Рішення № 139898241, 12.08.2026, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/448/26

№ 2/183/155/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д.І.

з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и в :

26 грудня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» через систему «Електронний суд» звернулося до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилається на те, що 22 серпня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» і ОСОБА_1 в електронній формі був укладений кредитний договір № 80160571 (з урахуванням додатковий угод до нього), відповідно до умов якого останній отримав грошові кошти в розмірі 14 086,00 грн., строком до 21 вересня 2029 року та зобов`язався сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 1,0% в день, а також виконати інші зобов`язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених цим Договором.

Відповідно до договору факторингу № МВ-ТП/9 від 19 листопада 2024 року право вимоги первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до відповідача прийняло ТОВ «Таліон Плюс».

Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги до Договору факторингу № МВ-ТП/9 від 19.11.2024 року ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до Відповідача за кредитним договором № 80160571 від 22 серпня 2024 року на загальну суму 29 987,18 грн.

28.05.2025 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 28/0525-01,відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за кредитним договором № 80160571 від 22 серпня 2024 року.

Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 1 від 28.05.2025 року до Договору факторингу № 28/0525-01 від 28.05.2025 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до Відповідача за кредитним договором № 80160571 від 22 серпня 2024 року на загальну суму 41 818,58 грн.

16 липня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» уклали Договір факторингу №16/07/25-Е, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Ейс» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за кредитним договором № 80160571 від 22 серпня 2024 року.

Відповідно до Реєстру Боржників за Договором факторингу №16/07/25-Е від 16.07.2025 року від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 41 818,58 грн., з яких: заборгованість по кредиту - 14 085,15 грн., заборгованість по несплаченим відсоткам - 20 690,85 грн.; заборгованості за пенею (штрафами) - 7 042,58 грн.

У зв`язку з чим зазначену суму, а також судові витрати в загальному розмірі 9 422,40 грн. позивач просить стягнути з відповідача на його користь.

Ухвалою суду від 28 січня 2026 року відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 28 січня 2026 року зобов`язано Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження за адресою: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 30, електронна адреса: sud@privatbank.ua) надати на адресу суду інформацію:

- про те, чи емітувалась на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) платіжна кратка № НОМЕР_2 ;

- чи емітувалась будь-яка інша платіжна картка на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 );

- про зарахування коштів на картковий рахунок № НОМЕР_2 у періоди;

- з 22.08.2024 року по 27.08.2024 року в сумі 8 953,00 грн.;

- з 23.08.2024 року по 28.08.2024 року в сумі 500,00 грн.; -

- з 23.08.2024 року по 28.08.2024 року в сумі 100,00 грн.;

- з 23.08.2024 року по 28.08.2024 року в сумі 708,00 грн.;

- з 23.08.2024 року по 28.08.2024 року в сумі 284,00 грн.;

- з 24.08.2024 року по 29.08.2024 року в сумі 488,00 грн.;

- з 25.08.2024 року по 30.08.2024 року в сумі 438,00 грн.;

- з 26.08.2024 року по 31.08.2024 року в сумі 1 640,00 грн.;

- з 26.08.2024 року по 31.08.2024 року в сумі 339,00 грн.;

- з 26.08.2024 року по 31.08.2024 року в сумі 164,00 грн.;

- з 27.08.2024 року по 01.09.2024 року в сумі 472,00 грн.;

- чи є/був номер телефону НОМЕР_3 фінансовим номером телефону за картковим рахунком - маски карти № НОМЕР_2 та чи знаходився вказаний номер телефону в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 );

- у разі підтвердження зарахування коштів на картковий рахунок - маска карти № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за вказані періоди в зазначених вище сумах. - надати первинні документи бухгалтерського обліку (банківські виписки, платіжні інструкції, доручення тощо);

- інформацію щодо повного номера карткового рахунка № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

В судове засідання представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» не з`явився, звернувся до суду з заявою, згідно якої просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити, у разі повторної неявки відповідача не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином,причини неявки суду не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи та відзиву на позовну заяву суду не подавав.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Враховуючи те, що відповідачбув належним чином повідомлений про місце, дату і час розгляду справи, повторно не з`явився в судове засідання, судом постановлено ухвалу про проведення заочного розгляду справи.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши надані позивачем докази, дійшов наступного висновку.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що 22 серпня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» і ОСОБА_1 в електронній формі був укладений кредитний договір № 80160571 (з урахуванням додатковий угод до нього), відповідно до умов якого останній отримав грошові кошти в розмірі 14 086,00 грн., строком до 21 вересня 2029 року та зобов`язався сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 1,0% в день, а також виконати інші зобов`язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених цим Договором (п.п. 2.1, 8,3, 7,3).

Пунктами 2.3 та 2.4 договору сторони погодили, що кредитодавець надає позичальнику перший транш за договором в сумі 8 953,00 грн. 22 серпня 2024 року, що є датою надання кредиту. Другий та решта траншів за договором надаються протягом дисконтного періоду кредитування на умовах передбачених цим договором. Пільговий період складає 30 днів від дати отримання першого траншу (п. 3.1).

Додатковими угодами, сторони домовилися про надання інших траншів за кредитним договором, а саме:

- додаткова угода № б/н від 23.08.2024 року на суму 500,00 грн.;

- додаткова угода № б/н від 23.08.2024 року на суму 100,00 грн.;

- додаткова угода № б/н від 23.08.2024 року на суму 708,00 грн.;

- додаткова угода № б/н від 23.08.2024 року на суму 284,00 грн.;

- додаткова угода № б/н від 24.08.2024 року на суму 488,00 грн.;

- додаткова угода № б/н від 25.08.2024 року на суму 438,00 грн.;

- додаткова угода № б/н від 26.08.2024 року на суму 1 640,00 грн.;

- додаткова угода № б/н від 26.08.2024 року на суму 339,00 грн.;

- додаткова угода № б/н від 26.08.2024 року на суму 164,00 грн.;

- додаткова угода № б/н від 27.08.2024 року на суму 472,00 грн.

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов`язання за кредитним договором виконало, надавши відповідачу кредит в загальному розмірі 14 086,00 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_2 , що підтверджується платіжними дорученнями від 23 серпня 2024 року від 24 серпня 2024 року, від 25 серпня 2024 року, від 26 серпня 2024 року та від 27 серпня 2024 року та випискою по картковому рахунку відповідача за період з 22 серпня 2024 року по 01 вересня 2024 року.

Відповідно до договору факторингу № МВ-ТП/9 від 19 листопада 2024 року право вимоги первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до відповідача прийняло ТОВ «Таліон Плюс».

Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги до Договору факторингу № МВ-ТП/9 від 19.11.2024 року ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до Відповідача за кредитним договором № 80160571 від 22 серпня 2024 року на загальну суму 29 987,18 грн.

28.05.2025 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 28/0525-01,відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за кредитним договором № 80160571 від 22 серпня 2024 року.

Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 1 від 28.05.2025 року до Договору факторингу № 28/0525-01 від 28.05.2025 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до Відповідача за кредитним договором № 80160571 від 22 серпня 2024 року на загальну суму 41 818,58 грн.

16 липня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» уклали Договір факторингу №16/07/25-Е, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Ейс» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за кредитним договором № 80160571 від 22 серпня 2024 року.

Відповідно до Реєстру Боржників за Договором факторингу №16/07/25-Е від 16.07.2025 року від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 41 818,58 грн., з яких: заборгованість по кредиту - 14 085,15 грн., заборгованість по несплаченим відсоткам - 20 690,85 грн.; заборгованості за пенею (штрафами) - 7 042,58 грн.

Наявність заборгованості відповідача також підтверджено розрахунком заборгованості за кредитним договором.

Судом встановлено, що відсотки нараховувались позичальнику до 11 лютого 2025 року включно, тобто в межах строку погодженого сторонами договору.

Таким чином, між сторонами виник спір щодо виконання зобов`язань за кредитними договорами.

Вирішуючи питання по суті заявлених вимог, суд застосовує наступні норми права.

За приписами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1ст. 627 ЦК України).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч.2 ст. 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Ч.2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Як вже зазначалося, Договір між сторонами було укладено в електронній формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З наведеного вбачається, що укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Матеріалами справи підтверджено та сторонами не заперечувалося, що Договори між сторонами було укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому,позичальник через особистий кабінет на веб-сайті кредитодавця подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого кредитодавець надіслав позичальнику за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використав для підтвердження підписання кредитного договору.

Як встановлено вище, відповідно до договору факторингу № МВ-ТП/9 від 19 листопада 2024 року право вимоги первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до відповідача прийняло ТОВ «Таліон Плюс».

28.05.2025 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 28/0525-01,відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за кредитним договором № 80160571 від 22 серпня 2024 року.

16 липня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» уклали Договір факторингу №16/07/25-Е, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Ейс» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за кредитним договором № 80160571 від 22 серпня 2024 року.

За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частин перша статті 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Частиною першою статті 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора в зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням (частина друга статті 516 ЦК України).

Відповідно до ст. 1082 ЦК України, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги до Договору факторингу № МВ-ТП/9 від 19.11.2024 року ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до Відповідача за кредитним договором № 80160571 від 22 серпня 2024 року на загальну суму 29 987,18 грн.

Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 1 від 28.05.2025 року до Договору факторингу № 28/0525-01 від 28.05.2025 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до Відповідача за кредитним договором № 80160571 від 22 серпня 2024 року на загальну суму 41 818,58 грн.

Відповідно до Реєстру Боржників за Договором факторингу №16/07/25-Е від 16.07.2025 року від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 41 818,58 грн., з яких: заборгованість по кредиту - 14 085,15 грн., заборгованість по несплаченим відсоткам - 20 690,85 грн.; заборгованості за пенею (штрафами) - 7 042,58 грн.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит (грошові кошти) та сплатити проценти.

Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Ст. 530 ч. 2 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до змісту ст.ст.610,612 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладено у постанові від 24 квітня 2017 року у справі № 3-1522гс16, до правовідносин визначених ст. 625 ЦК України застосовується загальний строк позовної давності у три роки, а тому стягнення 3% річних та інфляційних втрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову.

Так, згідно до відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги до Договору факторингу № МВ-ТП/9 від 19.11.2024 року ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до Відповідача за кредитним договором № 80160571 від 22 серпня 2024 року на загальну суму 29 987,18 грн.

Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 1 від 28.05.2025 року до Договору факторингу № 28/0525-01 від 28.05.2025 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до Відповідача за кредитним договором № 80160571 від 22 серпня 2024 року на загальну суму 41 818,58 грн.

Відповідно до Реєстру Боржників за Договором факторингу №16/07/25-Е від 16.07.2025 року від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 41 818,58 грн., з яких: заборгованість по кредиту - 14 085,15 грн., заборгованість по несплаченим відсоткам - 20 690,85 грн.; заборгованості за пенею (штрафами) - 7 042,58 грн.

Наявність заборгованості відповідача також підтверджено розрахунком заборгованості за кредитним договором.

Як встановлено вище, відсотки нараховувались позичальнику до 11 лютого 2025 року включно, тобто в межах строку погодженого сторонами договору.

Суд погоджується із вказаним розрахунком, оскільки нарахування відсотків у вказаний період здійснено відповідно до умов договору за стандартною процентною ставкою та в межах строку договору.

При цьому, матеріали справи не містять доказів відсутності заборгованості за основною сумою кредиту, відсотками або часткового її погашення відповідачем за вищевказаним договором, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині обґрунтовані та належними доказами підтверджені, а тому підлягають задоволенню.

Разом з тим, вирішуючи питання по суті заявлених вимог в частині стягнення пені (штрафу) за кредитним договором 7 042,58 грн., суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі №320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів.

Так, у постанові від 12 лютого 2025 року у справі №758/5318/23 зроблено висновок, що «у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

З урахуванням викладеного, до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку із невиконанням відповідачем грошових зобов`язань, що випливають із кредитного договору № 801605717 від 22 серпня 2024 року підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за пенею (штрафом) за вищевказаним кредитним договором у розмірі 7 042,58 грн. задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Між тим, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності,суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання в частині розподілу між сторонами судових витрат, суд виходить з наступного.

У позові позивач навів попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на суму 9 422,40 грн., які складаються з: витрат на професійну правничу допомогу - 7 000,00 грн. та судового збору за подання позову - 2 422,40 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом першим частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правової допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат; 3) для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно ч.ч.1,2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У своїй постанові КАС ВС від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зробив висновок про те, що відповідно до положень статті 14 ПК України адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність. У свою чергу, Закон №5076-VI не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату. Закон №265/95-ВР, Положення №13 та Положення №148 не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку, оскільки не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність (пункт 35 цієї постанови). Тобто, аналіз спеціального законодавства, щодо діяльності адвоката, дає право зробити висновок, про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа (п. 36 постанови). Враховуючи наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, а тому останній може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта (п. 37 даної постанови).

У постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 372/1010/16-ц зроблений висновок про те, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Такий висновок зазначений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року, справа № 826/1216/16, провадження № 11-562ас18, у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року справа № 301/1894/17.

Позивачем на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу надано: договір про надання правової допомоги № 20/08/25-1 від 20.08.2025 року; прайс щодо розміру вартості послуг; додаткову угоду № 25771010410 від 11.09.2025 року до договору про надання правової допомоги № 20/08/25-1 від 20.08.2025 року; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 7073/10 від 19.10.2018 року; акт прийому-передачі наданих послуг від 25.11.2025 року до договору про надання правової допомоги № 20/08/25-1 від 20.08.2025 року, згідно якого Адвокатським бюро «Соломко та партнерами» надано послуги загальною вартістю 7 000,00 грн., з яких: вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором № 801605717 від 22.08.2024 року - 1 000,00 грн. (за 2 год.); підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором на рахунок боржника ОСОБА_1 - 500,00 грн. (за 1 год.); підготовка та подача клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором на рахунок боржника ОСОБА_1 - 500,00 грн. (за 1 год.); складання позовної заяви - 5 000,00 грн. (2 год.).

При цьому, суд враховує позицію Об`єднаної Палати КГС ВС, викладену в постанові від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, згідно якої розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зробила висновок про те, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування таких витрат одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

В той же час, суд вважає, витрати на професійну правничу допомогу неспівмірними, та такими, що не відповідають складності справи, у зв`язку з чим є завищеними.

Водночас, суд зауважує, що відповідач клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи не подавав, зокрема заперечення щодо розподілу (співмірності) судових витрат, а тому враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, суд не вправі вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи, а отже оскільки представником позивача підтверджений обсяг наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

В той же час, суд зауважує, що відповідач клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи не подавала, зокрема заперечення щодо розподілу (співмірності) судових витрат, а тому враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, суд не вправі вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи, а отже оскільки представником позивача підтверджений обсяг наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, позивачем заявлено вимогу на загальну суму 41 818,58 грн., з яких судом задоволено на суму 34 776,00 грн., що становить 83,16%, виходячи з розрахунку: 34 776,00 грн. (задоволено) / 41 818,58 грн. (заявлено) х 100% = 83,16.

Від заявленої на професійну правничу допомогу суми 7 000,00 грн. 83,16% становить 5 821,20 грн. (7 000,00 грн. х 83,16 / 100), які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Враховуючи, що суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову, з урахуванням вимог співмірності і розумності, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 5 821,20 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов підлягає частковому задоволенню, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 014,45 грн., виходячи з розрахунку: (34 776,00 грн. (сума, задоволена судом) х 2 422,40 грн. (сплачений судовий збір) / 41 818,58 грн. (заявлена сума).

На підставі викладено та керуючись 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 274, 279, 280-282, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором № 801605717 від 22 серпня 2024 року (з урахуванням додаткових угод до нього), яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 14 085,15 грн.; заборгованості по процентам за період з 22.08.2024 року по 11.02.2025 року - 20 690,85 грн., а всього - 34 776,00 грн. (тридцять тисяч сімсот сімдесят шість грн. 00 коп.).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» судові витрати, які складаються з витрат по сплаті судового збору в розмірі 2 014,45 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 821,20 грн., а всього - 7 835,65 грн. (сім тисяч вісімсот тридцять п`ять грн. 65 коп.).

В задоволенні іншої частини вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», - відмовити.

Учасники справи:

- позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження юридичної особи: м. Київ, вул.. Юрія Поправкаи, буд. 6, кабінет 13;

- відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Повне рішення суду складено 12 серпня 2026 року.

Суддя Д.І. Городецький