Єдиний державний реєстр судових рішень Дата документу 21.09.2026Справа № 554/10244/26 Провадження № 2/554/4997/2026
РІШЕННЯ
Іменем України
21 вересня 2026 року м. Полтава
Шевченківський районний суд міста Полтави в складі:
головуючого судді Михайлової І.М.,
за участю секретаря судового засідання Станкевич Н.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Полтавської обласної ради про відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и в:
У липні 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Полтавської обласної ради про відшкодування моральної шкоди.
Позов умотивований тим, що 30.08.2024 Полтавською обласною радою прийнято рішення тридцять третьої сесії восьмого скликання № 854 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, що надаються Полтавським обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства «Полтаватеплоенерго». Зазначеним рішенням відповідач протиправно встановив для населення двоставковий тариф, який включав у себе не передбачену законом другу абонентську плату «умовно-постійну частину тарифу».
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27.01.2026 у справі № 440/10672/25, що набрало законної сили 03.06.2026, зазначене рішення Полтавської обласної ради № 854 визнано протиправним та нечинним.
Позивач зазначає, що він є споживачем послуг теплопостачання за адресою: АДРЕСА_1 (особовий рахунок НОМЕР_1 ). Листом ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» від 22.05.2026 року № 28.2-03/1558 та доданих до нього розрахунків, на підставі рішення Полтавської обласної ради № 854 позивачу щомісячно нараховувалася умовно-постійна частина плати у розмірі 457,99 грн, яку підприємство зазначає у рахунках до оплати у міжопалювальний період.
Позивач зазначає, що внаслідок прийняття відповідачем незаконного, на його думку, рішення позивачу завдано моральну шкоду.
На обґрунтування позову також зазначив, що через нарахування незаконного, на його думку, тарифу у нього накопичувався борг. Листом від 22.05.2026 року підприємство «Полтаватеплоенерго» повідомило відповідача про наявну заборгованість та необхідність її погашення. Усвідомлення того, що за відсутності будь-якого доходу щомісячно він має сплачувати нараховані кошти викликало у позивача тривалі душевні страждання, щоденний страх, постійну тривогу за своє майбутнє та відчуття абсолютної незахищеності перед свавіллям влади. Окремо позивач наголошує, що хоча безпосередні дії щодо нарахування цих сум та направлення вимог про стягнення боргу вчинялися ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго», першопричиною його моральних страждань є саме незаконне, на його думку, рішення Полтавської обласної ради № 854. Зазначає, що дії теплопостачального підприємства стали можливими виключно тому, що існує рішення Полтавської обласної ради № 854, а отже, існує прямий причинно-наслідковий зв`язок між незаконним рішенням облради та пригніченим емоційним станом позивача. Зазначає, що замість спокійного життя у похилому віці він змушений витрачати сили на з`ясування правомірності тарифів, листування з комунальними службами та захист своїх прав у судах. Враховуючи глибину душевних страждань, тривалість протиправної поведінки відповідача та той факт, що незаконні тарифи накладалися на людину без жодного доходу під час воєнного стану, він оцінив завдану моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Полтави від 13.07.2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
16.07.2026 та 20.07.2026 до суду через систему «ЄСІТС» електронний суд від позивача надійшли клопотання про звільнення його від сплати судового збору.
29.07.2026 представник відповідача Полтавської обласної ради Жолонка О.М. надіслала до суду відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволенні позову. Вказала, що позивач у своєму позові не надав належних та допустимих доказів заподіяння йому моральних чи фізичних страждань, зокрема, не довів те, що прийняте обласною радою рішення якимось чином вплинуло на порушення нормальних життєвих зв`язків, не надав будь яких даних про наявність у нього психологічного стресу від прийнятого рішення, а також про необхідність докладання додаткових зусиль для організації життя. Подана позовна заява містить лише загальні фрази про завдану шкоду та не містить доказів того, що прийняте відповідачем рішення негативно вплинуло на емоційний стан позивача, а також доказів того, що негативні емоції позивача досягли рівня страждань. Крім того, позивачем не доведено причинно-наслідковий зв`язок між його станом та прийнятим рішенням про встановлення тарифів, не обґрунтовано заявлений розмір моральної шкоди. Зазначає, що позивачем не надано доказів (медичні довідки, виписки, висновки експертів тощо), які б свідчили про погіршення його стану здоров`я, порушення його звичного способу життя чи настання інших негативних немайнових наслідків у зв`язку з прийняттям органом місцевого самоврядування рішення про встановлення тарифів.
Зазначила, що нарахування заборгованості за теплопостачання здійснювалося безпосередньо підприємством - надавачем послуг у межах окремих договірних правовідносин із позивачем. Обласна рада не є стороною зазначеного договору, не веде особові рахунки споживачів та не вчиняла дій щодо нарахування оспорюваного боргу. Тобто, між прийняттям нормативно-правового акта відповідачем та діями підприємства з формування квитанцій відсутній прямий причинно-наслідковий зв`язок.
30.07.2026 до суду через підсистему «ЄСІТС» «Електронний суд» позивач ОСОБА_1 надіслав заяву про відвід судді Михайлової І.М.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Полтави від 31.07.2026 заяву ОСОБА_1 про відвід судді Михайлової І.М. визнано необґрунтованою, передано до канцелярії Шевченківського районного суду міста Полтави для визначення судді, який буде вирішувати питання про відвід, у порядку, встановленому частиною першою статті 33 ЦПК України.
05.08.2026 позивач ОСОБА_1 через підсистему «ЄСІТС» «Електронний суд» надіслав відповідь на відзив, у якій зазначив, що завідомо неправдивими є твердження відповідача про відсутність у позивача оплати за послуги постачання теплової енергії, оскільки у період з травня 2022 по квітень 2026 ОСОБА_1 сплатив 59927,01 грн, а із урахуванням застосування двоставкового тарифу, запровадженого незаконним рішенням Полтавської обласної ради №854, позивач переплатив 21937,7 грн. Стверджує, що зазнав психологічного тиску та поніс нереальні фінансові витрати для людини похилого віку. Відповідач намагається перекласти відповідальність на ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго», проте ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» здійснювало нарахування не самостійно, а виключно на підставі Рішення тридцять третьої сесії Полтавської обласної ради восьмого скликання № 854 від 30.08.2024 року. Оскільки цей нормативно-правовий акт визнано судом протиправним та нечинним, саме на відповідача на його думку, покладається обов`язок відшкодувати моральну шкоду, завдану його незаконним рішенням, незалежно від наявності вини. Незаконне вилучення у нього 21937,7 грн поставило на межу виживання у період воєнного стану, постійна тривога стала прямим наслідком неправомірних дій Полтавської міської ради.
06.08.2026 ОСОБА_1 через підсистему «ЄСІТС» «Електронний суд» надіслав клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, яке вмотивував тим, що доводи відповідача у відзиві про не здійснення позивачем оплати за послуги теплопостачання та відсутність жодних реальних фінансових втрат, моральних страждань, є безпідставними. Оскільки необхідність долучення доказів виникла після ознайомлення із відзивом на позов, просив прийняти до розгляду клопотання, долучити до матеріалів справи копію позову, ухвали про передачу справи за позовом ОСОБА_1 до ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» про захист прав споживачів до Київського районного суду м. Полтави за підсудністю, копію протоколу розподілу судової справи №554/10484/26 між суддями суду апеляційної інстанції, вважав, що зазначені докази підтверджують факт сплати ним послуг опалення на підставі тарифів, встановлених відповідачем.
Вирішуючи клопотання позивача про поновлення строку та долучення доказів, суд виходив із вимог ч.ч.5,8 ст.83 ЦПК України, встановивши, що відповідач не надав заперечень проти задоволення вказаного клопотання та дослідивши докази, надані ОСОБА_1 , дійшов висновку про поновлення позивачу строку на долучення доказів та задоволення клопотання про долучення доказів, вказаних ОСОБА_1 до матеріалів справи.
06.08.2026 ОСОБА_1 через підсистему «ЄСІТС» «Електронний суд» надіслав заяву, у якій на спростування тез представника відповідача про безпідставне збагачення зазначив, що заявлена ним до стягнення моральна шкода 100000 грн не повинна дорівнювати сумі матеріальних збитків (21937,7 грн), факт порушення прав позивача органом влади чи місцевого самоврядування викликає страждання, що не потребують клінічного підтвердження медичними довідками; ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» проводило незаконні нарахування не самостійно, а на виконання рішень Полтавської обласної ради.
13.08.2026 представник відповідача Полтавської обласної ради Жолонка О.М. надала до суду заперечення (на відповідь на відзив), в яких зазначила, що позивач не надав беззаперечні докази того, що його життєдіяльність була повністю зруйнована або йому завдано невиправної шкоди здоров`ю, відсутні докази фактів отримання позивачем психічних та фізичних страждань через отримання ним психічних та фізичних страждань саме через нарахування плати за теплопостачання. Сама по собі наявність спору щодо розміру тарифів не може свідчити про заподіяння моральної шкоди, оскільки є реалізацією права на судовий захист. З викладених підстав, просила відмовити у задоволенні позову.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2026 року заяву про відвід судді Михайлової І.М. розподілено головуючому судді Сметаніній А.В.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Полтави від 31.08.2026 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Шевченківського районного суду міста Полтави Михайлової І.М. від участі у розгляді цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Полтавської обласної ради про відшкодування моральної шкоди, відмовлено за необґрунтованістю.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінюючи докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, дійшов таких висновків.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Судом встановлено, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27.01.2026 у справі № 440/10672/25, залишеним без змін Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2026, позов ОСОБА_2 до Полтавської обласної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Полтавське обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства «Полтаватеплоенерго», про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправним та нечинним рішення тридцять третьої сесії Полтавської обласної ради восьмого скликання від 30.08.2024 № 854 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, що надаються Полтавським обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства «Полтаватеплоенерго». В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, Полтавський окружний адміністративний суд виходив з того, що під час розгляду справи Полтавською обласною радою не доведено, що рішення тридцять третьої сесії восьмого скликання від 30.08.2024 за № 854 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, що надаються Полтавським обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства «Полтаватеплоенерго», прийнято у спосіб, що визначений законами України, чинними на момент прийняття такого рішення, з огляду на що дійшов висновку про протиправність та нечинність такого рішення.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам у справі, яка розглядається, та доводам учасників справи, суд виходить із такого.
Частина 2 статті 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відносини, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг визначає Закон України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать житлова послуга та комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.
Установлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, тарифів на комунальні послуги суб`єктам природних монополій та суб`єктам господарювання на суміжних ринках (крім тарифів на виробництво теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних станціях, когенераційних установках та установках з використанням альтернативних джерел енергії) здійснюють органи місцевого самоврядування.
Згідно з абз. 7 ст. 13 Закону України «Про теплопостачання» до основних повноважень органів місцевого самоврядування у сфері теплопостачання належать: встановлення для всіх категорій споживачів тарифів на теплову енергію і тарифів на виробництво теплової енергії (крім тарифів на теплову енергію, вироблену на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях та когенераційних установках) у порядку і межах, визначених законодавством.
Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статей 150, 156, 162 ЖК України власник житлового будинку (квартири) зобов`язаний утримувати квартиру, сплачувати за комунальні послуги за затвердженими тарифами.
Згідно частини шостої статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію, а відповідно до статті 25 вищезазначеного Закону, у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії, заборгованість стягується в судовому порядку.
Отже, виконавцем та надавачем послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води є ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго».
Згідно зі ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин 2-5 цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.
Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами ст. 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).
Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування, про що Велика Палата Верховного Суду деталізує далі.
Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади (тут і далі - йдеться також й про органи місцевого самоврядування, про що не зазначається з огляду на обставини цієї справи) у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України (див. близькі за змістом висновки у пункті 8.49.5постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 року у справі № 925/556/21).
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Аналогічні висновки викладено в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 № 335/6977/22 (14-87цс24).
Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.
Заявляючи про відшкодування моральної шкоди, позивачем не зазначено, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, та не надано жодного доказу на підтвердження факту заподіяння йому моральних страждань.
За таких обставин, доводи позивача про стягнення моральної шкоди в розмірі 100000 грн, який не повинен дорівнювати сумі матеріальних збитків (21937,7 грн), про відсутність необхідності доведення факту порушення прав позивача органом влади чи місцевого самоврядування, наявність страждань у позивача, що не потребують клінічного підтвердження медичними довідками; про факт незаконних нарахувань ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» на виконання рішень Полтавської обласної ради, суд відхиляє.
Суд не бере до уваги докази, надані позивачем: копію позову ОСОБА_1 , ухвали про передачу справи за позовом ОСОБА_1 до ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» про захист прав споживачів до Київського районного суду м. Полтави за підсудністю, копію протоколу розподілу судової справи №554/10484/26 між суддями суду апеляційної інстанції, як неналежні, оскільки не підтверджують заявлені вимоги позивача про стягнення моральної шкоди.
У справі, яка розглядається, необхідною умовою для відшкодування моральної шкоди є доведення позивачем перед судом факту протиправної поведінки відповідача, наявність самої моральної шкоди, її розмір та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності шкода, заподіяна особі, підлягає відшкодуванню у повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній зв`язок та є вина зазначеної особи у заподіянні шкоди. При відсутності хоча б однієї з вказаних умов на відповідача не може бути покладено зобов`язання по відшкодуванню шкоди. Тому спричинення моральної шкоди у спірних правовідносинах згідно з вимогами законодавства не є матеріально-правовою презумпцією і має доводитись не лише сам факт спричинення моральної шкоди, але й її розмір.
У справі, яка розглядається, позивачем не доведено неправомірність дій Полтавської обласної ради, саме як заподіювача шкоди. При цьому, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) Полтавської обласної радита спричиненою шкодою, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 100000 грн.
З огляду на викладене та те, що відповідач Полтавська обласна рада у цій справі виступає не як заподіювач шкоди, зі змісту позовних вимог убачається, що позивач
За правилами ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови у позові на позивача.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.6 ст.141 ЦПК України).
Ураховуючи, що у задоволенні позову ОСОБА_1 до Полтавської обласної ради про відшкодування моральної шкоди відмовлено у повному обсязі, відсутні підстави для компенсації судових витрат за рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 81, 229, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, суд,
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Полтавської обласної ради про відшкодування моральної шкоди, - відмовити у повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за вебадресою на офіційному веб-порталі судової влади України: http://www.ok.pl.court.gov.ua.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: Полтавська обласна рада, місцезнаходження юридичної особи: м. Полтава, вул. Соборності, 45, ЄДРПОУ 22530614.
Суддя І.М. Михайлова
Судове рішення № 139895642, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави) було прийнято 21.09.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 554/10244/26. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: