Ухвала суду № 139928882, 21.09.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

____________________________

УХВАЛА

"21" вересня 2026 р. Справа № 916/3736/26

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

розглянувши заяву (вх. № 2-1824/26 від 18.09.2026) представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" про забезпечення позову у справі № 916/3736/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" (65007, Одеська обл., м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, буд. 88; код ЄДРПОУ 42114410)

до відповідача - Приватного підприємства "Житлово-сервісний центр "ПАРКОВИЙ" (65009, Одеська обл., м. Одеса, просп. Шевченка, буд. 33; код ЄДРПОУ 33568363)

про стягнення 389 974,81 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" (далі - позивач, заявник, ТОВ "ООЕК") звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Приватного підприємства "Житлово-сервісний центр "ПАРКОВИЙ" (далі - відповідач, ПП "ЖСЦ "ПАРКОВИЙ") 389 974,81 грн, з яких: 389 590,56 грн заборгованості за спожиту електричну енергію, 384,25 грн 3 % річних.

В обґрунтування позову ТОВ "ООЕК" покликається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 02-7784 в частині повної та своєчасної сплати заборгованості за спожиту в липні 2026 року електричну енергію.

Ухвалою від 15.09.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/3736/26, справу постановлено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами, встановлено позивачу та відповідачу строки для подання до суду заяв по суті справи відповідно до ст. 165-167 ГПК України.

18.09.2026 від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ПП "ЖСЦ "ПАРКОВИЙ" та знаходяться на рахунках цього підприємства в банківських або інших фінансово кредитних установах, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову, в межах суми позову 389 974,81 грн.

Заяву про забезпечення позову позивач мотивує наступними доводами:

- відповідач систематично не виконує свої зобов`язання за договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, з дати звернення ТОВ "ООЕК" до суду з позовною заявою ПП "ЖСЦ "ПАРКОВИЙ" не було здійснено жодної оплати на погашення заборгованості за спірний період;

- відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основними видами діяльності ПП "ЖСЦ "ПАРКОВИЙ" є: 68.32 Управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту;

- розмір статутного капіталу ПП "ЖСЦ "ПАРКОВИЙ" складає 300,00 грн;

- відповідач не має у власності жодних об`єктів нерухомого майна;

- остання оплата заборгованості перед ТОВ "ООЕК" була здійснена відповідачем 24.08.2026 та її було враховано за розрахунковий період, що не охоплюється предметом даного спору;

- реальне виконання рішення суду, у разі задоволення позовних вимог, можливе лише шляхом звернення стягнення на кошти ПП "ЖСЦ "ПАРКОВИЙ", які знаходяться на його банківських рахунках;

- 10.09.2026 до ТОВ "ООЕК" надійшла заява відповідача про розірвання договірних відносин у зв`язку з передачею житлового будинку на баланс та обслуговування іншій юридичній особі, тобто відповідач фактично припиняє господарські відносини щодо обслуговування об`єкта (житлового будинку по просп. Шевченка, 33Б у м. Одесі), за яким виникла заборгованість;

- наявність ризику утруднення виконання майбутнього рішення обумовлена, зокрема, значним розміром заявленої до стягнення заборгованості, одночасною наявністю декількох судових спорів про стягнення заборгованості з відповідача (справа № 916/2658/26), фінансовим станом відповідача (станом на 2025 р. чистий прибуток відповідача склав 241 200,00 грн, що не покриває суми, заявлені до стягнення в судових справах);

- за практикою Верховного Суду, умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є припущення, що майно (у тому числі грошові кошти), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення; можливість відповідача в будь-який момент, як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках , так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача;

Зустрічне забезпечення позивач пропонує не застосовувати, оскільки відсутні підстави вважати, що запропонованими заходами забезпечення позову відповідачу можуть бути спричинені збитки.

Розглянувши заяву ТОВ "ООЕК" про забезпечення позову, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для її задоволення з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно з частиною другою статті 136 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

За правилами цієї статті заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Отже, забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п`ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанов останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі №916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.

Пунктом 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено можливість забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

В силу частини четвертої статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Адекватність (співмірність) заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії (пункт 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011).

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Суд звертає увагу, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постановах від 08.07.2024 у справі №916/143/24, від 04.10.2024 у справі № 913/289/24, законодавством покладено на заявника обов`язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача.

При цьому, в постанові від 04.12.2025 у справі № 916/3385/25 Верховний Суд зазначив, що наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії з відповідним їх підтвердженням. Отже, при використанні механізму забезпечення позову, учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави заявлених позовних вимог та застосування відповідного їм заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 також висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Звертаючись із заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, заявник повинен довести за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів той факт, що грошові кошти, наявні у відповідача станом на момент пред`явлення позову, можуть зникнути або зменшитись за кількістю на момент виконання рішення в результаті об`єктивних (незадовільний фінансовий стан, наявність невиконаних безспірних зобов`язань, відкритих виконавчих проваджень щодо відповідача тощо) або суб`єктивних (вчинення відповідачем умисних дій, направлених на приховування грошових коштів або вчинення інших дій з метою уникнення майнової відповідальності та перешкоджанню законному стягненню грошових коштів) причин.

Такий висновок господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.04.2018 у справі №916/2828/17 та від 31.03.2021 у справі №914/2353/20.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв`язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються, та доказами, які наведені на їх підтвердження, а також положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, подаючи позов.

Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на положення статей 13, 74, 80 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача 389 590,56 грн заборгованості за спожиту електричну енергію та 384,25 грн 3 % річних, що разом становить 389 974,81 грн.

Заявляючи вимогу про накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах 389 974,81 грн, позивач посилається на систематичне невиконання відповідачем зобов`язань за договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, відсутність оплати заборгованості після звернення до суду, невеликий розмір статутного капіталу відповідача, відсутність у нього об`єктів нерухомого майна, наявність іншого судового спору про стягнення заборгованості, розмір отриманого відповідачем у 2025 році чистого прибутку, намір відповідача розірвати договір на постачання електричної енергії у зв`язку з передачею будинку по просп. Шевченка, 33Б у м. Одесі в обслуговування іншій юридичній особі.

Оцінюючи наведені доводи у сукупності, суд зазначає, що вони не свідчать про наявність достатньо обґрунтованого та підтвердженого доказами ризику істотного утруднення чи унеможливлення виконання можливого рішення суду у цій справі.

Так, сама по собі наявність у відповідача заборгованості, яка є предметом спору, а також відсутність її добровільного погашення після звернення позивача до суду не може розглядатися як доказ наміру відповідача ухилитися від виконання можливого рішення суду. У протилежному випадку будь-який спір про стягнення грошової заборгованості за умови її непогашення відповідачем під час розгляду справи створював би безумовні підстави для накладення арешту на його грошові кошти, що не відповідає змісту та меті інституту забезпечення позову.

Посилання позивача на розмір статутного капіталу відповідача у сумі 300,00 грн також не підтверджує наявності відповідного ризику, оскільки розмір статутного капіталу юридичної особи сам по собі не є показником її поточної платоспроможності, обсягу майна чи наявності грошових коштів, за рахунок яких може бути виконано судове рішення.

Так само відсутність у відповідача об`єктів нерухомого майна не свідчить про відсутність у нього іншого майна або грошових коштів та не підтверджує вчинення ним будь-яких дій, спрямованих на зменшення майнової бази чи ухилення від виконання можливого рішення суду.

Не є достатнім підтвердженням такого ризику і посилання заявника на розмір чистого прибутку відповідача за 2025 рік. Показник чистого прибутку за попередній звітний період сам по собі не характеризує поточну платоспроможність юридичної особи та не дає підстав для висновку про недостатність у неї коштів або майна для виконання можливого судового рішення.

Наявність іншого судового спору про стягнення з відповідача заборгованості також підлягає врахуванню судом при оцінці наведених заявником обставин, однак сама по собі не свідчить про намір відповідача ухилитися від виконання судового рішення або про реальну загрозу втрати ним майна чи коштів. Наявність спорів щодо виконання грошових зобов`язань не є тотожною встановленому факту неплатоспроможності відповідача та не свідчить про вчинення ним дій щодо приховування або виведення активів.

Щодо доводів позивача про припинення договірних відносин у зв`язку з передачею житлового будинку по просп. Шевченка, 33Б у м. Одесі іншій юридичній особі суд зазначає таке.

З матеріалів заяви вбачається, що листом від 10.09.2026 № 10/09 відповідач звернувся до позивача з проханням розірвати договірні відносини у зв`язку з передачею будинку на баланс та обслуговування іншій юридичній особі - ОСББ "Ботанічний-2017".

Разом із тим, наведена обставина сама по собі не може розглядатися як свідчення недобросовісної поведінки відповідача, спрямованої на уникнення виконання грошових зобов`язань перед позивачем.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання співвласників багатоквартирного будинку є юридичною особою, створеною власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Згідно зі статтею 12 зазначеного Закону управління багатоквартирним будинком здійснює об`єднання через свої органи управління, а за рішенням загальних зборів функції з управління багатоквартирним будинком можуть бути передані управителю або асоціації.

Крім того, законодавством передбачено обов`язок колишнього балансоутримувача багатоквартирного будинку або особи, яка здійснювала управління чи обслуговування будинку до створення об`єднання, забезпечити передачу відповідної технічної та іншої документації особі, уповноваженій співвласниками або їх об`єднанням, що обумовлено переходом до іншої форми управління багатоквартирним будинком.

Зокрема, частиною п`ятою статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» встановлено обов`язок замовника будівництва, колишнього балансоутримувача багатоквартирного будинку або особи, яка здійснювала управління багатоквартирним будинком чи його обслуговування/утримання, забезпечити передачу співвласникам в особі їх об`єднання або особі, уповноваженій співвласниками, визначеної законом документації та інформації щодо будинку.

Отже, створення у багатоквартирному будинку ОСББ та перехід до управління будинком у відповідній формі є обставиною, що має самостійне правове значення та передбачає зміну суб`єкта, який здійснює управління та утримання будинку.

За таких обставин припинення відповідачем договірних відносин з позивачем у зв`язку з переходом будинку на обслуговування та управління ОСББ "Ботанічний-2017" саме по собі не свідчить про вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання грошових зобов`язань перед позивачем, приховування чи виведення активів або інше зменшення майнової бази.

Навпаки, наведені обставини узгоджуються з передбаченою законодавством моделлю управління багатоквартирним будинком у разі створення в ньому ОСББ та самі по собі не можуть бути оцінені як недобросовісна поведінка відповідача.

При цьому позивачем не наведено та матеріалами заяви не підтверджено, що внаслідок передачі будинку на баланс та обслуговування ОСББ "Ботанічний-2017" відбулося відчуження відповідачем належного йому майна, передача грошових коштів чи інших активів третім особам, припинення діяльності відповідача або вчинення ним інших дій, спрямованих на унеможливлення виконання можливого рішення суду.

Таким чином, посилання позивача на припинення договірних відносин у зв`язку з передачею будинку ОСББ "Ботанічний-2017" не підтверджує наявності ризику, передбаченого частиною другою статті 136 ГПК України.

Суд також враховує, що позивач, обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, фактично виходить із припущення про те, що належні відповідачу грошові кошти можуть бути ним у будь-який момент витрачені, у зв`язку з чим виконання можливого рішення стане утрудненим.

Проте така аргументація ґрунтується лише на загальній можливості відповідача розпоряджатися належними йому грошовими коштами. Жодних конкретних доказів того, що відповідач після виникнення спору вчиняє або має намір вчинити дії щодо виведення коштів, їх приховування, передачі пов`язаним чи іншим особам або інші дії, які можуть свідчити про підготовку до ухилення від виконання можливого рішення суду, заявником не надано.

Отже, наведені позивачем обставини в своїй сукупності характеризують наявність між сторонами спору щодо виконання грошового зобов`язання та певні особливості господарської діяльності відповідача, однак не підтверджують існування конкретного, реального та обґрунтованого ризику істотного утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Суд при цьому погоджується із наявністю зв`язку між запропонованим позивачем заходом забезпечення позову та предметом заявлених позовних вимог, а також з тим, що арешт грошових коштів у межах ціни позову в цілому може бути належним та співмірним заходом забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів. Однак сама по собі співмірність запропонованого заходу із розміром позовних вимог не звільняє заявника від обов`язку довести наявність передбачених статтею 136 ГПК України підстав для забезпечення позову.

Суд також враховує посилання заявника на правову позицію, викладену в пункті 23 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, відповідно до якої у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, або відчужити належне йому майно є очевидною, а тому вимога про доведення самого факту наявності у відповідача такого права не відповідає належному стандарту доказування.

Разом з тим наведений правовий висновок не означає, що у кожній справі про стягнення грошових коштів саме по собі існування у відповідача права розпоряджатися належним йому майном є достатньою та безумовною підставою для застосування заходів забезпечення позову. Зі змісту зазначеної постанови Верховного Суду вбачається, що судом має оцінюватися сукупність конкретних обставин справи, які дають підстави для достатньо обґрунтованого припущення щодо можливого утруднення або унеможливлення виконання рішення суду, а також розумність, обґрунтованість і адекватність заявленого заходу та його співмірність із заявленими позовними вимогами.

Таким чином, хоча суд і враховує правову позицію Верховного Суду про те, що заявник не зобов`язаний доводити очевидну можливість відповідача розпоряджатися власними коштами, така обставина не замінює необхідності встановлення судом достатньо обґрунтованого припущення щодо того, що невжиття заходів забезпечення позову саме у цій справі може істотно ускладнити або унеможливити виконання майбутнього рішення.

За відсутності доказів конкретних обставин, які свідчили б про реальність такого ризику, сам факт наявності у відповідача можливості розпоряджатися власними коштами не може бути покладений в основу висновку про необхідність їх арешту.

Таким чином, з огляду на недоведеність заявником обставин, які б свідчили про реальну загрозу істотного утруднення чи унеможливлення виконання можливого рішення суду або ефективного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для накладення арешту на грошові кошти відповідача.

За таких обставин заява ТОВ "ООЕК" про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 73, 74, 76-80, 136, 137, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні заяви (вх. № 2-1824/26 від 18.09.2026) представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" про забезпечення позову у справі № 916/3736/26 - відмовити.

Ухвала набирає законної сили 21.09.2026 та може бути оскаржена до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги у строк, установлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Р.В. Волков