Рішення № 139929043, 22.09.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" вересня 2026 р.м. Одеса Справа № 910/7444/26

Господарський суд Одеської області у складі головуючої судді Демченко Т.І.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 910/7444/26

за позовом: Приватного акціонерного товариства "Дтек Київські електромережі" (04080, м. Київ, вул. Новоконстянтинівська, буд. 20, код ЄДРПОУ 41946011)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Юхимсфера» (73025, м. Херсон, пров. Учбовий, буд. 17, код ЄДРПОУ 31089010)

про стягнення 23 561,62 грн,

обставини справи:

18.06.2026 Приватне акціонерне товариство (далі ПАТ) "Дтек Київські електромережі" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) "Юхимсфера" про стягнення 23 561,62 грн, з яких: 19 988,94 грн - інфляційні втрати, 3 752,68 грн - 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором про постачання електричної енергії №81809 від 20.08.2013.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 25.06.2026 позовну заяву ПАТ "Дтек Київські електромережі" передано за підсутністю до Господарського суду Одеської області.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.07.2026 справу передано на розгляд судді Демченко Т.І.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 20.07.2026 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/7444/26, справу постановив розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач своїм правом на судовий захист не скористався, відзив на позовну заяву до суду не надав.

Ухвала суду від 20.07.2026, що була направлена на адресу відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 10.08.2026 повернулась до суду не врученою з приміткою пошти: «адресат відсутній за вказаною адресою».

За приписами п. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідач не звертався до суду з повідомленням про зміну адреси місцезнаходження.

В ухвалі від 16.01.2023 по справі №916/3670/21 Верховний Суд зазначив, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), провадження №11-268заі18).

Також ухвалу про відкриття провадження у зазначеній справі суд офіційно оприлюднив у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua.

З огляду на викладене відповідачу надано право бути обізнаним про прийняті у цій справі рішення та можливість реалізувати право на участь у судовому процесі у передбаченому процесуальним законом порядку.

Суд вважає, що ним вчинено всі можливі дії щодо належного повідомлення відповідача про дату, місце та час судових засідань.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.

установив:

Господарський суд міста Києва рішенням від 10.01.2025 по справі №910/12357/24 задовольнив позовні вимоги повністю, стягнув з ТОВ "Юхимсфера" на користь ПАТ "Дтек Київські електромережі" основну заборгованість в сумі 224 347 грн 54 коп, 3 % річних в сумі 4 284 грн 67 коп, інфляційні втрати в сумі 10 022 грн 93 коп та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 863 грн 86 коп.

Рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2025 у справі № 910/12357/24 набрало законної сили 31.01.2025.

Позивач зазначає, що при подачі ПАТ «Дтек Київські електромережі» позовної заяви по справі №910/12357/24 3% річних та інфляційна складова боргу розраховувалася на заборгованість за необліковану електричної енергії за період з 12.02.2024 по 01.10.2024.

14.04.2025 відповідачем було повністю сплачено 224 347,54 грн заборгованості за необліковану електричну енергію в той час коли ТОВ "Юхимсфера" був зобов`язаний сплатити борг до 11.02.2024.

На твердження позивача, в період з 02.10.2024 по 13.04.2025 (останній день коли існувала заборгованість) відбувалося прострочення виконання грошового зобов`язання, тому ПАТ «Дтек Київські електромережі» вважає за необхідне захистити свої порушені права шляхом нарахування ТОВ "Юхимсфера" 3% річних та інфляційну складову боргу за зазначений період.

У зв`язку із тим, що відповідач за період з 02.10.2024 по 13.04.2025 належним чином не виконав зобов`язання в частині своєчасної оплати вартості необлікованої електричної енергії згідно Акту у розмірі 224 347,54 грн позивач нарахував інфляційне збільшення, яке становить 19 988,94 грн та 3% річних на суму 3 572,68 грн.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до частини 1, 2, 5 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Предметом спору у цій справі є стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку із простроченням виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2025 по справі №910/12357/24.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 5 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

У пунктах 60, 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ющенко та інші проти України» (заяви №№ 73990/01, 7364/02, 15185/02 і 11117/05) констатовано: «… право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], № 28342/95, п. 61)»; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець завершене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Вказану правову позицію викладено у постанові від 03.07.2018 Великої палати Верховного Суду по справі №917/1345/17.

При цьому суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).

Згідно з нормами статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до положень статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

За приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредитору (такий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15- ц, у постановах Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 та у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Позивач повідомив, що 14.04.2025 відповідач повністю сплатив 224 347,54 грн заборгованості за необліковану електричну енергію згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 10.01.2025 по справі №910/12357/24.

Беручи до уваги наведене, господарський суд погоджується із доводами позивача щодо наявності правових підстав для нарахування та стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 02.10.2024 по 13.04.2025.

За приписами ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач зобов`язання в передбачений строк не виконав, у зв`язку із чим позивач правомірно нарахував 3% річних та інфляційні втрати.

Перевіривши розрахунок наданий позивачем, суд установив, що він є арифметично правильним, у зв`язку із чим стягненню з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 3 572,68 грн та інфляційні втрати у розмірі 19 988,94 грн.

За таких обставин та правового регулювання господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ПАТ "Дтек Київські електромережі" у повному обсязі.

Згідно з ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі ст.129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.129, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України,

ухвалив:

1.Позов Приватного акціонерного товариства "Дтек Київські електромережі"-задовольнити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юхимсфера» (73025, м. Херсон, пров. Учбовий, буд. 17, код ЄДРПОУ 31089010) на користь Приватного акціонерного товариства "Дтек Київські електромережі" (04080, м. Київ, вул. Новоконстянтинівська, буд. 20, код ЄДРПОУ 41946011) 3% річних у розмірі 3 572,68 грн, інфляційні витрати у розмірі 19 988,94 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 662,40 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного його тексту і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 22 вересня 2026 р.

Суддя Т.І. Демченко