Рішення № 139900338, 14.09.2026, Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

______________________

Справа № 947/11178/26

Провадження № 2/947/3211/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2026 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Петренка В.С.

за участю секретаря Торгонської В.М.,

представника позивача Бориченко К.В.,

представника відповідача Лазаренко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення розрахунку при звільненні та середнього заробітку за час затримки проведення такого розрахунку, зобов`язання працевлаштувати на вакантну посаду,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Бориченко Катерину Валеріївну звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення розрахунку при звільненні та середнього заробітку за час затримки проведення такого розрахунку, зобов`язання працевлаштувати на вакантну посаду, а саме просить визнати бездіяльність Акціонерного товариства «Українська залізниця» щодо працевлаштування ОСОБА_1 протиправною та зобов`язати Акціонерне товариство «Українська залізниця» працевлаштувати ОСОБА_1 з урахуванням її кваліфікації та досвіду роботи на вакантну посаду у цьому ж або іншому підприємстві (в установі, організації) у тому числі їх філіях та представництвах; стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь позивачки 198935,04 грн., як середню заробітну плату за період її працевлаштування, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору з 09.12.2025 року по 09.03.2026 року; стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь позивачки 29000,00 грн. одноразову допомогу на оздоровлення у зв`язку з реалізацією нею права на відпустку за 2023-2024 роки; стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь позивачки 211368,48 грн. в якості середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.12.2025 року по 13.03.2026 року.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що 05 грудня 2023 року ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Українська залізниця», укладено строковий трудовий договір №84-2023 про роботу позивачки з 06 грудня 2023 року по 06 грудня 2024 року на посаді заступника директора філії з фінансово-економічних питань філії «Оператор припортових станцій АТ «Укрзалізниця» (п.п. 1.1., 1.3., 7.1.).

Додатковою угодою № 1 до трудового договору від 05.12.2023 №84-2023 від 06 грудня 2024 року, серед іншого змінено строк дії трудового договору з позивачкою до 08 грудня 2025 року (п. 1.).

3 03 червня 2024 року по 16 червня 2024 року позивачці надано щорічну основну відпустку тривалістю 14 календарних днів. Допомога на оздоровлення не виплачувалась.

3 01 жовтня 2025 року позивачці надана відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами тривалістю 126 календарних днів відповідно до ст. 17 Закону України «Про відпустки» (до 03 лютого 2026 року).

ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачка народила дитину ОСОБА_2 , відомості про батька дитини до актового запису у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян внесені зі слів матері.

Позивачка зазначає, що через ускладнені пологи тимчасову непрацездатність позивачки продовжено ще на 14 днів (до 17 лютого 2026 року).

Листом АТ «Укрзалізниця» від 01 грудня 2025 року № Ц-5-1.5-21/1878-25 позивачку поінформовано, що строк дії укладеного з нею трудового договору закінчується 08 грудня 2025 року і його не буде продовжено та запропоновано подальше працевлаштування на вакантні посади, які відповідають освітньо кваліфікаційному рівню та попередньому досвіду роботи ОСОБА_1 , які вона не могла зайняти з огляду на свою непрацездатність (стан здоров`я та догляд за новонародженою дитиною), про що відповідачу було відомо.

Наказом № 452-ф/ос від 03 грудня 2025 року позивачку з 08 грудня 2025 року звільнено з займаної посади у зв`язку із закінченням строку трудового договору. укладеного на визначений строк на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Позивачка вказує, що з нею проведено розрахунок при звільненні, до якого не увійшла одноразова допомога на оздоровлення за період 2023-2024 рр.

Напередодні відновлення працездатності позивачка 04 лютого 2026 року звернулась до відповідача з заявою, у якій, серед іншого, просила забезпечити з 18 лютого 2026 року її працевлаштування у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 184 КЗпП України, виплатити середній заробіток за період з 08 грудня 2025 року по дату працевлаштування (але не більше як по 08 березня 2026 року) у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 184 КЗпП України, виплатити одноразову допомогу на оздоровлення, право на яку гарантоване п. 4.16 Колективного договору на 2011-2015 роки (пролонгованого до 31.12.2026 року), за 2023, 2024 роки.

У відповіді на звернення ОСОБА_1 , яка надійшла на її поштову електронну адресу йдеться, що оскільки позивачка «відмовилась» від пропозицій підходящої їй роботи проігнорувавши лист від 01 грудня 2025 року № Ц-5-1.5-21/1878-25 остання права на отримання компенсацій, передбачених ст. 184 КЗпП України не має. Жодних інших заходів щодо працевлаштування позивачки з того часу відповідачем також не вживалось.

ОСОБА_1 зазначає, що ситуація, яка склалася, порушує її права, за захистом яких вона звернулася до суду.

Позивачка зауважує, що в період з 03 червня 2024 року по 16 червня 2024 року перебувала у щорічній основній відпустці за 2023-2024 рр. тривалістю 14 календарних днів.

Так, за приписами п. 4.16. колективного договору між адміністрацією та дорожнім комітетом профспілки Одеської залізної дороги на 2011-2015 роки (продовженого до 31 грудня 2026 року на підставі постанови керівництва філії «Оператор припортових станцій» АТ «Укрзалізниця» та профспілкового комітету первинної профспілкової організації філії «Оператор припортових станцій» АТ «Укрзалізниця» від 24 грудня 2025 року № ЦПС-31/2, ЦПСП-93), дію якого рішенням керівництва та профспілкового комітету філії «Оператор припортових станцій» АТ «Українська залізниця» № 1 від 16 листопада 2023 року поширено на працівників філії, працівники дороги за письмовою заявою мають право на отримання протягом року одноразову допомогу на оздоровлення, як правило при реалізації права на відпустку у розмірі не менше 50% тарифної ставки чи посадового окладу.

Таким чином, встановлення у колективному договорі відповідача додаткових гарантій для його працівників щодо отримання одноразової допомоги на оздоровлення є локальною нормою права, обов`язковою для виконання, зокрема роботодавцем в частині проведення відповідних виплат.

Проте, при реалізації права на відпустку у 2024 році одноразова допомога на оздоровлення позивачці не виплачувались, а тому мала б увійти до розрахунку при звільненні.

Позивачка вказує, що відповідач заперечує право ОСОБА_1 на отримання спірної допомоги, посилаючись на рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року (протокол № Ц-54/31 Ком.т.), яким на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 року №№ 64/2022 (зі змінами та доповненнями) додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено.

Також зазначає, що у відповідача не було жодних підстав не виплачувати їй у 2024 році одноразову допомогу на оздоровлення у зв`язку з реалізацією нею права на відпустку за 2023-2024 рр. у розмірі 50% посадового окладу.

Згідно п. 3.1.1. трудового договору між сторонами у справі від 05 грудня 2024 року, у редакції чинній станом на дату реалізації ОСОБА_1 права на відпустку у червні 2024 року, розмір посадового окладу позивачки визначений на рівні 58 000 грн. А тому відповідачем як при реалізації права на відпустку, так і при звільненні не виплачено ОСОБА_1 одноразову допомогу на оздоровлення за 2023-2024 pp. y розмірі 29 000 грн.

Крім того, позивачка вказує, що станом на дату звернення до суду середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні позивачки становить: 3108,36 грн. * 68 р.д. = 211 368,48 грн.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Київського районного суду м. Одеси Петренку В.С.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 07.04.2026 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 адвоката Бориченко Катерини Валеріївни щодо звільнення позивача від сплати судового збору було задоволено частково.Відстрочено сплату судового збору у розмірі 2755,90 грн. до ухвалення судового рішення у справі. В іншій частині клопотання було відмовлено.Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення розрахунку при звільненні та середнього заробітку за час затримки проведення такого розрахунку, зобов`язання працевлаштувати на вакантну посаду.Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні.

28.04.2026 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначено, що позовна вимога позивача про виплату їй матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік у розмірі 29000,00 грн. задоволенню не підлягає, оскільки у 2024 році позивачка не подавала заяву на виплату одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення у зв`язку із виходом у щорічну основну відпустку, а отже в силу п.4.16 Колективного договору вона не набула права на отримання такої допомоги, тож у АТ «Укрзалізниця» не виникло обов`язку проводити таку виплату, а ні під час надання їй відпусток у 2024 році, а ні під час її звільнення. Крім того, у 2024 році, закрема ще з 2022 року, в АТ «Укрзалізниця» були зупинені положення колективних договорів, які передбачають виплату матеріальної допомоги на оздоровлення, відповідно до ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Також вказує, що в АТ «Укрзалізниця» жодного документу який би підтвердив, що позивачка є жінкою яка має дитину до трьох років чи одинокою матір`ю не було, підстав видавати наказ про збереження за останньою середнього заробітку на період її працевлаштування не було. Тобто, відповідач діяв добросовісно, жодним чином не порушуючи права позивачки. При цьому, АТ «Укрзалізниця» на виконання вимог ст.184 КЗпП України, здійснило заходи для працевлаштування позивачки на наявні вакантні посади, проте позивачка не виявила жодної зацікавленості з працевлаштування, не повідомила про те, що вона зацікавлена в працевлаштуванні та має право на гарантії встановлені ч.3 ст.184 КЗпП України. Крім того, зважаючи на те, що відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення на користь позивачки матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік, з підстав викладених у відзиві, то немає і жодної правової підстави для задоволення похідної вимоги про стягнення на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. У задоволенні позову просить відмовити у повному обсязі.

04.05.2026 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій не погоджуючись з доводами, викладеними у відзиві, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

14.05.2026 року від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь позивача на відзив, в яких просить позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення в повному обсязі, вказує, що твердження ОСОБА_1 про те, що вона, начебто подавала роботодавцю заяву на виплату їй матеріальної допомоги на оздоровлення у 2024 році не підтверджені з її боку жодним доказом. АТ «Укрзалізниця» до відзиву на позовну заяву надало суду копію трьох заяв ОСОБА_1 на ім`я голови правління АТ «Укрзалізниця» про надання їй відпусток у 2024 році: одну заяву від 09.05.2024 та дві заяви від 23.08.2024. В жодній з цих заяв не зазначено, що позивачка просить надати їй відпустку з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення.

Вказує, що на підставі зазначених заяв були видані накази про надання ОСОБА_1 щорічної відпустки в наступні періоди: з 03.06.2024 по 16.06.2024 на 14 календарних днів відповідно до наказу № 76 від 17.05.2024, на підставі заяви ОСОБА_1 від 09.05.2024; з 16.09.2024 по 17.09.2024 на 2 календарних дні відповідно до наказу № 37/тр від 06.09.2024, на підставі заяви ОСОБА_1 від 23.08.2024; з 18.09.2024 по 27.09.2024 на 10 календарних днів відповідно до наказу № 195 від 06.09.2024, на підставі заяви ОСОБА_1 від 23.08.2024.

При цьому, в зазначених наказах в графі «Надання матеріальної допомоги на оздоровлення» зазначено «Ні».

Таким чином, як зазначає представник відповідача у запереченнях, АТ «Укрзалізниця» надало суду докази на підтвердження того з якими саме заявами ОСОБА_1 зверталася до роботодавця у 2024 році з приводу надання їй щорічних відпусток. В свою чергу, позивачка не надала суду жодного доказу на підтвердження того, що з її боку заяви про виплату їй матеріальної допомоги у 2024 році були подані роботодавцю.

Вказує, що посада яку обіймала ОСОБА_1 заступник директора філії з фінансово-економічних питань Філії «Оператор припортових станцій» АТ «Укрзалізниця» відноситься до Номенклатури посад голови правління, тому усі заяви подаються на ім`я голови правління, про що зазначено в заявах позивачки. Після накладення резолюції головою правління, заява про надання відпустки та виплату матеріальної допомоги передається до Департаменту розвитку персоналу та кадрової політики АТ «Укрзалізниця», який опрацьовує зазначені документи, готує проєкт наказу (проекти всіх наказів про прийняття, переведення, звільнення працівника як то і накази про надання щорічної відпустки), передає їх на підпис уповноваженій особі та в подальшому такі накази зберігаються в Департаменті розвитку персоналу та кадрової політики АТ «Укрзалізниця».

Тож, на ім`я голови правління, разом із заявою про надання щорічної відпустки, мала бути подана і заява про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення, яка після накладення резолюції головою правління передається до Департаменту розвитку персоналу та кадрової політики який опрацьовує документи та готує проект наказу про надання відпустки, оскільки в наказ про надання відпустки, як зазначено вище, включається графа про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення.

Разом із цим, ОСОБА_1 на ім`я голови правління АТ «Укрзалізниця» подала лише заяву про надання щорічної відпустки без прохання виплатити їй матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 рік. Тож така заява до Департаменту розвитку персоналу та кадрової політики, який опрацьовує документи та готує проєкт наказу про надання відпустки, не надходила.

Крім цього, у відповіді на відзив позивачка не зазначила коли саме вона подавала заяву про виплату їй матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік, оскільки від цього залежить і підстави для зупинення такої виплати у 2024 році.

Представник відповідача зазначає, що в першій половині 2024 року, до 01.07.2024, рішення про зупинення окремих положень колективних договорів в частині виплати матеріальної допомоги на оздоровлення під час виходу у щорічну відпустку було прийнято правлінням АТ «Укрзалізниця» 14.03.2022 (протокол засідання правління № Ц-54/31 Ком.т. від 14.03.2022), а з 01.07.2024 рішення про зупинення вказаних норм прийнято правлінням АТ «Укрзалізниця» 27.06.2024 (протокол засідання правління № Ц-82/39 Ком.т.). До того ж, воля роботодавця на зупинення положень колективних договорів, які передбачають виплату матеріальної допомоги на оздоровлення прямо випливає і зі змісту листа № ЦЦУП-10/195 від 25.03.2022.

Про це докладно викладено у відзиві на позовну заяву.

Таким чином, зупинення окремих положень колективних договорів, в частині виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, у 2024 році було врегульовано двома рішеннями правління, які розповсюджувалися на два періоди: до та після 01.07.2024.

Вказує, що в матеріалах справи відсутні докази, коли ж саме ОСОБА_1 зверталася з заявою про надання їй матеріальної допомоги у 2024 році до або після 01.07.2024.

Посилання сторони Позивачки на те, що рішення правління AT «Укрзалізниця», оформлене протоколом № Ц-54/31 Ком.т. від 14.03.2022, було прийнято до набрання чинності нормою статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» і така норма в силу статті 58 Конституції України не має зворотної дій в часі, не спростовує правомірність застосування норми статті 11 до правовідносин, що виникають після набрання нею чинності.

У цій справі правовідносини, в яких позивачка, за її твердженнями, набула право на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення у червні 2024 року, могли виникнути в момент надання їй щорічної відпустки у першій половині 2024 року 03.06.2024 (до 01.07.2024), тобто після набрання нормою чинності. Разом із цим, виплата матеріальної допомоги у зв`язку з наданням щорічної відпустки у першій половині 2024 року була зупинена в силу норми статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», на підставі рішення правління АТ «Укрзалізниця», оформленого протоколом № Ц-54/31 Ком.т. від 14.03.2022 (яка діяла до 01.07.2024) та відповідно до листа № ЦЦУП-10/195 від 25.03.2022. В другий половині 2024 року виплата матеріальної допомоги була зупинена відповідно до норми статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024, оформлене протоколом засідання правління № Ц-82/39 Ком.т., та згідно листа № ЦЦУП-10/195 від 25.03.2022.

Посилання представника позивачки на те, що рішення правління АТ «Укрзалізниця», оформлене протоколом № Ц-54/31 Ком.т. від 14.03.2022, скасоване рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу від 23.02.2024 у справі № 211/7338/23 (залишене без змін постановою Верховного Суду від 05.02.2025), не відповідає предмету судового розгляду у цій справі,

Разом із цим, ОСОБА_1 до Департаменту розвитку персоналу та кадрової політики, який має займатися питанням працевлаштування та має підготувати проєкт наказу про виплату середнього заробітку на період працевлаштування, не подала жодного документу на підтвердження того, що вона є жінкою, яка має дитину до трьох років або одинокою матір`ю.

Крім того, зазначає, що відповідач вважає непропорційним, не розумним та несправедливим по відношенню до роботодавця розмір суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, яку позивачка просить стягнути на свою користь як компенсацію майнових втрат у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, ця сума, в разі поновного задоволення позову, буде фінансовим тягарем для АТ «Укрзалізниця» враховуючи, що в країні триває воєнний стан, враховуючи фінансовий стан підприємства, прямі збитки інфраструктури товариства від руйнувань внаслідок військової агресії Росії проти України, а також враховуючи необхідність кожного дня забезпечувати життєдіяльність стратегічно важливого для держави підприємства, виплачувати заробітну плату своїм працівникам, які забезпечують безперебійний перевізний процес та разом із цим підтримувати працівників, які постраждали від війни в Україні.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 10.06.2026 року клопотання представника позивача про витребування доказів по цивільній справі №947/11178/26 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення розрахунку при звільненні та середнього заробітку за час затримки проведення такого розрахунку, зобов`язання працевлаштувати на вакантну посаду було задоволено.Витребувано у Акціонерного товариства «Українська залізниця»: перелік вакантних посад АТ «Укрзалізниця», які відповідають кваліфікації та досвіду роботи ОСОБА_1 , включаючи вакантні посади в усіх його філіях станом на дату підготовки інформації; копію штатного розпису філії «Оператор припортових станцій» АТ «Укрзалізниця»; інформацію про вакантність посади заступника директора філії з фінансово-економічних питань філії «Оператор припортових станцій» АТ «Укрзалізниця» станом на 17.02.2026 року та станом на дату підготовки відповідної інформації.

У судовому засіданні 14.09.2026 року представник позивача позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити у повному обсязі.

У судовому засіданні 14.09.2026 року представник відповідача просив позовні вимоги залишити без задоволення.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом у судовому засіданні,05.12.2023 року між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Українська залізниця» було укладено строковий трудовий договір №84-2023.

Згідно п.п.1.1 Трудового договору №84/2023, цей договір є таким, що укладається на визначений строк, встановлений за погодженням сторін в інтересах працівника та за його заявою до 06.12.2024 року.

Згідно п.п.1.3 Договору, працівник приймається на посаду заступника директора філії з фінансово-економічних питань філії «Оператор припортових станцій» АТ «Укрзалізниця».

Згідно п.п.7.1 Договору, цей договір діє з 06.12.2023 року до 06.12.2024 року включно.

Додатковою угодою № 1 до трудового договору від 05.12.2023 №84-2023 від 06.12.2024 року, серед іншого змінено строк дії трудового договору з позивачкою до 08 грудня 2025 року (п. 1.) (а.с.21).

Згідно заяви ОСОБА_1 від 01.10.2025 року на ім`я голови правління АТ «Укрзалізниця», остання просила надати їй відпустку у зв`язку із вагітністю та пологами з 01.10.2025 року до 03.02.2026 року на 126 календарних днів, згідно ст.17 Закону України «Про відпустки».

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , наказом (розпорядженням) №452/ф/ос від 03.12.2025 року було звільнено з 08.12.2025 року з посади заступника директора з фінансово-економічних питань філії «Оператор припортових станцій» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на підставі п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку трудового договору, укладеного на визначений строк.

Звільнення позивачки з посади відбулося у період тимчасової непрацездатності та перебування у відпустці по вагітності та пологам, яка розпочалася з 01.10.2025 року.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_2 .

Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження №00054728924 від 12.11.2025 року відомості про батька дитини записані відповідно до ч.1 ст.135 СК України.

ОСОБА_1 бюула тимчасово непрацездатна до 17.02.2026 року. що підтверджується листом непрацездатності №18956063-2036342528-1 від 04.02.2026 року.

Згідно заяви ОСОБА_1 від 04.02.2026 року на ім`я АТ «Українська залізниця» філії «Оператор припортових станцій», остання просила вжити заходів щодо організації виплати їй - ОСОБА_1 допомоги по вагітності та пологам на підставі листка непрацездатності № 18956063-2036342528-1 від 04 лютого 2026 року; надати інформацію про вжиття заходів щодо організації виплати їй - ОСОБА_1 допомоги по вагітності та пологам на підставі листка непрацездатності № 18956063-2036342528-1 від 04 лютого 2026 року; забезпечити з 18 лютого 2026 року її - ОСОБА_1 працевлаштування у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 184 КЗпП України; виплатити їй - ОСОБА_1 середній заробіток за період з 08 грудня 2025 року по дату працевлаштування (але не більше як по 08 березня 2026 року) у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 184 КЗпП України; виплатити їй - ОСОБА_1 до 01 березня 2026 року одноразову допомогу на оздоровлення, право на яку гарантоване п. 4.16 Колективного договору на 2011-2015 роки (пролонгованого до 31.12.2026 року), за 2023, 2024 роки; надати оновлене повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні після проведення зазначених виплат.

Згідно листа Акціонерного товариства «Українська залізниця» повідомило ОСОБА_1 , що 08.12.2025 року відповідно до поданої заяви закінчується строк дії трудового договору від 05.12.2023 року №84-2023, повідомило, що останню буде звільнено згідно п.2 ст.36 КЗпП, у зв`язку із закінченням строку трудового договору. Разом із тим, запропоновано для працевлаштування вакантні посади, які зазначені у додатку та які відповідають освітньо-кваліфікаційному рівню та попередньому досвіду роботи ОСОБА_1 .

Згідно Наказу (Розпорядження) №452-ф/ос ві 03.12.2025 року, ОСОБА_1 08.12.2025 року було звільнено з посади заступника директора філії з фінансово-економічних питань, у зв`язку із закінченням строку трудового договору, укладеного на визначений строк.

Судом встановлено, що відповідно до заяви ОСОБА_1 від 09.05.2024 року, остання просила надати частину щорічної відпустки з 03.06.2024 року на 14 календарних дні; відповідно до заяви від 23.08.2024 року просила надати відпустку без збереження заробітної плати з 16.09.2024 року по 17.09.2024 року; та відповідно до заяви від 23.08.2024 року просила надати частину щорічної відпустки на 10 календарних дні з 18.09.2024 року.

Відповідно до наказів, ОСОБА_1 було надано щорічні відпустки в наступні періоди: з 03.06.2024 по 16.06.2024 на 14 календарних днів відповідно до наказу № 76 від 17.05.2024, на підставі заяви ОСОБА_1 від 09.05.2024; з 16.09.2024 по 17.09.2024 на 2 календарних дні відповідно до наказу № 37/тр від 06.09.2024, на підставі заяви ОСОБА_1 від 23.08.2024; з 18.09.2024 по 27.09.2024 на 10 календарних днів відповідно до наказу № 195 від 06.09.2024, на підставі заяви ОСОБА_1 від 23.08.2024.

Згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У ст. 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Підставою для укладення строкового трудового договору на вимогу працівника є його заява про прийняття на роботу, в якій вказуються обставини або причини, що спонукають працівника найматися на роботу за строковим трудовим договором, а також строк, протягом якого він працює.

При укладенні трудового договору на визначений строк встановлюється погодження сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події.

Строк, на який працівник наймається на роботу, обов`язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу.

За обставинами цієї справи між позивачкою та відповідачем укладено строковий трудовий договір, строк якого з урахуванням його пролонгації у 2024 року погоджений до 08 грудня 2025 року.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору визначене закінчення строку трудового договору, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Саме за цією підставою припинений трудовий договір № 84-2023, укладений між сторонами у справі 05 грудня 2023 року.

Статтею 5-1 КЗпП України передбачено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи роботодавця не допускасться, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Тобто звільнення жінок, зазначених у ч. 3 ст. 184 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку трудового договору має свої особливості.

Таке звільнення можливе, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, проте з обов`язковим працевлаштуванням жінки на цьому ж або іншому підприємстві відповідно до її фаху. Розрив у часі між звільненням і працевлаштуванням у цьому випадку не допускається. На період працевлаштування, але не більше трьох місяців з дати припинення трудового договору, за жінкою зберігається її середня заробітна плата.

Тобто звільнення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, зокрема, жінок з малолітніми дітьми (у віці до трьох років), у т.ч. тих, які мають статус одинокої матері, провадиться з обов`язковим працевлаштуванням. Не може бути визнано, що роботодавець виконав цей обов`язок по працевлаштуванню, якщо звільненій працівниці не була надана на тому ж або іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров`я).

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 21-303а13, у постанові Великої Палати Верховного Суду № 759/19440/15 від 16 травня 2018 року, постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року по справі № 640/11441/17.

З цього приводу позивачка зауважує, що станом на дату її звільнення вона стала матір`ю дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідачу було достеменно відомо, що позивачка перебуває у стані вагітності та очікує народження дитини, оскільки остання з 01 жовтня 2025 року перебувала у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами. Тривалість такої відпустки становить відповідно до ст. 17 Закону України «Про відпустки»: 1) до пологів 70 календарних днів; 2) після пологів 56 календарних днів (70 календарних днів у разі ..... ускладнення пологів), починаючи з дня пологів.

Крім того, згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження № 00054728924 від 12 листопада 2025 року відомості про батька дитини позивачки записані відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України.

Частиною 1 ст. 135 СК України передбачено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі ресстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 18-1 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» жінка, яка не перебуває у шлюбі, якщо у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька або запис про батька проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері дитини, є одинокою матір`ю.

Позивачка зауважує, що не дивлячись на те, що у ситуації, що склалася, гарантії, передбачені законодавством при звільненні за закінченням строку трудового договору не сумуються при наявності у жінки з сімейними обов`язками різних підстав для їх отримання, тим не менше вона станом на дату звільнення з займаної посади була одинокою матір`ю дитини у віці до трьох років, а тому відповідач реалізуючи свої правомочності щодо добору кадрів міг її звільнити виключно з наступним працевлаштуванням.

Так, ст. 43 Конституції України гарантовано кожному право на працю. Зміст права на працю полягає у можливості кожної особи заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43 Конституції України). Це право забезпечується обов`язком держави створювати громадянам умови для повного його здійснення, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовувати програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Реалізація права громадянина на працю здійснюється, зокрема, шляхом укладення ним трудового договору і виконання кола обов`язків за своєю спеціальністю, кваліфікацією або посадою, яка передбачається структурою штатним розписом підприємства, установи чи організації, про що наголосив у своєму рішенні від 7 липня 2004 року № 14-рп/2004 Конституційний Суд України.

Тобто право на працю та його реалізація пов`язане зі станом працездатності особи.

Відповідно до п. 16 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення» працездатні особи - особи віком від 16 років, які проживають на території України і за станом здоров`я здатні до активної трудової діяльності.

Одним із випадків, який зумовлює нездатність особи працювати є її тимчасова непрацездатність, яка може бути зумовлена, зокрема вагітністю та пологами (ст.ст. 1, 12, 13 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»).

Тимчасова непрацездатність це стан людини, що передбачає нездатність працювати, має тимчасовий зворотний характер під впливом лікування та реабілітаційних заходів, триває до відновлення працездатності або встановлення групи інвалідності, а в разі інших причин до закінчення причин відсторонення від роботи.

Судом встановлено, що стан непрацездатності ОСОБА_1 , був зумовлений вагітністю та пологами, та свідчив про неможливість її працевлаштування АТ «Укрзалізниця» до 17 лютого 2026 року,

Судом також встановлено, що згідно листа Акціонерне товариство «Українська залізниця» повідомило ОСОБА_1 , що 08.12.2025 року відповідно до поданої заяви закінчується строк дії трудового договору від 05.12.2023 року №84-2023, повідомило, що останню буде звільнено згідно п.2 ст.36 КЗпП, у зв`язку із закінченням строку трудового договору.

Разом із тим, Акціонерним товариством «Українська залізниця» позивачу було запропоновано для працевлаштування вакантні посади, які зазначені у додатку та які відповідають освітньо-кваліфікаційному рівню та попередньому досвіду роботи ОСОБА_1 .

Таким чином, АТ «Укрзалізниця» на виконання вимог ст.184 КЗпП України, здійснило заходи для працевлаштування позивачки на наявні вакантні посади.

Проте відповідач зазначає, що ОСОБА_1 не надала відповіді, не виявила жодної зацікавленості з працевлаштування, не повідомила про те, що вона зацікавлена в працевлаштуванні.

При цьому, суд зазначає, що позивачка не надавала відмови на запропоновані Акціонерним товариством «Українська залізниця» вакантні посади та законодавством не визначено строку для надання відповіді, приймаючи до уваги те, що остання у той момент не могла їх прийняти з огляду на свою непрацездатність

Виходячи зі змісту ч. 3 ст. 184 КЗпП України обов`язок роботодавця працевлаштувати жінку з сімейними обов`язками, яку звільнено у зв`язку з закінченням строкового трудового договору, не вичерпується однією пропозицією зайняти посади, які відповідають кваліфікації працівниці, та які були вакантні станом на дату такої пропозиції. У ч. 3 ст. 184 КЗпП України йдеться, що відповідний обов`язок є тривалим у часі та завершується фактом працевлаштування такої жінки.

Також позивачка звертає увагу, що не дивлячись на те, що вона не могла укласти трудовий договір будучи непрацездатною, зокрема й з огляду на ускладнені пологи, до 17 лютого 2026 року, тим не менше у листі від 01 грудня 2025 року їй було запропоновано зайняти не всі вакантні посади в АТ «Українська залізниця».

Так, згідно наданого переліку ОСОБА_3 запропоновані вакантні посади в регіональній філії «Одеська залізниця», філії ВК, філії ЦБМЕС, філії Паском, філії ПОЦ. При цьому, запропонований перелік вакантних посад не бун вичерпним, оскільки позивачці не було запропоновано зайняти посади в інших регіональних філіях АТ «Укрзалізниця».

Позивачка зазначає, що намагалася отримати інформацію про перелік всіх вакантних посад відповідача станом на день відновлення її працездатності. Так, 17 лютого 2026 року до АТ «Українська залізниця» направлено адвокатський запит з відповідним проханням, проте 20 лютого 2026 року від відповідача отримано відповідь, що «адвокатський запит потребує пошуку інформації серед значної кількості даних та узгодження з причетними структурними підрозділами АТ «Укрзалізниця», що потребує додаткового часу для опрацювання. За результатами опрацювання даних, які будуть отримані від причетних підрозділів АТ «Укрзалізниця», буде надана остаточна відповідь. Враховуючи вищезазначене, строк розгляду адвокатського запиту продовжено».

Проте у відповіді на адвокатський запит від 11 березня 2026 року йдеться, що перелік вакантних посад АТ «Укрзалізниця» включаючи вакантні посади в усіх його філіях станом на 17.02.2026 надати неможливо, оскільки законодавством України про працю та локальними нормативними документами АТ «Укрзалізниця» не передбачено архівне зберігання інформації щодо вакантних посад Товариства, а у системі автоматизованого кадрового обліку АТ «Укрзалізниця» відсутня функція зберігання вищезазначених архівних даних.

Відповідно до ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи роботодавця не допускасться, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Тобто звільнення жінок, зазначених у ч. 3 ст. 184 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку трудового договору має свої особливості.

Таке звільнення можливе, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, проте з обов`язковим працевлаштуванням жінки на цьому ж або іншому підприємстві відповідно до її фаху. Розрив у часі між звільненням і працевлаштуванням у цьому випадку не допускається. На період працевлаштування, але не більше трьох місяців з дати припинення трудового договору, за жінкою зберігається її середня заробітна плата.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку №100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньо-годинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді.

Відповідно до п. 2 Порядку, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Позивачка зауважує, що у наданій відповідачем довідці про середню заробітну плату (дохід) ОСОБА_1 від 24 лютого 2026 року № ЦПС-41/14 розрахунок середньоденної заробітної плати проведено шляхом ділення заробітної плати позивачки за серпень 2025 року та вересень 2025 року на число календарних днів за цей період, у той час як мало б застосуватися число робочих днів у цьому періоді.

У серпні-вересні 2025 року було 43 робочі дні.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивачки становить: (66829,87 грн. + 66 829,87 грн.) / 43 дні = 3108,36 грн. /день.

Час, за який позивачка має отримати компенсацію середнього заробітку за період її працевлаштування, визначається періодом з імперативно визначеної дати, наступної за днем припинення строкового трудового договору (09.12.2025 року) обмежується трьома місяцями та закінчується 09.03.2026 року, становить 64 робочих дні.

Отже, середній заробіток ОСОБА_1 за період її працевлаштування, право на отримання якого передбачене ч. 3 ст. 184 КЗпП України становить: 3108,36 * 64 р.д. = 198 935,04 грн., з яких 3108,36 грн. - середньоденна заробітна плата позивачки; 64 дні - кількість робочих днів з 09.12.2025 року до 09.03.2026 року.

Таким чином, відповідач зобов`язаний працевлаштувати позивачку, як одиноку матір дитини у віці до трьох років після припинення трудового договору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, а тому позовні вимоги щодо зобов`язання Акціонерного товариства «Українська залізниця» працевлаштувати ОСОБА_1 з урахуванням її кваліфікації та досвіду роботи на вакантну посаду у цьому ж або іншому підприємстві (в установі, організації), у тому числі їх філіях та представництвах та стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за період її працевлаштування, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору з 09.12.2025 року по 09.03.2026 року в сумі 198935,04 грн., підлягають задоволенню.

При цьому, позовні вимоги в частині визнання бездіяльності АТ «Укрзалізниця» протиправною, щодо працевлаштування ОСОБА_1 , задоволенню не підлягають, оскільки відповідач вчинив відповідні дії на виконання вимог ст.184 КЗпП, а саме запропонував для працевлаштування вакантні посади.

Проте, при встановлених судом обставинах справи, позивачка не позбавлена права на працевлаштування, з урахуванням її кваліфікації та досвіду роботи на вакантну посаду у цьому ж або іншому підприємстві (в установі, організації), у тому числі їх філіях та представництвах.

Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненн (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329 апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник мас право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Позивачка у позові зазначає, що у період з 03 червня 2024 року по 16 червня 2024 року перебувала у щорічній основній відпустці за 2023-2024 рр. тривалістю 14 календарних днів.

Так, за приписами п. 4.16. колективного договору між адміністрацією та дорожнім комітетом профспілки Одеської залізної дороги на 2011-2015 роки (продовженого до 31 грудня 2026 року на підставі постанови керівництва філії «Оператор припортових станцій» АТ «Укрзалізниця» та профспілкового комітету первинної профспілкової організації філії «Оператор припортових станцій» АТ «Укрзалізниця» від 24 грудня 2025 року № ЦПС-31/2, ЦПСП-93), дію якого рішенням керівництва та профспілкового комітету філії «Оператор припортових станцій» АТ «Українська залізниця» № 1 від 16 листопада 2023 року поширено на працівників філії, працівники дороги за письмовою заявою мають право на отримання протягом року одноразову допомогу на оздоровлення, як правило при реалізації права на відпустку у розмірі не менше 50% тарифної ставки чи посадового окладу.

Згідно зі статтею 10 Кодексу законів про працю України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до статті 13 Кодексу законів про працю України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 Кодексу законів про працю України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно зі статтею 18 Кодексу законів про працю України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Таким чином, встановлення у колективному договорі відповідача додаткових гарантій для його працівників щодо отримання одноразової допомоги на оздоровлення є локальною нормою права, обов`язковою для виконання, зокрема роботодавцем в частині проведення відповідних виплат.

Проте, як зазначає позивачка, при реалізації права на відпустку у 2024 році одноразова допомога на оздоровлення їй не виплачувалась, а тому мала б увійти до розрахунку при звільненні. А тому відповідачем як при реалізації права на відпустку, так і при звільненні не виплачено ОСОБА_1 одноразову допомогу на оздоровлення за 2023-2024 pp. y розмірі 29 000 грн. Крім того, просить стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, що становить: 3108,36 грн. * 68 р.д. 211 368,48 грн.

За умовами п.4.16 Колективного договору, який діє в філії «Оператор припортових станцій» АТ «Укрзалізниця», одноразова матеріальна допомога на оздоровлення надається працівникам лише за їз письмовою заявою.

З досліджених судом доказів встановлено, що у відповідача не виникло обов`язку з виплати позивачці одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік, як під час надання щорічної відпустки у 2024 році, так і під час її звільнення, оскільки останньою заява про виплату їй одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення у зв`язку із виходом у відпустку у 2024 році не подавалося.

Наказом АТ «Укрзалізнеиця» №452-ф/ос від 03.12.2025 року позивачка звільнена 08.12.2025 року з посади заступника директора філії з фінансово-економічних питань Філії «Оператор припортових станцій» АТ «Укрзалізниця», у зв`язку із закінченям строкового трудового договору, згідно п.2 ч.1 ст.36 КЗпП.

Судом встановлено, що під час звільнення ОСОБА_1 з нею, відповідно до ст.116 КЗпП було проведено повний розрахунок при звільненні на підтвердження чого надано повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні 08.12.2025 року, платіжну відомість №348/944 за грудень 2025 року, платіжне доручення №842690 від 08.12.2025 року, таким чином відповідачем було проведено виплату усіх сум, що належать позивачу від підприємства на момент звільненн.

Враховуючи вказане вище, позовні вимоги про стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь позивачки 29000,00 грн. одноразову допомогу на оздоровлення, у зв`язку з реалізацією нею права на відпустку за 2023-2024 роки; стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь позивачки 211368,48 грн. в якості середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.12.2025 року по 13.03.2026 року, підлягають залишенню без задоволення.

Так, ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 07.04.2026 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 адвоката Бориченко Катерини Валеріївни щодо звільнення позивача від сплати судового збору було задоволено частково.Відстрочено сплату судового збору у розмірі 2755,90 грн. до ухвалення судового рішення у справі.

Таким чином, у зв`язку з частковим задоволенням позову, пропорційно до задоволених вимог, з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави підлягає до стягнення судовий збір в розмірі 1247,87 грн. та з ОСОБА_1 на користь держави підлягає до стягнення судовий збір в розмірі 1508,03 грн.

Керуючись ст.ст. 141, 258, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення розрахунку при звільненні та середнього заробітку за час затримки проведення такого розрахунку, зобов`язання працевлаштувати на вакантну посаду задовольнити частково.

Зобов`язати Акціонерне товариство «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815) працевлаштувати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) з урахуванням її кваліфікації та досвіду роботи на вакантну посаду у цьому ж або іншому підприємстві (в установі, організації), у тому числі їх філіях та представництвах.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) середню заробітну плату за період її працевлаштування, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору з 09.12.2025 року по 09.03.2026 року в сумі 198935,04 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815) на користь держави судовий збір в розмірі 1247,87 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь держави судовий збір в розмірі 1508,03 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.

Повний текст рішення складено 18.09.2026 року.

Суддя В. С. Петренко