Рішення № 139900308, 21.09.2026, Баштанський районний суд Миколаївської області

Справа № 468/1477/26

2/468/1205/26

БАШТАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

56101 Миколаївська область м. Баштанка вул. Полтавська 43

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

21.09.2026 Баштанський районний суд Миколаївської області у складі: головуючого - судді Гапєєвої Т.В., за участю секретаря судового засідання Шутєєвої Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Баштанка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України,-

в с т а н о в и в :

05 червня 2026 позивач звернувся до суду з позовом до держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої військовою агресією Російської Федерації, в якому просив: з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі 3 000 000 гривень.

Обґрунтовуючи позов позивач вказує, що 24 лютого 2022 року на момент повномасштабного військового вторгнення рф, разом зі своєю родиною проживала у Херсонській області, Скадовському районі, с.Зеленотропинську, де зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Російська окупація Скадовського району розпочалася 24 лютого 2022 року після запеклих боїв і триває до цих пір, російські війська відступили з правобережної частини міста та області, звільнивши Херсон, але окупація залишилася на лівому березі Дніпра. Через військову агресію та окупацію Херсонської області позивачу разом з дітьми - сином- ОСОБА_2 , донькою - ОСОБА_3 довелось 20.08.2022 покинути власне житло у с.Зеленотропинське та виїхати до Рівненської області, де всі в трьох і зареєструвались 24 серпня 2022 року, як внутрішньо переміщені особи. Потім згодом 25.04.2023 переїхали до м.Баштанки. Чоловік- ОСОБА_4 , весь цей час проживав в окупації, до сім`ї приїхав 1 березня 2026 року. Перебуваючи в окупації позивачу та членам родини довелось переживати жахливі емоції, вони перебували в страху та відчаї, життя позивача зазнало реальної загрози.

З моменту повномасштабного вторгнення російський військ на територію України з лютого 2022 року та по теперішній час позивач відчуває моральні страждання внаслідок стресу викликаного через пройдену окупацію в Херсонській області, постійні обстріли російськими військовими м. Баштанка, що змушує позивача постійно докладати додаткових зусиль для організації свого життя та своїх рідних, забезпечення безпеки та захисту порушеного права на життя.

Отже, в результаті активної фази збройної агресії Російської Федерації, яка розпочалася 24.02.2022, позивачу завдано матеріальної шкоди в сумі 3 000 000 гривень моральної шкоди.

Ухвалою суду від 08 червня 2026 року прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження в цивільній справі з призначенням підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 03 серпня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Позивач в судове засідання не з`явився, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином. Подав до суду заяву в якій просив проводити розгляд справи без його участі, позов підтримує, просить задовольнити.

У встановлений ухвалою строк представник відповідача - Російської Федерації не скористалися правом надання відзиву на позовну заяву.

Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782св21) викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії Російської Федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що оскільки вчинення Російської Федерації з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, Російської Федерації заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від Російської Федерації або повідомлення про вручення такого запиту не потрібно.

Для належного повідомлення зроблені оголошення на сайті суду, однак жодних пояснень або обґрунтувань стороною відповідача не надано.

Суд, на підставі ст. 280 ЦПК України, постановив провести заочний розгляд справи.

Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. ч. 4, 5 ст. 268 Цивільного процесуального кодексу України).

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши надані докази, вивчивши надані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги заяви, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , її чоловік та діти є внутрішньо переміщеними особами.

Вказане підтверджується копією довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 від 25.04.2023 № 4809-7001769962, копією довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_2 від 25.04.2023 № 4809-7001770012, копією довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_3 від 29.04.2026 № 4809-7002426271, копією довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_4 від 21.04.2026 № 4809-7002420803.

Судом встановлено, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією відповідача проти України.

Збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України (ст. 1 Закону України «Про оборону України»).

На підставі ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.

Так, відповідно до ст. 32 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, 1949 року забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.

Також відповідно до ст. 48 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I від 8 червня 1977 року), для забезпечення поваги й захисту цивільного населення та цивільних об`єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні завжди розрізняти цивільне населення й комбатантів, а також цивільні й воєнні об`єкти та відповідно спрямовувати свої дії тільки проти воєнних об`єктів.

Зокрема, ст. 51 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року передбачає, що цивільне населення користуються загальним захистом від небезпек, що виникають у зв`язку з воєнними операціями.

Крім того на підставі ст. 57 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року при проведенні воєнних операцій повинна постійно виявлятися турбота про те, щоб оберігати цивільне населення, цивільних осіб і цивільні об`єкти.

Суд звертає увагу на те, що військова агресія та окупація Російською Федерацією територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва російської федерації.

Так, відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва російської федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.

Факт тимчасової окупації Російською Федерацією частини Херсонської області, зокрема, с. Зеленотропинського Долматівської сільської територіальної громади Скадовського району з 24.02.2022 підтверджується наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376 (зі змінами).

Статті 3, 8, 12, 28 Загальної декларації прав людини 1948 року гарантують кожній людині право на життя, свободу і особисту недоторканність, ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом, вільне пересування і вибір місця проживання у межах кожної держави, соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені. Ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність його житла. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 року № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, тож якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України з відшкодування шкоди, то саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року(справа № 761/6144/15-ц,провадження № 61-18064св18).

Згідно зі ст. 23 ЦК України моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із душевними стражданнями, у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, а також ушкодженням здоров`я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

В абзаці другому пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Тобто, правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19.03.2020 року у справі № 686/13212/19.

Окрім того, відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.

Отже, судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом, а тому держава Російська Федерація є належним відповідачем у даній справі.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 року по справі № 760/17232/20-ц.

Крім того у своїй постанові від 14.04.2022 року по справі № 308/9708/19 Верховний Суд також дійшов висновку, що на Російську Федерацію не поширюється судовий імунітет, оскільки вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН. Зокрема, Верховний Суд встановив, що такими діями Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН.

Тому, беручи до уваги перебування позивача у стані постійного стресу та нервозності, вимушений переїзд на нове місце проживання, побоювання за своє життя внаслідок збройної агресії Російської Федерації, з урахуванням вимог розумності і справедливості, суд визначає розмір компенсації моральної шкоди в сумі 3 000 000 гривень, що підлягає стягненню на користь позивача.

Судом встановлено та вказана обставина не спростована відповідачем.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивач при поданні позову був звільнений від сплати судового збору, то відповідно до ст. 141 ЦПК України він підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до ст. 4, 6 Закону України «Про судовий збір» станом на час подання позову позивач повинен був сплатити з урахуванням ціни позову судовий збір у розмірі 1% від ціни позову 30000 грн. Між тим, максимальний розмір судового збору станом на час подання позову становить 16 640,00 грн. ( Відповідно до ст. 4 ч.2 Закону України «Про судовий збір» , ставка судового збору встановлюються 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

Тому з відповідача на користь держави Україна підлягає стягненню судовий збір у розмірі 16640 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 22, 23, 319, 321, 1166 ЦК України, ст. 10, 76, 81,141,209,211, 258-259, 263-265, 280-282, 352-355 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України - задовольнити.

Стягнути з держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119049, ГСП-1, м. Москва, вул. Житня, 14, будівля 1) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 ) 3 000 000 (три мільйони) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119049, ГСП-1, м. Москва, вул. Житня, 14, будівля 1) на користь держави судовий збір у розмірі 16640 (шістнадцять тисяч шістсот сорок) гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивачем апеляційна скарга на рішення суду може бути подана Миколаївському апеляційному суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошене скорочене судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СУДДЯ: