Рішення № 139942100, 22.09.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

22 вересня 2026 р. Справа № 120/4586/26

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів.

Позовні вимоги мотивовані наявністю підстав для стягнення з відповідача надмірно сплаченого грошового забезпечення в загальній сумі 6207,18 грн.

Судом, на підставі ч. 3 статті 171 КАС України зроблено 07.04.2026 запит до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС у Вінницькій області щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 .

16.04.2026 на адресу суду надійшла відповідь на запит, в якій зазначено, що ОСОБА_1 , значиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою від 22.04.2026 позовну заяву залишено без руху.

У встановлений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою від 29.04.2026 відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач копію ухвали про відкриття провадженні у справі від 29.04.2026 отримав в електронний кабінет 29.04.2026, про що свідчить відповідна довідка, яка наявна в матеріалах справи. Однак своїм правом на подання відзиву не скористався.

Відтак, суд розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в ній доказами.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступне.

ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі наказу НОМЕР_2 прикордонного загону від 15.01.2026 №280-АГ «Про призначення службового розслідування», проведено службове розслідування за фактом з`ясування причин та обставин надмірно виплаченого грошового забезпечення інспектору прикордонної служби 1 категорії начальнику зенітної групи другого зенітно ракетного відділення прикордонної зенітно-ракетної застави другої прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) штаб-сержанту ОСОБА_1 .

За результатами службового розслідування факт завдання матеріальної шкоди державі штаб-сержантом ОСОБА_1 в загальній сумі 6207,18 грн.

Наказом НОМЕР_2 прикордонного загону від 24.01.2026 №489-АГ у зв`язку із порушенням вимог статей 11, 16 розділу 1 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, що виразилося в надмірно виплаченому грошовому забезпеченні штаб-сержанту ОСОБА_1 за період з 26.07.2024 по 31.07.2024 (6 днів) в загальній сумі 6207,18 грн. та призвело до завдання матеріальної шкоди а особі НОМЕР_2 прикордонного загону і у відповідності до пункту 1 частини першої статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» штаб-сержанта ОСОБА_1 притягнуто до повної матеріальної відповідальності на загальну суму шкоди заподіяної державі в розмірі 6207, 18 грн.

З метою добровільного відшкодування шкоди військова частина НОМЕР_1 направила відповідачу лист про необхідність добровільного відшкодування матеріальної шкоди завданої державі, який було отримано відповідачем 16.02.2026.

У зв`язку з невідшкодуванням ОСОБА_1 надмірно сплаченого грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон №2232).

Частиною 1 статті 2 №2232-XI визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до частини 6 статті 2 Закону №2232, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період відноситься до різновидів військової служби.

Статтею 40 Закону №2232 передбачено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (частина 4 статті 9 Закону №2011).

Відповідно до частини 6 статті 9 Закону №2011, за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України регулюється Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 (далі - Порядок).

Пунктом 48-1 Порядку визначено, що для військовослужбовців, які самовільно залишили органи Держприкордонслужби або місця служби, дезертирували із Держприкордонслужби або добровільно здалися в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини 2 статті 24 Закону №2232.

Відповідно до підпункту 48-2, 48-3 Порядку, військова служба для військовослужбовців призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяв, повідомлень начальників органів Держприкордонслужби про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців (пункт 48-4 Порядку).

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (далі - Інструкція).

Згідно пункту 3 розділу І Інструкції грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату.

Відповідно до пункту 6 Інструкції, грошове забезпечення, виплачене в розмірах, установлених законодавством, які діяли з дати виплати, поверненню не підлягає, якщо право на нього повністю або частково військовослужбовцем надалі втрачене.

Отже, діючим законодавстом не передбачена можливість виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, що самовільно залишили військову частину.

Поряд з цим, законодавчі норми, що регламентують порядок виплати грошового забезпечення, не встановлюють порядок повернення безпідставно виплачених коштів таким військовослужбовцям.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

За змістом ч.1 ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Згідно п.1 ч.1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №753/15556/15-ц зазначила, що у ст. 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 березня 2021 у справі №180/1735/16-ц виклав висновок, що під час застосування правил ст. 1215 ЦК України як винятку із ст. 1212 ЦК України суди зобов`язані встановлювати наявність не двох, а трьох критеріїв для відмови у поверненні безпідставно набутого майна: добровільність дій боржника, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів.

Таким чином, Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що не підлягають поверненню безпідставно набуті кошти за умови наявності одночасно таких умов, як здійснення виплати добровільно, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. У разі якщо відсутня одна із наведених умов, передбачених п.1 ч.1 ст. 1215 ЦК України, то грошові кошти, виплачені набувачу, підлягають поверненню платнику.

При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі від 03.10.2019 № 160-IX (далі - Закон № 160-IX, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Згідно з пунктом 4 статті 1 Закону № 160-IX матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Нормами частини 1 статті 2 Закону №160 передбачено, що його дія поширюється на військовослужбовців під час виконання ними обов`язків військової служби, військовозобов`язаних та резервістів під час проходження ними зборів, а також осіб рядового та начальницького складу правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, сил цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державного бюро розслідувань, співробітників Служби судової охорони.

Відповідно до частин 1, 2 статті 3 Закону №160, підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є:

1) наявність шкоди;

2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків;

3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою;

4) вина особи в завданні шкоди.

Згідно з частиною 1 статті 6 Закону №160 особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:

1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;

2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;

3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;

4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;

5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Таким чином, законодавчі норми передбачають необхідність відшкодування військовослужбовцем шкоди, в тому числі завданої державі у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням ним обов`язків військової служби або службових обов`язків.

Частиною 1 статті 10 Закону №160 визначено, що відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами 3, 4 та 5 цієї статті та частиною 1 статті 12 цього Закону.

У разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку (частина 1 статті 12 Закону №160).

Отже, звернення до суду з вимогою про відшкодування шкоди в порядку Закону №160-ІХ пов`язується законодавцем із наявністю встановленого факту завдання шкоди, визначення особи, відповідальної за її відшкодування, а також відмовою такої особи від добровільного відшкодування завданих збитків.

Суд встановив, що у зв`язку з самовільним залишення військової частини грошове забезпечення штаб-сержанту ОСОБА_1 не виплачується, що виключає можливість стягнення заявленої позивачем шкоди (безпідставно нарахованого грошового забезпечення) в порядку частини 1 статті 10 Закону №160.

Поряд з цим, на думку суду, передумовою стягнення завданої державі шкоди в судовому порядку є звернення військової частини до військовослужбовця з метою спонукання повернути безпідставно виплачені кошти у добровільному порядку, тобто в порядку досудового врегулювання спору.

На підтвердження застосування процедури досудового врегулювання спору Військова частина не надала доказів повідомлення позивача повернути безпідставно отримане грошове забезпечення за період з 26.07.2024 по 31.07.2024 у розмірі 6207,18 грн.

Крім того, суд звертає увагу, що заявлені позовні вимоги обґрунтовані також положеннями статей 1212, 1215 ЦК України щодо повернення безпідставно набутого майна.

Водночас за змістом пункту 1 частини першої статті 1215 ЦК України грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, не підлягають поверненню за умови, що їх виплата проведена добровільно, за відсутності рахункової помилки з боку платника та недобросовісності набувача.

При цьому правильність здійснених розрахунків та добросовісність набувача презюмуються, а обов`язок доведення протилежного покладається на особу, яка заявляє вимогу про повернення таких коштів.

Матеріали справи не містять доказів наявності рахункової помилки під час нарахування та виплати відповідачу грошового забезпечення за спірний період.

Також суд вважає, що сам по собі факт самовільного залишення військової частини не є безумовним доказом недобросовісності набувача у розумінні статті 1215 ЦК України.

Недобросовісність набувача повинна полягати у вчиненні ним дій, спрямованих на незаконне одержання відповідних виплат, приховуванні обставин, що мають істотне значення для їх нарахування, поданні недостовірних відомостей або в іншому свідомому зловживанні правом.

Разом з тим позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що відповідач вчиняв будь-які дії, спрямовані на незаконне отримання спірних коштів, впливав на процес їх нарахування чи приховував відомості, які стали підставою для здійснення виплат.

При цьому виплата грошового забезпечення була здійснена самим позивачем у встановленому порядку внаслідок проведення відповідних нарахувань фінансовим органом військової частини.

Недобросовісність набувача повинна полягати у вчиненні ним дій, спрямованих на незаконне одержання відповідних виплат, приховуванні обставин, що мають істотне значення для їх нарахування, поданні недостовірних відомостей або в іншому свідомому зловживанні правом.

Аналогічного висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у справі №560/17012/25.

Разом з тим позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що відповідач вчиняв будь-які дії, спрямовані на незаконне отримання спірних коштів, впливав на процес їх нарахування чи приховував відомості, які стали підставою для здійснення виплат. Натомість із матеріалів справи вбачається, що виплата грошового забезпечення була здійснена самим позивачем у встановленому порядку внаслідок проведення відповідних нарахувань фінансовим органом військової частини.

З урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що позивачем не доведено наявності передбачених законом підстав для стягнення з відповідача спірних коштів ані як безпідставно набутого майна в розумінні статей 1212, 1215 ЦК України, ані як шкоди, завданої державі в порядку Закону №160-ІХ.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України обов`язок доказування обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, покладається на особу, яка звернулася до суду.

Оскільки належних та достатніх доказів на підтвердження заявлених вимог позивачем не надано, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Враховуючи положення статті 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ВІЙСЬКОВА ЧАСТИНА НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )

Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 )

Суддя Віятик Наталія Володимирівна