Рішення № 139908542, 03.08.2026, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/12539/24

№ 2/183/1607/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д.І.

з секретаремсудового засідання Пономаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Губиниської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області, треті особи Друга Самарівська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, приватний нотаріус Самарівського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Бака Оксана Василівна про визнання права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування за заповітом,-

в с т а н о в и в :

05 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого, з урахуванням заяви про уточнення вимог, посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на належне їй майно, а саме, на: жилий будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами при ньому, що знаходиться по АДРЕСА_1 та земельну ділянку до нього належну їй на підставі Державного акту на право приватної власності на землю Серія ДП Нв 001221 та земельну ділянку площею 0; 9508га, належну їй на підставі Державного акту на право постійного користування землею Серії ДП 10822.

За життя, 16 червня 2011 року ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений секретарем Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області Єсін Л.Д. за реєстровим № 73, яким належний їй жилий будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами при ньому, що знаходиться по АДРЕСА_1 та земельну ділянку до нього належну їй на підставі Державного акту на право приватної власності на землю Серія ДП Нв 001221 та земельну ділянку площею 0,9508 га, належну їй на підставі Державного акту на право постійного користування землею Серії ДП 10822, заповіла позивачу ОСОБА_1 .

У встановлений законом строк позивач ОСОБА_1 звернулася до Новомосковської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області ОСОБА_4 з заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті баби ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , а в подальшому з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на нерухоме майно, проте постановою нотаріуса від 12 березня 2013 року за вих.. № 532/02-31 їй було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій з тих підстав, що крім неї, із заявою про прийняття спадщини також звернувся син спадкодавця ОСОБА_5 , який відповідно до приписів ч. 2 ст. 1241 ЦК України має право на обов`язкову частку в спадщині, а тому оскільки неможливо визначити вартість обов`язкової частки у спадщині, свідоцтво про право на спадщину за заповітом видане бути не може.

Так, рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2014 року у справі №183/1845/13:

1) Визнано за ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) право власності на:

- 1/6 частину житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з житлового будинку А, сараю Б, літньої кухні В, сараю Г, сараю Е, гаража Ж, вбиральні З, сараю И, колодязя 1, забору 2, воріт 3, калитки 4, замощення 5, в порядку спадкування на обов`язкову частку у спадщині після смерті матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

- 1/6 частку земельної ділянки, розташованої на території Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, в порядку спадкування на обов`язкову частку у спадщині після смерті матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка належала померлій на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, серії ДП Нв 00122, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1221;

2) Визнано за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) право власності на 5/6 частин житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з житлового будинку А, сараю Б, літньої кухні В, сараю Г, сараю Е, гаража Ж, вбиральні З, сараю И, колодязя 1, забору 2, воріт 3, калитки 4, замощення 5, в порядку спадкування за заповітом після смерті бабусі ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

3) Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) право власності на 5/6 часток земельної ділянки, розташованої на території Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, в порядку спадкування за заповітом після смерті бабусі ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка належала померлій на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, серії ДП Нв 00122, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1221.

ІНФОРМАЦІЯ_6 помер ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 є його син, тобто відповідач ОСОБА_2 .

В той же час, питання щодо земельної ділянки площею 0,9508 га., кадастровий номер 1223255600:02:063:0104, розташованої на території Губиниської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області та належала спадкодавцю ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ДП № 10822, виданого 29 грудня 2001 року на підставі рішення 16 сесії 23 скликання Губиниської селищної Ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області від 09 лютого 2001 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 10822, розглянуто не було та вказану земельну ділянку в порядку спадкування ніхто не прийняв.

В зв`язку з наведеним, в позовній заяві ОСОБА_1 просила суд:

- визнати за нею право постійного користування 5/6 частками земельної ділянки площею 0,9508 га., кадастровий номер 1223255600:02:063:0104, що розташована на території Губиниської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області (Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ДП № 10822, виданий 29.12.2001 року Губиниською селищною Радою народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області на підставі рішення 16 сесії 23 скликання від 09.02.2001 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 10822), в порядку спадкування за заповітом після смерті баби ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 11 грудня 2024 року відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 07 серпня 2025 року зобов`язано:

- Другу Самарівську державну нотаріальну контору Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 05466105, адреса місцезнаходження: 51200, Дніпропетровська область, м. Самар, пл. Героїв, буд. 1) надати на адресу суду належним чином завірену копію спадкової справи № 405/12 після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (актовий запис про смерть № 31, складений 11 квітня 2012 року Виконавчим комітетом Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області);

- приватного нотаріуса Самарівського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Баку Оксану Василівну (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) надати на адресу суду належним чином завірену копію спадкової справи після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 (актовий запис про смерть № 88, складений 02 грудня 2020 року Виконавчим комітетом Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області).

Ухвалою суду від 24 вересня 2025 року підготовче провадження у справі закрите, справу призначено до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 та її представник в судове засідання не з`явилися, згідно заяви представника остання просила розглянути справу без її участі, вимоги підтримала в повному обсязі, просила позов задовольнити.

Представники відповідача Губиниської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської областів судове засідання не з`явився, згідно заяви просив розглянути справу без його участі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи та відзиву суду не подавав.

Представник третьої особи Другої Самарівської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області та приватний нотаріус Самарівського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Бака Оксана Василівна, кожен окремо, в судове засідання не з`явилися, згідно заяв просила розглядати справу без їх участі.

Враховуючи те, що у справі бере участь декілька відповідачів, від одного з них надійшла заява про розгляд справи без його участі, суд не проводить заочний розгляд справи.

У зв`язку з неявкою всіх учасників справи в судове засідання, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши надані сторонами докази, приходить до наступного.

Відповідно до положення статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 90 років померла баба позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 11 квітня 2012 року Виконавчим комітетом Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області складено відповідний актовий запис про смерть № 31, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 14 лютого 2013 року.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на належне їй майно, а саме, на: жилий будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами при ньому, що знаходиться по АДРЕСА_1 та земельну ділянку до нього належну їй на підставі Державного акту на право приватної власності на землю Серія ДП Нв 001221 та земельну ділянку площею 0; 9508га, належну їй на підставі Державного акту на право постійного користування землею Серії ДП 10822.

Встановлено, що за життя, 16 червня 2011 року ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений секретарем Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області Єсін Л.Д. за реєстровим № 73, яким належний їй жилий будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами при ньому, що знаходиться по АДРЕСА_1 та земельну ділянку до нього належну їй на підставі Державного акту на право приватної власності на землю Серія ДП Нв 001221 та земельну ділянку площею 0,9508 га, належну їй на підставі Державного акту на право постійного користування землею Серії ДП 10822, заповіла позивачу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Згідно із ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування.

Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права.

Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.

Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Здійснення права на заповіт не пов`язується законом з місцем проживання та перебування заповідача.

Відповідно до приписів ч.ч. 2-4 ст. 1254 ЦПК України заповідач має у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Встановлено, що спадкова справа № 405/2012 після смерті ОСОБА_3 була заведена 11 вересня 2012 року Новомосковською районною державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області, номер у спадковому реєстрі: 53364359, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 31635979 від 11 вересня 2012 року.

У встановлений законом строк позивач ОСОБА_1 звернулася до Новомосковської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області ОСОБА_4 з заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті баби ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , а в подальшому з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на нерухоме майно.

Також із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернувся її син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Крім того, з матеріалів спадкової справи № 405/2012 вбачається, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , яка є одним із спадкоємцем за заповітом, відмовилася від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 на користь своєї сестри, тобто позивача ОСОБА_1 , про що подала нотаріусу відповідну заяву від 18 вересня 202 року за р. № 325.

Встановлено, що постановою Новомосковської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області ОСОБА_4 від 12 березня 2013 року за вих. № 532/02-31 позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті баби ОСОБА_3 з тих підстав, що крім ОСОБА_1 , із заявою про прийняття спадщини також звернувся син спадкодавця ОСОБА_5 , який відповідно до приписів ч. 2 ст. 1241 ЦК України має право на обов`язкову частку в спадщині, а тому оскільки неможливо визначити вартість обов`язкової частки у спадщині, свідоцтво про право на спадщину за заповітом видане бути не може.

Так, рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2014 року у справі №183/1845/13, яке ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 січня 2015 року залишено без змін:

1) Визнано за ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) право власності на:

- 1/6 частину житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з житлового будинку А, сараю Б, літньої кухні В, сараю Г, сараю Е, гаража Ж, вбиральні З, сараю И, колодязя 1, забору 2, воріт 3, калитки 4, замощення 5, в порядку спадкування на обов`язкову частку у спадщині після смерті матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

- 1/6 частку земельної ділянки, розташованої на території Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, в порядку спадкування на обов`язкову частку у спадщині після смерті матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка належала померлій на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, серії ДП Нв 00122, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1221;

2) Визнано за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) право власності на 5/6 частин житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з житлового будинку А, сараю Б, літньої кухні В, сараю Г, сараю Е, гаража Ж, вбиральні З, сараю И, колодязя 1, забору 2, воріт 3, калитки 4, замощення 5, в порядку спадкування за заповітом після смерті бабусі ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

3) Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) право власності на 5/6 часток земельної ділянки, розташованої на території Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, в порядку спадкування за заповітом після смерті бабусі ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка належала померлій на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, серії ДП Нв 00122, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1221.

Отже, рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2014 року у справі №183/1845/13 визначено частки у спадщині спадкоємців після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: за позивачем ОСОБА_1 5/6 за заповітом та ОСОБА_5 1/6 обов`язкової частки зав законом.

Судом встановлено, ІНФОРМАЦІЯ_6 у віці 72 років помер ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що 02 грудня 2020 року Виконавчим комітетом Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області складено відповідний актовий запис про смерть № 88, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 02 грудня 2020 року.

Спадкова справа № 59/2022 після смерті ОСОБА_5 була заведена 04 квітня 2022 року приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Бакою О.В., номер у спадковому реєстрі: 692268795, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 68762731 від 04 квітня 2022 року.

З матеріалів спадкової справи № 59/2022 вбачається, що єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 є його син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , який успадкував належну його батькові ОСОБА_5 1/6 обов`язкової частки за законом після смерті матері ОСОБА_3 , визначеної рішенням суду від 30 жовтня 2014 року у справі №183/1845/13.

Встановлено, що відповідач ОСОБА_2 після смерті батька ОСОБА_5 отримав свідоцтва про право на спадщину на 1/6 частки нерухомого майна, що належало спадкодавцю на підставі рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2014 року у справі №183/1845/13, а саме, на:

- житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (свідоцтво про право на спадщину від 16.06.2023 року за р.№ 1158);

- земельну ділянку, площею 0,15 га., кадастровий номер 1223255600:03:003:0254, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (свідоцтво про право на спадщину від 16.06.2023 року за р.№ 1159);

- земельну ділянку площею 0,9508 га, кадастровий номер 1223255600:03:003:0251, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (свідоцтво про право на спадщину від 16.06.2023 року за р.№ 1160).

В той же час, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що питання відносно земельної ділянки площею 0,9508 га., кадастровий номер 1223255600:02:063:0104, розташованої на території Губиниської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області, яка належала спадкодавцю ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ДП № 10822, виданого 29 грудня 2001 року на підставі рішення 16 сесії 23 скликання Губиниської селищної Ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області від 09 лютого 2001 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 10822, розглянуто не було.

Відповідно до Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 20 серпня 2024 року, право постійного користування земельною ділянкою площею 0,9508 га., кадастровий номер 1223255600:02:063:0104, цільове призначення: 01.03 - для ведення особистого підсобного господарства, що розташована на території Губиниської селищної ради Новомосковського Дніпропетровської області, належало ОСОБА_3 .

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1216, 1222, 1223 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неоохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

На підставі ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

На підставі ст. 1258 ЦК України, 1. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. 2. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно до вимог ст. 1268 ЦК України, 1. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. 2. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. 3. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. 5. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Вимогами статті 1269 ЦК України визначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. 2. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

На підставі статті 1270 ЦК України, 1. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно із ст. 1275 ЦК України, якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну. Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну. Положення цієї статті не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця. Якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов`язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну. Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.

Статтею 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

На підставі ст. 1225 ЦК України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах із збереженням її цільового призначення.

У відповідностідо ст.328ЦК України,1. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. 2. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

На час набуття ОСОБА_3 права постійного користування спірною земельною ділянкою був чинний Земельний кодекс України від 18 грудня 1990 року, яким було закріплено право колективної і приватної власності громадян на землю, зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (стаття 6).

Положеннями ст. 7 Земельного кодексу України 1990 року передбачалося, що громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства із земель, що перебувають у державній власності, земля також надавалася у постійне користування (без заздалегідь установленого строку), а для городництва, сінокосіння, випасання худоби, ведення селянського (фермерського) господарства - у тимчасове користування (короткострокове - до трьох років і довгострокове - від трьох до двадцяти п`яти років).

Стаття 22 Земельного кодексу України 1990 року (чинна на час видачі державного акту на право постійного користування землею серії ДП № 10822 від 29.12.2001 року) встановлювала, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Отже, Земельний кодекс України 1990 року передбачав право фізичних осіб набувати земельні ділянки у постійне користування (як окремий правовий титул) для ведення особистого підсобного господарства.

ОСОБА_3 за життя відповідно до ст.ст. 7, 22 Земельного кодексу України 1990 року набула право постійного користування земельною ділянкою площею 0,9508 га., з цільовим призначенням - для ведення особистого підсобного господарства на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ДП № 10822, виданого 29 грудня 2001 року на підставі рішення 16 сесії 23 скликання Губиниської селищної Ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області від 09 лютого 2001 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 10822.

Як встановлено вище, відповідно до Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 20 серпня 2024 року, право постійного користування земельною ділянкою площею 0,9508 га., кадастровий номер 1223255600:02:063:0104, цільове призначення: 01.03 - для ведення особистого підсобного господарства, що розташована на території Губиниської селищної ради Новомосковського Дніпропетровської області, належало ОСОБА_3 .

Разом з тим, після набрання чинності з 01.01.2002 року Земельним кодексом України від 25.10.2001 року фізичні особи були виключені із суб`єктів, які можуть мати земельні ділянки на праві постійного користування.

Так, згідно зі статтею 92 Земельного кодексу України 2001 року право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Перелік суб`єктів, які набувають право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності, який визначено частиною 2 статті 92 Земельного кодексу України 2001 року, не містить фізичних осіб щодо прав постійного користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України 2001 року у редакції, яка діяла з 01.01.2002 року до 22.09.2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте, Конституційний Суд України рішенням № 5-рп/2005 від 22.09.2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України 2001 року щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Таким чином, користувачі земельних ділянок, право яких посвідчене Державним актом на право постійного користування землею, не можуть бути позбавлені права користування і не зобов`язані переоформити його на право власності чи укласти договір оренди земельної ділянки.

На правовідносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції та статтею 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право постійного користування землею (як різновид мирного володіння майном в розумінні Конвенції та як речове право, захищене статтею 41 Конституції України), а й обмежують у можливості припинити відповідне право.

Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у постійне користування були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка дозволяла б припинити право громадянина України на постійне користування земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Відповідно до частини другої статті 407 Цивільного кодексу України та частини другої статті 102 Земельного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може передаватися у порядку спадкування.

При цьому згідно із частиною другою статті 395 Цивільного кодексу України законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Відповідно до положень ст. 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно із статтею 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України (стаття 1219 ЦК України).

Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут) (стаття 1225 ЦК України).

Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 Цивільного кодексу України, спадкоємець стає учасником правовідношення з постійного користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Такий правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17, яка конкретизована постановою Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №179/1043/16-ц.

Так, відповідно до пункту 59 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц, в якому викладено висновки щодо застосування норм права, статті 27 і 114 Земельного кодексу Української РСР від 18 грудня 1990 року, а також стаття 141 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року не передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому, право постійного користування (на підставі відповідного державного акту) земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

Отже, належне спадкодавцю ОСОБА_3 право постійного користування земельною ділянкою площею 0,9508 га., розташованої на території Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області (на даний час на території Губиниської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області), наданою для ведення особистого підсобного господарства, на підставі рішення 16 сесії 23 скликання Губиниської селищної Ради народних депутатів від 09 лютого 2001 року, як майнове право, увійшло до складу спадщини після смерті останньої та може успадковуватися на загальних підставах.

Відповідно до положень ст. 1223 Цивільного кодексу України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Враховуючи вимоги вищевикладеного чинного законодавства, позивач ОСОБА_1 ,, як спадкоємець за заповітом після смерті баби ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , має право на спадкування права постійного користування 5/6 частками земельної ділянки площею 0,9508 га., розташованої на території Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області (на даний час на території Губиниської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області), цільове призначення якої - для ведення особистого підсобного господарства, яке належало ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ДП № 10822 від 29 грудня 2001 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 10822.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» спори про визнання права власності на земельну ділянку та права на земельну частку (пай) в порядку спадкування, зокрема у випадках, якщо відсутній отриманий спадкодавцем державний акт про право власності на земельну ділянку, зареєстрований належним чином, якщо спадкодавцем не був отриманий державний акт про право власності на земельну ділянку, або в державному акті є неточності, які підлягають виправленню, розглядаються судами з урахуванням вимог закону та роз`яснень, викладених в пунктах 10, 11 ППВСУ від 30 травня 2008 року № 7, про те, що відповідно до статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, а також право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною у порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; свідоцтвом про право на спадщину (ч. 1 і ч. 2 ст. 126 ЗК України).

Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку Державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку.

Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретну земельну ділянку не виникає та відповідно до ст. 1216 ЦК України не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія п. 1 розділу Х Земельного Кодексу України «Перехідні положення».

Відповідно до Законів України «Про державний земельний кадастр» та «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» з 1 січня 2013 року державні акти на право власності на земельну ділянку не видаються. Натомість, згідно із статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», правовстановлюючим документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку, яка передана фізичним та юридичним особам шляхом безоплатної передачі із земель державної чи комунальної власності за рішеннями органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, є свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

Згідно положень Постанови Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно роз`яснень, викладених в пункті 3.1. листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду у позовному провадженні.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Зважаючи на відмову нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину, іншого шляху окрім звернення до суду за захистом порушеного права у позивача немає та відповідно ст.16 ЦК України вона обрала правильний спосіб захисту своїх порушених прав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21 січня 1999р. в справі «Гарсія Руїзпроти Іспанії», від 22 лютого 2007р. в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011р. в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010р. в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994р. в справі «ХіроБалані проти Іспанії», від 01 липня 2003р. в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008р. в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та MesropMovsesyan проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року №6-887цс17.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають задоволенню.

На підставі ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з відсутністю вини відповідачів, судові витрати покласти на позивача.

На підставі викладено та керуючись ст.ст. 76-81, 89, 141, 258-259, 263-268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Губиниської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області, треті особи Друга Самарівська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, приватний нотаріус Самарівського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Бака Оксана Василівна про визнання права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування за заповітом, - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право постійного користування 5/6 частками земельної ділянки площею 0,9508 га., кадастровий номер 1223255600:02:063:0104, з цільовим призначенням - для ведення особистого підсобного господарства, що розташована на території Губиниської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області (Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ДП № 10822, виданий 29.12.2001 року Губиниською селищною Радою народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області на підставі рішення 16 сесії 23 скликання від 09.02.2001 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 10822), в порядку спадкування за заповітом після смерті баби ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судові витрати покласти на позивача ОСОБА_1 .

Учасники справи:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ;

- відповідач: Губиниська селищна рада Самарівського району Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 04338457, місцезнаходження за адресою:Дніпропетровська область, Самарівський район, с-ще Губиниха, вул. Шевченко, буд. 16;

- відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 ;

- третя особа: Друга Самарівська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 05466105, місцезнаходження за адресою: Дніпропетровська область, м. Самар, площа Героїв, буд. 1;

- третя особа: приватний нотаріус Самарівського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Бака Оксана Василівна, місцезнаходження за адресою: АДРЕСА_5 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повне рішення суду складено 03 серпня 2026 року.

Суддя Д.І. Городецький