Рішення № 139908546, 03.08.2026, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/1281/26

№ 2/183/600/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д.І.

з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Самар цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Черкаської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області про визнання відмови у приватизації квартири протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и в :

28 січня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтовування якого зазначив, що він є наймачем житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 , на підставі ордеру № 166 від 05 жовтня 1999 року, виданого Гвардійською КЕЧ району.

У вересні 2024 року позивач звернувся до Виконавчого комітету Черкаської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області з заявою про оформлення передачі у приватну власність квартири АДРЕСА_1 .

У вказаній заяві зазначив, що він має право на безоплатну приватизацію житла. До заяви додав усі документи, передбачені ст. 8 Закону України № 2482-ХІІ «Про приватизацію державного житлового фонду», пунктом 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, а саме: довідку про реєстрацію місяця проживання; копію паспорту та РНОКПП; Витяг про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні; копію ордеру; довідку; документи, що підтверджують невикористання житлових чеків для приватизації; відомості з Державного Реєстру речових прав; довідку про попередні зареєстровані місця проживання тощо.

25 листопада 2024 року позивач отримав рішення Виконавчого комітету Черкаської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області № 194 про відмову в безоплатній передачі у приватну власність 1-кімнатної квартири АДРЕСА_1 . Підставою для відмови вказано ненадання позивачем довідок з попередніх місць проживання, а також довідок, виданих органом приватизації за попередніми місцями проживання щодо невикористання права на приватизацію державного житлового фонду.

Позивач вважає рішення відповідача про відмову в безоплатній передачі у приватну власність квартири незаконною та неаргументованою. Зазначає, що ніколи не отримував житлових приміщень в порядку приватизації. Посилається на статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року, ст. 47 Конституції України, положення ч. 2 ст. 9 ЖК України, ст. 345 ЦК України, ст. 2, 5, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» № 2482-ХІІ (надалі Закон № 2482-ХІІ), ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», пункт 17 «Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 (надалі Положення № 396), висновки з питань застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц, постановах Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 183/2859/16, від 19 червня 2019 року у справі № 338/347/16-ц, від 12 березня 2020 року у справі № 483/731/19, від 29 квітня 2020 року у справі № 755/17528/17, від 30 вересня 2020 року у справі № 754/6918/18, від 24 травня 2021 року у справі № 296/2566/18, від 08 червня 2022 року у справі № 202/3820/19, від 31 серпня 2022 року у справі № 758/9406/19, від 19 червня 2023 року у справі № 295/2637/20.

В зв`язку з наведеним, ОСОБА_1 просить суд:

- визнати протиправною відмову Виконавчого комітету Черкаської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області № 194 від 25 листопада 2024 року у приватизації йому квартири АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Виконавчий комітет Черкаської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області вчинити дії щодо передачі йому у власність, шляхом приватизації квартири АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 23 лютого 2026 року відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 15 липня 2026 року закрите підготовче провадження у справі, справа призначена до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 та його представник в судове засідання не з`явилися, згідно заяви представника останній просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд задовольнити позов.

Представник відповідача Черкаської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області в судове засідання не з`явився, в той же час звернувся до суду з відзивом, в якому позовні вимоги не визнав з підстав їх необґрунтованості та передчасності, просив у позовні відмовити. Зокрема зазначив, що визнає ті обставини, що у вересні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до органу приватизації виконавчого комітету Черкаської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області з заявою, в якій просив оформити передачу в приватну власність квартири, яку він займає на умовах найму на підставі договору найму № 496 від 25 вересня 2024 року. 25 листопада 2024 року рішенням Виконавчого комітету Черкаської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області № 194 відмовлено ОСОБА_1 в безоплатній передачі у приватну власність 1-кімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Рекомендовано ОСОБА_1 надати довідки з попередніх місць проживання, а також довідки, видані органами приватизації за попередніми місцями проживання щодо невикористання права на приватизацію державного житлового фонду. Наголошує, що посилання позивача про долучення до поданої відповідачеві заяви про приватизацію всіх передбачених законом документів не відповідають дійсності, оскільки, як в переліку доданих до заяви документів, так і у фактично доданих до неї документах відсутні довідки, що підтверджують невикористання позивачем житлових чеків для приватизації державного житлового фонду. Однак, до цього часу документів, рекомендованих надати до органу приватизації позивачем не надано. Таким чином, за відсутності передбачених законодавством документів, з яких би вбачалось право позивача на приватизацію вказаної квартири, у органу приватизації не було законних підстав для прийняття позитивного рішення. В подальшому представник відповідача подав до суду заяву про розгляд справи без його участі.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши надані сторонами докази, приходить до наступного.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Встановлено, що у відповідності до ордеру, виданого Гвардійською Квартирно-експлуатаційною частиною району № 166 від 05 жовтня 1999 року, ОСОБА_1 надано право вселення в однокімнатну житлову квартиру житловою площею 19,66 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 , позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з 10 квітня 2000 року по теперішній час зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно довідки Дніпровського Квартирно-експлуатаційного управління від 26 вересня 2024 року за вих. № 31 вбачається, що позивач ОСОБА_1 у період з 23 квітня 1996 року по 04 квітня 2000 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (офіцерський гуртожиток).

Згідно довідки про проходження військової служби від 19 вересня 2024 року вбачається, що позивач ОСОБА_1 з 17.04.2023 року по теперішній час займає посаду начальника групи планування навігаційного забезпечення ВМС ЗСУ у військовій частині НОМЕР_2 (місце служби - АДРЕСА_4 ). Зокрема, з 01.08.1989 року по 12.06.1993 року перебував на посаді курсанта у м. Суми; з 27.07.1993 року 26.02.1996 року проходив службу в смт. Гвардійське Новомосковського району Дніпропетровської області; з 21.03.1996 року по 31.01.2006 року проходив службу в смт. Черкаське Новомосковського району Дніпропетровської області; з 31.01.2006 року по 01.11.2006 року проходив службу в м. Дніпро; з 01.11.2006 року по 29.04.2013 року в смт. Черкаське; з 3.04.2013 року по 02.09.2019 року в. Дніпро; з 02.09.2019 року по теперішній час проходе службу в м. Києві.

Згідно довідки АТ «Державний ощадний банк України» від 29 вересня 2023 року зав вих. № 103.14-16/62511/2023, ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 (період з 10.04.2000 року по теперішній час) в списках на отримання житлового чека не значиться.

Згідно довідки АТ «Ощадбанк» від 09 липня 2026 року зав вих. № 201809/109.40/0103-17-2026, списки на приватизацію ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 (офіцерський гуртожиток) в Банк не надходили.

Згідно Витягу № 1121/1 від 25 вересня 2024 року, довідки про попередні періоди задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) № 880/1 від 25 вересня 2024 року та Витягу з реєстру територіальної громади № 2024/011593777 від 25 вересня 2024 року вбачається, що позивач ОСОБА_1 з 10.04.2000 року по теперішній час зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно договору найму № 496 від 25 вересня 2024 року позивач ОСОБА_1 є наймачем квартири АДРЕСА_1 . Загальна площа квартири 35,78 кв.м., житлова 19,66 кв.м.

Встановлено, що 12 жовтня 2020 року начальником КП «НМБТІ» ДОР» затверджено технічний паспорт, реєстраційний номер у Реєстрі будівельної діяльності ТІ01:0102-6490-3300-0026 на квартиру АДРЕСА_1 , з якого вбачаються технічні характеристики квартири, зокрема загальна площа 36,1 кв.м., житлова площа 19,5 кв.м.

Згідно розрахунку вартості надлишкової загально площі вказаної квартири, загальна її площа 36,1 кв.м.: кількість зареєстрованих у ній осіб 1 чол.; розмір загальної площі, що підлягає безоплатній передачі мешканцям квартири 31,0 кв.м.; розмір надлишків площі, що підлягає оплаті 5,1 кв.м.; вартість надлишкової площі квартири, що приватизується (розмір доплати за надлишкову площу) 0,92 грн.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 396385392 від 25 вересня 2024 року щодо суб`єкта ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , відомості про право власності відсутні.

Судом була досліджена заява позивача ОСОБА_1 датована 27 вересня 2024, подана до відповідача, згідно якої ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_2 звернувся до керівника органу приватизації ОСОБА_2 з проханням оформити передачу в приватну власність квартири в будинку, що займає ОСОБА_1 на умовах найму. Згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» сім`я має право на безоплатну приватизацію житла. При оформленні квартири, будинку (необхідне підкреслити) у спільну часткову власність просить передати у приватну власність членам сім`ї у рівних частках: ОСОБА_1 . Уповноваженим власником житла визначено ОСОБА_1 . В заяві вказано про долучення до неї додатків: 1) Довідка про реєстрацію місця проживання; 2) Документ, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; 3) Копія паспорту та ідентифікаційного номеру; 4) Копія технічного паспорту на квартиру; 5) Копія ордеру; 6) Довідка про проходження військової служби; 7) Довідка про попередні періоди зареєстрованого місця проживання; 7) Витяг про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб; 8) Копія договору найму; 9) Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Заява містить підпис наймача, відбиток печатки КП «Жилсервіс» Черкаської сільської ради, підпис від імені Керівника підприємства по обслуговування житла.

Встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Черкаської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області № 194 від 25 листопада 2024 року «Про розгляд заяви ОСОБА_1 про передачу у власність квартири», Виконавчий комітет Черкаської селищної ради Самарійського району Дніпропетровської області відмовив ОСОБА_1 в безоплатній передачі у приватну власність 1-кімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Рекомендовано ОСОБА_1 надати довідки з попередніх місць проживання, а також довідки, виданої органом приватизації за попередніми місцями проживання щодо невикористання права на приватизацію державного житлового фонду. Рішення обґрунтоване посиланням на ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 3, 6 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ч. 1 ст. 27 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 року № 1081 «Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями», наказ Міністерства з питань житлово-комунального господарства України «Про затвердження Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян» від 16 грудня 2009 року № 396, Положення про порядок передачі квартир (будинків), що перебувають у комунальній власності Черкаської селищної територіальної громади, у власність громадян, затвердженого рішенням Черкаської селищної ради від 10 липня 2024 року № 620/43/VІІІ.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

У відповідності до ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на повагу до житла.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 345 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.

У частині третій статті 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» № 2482-XII.

Згідно з частиною одинадцятою статті 8 цього Закону спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

У частині десятій статті 8 Закону № 2482-XII закріплено, що органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним. До них відноситься відсутність у особи права на приватизацію (частина друга статті 1 Закону України від 04 вересня 2008 року № 500-VI «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»; надалі Закон № 500-VI), заборона приватизувати конкретне приміщення (частина четверта статті 1 Закону № 500-VI, частина друга статті 2 Закону № 2482-XII).

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц (провадження № 14-165цс18).

Зокрема, ст. 1 Закону № 500-VI визначено, що сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу.

Згідно з п. 17 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 (надалі Положення) громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається до орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Пунктом 18 Положення затверджено перелік документів, які подаються громадянином до органу приватизації. Зокрема, громадянин подає до органів приватизації такі документи: заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї (для осіб, які не досягли 14 років, копії свідоцтв про народження), які проживають разом з ним; копії довідок про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податку громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, які проживають разом з ним (крім випадків, коли через свої релігійні переконання особи відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); копії документів, виданих органами державної реєстрації актів цивільного стану або судом, що підтверджують родинні відносини між членами сім`ї (свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, свідоцтва про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, тощо); довідки про реєстрацію місця проживання громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, зареєстрованих у квартирі (будинку), жилому приміщенні в гуртожитку, кімнаті у комунальній квартирі; технічний паспорт на квартиру (кімнату, жилий блок, секцію) у житловому будинку (гуртожитку), а на одноквартирний будинок - технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок; копія ордера на жиле приміщення або ордера на жилу площу в гуртожитку; документ, що підтверджує невикористання ним та членами його сім`ї житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації відповідно до законодавства (за наявності); заява-згода тимчасово відсутніх членів сім`ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі. Громадяни, які проживають у гуртожитку, крім документів, визначених у цьому пункті, до заяви також додають: витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про наявність у власності житла; копію договору найму жилого приміщення та/або копію договору оренди житла; форму первинної облікової документації № 028/о «Консультаційний висновок спеціаліста» з відміткою про відсутність захворювання на туберкульоз.

За п. 19 Положення довідка про реєстрацію місця проживання видається органом реєстрації відповідно до вимог Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207 (зі змінами).

Згідно з п. 20 Положення документом, що підтверджує невикористання громадянином житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідка(и), видана(і) органом приватизації за попереднім(и) місцем(ями) проживання (після 1992 року), щодо невикористання права на приватизацію державного житлового фонду (крім території проведення антитерористичної операції та тимчасово окупованої території).

При цьому, за п.10, 12 Положення якщо загальна площа квартири (будинку), жилих приміщень у гуртожитку, кімнат у комунальних квартирах, що підлягають приватизації, перевищує площу, яку має право отримати сім`я наймача безоплатно, наймач здійснює доплату. Сума доплати визначається добутком розміру надлишкової загальної площі на вартість одного квадратного метра. Незалежно від розміру загальної площі безоплатно передаються у власність громадян об`єкти, визначені статтею 6 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

За ст. 3 Закону № 2482-XII приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю.

Згідно зі ст. 6 Закону № 2482-XII незалежно від розміру загальної площі безоплатно передаються у власність громадян займані ними, в тому числі, квартири (будинки), в яких мешкають військовослужбовці, котрим встановлена пільга Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону № 2482-XII право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Право на приватизацію квартири, яка належить до державного житлового фонду, мають особи, які постійно проживають у цій квартирі. Для отримання права власності на житло особа повинна звернутися до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою, яка підлягає розгляду названим органом у строк, передбачений законодавством.

Відповідно до законодавства України державний облік житлового фонду здійснюється за єдиною для України системою в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (стаття 28 ЖК України).

Неналежний облік житлових приміщень (квартир) державного житлового фонду, що перешкоджає їх приватизації громадянами, які на законних підставах вселилися та проживають у цих приміщеннях (квартирах) та відповідно до закону мають право на їх приватизацію, не може покладати на цих громадян негативні наслідки такої бездіяльності уповноважених органів державної влади / місцевого самоврядування та тягар ризиків відмови у приватизації житлових приміщень (квартир) з цих підстав.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону № 2482-XII приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває державний житловий фонд.

Якщо органи приватизації зволікають із прийняттям відповідних рішень, вони мають бути зобов`язані вжити усіх визначених законодавством заходів щодо приватизації та розглянути заяву про передання спірного житла у приватну власність позивача.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду 06 листопада 2023 року у справі № 296/8558/21 (провадження № 61-1311сво23).

Як встановлено вище, підставою для відмови у приватизації ОСОБА_1 квартири слугувало ненадання останнім довідок з попередніх місць проживання, а також довідок, виданих органом приватизації за попередніми місцями проживання щодо невикористання права на приватизацію державного житлового фонду.

При цьому, позивач вважає, що ним надано всі, передбачені законодавством документи для прийняття рішення про приватизацію та відповідачем незаконно встановлені вимоги про надання документів, які не передбачені Положенням. Відповідач, у свою чергу вказує, що позивачем до заяви не надано документів, які підтверджують невикористання житлових чеків.

Оцінюючи доводи представника відповідача суд ставиться до них критично.

Так, відповідно до ст. 117 Конституції України, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

Відповідно до п. 1 Постанови Кабінету міністрів від 12 травня 2007 року № 717 «Про затвердження Положення про Міністерство з питань житлово-комунального господарства України», Міністерство з питань житлово-комунального господарства України (Мінжитлокомунгосп) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінжитлокомунгосп є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики у сфері житлово-комунального господарства, житлової політики та міського електричного транспорту (трамвай, тролейбус).

Відповідно до п. 7 «Положення про Міністерство з питань житлово-комунального господарства України» (яке було чинним на момент затвердження Положення), Мінжитлокомунгосп видає у межах своїх повноважень та відповідно до законодавства накази, організовує і контролює їх виконання.

Таким чином, уряд делегував Мінжитлокомунгоспу повноваження на видачу наказів, які є обов`язковими для виконання.

Відповідно до Закону № 2482-XII цей Закон визначає правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання.

Отже, вказаний закон встановлює лише основні принципи, за якими здійснюється приватизація житлового фонду.

Відповідно до п. 1 Положення, воно визначає порядок передачі квартир багатоквартирних будинків, одноквартирних будинків (далі - квартири (будинки)), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - кімнати у комунальних квартирах), які використовуються громадянами на умовах найму, у власність громадян.

Суд звертає увагу, що під «порядком» розуміється встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методики здійснення передачі вказаних вище приміщень у власність громадян.

Таким чином, у цьому випадку Положення не виходить за межі Закону, а лише встановлює порядок та процедуру реалізації його норм, у тому числі, шляхом установлення переліку документів, які необхідно подати особі для реалізації її права на приватизацію об`єкта житлового фонду.

Таким чином, відсутня суперечність між указаними правовими нормами, а тому немає необхідності застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Водночас, щодо самого факту відмови у задоволенні заяви через ненадання позивачем документів, що підтверджують невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, суд зазначає таке.

У п. 3.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 червня 2010 року № 15-рп/2010 (справа про безоплатну приватизацію житла) зазначено, що «приватизація державного житлового фонду згідно з Законом відбувається шляхом використання всіма громадянами України приватизаційних житлових чеків. Громадянам надано право змінити цільове використання цих чеків, а тому вони можуть бути використані також для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду… Зазначене положення Закону дає підстави для висновку, що приватизація державного житлового фонду не є обов`язком громадян України, а є їх правом, яке повинне реалізовуватися ними на власний розсуд, на умовах, у порядку та спосіб, встановлених законом. Системний аналіз положень Закону та ЖК України дає підстави для висновку, що право громадянина України на приватизацію державного житлового фонду вважається реалізованим один раз у повному обсязі, якщо він повністю використав житловий чек та у його власність передано загальну площу житла, що не перевищує встановлену санітарну норму і відповідно, номінальну вартість житлового чека, незалежно від того, відповідає ця площа одній квартирі (будинку) чи кільком. Таким чином тільки повне використання житлових чеків є фактом реалізації один раз права на безоплатну приватизацію житла, передбаченого п. 5 ст. 5 Закону».

Отже, право на приватизацію квартири, яка належить до державного житлового фонду, мають особи, які постійно проживають у цій квартирі. Для отримання права власності на житло особа повинна звернутися до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою, яка підлягає розгляду вказаним органом у строк, передбачений чинним законодавством.

При зверненні позивача з заявою про приватизацію житлового приміщення у будинку, відповідач зазначив недоліком, відсутність документу, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду за період з 1992 року по 2024 рік. Дійсно, п. 20, так само, як й п. 2.2 Положення про порядок передачі квартир (будинків), що перебувають у комунальній власності Черкаської селищної територіальної громади, у власність громадян, затверджене Рішенням Черкаської селищної ради від 10 липня 2024 року № 620/43/VIII визначає, що документом, що підтверджує невикористання громадянином житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідка(и), видана(і) органом приватизації за попереднім(и) місцем(ями) проживання (після 1992 року), щодо невикористання права на приватизацію державного житлового фонду (крім території проведення антитерористичної операції та тимчасово окупованої території). Також є дійсним й те, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до органів приватизації за попередніми місцями проживання після 01 січня 1992 року.

Разом з тим, суд вважає таку вимогу органу приватизації про надання позивачем відомостей про те, що раніше він не використав своє право на приватизацію, безпідставною, оскільки встановлення цієї обставини має відноситись до виключної компетенції держави, яка, виконуючи функції з владного регулювання всіх без винятку суспільних правовідносин, зобов`язана мати власний, самодостатній і незалежний механізм з отримання такої інформації, не покладаючи цей тягар на громадян. Крім того, суд ураховує, що у період з 10 квітня 2000 року по день подання заяви місце зареєстрованого проживання позивача було на території смт. Черкаське ( наразі селище Черкаське), відтак, з урахуванням змін в територіальному устрої та правонаступництва, таким органом приватизації на момент розгляду справи, є сам відповідач.

При цьому, як встановлено вище, ОСОБА_1 було надано відповідачу документи, які підтверджують його попередні місця проживання та довідки відповідних відділень АТ «Державний ощадний банк України», які вказують на відсутність участі позивача в приватизації житла та в списках по використанню (отримання) житлового чека.

Так, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 26 квітня 1993 року № 305 «Про випуск в обіг приватизаційних житлових чеків» та Положення про порядок відкриття приватизаційних депозитних рахунків за житловими чеками та здійснення з них платежів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 27 серпня 2000 року № 179, з метою використання житлових чеків за їх призначенням в установах Ощадбанку України відкриваються приватизаційні депозитні рахунки, на які зараховується повна номінальна вартість житлових чеків громадян.

Отже, розпорядником інформації про залишки житлового чеку на відповідному позабалансовому рахунку є AT «Державний ощадний банк України», який надає інформацію про наявність/відсутність особи у списках на приватизацію, а тому довідка AT «Державний ощадний банк України» сама по собі є достатнім документом, який у відповідній частині підтверджує невикористання права на приватизацію державного житлового фонду, що не прийнято до уваги відповідачем при ухваленні спірного рішення.

Отже, відмова у приватизації житла через ненадання органу приватизації окремих документів не є передбаченою законом підставою, а тому є неправомірною.

Такий правовий висновок, зокрема підтверджено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц, а також постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 755/17528/17, від 24 травня 2021 року у справі № 296/2566/18, від 31 серпня 2022 року у справі № 758/9406/19, від 19 червня 2023 року у справі № 295/2637/20.

Враховуючи вищенаведені норми права та встановлені обставини справи, суд вважає протиправною відмову Виконавчого комітету Черкаської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області № 194 від 25 листопада 2024 року в приватизації ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим, позовні вимоги в цій частині обґрунтовані, належними доказами підтверджені, а тому підлягають задоволенню.

Що стосується вимог про зобов`язання відповідача вчинити дії щодо передачі у власність позивача, шляхом приватизації спірної житлової квартири, суд зазначає наступне.

Так, доказів того, що спірне житлове приміщення (квартира) підпадає під перелік заборони на приватизацію, встановлений ч. 4 ст. 1 Закону № 500-VI, ч. 2 ст. 2 Закону № 2482-XII суду не надано, як і не доказів того, що позивач, проживаючи у спірній квартирі на підставі ордера № 166 від 05 жовтня 1999 року, з 10 квітня 2000 року в силу ч. 2 ст. 1 Закону № 500-VI є таким, у кого відсутнє право на приватизацію, чи використав таке право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду.

Позивач ОСОБА_1 у позові посилається на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 483/731/19 (провадження № 61-1845св20), в якій Верховний Суд застосував такий спосіб захисту у справі про приватизацію квартири державного житлового фонду, як визнання безпідставною відмови органу приватизації передати у приватну власність квартиру державного житлового фонду з покладанням обов`язку на останнього оформити право власності на приміщення. А у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 202/3820/19 (провадження № 61-836св21) Верховний Суд вважав обґрунтованими вимоги про зобов`язання державного департаменту житлового господарства міської ради як органу приватизації державного житлового фонду провести приватизацію квартири. Тобто, був обраний спосіб захисту зобов`язати провести приватизацію квартири. Про ефективність та належність визначеного позивачем способу захисту порушеного права на безоплатну приватизацію державного житлового фонду шляхом зобов`язання вчинити дії щодо приватизації свідчить також і позиція, висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц (провадження № 14-165цс18), якою визнано неправомірною відмову департаменту житлового господарства міської ради у приватизації і зобов`язано департамент провести приватизацію квартири.

Суд, вирішуючи питання щодо ефективного способу захисту порушеного права позивача ОСОБА_1 , враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 12 березня 2020 року у справі № 483/731/19 (провадження № 61-1845св20), в якій Верховним Судом зроблено висновок про те, що такий спосіб захисту в разі порушення права під час приватизації майна, як визнання безпідставною відмови органу приватизації передати у приватну власність таке майно з державного житлового фонду з покладенням обов`язку на останнього оформити приватизацію житлового приміщення є належним.

У висновку з питань застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 759/1426/22 зазначено, що: «Якщо органи приватизації зволікають із прийняттям відповідних рішень, вони мають бути зобов`язані вжити усіх визначених законодавством заходів щодо приватизації та розглянути заяву про передання спірного житла у приватну власність позивача». Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду 06 листопада 2023 року у справі № 296/8558/21 (провадження № 61-1311сво23). Органи приватизації, органи місцевого самоврядування мають право відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, лише у випадку відсутності у них права на приватизацію та/або заборони приватизувати конкретне приміщення.

Згідно з висновком з питань застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду від 30 квітня 2025 року у справі № 758/3171/23 об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19, пункт 14)). Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Крім того, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 58 постанови від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20), пункті 23 постанови від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) та підпункті 8.49 постанови від 16 листопада 2022 року у справі № 911/3135/20 (провадження № 12-10гс22), спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що суд самостійно надає юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постановах від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (пункти 6.56-6.58), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21, пункт 9.58)). Про ефективність та належність такого способу захисту порушеного права на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, при встановленні незаконності дій чи бездіяльності органу приватизації щодо реалізації особою права на приватизацію житлового приміщення, зокрема шляхом зобов`язання вчинити дії щодо приватизації свідчать постанови Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі №183/2859/16, від 19 червня 2019 року у справі № 338/347/16-ц, від 30 вересня 2020 року у справі № 754/6918/18, від 10 лютого 2021 року у справі № 760/23067/19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц.

Верховний Суд також зауважував, що якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення (пункт 64 постанови Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 128/1534/21).

При цьому, суд виходить з того, що позивач ОСОБА_1 просить зобов`язати відповідача передати йому квартиру у власність шляхом приватизації, водночас ефективним способом захисту, в межах заявлених позивачем позовних вимог (які стосуються, хоча і набуття у власність, однак в порядку приватизації) є саме зобов`язання відповідача провести приватизацію спірної квартири, на ім`я позивача, а не в обсязі передачі у власність, про який просить позивач та який буде надмірним втручанням в дискреційні повноваження.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає за належне зобов`язати Виконавчий комітет Черкаської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області провести приватизацію квартири АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_1 , у зв`язку з чим, позовній вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Згідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Крім того, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

За наведених обставин, аналізуючи вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з приписами ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладено та керуючись ст.ст. 76-81, 89, 141, 258-259, 263-268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Черкаської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області про визнання відмови у приватизації квартири протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,- задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Виконавчого комітету Черкаської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області № 194 від 25 листопада 2024 року у приватизації ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Виконавчий комітет Черкаської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області провести приватизацію квартири АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_1 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 , - відмовити.

Стягнути з Черкаської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі в розмірі 1 331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна грн. 20 коп.).

Учасники справи:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ;

- відповідач: Черкаська селищна рада Самарівського району Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 21927787; місцезнаходження за адресою: Дніпропетровська область, Самарівський район, с-ще Черкаське, вул. Лісна, буд. 24.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повне судове рішення складене 03 серпня 2026 року.

Суддя Д.І. Городецький