Рішення № 139903693, 14.08.2026, Оболонський районний суд міста Києва

14.08.2026 Справа № 756/14349/25

УКРАЇНА

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

______________

Унікальний №756/14349/25

Провадження №2/756/1331/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 року Оболонський районний суд м. Києва, в складі:

головуючого судді Диби О.В.,

за участю секретаря Загороднюк В.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Чорного Є.О.,

представника відповідача адвоката Герасько М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Київський міський центр репродуктивної та перинатальної медицини» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення нарахованої невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

УСТАНОВИВ:

У вересні 2025 позивач звернувся до суду з позовом про стягнення нарахованої невиплаченої заробітної плати станом на квітень 2024 року та суму середнього заробітку за час затримки розрахунку з відповідача у якому вказував, що 28.10.2022 позивача було прийнято на посаду лікаря-інфекціоніста дитячого приймального відділення КНП «Київська міська дитяча клінічна інфекційна лікарня», наказом від 01.01.2024 ОСОБА_1 переведено на посаду завідуючої відділом, лікаря-інфекціоніста дитячого відділу з інфекційного контролю.

У подальшому, відповідно до наказу №67 від 26.03.2024 ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади з 31.03.2024 за ініціативою працівника, однак, всупереч вимог закону відповідач, нарахувавши заробітну плату позивачу, виплати не здійснив, визначивши суму заборгованості по заробітній платі станом на квітень 2024 року у розмірі 103 714,99 грн про, що повідомив ОСОБА_1 відповідно до встановлених законом вимог.

Таким чином, з урахуванням поданих уточнень, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість по невиплаченій заробітній платі за період з жовтня по грудень 2023 року у розмірі 73426,13 грн та суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку у розмірі 99991,08 грн.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 16.09.2025 у справі відкрито спрощене позовне провадження, призначено судове засідання.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 13.03.2026 клопотання сторони позивача було задоволено, залучено до участі у справі в якості належного відповідача - Комунальне некомерційне підприємство «Київський міський центр репродуктивної та перинатальної медицини» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Позивач разом з представником у судовому засіданні позовні вимоги, з урахуванням поданих уточнень, підтримали у повному обсязі, просили задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, просив відмовити у задоволенні позову. Звертався до суду з відзивом на позовну заяву у якому вказував, що позивачем не було надано розрахунків середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим розрахунок наведений у позовній заяві, не відповідає вимогам чинного законодавства, окрім того, зазначив, що позивачем пропущено тримісячний строк для подання позовної заяви, а тому також просив відмовити у задоволенні позовних вимог з цих підстав. Вказував, що починаючи з липня 2022 року чинне законодавство обмежувало строки звернення до суду із позовною заявою за захистом трудових прав. Оскільки позивач знав про своє звільнення, в період дії норм закону, то мав би реалізувати своє право у встановлений спосіб, чого не зробив натомість, звернувся до суду із позовною заявою майже через півтора роки після звільнення, не зазначивши можливих поважних причин пропуску такого строку.

В процесі розгляду справи стороною відповідача було зазначено, що оскільки відповідачу було передано усе майно, права та обов`язки КНП «Київська міська дитяча клінічна інфекційна лікарня» та він, після звернення позивача до суду із позовною заявою отримав інформацію про наявність спору про невиплачену заробітну плату, 31.10.2025 здійснив остаточний розрахунок з позивачем.

У відповіді на відзив на позовну заяву представник позивача вказував, що позовні вимоги доведено в повному обсязі та зазначив, що відповідно до діючих норм законодавства, спір про виплату працівникові належних сум не обмежується строком, а тому просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення учасників справи, повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Наказом КНП «Київська міська дитяча клінічна інфекційна лікарня» №190/к/тр від 28.10.2022 ОСОБА_1 з 01.11.2022 прийнято на посаду лікаря інфекціоніста дитячого приймального відділення на 1,0 ставки, на час відсутності основного працівника ОСОБА_2 , встановлено посадовий оклад 6567,05 грн, визначений за тарифним розрядом 13 та підвищення посадового окладу на 15% у зв`язку із шкідливими та важкими умовами праці і надбавку за вислугу років в розмірі 30% до посадового окладу (а.с. 171).

Відповідно до відомостей з трудової книжки позивача, 01.09.2023 ОСОБА_1 на підставі наказу від 23.08.2023 було переведено на посаду лікаря інфекціоніста дитячого відділення інфекційного небоксованого (а.с. 9-10).

В подальшому, 31.03.2024 ОСОБА_1 , на підставі наказу від 01.01.2024, переведено на посаду завідувачки відділом, лікаря-інфекціоніста дитячого відділу з інфекційного контролю.

Наказом №67/к/тр від 26.03.2024 позивача, на підставі заяви ОСОБА_1 , від 13.03.2024, звільнено з посади з 31.03.2024 за власним бажанням (а.с. 170).

Згідно з довідкою про доходи, виданою Комунальним некомерційним підприємством «Київська міська дитяча клінічна інфекційна лікарня» 16.04.2026, позивачу нараховано заробітну плату: за жовтень 2023 року - 44232,57 грн, за листопад 2023 року - 42180,99 грн, за грудень 2023 року - 15417,04 грн, а всього за вказаний період - 101830,60 грн.

Як убачається з платіжної інструкції АТ «Укрсиббанк» від 31.10.2025 №57081664729, під час розгляду справи відповідач сплатив позивачу 28404,47 грн заробітної плати, у зв`язку з чим позивач зменшила розмір позовних вимог щодо заборгованості по заробітній платі зі 103714,99 грн до 73426,13 грн.

Відповідно до розрахунку відповідача, здійсненого на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, з урахуванням нарахованої позивачу заробітної плати за січень 2024 року (26000,07 грн) та лютий 2024 року (22884,43 грн) як за останні два відпрацьовані місяці перед звільненням, середньоденна заробітна плата позивача становить 1111,01 грн.

Відповідно до наданої стороною позивача разом із позовною заявою довідки, ОСОБА_1 належить до виплати станом на березень 2024 року 103 714,99 грн, яку первісно позивач просив стягнути з відповідача.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Сторона позивача звертаючись до суду з позовом та відповіддю на відзив на позовну заяву вказувала, що відповідач при звільненні позивача з посади нарахував заробітну плату ОСОБА_1 , однак, таку виплату не здійснив, визначивши суму боргу по заробітній платі станом на квітень 2024 року у розмірі 103 714,99 грн, про що повідомив позивача відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України.

В судовому засіданні ОСОБА_1 повідомила, що підставою для її звільнення була заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі починаючи з жовтня 2023 року, а представник позивача вказував, що у травні - червні 2024 року була виявлена заборгованість, яку відповідач обіцяв сплатити, однак, таких виплат так і не здійснив.

Відомостей про те, що у період з травня по червень 2024 року позивач зверталася до сторони відповідача з вимогою виплати коштів, матеріали справи не містять.

Частиною 2 ст. 233 КЗпП України визначено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Отже, саме з квітня 2024 року позивач мав право, передбачене ч. 2 ст. 233 КЗпП України, звернутися до суду в межах тримісячного строку.

Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (ст. 116), минуло не більше одного року.

Позовну заяву подано до суду 11.09.2025, тобто зі спливом більш ніж 17 місяців після одержання позивачем повідомлення про нараховані при звільненні суми, значно за межами як тримісячного строку звернення до суду, встановленого ч. 2 ст. 233 КЗпП України, так і річного граничного строку, у межах якого пропущений з поважних причин строк міг бути поновлений судом відповідно до ст. 234 цього Кодексу. Клопотання про поновлення пропущеного строку з наведенням поважних причин його пропуску позивачем чи її представником не заявлялося.

07.07.2025 представник позивача скерував на адресу КНП «Київська міська дитяча клінічна інфекційна лікарня» адвокатський запит у якому просив повідомити про причини невиплати нарахованої заробітної плати в період із жовтня по грудень 2023 року та пропонував сплатити таку заборгованість на рахунок позивача. У вказаному адвокатському запиті міститься інформація про конкретний розмір заробітної плати за відповідні періоди.

В судовому засіданні представником відповідача було повідомлено, що реакції на вказаний запит не було, оскільки рішенням Київської міської ради від 21.03.2024 №29/7995 КНП «Київська міська дитяча клінічна інфекційна лікарня» було реорганізоване шляхом приєднання до відповідача тому, більше ніж через рік після реорганізації, і не було надано відповідь, тому що відповідальні працівники у вказаній установі вже не працювали.

В процесі розгляду справи суд сприяв учасникам процесу в можливості врегулювати спір мирним шляхом однак, сторони не змогли узгодити розмір спірної заборгованості. Сторона позивача наполягала на заявлених нею позовних вимогах, а сторона відповідача вказувала на те, що після виявлення наявної спірної заборгованості, така заборгованість була повністю сплачена на рахунок позивача.

З урахуванням наведених обставин суд приходить до висновку про те, що між позивачем та відповідачем існував спір щодо розміру заробітної плати позивача як на момент її звільнення, так і на момент розгляду справи.

При зверненні до суду із позовною заявою сторона позивача обґрунтовувала розмір заявлених позовних вимог «скрін - шотами» відомостей про наявну заборгованість по заробітній платі.

Суд звертає увагу на те, що вказані докази не містять реквізитів особи, якою такі докази були створені та не містять відомостей про те, коли така інформація була отримана позивачем та як.

Учасники справи в процесі її розгляду стверджували, що наявні у матеріалах справи докази як ті, що були надані ними на підтвердження зазначених обставин так і ті, які були надані на виконання вимог суду, в повній мірі надають змогу установити розмір заборгованості, а інших доказів і клопотань про їх витребування до суду не надходило.

За таких обставин вважати, що наданий доказ містить достовірну інформацію підстав немає.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12.03.2018 у справі №541/1994/16-ц, за якою, позивач звертаючись до суду з вимогою про стягнення заборгованості із заробітної плати, зобов`язаний довести належними та допустимими доказами як факт наявності такої заборгованості, так і її розмір; недоведеність цих обставин є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Також слід відмітити, що ні сторона позивача ні сторона відповідача не надавала суду банківських документів про отримання чи перерахування належних до виплати сум (окрім квитанції від 31.10.2025) хоча відповідні суми сплачувалися в безготівковому порядку.

Суд звертає увагу на те, що саме сторона відповідача повідомила суд про здійснення із позивачем відповідного розрахунку в судовому засіданні, яке мало місце 13.11.2025, хоча сторона позивача достеменно знала про вказаний платіж та не заперечувала факту його отримання.

В процесі розгляду справи сторона відповідача зазначала, що заборгованість по заробітній платі позивачу була виплачена, а щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то такі вимоги задоволенню не підлягають у зв`язку із пропуском строку звернення до суду із позовною заявою.

Відповідно до ч.1 ст. 233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент звільнення позивача) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Доводи представника позивача про те, що спір про виплату належних працівникові сум не обмежується будь-яким строком, судом до уваги не беруться, оскільки ґрунтуються на нормі закону у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (19.07.2022).

Суд звертає увагу на те, що право на звернення до суду позивач набув з дня звільнення (квітень 2024 року), а реалізував його лише у вересні 2025 року тобто, навіть на момент звернення позивача до суду із позовною заявою, діяла редакція ч.1 ст. 233 КЗпП України з урахуванням змін, внесених Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».

Частиною 2 ст. 233 КЗпП України визначено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Як убачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення нарахованої але невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку 11.09.2025.

Представник позивача у своїх запереченнях на клопотання сторони відповідача про застосування наслідків пропуску тримісячного строку на звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати вказував, що норма закону яка обмежувала працівника тримісячним строком на звернення до суду з позовом була визнана неконституційною, а ОСОБА_1 не була ознайомлена з наказом про звільнення.

Слід відмітити, що копія наданої позивачем трудової книжки містить запис №19 від 31.03.2024 про звільнення позивача із займаної посади, а запис №20 від 06.06.2024 вказує про прийняття позивача на роботу в ТОВ «Амеда - Голд».

Тобто, вказані обставини свідчать про те, що з червня 2024 року позивач мала в розпорядженні свою трудову книжку та була обізнана з підставою її видачі. Відомостей про те, що позивач не був обізнаний із розміром усіх сум до виплати в день звільнення - матеріали справи не містять оскільки, як вже було зазначено, позивач не надав доказів свого звернення із заявою про надання відомостей щодо заробітної плати одразу після звільнення і, відповідно, відмови у наданні таких відомостей .

Окрім того, сам зміст позовної заяви свідчить про те, що відповідач при звільненні позивача дотримався вимог ст. 116 КЗпП України і повідомив останнього про належні до виплати суми.

Суд зауважує, що рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Ухвалюючи таке рішення Конституційний Суд України вказував, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту. Отже, установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Таким чином, Конституційним Судом України було визнано неконституційною ч. 1 ст. 233 КЗпП України в частині встановлення строку на звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору, враховуючи те, що така норма обмежує працівника, який перебуває у трудових відносинах з роботодавцем на відміну від звільненого.

Норма яка встановлює строк на звернення до суду із позовною заявою про стягнення всіх сум, що належать працівникові при звільненні, закріплена у ч. 2 ст. 233 КЗпП України, яка регулює вказані правовідносини, які склались у сторін по справі та є чинною.

Отже, судом встановлено, що позивач пропустив строк на звернення до суду із позовом.

Слід повторно відмітити, що позивач звернувся до суду із позовною заявою майже через 17 місяців після свого звільнення і, як на час виникнення спірних правовідносин, так і на момент звернення із позовною заявою Конституційним Судом України зазначеного вище рішення ухвалено не було.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 99991,08 грн суд зазначає, що відповідно до ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця виплатити такий середній заробіток настає за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум; при наявності такого спору відповідне відшкодування підлягає сплаті лише в разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Оскільки судом встановлено пропуск позивачем строку звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості по заробітній платі і, як наслідок, відсутність підстав для її стягнення, спір не може вважатися вирішеним на користь позивача, а тому позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні також не підлягає задоволенню.

Аналогічний правовий підхід до обчислення строку звернення до суду з вимогами, пов`язаними з невиплатою належних звільненому працівникові сум, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 (провадження №14-47цс21) та від 12.11.2025 у справі №306/2708/23 (провадження №14-84цс25), а також у Рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 у справі №1-5/2012, яким надано офіційне тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст. 116, 117 цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що позивачем пропущено тримісячний строк на звернення до суду з позовом, а тому у задоволенні позовних вимог про стягнення нарахованої невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 81, 141, 263-265, 279, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Комунального некомерційного підприємства «Київський міський центр репродуктивної та перинатальної медицини» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (код ЄДРПОУ 02124976, місцезнаходження: м. Київ, просп. Володимира Івасюка, буд. 16) про стягнення нарахованої невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.

Повний текст рішення складено 14.08.2026.

Суддя: Олексій ДИБА