Рішення № 139928187, 26.08.2026, Господарський суд Київської області

Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" серпня 2026 р. Справа № 911/3520/25

Господарський суд Київської області у складі судді Бацуци В. М.

при секретарі судового засідання Щур О. Д.

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явились;

від відповідача-1: не з`явились;

від відповідача-2: не з`явились;

від відповідача-3: не з`явились;

від відповідача-4: не з`явились;

від відповідача-5: не з`явились;

від відповідача-6: не з`явились;

від відповідача-7: не з`явились;

від відповідача-8: не з`явились;

від відповідача-9: не з`явились;

розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Гомеопатичні технології, смт Глеваха, Фастівський район, Київська область, Україна

до:

1) Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, м. Москва, Російська Федерація;

2) Публічного акціонерного товариства Алроса, Республіка Саха (Якутія), Російська Федерація;

3) Публічного акціонерного товариства Аерофлот-Російські Авіалінії, м. Москва, Російська Федерація;

4) Державної корпорації розвитку ВЕБ.РФ, м. Москва, Російська Федерація;

5) Публічного акціонерного товариства Газпром, м. Санкт-Петербург, Російська Федерація;

6) Товариства з обмеженою відповідальністю Газпром Капітал, м. Санкт-Петербург, Російська Федерація;

7) Міжнародної компанії товариства з обмеженою відповідальністю Газпром Інтернешнл Лімітед, м. Калінінград, Російська Федерація;

8) Публічного акціонерного товариства Нафтова Компанія Роснєфть, м. Москва, Російська Федерація;

9) Публічне акціонерне товариство Транснєфть, м. Москва, Російська Федерація

про стягнення 195 580 356, 04 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ТОВ «Компанія «Гомеопатичні технології» звернулось в Господарський суд Київської області із позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення 195 421 356, 04 грн збитків, 159 000, 00 грн витрат на проведення будівельно-технічної, оціночно-будівельної, товарознавчої, економічної експертизи у складі комплексної експертизи.

Позовні вимоги обґрунтовані позивачем тим, що відповідач, як держава-агресор, що вчинила неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави шляхом окупації та розорення території України власними збройними силами, внаслідок чого в травні 2025 р. на території по вул. Підприємницька, буд. 10, смт Глеваха, Фастівський район, Київська область, де розташоване нерухоме майно позивача, та діями яких завдано останньому, як власнику нерухомого майна внаслідок потрапляння боєприпасів/їх уламків, матеріальних збитків.

Щодо судового імунітету іноземної держави відповідача-1, суд вважає за потрібне зазначити наступне.

Згідно з ст. 365 Господарського процесуального кодексу України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 366 цього ж кодексу підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

2. У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність справ за участю іноземних осіб може бути визначено за угодою сторін.

Статтею 79 Закону України „Про міжнародне приватне право визначено, що пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

2. Акредитовані в Україні дипломатичні представники іноземних держав та інші особи, зазначені у відповідних законах України і міжнародних договорах України, підлягають юрисдикції судів України лише в межах, що визначаються принципами та нормами міжнародного права або міжнародними договорами України.

3. Міжнародні організації підлягають юрисдикції судів України у межах, визначених міжнародними договорами України або законами України.

4. У тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 14.04.2022 р. у справі № 308/9708/19 зазначив, що Закон України „Про міжнародне приватне право встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету ("явно виражена відмова від імунітету" на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або "відмова від імунітету, яка передбачається", коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.

У рішенні від 14 березня 2013 року у справі „Олєйніков проти Росії ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються "відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її", і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 68, п. 31).

У рішенні від 23 березня 2010 року у справі „Цудак проти Литви (Cudakv.Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.

Отже, можна дійти висновків про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов?язаних із завданням шкоди здоров?ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.

Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права "рівний над рівним не має влади і юрисдикції". Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли РФ заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

Починаючи з 2014 року загальновідомим є той факт, що РФ чинить збройну агресію проти України.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

Наведені дії РФ вчиняє з 2014 року та продовжує станом на момент постановлення цього рішення. Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Преамбулою Закону України „Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, ІV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Преамбулою Закону України „Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях встановлено, що Верховна Рада України, виходячи з того, що відповідно до пунктів "а", "b", "c", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року застосування Російською Федерацією збройної сили проти України становить злочин збройної агресії та грубо порушує Меморандум про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року та Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року; констатуючи, що у світлі положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08 червня 1977 року, одним із наслідків збройної агресії Російської Федерації проти України стала тимчасова окупація частини території України; беручи до уваги, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації; відзначаючи, що дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права, зокрема шляхом: систематичного недодержання режиму припинення вогню та продовження обстрілів цивільних об`єктів та інфраструктури, що спричиняють численні жертви серед цивільного населення, військовослужбовців Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; приймає цей Закон, що має на меті визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях.

Російська Федерація припинила бути членом Ради Європи у контексті процедури, розпочатої відповідно до статті 8 Статуту Ради Європи. Відповідна Резолюція Ради Європи CM/Res (2022) про припинення членства РФ у Раді Європи, прийнята Комітетом Міністрів 16 березня 2022 року. Комітет Міністрів Ради Європи констатував, що агресія РФ проти України є серйозним порушенням РФ своїх зобов`язань за статтею 3 Статуту Ради Європи.

Верховний Суд керується тим, що дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.

У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до частини першої статті 1 Статуту ООН Організація Об`єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.

У міжнародному праві кодифіковані підстави для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий "деліктний виняток" (англ. "tort exception"). Умовами, необхідними для застосування "деліктного винятку", є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.

Визначаючи, чи поширюється на РФ судовий імунітет у справі, яка переглядається, Верховний Суд врахував таке:

- предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої фізичним особам, громадянам України, внаслідок смерті іншого громадянина України;

- місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна;

- передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави України;

- вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави України, що закріплено у Статуті ООН;

- національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом "генерального делікту).

Додатково Верховний Суд врахував, що юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України). Тобто Верховний Суд виходить з того, що у разі застосування "деліктного винятку" будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

Суд касаційної інстанції також звертає увагу на те, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією РФ проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб та указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

У зв`язку з повномасштабним вторгненням РФ на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства РФ в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

Верховний Суд встановив підстави для висновку про те, що починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв`язку із розірванням дипломатичних зносин України з РФ.

З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією РФ проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди РФ бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним.

РФ, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі громадянину України.

Верховний Суд виходить із того, що названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 18.05.2022 р. у справі № 760/17232/20-ц зазначив, що у статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "у випадках, коли застосування правила державного імунітету від юрисдикції обмежує здійснення права на доступ до суду, суд має встановити, чи обставини справи виправдовують таке обмеження" (Sabeh El Leil v. France (скарга № 34869/05), рішення від 29 червня 2011 року, § 51; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 59).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, обмеження права на справедливий суд, зокрема шляхом застосування судового імунітету держави, є таким що відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція 1950 року) лише у разі, якщо таке обмеження: 1) переслідує законну мету, 2) є пропорційне меті, яка переслідується, та 3) не порушує самої сутності права на доступ до суду (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55; Fogarty v. the United Kingdom (скарга № 37112/97), рішення від 21 листопада 2001 року, § 33; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 23 березня 2010 року, § 55).

ЄСПЛ неодноразово визнавав, що "надання імунітету державі в ході цивільного судочинства переслідує законну мету дотримання міжнародного права для сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через повагу до суверенітету іншої держави" (Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 60; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 29 червня 2011 року, § 52; Wallishauser v. Austria, (скарга № 156/04), рішення від 17 липня 2012 року, § 60).

Таким чином, у контексті наведеної практики ЄСПЛ, застосування судового імунітету Російської Федерації у справі за позовом про відшкодування шкоди повинно мати законну мету, зокрема сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через дотримання міжнародного права. У той же час, збройна агресія проти України, здійснена Російською Федерацією в порушення основоположних принципів і норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, вчинені її збройними силами міжнародно-правові злочини в Україні виключають, з ініціативи Російської Федерації, питання ввічливості та добрих відносин між країнами.

Це позбавляє застосування судового імунітету Російської Федерації, що обмежує право позивача на справедливий суд, законної мети.

Відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.

Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд доходить висновку, що стаття 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) підлягає застосуванню відповідно до звичаєвого міжнародного права як кодифікований звід звичаєвих норм міжнародного права.

Стаття 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) відображає підставу для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий "деліктний виняток" ("tort exception").

Умовами, необхідними для застосування "деліктного винятку", є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.

Отже, Верховний Суд вважає, що у питанні застосування імунітету держави від юрисдикції відповідні норми не можна тлумачити абстрактно або у відриві від встановлених фактичних обставин справи. Необхідно повністю враховувати особливості та обставини кожної справи, а також фактори, що лежать в її основі. У цьому випадку йдеться про вимоги щодо відшкодування збитків за неправомірні дії, допущені Російською Федерацією при відсутності альтернативних засобів відшкодування збитків.

Враховуючи вищенаведені обставини, а також факт відсутності інших ефективних засобів судового захисту порушеного права позивача, Верховний Суд доходить висновку, що судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на завдання збройними силами Російської Федерації шкоди майну позивача, що є винятком до судового імунітету держави відповідно до звичаєвого міжнародного права.

Верховний Суд звертає увагу на те, що військова агресія та окупація Російською Федерацією територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Більше того, така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва Російської Федерації.

Зокрема, у пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Згідно з частиною першою статті 1 Статуту ООН Організація Об?єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Крім того, аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Проте, станом на час ухвалення цього судового рішення Російська Федерація не виконала приписів (вимог) ні Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року, ні наказу Міжнародного суду ООН від 16 березня 2022 року, та продовжує військову агресію проти України та військові злочини проти цивільного населення та цивільних об`єктів у порушення норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, Женевських Конвенцій 1949 року та Додаткового протоколу I 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року № 2188-ІХ про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Російської Федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.

У таких висновках Верховний Суд керується тим, що дії Російської Федерації вийшли за межі її суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права здійснювати збройну агресію проти іншої країни. Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Отже, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичним особам громадянам України, а також юридичним особам, створених та зареєстрованих згідно з правом України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.11.2026 р., керуючись положеннями ст. ст. 365, 366 Господарського процесуального кодексу України, ст. 79 Закону України „Про міжнародне приватне право, вищевказані та інші висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, відкрито провадження у справі № 911/3520/25 за позовом ТОВ «Компанія «Гомеопатичні технології» до держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення 195 580 356, 04 грн збитків, визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження і призначено її розгляд у підготовчому засіданні із викликом та за участю представників учасників справи на 14.01.2026 р.

13.01.2026 р. через систему «Електронний суд» до суду від позивача надійшло клопотання б/н від 13.01.2026 р. про залучення співвідповідача, у якому він просив суд залучити до участі у справі співвідповідачів - Публічне акціонерне товариство «Алроса», Публічне акціонерне товариство «Аерофлот-Російські Авіалінії», Державну корпорацію розвитку «ВЕБ.РФ», Публічне акціонерне товариство «Газпром», Товариство з обмеженою відповідальністю «Газпром Капітал», Міжнародну компанію товариство з обмеженою відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед», Публічне акціонерне товариство «Нафтова Компанія «Роснєфть», Публічне акціонерне товариство «Транснєфть».

14.01.2026 р. за наслідками підготовчого засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено його проведення на 28.01.2026 р.

28.01.2026 р. за наслідками підготовчого засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено його проведення на 18.02.2026 р.

17.02.2026 р. через систему "Електронний суд" до суду від позивача надійшли додаткові пояснення б/н від 17.02.2026 р., що були долучені судом до матеріалів справи.

18.02.2026 р. за наслідками підготовчого засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено його проведення на 11.03.2026 р.

11.03.2026 р. за наслідками підготовчого засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено його проведення на 01.04.2026 р. Крім того, даною ухвалою суду задоволено клопотання б/н від 13.01.2026 р. Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Гомеопатичні технології про залучення співвідповідачів та постановлено, залучити до участі у справі співвідповідачів - Публічне акціонерне товариство «Алроса», Публічне акціонерне товариство «Аерофлот-Російські Авіалінії», Державну корпорацію розвитку «ВЕБ.РФ», Публічне акціонерне товариство «Газпром», Товариство з обмеженою відповідальністю «Газпром Капітал», Міжнародну компанію товариство з обмеженою відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед», Публічне акціонерне товариство «Нафтова Компанія «Роснєфть», Публічне акціонерне товариство «Транснєфть».

31.03.2026 р. через систему "Електронний суд" до суду від позивача надійшла заява б/н від 31.03.2026 р., про зміну предмету позову, у якій представник позивача просить суд стягнути 195 421 356, 04 грн збитків, що в грошовому еквіваленті іноземної валюти становить 4 693 589, 56 дол. США солідарно з відповідачів та 159 000, 00 грн витрат на проведення будівельно-технічної, оціночно-будівельної, товарознавчої, економічної експертизи у складі комплексної експертизи що в грошовому еквіваленті іноземної валюти становить 3 836, 20 дол. США солідарно з відповідачів.

Заява Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Гомеопатичні технології б/н від 31.03.2026 р. про зміну предмету позову прийнята судом до розгляду

01.04.2026 р. за наслідками підготовчого засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено його проведення на 22.04.2026 р.

20.04.2026 р. через систему «Електронний суд» до суду від позивача надійшло клопотання б/н від 20.04.2026 р. про долучення доказів, що долучене судом до матеріалів справи.

22.04.2026 р. за наслідками підготовчого засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено його проведення на 20.05.2026 р.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.05.2026 р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті із викликом та за участю представників учасників справи на 10.06.2026 р.

10.06.2026 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 01.07.2026 р.

01.07.2026 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 26.08.2026 р.

26.08.2026 р. представник позивача та представники відповідачів-1-9 у судове засідання не з`явились, хоча про судове засідання були повідомлені належним чином, відповідачі відзив на позовну заяву та інші документи по суті спору не надали.

Щодо належного повідомлення відповідачів-1-9 про судовий розгляд даної справи слід зазначити таке.

Указом Президента України від 24.02.2022 р. „Про введення воєнного стану в Україні, крім іншого, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб із подальшим продовженням строку дії воєнного стану в Україні згідно із відповідними Указами Президента України, що були затверджені відповідними Законами України, прийнятими Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 12-2 Закону України „Про правовий режим воєнного стану в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

За зверненням Міністерства юстиції України, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію Росії проти України та неможливість у зв?язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов?язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 р. „Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендовано не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами юстиції росії і білорусі на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних і кримінальних справах, та у галузі міжнародного приватного права.

Крім того, відповідно до повідомлення, розміщеного 25.02.2022 р. на офіційному вебсайті Акціонерного товариства „Укрпошта, у зв?язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану, АТ „Укрпошта припинило поштове співробітництво з Поштою Росії та Білорусі; посилки та перекази в ці країни не приймаються.

Наведене унеможливлює повідомлення відповідача про розгляд даної справи засобами поштового зв`язку та звернення до уповноваженого органу Російської Федерації із судовим дорученням про вручення документів.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що у процесі розгляду даної справи судом було забезпечено можливість реалізації відповідачами-1-9 права на захист своїх прав та інтересів у даній справі, так як всі процесуальні документи були оприлюдненні у Єдиному державному реєстрі судових рішень, матеріали позовної заяви та доданих до неї документів, заява про зміну предмета позову, ухвала Господарського суду Київської області від 11.03.2026 р. про відкладення розгляду справи, ухвала Господарського суду Київської області від 01.04.2026 р. про відкладення розгляду справи, із нотаріально засвідченим перекладом на російську мову були направлені позивачем на адресу місцезнаходження посольства Російської Федерації у Румунії, на електронну пошту Державної корпорації розвитку „ВЕБ.РФ, на електронну пошту Міністерства юстиції Російської Федерації, на електронну пошту Публічного акціонерного товариства «Аерофлот-Російські Авіалінії», на електронну пошту Публічного акціонерного товариства «Алроса», на електронну пошту Публічного акціонерного товариства «Газпром», на електронну пошту Публічного акціонерного товариства «Нафтова Компанія «Роснєфть», на електронну пошту Публічного акціонерного товариства «Транснєфть», на електронну пошту Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Капітал», на електронну пошту Міжнародної компанії товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед».

Відповідно до ч. 9. ст. 165, ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За наслідками судового засідання судом ухвалено рішення у даній справі.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд

ВСТАНОВИВ:

У процесі розгляду справи, судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Гомеопатичні технології» з 08.04.2021 р. є власником громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, корпус А, Б, В, галерея, конференц-зал, загальною площею 4 113, 4 кв.м, що знаходиться за адресою: Київська область, Васильківський район (наразі Фастівський район), смт Глеваха, вулиця Підприємницька, будинок 10, що підтверджується витягом № 261329253 від 14.06.2021 р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, наявним у матеріалах справи.

Також, у процесі розгляду справи судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Гомеопатичні технології» з 08.04.2021 р. є власником громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, корпус Г, загальною площею 1 598, 00 кв.м, що знаходиться за адресою: Київська область, Васильківський район (наразі Фастівський район), смт Глеваха, вулиця Підприємницька, будинок 10Г, що підтверджується витягом № 261328199 від 14.06.2021 р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, наявним у матеріалах справи.

Указом Президента України від 24.02.2022 р. „Про введення воєнного стану в Україні, крім іншого, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб із подальшим продовженням строку дії воєнного стану в Україні згідно з відповідними Указами Президента України „Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, які в подальшому були затверджені відповідними Законами України, прийнятими Верховною Радою України.

Актом про пожежу від 18.05.2025 р., який складений комісією у складі Головного інспектора відділу ВЗНС Фастівського РУ ГУ ДСНС України у Київській області капітана служби цивільного захисту Коваленка М. А., слідчого СВВГ № 3 Фастівського РУП ГУНП в Київській області лейтенанта поліції, в присутності представника ТОВ «Компанія «Гомеопатичні технології» Черненко О. П., зафіксовано, що пожежею, яка виникла 18.05.2025 р. ймовірно через потрапляння боєприпасів та їх уламків внаслідок бойових дій, знищено корпус А, Б, В, галерея, конференц-зал та громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами на площі 5 712, 00 кв.м, а також два мікроавтобуси.

18.05.2025 р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про початок розслідування (номер кримінального провадження 12025111460000188) за фактами вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України.

Відповідно до звіту про обстеження об`єкта у зв`язку з пошкодженням № Т3-01/3105-2025 від 31.05.2025 р., виданого ФОП Фоміца А.С. та виконаного Крючковим О.В., який має сертифікат фахівця будівельної галузі № СІ-00907 від 11.05.2023 р., громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами корпусу А, Б, В, галереї та конференцзалу загальною площею 4 113, 4 кв.м. (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2335091432214), що знаходиться за адресою: Київська область, Фастівський (Васильківський) район, селище Глеваха, вул. Підприємницька, 10 аварійний, наявні пошкодження несучих та огороджувальних конструкцій(категорій відповідальності конструкцій А та Б), ступінь та характер яких свідчить про необхідність виконання робіт щодо часткового демонтажу окремих конструкцій, підсилення об`єкта або його окремих несучих та огороджувальних конструкцій.

За результатами здійснення комісійного обстеження об`єкта, Глевахівською селищною радою до Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, було внесено запис про необхідність проведення капітального ремонту або реконструкції нерухомого майна позивача, що підтверджується витягом Міністерства розвитку громад та територій України від 10.07.2025, реєстраційного номеру об`єкта нерухомого майна в РПЗМ: ОНМ-10.07.2025-511890.

Відповідно до звіту про обстеження об`єкта у зв`язку з пошкодженням № Т3-02/3105-2025 від 31.05.2025 р., виданого ФОП Фоміца А.С. та виконаного Крючковим О.В., який має сертифікат фахівця будівельної галузі № СІ-00907 від 11.05.2023 р., громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами корпусу Г, загальною площею 1 598, 00 кв.м. (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2335193732214), що знаходиться за адресою: Київська область, Фастівський (Васильківський) район, селище Глеваха, вул. Підприємницька, 10, літ. Г аварійний, наявні пошкодження несучих та огороджувальних конструкцій(категорій відповідальності конструкцій А та Б), ступінь та характер яких свідчить про необхідність виконання робіт щодо часткового демонтажу окремих конструкцій, підсилення об`єкта або його окремих несучих та огороджувальних конструкцій.

За результатами здійснення комісійного обстеження об`єкта, Глевахівською селищною радою до Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, було внесено запис про необхідність проведення капітального ремонту або реконструкції нерухомого майна позивача, що підтверджується витягом Міністерства розвитку громад та територій України від 10.07.2025, реєстраційного номеру об`єкта нерухомого майна в РПЗМ: ОНМ-10.07.2025-511913.

Як було зазначено вище, позивач у своїй позовній заяві просить суд солідарно стягнути з відповідачів-1-9 на свою користь 163 583 007, 87 грн, що станом на 17.10.2025 р. еквівалентно 3 928 902, 72 доларів США, реальних збитків, завданих внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, а також 31 838 348, 33 грн, шо станом на 17.10.2025 р. еквівалентно 764 686, 84 доларів США, збитків у вигляді упущеної вигоди, завданих внаслідок, збройної агресії російської федерації проти України.

З приводу вказаної позовної вимоги позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Додатково щодо юрисдикції даного спору суд вважає за необхідне зазначити, що у п. 4 ч. 1 ст. 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об?єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об?єднаних Націй.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Статуту ООН Організація Об?єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує ст. 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, російську федерацію було зобов?язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти російської федерації) зобов?язав російську федерацію припинити військову агресію проти України.

Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об?єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу 1 1977 року до них.

Станом на час подання цього позову та розгляду даної справи судом, Російська Федерація не виконала приписів (вимог) ні Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року, ні наказу Міжнародного суду ООН від 16 березня 2022 року, та продовжує військову агресію проти України та військові злочини проти цивільного населення та цивільних об?єктів в порушення норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, Женевських Конвенцій 1949 року та Додаткового протоколу 1 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року № 2188-ІX „Про Заяву Верховної Ради України „Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні дії збройних сил, політичного і військового керівництва Російської Федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, визнано геноцидом Українського народу.

Дії Російської Федерації вийшли за межі її суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права здійснювати збройну агресію проти іншої країни. Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов?язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Не поважаючи державний суверенітет та територіальну цілісність України Російська Федерація не може розраховувати на повагу до її судового імунітету. Інший підхід ставив би жертв війни, осіб, яким завдано шкоду у ще більш вразливе становище, коли позбавляючи особу права на звернення до національного суду, та відсутність гарантій забезпечення права таких осіб на ефективний судовий розгляд їх справ в судах Російської Федерації, фактично позбавляє таких осіб права на судовий захист, як такого.

Суд вважає, що судовий імунітет держави-агресора, не може бути перешкодою для реалізації правосуддя при порушенні основ міжнародного правопорядку та скоєнні міжнародних злочинів, а тому, у цій справі, російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення судового процесу щодо відшкодування завданих нею збитків, в ході ініційованого воєнного вторгнення на територію України.

Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (ст. 11), а також Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (ст. 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22 в п.п. 32-34, викладено наступні правові висновки:

- російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти України, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України;

- країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно російська федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах № 490/9551/19 (провадження № 61-19853св21) та № 311/498/20 (провадження № 61-988св22);

- таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21) та у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21), зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету російської федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет російської федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету російської федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом;

Згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18 травня 2022 року по справі № 428/11673/19, загальновідомим є (тобто таким, що не потребує доказування) те, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.

Підсумовуючи, в частині розповсюдження на розглядувану справу права судового імунітету російської федерації, суд приходить до висновку про незастосування його в цій справі з огляду на обставини, що викладено вище.

Отже, у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі або юридичній особі, їх майну, здоров?ю, життю фізичної особи внаслідок збройної агресії російської федерації) російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти України, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

Статтею 49 Закону України „Про міжнародне приватне право передбачено, що права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

2. Права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди за кордоном, якщо сторони мають місце проживання або місцезнаходження в одній державі, визначаються правом цієї держави.

3. Право іноземної держави не застосовується в Україні, якщо дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди, за законодавством України не є протиправною.

4. Сторони зобов`язання, що виникло внаслідок завдання шкоди, у будь-який час після його виникнення можуть обрати право держави суду.

Відповідно до ч. 9 ст. 5 Закону України „Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.

Згідно з ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

2. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

3. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно з ст. 1166 цього ж кодексу майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

2. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

3. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

4. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Згідно з ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

2. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 цього ж кодексу до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

2. Законом щодо окремих видів господарських зобов`язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов`язань.

3. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

4. Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

2. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

4. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Положеннями пунктів 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 р. „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди передбачено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Пунктом 6 Роз`яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/215 від 01.04.1994 р. „Про деякі питання практики вирішення спорів пов`язаних з відшкодуванням шкоди передбачено, що для правильного вирішення спорів, пов`язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов`язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 ГПК України). Виходячи з цього, відповідно до статті 1172 ЦК України позивач повинен довести, що шкода заподіяна працівником відповідача саме під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків, безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням шкоди і розмір відшкодування.

При цьому встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавала є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Питання про наявність або відсутність причинного зв`язку між

протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом

шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

Як у випадках порушення зобов`язання за договором, так і за зобов`язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство (статті 614 та 1166 ЦК України) передбачає презумпцію вини правопорушника. Отже, позивач не повинен доказувати наявність вини відповідача у заподіянні шкоди. Навпаки, на відповідача покладено тягар доказування того, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Абзацами 1-3 пункту 7 цього ж роз`яснення Вищого арбітражного суду України передбачено, що статтею 1192 ЦК України надає потерпілому право вибору способу відшкодування шкоди. При розгляді спору про відшкодування шкоди шляхом покладення на особу обов`язку відшкодувати її в натурі (надати річ того ж роду і якості, полагодити пошкоджену річ тощо) суду слід серед іншого встановити можливість відшкодування шкоди в натурі винною особою.

Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовується в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Незалежно від відшкодування шкоди в натурі або грішми особа, яка заподіяла шкоду на вимогу потерпілого відшкодовує її у повному обсязі, включаючи і неодержані доходи (упущену вигоду) (стаття 623 ЦК України).

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.08.2018 р. у справі № 917/877/17 вказав, що для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

У п. 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об?єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об?єднаних Націй.

Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об?єднаних Націй „Визначення агресії від 14 грудня 1974 року як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв?язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до п. 2 якого Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов?язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об?єднаних Націй.

Як вже зазначалося, Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 р. № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії рф проти України в порушення пункту 2 (4) статуту ООН та звернено до Росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування РФ з України.

Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 р. № 182 зобов?язано Російську Федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24 лютого 2022 року на території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 про заяву Верховної Ради України „Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.

Преамбулою Закону України „Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав є порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача-1 є актом немотивованої збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача-1 з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є і обстріл, пошкодження майна позивача, здійснений в рамках реалізації акту агресії відповідачем-1

Відповідно до ст. 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Згідно ст. 53 IV Женевської конвенції 1949 року будь-яке знищення окупуючою Державою рухомого або нерухомого майна, що є приватною або колективною власністю приватних осіб або Держави, громад або громадських або кооперативних організацій, яке не є абсолютно необхідним для воєнних операцій, забороняється.

За змістом ст. ст. 48, 51, 52 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол 1), від 8 червня 1977 року:

- для забезпечення поваги й захисту цивільного населення та цивільних об?єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні завжди розрізняти цивільні й воєнні об?єкти та відповідно спрямовувати свої дії тільки проти воєнних об`єктів (ст. 48);

- напади невибіркового характеру заборонено. До нападу невибіркового характеру належать: a) напади, не спрямовані на конкретні воєнні об`єкти; b) напади, при яких застосовуються методи або засоби ведення воєнних дій, які не можуть бути спрямовані на конкретні воєнні об`єкти; або c) напади, при яких застосовуються методи або засоби ведення воєнних дій, наслідки яких не можуть бути обмежені, як це вимагається згідно з цим Протоколом; і які, таким чином, у кожному такому випадку поражають воєнні об`єкти й цивільних осіб або цивільні об?єкти, не розрізняючи їх. Серед інших належить вважати невибірковими такі види нападів: a) напад шляхом бомбардування будь-якими методами або засобами, при якому як єдиний воєнний об`єкт розглядається ряд явно пов`язаних один з одним і розрізнюваних воєнних об`єктів, розміщених у місті, у селі чи в іншому районі, де сконцентровані цивільні особи або цивільні об`єкти; і b) напад, котрий, як можна очікувати, попутно потягне за собою втрати життя серед цивільного населення, поранення цивільних осіб та шкоду цивільним об`єктам, або те й інше разом, які були б надмірними щодо конкретної і безпосередньої воєнної переваги, якої передбачається таким чином досягти (ст. 51);

- цивільні об?єкти не повинні бути об`єктом нападу або репресалій. Цивільними об`єктами є всі ті об`єкти, які не є воєнними об`єктами, як вони визначені в пункті 2. 2. Напади повинні суворо обмежуватися об`єктами. Що стосується об`єктів, то воєнні об`єкти обмежуються тими об`єктами, які через свій характер, розміщення, призначення або використання вносять ефективний вклад у воєнні дії і повне або часткове руйнування, захоплення чи нейтралізація яких за існуючих у даний момент обставин дає явну воєнну перевагу. 3. У разі сумніву в тому, чи не використовується об`єкт, який звичайно призначений для цивільних цілей, наприклад, місце відправлення культу, житловий будинок чи інші житлові будови або школа, для ефективної підтримки воєнних дій, передбачається, що такий об`єкт використовується в цивільних цілях (ст. 52).

Як було зазначено вище, актом про пожежу від 18.05.2025 р., який складений комісією у складі Головного інспектора відділу ВЗНС Фастівського РУ ГУ ДСНС України у Київській області капітана служби цивільного захисту Коваленка М. А., слідчого СВВГ № 3 Фастівського РУП ГУНП в Київській області лейтенанта поліції, в присутності представника ТОВ «Компанія «Гомеопатичні технології» Черненко О. П., зафіксовано, що пожежею, яка виникла 18.05.2025 р. ймовірно через потрапляння боєприпасів та їх уламків внаслідок бойових дій, знищено корпус А, Б, В, галерея, конференц-зал та громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами на площі 5 712, 00 кв.м, а також два мікроавтобуси.

25.08.2025 р. між ТОВ «Компанія «Гомеотех» (надалі Замовник) та ТОВ «Науково-практичне східне бюро судових експертиз» (надалі Виконавець») було укладено Договір № 32/08/25 (надалі Договір), згідно з умов п. 1.1 якого Виконавець бере на себе зобов`язання, за дорученням Замовника, проведення будівельно-технічної, оціночно-будівельної, товарознавчої, економічної експертизи у складі комплексної експертизи щодо встановлення розміру збитків ТОВ «Компанія «Гомеотех», спричинених збройною агресією російської федерації, що призвела до знищення/пошкодження об`єктів нерухомого майна Замовника, а також майна та обладнання що знаходилось в середині таких об`єктів нерухомого майна.

1.1.1. Для цілей виконання робіт за даним Договором Сторони погодили наступний перелік об`єктів нерухомого майна Замовника, знищених/пошкоджених внаслідок збройної агресії російської федерації:

І. Громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами (корпуси А, Б, В, галерея та конференцзала) загальною площею 4 113, 4 кв.м. (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2335091432214), що знаходиться за адресою: Київська область, Фастівський (Васильківський) район, селище Глеваха, вул. Підприємницька, 10;

ІІ. Громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами загальною площею 1598 кв.м. (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2335193732214), що знаходиться за адресою: Київська область, Фастівський (Васильківський) район, селище Глеваха, вул. Підприємницька, 10, літ. Г.

Згідно укладеного договору на вирішення експертів ставляться наступні запитання:

(1) Який технічний стан нерухомого майна ТОВ «Компанія «Гомеотех», зазначеного в п. 1.1.1. даного Договору?

(2) Чи є нерухоме майно ТОВ «Компанія «Гомеотех», зазначене в п. 1.1.1. даного Договору знищеним об`єктом нерухомого майна, яка технічна причина руйнувань такого нерухомого майна та чи є воно непридатним для використання за цільовим призначенням внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України?

(3) Яка вартість відновлення нерухомого майна ТОВ «Компанія «Гомеотех», зазначеного в п. 1.1.1. Договору?

(4) Який розмір реальних завданої Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія «Гомеотех» матеріальної шкоди (реальні збитки у вигляді ринкової вартості) внаслідок пошкодження та руйнування нерухомого майна ТОВ «Компанія «Гомеотех», зазначеного в п. 1.1.1. Договору?

(5) Який розмір реальних збитків внаслідок втрати та (або) знищення товарно-матеріальних цінностей (рухоме майно, обладнання, техніка та ін.) яке знаходилось в об`єктах нерухомого майна ТОВ «Компанія «Гомеотех», наведених в п. 1.1.1. Договору?

(6) В якому загальному розмірі завдано збитки Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія «Гомеотех» з урахуванням відповідей (4)-(5)?

(7) Який розмір збитків спричинено Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія «Гомеотех» у зв`язку недоотриманим прибутком (непрямих збитків) спричинених неможливістю ведення господарчої діяльності, внаслідок пошкодження та руйнування нерухомого майна ТОВ «Компанія «Гомеотех», зазначеного в п. 1.1.1. Договору та втрати та (або) знищення товарно-матеріальних цінностей що знаходились в таких об`єктах нерухомого майна?

Висновком експерта № 32/08/25 за результатами проведення судової комплексної будівельно-технічної, оціночно-будівельної, товарознавчої та економічної експертизи, складеним 17.10.2025 р. та проведеним Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-практичне східне бюро судових експертиз»:

1) По питанню № 1:

Відповідно до результатів обстеження пошкодження та руйнування, які отримав належний ТОВ «Компанія «Гомеопатичні технології» об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: Київська обл., Фастівський район, Глевахівська територіальна громада, сщ. Глеваха, вулиця Підприємницька, 10, має наступний технічний стан:

- Загальний технічний стан громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами (корпуси А, Б, В, галерея та конференцзала) загальною площею 4 113, 4 кв.м. Адреса: Київська обл., Фастівський район, Глевахівська територіальна громада, сщ. Глеваха, вулиця Підприємницька, 10, класифікується як ІІ категорія, 4-й технічний стан аварійний. Орієнтовна ступінь пошкодження об`єкту 56,52%.

Відповідно до результатів обстеження, пошкодження та руйнування, які отримав належний ТОВ «Компанія «Гомеопатичні технології» об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: Київська обл., Фастівський район, Глевахівська територіальна громада, сщ. Глеваха, вулиця Підприємницька, 10-Г, має наступний технічний стан:

- Загальний технічний стан громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами загальною площею 1 598, 00 кв.м. Адреса: Київська обл., Фастівський район, Глевахівська територіальна громада, сщ. Глеваха, вулиця Підприємницька, 10-Г, класифікується як ІІ категорія, 4-й технічний стан аварійний. Орієнтовна ступінь пошкодження об`єкту 60,81%.

2) По питанню № 2:

Нерухоме майно ТОВ «Компанія «Гомеопатичні технології» є знищеними об`єктами нерухомого майна, технічна причина руйнувань такого нерухомого майна відповідно до актів про пожежу, складених головним інспектором ВЗНС Фастівського РУ ГУ ДСНС України у Київській області Коваленко М. А. від 18.05.2025 наступна:

«…потрапляння боєприпасів, їх уламків, внаслідок бойових дій…».

3) По питанню № 3:

Вартість відновлення нерухомого майна ТОВ «Компанія «Гомеопатичні технології» становить:

- громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами (корпуси А, Б, В, галерея та конференцзала) загальною площею 4 113, 4 кв.м. Адреса: Київська обл., Фастівський район, Глевахівська територіальна громада, сщ. Глеваха, вулиця Підприємницька, 10 (через розрахунок виконаний із застосуванням витратного підходу методом опосередкованої вартості будівництва), яка становить 67 008 139, 00 грн (шістдесят сім мільйонів вісім тисяч сто тридцять вісім гривень 00 копійок) станом на 20.02.2022;

- громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами загальною площею 1 598, 00 кв.м. Адреса: Київська обл., Фастівський район, Глевахівська територіальна громада, сщ. Глеваха, вулиця Підприємницька, 10-Г (через розрахунок виконаний із застосуванням витратного підходу методом опосередкованої вартості будівництва), яка становить 28 007 622, 00 грн (двадцять вісім мільйонів сім тисяч шістсот двадцять дві гривні 00 копійок) станом на 20.02.2022.

4) По питанню № 4:

Розмір завданої Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія «Гомеопатичні технології» матеріальної шкоди внаслідок руйнування/пошкодження Об`єктів:

- громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами (корпуси А, Б, В, галерея та конференцзала) загальною площею 4 113, 4 кв.м. Адреса: Київська обл., Фастівський район, Глевахівська територіальна громада, сщ. Глеваха, вулиця Підприємницька, 10 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна у ДРРП 2335091432214);

- громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами загальною площею 1 598, 00 кв.м. Адреса: Київська обл., Фастівський район, Глевахівська територіальна громада, сщ. Глеваха, вулиця Підприємницька, 10-Г (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна у ДРРП 2335193732214);

- складає 3 540 999, 00 доларів США (три мільйони п`ятсот сорок тисяч дев`ятсот дев`яносто дев`ять грн 00 коп.) без ПДВ, що в еквіваленті становить 147 432 326, 00 грн (сто сорок сім мільйонів чотириста тридцять дві тисячі триста двадцять шість гривень 00 копійок) де 41,6358 курс гривні до долару США станом на 17.10.2025 за курсом НБУ відповідно до статистики Національного банку України відносно офіційного курсу гривні щодо іноземних валют розмір матеріальної шкоди, завданої ТОВ «Компанія «Гомеопатичні технології» унаслідок втрати нерухомого майна станом на дату втрати.

5) По питанню № 5:

Розмір реальних збитків внаслідок втрати та (або) знищення товарно-матеріальних цінностей (рухоме майно, обладнання, техніка та ін.) яке знаходилось в об`єктах нерухомого майна ТОВ «Компанія «Гомеопатичні технології», наведених в п. 1.1.1. Договору складає 387 903, 72 доларів США (триста вісімдесят сім тисяч дев`ятсот три долара США 72 цента) без ПДВ, що в еквіваленті становить 16 150 681, 71 грн (шістнадцять мільйонів сто п`ятдесят тисяч шістсот вісімдесят одна грн 71 коп.), де 41,6358 курс гривні до долару США станом на 17.10.2025 за курсом НБУ відповідно до статистики Національного банку України за курсом НБУ, передбаченим Методикою.

6) По питанню № 6:

Загальний розмір реальних збитків (матеріальної шкоди), завданої ТОВ «Компанія «Гомеопатичні технології», станом на дату оцінки (висновку) склав (без врахування ПДВ): 3 928 902, 72 доларів США (три мільйони дев`ятсот двадцять вісім тисяч дев`ятсот два долари США 72 центи), що еквівалентно 163 583 007, 87 грн (за офіційним курсом Національного банку України https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates), де 41,6358 курс НБУ долара США станом на 17.10.2025 року.

7) По питанню № 7:

В обсязі наданих для дослідження документів розмір збитків, які спричинено Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія «Гомеопатичні технології» у вигляді недоотриманого прибутку (упущеної вигоди) від господарської діяльності з надання в оренду нежитлових приміщень у разі її здійснення, і який воно не одержало внаслідок дії обставин, що не залежать від нього, а саме внаслідок збройної агресії Російської Федерації та влучання БПЛА становить 764 686, 84 доларів США (сімсот шістдесят чотири тисячі шістсот вісімдесят шість доларів США 84 цента), що за курсом Національного банку України станом на 17.10.2025 року (станом на дату проведення судової експертизи) складає 31 838 348, 33 грн (тридцять один мільйон вісімсот тридцять вісім тисяч триста сорок вісім грн 33 коп.) без урахування ПДВ.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів використання позивачем зруйнованого майна у воєнних цілях, відтак, дії відповідача-1, внаслідок яких знищено майно позивача, були вчинені всупереч законам і звичаям війни, а отже, відповідач-1 та відповідач-4 несуть солідарно повну відповідальність, як за відповідний обстріл, так і за спричинені ним наслідки, у тому числі і за шкоду, заподіяну майну позивача.

Також доведеним позивачем є факт заподіяння шкоди неправомірними діями відповідача-1 та причинно-наслідковий зв`язок між цими діями відповідача-1 та завданою майну позивача шкодою.

Щодо правомірності пред`явлення позову до відповідача-4 - ДКР "ВЕБ.РФ", як до співвідповідача, а також щодо правомірності звернення стягнення суми на активи, які належали ДКР "ВЕБ.РФ", за боргами російської федерації, суд вважає за потрібне зазначити наступне.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у своїй постанові від 20.07.2022 р. у справі № 910/4210/20 зазначив наступне.

91. ДКР "ВЕБ.РФ" у відзиві на касаційну скаргу AT "Фондова біржа ПФТС" зазначає, що незаконна реалізація на AT "Фондова біржа ПФТС" акцій ПАТ "Промінвестбанк", власником яких є ДКР "ВЕБ.РФ", а не російська федерація, порушує права та законні інтереси ДКР "ВЕБ.РФ".

92. Верховний Суд відхиляє цей довід і звертає увагу ДКР "ВЕБ.РФ", що фактично суд першої інстанції при вирішення питання щодо законності звернення стягнення на майно ДКР "ВЕБ.РФ" за боргами російської федерації застосував доктрину "підняття корпоративної завіси" у формі "alter ego" (передбачає зворотнє підняття завіси - притягнення учасника юридичної особи до відповідальності за її боргами).

93. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) підняття корпоративної завіси може відбуватися у випадках, коли учасник юридичної особи володіє значною часткою у статутному капіталі (зачиним пакетом акцій), що дозволяє йому одноосібно формувати волю юридичної особи, коли такий учасник є активним, впливає на справи компанії, бере участь в оперативному управлінні (на відміну від того учасника, який не бере участі в управлінні компанією і лише очікує на дивіденди). Тобто в усіх тих випадках, коли компанія та акціонер нерозривно пов`язані між собою (ідентифікуються як одне ціле) і було б їх штучним відокремлення (з урахуванням відмінностей в обставинах справи див. рішення ЄСПЛ у справі "Альберт і інші проти Угорщини" (ALBERT AND OTHERS v. HUNGARY від 07.07.2020, пункти 138-157, заява № 5294/14), у справі "Лекіч проти Словенії" (LEKIC v. SLOVENIA від 11.12.2018, заява № 36480/07).

94. Мета зняття корпоративної завіси полягає у врегулюванні дисбалансу інтересів, що виникає між учасниками правовідносин внаслідок зловживання обмеженою відповідальністю або автономністю корпорації.

96. У ст. 96 ЦК "Відповідальність юридичних осіб" вказано, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

97. Відповідно до ст. 170 ЦК держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

98. У ст. 174 ЦК вказано, що держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення. У ч. 2 ст. 176 ЦК вказано, що юридичні особи, створені державою, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, не відповідають за зобов`язаннями відповідно держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад.

99. При цьому держава несе відповідальність за діяльність державних органів (навіть якщо вони є формально відокремленими юридичними особами) відповідно до ч. 1 ст. 1173 ЦК.

100. Верховний Суд вже застосовував доктрину підняття корпоративної завіси (невизнання самостійної правосуб`єктності юридичної особи, відокремленості її майна від майна учасників), зокрема, вирішуючи питання відповідальності за завдану шкоду (див. постанови Верховного Суду від 17.06.2021 у справі № 826/11415/16, від 30.06.2021 у справі № 916/1914/20, від 04.08.2021 у справі № 910/10900/19, від 15.06.2022 у справі № 905/671/19). Водночас застосування цього правила щодо юридичних осіб, створених іноземною державою, має значну специфіку.

101. Загальновизнаним є те, що держава несе відповідальність за дії державних органів та її органи, навіть якщо вони є формально окремими юридичними особами, несуть відповідальність за дії та борги держави. Тоді як державні компанії, які є окремими юридичними особами, не несуть відповідальності за боргами держави. Водночас, органами держави можуть бути визнані не тільки ті організації, які мають відповідний статус в національному праві держави-боржника, а й, за певних умов, державні компанії.

103. Міжнародний суд ООН у справі Barcelona Traction (яка стосувалась можливості Бельгії надавати дипломатичний захист від втручання Іспанії в майнові права компанії, зареєстрованої в Канаді, акціонерами якої були піддані Бельгії) зробив застереження, що "форми інкорпорації та юридична особистість іноді застосовувались не тільки для цілей, для яких вони були призначені. Іноді корпоративна особа не могла захистити права тих, хто передав їй свої фінансові ресурси; тому виникли ризики зловживання, як і в багатьох інших інститутах права. Отже, тут, як і в інших випадках, право, діючи в рамках економічної реальності, мало надати захисні заходи та механізми в інтересах тих, хто знаходився всередині корпоративних осіб, так і тих хто був ззовні, хто взаємодіяв з ними: незалежне існування юридичних осіб не може вважатись абсолютним. В цьому контексті процеси "підняття корпоративної вуалі", або "зневажання юридичною особою" були визнані виправданими та справедливими в деяких обставинах та для деяких цілей. Практика, акумульована щодо цього питання на національному рівні вказує на те, що вуаль піднімається для запобігання зловживання привілеями юридичної особи, як у деяких випадках шахрайства, для захисту третіх осіб таких як кредитори або набувачі, або для запобігання уникненню юридичних вимог або обов`язків" (Barcelona Traction, Light and Power Company, Limited, Judgment, I.C.J. Reports 1970, p. 3 at p 33-34 paras. 38-39).

104. Поширеним є застосування концепції alter ego у практиці міжнародних інвестиційних арбітражів, під час розгляду справ яким виникає питання щодо статусу державних компаній: 1) коли трибунал має з`ясувати, чи є поведінка державної компанії такою, яку можна пред`явити державі-відповідачу; 2) коли трибунал має з`ясувати, чи є державна компанія-позивач частиною держави-учасника договору про взаємний захист інвестицій, що, як правило, позбавляє такого позивача прав інвестора за договором.

105. Зокрема, у справі Maffezini v. Spain трибунал Центру з розв`язання інвестиційних спорів (ICSID) зазначив, що першим кроком при визначенні того, чи є організація державним органом, є встановлення того, чи вона є власністю держави і чи контролює її держава безпосередньо або опосередковано. Також приймаються до уваги цілі та завдання, для яких організація утворена - чи належать вони до функцій, які є за природою державними (притаманними державі і такими, що за загальним правилом не виконуються приватними бізнесами і особами). З огляду на різноманітні форми, які можуть мати державні підприємства, структурного тесту може не вистачати для встановлення, чи є організація органом держави і чи можуть її дії вважатись державними (тобто було запроваджено функціональний текст щодо визначення ролі, яку виконує організація - пункти 77, 79 рішення).

106. При цьому у справі Maffezini v. Spain трибунал зробив висновок, що організація діяла від імені Іспанії, виходячи в тому числі з такого: 1) пропозиція щодо створення організації надходила від Міністерства промисловості Іспанії, була узгоджена з Міністерством фінансів, а рішення ухвалювалось на засіданні Ради Міністрів (тобто організація утворювалась для виконання державних функцій у сфері регіонального розвитку); 2) преамбула Декрету, яким утворено організацію, передбачала, що метою її створення є регіональний промисловий розвиток Автономного регіону Галісії, а до її завдань належать: дослідження нових індустрій, їх пошук та запровадження, інвестування в нові підприємства, розгляд заяв на кредити із офіційними джерелами фінансування, надання гарантій на кредити, надання технічної допомоги, надання субсидій (що є типовими державними завданнями, які за звичайних умов не виконуються державними організаціями); 3) в інших країнах агенції регіонального розвитку утворюються як державні органі і Світовий банк утворив Консультативну службу, одним із завдань якої є технічна допомога та консультативні послуги урядам при утворенні агенцій регіонального розвитку.

107. Також у справі Ceskoslovenska Obchodni Banka, A. S. V. The Slovak Republic (ICSID Case no ARB/97/4, Decision on Objections to Jurisdictions, May 24, 1999), трибунал встановив, що факту володіння державою акцій у корпорації (більше 65% уряду Чехії і близько 24% уряду Словаччини) було недостатньо для ухвалення рішення, чи мав позивач по Вашингтонській конвенції статут юридичної особи держави-учасника, коли її діяльність за своєю природою була "не скільки державницькою, стільки комерційною". Приватна корпорація, діяльність якої спрямована на отримання прибутку, при виконанні по суті державницьких функцій, делегованих їй державою, за функціональним тестом може вважатись органом держави.

108. У справі Flemingo DutyFree Shop Private Limited v. the Republic of Poland Трибунал ЮНІСТРАЛ у рішенні від 12.06.2016, визначаючи статус Державного підприємства польських аеропортів (PPL), дійшов висновку, що воно фактично є органом держави, оскільки: 1) 100% акцій PPL належали Польському державному казначейству, яке затверджувало договори оренди, які позивачі укладали з PPL та зміни до них; 2) управління міжнародними аеропортами, як правило не є діяльністю, яку виконує приватний бізнес; 3) відповідач сам визнавав, що PPL виконувала важливі для існування країни функції; 4) PPL працювало під щільним контролем Міністерства транспорту, яке призначало та звільняло керівництво компанії, проводило її аудит, перевіряло фінанси та видатки на заробітну плату, контролювало виконання функцій, делегованих Міністерством, PPL було захищена від банкрутства; 5) незважаючи на те, що формально PPL було самоврядною та госпрозрахунковою організацією, Трибунал визнав це квазі-незалежністю, зважаючи, зокрема на свідчення державного секретаря Міністерства транспорту, який визнав, що PPL працює в структурі міністерства.

109. У рішенні щодо прийнятності від 31.08.2001 у справі Salini Costruttori S.p.A. and Italstrade S.p.A. v. Kingdom of Morocco (ICSID Case no. ARB/00/4) трибунал визнав Національну компанію автошляхів Мороко органом держави, застосувавши структурний тест та зазначивши, що ця компанія, будучи товариством з обмеженою відповідальністю на, 77,79% належала державному казначейству (інша частина - приватним інвесторам) і те, що Міністр інфраструктури за посадою був також голово ради директорів компанії, яка направляла протоколи своїх засідань Прем`єр-міністру Мороко. Щодо функціонального тесту, то Трибунал врахував, що відповідно до статутних документів компанії її головна діяльність полягала в будуванні, підтриманні та забезпеченні функціонування шляхів великих розмірів, переданих державою.

110. У рішенні щодо відповідальності та видів збитків від 21.02.2017 трибунал у справі Ampal-American Israel Corporation and others v. Arab Republic of Egypt (ICSID Case no. ARB/12/11) визнав Єгипетську загальну паливну корпорацію ("EGPC") органом держави, оскільки: 1) відповідно до Закону Єгипту №20 від 1976 EGPC - це "публічна організація, яка є незалежною юридичною особою, задіяна у розвитку та належному використанні паливного багатства та поставкою для попиту країни різноманітних паливних продуктів"; 2) відповідно до зазначеного Закону організація буде підконтрольною Міністру палива, а її капітал будуть складати передані їй державне майно; 3) голова ради директорів призначається Президентом Єгипту, а члени ради Прем`єр-міністром за поданням Міністра палива; 4) протоколи засідання ради директорів направляються Міністру палива, який має скасувати або змінити будь-яке рішення ради; 5) відповідно до Декрету №164 від 2007 року Президент Єгипту визначив, що до ради директорів EGPC входять, зокрема п`ять міністрів.

111. Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що якщо юридична особа фактично виконує функції державного органу, тобто є alter ego ("другим я") такої держави, на майно, формально належне такій юридичній особі, може бути звернене стягнення за боргами держави (суд нехтує формальною відокремленістю майна цієї юридичної особи від майна держави). Зокрема, врахуванню підлягають критерії: чи утворена компанія для виконання комерційних цілей; чи виконує компанія функції, притаманні державним органам (тобто здійснює публічну функцію, не характерну для приватних осіб); чи здійснює така компанія інші види діяльності та чи є вони основними / самостійними, або носять допоміжний характер до виконання нею публічної функції; яким є ступінь контролю з боку держави; чи відокремлене майно компанії від майна держави.

112. Суд першої інстанції встановив, що позивач є державною корпорацією, створеною російською федерацією (ст. 2 Закону про ДКР "ВЕБ.РФ").

113. У ч. 1 ст. 3 Закону про ДКР "ВЕБ.РФ" визначені цілі та завдання ДКР "ВЕБ.РФ", а саме: ДКР "ВЕБ.РФ" діє з метою сприяння в забезпеченні довгострокового соціально-економічного розвитку російської федерації і створення умов для сталого економічного зростання, підвищення ефективності інвестиційної діяльності та розширення інвестування коштів в національну економіку за допомогою реалізації проектів в російській федерації та за кордоном, в тому числі за участю іноземного капіталу, спрямованих на розвиток інфраструктури, промисловості, інновацій, особливих економічних зон, захист навколишнього середовища, підвищення е енергоефективності, підтримку експорту і розширення доступу російської промислової продукції (товарів, робіт, послуг) на зарубіжні ринки, а також інших проектів і (або) угод в рамках здійснення інвестиційної, зовнішньоекономічної, консультаційної та іншої передбаченої цим законом діяльності.

114. ДКР "ВЕБ.РФ" вправі здійснювати підприємницьку діяльність лише остільки, оскільки це служить досягненню цілей, встановлених ч. 1 цієї статті, і відповідає цим цілям. Прибуток ДКР "ВЕБ.РФ" отриманий за результатами діяльності, спрямовується до фондів ДКР "ВЕБ.РФ" і використовується виключно для досягнення цілей, встановлених ч.1 цієї статті (ч. 2 ст.3 Закону про ДКР "ВЕБ.РФ").

115. Тобто головною метою існування ДКР "ВЕБ.РФ" є сталий соціально-економічний розвиток російської федерації. При цьому підприємницька діяльність є додатковим видом діяльності і здійснюється лише для досягнення основної мети.

116. ДКР "ВЕБ.РФ" частиною 1 ст. 21 зазначеного Закону надано право здійснювати функції агенту уряду російської федерації відповідно до бюджетного законодавства російської федерації, в тому числі щодо представництва інтересів російської федерації у судах у випадках, передбачених цим Законом.

117. ДКР "ВЕБ.РФ" є ексклюзивним агентом російської федерації щодо зовнішнього боргу країни, а до його функцій належать ті, що за загальним правилом притаманні міністерствам фінансів або центральним банкам країн.

118. ДКР "ВЕБ.РФ" виконує цілі, функції та завдання, що відповідно до критеріїв, визначених і визнаних в міжнародному праві та застосовних міжнародними судами та судами іноземних юрисдикцій, притаманні державним органам і тому, з точки зору міжнародного права, його потрібно вважати держаним органом російської федерації.

119. З відповідних положень Закону про ДКР "ВЕБ.РФ" вбачається, що уряд російської федерації фактично розглядає ДКР "ВЕБ.РФ" як підпорядкований уряду орган, а не самостійну юридичну особу, яка на власний розсуд і ризик займається підприємницькою діяльністю, тому зазначене та здійснення урядом російської федерації контролю за діяльністю ДКР "ВЕБ.РФ" мало наслідком утворення відносин агенту та принципала. Майно російської федерації і ДКР "ВЕБ.РФ" змішується настільки, що відпадають підстави вважати таке майном юридичної особи, а не російської федерації.

120. Тобто ДКР "ВЕБ.РФ" є по суті органом російської федерації, оскільки виконує цілі, функції та завдання, притаманні державним органам, знаходиться під щільним контролем російської федерації настільки, що є її alter ego ("другим я"), і майном якого держава розпоряджається як своїм. Відповідно, Верховний Суд вважає, що судами попередніх інстанцій був зроблений в цілому правильний висновок (хоча з дещо відмінним мотивуванням) про те, що на майно ДКР "ВЕБ.РФ", яке знаходиться на території України, може бути звернено стягнення за боргами російської федерації.

Отже, так як відповідач-1 - Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичним особам громадянам України, а також юридичним особам, створених та зареєстрованих згідно з правом України, а відповідач-4 по суті є органом Російської Федерації, оскільки виконує цілі, функції та завдання, притаманні державним органам, знаходиться під щільним контролем Російської Федерації настільки, що є її alter ego ("другим я"), та майно Російської Федерації та ДКР "ВЕБ.РФ" змішується настільки, що відпадають підстави вважати таке майном юридичної особи, а не Російської Федерації, суд вважає, що наявні всі підстави для застосування при вирішенні даної справи доктрини підняття корпоративної завіси у формі alter ego та залучення ДКР "ВЕБ.РФ", як співвідповідача при розгляді даної справи.

Щодо правомірності пред`явлення позову до відповідачів-2-3, відповідачів-5-9 - ПАТ «Алроса», ПАТ «Аерофлот-російські авіалінії», ПАТ «Газпром», ТОВ «Газпром Капітал», Міжнародна компанія ТОВ «Газпром Інтернешнл Лімітед», ПАТ «Нафтова Компанія «Роснєфть», ПАТ «Транснєфть», як до співвідповідачів, а також щодо правомірності звернення стягнення суми на активи, які належать вказаним юридичним особам, за боргами російської федерації, суд вважає за потрібне зазначити наступне.

У постанові від 20.07.2022 р. у справі № 910/4210/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду погодився з висновками суду першої інстанції про те, що якщо юридична особа фактично виконує функції державного органу, тобто є alter ego («другим я») такої держави, на майно, формально належне такій юридичній особі, може бути звернене стягнення за боргами держави (суд нехтує формальною відокремленістю майна цієї юридичної особи від майна держави). Зокрема, врахуванню підлягають критерії: чи утворена компанія для виконання комерційних цілей; чи виконує компанія функції, притаманні державним органам (тобто здійснює публічну функцію, не характерну для приватних осіб); чи здійснює така компанія інші види діяльності та чи є вони основними / самостійними, або носять допоміжний характер до виконання нею публічної функції; яким є ступінь контролю з боку держави; чи відокремлене майно компанії від майна держави.

1. Щодо відповідача-2 ПАТ «Алроса»:

На підтвердження того, що ПАТ «Алроса» є alter ego РФ, позивач надав до матеріалів справи виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб від 23.07.2025 р. № ЮЕ9965-25-112164879, витяг з кодексу корпоративного управлення АК «Алроса» (ПАТ) та роздруківку про структуру акціонерів, а також посилається на відомості, які розміщені на веб-сайті www.alrosa.ru.

Суд зазначає, що надані позивачем докази не дають суду можливість зробити висновки про те, що ПАТ «Алроса» є alter ego Російської Федерації. Суд позбавлений можливості перевірити відомості, які знаходиться на веб-сайті www.alrosa.ru та про які зазначає позивач, позаяк більшість веб-сайтів із доменом .ru, в тому числі і alrosa не доступний для перегляду на території України.

Із кодексу корпоративного управління вбачається, що компанія створена відповідно до указу президента Російської Федерації «Про утворення акціонерної компанії «Алмази Росії-Саха» від 19.02.1992 р. № 158С.

Акціонерами компанії є публічно-правові утворення, кілька тисяч фізичних та юридичних осіб.

При цьому, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні копії указу президента Російської Федерації «Про утворення акціонерної компанії «Алмази Росії-Саха» від 19.02.1992 р. № 158С, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості дослідити його зміст.

Отже, саме по собі створення юридичної особи відповідно до указу президента Російської Федерації, враховуючи, що зміст такого указу не надано до суду, не дає однозначних підстав стверджувати, що ПАТ «Алроса» є alter ego Російської Федерації.

2. Щодо відповідача-3 ПАТ «Аерофлот-російські авіалінії»:

На підтвердження того, що ПАТ «Аерофлот-російські авіалінії» є alter ego РФ, позивач надав до матеріалів справи виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб від 23.07.2025 р. № ЮЕ9965-25-112177279, витяг зі статуту ПАТ «Аерофлот-російські авіалінії» (11 редакція) та роздруківку про структуру акціонерів.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ «Аерофлот-російські авіалінії», було створено відповідно до постанов Уряду Російської Федерації: від 28.07.1992 р. № 527 «Про заходи організації міжнародних повітряних сполучень Російської Федерації»; від 01.04.1993 р. № 267 «Про акціонерне товариство «Аерофлот-російські міжнародні авіалінії»; № 414 від 12.04.1994 р. «Про затвердження статуту акціонерного товариства «Аерофлот російські міжнародні авіалінії».

При цьому, в матеріалах справи відсутні копії вказаних постанов, а у суду відсутня можливість самостійно перевірити їх зміст, позаяк, веб-сайти, на яких вони розміщені, недоступні для перегляду на території України з огляду на домен .ru.

Відповідно до п. 3.1 Статуту ПАТ «Аерофлот-російські авіалінії» товариство є юридичною особою за законодавством РФ. Товариство має у власності відокремлене майно, яке обліковується на його самостійному балансі. Товариство може від свого імені набувати та здійснювати цивільні права та нести цивільні обов`язки, бути позивачем та відповідачем у суді.

Товариство вправі відкривати банківські рахунки на території РФ та за її межами (п.3.2)

Акціонерами товариства можуть бути як російські, так і іноземні юридичні та фізичні особи та публічно-правові особи, які мають право на придбання акцій товариства (п.9.2).

Також, позивачем не доведено, що повний контроль за діяльністю та рішеннями ПАТ «Аерофлот-Російські Авіалінії» здійснює Російська Федерація, а також те, що Російська Федерація володіє 73,8% загальної кількості акцій ПАТ «Аерофлот-Російські Авіалінії».

3. Щодо відповідачів-5-7 ПАТ «Газпром», ТОВ «Газпром Капітал», Міжнародна компанія товариство ТОВ «Газпром Інтернешнл Лімітед»:

На підтвердження того, що ПАТ «Газпром», ТОВ «Газпром Капітал», Міжнародна компанія товариство ТОВ «Газпром Інтернешнл Лімітед» є alter ego РФ, позивач надав до матеріалів справи виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та витяг зі статуту ТОВ «Газпром капітал». Будь-яких інших доказів матеріали справи не містять.

У своїх поясненнях позивач посилається на висновки, викладені в рішенні Господарського суду Запорізької області від 15.08.2024 у справі № 908/1955/22 (908/1534/24) та зазначає, що вказаним рішенням встановлено, що «Газпром», ТОВ «Газпром Капітал», Міжнародна компанія товариство ТОВ «Газпром Інтернешнл Лімітед» є alter ego РФ.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 та Верховний Суд у постанові від 08.08.2019 у справі №922/2013/18 зазначали, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Верховний Суд у постанові від 03.08.2022 у справі № 160/5671/21, зазначив, що преюдиційного значення набувають лише встановлені судовим рішенням факти, а не правові висновки суду та/або результат розгляду конкретної справи.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків, такі, як вчинення чи невчинення певної дії певною особою; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій чи настання подій тощо. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, достатності суд робить висновок про доведеність чи недоведеність певних обставин. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо (див. пункт 7.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, пункт 136 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Таким чином наведені у рішенні Господарського суду Запорізької області від 15.08.2025 у справі № 908/1955/22 (908/1534/24) висновки не є преюдиційними щодо обставин даної справи. Позивачем не доведено, що ПАТ «Газпром», ТОВ «Газпром Капітал», Міжнародна компанія товариство ТОВ «Газпром Інтернешнл Лімітед» здійснюють публічні функції, що притаманні державному органу, не подано документів щодо ступеню контролю держави та ступеню відокремлення майна компаній від майна держави, у зв`язку з чим за наведеними п`ятьма критеріями не доведено, що вказані компанії є alter ego РФ.

4. Щодо відповідачів-8-9 ПАТ «Нафтова компанія «Роснефть», ПАТ «Транснефть»:

На підтвердження того, що ПАТ «Нафтова компанія «Роснефть» та ПАТ «Транснефть» є alter ego РФ, позивач надав виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та витяг зі статуту ПАТ «Нафтова компанія «Роснефть».

Позивач не довів, що з урахуванням напряму діяльності, ступеня державного контролю та правового режиму майна ПАТ «Нафтова компанія «Роснефть» та ПАТ «Транснефть» здійснюють публічні функції, що притаманні державному органу, не надав документів щодо ступеню контролю держави та ступеню відокремлення майна компанії від майна держави, у зв`язку з чим за наведеними п`ятьма критеріями не довів що вони є alter ego РФ.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено, що з урахуванням напряму діяльності, ступеня державного контролю та правового режиму майна ПАТ «Алроса», ПАТ «Аерофлот-російські авіалінії», ПАТ «Газпром», МК ТОВ «Газпром Інтернешнл Лімітед», ПАТ «Нафтова компанія «Роснєфть», ПАТ «Транснєфть» здійснюють публічні функції, що притаманні державному органу, не надав документів щодо ступеню контролю держави та ступеню відокремлення майна компаній від майна держави, у зв`язку з чим за наведеними п`ятьма критеріями, суд не вбачає підстав для солідарного стягнення завданих збитків з ПАТ «Алроса», ПАТ «Аерофлот-російські авіалінії», ПАТ «Газпром», МК ТОВ «Газпром Інтернешнл Лімітед», ПАТ «Нафтова компанія «Роснєфть», ПАТ «Транснєфть» як з alter ego держави Російська Федерація.

Отже, як було зазначено вище і встановлено судом у процесі розгляду справи, в результаті збройної агресії Російської Федерації проти України через потрапляння бойових снарядів та пожежі було завдано шкоди нерухомому майну, що належить на праві приватної власності ТОВ «Компанія «Гомеопатичні технології», - громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами (корпуси А, Б, В, галерея та конференцзала), що знаходиться за адресою: Київська обл., Фастівський район, Глевахівська територіальна громада, сщ. Глеваха, вулиця Підприємницька, 10; громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами (корпус Г), що знаходиться за адресою: Київська обл., Фастівський район, Глевахівська територіальна громада, сщ. Глеваха, вулиця Підприємницька, 10-Г, і відповідно такі дії відповідача-1 є протиправними, обстріл та пошкодження майна позивача, був здійснений внаслідок реалізації відповідачем-1 акту агресії, а тому саме відповідач-1 є відповідальним за заподіяння вказаної майнової шкоди позивачу, у зв`язку із чим у позивача відповідно до ст. ст. 22, 1166 Цивільного кодексу України виникло право вимагати від відповідача-1 та відповідача-4 солідарного відшкодування збитків у розмірі 163 583 007, 87 грн, що станом на 17.10.2025 р. еквівалентно 3 928 902, 72 доларів США, що складають розмір реальних збитків, завданих внаслідок знищення та пошкодження майна.

Згідно з Висновком експерта № 32/08/25 за результатами проведення судової комплексної будівельно-технічної, оціночно-будівельної, товарознавчої та економічної експертизи, складеним 17.10.2025 р., складеним і проведеним суб?єктами оціночної діяльності ТОВ «Науково-практичне східне бюро судових експертиз», розмір недоотриманого прибутку (упущеної вигоди) від господарської діяльності ТОВ «Компанія «Гомеопатичні технології» з надання в оренду нежитлових приміщень у разі її здійснення, по нерухомому майну розташованому за адресою: Київська обл., Фастівський район, Глевахівська територіальна громада, сщ. Глеваха, вулиця Підприємницька, 10, станом на дату оцінки (17.10.2025 р.) становить 764 686, 84 доларів США або 31 838 348, 33 грн.

Отже, як було зазначено вище і встановлено судом у процесі розгляду справи, в результаті збройної агресії Російської Федерації проти України через потрапляння бойових снарядів та пожежі було завдано шкоди нерухомому майну, що належить позивачу, а саме громадському будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами (корпуси А, Б, В, галерея та конференцзала, корпус Г), що знаходиться за адресою: Київська обл., Фастівський район, Глевахівська територіальна громада, сщ. Глеваха, вулиця Підприємницька, 10, і відповідно такі дії відповідача-1 є протиправними, обстріл та пошкодження майна позивача, був здійснений внаслідок реалізації відповідачем-1 акту агресії, а тому саме відповідач-1 є відповідальним за заподіяння вказаної майнової шкоди позивачу, а також позивачу було завдано збитки у вигляді упущеної вигоди неотриманого доходу від здачі в оренду нежитлових приміщень, у зв`язку із чим у позивача відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України виникло право вимагати від відповідача-1 та відповідача-4 солідарного відшкодування збитків у розмірі 31 838 348, 33 грн, що станом на 17.10.2025 р. еквівалентно 764 686, 84 доларів США, що складають розмір збитків, а саме неодержаного доходу від господарської діяльності, завданих внаслідок знищення та пошкодження майна.

Отже, вимоги позивача про солідарне стягнення із відповідача-1 та відповідача-4 163 583 007, 87 грн, що станом на 17.10.2025 р. еквівалентно 3 928 902, 72 доларів США, реальних збитків, завданих внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та 31 838 348, 33 грн, що станом на 17.10.2025 р. еквівалентно 764 686, 84 доларів США, збитків у вигляді упущеної вигоди, завданих внаслідок, збройної агресії російської федерації проти України, є законними і обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, обставини справи, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача понесені ним витрати на визначення експертами розміру збитків у даній справі у розмірі 159 000, 00 грн, що еквівалентно 3 836, 20 доларів США.

Згідно з ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

2. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

3. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 124 цього ж кодексу разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

2. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

3. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

4. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Статтею 127 цього ж кодексу передбачено, що свідку у зв`язку з викликом до суду відшкодовуються витрати, що пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту та наймом житла, а також виплачується компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять.

Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

2. Експерт, спеціаліст чи перекладач отримують винагороду за виконану роботу, пов`язану із справою, якщо це не входить до їхніх службових обов`язків.

3. У випадках, коли сума витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача або витрат особи, яка надала доказ на вимогу суду, повністю не була сплачена учасниками справи попередньо або в порядку забезпечення судових витрат, суд стягує ці суми на користь спеціаліста, перекладача, експерта чи експертної установи зі сторони, визначеної судом відповідно до правил про розподіл судових витрат, встановлених цим Кодексом.

4. Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

5. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

6. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами.

7. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Статтею 129 цього ж кодексу передбачено, що судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

2. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

3. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

4. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

5. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

6. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

7. Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.

8. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

9. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

10. Якщо у спорі про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, судові витрати за правилами цієї статті мають бути стягнуті на користь юридичної особи, то вони стягуються на користь власників (учасників, акціонерів), які подали позов в інтересах такої юридичної особи, у тій частині, в якій вони понесені цими власниками (учасниками, акціонерами).

Якщо інше не передбачено статутом акціонерного товариства, судові витрати, понесені акціонером (акціонерами) у зв`язку з поданням позову в інтересах такого акціонерного товариства про відшкодування збитків, заподіяних акціонерному товариству його посадовими особами, відшкодовується таким товариством незалежно від результатів розгляду справи у суді.

11. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

12. Суд має право накласти арешт на грошові кошти чи майно сторони, на яку судовим рішенням покладено витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; в межах сум, присуджених до стягнення, в порядку, встановленому цим Кодексом для забезпечення позову.

13. Судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

14. Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Понесені позивачем витрати на експертів у розмірі 159 000, 00 грн, що є еквівалентно 3 836, 20 доларів США станом на день звернення в суд, підтверджуються договором № 32/08/25 від 25.08.2025 р., укладеним між ТОВ «Компанія «Гомеотех» та ТОВ «Науково-практичне східне бюро судових експертиз», висновком експерта № 32/08/25 за результатами проведення судової комплексної будівельно-технічної, оціночно-будівельної, товарознавчої та економічної експертизи від 17.10.2025 р., платіжною інструкцією № 7448 від 04.09.2025 р. на суму 115 000, 00 грн, платіжною інструкцією № 7522 від 04.11.2025 р. на суму 44 000, 00 грн, наявними у матеріалах справи.

Судові витрати, а саме судовий збір в дохід державного бюджету, оскільки позивач у встановленому порядку звільнений від його сплати, та витрати, понесені позивачем і пов?язані із залученням експерта, - на користь позивача, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача-1 та відповідача-4.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 233, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з держави Російська Федерація (Russian Federation, ru/rus 643), Державної корпорації розвитку „ВЕБ.РФ, (12009, вул. Воздвиженка, 10, м. Москва, Російська Федерація; код ОДРН 1077711000102) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Гомеопатичні технології», (08631, вул. Підприємницька, буд. 10, смт Глеваха, Фастівський район, Київська область, Україна; ідентифікаційний код 32665798) 163 583 007 (сто шістдесят три мільйони п`ятсот вісімдесят три тисячі сім) грн 87 (вісімдесят сім) коп., що станом на 17.10.2025 р. еквівалентно 3 928 902 (три мільйони дев`ятсот двадцять вісім тисяч дев`ятсот два) доларів США 72 (сімдесят два) центів США реальних збитків, завданих внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, 31 838 348 (тридцять один мільйон вісімсот тридцять вісім тисяч триста сорок вісім) грн 33 (тридцять три) коп.., що станом на 17.10.2025 р. еквівалентно 764 686 (сімсот шістдесят чотири тисячі шістсот вісімдесят шість) доларів США 84 (вісімдесят чотири) центів США збитків у вигляді упущеної вигоди, завданих внаслідок, збройної агресії російської федерації проти України.

3. Стягнути солідарно з держави Російська Федерація (Russian Federation, ru/rus 643), Державної корпорації розвитку „ВЕБ.РФ, (12009, вул. Воздвиженка, 10, м. Москва, Російська Федерація; код ОДРН 1077711000102) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Гомеопатичні технології», (08631, вул. Підприємницька, буд. 10, смт Глеваха, Фастівський район, Київська область, Україна; ідентифікаційний код 32665798) судові витрати 159 000 (сто п`ятдесят дев`ять тисяч) грн 00 (нуль) коп., що еквівалентно 3 836 (три тисячі вісімсот тридцять шість) доларів США 20 (двадцять) центів США, - витрат на проведення будівельно-технічної, оціночно-будівельної, товарознавчої, економічної експертизи у складі комплексної експертизи.

4. Відмовити в задоволенні інших позовних вимог.

5. Стягнути солідарно з держави Російська Федерація (Russian Federation, ru/rus 643), Державної корпорації розвитку „ВЕБ.РФ, (12009, вул. Воздвиженка, 10, м. Москва, Російська Федерація; код ОДРН 1077711000102) в доход Державного бюджету України судові витрати 931 840 (дев`ятсот тридцять одна тисяча вісімсот сорок) грн 00 (нуль) коп. судового збору.

6. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду.

Суддя В.М.Бацуца

Повний текст рішення складено і підписано

22 вересня 2026 р.