Рішення № 139907824, 21.09.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2026 рокусправа № 380/2345/25

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Господарського суду Львівської області про визнання протиправним і скасування наказу в частині та зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Господарського суду Львівської області (79014, м. Львів ,вул. Личаківська, 128; код ЄДРПОУ 03499974) з вимогами:

- визнати протиправним і скасувати наказ Господарського суду Львівської області від 01 січня 2025 року №05-16/2 «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям на 2025 рік» в частині встановлення ОСОБА_1 з 01.01.2025 надбавки за вислугу років державної в розмірі 30% посадового окладу (стаж державної служби на 01.01.2025 більше 29 років);

- зобов`язати Господарський суд Львівської області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 надбавки за вислугу років на державній службі з 01 січня 2025 року відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є працівником господарського суду Львівської області. Наказом №471-к від 29.08.2016 їй встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 50 відсотків посадового окладу державного службовця відповідно до Закону № 889-VIII. Втім оскаржуваним наказом встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу. Відсотковий розмір надбавки обчислений з огляду на вимоги Закону № 4059-IX, що, на думку позивача, не узгоджено зі змістом частини першої статті 52 Закону № 889-VIII. Позивач покликається на приписи частини першої статті 150 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), у якій, зокрема, визначено, що оплата праці та соціальні гарантії працівників апаратів місцевих судів регулюються нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Своєю чергою, у частині першій статті 52 Закону № 889-VIII зазначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу. Водночас 01 січня 2025 року набрав чинності Закон № 4059-IX, у якому визначено, що в 2025 році надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу, а норми Закону № 889-VIII щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить Закону № 4059-IX. Позивач доводить, що оплата праці державних службовців регулюється спеціальним Законом № 889-VIII, зміни до якого (в частині оплати праці) не вносилися, тому приписи Закону № 4059-IX, які по-іншому врегульовують порядок обчислення надбавки за вислугу років, не підлягають застосуванню як такі, що суперечать Конституції України, зокрема принципу верховенства права, установленому статтею 8 Конституції України. Конституція України не надає Закону № 4059-IX вищої юридичної сили порівняно з іншими законами, а в разі колізії між нормативно-правовими актами рівної юридичної сили перевага надається нормам спеціального закону (у спірних правовідносинах - Закону № 889-VIII). З огляду на зазначене просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 07.02.2025 позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний строк на усунення її недоліків. На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, позивачем усунуто вказані недоліки, подану виправлену позовну заяву, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним і скасувати наказ Господарського суду Львівської області від 01 січня 2025 року №05-16/3 «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям на 2025 рік» в частині встановлення ОСОБА_1 з 01.01.2025 надбавки за вислугу років державної в розмірі 30% посадового окладу (стаж державної служби на 01.01.2025 більше 29 років);

- зобов`язати Господарський суд Львівської області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 надбавки за вислугу років на державній службі з 01 січня 2025 року відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Ухвалою суду від 24.02.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за цим позовом та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання. Копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано учасникам справи, відповідачу запропоновано у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали подати суду відзив на позовну заяву, в якому вказати про визнання/заперечення позовних вимог.

06.03.2025 за вх.№19256 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Зазначив, що винятково законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Законом № 4059-IX установлено, що у 2025 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, визначених законами України. Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу. Просить відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 10.03.2025 зупинено провадження у справі №380/2345/25 до набрання чинності рішенням Верховного Суду у справі №240/7215/24.

Ухвалою суду від 27.07.2026 провадження у справі поновлено.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в порядку частини сьомої статті 262 КАС України від учасників справи не надходило. З огляду на ці обставини суд на підставі частини п`ятої статті 262 КАС України розглянув справу в порядку письмового провадження (без проведення судового засідання, за наявними матеріалами) в межах строку, визначеного статтею 258 КАС України.

Суд з`ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:

Позивач працює в господарському суді Львівської області на посаді секретаря судового засідання.

Наказом №471-к «а» від 29.08.2016 позивачці встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 50 відсотків посадового окладу державного службовця відповідно до Закону № 889-VIII.

Наказом Господарського суду Львівської області від 01 січня 2025 року № 05-16/3 «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям на 2025 рік» позивачці з 01.01.2025 року встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу.

Позивач вважає такий наказ протиправним та звернулася до суду з цим позовом.

При вирішенні спору суд керується таким.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 130 Конституції України визначає, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Згідно із частинами першою - п`ятою статті 148 Закону № 1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, зокрема, здійснює ДСА України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та ДСА України.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначають окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також загалом щодо апеляційних, місцевих судів.

Згідно із частиною першою статті 150 Закону № 1402-VIII призначення на посади державних службовців, працівників, які виконують функції з обслуговування, оплата праці та соціальні гарантії працівників апаратів місцевих, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів, апарату Верховного Суду, секретаріатів Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ДСА України, Служби судової охорони врегульовано нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Правовий статус державного службовця та коло його основних прав, гарантій і обов`язків визначено у Законі № 889-VIII (далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). У статті 1 цього Закону визначено поняття «державний службовець», яким це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 889-VIII державний службовець має право, зокрема, оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).

Держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи (частина перша статті 50 Закону № 889-VIII).

Згідно із частиною другою статті 50 Закону № 889-VIII заробітна плата державного службовця складається, зокрема, з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 6) премії (у разі встановлення).

Тож заробітна плата державного службовця має обов`язкову (сталу) складову, яка є фіксованою виплатою та, по суті, основною винагородою за виконання посадових обов`язків, а також факультативну (необов`язкову) складову, яка залежить від особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу, є винагородою за ініціативну роботу, своєчасне і якісне виконання завдань, виконання додаткового обсягу завдань.

Надбавка за вислугу років є складовою обов`язкової частини заробітної плати державного службовця та згідно із частиною першою статті 46 Закону № 889-VIII обумовлена досягненням особою певного стажу державної служби.

Розмір такої надбавки за приписами частини першої статті 52 Закону № 889-VIII визначається на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Водночас 01 січня 2025 року набрав чинності Закон № 4059-ІХ (про державний бюджет), у пункті 11 розділу «Прикінцеві положення» якого законодавець визначив, що у 2025 році оплата праці державних службовців здійснюється на основі класифікації посад, з урахуванням класифікації посад, проведеної у 2024 році, крім державних органів, зазначених у пунктах 16 та 17 цього розділу та частині сьомій статті 50 Закону України "Про державну службу".

Згідно з пунктом 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 4059-IX у 2025 році оплата праці державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з:

1) сталої заробітної плати - посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за ранг державного службовця, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, інших доплат, передбачених законами України;

2) варіативної заробітної плати - премій, компенсацій за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця та за вакантною посадою державної служби, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Грошова допомога, що виплачується державному службовцю під час надання щорічної основної відпустки, визначається у розмірі суми посадового окладу, надбавки за вислугу років та надбавки за ранг державного службовця станом на останній день місяця, що передує першому дню такої відпустки, незалежно від фактично відпрацьованого часу в місяці.

Норми Закону України "Про державну службу" щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Набрання чинності Законом № 4059-ІХ (зокрема, пунктом 13 його розділу «Прикінцеві положення») сприяло формуванню в позивача враження, що з 01 січня 2025 року питання про визначення розміру надбавки за вислугу років державним службовцям по-різному врегульовано двома окремими законами, що нібито показує наявність колізії в національному законодавстві.

У правовій доктрині розрізняють різні види конкуренції правових норм: та, що пов`язана з колізією норм у законодавстві, й та, що не пов`язана з такою колізією. Тобто категорія конкуренції різних правових норм є більш загальним поняттям.

Колізія (від лат. сollisio - зіткнення) у законодавстві - це різновид юридичних колізій, що виникають за наявності розбіжності (зокрема, суперечності) між нормами права, які закріплені в законодавстві та регулюють одній і ті самі суспільні відносини.

За наявності колізії зміст однієї норми права повністю чи частково заперечує зміст іншої, що призводить до ситуації, за якої правовідносини по-різному регулюються окремими нормами. Серед колізій у законодавстві розрізняють, зокрема, темпоральну (залежно від часу прийняття правової норми), ієрархічну (залежно від юридичної сили документа, в якому визначена відповідна норма) та змістову (між загальними і спеціальними нормами права) колізії.

Інший різновид конкуренції правових норм - та, що не пов`язана з колізією в законодавстві, - виникає тоді, коли норми права прямо не суперечать одна одній. Тобто така конкуренція правових норм має місце в ситуації, коли на врегулювання одного і того ж аспекту суспільних відносин претендують одночасно дві або більше правові норми, які за своїм змістом не суперечать одна одній, мають тісний взаємний зв`язок і залежність.

У справі, яка переглядається, пізніше прийнятим Законом № 4059-ІХ визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

До того ж у цьому Законі визначено, що норми раніше прийнятого Закону № 889-VIII про умови та порядок оплати праці державних службовців застосовуються лише в тій частині, що не суперечить цьому Закону.

З наведеного логічно випливає, що норми Закону № 889-VIII щодо оплати праці державних службовців, які суперечать Закону про державний бюджет, не застосовуються, бо їхню дію зупинено на період чинності відповідних приписів Закону № 4059-ІХ.

Таке тлумачення дозволяє зробити висновок, що у спірних правовідносинах немає колізії, а відтак немає потреби у віднайденні механізму її подолання, оскільки є пряма норма Закону № 4059-ІХ, яка зупинила дію норми Закону № 889-VIII та чітко врегульовує особливості оплати праці певних категорій державних службовців, що виключає потребу у відшукуванні іншої норми права для регулювання цих відносин.

Щодо конкуренції правових норм, яка не пов`язана з колізією у законодавстві, то варто зазначити, що вона існує, втім, вирішуючи її, знову ж таки потрібно враховувати те, що частина перша статті 52 Закону № 889-VIII з 01 січня 2025 року з огляду на пряму вказівку в пункті 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 4059-ІХ не застосовується на період чинності останнього. Тобто дія однієї конкуруючої норми фактично зупинена, а інша норма, запроваджена новішим законом, діє та регулює спірні відносини.

Тож визначення механізму обчислення надбавки за вислугу років та її граничного розміру з 01 січня 2025 року врегульоване винятково Законом № 4059-ІХ, а ситуації, за якої одні й ті ж правовідносини по-різному впорядковуються окремими нормами права, не спостерігається.

Регулювання спірних суспільних відносин є однозначним, передбачуваним і чітким, що забезпечує дотримання принципу правової визначеності в питанні нарахування та виплати державним службовцям надбавки за вислугу років.

Суд зазначає, що саме лише зменшення граничного розміру надбавки державним службовцям за вислугу років не обов`язково свідчить про звуження соціальних прав і гарантій працівника, зокрема, його права на належний рівень оплати праці. Таку дію законодавця не можна розглядати відокремлено від інших дій, які здійснені ним одночасно з метою змінити структуру оплати праці державних службовців певної категорії, а саме: підвищити посадові оклади, оскільки відповідна надбавка є лише окремою складовою грошового забезпечення державного службовця, грошовий вираз якої безпосередньо залежить від розміру його посадового окладу. Тож відповідно до обставин мало місце не зменшення розміру заробітної плати державного службовця, а перерозподіл її складових як елемент запровадження загальнонаціональної реформи.

З приводу пояснень позивача про те, що положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» щодо зупинення на 2025 рік дію частини першої статті 52 Закону України та щодо встановлення розміру надбавки за вислугу років на державній службі не відповідають нормам Конституції України суд зазначає.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Складовою принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, полягає в обов`язковому дотриманні та виконанні правових норм усіма суб`єктами. Суть цього принципу також вимагає, аби держава встановлювала зрозумілі, несуперечливі, чіткі правила та приписи, які мають неухильно виконуватися.

Відповідно до статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що до моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення про визнання нормативно-правового акта чи його окремих приписів неконституційними такі приписи зберігають чинність і є обов`язковими для всіх суб`єктів правовідносин, зокрема й для органів державної влади та їх посадових осіб.

Тож відповідно до такої фундаментальної засади, як правовладдя (верховенство права), складовою якої є принцип правової визначеності, жоден орган державної влади не звільняється від обов`язку дотримуватися закону, який зберігає чинність до його скасування або зміни в установленому конституційним порядком способі.

Велика Палата Верховного Суду також наголошувала, що законодавець формує єдину систему законодавства у сфері публічних правовідносин, в якій презюмується конституційність кожного схваленого парламентом закону до моменту спростування цієї презумпції рішенням Конституційного Суду України.

Такий висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала в постанові від 11 грудня 2025 року в справі № 990/244/23.

Крім того, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великою Палати Верховного Суду від 19 лютого 2026 року у справі 240/7215/24.

Враховуючи наведене суд зазначає, що у Господарського суду Львівської області не було підстав не застосовувати приписи пункту 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 4059-IX під час визначення позивачу розміру надбавки за вислугу років на державній службі.

Таким чином суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та до задоволення не підлягають.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

У задоволенні адміністративного позову відмовити .

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Сподарик Наталія Іванівна