Рішення № 139911632, 18.09.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

18 вересня 2026 р. справа № 520/17151/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марини Лук`яненко, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_2 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом, в якому просить суд:

1. визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 14.03.2026 №057150014759 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.

2. зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 05.01.2011 до 29.10.2021 та з 02.11.2021 до 25.03.2022 у повному обсязі, у зв`язку із чим призначити та виплачувати йому пенсію з 04.02.2026.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення про відмову у призначенні пенсії є протиправним, оскільки у відповідача були відсутні підстави не зараховувати до страхового стажу позивача повні місяці спірних періодів його роботи. При цьому позивач вважає, що несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача як застрахованої особи, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 24.06.2026 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження в зазначеній справі без виклику сторін (у порядку письмового провадження).

Адміністративний позов направлено на адресу відповідача у відповідності до норм діючого законодавства та доставлено до електронного кабінету останнього 22.06.2026 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа. Також, ухвалу суду від 24.06.2026 року направлено та доставлено до електронного кабінету останнього 25.06.2026 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою.

Проте, відзиву на позов у встановлений судом строк до канцелярії суду не надходило, причин поважності його неподання відповідачем не повідомлено.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно із положеннями п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_2 (далі - позивач, заявник, ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, що підтверджується паспортом громадянина України.

05.03.2026 року позивач (у віці 60-років) звернувся за призначенням пенсії за віком згідно закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Заява ОСОБА_1 від 05.03.2026 року про призначення пенсії за віком відповідно до закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» опрацьована за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 14.03.2026 року №057150014759 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки заявник не набув необхідного страхового стажу.

При цьому, відповідачем визнано за позивачем страховий стаж в обсязі 31 рік 1 місяць 28 днів, що підтверджується самим рішенням від 14.03.2026 №057150014759 та протоколом розрахунку стажу, оскільки частково, а не в повному обсязі зараховано до страхового стажу періоди роботи ОСОБА_1 з 05.01.2011 року до 29.10.2021 року та з 02.11.2021 року до 25.03.2022 року.

Листом від 15.05.2026 року №1000-0202-8/57546 на звернення представника позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області повідомлено, що періоди роботи з 05.01.2011 до 29.10.2021 та з 02.11.2021 до 25.03.2022 не були зараховані до страхового стажу позивача у повному обсязі, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка форми ОК-5) відсутня інформація про нарахування заробітку та сплату страхових внесків.

Позивач вважає рішення від 14.03.2026 №057150014759 таким, що суперечить чинному законодавству, та не відповідає критеріям правомірності дій і рішення суб`єкта владних повноважень, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

Згідно частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років. Право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

За змістом частини першої ст. 1 Закону № 1058-IV термін страховий стаж визначений як період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески, а страховий стаж у солідарній системі визначений частиною першою статті 24 Закону як період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж обчислюється в місяцях.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абз. 1 ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).

За приписами статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі-Закон № 1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

У спірних правовідносинах, ОСОБА_2 досяг 60-річного віку ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією паспорта громадянина України ВТ208562.

Отже, для призначення пенсії за віком у позивача має бути наявним не менше 33 років страхового стажу.

Зі змісту оскаржуваного рішення від 14.03.2026 №057150014759 та протоколу розрахунку стажу встановлено, що відповідачем визнано за позивачем страховий стаж в обсязі 31 рік 1 місяць 28 днів.

Водночас, періоди роботи позивача з 05.01.2011 до 29.10.2021 та з 02.11.2021 до 25.03.2022 зараховано до страхового стажу не у повному обсязі.

Листом від 15.05.2026 року №1000-0202-8/57546 на звернення представника позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області повідомлено, що періоди роботи з 05.01.2011 до 29.10.2021 та з 02.11.2021 до 25.03.2022 не були зараховані до страхового стажу позивача у повному обсязі, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка форми ОК-5) відсутня інформація про нарахування заробітку та сплату страхових внесків.

З цього приводу, суд зазначає наступне:

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

При цьому, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 р. у справі №677/277/17.

У постанові Верховного Суду від 11.05.2022 року у справі № 120/1089/19-а, викладена правова позиція, суть якої полягає в тому, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших документах, за внесення яких вона не була відповідальна. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала особа у той чи інший період роботи, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист, зокрема щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За відомостями трудової книжки НОМЕР_1 та протоколу розрахунку стажу трудова діяльність позивача складається з наступних періодів:

- з 16.05.1984 до 27.06.1986 (2 роки 1 місяць 12 днів) військова строкова служба (протокол розрахунку стажу);

- з 16.10.1986 до 14.12.1991 (5 років 1 місяць 29 днів) у Виробничому об`єднанні «Ждановтяжмаш» на посаді підручного зуборізчика (записи №1-4 у трудовій книжці НОМЕР_1 );

- з 15.12.1991 до 04.01.2011 (19 років 1 місяць 17 днів) у механозбірний цех №39 фірми Маріупольтяжмаш зуборізчиком (записи №5-8 у трудовій книжці НОМЕР_1 );

- з 05.01.2011 до 29.10.2021 (10 років 9 місяців 25 днів) у ВАТ «Азовзагальмаш» (надалі ПАТ «Азовзагальмаш», ПрАТ «Азовзагальмаш») зуболікувальником/ зубошліфувальником (записи №9-15 у трудовій книжці НОМЕР_1 );

- з 02.11.2021 до 25.03.2022 (4 місяці 21 день) у ТОВ «Завод Маріупольтяжмаш» зуборізальником (записи №16-17 у трудовій книжці НОМЕР_1 ).

Зазначені записи у трудовій книжці є чіткими, зрозумілими, скріплені печатками та підписами відповідальних осіб.

За приписами статті 1 Закону №1058-IV, застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону №1058-IV з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється персоніфікований облік.

Як передбачено частиною другою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно із частиною першою статтею 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески (ч. 2 ст. 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Як передбачено частинами четвертою-шостою, дев`ятою, десятою статті 20 Закону №1058-IV, сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб`єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Системний аналіз вказаних вище нормативно-правових актів вказує на те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески. При цьому, на переконання суду, виходячи із змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків (у зв`язку із чим утворилася заборгованість зі сплати таких внесків) тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи сплачені страхові внески зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 01 березня 2021 року у справі №423/757/17, 31 березня 2021 року у справі №242/5696/16-а, 17 листопада 2021 року у справі №242/5635/16-а.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищенаведене, суд висновує, що обов`язок по сплаті страхових внесків покладено на страхувальника, у даному випадку на ВАТ «Азовзагальмаш» (ПАТ «Азовзагальмаш», ПрАТ «Азовзагальмаш»), ТОВ «Завод Маріупольтяжмаш».

Верховний Суд неодноразово наголошував, що позбавлення позивача соціальної захищеності та пенсійного стажу у зв`язку з невиконання підприємством обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України, є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Наявність чи відсутність сплати страхових внесків роботодавцем не спростовує самого факту виконання позивачем трудових обов`язків, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 27.02.2026 у справі № 620/14565/24, від 30.01.2026 у справі №380/24083/24, від 20.01.2026 у справі №460/6126/24, від 05.12.2025 у справі №600/3079/24-а, від 08.10.2025 у справі №400/2492/24, від 11.10.2023 у справі №340/1454/21, від 17.07.2019 у справі №144/669/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а.

До того ж, суд враховує, що рішенням Господарського суду міста Києва від 26.01.2026 року у справі №910/3262/16, позовну заяву позивача задоволено; зобов`язано Приватне акціонерне товариство «Азовзагальмаш» нарахувати на суму заробітної плати позивача за період з липня 2015 по грудень 2020 року в розмірі 716 740,13 грн, зазначену в системі персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України, єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та сплатити цю суму єдиного соціального внеску на відповідний рахунок органу доходів і зборів за місцем обліку.

З огляду на викладене, оскільки з наявних у справі письмових доказів вбачається, що у спірні періоди роботодавцем позивачу була нарахована та виплачена заробітна плата, на яку в свою чергу нараховувалися страхові внески, тому у відповідача були відсутні підстави не зараховувати страхового стажу позивача повні місяці вказаних періодів її роботи.

Необхідно звернути увагу, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.

При цьому, фактично, внаслідок невиконання роботодавцем обов`язку по сплаті внесків стосовно позивача в повному обсязі до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Отже, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання роботодавцем - страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, неповна сплата по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи.

Враховуючи вищевикладене, періоди роботи позивача з 05.01.2011 до 29.10.2021 та з 02.11.2021 до 25.03.2022 підлягають зарахуванню до стажу позивача у повному обсязі.

З огляду на викладене, у спірних правовідносинах відповідач при неврахуванні до стажу періодів роботи з 05.01.2011 до 29.10.2021 та з 02.11.2021 до 25.03.2022 у повному обсязі, не забезпечив реалізацію управлінської функції із дотриманням вимог ч.2 ст.2 КАС України.

Отже, суд висновує, що наявні підстави для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 14.03.2026 року №057150014759 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.

Разом з цим, враховуючи вищезазначене, з метою належного та повного захисту порушеного права позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати пенсійний орган повторно розглянути заяву позивача від 05.03.2026 року, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 05.01.2011 року до 29.10.2021 року та з 02.11.2021 року до 25.03.2022 року у повному обсязі, зазначені у трудовій книжці НОМЕР_1 , з урахуванням висновків суду у даній справі.

В частині позовних вимог про зобов`язання відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію з 04.02.2026 року, суд відмовляє, оскільки вказані вимоги зверненні на майбутнє та є передчасними, адже до страхового стажу позивача, наразі, зараховані спірні періоди роботи не у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд висновує, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду не впливають.

Розподіл судових витрат слід здійснити відповідно до положень статті 139 КАС України.

Керуючись ст.ст.2, 6-11, 14, 77, 78, 139, 241-247, 250, 255, 257-262, 287, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 14.03.2026 року №057150014759 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.03.2026 року, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 05.01.2011 року до 29.10.2021 року та з 02.11.2021 року до 25.03.2022 року у повному обсязі, зазначені у трудовій книжці НОМЕР_1 , з урахуванням висновків суду у даній справі.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ: 22933548) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) частину судових витрат в розмірі 745 (сімсот сорок п`ять) грн. 47 коп.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Повний текст рішення виготовлено та підписано - 18.09.2026 року, враховуючи час перебування судді у відпустці, а також з урахуванням наявності безпечних умов для життя та здоров`я учасників процесу, суддів та працівників суду.

Суддя Марина Лук`яненко