Рішення № 139937861, 20.08.2026, Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/3132/25

Провадження № 2/496/1228/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Біляївка

Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Пендюри Л.О.

за участю секретаря Сурженко К.І.

представника позивачки ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції)

представника РСЦ ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях Чугуникової М.В. (в режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Біляївка цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях (Філія ГСЦ МВС), Одеської обласної прокуратури про звільнення майна з-під арешту,

УСТАНОВИВ:

Адвокат Колос В.М., який діє від імені та в інтересах позивачки ОСОБА_2 , звернувся до суду із позовною заявою, в якій просить скасувати арешт нерухомого майна, накладений на автомобіль марки Chevrolet Tacuma UF75Z1, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , видане 21.12.2007 року РЕВ-1 при УДАІ ГУМВС України в Одеській області.

Свої вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилась спадщина на належне йому майно, зокрема, автомобіль марки Chevrolet Tacuma UF75Z1, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 . Вона, як спадкоємець за законом першої черги, звернулась до Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області із заявою про прийняття спадщини, але державний нотаріус усно відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину та рекомендував звернутись до суду у зв`язку з тим, що на вищевказаний легковий автомобіль накладено арешт. З метою захисту її прав, її представники неодноразово звертались із відповідними запитами до Біляївської окружної прокуратури, ТСЦ та РСЦ ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях, однак отримати відомості про підстави арешту та документ, на підставі якого вказаний арешт застосовано, не вдалося. Наявність арешту, накладеного на майно спадкодавця, перешкоджає їй оформити спадщину, яку вона фактично успадкувала після смерті батька, а тому вона змушена звернутись з даним позовом до суду.

03.12.2025 року від представника РСЦ ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях Чугуникової М.В. через підсистему «Електронний суд» до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона просить відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській про скасування арешту з транспортного засобу. При цьому посилається на те, що, по-перше, РСЦ ГСЦ МВС за суб`єктним складом учасників судового процесу не може бути відповідачем в цивільному процесі, оскільки не має статусу юридичної особи, а, по-друге, позивачкою обрано неефективний спосіб захисту у контексті визначення відповідачем державний орган реєстрації транспортних засобів, який не є ініціатором арешту, не вносив інформацію про спірний арешт до бази даних МВС, та не оспорює жодні права позивачки, відтак, визначення сервісного центру МВС відповідачем по цій справі є безпідставним.

20.07.2026 року від представника Одеської обласної прокуратури Мерімеріна К.Г. через підсистему «Електронний суд» до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить, зокрема, прийняти законне та обґрунтоване рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 про звільнення майна з-під арешту. При цьому вказує, що вказаний арешт накладено 28.09.2009 року старшим слідчим Біляївської міжрайонної прокуратури Атрощенком А.С. в ході розслідування кримінальної справи № 165200900044. За результатами судового розгляду зазначеної кримінальної справи Біляївським районним судом Одеської області 28.05.2010 року постановлено вирок, яким ОСОБА_3 визнано винним та засуджено за ч. ч. 1, 2 ст. 190, ч. 1 ст. 365 КК України, з урахуванням ст. 70 КК України, до покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з наділенням організаційно-розпорядчих і фінансово-господарських функцій строком на 3 роки. Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням строком на 3 роки з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України (справа № 1-276/10). З вищевказаного вироку вбачається, що питання стягнення шкоди та питання долі арештованого майна, зокрема, скасування арешту з транспортного засобу марки CHEVROLET модель TACUMA, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , не вирішувалось. Дані про звернення будь-яких осіб із позовом щодо відшкодування спричинених діями ОСОБА_3 шкоди та дані про вирішення цього питання за результатами судового розгляду вказаної кримінальної справи щодо ОСОБА_3 відсутні. Інших судових рішень у даній справі, шляхом моніторингу відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, не виявлено. ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_3 і не була учасником справи № 1-276/10, яка розглядалася Біляївським районним судом Одеської області у порядку, передбаченому КПК України 1960 року, а наявність арешту порушує її право на отримання права власності на майно у порядку спадкування після смерті батька. Таким чином, хоча право на спадкування у позивачки виникло з моменту відкриття спадщини, його реалізація є неможливою внаслідок існування арешту, накладеного у межах кримінальної справи, яка завершена без вирішення питання про долю цього майна. Окрім іншого, представник Одеської обласної прокуратури просить суд поновити строк на подання відзиву на позовну заяву, оскільки пропуск такого строку зумовлений об`єктивними та поважними причинами, які не залежали від волевиявлення відповідача.

Представник позивачки ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача РСЦ ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях Чугуникова М.В. в судовому засіданні позовні вимоги до вказаного Центру не визнала з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Щодо задоволення позовних вимог до Одеської обласної прокуратури не заперечувала.

Представник відповідача Одеської обласної прокуратури до судового засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи шляхом надсилання судової повістки до електронного кабінету в ЄСІТС, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу, про причини неявки суд не повідомив, заяву про розгляд справи без його участі до суду не подавав.

Приймаючи до уваги пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

В судовому засіданні установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 30.10.2021 року (а.с. 10).

Після його смерті відкрилась спадщина, зокрема, на автомобіль марки Chevrolet Tacuma UF75Z1, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , що належав померлому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданого 21.12.2007 року РЕВ-1 при УДАІ ГУМВС України в Одеській області (а.с. 9).

Позивачка, яка у зв`язку з укладенням шлюбу з ОСОБА_4 змінила прізвище з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 », згідно з копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_5 , виданого Мирненською сільською радою Біляївського району Одеської області 05.06.1999 року (а.с. 8), являється донькою ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 , виданого Олександрівською сільською радою Ширяївського району Одеської області 07.08.1981 року (а.с. 8).

Позивачка, як спадкоємець за законом першої черги, звернулась до Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області із заявою про прийняття спадщини, але державний нотаріус усно відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину та рекомендував звернутись до суду у зв`язку з тим, що на вищевказаний легковий автомобіль накладено арешт.

Як слідує з відповіді РСЦ ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях № 31/30/15-16293-2025 від 10.11.2025 року на запит суду, згідно відомостей Єдиного державного реєстру транспортних засобів та інших архівних обліково-реєстраційних баз МВС, на транспортний засіб марки Chevrolet модель Tacuma, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , який зареєстровано за ОСОБА_3 накладено наступне обмеження: 28.09.2009 р. за вих. № 1823 Біляївською міжрайонною прокуратурою накладено арешт на майно. Орган занесення на автоматизований облік ВРЕВ УДАІ УМВС України в Одеській області, дата занесення 06.10.2009 р. При цьому надати документи відповідного процесуального рішення про застосування арешту майна неможливо, оскільки відповідно до наказу МВС України від 10.01.2014 р. № 5/дск документи на підставі яких вносяться відомості щодо накладення арешту, оголошення в розшук чи інших обмежень на транспортні засоби, мають 5-річний термін їх зберігання. Крім того, у результаті проведення реформи МВС після набрання чинності Закону України «Про Національну поліцію», Державна автомобіль інспекція Міністерства внутрішніх справ України припинила своє існування без правонаступництва, а її функції були розподілені між утвореними згідно постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 року № 889 «Про утворення територіальних органів з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ» сервісними центрами МВС (в частині надання адміністративних послуг щодо реєстрації транспортних засобів, видачі посвідчень водія, внесення в ЄДР МВС відомостей щодо обмежень, тощо) та Національною поліцією (щодо нагляду за дорожнім рухом, розшуку транспортних засобів, тощо). Водночас, вищевказані обмеження вносились структурними підрозділами УДАІ УМВС України в Одеській області, який ліквідовано (без правонаступництва) згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, номер запису: 1 005 561 1100 15028859 від 03.07.2024 р.

На неодноразові звернення представників позивачки Біляївська окружна прокуратура листами за № 56-1122ВИХ-24 від 29.03.2024 р. та № 56-3795ВИХ від 01.11.2024 р. повідомила, що в ході моніторингу відомостей Єдиного реєстру досудових розслідувань встановлено, що кримінальні провадження, у яких ОСОБА_3 є підозрюваним або обвинуваченим, процесуальне керівництво у яких здійснюють прокурори Біляївської окружної прокуратури, в провадженні органів досудового розслідування не перебували та не перебувають. Крім того, не встановлено фактів накладення арешту на майно ОСОБА_3 в межах інших кримінальних проваджень. З урахуванням того, що арешт накладено у 2009 році, відповідно до положень КПК 1961 року, представникам було роз`яснено про необхідність звернутись до суду з питання скасування арешту майна в порядку цивільного судочинства.

Натомість, у відзиві на позовну заяву представник Одеської обласної прокуратури зазначив, що вказаний арешт накладено старшим слідчим Біляївської міжрайонної прокуратури Атрощенком А.С. 28.09.2009 року в ході розслідування кримінальної справи № 165200900044. За результатами судового розгляду зазначеної кримінальної справи 28.05.2010 року Біляївським районним судом Одеської області відносно ОСОБА_3 постановлено обвинувальний вирок (справа № 1-276/10), у якому доля арештованого майна, зокрема, транспортного засобу марки CHEVROLET модель TACUMA, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_7 , належного підсудному, не вирішувалась. Дані про звернення будь-яких осіб із позовом щодо відшкодування спричинених діями ОСОБА_3 шкоди та дані про вирішення цього питання за результатами судового розгляду вказаної кримінальної справи щодо ОСОБА_3 відсутні. Інших судових рішень у даній справі, шляхом моніторингу відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, не виявлено.

Суд враховує, що у даній справі позивачка оскаржує арешт, накладений у межах кримінального провадження за правилами КПК України 1960 року. При цьому згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Ця правова норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України 2012 року, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Отже, у визначенні порядку звільнення майна з-під арешту потрібно керуватися правилами КПК України 1960 року, а також положеннями чинного цивільного процесуального законодавства.

Відповідно до ст. 126 КПК України (в ред. 1960 року) забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт. Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 324 КПК України (в ред. 1960 року) постановляючи вирок, суд повинен вирішити, що робити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.

Як роз`яснено у п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03.06.2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 Цивільного процесуального кодексу України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

За наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів у порядку, передбаченому статтями 174, 539 Кримінального процесуального кодексу України, до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок.

При цьому, згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові № 705/1188/21 (провадження № 61-5473св23) від 24.01.2024 року зазначив, що спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за правилами КПК України 1960 року та завершено (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18)) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19)). Залежно від суб`єктного складу учасників такого спору його потрібно розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.

У постанові від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала наведені висновки щодо юрисдикції спорів та зазначила, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та не знятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, потрібно розглядати за правилами цивільного судочинства. Питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року та не скасованого після закриття слідчим кримінального провадження, за клопотанням власника або іншого володільця відповідного майна вирішує слідчий суддя в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу (пункти 51, 52).

Судом установлено, що арешт, накладений на транспортний засіб марки Chevrolet, модель Tacuma, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , який позивачка просить скасувати, було накладено 28.09.2009 року за правилами КПК України 1960 року, а саме в ході розслідування кримінальної справи відносно її батька ОСОБА_3 . За результатами розгляду кримінальної справи 28.05.2010 року Біляївським районним судом Одеської області ухвалено вирок. Ані органом досудового розслідування, ані судом вказаний арешт скасовано не було. Особа, права якої обтяжуються накладеним арештом - ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Отже, із завершенням кримінального провадження у формі вироку, який не передбачає конфіскацію майна засудженого, втрачається легітимна мета арешту майна як втручання у конвенційне право особи на мирне володіння ним - збереження речей і матеріальних цінностей для забезпечення можливості виконання завдань кримінального провадження.

Після припинення кримінальної процедури відповідне втручання фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Адже утвердження й забезпечення прав і свобод та надання людині ефективного засобу юридичного захисту від їх порушень з огляду на положення статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції є головним обов`язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, а ч. 1 ст. 319 цього Кодексу встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 391 ЦК України визначено, що особа має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майно.

За змістом ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Наявність арешту (обтяження) порушує право позивачки, як спадкоємиці за законом першої черги після смерті батька, на володіння, користування та розпорядження спадковим майно, оскільки нотаріусом їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину до зняття арешту з майна.

На підставі вищевикладеного, оцінюючи усі докази, досліджені в ході судового засідання в їх сукупності, приймаючи до уваги неможливість скасування арешту в позасудовому порядку, а також відсутність підстав для продовження обтяження на майно, яке було накладено сімнадцять років тому, відтак суд дійшов висновку, що право позивачки підлягає судовому захисту у заявлений нею спосіб шляхом зняття арешту з транспортного засобу, у зв`язку з чим позовні вимоги ОСОБА_2 в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Між тим, дійшов висновку про безпідставність звернення позивачки з позовом до відповідача Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях (філія ГСЦ МВС) з огляду на таке.

Відповідно до ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (ст. 81 ЦК України).

Так, у результаті проведення реформи МВС після набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію» Державна автомобільна інспекція Міністерства внутрішніх справ України припинила своє існування без правонаступництва, а її функції були розподілені між утвореними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 року № 889 «Про утворення територіальних органів з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ» сервісними центрами МВС (в частині надання адміністративних послуг щодо реєстрації транспортних засобів, видачі посвідчень водія та ін.) та Національною поліцією (щодо нагляду за дорожнім рухом, розшуку транспортних засобів та ін.).

Наказом МВС від 07.11.2015 року № 1393 (зі змінами) затверджено Положення про Головний сервісний центр МВС (далі Положення).

Відповідно до пункту 1 розділу І Положення ГСЦ МВС утворений як юридична особа публічного права та є міжрегіональним територіальним органом з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ.

Згідно з пунктом 4 розділу І Положення ГСЦ МВС складається зі структурних підрозділів та відокремлених структурних підрозділів регіональних сервісних центрів.

РСЦ складається зі структурних підрозділів, до яких, у тому числі, входять територіальні підрозділи територіальні сервісні центри МВС (далі ТСЦ МВС). РСЦ підзвітні та підконтрольні керівництву ГСЦ МВС.

ГСЦ МВС, РСЦ і ТСЦ МВС разом становлять систему сервісних центрів МВС.

Відповідно до пункту 1 розділу І Положення про регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях (філія ГСЦ МВС), затвердженого наказом ГСЦ МВС від 20.10.2023 року № 156 (зі змінами) (далі Положення про РСЦ ГСЦ МВС), РСЦ ГСЦ МВС є відокремленим структурним підрозділом ГСЦ МВС, утвореним на правах філії без статусу юридичної особи.

Згідно з пунктом 6 розділу І Положення про РСЦ ГСЦ МВС РСЦ ГСЦ МВС не є юридичною особою та здійснює частину делегованих ГСЦ МВС функцій відповідно до мети (цілей) завдань та функцій.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 42 ЦПК України, у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. Згідно зі статтею 46 ЦПК України, здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.

Статтею 47 ЦПК України визначено, що здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Враховуючи вищенаведене, за суб`єктним складом учасників судового процесу, РСЦ ГСЦ МВС не може бути відповідачем в цивільному процесі, оскільки не має статусу юридичної особи.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно ч. 2 ст. 51 ЦПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

З матеріалів справи вбачається, що арешт на транспортний засіб було накладено Біляївською міжрайонною прокуратурою. Орган занесення на автоматизований облік ВРЕВ УДАІ УМВС України в Одеській області, дата занесення - 06.10.2009 р. Тобто, Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях, який є державним органом реєстрації транспортних засобів, не є ініціатором арешту, не вносив інформацію про спірний арешт до бази даних МВС та не оспорює жодні права позивачки. Натомість обмеження вносилось структурним підрозділом УДАІ УМВС України в Одеській області, яке, згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (номер запису: 1 005 561 1100 15028859 від 03.07.2024), ліквідовано без правонаступництва.

Так, в межах повноважень сервісні центри МВС (територіальні та регіональні) відповідно до чинного законодавства, окрім іншого, здійснюють реєстрацію (перереєстрацію), зняття з обліку транспортних засобів, вносять до Єдиного державного реєстру транспортних засобів інформацію про накладення або зняття встановлених у визначеному законодавством порядку обмежень щодо транспортних засобів та їх власників на підставі первинних документів (судових рішень, постанов виконавців, тощо). Адміністратори сервісних центрів МВС, згідно з визначеними повноваженнями, здійснюють суто технічні функції щодо внесення до реєстру інформації про накладення/зняття обмежень, і не мають повноважень на прийняття власних рішень з цих питань.

Із наведеного слідує, що між позивачкою та Регіональним сервісним центром відсутній будь-який цивільно-правовий спір стосовно скасування арешту з транспортного засобу, відтак визначення сервісного центру МВС відповідачем по даній справі є безпідставним.

Велика Палата Верховного Суду у п. 40 постанови від 17.04.2018 року по справі № 523/9076/16-ц зазначила, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

За таких обставин суд вважає, що позивачці ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог, пред`явлених до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях (філія ГСЦ МВС) слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 317, 319, 321, 391, 1216-1218, 1221, 1261, 1268, 1297 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 42, 46, 47, 51, 81, 89, 141, 259, 263-265, 267 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях (Філія ГСЦ МВС), Одеської обласної прокуратури про звільнення майна з-під арешту задовольнити частково.

Скасувати арешт, накладений на підставі листа Біляївської міжрайонної прокуратури від 28.09.2009 року за № 1823 на автомобіль марки Chevrolet, модель Tacuma UF75Z1, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , видане 21.12.2007 року РЕВ-1 при УДАІ ГУМВС України в Одеській області на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях (Філія ГСЦ МВС) про звільнення майна з-під арешту.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Одеського апеляційного суду через Біляївський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту.

Повний текст рішення складено 20.08.2026 року.

Суддя Л.О. Пендюра