Ухвала суду № 139939453, 18.09.2026, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/22253/26

1-кс/569/7586/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в особі слідчого судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , з участю прокурора ОСОБА_3 , слідчого ОСОБА_4 , підозрюваного ОСОБА_5 , захисника підозрюваного адвоката ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференцзв`язку клопотання слідчого Третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Рівному) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому ОСОБА_4 , яке погоджене прокурором Рівненської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 409 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Слідчий, у рамках кримінального провадження № 62026240030006845 від 07.09.2026 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 409 Кримінального Кодексу України, звернувся до суду із вказаним клопотанням, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 .

Своє клопотання обґрунтовує тим, що група осіб до якої входять цивільні особи, а також діючі та колишні військовослужбовці Збройних сил України, в умовах воєнного стану, з метою отримання неправомірної вигоди, організували механізм виготовлення підроблених медичних документів, на підставі яких забезпечують звільнення військовослужбовців з військової служби, отримання відстрочки та бронювання в підрозділах ТЦК та СП, та вчиняють інші дії спрямовані організацію та сприяння самовільному залишенню військовослужбовців з військових частин з метою ухилення останніми від військової служби в умовах воєнного стану.

Так, 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» № 2102-IX від 24 лютого 2022 року, введено воєнний стан на всій території України строком на 30 діб, який в передбаченому законом порядку неодноразово продовжено та діє по теперішній час.

У подальшому, Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» було оголошено про проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва. Даний Указ затверджено Законом України № 2105-IX від 03.03.2022.

Відповідно до витягу наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08.02.2024 № 40 (по стройовій частині) солдата ОСОБА_5 зараховано до списків особового складу, поставлено на всі види забезпечення та призначено на військову службу за призовом під час мобілізації, на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти 4 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , після чого він проходив військову службу у вказаній військовій частині.

Згідно зі ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

Відповідно до ст ст. 13, 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки.

Відповідності до вимог ст. ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України старший солдат ОСОБА_5 під час проходження військової служби, повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; беззастережно виконувати накази командирів; знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою; бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків та виконувати завдання, пов`язані із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

Разом з цим, старшого солдат ОСОБА_5 достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинив військове кримінальне правопорушення за наступних обставин.

У невстановлені досудовим розслідуванням час та місці, але не пізніше 25.08.2026, у військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_5 виник протиправний умисел на ухилення від несення обов`язків військової служби, шляхом використання підроблених документів для звільнення з лав Збройних сил України.

З метою реалізації свого злочинного наміру, будучи достеменно обізнаним про відсутність законних підстав для звільнення з військової служби в умовах воєнного стану, ОСОБА_5 , перебуваючи у селі Мала Любаша Рівненського району Рівненської області, але не пізніше 25.08.2026 придбав у невстановленої досудовим розслідуванням особи завідомо неправдивий офіційний документ висновок Лікарсько-консультативної комісії про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на професійній основі №686 від 12.10.2015, який нібито виданий КНП «Центр ПМСД Хмельницького району», відповідно до якого дружина ОСОБА_5 ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 потребує отримання послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

Надалі, старший солдат ОСОБА_5 будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, перебуваючи за адресою: Рівненська область, Рівненський район, село Мала Любаша, діючи умисно, тобто усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, з метою ухилитись від несення обов`язків військової служби, 25.08.2026 подав командиру пожежного взводу військової частини НОМЕР_1 рапорт, у якому зазначив завідомо неправдиві відомості про наявність у нього підстав для звільнення із лав Збройних Сил України, передбачених підпунктом «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме сімейні обставини необхідність здійснювати постійний догляд за його дружиною ОСОБА_7 , яка згідно висновку ЛКК потребує стороннього догляду.

До свого рапорту про звільнення солдат ОСОБА_5 долучив завідомо підроблений документ - завідомо неправдивий офіційний документ висновок Лікарсько-консультативної комісії про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на професійній основі №686 від 12.10.2015, який нібито видана КНП «Центр ПМСД Хмельницького району», відповідно до якого дружина ОСОБА_5 ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 потребує отримання послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

31.08.2026 вказаний рапорт із долученими до нього документами прийнятий у військовій частині НОМЕР_1 та зареєстрований за вхідним №1/18450.

Отже, ОСОБА_5 виконав усі дії, які вважав необхідними для ухилення від проходження військової служби шляхом використання підроблених документів, однак з причин, які не залежали від його волі кримінальне правопорушення не було доведено до кінця.

17 вересня 2026 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 409 КК України.

Надалі вищевказаного військовослужбовця 17.09.2026 о 12 год. 36 хв. затримано у порядку ст. 615 КПК України.

Обґрунтованість підозри вказаної особи до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 409 КК України, підтверджується зібраними у ході досудового розслідування матеріалами, а саме: повідомленням командира військової частини НОМЕР_1 ; вилученими в ході досудового розслідування документами; протоколами допитів свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.

Слідчий у клопотанні просить застосувати до підозрюваного запобіжний захід тримання під вартою, покликаючись на наявність ризиків передбачених п. п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Застосування більш м`яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки підозрюваного та запобігання вищевказаним ризикам, а тому до підозрюваного слід застосувати запобіжний захід тримання під вартою.

Прокурор та слідчий під час судового розгляду клопотання підтримали, просили його задоволити з викладених у ньому підстав.

Підозрюваний та його захисники в судовому засіданні заперечили щодо клопотання слідчого та просили відмовити у його задоволенні покликаючись на відсутність заявлених ризиків. Просили застосувати щодо підозрюваного запобіжний захід не пов`язаний із триманням під вартою. У разі задоволення клопотання слідчого, визначити мінімальний розмір застави.

Заслухавши учасників кримінального провадження, дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, слідчий суддя приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Згідно п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

В судовому засіданні встановлено, що слідчими третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Рівному) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62026240030006845 від 07.09.2026 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 409 Кримінального Кодексу України.

17 вересня 2026 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 409 КК України та того ж дня затримано у порядку ст. 615 КПК України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до якого, зокрема, відноситься: верховенство права.

Згідно ч. 2 ст. 8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Узагальнююче визначення «обґрунтованість підозри» у вчиненні кримінального правопорушення, доведення якої, як одного з трьох обов`язкових елементів, визначених КПК України для можливості взагалі обрання запобіжного заходу, покладено на прокурора, сформульовано у правових позиціях Європейського суду з прав людини.

У п. 175 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року вказав, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. ЄСПЛ в даному рішенні наголошує, що вимога, що підозра має ґрунтуватись на обґрунтованих підставах, є значною частиною гарантії недопущення свавільного затримання і тримання під вартою.

Європейський Суд з прав людини у справі «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства» зазначив, що «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об`єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин.

Крім того, як зазначено у матеріалі ВССУ від 11.07.2016р. «захист прав людини у кримінальному провадженні: доказування та докази», передумовою для подання клопотання стороною обвинувачення про застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри про те, що особа вчинила кримінальне правопорушення. Слідчий, прокурор зобов`язані з належним обґрунтуванням викласти обставини, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини. Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначив, що абстрактна можливість перешкоджання кримінальному провадженню, знищення, сховати або спотворити річ, яка має істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, ризик незаконного впливу на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення є недостатньою для обґрунтування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини, у справі «Бойченко проти Молдови» №41088/05, рішення від 11 липня 2006 року «одне тільки посилання судів на відповідну норму закону без вказівки підстав з яких вони вважають обґрунтованими твердження про те, що ніби заявник може перешкоджати провадженню в справі, переховуватись від правосуддя або скоювати нові злочини, не є достатнім для ухвалення рішення про обрання запобіжного заходу».

Згідно ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого.

При цьому, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм застосування більш м`яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин кримінального правопорушення та особливості підозрюваного і його поведінки.

Вище наведені докази у їх сукупності, вказують на обґрунтовану підозру у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 409 КК України.

Окрім того, під час розгляду клопотання прокурором доведено наявність заявлених ризиків, передбачених п. п. 1 5 ч. 1 ст. 177 КПК України,

Для досягнення мети і завдань кримінального провадження, на даний час виникла необхідність у застосуванні запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно підозрюваного.

Така потреба обумовлена наявністю ризиків, передбачених п. п. 1 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Так, в обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо підозрюваного покладається необхідність запобігання спробам:

-переховуватися від органу досудового розслідування та суду, що підтверджується, тим що підозрюваний обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, пов`язаного з ухиленням від несення обов`язків військової служби шляхом використання документів із ознаками підроблення. Сам характер інкримінованих дій прямо свідчить про попередню спрямованість поведінки особи на уникнення виконання обов`язків, покладених державою, а тому логічно вказує і на готовність такої особи в подальшому уникати участі у слідчих та судових процедурах.

Крім того ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину за який, передбачено безальтернативне понесення винною особою покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 10 років, у зв`язку із чим розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання підозрюваного винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення понесення покарання. При цьому, можливі посилання сторони захисту на відсутність на даний час спроб втечі підозрюваного будуть безпідставними, оскільки його належна процесуальна поведінка наразі обумовлена не його правосвідомістю, а відсутністю запобіжного заходу, що жодним чином не свідчить про неможливість переховування підозрюваного у разі не обрання йому запобіжного заходу.

- незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, що підтверджується тим, що на даній стадії досудового розслідування ще не встановлено та не допитано повне коло осіб, які можуть бути обізнаними про механізм виготовлення, отримання, передачі, використання або легалізації документів із ознаками підроблення. За матеріалами провадження є підстави вважати, що підозрюваний діяв не ізольовано, а в контакті з іншими особами, які могли сприяти реалізації такого механізму. У такій ситуації перебування підозрюваного на волі неминуче створює для нього можливість узгодити позиції з іншими фігурантами, попередити їх про хід слідства, домовитися про єдину версію подій, а також схилити свідків до відмови від показань або до надання завідомо неправдивих відомостей.

Цей ризик є особливо актуальним з огляду на те, що незаконний вплив може здійснюватися не лише відкрито, а й у латентній формі: через телефонні переговори, месенджери, передачу інформації через знайомих осіб, родичів, колишніх співслужбовців або інших посередників. Крім того, якщо йдеться про осіб, з якими підозрюваний раніше мав відносини підпорядкування, співслужби, особистого знайомства або спільного вирішення питань, вплив на них може здійснюватися не тільки шляхом прямих погроз, а й шляхом прохань, переконання, апелювання до спільних інтересів або відповідальності перед іншими учасниками схеми.

Окремо слід зазначити, що ризик незаконного впливу не вичерпується початковим етапом слідства. За логікою КПК та судової практики, він зберігається і надалі, аж до моменту безпосереднього отримання судом показань таких осіб, оскільки саме показання, сприйняті судом безпосередньо, мають визначальне значення для оцінки доказів у кримінальному провадженні.

- ризик знищення, приховування або спотворення документів та інших речей, підтверджується тим, що у справі предметом доказування є, серед іншого, документи медичного чи службового характеру, а також походження, рух, використання і справжність таких документів, існує реальний ризик того, що підозрюваний, перебуваючи на волі, може вжити заходів до знищення або приховування як самих документів, так і інших носіїв інформації, які можуть викривати механізм вчинення правопорушення. Йдеться не лише про паперові документи, а і про чернетки, копії, електронні листування, фотофайли, скан-копії, переписку в месенджерах, журнали дзвінків, контакти осіб, які сприяли виготовленню або передачі відповідних документів. Більше того, якщо за версією слідства підозрюваний уже використовував документи з ознаками підроблення як інструмент досягнення своєї протиправної мети, це свідчить про наявність у нього не лише мотиву, а й практичної готовності працювати з документами неправомірним способом: підшуковувати їх, змінювати, маскувати, приховувати або знищувати. Відповідно, існує обґрунтований ризик, що, залишаючись на волі, він буде намагатися усунути або спотворити джерела доказування, щоб ускладнити доведення своєї причетності та причетності інших осіб. Цей ризик також посилюється тим, що частина доказів може перебувати у володінні або розпорядженні інших осіб, пов`язаних із підозрюваним, а тому він може впливати на них з метою приховування слідів правопорушення.

- перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином що підтверджується тим, що наявні підстави вважати, що підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню і в інший спосіб. Зокрема, він може повідомляти іншим причетним особам відомості, які стали йому відомі у ході досудового розслідування, надавати їм можливість знищити або приховати докази, формувати між учасниками узгоджену неправдиву версію подій, штучно створювати собі алібі, звертатися до інших осіб з проханням здійснювати тиск на свідків або впливати на процес збирання доказів.

Також є підстави вважати, що підозрюваний може свідомо використовувати зволікальну поведінку: уникати явки, подавати формально обґрунтовані, але штучні клопотання, посилатися на обставини, які створені ним самим, штучно формувати документи на підтвердження неправдивих пояснень, а за необхідності симулювати обставини, які мають створити видимість неможливості участі у процесуальних діях. Така поведінка, у сукупності з обставинами провадження, свідчить про реальний ризик перешкоджання встановленню об`єктивної істини у справі.

На даний час підозрюваний не сприяє встановленню об`єктивної істини у кримінальному провадженні, зокрема не повідомляє органу досудового розслідування відомості про осіб, які могли бути причетні до виготовлення, передачі або сприяння у використанні документів із ознаками підроблення.

Зокрема, підозрюваний не розкриває джерело походження вказаних документів, не повідомляє обставини їх отримання, а також не надає інформацію про осіб, які могли сприяти реалізації протиправного механізму, що ускладнює встановлення повного кола співучасників кримінального правопорушення.

При цьому підозрюваний користується правом, передбаченим ст. 63 Конституції України, та відмовляється від надання показань.

Разом з тим, з урахуванням встановлених обставин кримінального правопорушення, така поведінка підозрюваного свідчить про наявність реального ризику перешкоджання кримінальному провадженню, оскільки: приховування відомостей про інших причетних осіб унеможливлює своєчасне встановлення всіх учасників злочинного механізму; створює умови для узгодження позицій між співучасниками та формування єдиної неправдивої версії подій; дає можливість іншим особам, які можуть бути причетні до вчинення кримінального правопорушення, вжити заходів для знищення або приховування доказів; свідчить про відсутність наміру добровільно співпрацювати зі слідством та дотримуватися належної процесуальної поведінки.

Крім того, з огляду на те, що на даний час не встановлено повного кола осіб, причетних до вчинення кримінального правопорушення, а також не відшукано всі документи та інші речі, які мають значення для кримінального провадження, така позиція підозрюваного об`єктивно створює додаткові ризики для ефективного, повного та неупередженого досудового розслідування.

- вчиняти інші кримінальні правопорушення підтверджується тим, що наявні обставини провадження вказують на те, що інкриміноване діяння не мало випадкового чи ситуативного характеру, а було результатом цілеспрямованої поведінки, пов`язаної з підшукуванням та використанням документів із ознаками підроблення для досягнення конкретного протиправного результату. Така поведінка свідчить про готовність підозрюваного використовувати незаконні інструменти для вирішення значущих для себе питань. За відсутності належного процесуального контролю зберігається ризик того, що він і надалі може вчиняти дії, спрямовані на використання неправдивих документів, ухилення від виконання процесуальних обов`язків, введення органу досудового розслідування в оману або сприяння іншим особам у вчиненні суміжних протиправних дій.

Окремо слід враховувати, що якщо особа вже реалізовувала намір уникнути військової служби шляхом незаконного документального оформлення, то за наявності реальної загрози притягнення до кримінальної відповідальності вона може вдатися і до інших неправомірних способів уникнення наслідків у тому числі повторно використовувати фіктивні документи, вигадувати нові обставини, приховувати місце свого перебування, вступати у контакти з особами, здатними сприяти такому уникненню.

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 12.03.2013 року у справі «Волосюк проти України» тяжкість обвинувачення може бути достатньою причиною разом з іншими для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Тобто, у розумінні практики Європейського суду з прав людини сама тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

Можливість підозрюваного переховуватися від органу досудового розслідування, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні та вчинити інше кримінальне правопорушення, слідчий суддя вважає такі дії вірогідними, з огляду на докази, які вказують на обґрунтовану підозру у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення, тяжкості кримінального правопорушення, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, а отже стороною обвинувачення доведено існування заявлених ризиків.

Застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов`язання, домашнього арешту та особистої поруки не є достатніми для запобігання вищевказаним ризиками та в умовах воєнного стану обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає над принципом поваги до свободи особистості. Крім того, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочину.

Як передбачено ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, законним та обґрунтованим визнається арешт особи, коли він є необхідним для запобігання вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, а також для забезпечення виконання будь-якого обов`язку, встановленого законом.

Згідно п. п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 р. ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Відповідно до статей 3, 27 Конституції України, людина, її життя та здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Право на життя є невід`ємним правом людини. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.

Однією з важливих гарантій здійснення проголошеного ст. ст. 3, 7 Конституції права людини на життя і здоров`я є беззастережне виконання судами вимог кримінально-процесуального закону щодо забезпечення прав потерпілих від злочинів проти життя та здоров`я особи.

Слідчий, звертаючись із клопотанням про застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, та прокурор при його розгляді довели про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 409 КК України.

Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини га основоположних свобод, зокрема, правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», слідчий суддя вважає необхідним застосувати відносно підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки більш м`який запобіжний захід, не зможе запобігти ризикам, зазначеним у клопотанні слідчого та гарантувати його належну процесуальну поведінку.

Даних, які б вказували на неможливість застосування щодо підозрюваного вказаного запобіжного заходу не встановлено.

З урахуванням наведеного, є необхідним застосувати відносно підозрюваного ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Згідно ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Відповідно до ч. 5 ст. 182 КПК України, щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, розмір застави визначається від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні; рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Таким чином суд, визначаючи розмір застави бере до уваги обставини, встановлені ст. 177, 178 КПК України, вимоги ст. 182 КПК України та позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сума застави повинна визначатись тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави у випадку ухилення від слідства та суду, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, а тому вважає, що підозрюваному ОСОБА_5 слід визначити заставу у розмірі 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 665 600 гривень, оскільки саме така сума співмірна з наявними ризиками та може забезпечити виконання процесуальних обов`язків.

Саме такий розмір застави, на думку слідчого судді, є справедливим, здатний забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів в даному кримінальному провадженні, не порушує права підозрюваного, та підстав вважати його завідомо непомірним для підозрюваного суд не вбачає.

Окрім цього, застосовуючи альтернативний запобіжний захід у виді застави, слідчий суддя вважає за необхідне покласти на підозрюваного обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 202 КПК України, підозрюваний, обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, якщо в уповноваженої службової особи місця ув`язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 176-178, 183, 184, 367, 376, 395 КПК України, слідчий суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання задоволити.

Застосувати до ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 днів, тобто до 15.11.2026.

Утримувати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в Державній установі "Рівненський слідчий ізолятор" - м. Рівне, вул. Дворецька, 116.

Одночасно визначити застави у розмірі 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 665 600 (шістсот шістдесят п`ять тисяч шістсот) гривень, у національній грошовій одиниці, яка може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) за наступними реквізитами: Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26259988, Банк отримувача, ДКСУ, м. Київ, Код банку отримувача (МФО) 820172, Рахунок отримувача UA048201720355229002000010559.

Підозрюваний або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою протягом дії ухвали.

У разі внесення застави покласти на підозрюваного обов`язки:

-прибувати за викликом до слідчого, прокурора та суду;

-не відлучатись із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає, без дозволу слідчого або прокурора;

-повідомляти слідчого, або прокурора про зміну свого місця проживання;

-здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд і в`їзд в Україну.

Роз`яснити підозрюваному, що у разі внесенні застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок має бути наданий уповноваженій особі Державній установі «Рівненський слідчий ізолятор».

У разі внесенні застави та з моменту звільнення підозрюваного з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, підозрюваний зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави підозрюваний вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Встановити строк дії ухвали та строк дії покладених обов`язків, у разі внесення застави, до 15.11.2026.

Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Копію ухвали направити на виконання уповноваженій особі ДУ "Рівненський слідчий ізолятор", вручити учасникам судового розгляду.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Слідчий суддя