Рішення № 139932030, 21.09.2026, Хорошівський районний суд Житомирської області (до 25.04.2025 - Володарсько-Волинський районний суд Житомирської області)

Справа № 276/1307/26

Провадження по справі №2/276/980/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року селище Хорошів

Хорошівський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Семенюка А.С.

за участю секретаря судового засідання Процюк О.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором, в обґрунтування якого зазначило таке.

01.01.2026 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (ідентифікаційний код юридичної особи 39861924, далі - Кредитодавець/Первісний кредитор) та відповідачем у електронній формі укладено Договір про надання коштів у кредит № 6215214 (далі - Договір кредиту), за умовами якого Кредитодавець надав відповідачу кредит у розмірі 3000,00 грн строком на 360 днів (з 01.01.2026 по 26.12.2026), із фіксованою процентною ставкою 0,95 % за кожен день користування кредитом, що нараховується на залишок заборгованості за тілом кредиту; комісія за надання кредиту встановлена в розмірі 17,25 % від суми наданого кредиту, що у грошовому виразі складає 517,50 грн (п. 2.2.8, п. 6.2 Договору); у разі понадстрокового користування кредитом нараховується неустойка в розмірі 150,00 грн за кожен день прострочення.

Договір кредиту підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором (№ 774574, надісланим на зазначену відповідачем електронну адресу), Кредитодавець ідентифікував відповідача через систему BankID НБУ, що підтверджується довідкою про ідентифікацію.

На виконання умов Договору кредиту Кредитодавець перерахував відповідачу кредитні кошти в розмірі 3000,00 грн на банківський картковий рахунок № НОМЕР_1 за посередництвом платіжної установи ТОВ «Європейська платіжна система», що підтверджується електронною платіжною інструкцією № 130c6394-d918-4c38-b384-0e362fcba897 від 01.01.2026, довідкою ТОВ «Європейська платіжна система» № КД-000095316 від 02.06.2026 та листом Кредитодавця № 20/05/26-50887 від 20.05.2026.

25.02.2026 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (Клієнт/Первісний кредитор) та ТОВ «Фінпром Маркет» (Фактор/позивач) укладено Договір факторингу № 25/02/26, за умовами якого позивач набув право грошової вимоги до фізичних осіб-боржників, у тому числі за Договором кредиту № 6215214 від 01.01.2026. Згідно з Реєстром прав вимог № 7 від 20.05.2026 до позивача перейшло право вимоги до відповідача на суму 11847,00 грн (3000,00 грн - тіло кредиту, 2593,50 грн - проценти, 517,50 грн - комісія, 5736,00 грн - пеня/неустойка, 0 грн - проценти за понадстрокове користування).

Позивач зазначив, що відповідач зобов`язання за Договором кредиту не виконав, унаслідок чого станом на 22.06.2026 утворилася заборгованість у розмірі 11847,00 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача, а також судові витрати (судовий збір у розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6500,00 грн).

Ухвалою судді Хорошівського районного суду Житомирської області від 31.07.2026 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Відповідач, скориставшись правом на подання відзиву через представника - адвоката Зачепіло З.Я., позов не визнав у частині нарахованих процентів та комісії за надання кредиту. Заперечення щодо процентів обґрунтовано тим, що відповідач має статус військовослужбовця та учасника бойових дій, на підтвердження чого надав копії військового квитка серії НОМЕР_2 від 10.04.2025 та посвідчення учасника бойових дій № НОМЕР_3 від 17.09.2025, у зв`язку з чим вважає, що на нього поширюється п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яким передбачено звільнення від нарахування процентів за кредитом. Заперечення щодо комісії за надання кредиту (517,50 грн) обґрунтував нікчемністю відповідної умови Договору на підставі ст. 228 ЦК України як такої, що не передбачає окремої, самостійної послуги, відмінної від виконання Кредитодавцем його власного обов`язку з надання кредиту. Також відповідач заперечив нарахування пені/неустойки, посилаючись на мораторій, встановлений п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України на період дії воєнного стану, та заявив клопотання про зменшення заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу з 6500,00 грн до 1000,00 грн як таких, що не відповідають критеріям пропорційності та розумності, визначеним ст. 137 ЦПК України. Представник відповідача просив задовольнити позов лише в частині стягнення суми основного боргу (тіла кредиту) у розмірі 3000,00 грн, у решті вимог відмовити.

У наданій стороною позивача відповіді на відзив представник позивача заперечення відповідача вважав необґрунтованими. Щодо процентів зазначив, що з наданих відповідачем документів неможливо встановити період проходження ним військової служби, який би збігався з періодом нарахування процентів за Договором кредиту (з 01.01.2026 по 01.04.2026), а тому положення п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на спірні правовідносини не поширюються, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 04.09.2024 у справі № 426/4264/19. Щодо комісії позивач вказав, що така прямо передбачена п. 2.2.8, п. 6.2 Договору кредиту, з умовами якого відповідач був ознайомлений і погодився. Щодо витрат на правничу допомогу позивач вважав їх повністю доведеними та обґрунтованими.

Також, у зв`язку з отриманням заперечень відповідача проти нарахування пені/неустойки, позивач в порядку ст. 49 ЦПК України подав заяву про зменшення позовних вимог, якою зменшив розмір позовних вимог до 5847,00 грн, з яких: 3000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 2593,50 грн - сума заборгованості за процентами; 253,50 грн - сума заборгованості за комісією; пеню/неустойку та проценти за понадстрокове користування - виключив (0 грн). Одночасно представник позивача підтримав необхідність стягнення судового збору в розмірі 2662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6500,00 грн.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, у позові та відповіді на відзив просив здійснювати розгляд справи за відсутності представника позивача.

Представник відповідача - адвокат Зачепіло З.Я. подала заяву про розгляд справи за відсутності відповідача та представника відповідача.

Згідно з частиною третьою статті 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Судом ухвалено здійснювати розгляд справи за відсутності її учасників.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно дослідивши і оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 01.01.2026 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання коштів у кредит № 6215214, за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 3000,00 грн строком на 360 днів (з 01.01.2026 по 26.12.2026) із фіксованою процентною ставкою 0,95 % за кожен день користування кредитом та комісією за надання кредиту в розмірі 17,25 % від суми кредиту (517,50 грн).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах і він підписаний його стороною (сторонами). Згідно зі статтею 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних; згідно зі статтею 8 цього Закону юридична сила електронного документа не може заперечуватися виключно через те, що він має електронну форму.

Пунктами 1, 5, 6, 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено поняття електронного договору, електронного підпису одноразовим ідентифікатором та одноразового ідентифікатора. Відповідно до частини третьої статті 11 та статті 12 цього Закону електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію його укласти, відповіді про прийняття цієї пропозиції, а моментом підписання електронного правочину є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Матеріалами справи (заявкою на кредит, довідкою про ідентифікацію відповідача через систему BankID НБУ, відомостями про направлення одноразового ідентифікатора № 774574 на електронну адресу відповідача) підтверджується, що Договір кредиту № 6215214 від 01.01.2026 укладений у належній електронній формі, підписаний відповідачем шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а тому є чинним правочином, який відповідає вимогам статей 205, 207, 626629, 634, 638, 640 ЦК України. Факт укладення Договору кредиту та отримання за ним коштів відповідач по суті не заперечував - заперечення відзиву стосуються виключно обсягу нарахувань (процентів і комісії), а не факту укладення договору чи одержання кредитних коштів.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до статей 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону; одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Факт надання відповідачу кредитних коштів у розмірі 3000,00 грн підтверджується сукупністю доказів: електронною платіжною інструкцією № 130c6394-d918-4c38-b384-0e362fcba897 від 01.01.2026, довідкою ТОВ «Європейська платіжна система» № КД-000095316 від 02.06.2026 про виконання зазначеної платіжної інструкції, листом Кредитодавця № 20/05/26-50887 від 20.05.2026, а також отриманою судом на підставі статті 84 ЦПК України інформацією від 07.08.2026 та випискою АТ КБ «ПриватБанк» за період 01.01.2026 - 04.01.2026 по картковому рахунку відповідача № НОМЕР_1 , яка підтверджує зарахування на цей рахунок 01.01.2026 коштів у сумі 3000,00 грн та належність зазначеного карткового рахунку відповідачу. Належність відповідачу картки, на яку зараховано кредитні кошти, відповідачем не спростована.

За таких обставин суд вважає доведеним факт належного виконання Кредитодавцем свого зобов`язання з надання кредиту, а вимогу про стягнення суми основного боргу (тіла кредиту) в розмірі 3000,00 грн - обґрунтованою; крім того, ця частина вимог відповідачем не оспорюється.

Щодо переходу права вимоги суд встановив, що 25.02.2026 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (Клієнт) та ТОВ «Фінпром Маркет» (Фактор) укладено Договір факторингу № 25/02/26, за умовами п. 2.1.3 якого перехід права вимоги відбувається в день підписання сторонами відповідного реєстру прав вимоги. Відповідно до Реєстру прав вимог № 7 від 20.05.2026 право вимоги за Договором кредиту № 6215214 від 01.01.2026 до відповідача перейшло від Первісного кредитора до позивача в повному обсязі заборгованості.

Відповідно до статей 512, 514, 517 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Належність оформлення заміни кредитора підтверджується наявними в матеріалах справи Договором факторингу та Реєстром прав вимог, і відповідачем не оспорюється.

Отже, позивач є належним кредитором (стягувачем) за Договором кредиту № 6215214 від 01.01.2026.

Щодо заперечень відповідача проти нарахування процентів за Договором кредиту суд зазначає таке.

Пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, - на весь час їх призову, а також іншим військовослужбовцям, які під час дії особливого періоду брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, або у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Отже, зазначена норма встановлює дві самостійні категорії осіб, на яких поширюється пільга: 1) військовослужбовці, призвані саме за призовом під час мобілізації, - на весь час такого призову; 2) інші військовослужбовці, які під час дії особливого періоду брали або беруть безпосередню участь у прямо перелічених законом заходах (антитерористична операція, заходи із забезпечення національної безпеки і оборони в Донецькій та Луганській областях, заходи, необхідні для оборони України у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації), перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення таких заходів. Визначальною для застосування пільги є не наявність в особи військового звання чи загального статусу учасника бойових дій самого по собі, а документально підтверджена належність саме до однієї з цих двох визначених законом категорій - підстави призову (за мобілізацією) або факту безпосередньої участі з фізичною присутністю у визначеному районі в період здійснення хоча б одного з прямо перелічених заходів. Проходження строкової військової служби за загальним призовом саме по собі, поза межами мобілізаційного призову і без документально підтвердженої безпосередньої участі у перелічених заходах, під жодну з цих категорій не підпадає.

Верховний Суд у постанові від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861ск18) відхилив аналогічні заперечення боржника проти нарахування процентів з підстав, передбачених п. 15 ст. 14 зазначеного Закону, вказавши, що самого лише факту проходження військової служби та наявності відповідної довідки (документа) недостатньо для застосування цієї пільги, оскільки боржником не було надано документів, які б підтверджували виконання ним обов`язків із захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України чи безпосередню участь в антитерористичній операції в особливий період, - сама по собі довідка (документ) про проходження військової служби цього не засвідчує.

На підтвердження своїх заперечень відповідач надав копію військового квитка серії НОМЕР_2 від 10.04.2025 та копію посвідчення учасника бойових дій № НОМЕР_3 від 17.09.2025.

Дослідивши зміст цих документів, суд встановив, що військовий квиток містить записи про призов ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 на строкову військову службу та направлення його до військової частини 02.07.2015, про прийняття військової присяги 11.07.2015 у військовій частині НОМЕР_4 та про звільнення в запас ОСОБА_1 30.11.2016. Отже, зафіксований у військовому квитку період проходження відповідачем військової служби (з 02.07.2015 по 30.11.2016) є періодом проходження саме строкової військової служби за загальним призовом, а не служби за призовом під час мобілізації і не періодом участі у визначених п. 15 ст. 14 Закону бойових чи оборонних заходах, а тому вже за своєю правовою природою не підпадає під жодну з категорій, на які поширюється зазначена пільга. Сам військовий квиток виданий 10.04.2025 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому в пункті 13 міститься запис про визнання ОСОБА_1 того ж дня (10.04.2025) «придатним до військової служби»; інших службових відміток, зокрема про призов під час мобілізації чи проходження військової служби у 20222026 роках, військовий квиток не містить.

Посвідчення учасника бойових дій № НОМЕР_3 від 17.09.2025 підтверджує факт визнання за відповідачем відповідного статусу, однак не містить відомостей про те, на підставі якої саме з передбачених статтею 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» категорій цей статус надано, а також про конкретний період, район чи вид заходів, у яких відповідач брав безпосередню участь. Суд враховує, що стаття 6 зазначеного Закону визначає широке коло різних за змістом і хронологією підстав для набуття статусу учасника бойових дій, частина з яких не передбачає безпосередньої участі особи з фізичною присутністю у визначеному районі бойових дій у визначений період, - тоді як застосування пільги, визначеної п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», потребує підтвердження участі саме такого, кваліфікованого цією нормою змісту. За відсутності в наданому посвідченні відомостей про підставу його видачі та про конкретні обставини (період, район, вид заходів) участі відповідача, цей документ сам по собі не є достатнім доказом належності відповідача до другої категорії осіб, визначеної п. 15 ст. 14 зазначеного Закону.

Період нарахування процентів за Договором кредиту № 6215214 визначений позивачем як 01.01.202601.04.2026. За таких обставин, незалежно від того, як тлумачити тривалість дії пільги для другої категорії осіб, відповідач у порядку статті 81 ЦПК України не довів самого факту своєї належності до кола осіб, на яких поширюється пільга, визначена п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», - а саме не довів ані призову за мобілізацією, ані документально підтвердженої безпосередньої участі з фізичною присутністю у визначеному районі та в період здійснення хоча б одного із прямо перелічених у цій нормі заходів. Запис від 10.04.2025 фіксує лише визнання відповідача придатним до військової служби, що саме по собі не є доказом призову (в тому числі під час мобілізації) чи фактичного проходження служби в подальшому.

Суд зазначає, що навіть якби відповідач довів факт такої участі, є підстави вважати, що передбачена п. 15 ст. 14 Закону пільга для другої категорії осіб за своїм змістом і призначенням прив`язана до періоду проходження такою особою військової служби чи безпосередньої участі у визначених заходах і не має необмеженого в часі характеру. На це вказує систематичне тлумачення норми: щодо першої категорії осіб пільга прямо обмежена вказівкою «на весь час їх призову», а вказівка «під час дії особливого періоду» щодо другої категорії осіб описує часові межі, у які має вкладатися сама участь особи у визначених заходах. Захисна мета цієї пільги полягає в компенсації особі об`єктивної неможливості вчасно виконувати грошові зобов`язання внаслідок проходження нею військової служби чи безпосередньої участі у визначених заходах, а тому поширення її на необмежений період часу після завершення такої служби чи участі суперечило б меті цієї норми. Задокументований період проходження відповідачем строкової військової служби (з 02.07.2015 по 30.11.2016) закінчився майже за десять років до укладення Договору кредиту (01.01.2026) та до початку періоду нарахування спірних процентів, а тому навіть за умови доведеності відповідної участі право на пільгу на спірний період не поширювалося б.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 04 вересня 2024 року у справі № 426/4264/19 (провадження № 61-7310св24). У зазначеній справі позичальник, як і відповідач у цій справі, не був призваний на військову службу за мобілізацією, однак мав статус учасника бойових дій, підтверджений відповідним посвідченням, і саме на цій підставі заперечував проти нарахування процентів за кредитним договором. Верховний Суд дійшов висновку, що положення пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» стосуються виключно мобілізованих позичальників, а закон не містить норм, які б звільняли позичальника від нарахування процентів за кредитом лише в силу перебування держави в особливому періоді чи наявності в позичальника статусу учасника бойових дій самого по собі, без документального підтвердження належної підстави призову або періоду фактичної участі у визначених законом заходах, який збігається з періодом нарахування процентів. Обставини цієї справи є аналогічними: відповідач так само не призивався за мобілізацією, а наявне в нього посвідчення учасника бойових дій, як зазначено вище, не містить відомостей про період відповідної участі, який би збігався з періодом нарахування спірних процентів.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається. Відповідач, діючи через представника, не був позбавлений права заявити клопотання про витребування доказів (наприклад, довідки з військової частини про проходження служби або безпосередню участь у бойових діях у спірний період), якщо надання таких доказів самостійно було ускладнене. Оскільки такого клопотання заявлено не було, суд вирішує справу на підставі наявних доказів, які не підтверджують факт проходження служби або участі в бойових заходах саме у період з 01.01.2026 по 01.04.2026.

За таких обставин, оскільки відповідач в порядку статті 81 ЦПК України не довів обставин, на які посилався як на підставу своїх заперечень, суд дійшов висновку про відсутність підстав для звільнення відповідача від сплати процентів за Договором кредиту № 6215214 на підставі п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Розрахунок процентів (2593,50 грн), наданий позивачем, здійснений у межах встановленої Договором процентної ставки (0,95 % за день) та періоду користування кредитом, відповідачем не спростований, контррозрахунку не надано, а тому вимога про стягнення заборгованості за процентами у розмірі 2593,50 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо заперечень відповідача проти нарахування комісії за надання кредиту суд зазначає таке.

Пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що загальні витрати за споживчим кредитом - це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Відповідно до частини другої статті 8 цього Закону до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Законом України «Про споживче кредитування» прямо передбачено право кредитодавця встановлювати в договорі споживчого кредиту комісію, пов`язану саме з наданням (видачею) кредиту, поряд з комісією за його обслуговування та повернення, і сама по собі така умова не є нікчемною.

Судова практика, на яку послався відповідач в обґрунтування нікчемності умови про комісію (зокрема практика Верховного Суду щодо визнання нікчемними умов про щомісячну комісію за обслуговування кредитної заборгованості - постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справах № 496/3134/19 та № 363/1834/17, постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09.02.2024 у справі № 337/3703/22), стосується принципово іншого виду платежу - щомісячної (поточної) комісії за обслуговування кредиту, яка нараховувалася періодично протягом усього строку кредитування і визнавалася нікчемною через те, що кредитодавець не розкривав змісту додаткової послуги, за яку вона стягується, та фактично перекладав на споживача плату за інформацію, яка відповідно до статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» має надаватися безоплатно.

У цій справі йдеться про інший за правовою природою платіж - одноразову комісію за надання (видачу) кредиту, яка не нараховується періодично, а нарахована один раз, у день видачі кредиту, у чітко визначеному розмірі (17,25 % від суми кредиту, тобто 517,50 грн), і яка була доведена до відома відповідача до укладення Договору як складова загальної вартості кредиту (орієнтовна загальна вартість кредиту та загальні витрати за кредитом зазначені в умовах Договору).

Верховний Суд у наведених вище постановах визнавав нікчемними (несправедливими) умови саме про щомісячну (поточну) комісію за обслуговування кредитної заборгованості - платіж, який стягувався періодично протягом усього строку кредитування за послугу, зміст якої кредитодавець не розкривав, фактично перекладаючи на споживача плату за інформацію, яка відповідно до статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» має надаватися безоплатно. Одноразова комісія за надання (видачу) кредиту за своєю правовою природою є принципово іншим платежем: вона не є періодичною, нараховується один раз при видачі кредиту в чітко визначеному розмірі, який заздалегідь розкритий споживачу до укладення договору у складі загальної вартості кредиту, а не замаскований під самостійну послугу з невизначеним змістом.

Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 20 вересня 2024 року у справі № 331/2974/23 (провадження № 61-7620ск24), в якій суд визнав помилковим висновок судів попередніх інстанцій про нікчемність умови кредитного договору щодо одноразової комісії за видачу (здійснення операції з видачі) кредиту в розмірі 2,5 % від суми кредиту, встановивши, що встановлення такої комісії прямо передбачене Законом України «Про споживче кредитування», а відповідна умова договору є законною та справедливою за відсутності доказів протилежного.

Суд також враховує, що частиною шостою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено спеціальний критерій допустимості будь-якого платежу за договором споживчого кредиту: споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки. За цим критерієм комісія за надання кредиту у розмірі 517,50 грн є допустимою, оскільки вона прямо передбачена пунктами 2.2.8, 6.2 Договору кредиту та врахована у складі загальних витрат за кредитом і в розрахунку денної процентної ставки, доведеної до відома відповідача до укладення Договору.

Оскільки комісія за надання кредиту у розмірі 517,50 грн прямо передбачена пунктами 2.2.8, 6.2 Договору кредиту, погоджена відповідачем при його підписанні, доведена до його відома у складі загальної вартості кредиту до укладення Договору, відповідає критерію частини шостої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», а доказів того, що її розмір є непропорційним чи створює істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду відповідача як споживача, матеріали справи не містять, суд не вбачає підстав вважати відповідну умову Договору нікчемною ані на підставі статті 228 ЦК України, ані на підставі спеціальних норм Закону України «Про споживче кредитування». Заперечення відповідача в цій частині є недоведеними.

Позивач в заяві про зменшення позовних вимог зменшив розмір вимог по комісії з 517,50 грн до 253,50 грн. Оскільки зменшення позовних вимог є процесуальним правом позивача (стаття 49 ЦПК України), яке реалізоване на його розсуд і не погіршує становища відповідача порівняно з первісно заявленою сумою, суд приймає до розгляду вимогу про стягнення комісії саме в цьому зменшеному розмірі, в межах якого й вирішує спір відповідно до статті 13 ЦПК України.

За викладених вище мотивів вимога про стягнення заборгованості за комісією у розмірі 253,50 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо пені (неустойки) суд зазначає, що позивач в заяві про зменшення позовних вимог в порядку статті 49 ЦПК України самостійно відмовився від вимоги про стягнення пені/неустойки в розмірі 5736,00 грн, зменшивши її до 0 грн, у зв`язку з чим ця вимога судом по суті не розглядається.

Суд зазначає, що така позиція позивача узгоджується з вимогами пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, відповідно до якого в період дії в Україні воєнного стану та протягом тридцяти днів після його припинення чи скасування позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення грошового зобов`язання за кредитним (позиковим) договором; неустойка, нарахована включно з 24 лютого 2022 року, підлягає списанню кредитодавцем незалежно від наявності в боржника статусу військовослужбовця чи учасника бойових дій. Оскільки заява позивача про зменшення розміру позовних вимог подана до початку розгляду справи по суті, не порушує права сторін та відповідає вимогам п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України, суд приймає вказане зменшення позовних вимог і здійснює подальший розгляд справи виключно в межах зменшених позовних вимог (5847,00 грн).

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги в межах зменшеного (остаточного) розміру становлять 5847,00 грн та задовольняються судом у повному обсязі, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2662,40 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в повному обсязі.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд враховує таке.

Відповідно до положень статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною четвертою цієї статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на їх виконання, обсягом наданих послуг, а також ціною позову та (або) значенням справи для сторони. Згідно з частиною п`ятою цієї статті у разі недотримання вимог частини четвертої суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а відповідно до частини шостої - обов`язок доведення неспівмірності таких витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення.

Судом встановлено, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 6500,00 грн (500,00 грн - за вивчення документів, аналіз та формування правової позиції; 6000,00 грн - за складання позовної заяви) стосуються послуг, які сам Договір про надання правничої допомоги № 11-05/26/ФП від 11.05.2026 та Акт приймання-передачі справ прямо кваліфікують як типові дії «по малозначних справах», що одночасно й однаково надаються адвокатом щодо значної кількості інших боржників позивача за аналогічними договорами споживчого кредиту. Оплата зазначених послуг у розмірі 264000,00 грн здійснена одним платежем за весь переданий адвокату пакет справ. Окрім того, заявлений розмір витрат на правничу допомогу (6500,00 грн) перевищує остаточну ціну позову (5 847,00 грн), а відповідач заявив клопотання про зменшення цих витрат до 1000,00 грн, обґрунтувавши його незначною складністю справи та шаблонним характером позовної заяви.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited проти України», заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2023 року у справі № 755/2587/17 суд зменшив заявлений до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу, вказавши, що визначений заявником розмір гонорару, з огляду на складність справи та витрачений адвокатом час, не є співмірним, а надання різних за складністю послуг за уніфікованою (однаковою) вартістю є необґрунтованим та завищеним показником. Наведений правовий висновок, як і положення частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України, підтверджує, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо встановить їх невідповідність критеріям співмірності.

Врахувавши, що вказана категорія справ належить до малозначних та розглядається у порядку спрощеного позовного провадження, незначну складність цієї справи, зміст заявлених позивачем позовних вимог, усталену практику вирішення подібних кредитних спорів, шаблонний (типовий) характер позовної заяви, що не потребує значного обсягу юридичної роботи, незначну ціну позову та наявність відповідного клопотання відповідача, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу до розміру, співмірного зі складністю справи та її ціною, а саме до 1500,00 грн, яка й підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Згідно з пунктом 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року рішення судів мають достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються, а відповідно до пункту 29 рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент сторони. З огляду на наведене суд надав правову оцінку визначальним доводам сторін.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Фінпром Маркет» в межах остаточно заявленого (зменшеного) розміру є обґрунтованими, підтвердженими належними і допустимими доказами та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись статтями 2, 5, 10-13, 49, 76-81, 89, 137, 141, 259, 263-265, 274-279, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 11, 205, 207, 228, 512, 514, 517, 525, 526, 530, 549, 610-612, 626-629, 634, 638, 640, 1048-1050, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу України, статтями 1, 8, 11 Закону України «Про споживче кредитування», статтями 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», статтями 5, 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» заборгованість за Договором кредиту № 6215214 від 01.01.2026 року у розмірі 5847,00 грн (п`ять тисяч вісімсот сорок сім гривень 00 копійок), з яких: 3000,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу (тілом кредиту); 2593,50 грн - заборгованість за процентами; 253,50 грн - заборгованість за комісією за надання кредиту.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн (одна тисяча п`ятсот гривень 00 копійок).

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет», місцезнаходження: Київська обл., м. Ірпінь, вул. Садова, буд. 31/33, код ЄДРПОУ: 43311346.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 .

Суддя А.С. Семенюк