Рішення № 139898267, 16.07.2026, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/12818/25

№ 2/183/4209/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д. І.,

з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області, Сєвєродонецької міської ради про визначення часток у спільному сумісному майні, визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування законом, -

в с т а н о в и в:

27 листопада 2025 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого, з урахуванням уточнених вимог, посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який на день смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

За життя ОСОБА_4 заповіту не складав.

Після смерті ОСОБА_4 залишилась спадщина у вигляді 1/4 частки квартири загальною площею 64,3 кв.м., житловою площею 37,1 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належала йому у праві спільної сумісної власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого 08 червня 1994 року Фондом комунального майна згідно розпорядження № 4422 від 06 червня 1994 року, зареєстрованого у вересні 1994 року в Сєвєродонецькому БТІ за р. № 374.

У встановлений законом строк позивач ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Лапочки Р.О. з заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 .

12 лютого 2024 року була заведена спадкова справа за № 11/2024, номер у Спадковому реєстрі № 71983193, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 75781121 від 12 лютого 2024 року.

Дружина спадкодавця, а саме, відповідач ОСОБА_2 звернулася до нотаріуса з заявою про відмову від прийняття спадщин на користь сина, тобто позивача ОСОБА_1 . При цьому, донька спадкодавця, тобто відповідач ОСОБА_3 з заявою про прийняття спадщини після смерті батька не зверталася, на момент смерті зі спадкодавцем не проживала, а тому остання вважається такою, що не прийняла спадщину.

Отже, позивач ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем за законом після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В той же час, позивачу ОСОБА_1 постановою приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Лапочки Р.О. від 01 травня 2024 року у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 на 1/4 частку у праві спільної сумісної власності квартири загальною площею 6,4 кв.м., житловою площею 37,1 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належала йому у праві спільної сумісної власності відмовлено у зв`язку з невизначеністю частки спадкодавця у праві спільної сумісної власності на квартиру та складу спадкового, а саме, яка конкретно частка у даній квартирі належала померлому та яка частка квартири являється спадковим майном.

У зв`язку з наведеним, ОСОБА_1 просив суд:

- визначити частки співвласників квартири загальною площею 64,3 кв.м., житловою площею 37,1 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 - рівними, а саме по 1/4 частці кожному;

- припинити право спільної сумісної власності на квартиру загальною площею 64,3 кв.м., житловою площею 37,1 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати за ним право власності на 1/4 частку в праві спільної часткової власності на квартиру загальною площею 64,3 кв.м., житловою площею 37,1 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 18 грудня 2025 року зазначену позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення її недоліків.

29 грудня 2025 року на виконання даної ухвали представник позивача через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовною заявою в новій редакції, згідно якої усунув недоліки первісної позовної заяви.

Ухвалою суду від 05 січня 2026 року відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 05 березня 2026 року зобов`язано приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Лапочку Раїсу Олексіївну (адреса місцезнаходження: 38600, Полтавська область, с-ще Котельва, вул. Полтавський шлях, буд. 210-А) надати на адресу суду належним чином завірену копію спадкової справи після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (актовий запис про смерть № 207, складений 15 серпня 2023 року Котелевським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції).

Ухвалою суду від 29 квітня 2026 року закрите підготовче провадження у справі, справа призначена до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивач ОСОБА_5 та його представник не з`явилися, згідно заяви представника остання просила розглядати справу без її участі, уточнені вимоги підтримала, просила позов задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , кожен окремо, в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи та відзиву на позовну заяву суду не подавали.

Представник відповідача Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області в судове засідання не з`явився, згідно заяви просив розглядати справу без його участі.

Враховуючи, що у справі бере участь декілька відповідачів, від одного з них надійшла заява про розгляд справи без його участі, суд не проводить заочний розгляд справи.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши надані сторонами докази, приходить до наступного.

Відповідно до положення статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 71 років помер батько позивача ОСОБА_1 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що 15 серпня 2023 року Котелевським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції складено відповідний актовий запис № 207, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 15 серпня 2023 року.

Після смерті ОСОБА_4 залишилась спадщина у вигляді 1/4 частки квартири загальною площею 64,3 кв.м., житловою площею 37,1 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належала йому у праві спільної сумісної власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого 08 червня 1994 року Фондом комунального майна згідно розпорядження № 4422 від 06 червня 1994 року, зареєстрованого у вересні 1994 року в Сєвєродонецькому БТІ за р. № 374.

За життя ОСОБА_4 заповіту не складав, що підтверджується Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 75779629 від 12 лютого 2024 року.

Cпадкова справа № 11/2024 після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 заведена 12 лютого 2024 року приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Лапочкою Р.О., номер у Спадковому реєстрі № 71983193, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 75781121 від 12 лютого 2024 року.

Встановлено та підтверджується матеріалами спадкової справи, що ОСОБА_6 проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ним проживали та були зареєстрованими дружина, тобто відповідач ОСОБА_2 та позивач ОСОБА_1 (син).

22.02.2022 року російська федерація розпочала повномасштабне вторгнення на територію України, м. Сєвєродонецьк Луганської області було окуповане російськими військами.

Позивач зазначає, що у зв`язку з воєнними діями він, батько та мати змушені були покинути житло та виїхати з м. Сєвєродонецька Луганської області.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами спадкової справи, що місцем смерті ОСОБА_4 є селище Котельва Полтавського району Полтавської області.

З матеріалів справи вбачається, що дружина спадкодавця, а саме, відповідач ОСОБА_2 звернулася до нотаріуса з заявою про відмову від прийняття спадщин на користь сина, тобто позивача ОСОБА_1 . При цьому, донька спадкодавця, тобто відповідач ОСОБА_3 з заявою про прийняття спадщини після смерті батька не зверталася, відмості про те, що остання проживала на момент смерті зі спадкодавцем відсутні, а тому остання вважається такою, що не прийняла спадщину.

Отже, позивач ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем за законом після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Встановлено, що позивачу ОСОБА_1 постановою приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Лапочки Р.О. від 01 травня 2024 року у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 на 1/4 частку у праві спільної сумісної власності квартири загальною площею 6,4 кв.м., житловою площею 37,1 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належала йому у праві спільної сумісної власності відмовлено у зв`язку з невизначеністю частки спадкодавця у праві спільної сумісної власності на квартиру та складу спадкового, а саме, яка конкретно частка у даній квартирі належала померлому та яка частка квартири являється спадковим майном.

З матеріалів спадкової справи вбачається, що свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 не видавалися. Інших спадкоємців за законом та заповітом, окрім дружини спадкодавця, судом не встановлено.

Встановлено, що у відповідності до Свідоцтва про право власності на житло від 08 червня 1994 року, виданого Фондом комунального майна згідно розпорядження № 4422 від 06 червня 1994 року, у порядку Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та ОСОБА_4 була передана у спільну сумісну власність квартира, загальною площею 64,3 кв.м., житловою площею 37,1 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Право спільної сумісної власності на вказану квартиру за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та ОСОБА_4 зареєстровано у вересні 1994 року в Сєвєродонецькому міському бюро технічної інвентаризації за р. № 374.

Зазначені обставини підтверджуються копією Свідоцтва про право власності на житло від 08 червня 1994 року, виданого Фондом комунального майна згідно розпорядження № 4422 від 06 червня 1994 року та технічним паспортом на зазначене нерухоме майно.

Крім того, згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта зазначена вище квартира знаходиться у спільній сумісній власності , право спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та ОСОБА_4 .

Згідно до технічного паспорту на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , квартира має загальну площу 64,3 кв.м., житлову площу 37,1 кв.м. та складається з: 1 кімнати площею 11,9 кв.м.; 2 кімнати площею 8,1 кв.м.; 3 кімнати площею 17,1 кв.м.; кухні площею 7,9 кв.м.; ванної кімнати площею 2,6 кв.м.; коридору площею 11,3 кв.м.; вбудованої шафи площею 1,4 кв.м.; лоджії площею 1,9 кв.м.,

Як встановлено вище, ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 71 років помер батько позивача ОСОБА_1 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що 15 серпня 2023 року Котелевським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції складено відповідний актовий запис № 207, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 15 серпня 2023 року.

Постановою приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Лапочки Р.О. від 01 травня 2024 року позивачу ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 на 1/4 частку у праві спільної сумісної власності квартири загальною площею 6,4 кв.м., житловою площею 37,1 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належала йому у праві спільної сумісної власності відмовлено у зв`язку з невизначеністю частки спадкодавця у праві спільної сумісної власності на квартиру та складу спадкового, а саме, яка конкретно частка у даній квартирі належала померлому та яка частка квартири являється спадковим майном.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи бути обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Відповідно до ст. 372 ЦК України 1. Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.1995 року №20 «Про судову практику у справах з позовами про захист права приватної власності», частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі з частки спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою, частки визначаються рівними.

Пунктом 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» передбачено, що частка суб`єкта права спільної сумісної власності визначається зокрема, при поділі майна, виділі частки зі спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини.

Суд також враховує роз`яснення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладені в п. 3, 4 Інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року, де зазначено, що спадкоємці учасника спільної сумісної власності мають право звернутися з позовом про визначення частки майна, належної померлому на праві спільної сумісної власності.

Як вже було встановлено, зазначена квартира на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Фондом комунального майна згідно розпорядження № 4422 від 06 червня 1994 року, у порядку Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», зареєстрованого в Сєвєродонецькому міському бюро технічної інвентаризації та у Державному реєстрі прав на нерухоме майно, належить позивачу ОСОБА_1 , відповідачам: ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та ОСОБА_4 .

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, тобто кожному з них на праві спільної сумісної власності належить по 1/4 частці квартири загальною площею 64,3 кв.м., житловою площею 37,1 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, припинивши право спільної сумісної власності, визначивши частки кожного співвласника у праві спільної сумісної власності квартири загальною площею 64,3 кв.м., житловою площею 37,1 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , право власності вважається спільною частковою власністю.

Що стосується визнання права власності на нерухомого майно в порядку спадкування за законом, суд зазначає наступне.

Як встановлено вище ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 71 років помер батько позивача ОСОБА_1 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що 15 серпня 2023 року Котелевським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції складено відповідний актовий запис № 207, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 15 серпня 2023 року.

Після смерті ОСОБА_4 залишилась спадщина у вигляді 1/4 частки квартири загальною площею 64,3 кв.м., житловою площею 37,1 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належала йому у праві спільної сумісної власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого 08 червня 1994 року Фондом комунального майна згідно розпорядження № 4422 від 06 червня 1994 року, зареєстрованого у вересні 1994 року в Сєвєродонецькому БТІ за р. № 374.

Згідно до технічного паспорту на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , квартира має загальну площу 64,3 кв.м., житлову площу 37,1 кв.м. та складається з: 1 кімнати площею 11,9 кв.м.; 2 кімнати площею 8,1 кв.м.; 3 кімнати площею 17,1 кв.м.; кухні площею 7,9 кв.м.; ванної кімнати площею 2,6 кв.м.; коридору площею 11,3 кв.м.; вбудованої шафи площею 1,4 кв.м.; лоджії площею 1,9 кв.м.,

За життя ОСОБА_4 заповіту не складав, що підтверджується Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 75779629 від 12 лютого 2024 року.

Cпадкова справа № 11/2024 після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 заведена 12 лютого 2024 року приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Лапочкою Р.О., номер у Спадковому реєстрі № 71983193, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 75781121 від 12 лютого 2024 року.

Встановлено та підтверджується матеріалами спадкової справи, що ОСОБА_6 проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ним проживали та були зареєстрованими дружина, тобто відповідач ОСОБА_2 та позивач ОСОБА_1 (син).

22.02.2022 року російська федерація розпочала повномасштабне вторгнення на територію України, м. Сєвєродонецьк Луганської області було окуповане російськими військами.

Позивач зазначає, що у зв`язку з воєнними діями він, батько та мати змушені були покинути житло та виїхати з м. Сєвєродонецька Луганської області.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами спадкової справи, що місцем смерті ОСОБА_4 є селище Котельва Полтавського району Полтавської області.

З матеріалів справи вбачається, що дружина спадкодавця, а саме, відповідач ОСОБА_2 звернулася до нотаріуса з заявою про відмову від прийняття спадщин на користь сина, тобто позивача ОСОБА_1 . При цьому, донька спадкодавця, тобто відповідач ОСОБА_3 з заявою про прийняття спадщини після смерті батька не зверталася, відмості про те, що остання проживала на момент смерті зі спадкодавцем відсутні, а тому остання вважається такою, що не прийняла спадщину.

Отже, позивач ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем за законом після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Лапочки Р.О. від 01 травня 2024 року позивачу ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 на 1/4 частку у праві спільної сумісної власності квартири загальною площею 6,4 кв.м., житловою площею 37,1 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належала йому у праві спільної сумісної власності відмовлено у зв`язку з невизначеністю частки спадкодавця у праві спільної сумісної власності на квартиру та складу спадкового, а саме, яка конкретно частка у даній квартирі належала померлому та яка частка квартири являється спадковим майном.

З матеріалів спадкової справи вбачається, що свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 не видавалися. Інших спадкоємців за законом та заповітом, окрім дружини спадкодавця, судом не встановлено.

Відповідно до ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1216, 1222, 1223 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неоохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

На підставі ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

На підставі ст. 1258 ЦК України, 1. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. 2. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно до вимог ст. 1268 ЦК України, 1. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. 2. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. 3. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. 5. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Вимогами статті 1269 ЦК України визначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. 2. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

На підставі статті 1270 ЦК України, 1. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно із ст. 1275 ЦК України, якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну. Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну. Положення цієї статті не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця. Якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов`язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну. Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.

Статтею 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

На підставі ст. 1225 ЦК України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах із збереженням її цільового призначення.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Одночасно із цим, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справі про спадкування», судам роз`яснено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

В даному випадку, судом встановлено, що через постанову нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право наспадщину за законом, у позивача існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, у зв`язку із чим такий спір підлягає вирішенню шляхом ухвалення судового рішення в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Як роз`яснено у п.6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», суди повинні мати на увазі, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК), проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Разом із тим суди повинні розмежовувати право на спадщину як майнове право (об`єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об`єкт нерухомого майна.

Спадкоємець має право звернутися із заявою про державну реєстрацію переходу права власності до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, після прийняття спадщини в порядку, передбаченому законом. Якщо право власності спадкодавця не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, правовстановлюючими є документи, що підтверджують підставу для переходу права власності в порядку правонаступництва, а також документи спадкодавця, що підтверджують виникнення у нього права власності на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до п. 4.18. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус виготовляє витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Згідно положень Постанови Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно роз`яснень, викладених в пункті 3.1. листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду у позовному провадженні.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Зважаючи на відмову нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину, іншого шляху окрім звернення до суду за захистом порушеного права у позивача немає та відповідно ст.16 ЦК України вона обрала правильний спосіб захисту своїх порушених прав.

За встановлених обставин, зважаючи на те, що спадкодавець ОСОБА_4 у передбачений законом спосіб набув право власності на належну йому частину у праві спільної сумісної власності на квартиру; його 1/4 частка у спільній сумісній власності визначена в судовому порядку; позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги за законом після смерті батька на належну йому 1/4 частку спірної квартири; в свою чергу з урахуванням наявності спадкоємців, а саме, дружини померлого, яка відмовилася від прийняття спадщини на користь позивача та доньки померлого, яка вважається такою, що не прийняла спадщину, оскільки у встановлений законом строк не зверталася з заявою про прийняття спадщини після смерті батька, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову, а тому за ОСОБА_1 належить визнати право власності на 1/4 частку в праві спільної часткової власності на квартиру загальною площею 64,3 кв.м., житловою площею 37,1 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21 січня 1999р. в справі «Гарсія Руїзпроти Іспанії», від 22 лютого 2007р. в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011р. в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010р. в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994р. в справі «ХіроБалані проти Іспанії», від 01 липня 2003р. в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008р. в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та MesropMovsesyan проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року №6-887цс17.

За таких обставин, аналізуючи вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

У відповідності до ст. 133 ЦПК України, 1. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. 2. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. 3. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, в тому числі на професійну правничу допомогу.

На підставі ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. В той же час, враховуючи відсутність вини відповідачів, суд приходить до висновку, що судові витрати необхідно покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області, Сєвєродонецької міської ради про визначення часток у спільному сумісному майні, визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування законом, - задовольнити.

Визначити частки співвласників квартири загальною площею 64,3 кв.м., житловою площею 37,1 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 - рівними, а саме по 1/4 частці кожному.

Припинити право спільної сумісної власності на квартиру загальною площею 64,3 кв.м., житловою площею 37,1 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку в праві спільної часткової власності на квартиру загальною площею 64,3 кв.м., житловою площею 37,1 кв.м., яка складається з: 1 кімнати площею 11,9 кв.м.; 2 кімнати площею 8,1 кв.м.; 3 кімнати площею 17,1 кв.м.; кухні площею 7,9 кв.м.; ванної кімнати площею 2,6 кв.м.; коридору площею 11,3 кв.м.; вбудованої шафи площею 1,4 кв.м.; лоджії площею 1,9 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судові витрати покласти на позивача ОСОБА_1 .

Учасники справи:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ;

- відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 ;

- відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , останнє відмове місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 ;

- відповідач: Сіверськодонецька міська військова адміністрація Сіверськодонецького району Луганської області, ЄДРПОУ 44083662, місцезнаходження за адресою: Луганська область, м. Сіверськодонецьк (м. Сєвєродонецьк), бульвар Дружби Народів, будинок № 32.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повне судове рішення складене 16 липня 2026 року.

Суддя Д.І. Городецький