Рішення № 139936902, 22.09.2026, Франківський районний суд м. Львова

465/1546/26

2/465/2941/26

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

22.09.2026 року м.Львів

Франківський районний суд м.Львова в складі:

головуючого судді Ванівського Ю. М.

з участю секретаря судового засідання Лозинського Т.- Р. А.

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Правова допомога «Юридичний захист» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий Дім «Високий замок», ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації,-

встановив:

позивач звернувся з позовом до відповідачів з вимогами про захист честі, гідності та ділової репутації.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 20 лютого 2025 року Онлайн-медіа «Високий Замок» опублікував статтю на веб-сайті https://wz.lviv.ua із темою «Вимагала в юриста, аби повернув мені 40 тисяч грн. Він не реагував…» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 , до якої автор публікації ОСОБА_3 долучила фото будівлі компанії «Центр правової допомоги», що знаходиться у місті Львів за адресою: вул. Пекарська, 41. Відповідачі своїми діями порушили честь, гідність та ділову репутацію Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРАВОВА ДОПОМОГА «ЮРИДИЧНИЙ ЗАХИСТ», оскільки інформація, яка була опублікована на офіційному веб-сайті Онлайн-медіа «Високий Замок», не відповідає дійсності, стосується ділової репутації Позивача та формує негативний морально-етичний портрет позивача у громадськості, а тому підлягає спростуванню. Відповідачі, поширивши недостовірну інформацію про Позивача за відсутності будь-яких належних та допустимих доказів, безпідставно звинуватили позивача у шахрайстві, чим фактично перебрали на себе функцію здійснення правосуддя в Україні. Так, стаття на веб-сайті wz.lviv.ua із темою «Вимагала в юриста, аби повернув мені 40 тисяч грн. Він не реагував…» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 , містить наступний текст: «Шахраї не втомлюються обдурювати людей. А журналісти не втомлюються про них писати… «ВЗ» отримав чимало скарг від потерпілих клієнтів приватного центру правової допомоги, який розташований у Львові на вул. Пекарській, 41 (одна з таких публікацій: «Сказали заплатити їм… 45 тисяч грн, але жодної юридичної допомоги не надали»). Тобто люди платять величезні кошти, а юридичних послуг так і не отримують…» та посилання на раніше опублікований статтю, автором якої теж є ОСОБА_4 під назвою: «Сказали заплатити їм… 45 тисяч грн, але жодної юридичної допомоги не надали» ( ІНФОРМАЦІЯ_2 «…кажуть, що очолює цей приватний центр якийсь немісцевий студент…». «перерахувала за юридичні послуги 40 тисяч грн. Але жодної допомоги так і не отримала.» «А тим часом… Перші ознаки того, що перед вами шахраї: Співрозмовник не називає свого прізвища. Не укладає договору про надання юридичних послуг. Наперед просить перерахувати велику суму коштів. Зникає… Не завжди відповідає на телефонні дзвінки.» При чому, публікація починається у стверджувальній формі та не підкріплюється жодними допустимими доказами, містять прямі звинувачення Позивача у шахрайстві та невиконанні своїх зобов`язань. Інформація, поширена у статті є недостовірною та такою, що не лише принижує честь, гідність та ділову репутацію працівників компанії та Товариства в цілому, а також створює негативне враження і ставлення суспільства до позивача, як до нечесної компанії; викладена неправдиво, містить відомості про події, яких не існувало, а тому підлягає спростованню.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення лінгвістичного (семантико-текстуального) експертного дослідження мовлення від 29.01.2026 № 5831-Е (далі Висновок експерта), що додається, встановлено наступне: висловлювання « ОСОБА_5 з Хмельниччини розповіла журналістці «ВЗ» про те, як її обдурили у Львівському центрі правової допомоги» містить інформацію, яка заслуговує на осуд Львівської юридичної компанії «Центр правової допомоги» та має форму фактичного твердження, оскільки містить повідомлення відомостей про конкретну подію за допомогою соціально-фактуальної інформації без маркерів оцінки; висловлювання «ВЗ» отримав чимало скарг від потерпілих клієнтів приватного центру правової допомоги, який розташований у Львові на вул. Пекарській, 41 (одна з таких публікацій: «Сказали заплатити їм… 45 тисяч грн, але жодної юридичної допомоги не надали»). Тобто люди платять величезні кошти, а юридичних послуг так і не отримують…)», «Попри те, що у ЗМІ було чимало критичних публікацій щодо роботи цього приватного центру, установа продовжує працювати. А клієнти і надалі скаржаться, що не отримують там належної юридичної допомоги.» та « ОСОБА_6 звернулась до приватного центру правової допомоги, що у Львові, перерахувала за юридичні послуги 40 тисяч грн. Але жодної допомоги так і не отримала.» виражені у формі фактичних тверджень, які вказують на неналежні дії Львівської юридичної компанії «Центр правової допомоги», які заслуговують на осуд, багаторазове нанесення цією компанією шкоди своїм клієнтам шляхом взяття коштів без надання оплачених юридичних послуг. Тобто міститься інформація про систематичні нечесні шкідливі дії компанії; висловлювання «До речі, кажуть, що очолює цей приватний центр якийсь немісцевий студент…» виражає незадоволення автора очільником компанії, а слово «студент» применшує його професійний статус та має применшувальне значення виражене у принизливій формі. Аналізоване висловлювання є негативним і спрямоване викликати в аудиторії (читача) сприйняття описаної діяльності як такої, яка заслуговує на осуд, не викликає схвалення. Використані в тексті мовленнєві засоби створюють негативний імідж Львівського центру правової допомоги, а тенденційність негативної інформації вказує на цілеспрямованість мовленнєвого впливу та на те, що мета висловлювань формування різко негативного уявлення про компанію та дискредитація її образу. У Висновку експерта вказано, що в зазначених висловлюваннях міститься різка негативна оцінка щодо Позивача, висловлення якої має на меті звинувачення та вербально звузити соціальний статус її представників, підкреслити його невідповідність функціям, виражена мовленнєвими актами образи. Отже, текст публікації містить висловлювання образливого характеру щодо Позивача.

З огляду на це, оскільки розповсюджена інформація не підтверджена жодним процесуальним документом чи то рішенням слідчого судді, чи то вироком суду, вона має статус фактичного твердження про подію, якої не існує в правовій площині. Відтак, дії відповідачів з поширення таких відомостей є протиправним втручанням у ділову репутацію позивача, що згідно зі статтями 94 та 277 Цивільного кодексу України дає підстави для вимоги про негайне спростування вказаної інформації у спосіб, у який вона була поширена, та відшкодування завданої немайнової шкоди. Просить позовні вимоги задоволити.

Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 07.04.2026 року відкрито провадження та призначено у справі підготовче засідання.

Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 18.06.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила такі задоволити в повному обсязі.

Відповідачі в судові засідання не з`явилися, хоча належним чином, неодноразово повідомлялися про час та місце проведення останніх, причини неявки суду не повідомили, відзив на позов не надали.

Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Згідно з п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги положення п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України відповідачі вважаються належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи.

На підставі наявних у справі доказів суд ухвалює рішення про заочний розгляд справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

Суд заслухавши пояснення представника позивача, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.ст.12,13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 Онлайн-медіа «Високий Замок» опублікував статтю на веб-сайті https://wz.lviv.ua із темою «Вимагала в юриста, аби повернув мені 40 тисяч грн. Він не реагував…» за посиланням: https://wz.lviv.ua/statti/528356-vymahala-v-iurysta-aby-povernuv-meni-40-tysiach-hrn-vin-ne-reahuvav?utm_source=chatgpt.com, яка містить наступний текст: «Шахраї не втомлюються обдурювати людей. А журналісти не втомлюються про них писати… «ВЗ» отримав чимало скарг від потерпілих клієнтів приватного центру правової допомоги, який розташований у Львові на вул. Пекарській, 41 (одна з таких публікацій: «Сказали заплатити їм… 45 тисяч грн, але жодної юридичної допомоги не надали»). Тобто люди платять величезні кошти, а юридичних послуг так і не отримують…»; «…кажуть, що очолює цей приватний центр якийсь немісцевий студент…»; «перерахувала за юридичні послуги 40 тисяч грн. Але жодної допомоги так і не отримала.»; «А тим часом… Перші ознаки того, що перед вами шахраї: Співрозмовник не називає свого прізвища. Не укладає договору про надання юридичних послуг. Наперед просить перерахувати велику суму коштів. Зникає… Не завжди відповідає на телефонні дзвінки.».

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Разом з тим, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (стаття 68 Конституції України).

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

У статті 201 Цивільного кодексу України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Главою 22 ЦК України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України) та право на недоторканність ділової репутації (стаття 299 ЦК України).

Статтею 5 Закону України «Про інформацію» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

У постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право».

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

У статті 10 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Також слід зазначити, що згідно роз`яснень, які містяться в п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 року за № 1, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Згідно висновку експерта №5831-Е від 29.01.2026 року за результатами проведення лінгвістичного (семантико текстуального) експертного дослідження, у тексті статті «Вимагала в юриста, аби повернув мені 40 тисяч грн. Він не реагував...», опублікованій ОСОБА_7 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 за посилания ІНФОРМАЦІЯ_5 э ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо ТОВ «ЦЕНТР ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ «УКРАЇНА», а саме у таких висловлюваннях: « ОСОБА_5 з Хмельниччини розповіла журналістці «В3» про те, як її обдурили у Львівському центрі правової допомоги», «ВЗ» отримав чимало скарг від потерпілих клієнтів приватного центру правової допомоги, який розташований у Львові на вул. Пекарській, 41 (одна з таких публікацій: «Сказали заплатити їм... 45 тисяч грн, але жодної юридичної допомоги не надали»). Тобто люди платять величезні кошти, а юридичних послуг так і не отримують...», «Попри те, що у ЗМІ було чимало критичних публікацій щодо роботи цього приватного центру, установа продовжує працювати. А клієнти і надалі скаржаться, що не отримують там належної юридичної допомоги», « ОСОБА_6 звернулась до приватного центру правової допомоги, що у Львові, перерахувала за юридичні послуги 40 тисяч грн. Але жодної допомоги так і не отримала», виражених у формі фактичних тверджень, а також « ІНФОРМАЦІЯ_7 », «А тим часом», Перші ознаки, що перед вами шахраї: Співрозмовник не називає свого прізвища, не укладає договору про надання юридичних послуг, Наперед просить перерахувати велику суму коштів, Зникає…Не завжди відповідає на телефонні дзвінки.», «До речі, кажуть, що очолює цей приватний центр якийсь немісцевий студент…» виражених у формі оцінних суджень.

У досліджуваному тексті містяться висловлювання образливого характеру щодо ТОВ «ЦЕНТР ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ УКРАЇНА», а саме « ОСОБА_5 з Хмельниччини розповіла журналістці «В3» про те, як її обдурили у Львівському центрі правової допомоги», виражене у формі фактичного твердження та « ОСОБА_8 не втомлюються обдурювати людей», «А тим часом», Перші ознаки, що перед вами шахраї, «До речі, кажуть, що очолює цей приватний центр якийсь немісцевий студент…», виражені у формі оцінних суджень.

Надаючи оцінку висновку експертизи з точки зору його допустимості, суд виходить з приписів статей 78, 89 ЦПК України, згідно з якими суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Висновок експертизи для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 ЦПК Кодексу.

Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Відтак, суд враховує, що у висновку від 29.01.2026 року №5831-Е за результатами проведення судової лінгвістичної (семантико текстуальної) експертизи надана правова оцінка висловленій відповідачем інформації, що належить до виключної компетенції суду.

Крім того, здійснення висновку щодо наявності в поширеній інформації оціночних суджень чи фактичних тверджень покладається лише на суд. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.01.2023 року у справі № 712/8458/19, провадження № 61-10272св22.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.

Як зазначено у рішенні ЄСПЛ, зокрема «Лінгенс проти Австрії» (заява № 9815/82, від 08 липня 1986 року), свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

Таким чином, відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що також відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, будучи ратифікованою Законом України від 07.07.1997 року, відповідно до ст. 9 Конституції є складовою частиною національного законодавства.

Таким чином, суд вважає, що відповідач висловлювала свою суб`єктивну думку, тобто висловлювала свої оціночні судження, які не є недостовірною інформацією та не підлягають спростуванню. Висловлювання оціночних суджень є способом реалізації права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, а тому не може бути заборонене.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку про необґрунтованість позову про визнання інформації недостовірною та такою, що порушує його права на повагу до гідності, честі та недоторканість ділової репутації.

Оскільки вимога про визнання інформації недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію позивача, судом залишено без задоволення, у задоволенні похідних вимог позову про зобов`язання спростувати інформацію та стягнення компенсації моральної шкоди також слід відмовити.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати відповідно до статті 141 ЦПК України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 12, 13, 81, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Правова допомога «Юридичний захист» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий Дім «Високий замок», ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене позивачем до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги.

Повний текст рішення виготовлено 22 вересня 2026 року.

Суддя Ванівський Ю.М.