Рішення № 139898996, 21.09.2026, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/4171/26

Провадження №2/442/1933/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2026 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі головуючої-судді - Грицай М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Позика", в інтересах якого діє представник Міньковська Анастасія Володимирівна, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

Товариство звернулося до суду із позовом до відповідача про стягнення боргу за кредитним договором.

Позивач звернувся до суду з вищезгаданим позовом. На підтвердження своїх позовних вимог посилається на те, що 11.12.2021 між ТОВ "ФК "ІРБІС" та ОСОБА_1 укладений договір про надання фінансового кредиту №83317290, відповідно до якого товариство надало останньому кредитні кошти в розмірі 3300 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом. Вказаний договір укладено в електронному вигляді шляхом електронного підпису одноразовим ідентифікатором. ТОВ "ФК "ІРБІС" свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме, надав відповідачу грошові кошти в обсязі та у строки, визначеними умовами кредитного договору. ТОВ "ФК "ІРБІС" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Позика" уклали договір факторингу №01092025/1 від 01.09.2025, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Позика" набуло статусу кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ "ФК "ІРБІС", включно і до відповідача. Відповідач не виконав свої зобов`язання, передбачені умовами кредитного договору, як повернення отриманих коштів та сплату процентів за користування кредитом. Зважаючи на вказане, просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором про надання фінансового кредиту №83317290 від 11.12.2021 у загальному розмірі 11715 грн, у тому числі 3300 грн - тіло кредиту, 8415 грн - відсотки за користування кредитом, та судові витрати в розмірі 8162,40 грн.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, де просив суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності та відмовити у задоволенні позову. Також вказав про незаконне нарахування відсотків після спливу визначеного договором строку кредитування, а саме, після 11.03.2022.

Представник позивача подала відповідь на відзив на позовну заяву, де просила суд задоволити позов, зважаючи на таке. Відповідач не заперечує факту укладення договору про надання фінансового кредиту №83317290 від 11.12.2021 та факту отримання коштів відповідно до умов кредитного договору в розмірі 3300 грн. Відповідач не дотримався умов договору про надання фінансового кредиту №83317290 від 11.12.2021, оскільки не повернув кредит у встановлений строк і не здійснив жодного платежу в рахунок його погашення. Таким чином, у відповідності до вищезазначених пунктів кредитного договору розмір відсотків за користування кредитом протягом встановленого умовами кредитного договору строку, розраховувався за формулами: у період із 11.12.2021 до 10.01.2022 підлягають сплаті проценти у розмірі 2,5 відсотків за кожен день користування кредитом, що складає: 3300,00 (сума кредиту) * 0,025 (2,5/100)* 30 (днів)= 2475,00 грн.; у період із 11.01.2022 до 11.03.2022 підлягають сплаті проценти у розмірі 3,00 відсотків за кожен день користування кредитом, що складає: 3300,00 (сума кредиту)* 0,03 (3/100)* 60 (днів) = 5940,00 грн. Таким чином, заборгованість клієнта за договором про надання фінансового кредиту № 83317290 від 11.12.2021, нарахована за період користування кредитом (з урахуванням строку кредитування) складає 11715,00 грн., у тому числі: заборгованість за тілом кредиту становить 3300,00 грн., заборгованість за відсотками становить 8415,00 грн. Враховуючи вищевикладене, наведений позивачем розрахунок заборгованості за процентами відповідає умовам, погодженим між відповідачем та ТОВ «ФК «ІРБІС». 11.12.2021 між ТОВ «ФК «ІРБІС» та відповідачем укладено кредитний договір №83317290.

Також зазначила, що відповідно до п.11.1 договору строк його дії встановлено до 11.03.2022. На момент спливу строку виконання зобов`язання вже діяли норми щодо продовження та зупинення позовної давності, а отже, перебіг позовної давності фактично не розпочався. З огляду на це, трирічний строк позовної давності у даному випадку спливає лише 04.09.2028.

Також просить суд витребувати документи в банку щодо надходження на рахунок відповідача коштів від первісного кредитора.

У свою чергу відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, де вказав про визнання позову в частині стягнення з нього основного боргу за згаданим договором у сумі 3300 грн., вимоги щодо стягнення відсотків у сумі 8415 грн не визнає через їх невідповідність принципам справдливості та розумності. Зазначає, що встановлення кредитодавцем ставки на рівні 90465,53% річних та нарахування 8415 відсотків за 90 днів користування мікропозикою у 3300 грн створює очевидний дисбаланс прав сторін на шкоду споживачу, що суперечить принципам справедливості та добросовісності.

Щодо клопотання позивача про витребування доказів у АТ "Ощадбанк", то вказує, що факт надання коштів ним визнається, а тому не підлягає доказуванню на підставі ч.1 ст.82 ЦПК України.

Зважаючи на вказане, просить суд відмовити позивачу у задоволенні клопотання про витребування дрказів у банку, позовні вимоги задоволити частково, стягнувши з нього лише тіло кредиту.

Також відповідач подав клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, зважаючи на неспівмірність витрат із ціною позову в розмірі 11715,00 грн. Заявлені витрати на правничу допомогу в сумі 5500,00 грн становлять майже 50% від суми позовних вимог. Зважаючи на те, що справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін і стосується стягнення заборгованості за договором мікрокредиту, такий розмір витрат не відповідає критерію розумності та співмірності. Фактичний обсяг залучення адвоката до судового процесу згідно з Детальним описом робіт від 08.05.2026, адвокат Лівак І.М. заявила до відшкодування час, витрачений на складання позовної заяви та формування додатків. Разом з тим, згідно з матеріалами електронної справи, позовна заява була підписана кваліфікованим електронним підписом та подана через підсистему «Електронний суд» безпосередньо директором ТОВ «ФК «ПОЗИКА» Міньковською А.В. Подальше представництво інтересів позивача, зокрема, складання та подання відповіді на відзив, здійснювалося іншим представником Драченко Т.О. на підставі довіреності у порядку передоручення. Відсутність процесуальних дій, вчинених безпосередньо адвокатом у системі «Електронний суд» (зокрема, підписання та подання документів), дає підстави стверджувати про менший фактичний обсяг наданих послуг, ніж це заявлено до стягнення. В Акті надання послуг та Детальному описі робіт, які датовані 08.05.2026, зафіксовані виконання робіт з «формування додатків до позовної заяви (письмові докази)». Водночас, обов`язковим додатком до позовної заяви є платіжний документ про сплату судового збору. Відповідно до платіжної інструкції №83317290, судовий збір у даній справі був сплачений позивачем 14.05.2026, тобто через шість днів після складання Акта надання послуг. Сама позовна заява була сформована в системі «Електронний суд» 27.05.2026. Наведені фактичні дані ставлять під об`єктивний сумнів можливість повного та остаточного формування додатків до позовної заяви станом на 08.05.2026, що впливає на оцінку реальності витраченого часу. Дослідження матеріалів справи свідчить про використання позивачем уніфікованого підходу до діловодства. Зокрема, номер Додаткової угоди з адвокатом (№ 83317290) повністю ідентичний номеру кредитного договору відповідача (№83317290), а номер основного Договору про надання правової допомоги (№39493634/01) дублює код ЄДРПОУ позивача (39493634). Зазначені обставини оформлення документів вказують на використання типових алгоритмів роботи, що значно економить час юриста і має бути враховано судом при оцінці індивідуальної складності виконаної адвокатом роботи. Просить суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу із заявлених 5500,00 грн до мінімального обґрунтованого розміру на розсуд суду.

Представник позивача подала заперечення на клопотання про зменшення судових витрат, де зазначила, що на підтвердження понесених витрат позивачем подано до суду належні документи, а саме: договір №39493634/01 про надання правової допомоги від 02.01.2026, Додаткову угоду №83317290 від 08.05.2026, Детальний опис робіт від 08.05.2026, Акт на підтвердження факту надання правової допомоги від 08.05.2026 та Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВЛ №841 від 22.08.2016. При цьому, доводи відповідача про те, що витрати у розмірі 5500,00 грн є неспівмірними з ціною позову, самі по собі не можуть бути підставою для їх зменшення. Закон не встановлює залежності розмір витрат на професійну правничу допомогу виключно від ціни позову. Оцінці підлягає сукупність обставин, визначених ч. 4 ст.137 ЦПК України. Також безпідставним є твердження Лозинського А.В. про незначний фактичний обсяг роботи адвоката у зв`язку з тим, що позовну заяву було підписано та подано директором товариства. До вартості правничої допомоги входило не лише складання позовної заяви, а й попередній аналіз спірних правовідносин, формування правової позиції, надання рекомендацій щодо захисту інтересів позивача, опрацювання доказів та формування необхідних додатків до позовної заяви. Зазначені роботи безпосередньо пов`язані з підготовкою справи до розгляду та прямо охоплюються положеннями ст.137 ЦПК України. Посилання відповідача на дати сплати судового збору та формування позовної заяви в підсистемі «Електронний суд» також не спростовують факту надання правничої допомоги. Відповідачем не наведено жодного належного доказу того, що зазначені в Детальному описі роботи фактично не виконувалися. Не можуть бути підставою для зменшення витрат і припущення Відповідача щодо нібито стандартизації роботи адвоката, зроблені на підставі номерів договорів та інших документів. Сам факт використання певного порядку оформлення та нумерації документів не свідчить про відсутність фактично наданих послуг або їх завищену вартість. Водночас саме на відповідача, який заявляє клопотання про зменшення витрат, покладається обов`язок довести їх неспівмірність. Проте, наведені ним обставини такого висновку не підтверджують та фактично зводяться до суб`єктивної оцінки вартості правничої допомоги. Таким чином, позивачем документально підтверджено факт та обсяг наданої професійної правничої допомоги, а також її вартість у розмірі 5500,00 грн. Відповідачем, натомість, не доведено неспівмірності, нереальності чи необґрунтованості заявлених витрат. Отже, заявлені витрати відповідають критеріям реальності, необхідності, розумності та співмірності зі складністю справи, обсягом виконаних робіт і ціною позову, у зв`язку з чим підстави для їх зменшення відсутні.

Відповідно до ч. 5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Клопотання про розгляд справи за участю сторін від учасників судового процесу не надходило.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши докази, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частина 1 ст. 82 ЦПК України вказує, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Зважаючи на заперечення відповідача на клопотання позивача про витребування доказів у АТ "Ощадбанк" та визнання позову відповідачем у частині стягнення з нього тіла кредиту, суд дійшов висновку, що клопотання позивача про витребування доказів у банку не підлягає до задоволення на підставі ч. 1 ст. 82 ЦПК України.

Матеріалами справи встановлено, що 11.12.2021 між ТОВ "Фінансова компанія "Ірбіс" та ОСОБА_1 укладений договір про надання фінансового кредиту №83317290, відповідно до якого товариство надало останній кредитні кошти в розмірі 3300 грн.

Відповідно до п.п. 3.1., 3.2. договору за цим Договором Товариство надає Кредит Клієнту у розмірі 3300 гривень 00 копійок, з оплатою по процентній ставці, що вираховується в наведеному графіку згідно п. 3.2 цього Договору, а Клієнт зобов`язується повернути Кредит та сплатити передбачені цим Договором проценти у строки та на умовах даного Договору.

Графік (порядок та умови надання кредиту). За користування кредитом Клієнт зобов`язаний сплатити Товариству стандартну процентну ставку у розмірі 3%. Стандартна процентна ставка застосовується у межах строку, визначеного у п. 4.2. цього Договору та у межах нового стандартного періоду строку кредитування, якщо відбулось продовження строку кредитування за ініціативою Клієнта. При цьому, Клієнт може скористуватись Пільговим періодом та отримати пільгову процентну ставку (знижку) на умовах, визначених в п.п. 3.2.1, 3.2.2. п.3.2. цього Договору: пільговий період 30 календарних днів з 11.12.2021 по 10.01.2022 - 2,5% та п. 3.2.2. п. 3.2. Договору: стандартний період 60 календарних днів з 11.01.2022 по 11.03.2022 - 3%.

Пункт 4.2. договору зазначає, що клієнт зобов`язується повністю повернути Кредит та сплатити відсотки, що були нараховані за Кредитом до 11.03.2022 (далі за текстом «строк кредитування») шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок Товариства.

Відповідно до додатку №1 до договору про надання фінансового кредиту №83317290 від 11.12.2021, якщо ОСОБА_1 не будуть виконані умови договору, загальна вартість кредиту складе 11715 грн., у тому числі: 3300 грн - тіло кредиту, 8415 грн - проценти за користування кредитом. Зазначений додаток підписаний відповідачем.

Як вбачається з листа ТОВ "УПР" від 24.10.2025 успішно перераховано кошти 11.12.2021 на платіжну картку клієнта на суму 3300,00 грн, маска картки НОМЕР_1 .

Відповідно до розрахунку боргу первісного кредитора заборгованість відповідача станом на 11.03.2022 складає 11715 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ірбіс" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Позика" уклали договір факторингу №01092025/01 від 01.09.2025.

Відповідно до витягу з додатку №1 до згаданого договору факторингу загальна сума заборгованості ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту №83317290 від 11.12.2021 складає 11715 грн., у тому числі: 3300 грн - тіло кредиту,8415 грн - проценти.

01.09.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ірбіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Позика" підписано Акт приймання -передачі реєстру боржників від 01.09.2025 до договору факторингу №01092025/01 від 01.09.2025.

Відповідно до платіжної інструкції №6054383 від 02.09.2025 позивач сплатив первісному кредитору 3490472,17 грн як плату за відступлення права вимоги відповідно до вищезгаданого договору факторингу.

За правилами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ізст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1ст. 627 ЦК України).

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч. 2ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним в письмовій формі.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом (ст.610,612 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1ст. 1048 ЦК України).

З огляду на зазначені норми права Верховний Суд у своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.205,207 ЦК України).

Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 7 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.

Відповідно до ст. ст.5, 15 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Суб`єкти електронного документообігу, які здійснюють його на договірних засадах, самостійно визначають режим доступу до електронних документів, що містять конфіденційну інформацію, встановлюють для них систему (способи) захисту.

Зі змісту ст.11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Зазвичай такі правила є невід`ємною частиною кредитного договору, що прописується в самому договорі та без підтвердження про ознайомлення з такими, договір не буде укладено.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З огляду на викладене вище, слід дійти висновку, що укладений між первісним кредитором та відповідачем договір, є укладеним з додержанням письмової форми, визначеної законом, оскільки укладений з додержанням процедури, визначеної Законом України «Про електронну комерцію», та підписаний відповідачем шляхом застосування електронного підпису одноразовим ідентифікатором, у порядку, визначеному Законом та договором.

За положеннями п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Як передбачено ч.1 ст.1077 ЦК України, за договором факторингу фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти клієнту шляхом сплати ціни права грошової вимоги за плату (винагороду) (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити фактору своє право грошової вимоги до боржника.

Таким чином, враховуючи положення вказаних статей, ТОВ "Фінансова компанія "Позика" є новим кредитором у зобов`язаннях з відповідачем, відповідно до умов кредитного договору, що був укладений між первісним кредитором та ОСОБА_1 .

Враховуючи вищевикладене, у тому числі визнання позову відповідачем у частині стягнення тіла кредиту, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача основної суми боргу - 3300 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення відсотків за користування кредитом у сумі 8415 грн суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). При цьому право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (постанови від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12) та від 31 жовтня 2018 року у справі справа № 202/4494/16-ц).

Позивач просить стягнути проценти, які нараховано станом на 11.03.2022. Як вбачається з вищевказаного розрахунку заборгованості, такий проведений з дотриманням узгоджених сторонами істотних умов договору та чинного законодавства, заборгованість по процентам за користування кредитом розрахована в межах строку дії кредитного договору.

Суд зауважує, що розмір процентів за користування кредитними коштами та строки кредиту сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому в статті 627 ЦК України.

Таким чином, до підписання договору відповідачу була надана вся інформація про умови кредитування, які відповідають його інтересам, є розумними та справедливими.

Відповідач, укладаючи кредитний договір, мав можливість самостійно обрати фінансову установу для отримання кредиту, оцінити запропоновані умови кредитування та зважити на можливість їх виконання з огляду на своє фінансове становище.

ОСОБА_1 після отримання кредитних коштів взяті на себе зобов`язання відповідно до укладеного договору не виконував, до погашення заборгованості заходів не вживав, заявлені суми основного боргу та відсотків погоджені стронами договору, що вбачається з графіку платежів, що підписаний відповідачем.

Зважаючи на вищевказане, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом у сумі 8415 грн., а відтак позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отож, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір, сплачений при подачі позову до суду на суму 2662,40 грн.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ст. 133 ЦПК України).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України представник ТОВ «Фінансова Компанія «Позика» подав договір про надання правової допомоги №39493634/01 від 02.01.2026, додаткову угоду №83317290 до договору, акт надання послуг від 08.05.2026 у розмірі 5500 грн, детальний опис наданих послуг від 08.05.2026.

Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує клопотання відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу та заперечення позивача на таке, складність справи, яка не є складною, її малозначимість за ціною позову, яка розглянута у спрощеному провадженні без виклику сторін, обсяг наданих адвокатом послуг, час, витрачений адвокатом на їх надання, враховує поширену категорію таких справ та сталу судову практику, та вважає, що розмір витрат у сумі 5500 грн, визначений позивачем та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони, їх стягнення становитиме для відповідача надмірний тягар, що суперечить принципу розподілу таких витрат, а тому приходить висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн, який буде достатнім, співмірним і справедливим.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України, рішення не проголошується, а датою його ухвалення є дата складання повного тексту судового рішення.

Керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Позика" задоволити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (ЄДРПОУ 39493634, Київська область, м.Бровари, вул.Симона Петлюри, буд. 21/1) заборгованість за договором про надання фінансового кредиту №83317290 від 11.12.2021 у розмірі 11715 грн (одинадцять тисяч сімсот п`ятнадцять) гривень, з яких: 3300 (три тисячі триста) гривень - тіло кредиту, 8415 (вісім тисяч чотириста п`ятнадцять) гривень - відсотки за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» 2662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 коп.) судового збору та 3000 (три тисячі) гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Текст рішення виготовлено 21.09.2026.

Суддя М.М. Грицай