Рішення № 139939905, 21.09.2026, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/8872/26

н/п 2/953/4928/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Шаренко С.Л.,

за участю секретаря судового засідання Мартиненко Т.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Венера Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

установив:

ТОВ «ФК «ВЕНЕРА ФІНАНС» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просить стягнути із відповідача на користь ТОВ «ФК «ВЕНЕРА ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором №130678 від 12.02.2025 у розмірі 7592 гр., судові витрати пов`язані з розглядом даної справи у сумі 2662,40 гр., а також витрати на професійну правничу допомогу у сумі 15 500 гр.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 12.02.2025 між ТОВ «ФК «Авіра Груп»» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №130678 про надання коштів на умовах фінансового кредиту, який був укладений в електронному вигляді та підписаний за допомогою електронного одноразового ідентифікатора. Згідно умов кредитного договору, товариство надає клієнту фінансовий кредит в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом та на умовах, визначених цим договором на наступних умовах: сума виданого кредиту 4000 гр.; дата надання кредиту 12.02.2025; строк кредиту 90 днів; валюта кредиту UAH, відсоткова ставка 0,72% (процентів) на добу. Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором, станом на 20.02.2026 загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 7592 гр., яка складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі 4000 гр.; прострочена заборгованість за відсотками в розмірі 2592 гр.; послуги з надання і повернення кредиту в порядку п. 1.4 договору 1000 гр.

19.12.2025 між ТОВ «ФК «Авіра Груп»» та ТОВ «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» укладено договір факторингу №19122025/2, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив до ТОВ «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від 19.12.2025 до договору факторингу №19122025/1, ТОВ «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 . Не зважаючи на це, позичальник не виконав свого обов`язку та припинила повертати наданий йому кредит в строки, передбачені кредитним договором. Оскільки відповідач не погашає заборгованість, тому позивач змушений звернутися до суду із даним позовом.

21.07.2026 до суду від представника позивача надійшла заява про розподіл судових витрат та стягнення з відповідача суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 500 гривень.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в прохальній частині позовної заяви просив проводити розгляд справи без його участі.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про день та час судового засідання повідомлявся судом належним чином, причини неявки суду не повідомляв, правом на подачу відзиву не скористався.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до наступного.

Із копії Договору про надання фінансового кредиту №130678 від 12.02.2025 судом встановлено, що ОСОБА_1 електронним підписом підписав договір, згідно якого видано кредит у сумі 4000 гр., спосіб надання кредиту шляхом переказу грошових коштів позичальнику.

Із довідки про ідентифікацію судом встановлено, що ОСОБА_1 ідентифіковано ТОВ «ФК «Авіра Груп»» за допомогою одноразового ідентифікатора KL9563, 12.02.2025.

Із підтвердження щодо здійснення переказу грошових коштів судом встановлено, що на картку № НОМЕР_1 , 12.02.2025 здійснено переказ коштів у сумі 4000 гр., призначення переказу видача кредиту №130678.

Із копії виписки з особового рахунку за кредитним договором №130678 від 12.02.2025 судом встановлено, що станом на 20.02.2026 загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 7592 гр., яка складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі 4000 гр.; прострочена заборгованість за відсотками в розмірі 2592 гр.; прострочена заборгованість за комісією 1000 гр.

20.03.2026 на адресу ОСОБА_1 направлено вимогу про виконання зобов`язань за кредитним договором у сумі 7592 гр.

19.12.2025 між ТОВ «ФК «Авіра Груп» та ТОВ «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» укладено договір факторингу №19122025/1, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив до ТОВ «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від 19.12.2025 до договору факторингу №19122025/1, ТОВ «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 .

Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, відповідачем не надано, відтак розрахунок заборгованості узгоджується зі змістом договору та є належним доказом. Вказана позиція суду відповідає позиції, що міститься у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року по справі 753/16745/15-ц, провадження №61-40036св18.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав у судовому порядку.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач має загальну заборгованість по тілу кредиту 4000 гр. та 2592 гр. відсотків.

Щодо комісії

Позивач, пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, просив стягнути й прострочену заборгованість за комісією в сумі 1000 гр.

10.06.2017 набув чинності Закон України «Про споживче кредитування", у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів" текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування".

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів" з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування" залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування" загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування" передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Разом з тим, Закон України «Про споживче кредитування" розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування" після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування" щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування". Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19.

Окрім того, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 06.11.2023 по справі № 204/224/21 виклала висновок щодо застосування норми права, а саме: якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування".

Так, у кредитному договорі містяться умови про комісію (п.1.4), за надання кредиту в розмірі 25% від суми кредиту.

Проте суд звертає увагу, що в кредитному договорі, не міститься зазначення конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням кредиту і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена комісія, пов`язана з наданням кредиту, відповідні докази відсутні. В зв`язку з чим положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію, пов`язану з наданням кредиту є нікчемними відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування". Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10.01.2024 по справі № 727/5461/23, від 09.10.2024 по справі № 582/202/22.

В зв`язку з наведеним, відсутні підстави для стягнення нарахованої позивачем заборгованості за комісією в сумі 1000,00 гр.

Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При подачі позову позивач сплатив судовий збір в сумі 2662,40 гр. Ціна позову 7592 гр., позов задоволено на суму 6592 гр., тобто на 86,83 %, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 2311,76 гр.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать також витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

При визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу суд приймає до уваги норми ч.ч. 4, 5ст. 137 ЦПК України щодо співмірності витрат на професійну правничу допомогу з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Право на професійну правничу допомогу гарантоване статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц наголошено на тому, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Згідно з ч. 8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно матеріалів справи ТОВ «ФК «Венера фінанс» 09.04.2026 уклало договір про надання правової допомоги №09/04/2026 з адвокатським бюро «Пархомчук та партнери». На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надані копії договору №09/04/2026 від 09.04.2026 з наведенням у позові розрахунку таких послуг на суму 15500 гр., акт про отримання правової допомоги від 14.07.2026, платіжну інструкцію від 14.07.2026, рахунок №14.07.2026-48 від 14.07.2026.

Так, відповідно до п.3.1 договору №09/04/2026 вартість правової допомоги адвоката обчислюється, виходячи із фактично затрачених годин роботи адвоката та розраховується, виходячи з вартості години роботи адвоката, яка встановлюється сторонами у розмірі 3000 гр. за одну годину фактично витраченого часу на надання правової допомоги.

Згідно з ч. 2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд вважає, що ця справа не є складною, позовна заява не є значною за обсягом та складною за своїм змістом. Справа є типовою для позивача у відносинах із боржниками, розгляд справи у суді здійснювався в спрощеному порядку, адвокат участі у судовому засіданні не приймав, обсяг наданих послуг у вигляді професійної правничої допомоги не є значним.

Враховуючи вищевикладене, характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, суд вважає, що витрати на правничу допомогу позивача мають становити 2000 гр.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 263-265, 267, 435 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Венера Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 )на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» (Код ЄДРПОУ: 43561872, юридична адреса: 03115, м. Київ, вул. Львівська, буд. 23, оф. 703) заборгованість за кредитним договором №130678 від 12.02.2025 в розмірі 6592 (шість тисяч п`ятсот дев`яносто дві) гр.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 )на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» (Код ЄДРПОУ: 43561872, юридична адреса: 03115, м. Київ, вул. Львівська, буд. 23, оф. 703) судовий збір в сумі 2311,76 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 )на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» (Код ЄДРПОУ: 43561872, юридична адреса: 03115, м. Київ, вул. Львівська, буд. 23, оф. 703) витрати на правову допомогу в сумі 2000 гривень.

Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог ст. ст. 284-285 ЦПК України.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд-якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя С.Л. Шаренко