Рішення № 139896217, 14.09.2026, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/6735/26

Провадження № 2/711/3622/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді Скляренко В.М.

при секретарі Півень С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, -

в с т а н о в и в:

Представник ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» Грибанов Д.В., який діє на підставі електронної довіреності в системі «Електронний суд» від 09.01.2026р., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідачки на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість за договором позики №8249443 в розмірі 17 679,13 грн. та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що 19.01.2025р. між ТОВ «ФК «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачкою було укладено електронний договір позики №8249443, на підставі якого відповідачці була надана позика. Внаслідок порушення відповідачкою умов повернення кредитних коштів за нею утворилась заборгованість в розмірі 17 679,13 грн., з яких 4 653 грн. основа сума боргу, 1326,13 грн. заборгованість за відсотками, 11 700 - неустойка. На підставі договору факторингу від 23.04.2026р. право вимоги до відповідачки за таким договором позики перейшло до позивача. Оскільки відповідачка не виконує свого зобов`язання з повернення кредитної заборгованості, то позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідачка частково заперечила проти позовних вимог. В обґрунтування заперечень посилалась на те, що за договором позики вона мала повернути суму позики та відсотки за користування позикою в межах строку кредитування. Протягом строку користування позикою нею було сплачено кредитору суму коштів в розмірі 19 559,80 грн. За підрахунками відповідачки на момент закінчення строку дії договору позики вона мала сплатити кредитору залишок заборгованості в розмірі 2 295,20 грн., проте кредитор вимагав від неї сплати залишку заборгованості в сумі 5979,13грн., що на думку відповідачки є несправедливою та явно завищеною сумою. До того ж кредитор безпідставно утримав з відповідачки за рахунок сплачених нею коштів неустойку в розмірі 300 грн., оскільки на період дії воєнного стану споживачі звільнені від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки за прострочення виконання грошового зобов`язання за договорами споживчого кредиту (позики), що передбачено п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України. За таких обставин вимоги позивача про стягнення неустойки є неправомірними, а залишок кредитної заборгованості відповідачки складає 1 995,20 грн. (2 295,20 грн. 300 грн.). Тож відповідачка визнає позовні вимоги частково в межах суми залишку її заборгованості в розмірі 1995,20грн.

03.07.2026р. судом відкрито провадження у справі з визначенням здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

06.07.2026р. від відповідачки надійшов відзив проти позову, в якому викладено обґрунтування позиції відповідачки щодо позовних вимог.

14.07.2026р. від позивача надійшла відповідь на відзив. У такій заяві вказується, що право кредитора на нарахування неустойки передбачено п. 2.2 Договору позики. Законом №3498-IX внесені зміни, зокрема до пункту 6 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», якими передбачено звільнення споживача від відповідальності перед кредитодавцем за прострочення виконання зобов`язань за кредитними договорами, що допущене в період з 01.03.2020р. до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом №3498-IX. Натомість Закон України «Про споживче кредитування» не містить обмежень нарахування неустойки щодо договорів споживчого кредиту, які укладатимуться після спливу тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом №3498-IX, а відтак за договорами укладеними з 24.01.2024р. кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов`язань. Враховуючи те, що Договір позики був укладений після набрання чинності Закону №3498-IX, то первісним кредитором заборгованість зі сплати неустойки була нарахована згідно вимог чинного законодавства.

Позивач також акцентує увагу, що Договір позики не містить жодних несправедливих умов, як і відсутні обставини, які свідчать про те, що відповідачка не погодилась з Правилами надання коштів, оскільки вона не висловлювала при укладенні Договору позики будь-яких заперечень щодо змісту умов такого договору та не скористалась правом відмовитись від підписання даного договору. Підписавши договір, відповідачка посвідчила свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідачка з власної ініціативи звернулась за отриманням кредиту до вільно обраної нею фінансової установи, отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.

Тож позивач наполягає на правомірності та обґрунтованості своїх позовних вимог і просить задовольнити їх в повному обсязі.

В судове сторони не з`явилися, проте у своїх заявах по суті справи виклали клопотання про розгляд справи без їх участі з урахуванням їх позицій, викладених у таких заявах.

Дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані учасниками справи докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

19.01.2025р. між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) був укладений в електронній формі договір позики №8249443 (далі Договір №8249443), який підписаний позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором /а.с.6-13/.

Згідно умов вищевказаного договору кредитор зобов`язувався надати позичальнику позику в розмірі 6 000 грн. строком на 360 днів на умовах її повернення зі сплатою відсотків в розмірі 0,95% за кожен день користування позикою (денна процентна ставка). Строк повернення кредиту 13.01.2026р.

Пунктами 5.1, 5.2. 10.1.1, 10.1.3 Договору позики передбачено, що до моменту його підписання позичальник ознайомився з повною інформацією щодо позикодавця та його послуг, а також з Правилами надання грошових коштів за допомогою веб-сайту https://clickcredit.ua/informaciya та мобільного додатку «ClickCredit».

Відповідно до 2.2 Договору №8249443 сторони передбачили, що повернення кредиту здійснюється шляхом сплати обов`язкових платежів кожні 30 календарних днів, а мінімальний розмір таких платежів дорівнює сумі нарахованих процентів за користування позикою за 30 календарних днів, окрім першого обов`язкового платежу. Розмір першого обов`язкового платежу складає 2 745грн. При цьому, за змістом договору вбачається, що до складу першого обов`язкового платежу входить сума нарахованих процентів за користування позикою та комісія в розмірі 1 035 грн. (17,25% від суми кредиту) за надання кредиту.

На підставі Договору №8249443 відповідачка 19.01.2025р. отримала кредитні кошти в розмірі 6 000 грн. шляхом грошового переказу на її банківську картку /а.с. 16/.

Відповідно до розрахунку, складеного ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» станом на 24.04.2026р., розмір заборгованості позичальника за Договором №8249443 складає 17 679,13 грн. (4 653 грн. основа сума боргу, 1 326,13 грн. заборгованість за відсотками, 11 700грн. неустойка за період прострочення з 14.01.2026р. до 21.02.2026р.) /а.с. 17-21/.

23.04.2026р. між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (клієнт) та ТОВ «ФК «ЄАПБ» (фактор) був укладений Договір факторингу №23/04/26 (далі Договір факторингу) згідно умов якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило ТОВ «ФК» ЄАПБ» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги /а.с. 22-26/.

Того ж дня, 23.04.2026р., сторони Договору факторингу склали акт прийому-передачі реєстру боржників №1, відповідно до якого позивач прийняв реєстр боржників №1 і набув право грошової вимоги до боржників, в тому числі і до ОСОБА_1 за Договором №8249443 в розмірі заборгованості у сумі 17 679,13 грн., з яких 4 653 грн. основа сума боргу, 1 326,13 грн. заборгованість за відсотками, 11 700 грн. неустойка /а.с. 27, 29/.

29.04.2026р. ТОВ «ФК «ЄАПБ» здійснило оплату згідно Договору факторингу в повному обсязі /а.с. 28/.

Сторони визнають ту обставину, що відповідачка не здійснювала ніяких платежів на виконання зобов`язань позичальника за Договором №8249443 на користь позивача. Оскільки до теперішнього часу відповідачка не виконує своїх грошових зобов`язань за таким договором, то позивач звернувся до суду з даним позовом.

Таким чином, спір між сторонами виник із зобов`язальних відносин, що регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі ЦК) та Закону України №1734-VIII від 15.11.2016 «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі Закон №1734). При цьому згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Надаючи оцінку позовним вимогам в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.

Статтею 509 ЦК визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 516 ЦК заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч. 1 ст. 1082 ЦК боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що сторонами не заперечується факт укладання Договору №8249443 та його основні умови, факт отримання відповідачкою кредитних коштів, а також та обставина, що відповідачка не здійснила в повному обсязі виконання своїх зобов`язань належним чином. Беручи до уваги сукупний аналіз обставин спірних правовідносин та зміст наявних в матеріалах справи доказів, у суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Тож вирішуючи спір між сторонами суд виходить з того, що між сторонами виникли кредитні правовідносини на умовах, передбачених змістом Договору №8249443, що був укладений в електронній формі і паперова копія якого надана суду позивачем. На підставі такого договору відповідачкою 19.01.2025р. було отримано кредитні кошти в сумі 6 000 грн., які вона зобов`язувалась повернути зі сплатою процентів за кожен день користування кредитом, але в порушення умов договору не зробила цього.

Отже цілком обґрунтованими є доводи позивача про порушення відповідачкою свого зобов`язання з повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами.

За матеріалами справи судом встановлено, що за умовами Договору №8249443 відповідачкою 19.01.2025р. було отримано кредитні кошти в сумі 6 000 грн., які вона зобов`язувалась повернути зі сплатою процентів за користування кредитом та комісій у строк до 13.01.2026р., але в порушення умов договору не зробила цього. Також сторонами не заперечується та обставина, що протягом періоду користування позикою відповідачкою щомісячно здійснювались платежі на виконання її грошових зобов`язань на користь первісного кредитору. Загалом за період дії строку Договору №8249443 відповідачкою було сплачено 19 559,80 грн., з яких 1 347 грн. зараховано кредитором в рахунок зменшення основного боргу (тіла кредиту), 16 877,80 грн. проценти за користування позикою, 1 035грн. комісія за видачу кредиту, 300 грн. неустойка.

Стосовно обґрунтованості та правомірності зроблених позивачем нарахувань, які є предметом позовних вимог, то суд зауважує наступне.

В позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача кредитну заборгованість, яка складається з наступних сум: основний борг (тіло кредиту) 4 653 грн.; проценти за користування позикою 1 347 грн.; неустойка 11 700 грн.

Аналіз змісту наданого позивачем розрахунку розміру заборгованості, свідчить, що розмір нарахованих процентів та комісій обчислений позивачем у відповідності до умов Договору №8249443, внаслідок чого загальна сума кредитної заборгованості відповідачки, без врахування неустойки, складає 5 979,13 грн. Ця сума заборгованості обчислена з врахуванням всіх здійснених відповідачкою щомісячних платежів на загальну суму 19 559,80 грн.

За змістом наданого позивачем розрахунку слід виснувати, що відповідачкою щомісячно здійснювались платежі в погашення кредитної заборгованості в розмірі, що відповідав сумі нарахованих процентів за фактичний період користування позикою, окрім двох платежів: 15.02.2025р. на суму 2 631 грн. та 16.07.2025р. 3 000 грн.

Натомість платіж від 15.02.2025р. за своїм розміром відповідає сумі нарахованих процентів за фактичний строк користування позикою на момент платежу в розмірі 1 596 грн. (період з 19.01.2025р. по 15.02.2025р. 28 календарних днів; щоденна ставка 0,95% від суми позики, тобто 57 грн. на день (6 000 грн. /100% * 0,95%); 28 днів * 57 грн. = 1 596 грн.) та комісії за видачу кредиту в розмірі 1 035грн., яка передбачена п. 2.2.8 Договору позики.

У свою чергу платіж від 16.07.2025р. в розмірі 3 000 грн. перевищував суму нарахованих процентів на момент його здійснення (1 653 грн.), внаслідок чого решта суми (1 347 грн.) була зарахована кредитором в якості зменшення обсягу заборгованості за основним боргом (тілом кредиту). Внаслідок цього залишок заборгованості за основним боргом, починаючи з 17.07.2025р. складав 4 653грн., а проценти за користування позикою нараховувались в розмірі 44,204 грн. на день (4 653грн. /100% * 0,95%).

Загалом за період строку дії Договору №8249443 загальний обсяг нарахувань кредитора, без врахування штрафних санкцій за порушення виконання зобов`язань, складає 25 238,92 грн. з яких: 6 000 грн. тіло кредиту; 18 203,92 грн. проценти за користування позикою: 1 035 грн. комісія за видачу кредиту.

Варто звернути увагу, що у Договорі №8249443 було передбачено, що орієнтована загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом складає 27 555 грн., з яких: 6 000грн. тіло кредиту; 21 555 грн. загальні витрати за споживчим кредитом. Беручи до уваги, що Договором була передбачена комісія в розмірі 1 035 грн. за видачу кредиту, то слід виснувати, що попередньо у договорі сторони погодили, що загальний обсяг нарахованих процентів за весь строк користування позикою може складати 20 520 грн. (21 555 грн. 1 035 грн.).

Отже з урахуванням показника розміру загальних витрат за споживчим кредитом (21 555 грн.) розмір реальної денної процентної ставки по Договору №8249443 складає 0,998% ([21 555грн / 6 000грн.] / 360 днів * 100%), що також відображено у п. 2.3.1 Договору. Наведений розрахунок денної процентної ставки відповідає вимогам статті 8 Закону №1734, а відтак сума нарахованих позивачем процентів та комісій, які включені позивачем у розрахунок заборгованості відповідачки, не суперечить вимогам діючого на теперішній час законодавства, яке регулює відносини споживчого кредитування. Отже доводи відповідачки про здійснення кредитором надмірних нарахувань по її кредитній заборгованості є необґрунтованими.

За таких обставин суд доходить висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог в частині стягнення з відповідачки наступних сум: тіло кредиту 4 653 грн.; проценти за користування кредитом, що нараховані та обчислені за період з 19.01.2025р. по 13.01.2026р. 1326,13грн.

Стосовно вимог про стягнення неустойки, то відповідні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки згідно з п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Загальновідомою є та обставина, що з 24.02.2022р. і по теперішній час на всій території України діє режим воєнного стану, а відтак з огляду на імперативний характер змісту пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, позовні вимоги про стягнення з відповідача неустойки за прострочення відповідачкою виконання його кредитних зобов`язань не підлягають задоволенню.

В контексті доводів сторони позивача суд зауважує, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, законодавцем було запроваджене особливе регулювання певних аспектів цивільних правовідносин, зокрема, на період дії в Україні воєнного стану запроваджено пільгу шляхом звільнення позичальника від відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій за прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем). Зазначена пільга введена в дію Законом України від 15.03.2022р. №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким доповнено розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1734 пунктом 6-1, а розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК пунктом 18.

Згідно з п. 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1734 у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 ЦК, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем".

Отже у п. 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1734 та п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК з 17.03.2022р. (дата набрання чинності Законом №2120) містилися схожі за змістом норми, які передбачають звільнення на період воєнного стану позичальника за кредитним договором від обов`язку сплати штрафних санкцій на користь кредитора за прострочення виконання грошового зобов`язання. В той же час положення п. 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1734 стосувалися лише правовідносин за договором про споживчий кредит, тоді як положення п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК стосуються будь-яких правовідносин за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем). Таким чином слід виснувати, що сфера дії п. 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1734 повністю охоплюється сферою дії п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК, оскільки відносини споживчого кредитування є видом кредитних правовідносин.

Пункт 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1734 був виключений відповідно до Закону України від 22.11.2023 №3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24.12.2023р. Натомість зміни до п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК дотепер законодавцем не вносилися. Отже, незважаючи на скасування п. 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1734, на законодавчому рівні залишилась закріпленою пільга для позичальників за кредитними договорами щодо звільнення їх від відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання під час дії режиму воєнного стану. Виключення п. 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1734 обумовлено удосконаленням системи нормативно-правового регулювання правовідносин споживчого кредитування та виключенням зі спеціального закону норми, яка дублює положення окремої норми ЦК та фактично не регулює ніяких правовідносин, оскільки сфера її дії повністю охоплюється сферою регулювання п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК.

Таким чином доводи сторони позивача про наявність на теперішній час суперечності у законодавчому регулюванні питань щодо права кредитодавця на нарахування та отримання неустойки за порушення споживачем грошових зобов`язань є необґрунтованими, а на період дії режиму воєнного стану у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором про споживчий кредит, він звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення на підставі п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК.

Аналіз змісту спірних правовідносин свідчить, що предметом позовних вимог є стягнення неустойки в сумі 11 700 грн., яка нарахована за прострочення відповідачкою виконання грошових зобов`язань за договором споживчого кредитування, що мало місце в період дії режиму воєнного стану. Натомість відповідачка звільнена від сплати таких штрафних санкцій на підставі п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК, а отже позовні вимоги в цій частині не підлягають до задоволення.

В той же час суд бере до уваги, що протягом дії Договору №8249443 відповідачкою допускалися порушення строків здійснення щомісячних платежів з оплати нарахованих процентів за користування позикою. За умовами Договору №8249443 відповідачка мала сплачувати щомісячний платіж зі сплати нарахованих відсотків кожні 30 календарних днів, починаючи з 17.02.2025р. (дата першого обов`язкового платежу). Зі змісту наданого позивачем розрахунку судом встановлено, що платіж у вересні 2025 року мав бути здійснений 15.09.2025р., але фактично вчинений відповідачкою 16.09.2025р., тобто з простроченням в один день, що відповідно до п. 9.6 Договору є підставою для нарахування неустойки в розмірі 300грн. на день протягом періоду допоки не буде здійснено обов`язкового платежу. 16.09.2025р. відповідачкою здійснений платіж в розмірі 1 626,12 грн., що за своїм змістом відповідає розміру обов`язкового щомісячного платежу з оплати процентів в сумі 1326,12 грн. та розміру неустойки 300 грн.

В цьому контексті варто зазначити, що пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК передбачено звільнення споживачів від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки за прострочення виконання зобов`язання в період воєнного стану. Наявність такої норми закону унеможливлює примусове стягнення кредитором неустойки зі споживачів, але не нівелює чинність договірних норм, якими передбачені заходи забезпечення виконання зобов`язань між кредитором та боржником, а отже не перешкоджає добровільній оплаті споживачем такої неустойки. Зазначене обумовлене пріоритетністю договірного регулювання цивільних правовідносин та відсутністю імперативної законодавчої заборони нарахування штрафних санкцій у подібних ситуаціях. Отже, якщо нарахування неустойки було передбачено договором і настали фактичні обставини, які є передумовою для її нарахування, внаслідок чого кредитором здійснене нарахування такої неустойки відповідно до умов договору, а боржником добровільно її сплачено, то в діях кредитора відсутні ознаки протиправного використання сплачених боржником коштів.

В цьому аспекті суд зауважує, що тлумачення як статті 3 ЦК загалом, так і п. 6 ст. 3 ЦК, свідчить, що принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому, добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки (постанова Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13).

Отже слід виснувати, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що починаючи з 16.07.2025р., внаслідок погашення відповідачкою частини тіла кредиту, розмір обов`язкового щомісячного платежу зменшився і складав 1 326,12 грн., оскільки саме така сума відповідає обсягу нарахування процентів на залишок позики за 30 календарних днів (44,204 грн. (сума нарахованих процентів за один день користування залишком кредиту) х 30 днів). Варто звернути увагу, що саме в такому розмірі відповідачкою здійснювались обов`язкові платежі протягом періоду серпень-грудень 2025 року. Отже, здійснюючи платіж 16.09.2025р. в сумі 1 626,12 грн. відповідачка не могла не розуміти, що він значно відрізняється від суми нарахувань процентів за 30 календарних днів, тобто від звичайного щомісячного обов`язкового платежу (рівно на 300 грн. більший). Сплата нею платежу у такому розмірі, по суті, відповідає змісту вимоги кредитора щодо сплати обов`язкового платежу та оплати нарахованої неустойки та використанню кредитором таких коштів у відповідності до положень п. 6.7.1 Договору.

До того ж всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України суду не надано доказів, які б свідчили про мету призначення грошових коштів платежу відповідачки від 16.09.2025р. За таких обставин суд відхиляє доводи відповідачки про те, що 16.09.2025р. вона здійснила не добровільну оплату щомісячного обов`язкового платежу та неустойки, а здійснила щомісячний обов`язковий платіж у більшому розмірі задля зменшення заборгованості за тілом кредиту.

Таким чином суд відхиляє доводи відповідачки щодо неправомірності зарахування первісним кредитором частини платежу від 16.09.2025р. в сумі 300 грн. в якості погашення неустойки, оскільки судом не встановлено обставин, які б свідчили що відповідні кошти сплачувались не як добровільна оплата нарахованої кредитором неустойки.

Також при формуванні висновків щодо результату вирішення спору між сторонами суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

З огляду на вищевикладені положення суд не вбачає необхідності у наданні відповіді на всі інші аргументи сторін, оскільки вони не впливають на правильність висновків суду та не мають правового значення для результату розгляду справи.

Отже, наявні в матеріалах справи докази дають підстави вважати доведеними аргументи позивача, що відповідачем було отримано кредитні кошти на умовах та в порядку, що зазначені у Договорі кредиту і він користувався кредитними коштами. Також по обставинам спірних правовідносин судом встановлено, що відповідачкою допущене порушення її зобов`язань в частині повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого за Договором позики станом на 23.04.2026р. (дата набуття права вимоги позивачем) за нею обчислюється заборгованість в загальному розмірі 5 979,13 грн. (тіло кредиту 4 653 грн.; проценти за користування кредитом, що нараховані та обчислені за період з 19.01.2025р. по 13.01.2026р. 1 326,13 грн.), яка і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

За таких підстав позовні вимоги підлягають до часткового задоволення на суму 5 979,13 грн.

Розподіл судових витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що такі витрати складаються з витрат позивача зі сплати судового збору в розмірі 2662,40 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В даному випадку позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на суму 5 979,13 грн., що складає 33,82% від ціни позову (5 979,13 грн. / 17 679,13 грн. * 100%), а відтак на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України позивачу слід компенсувати за рахунок відповідача 900,42 грн. в рахунок відшкодування витрат з оплати судового збору (2662,40 грн. / 100% * 33,82%).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 11-13, 81, 83, 89, 137, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (ЄДРПОУ 35625014, IBAN № НОМЕР_2 у АТ «ТАСкомбанк», юридична адреса: вул. Лісова, буд. 2, м. Бровари, Броварський район, Київська область, 07400) заборгованість за договором позики №8249443 від 19.01.2025р. в загальній сумі 5 979 грн. 13 коп. та суму коштів в розмірі 900 грн. 42 коп. в якості відшкодування судових витрат, тобто усього стягнути 6 879 грн. 55 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий: В.М. Скляренко