверджено достатню ймовірність існування ризику, в зв`язку з яким і мали б вживатися заходи забезпечення позову, оскільки заявником в обґрунтування заяви про забезпечення позову, також, не наведено та не надано доказів на підтвердження того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, в межах майбутнього адміністративного позову.

Також суд враховує і те, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та домислах, оскільки таке рішення суперечитиме законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.

Отже заява про забезпечення позову є необґрунтованою, передчасною та такою, що не підлягає задоволенню.

Щодо доводів заявника про те, що невжиття заходів забезпечення позову спричинить негативні наслідки для заявника, суд зазначає наступне.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання, фізичних осіб. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно.

Проте, відповідно до статті 150 КАС зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Сам собою факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Натомість, вжиття заходів забезпечення позову без наявних на те підстав може зумовити виникнення невиправданого судового втручання у діяльність суб`єкта владних повноважень, що у свою чергу, йде у розріз з метою інституту забезпечення позову.

При цьому, суд роз`яснює, що позивач не позбавлений можливості ініціювати питання перед судом про доцільність забезпечення позову на будь-якій стадії розгляду справи у разі виникнення відповідних підстав для цього.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.

Відповідно до статті 256 КАС України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 294-297 КАС України.

Суддя М.В. Дєєв