Рішення № 139895103, 21.09.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 761/32781/23

Провадження № 2/369/1715/26

РІШЕННЯ

Іменем України

21.09.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Пінкевич Н.С.

секретаря судового засідання Худинець Д.С.

за участі

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Києва в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Державного підприємства "Сетам", приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ляпін Дмитра Валентиновича треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійним та скасування результатів електронних торгів -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2023 року позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до Шевченківського районного суду міста Києва з даним позовом. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що вони перебувають за зареєстрованому шлюбі з 13 листопада 1993 року. За час перебування у зареєстрованому шлюбі ними укладались договори в інтересах родини, в тому числі набуто у власність частину житлового будинку АДРЕСА_1 .

Вказали, що рішенням суду з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 стягнено заборгованість в розмірі 281 930,28 грн. На підставі виконавчого листа приватним виконавцем Ляпіним Д.В. відкрито виконавче провадження ВП 70856998. В рамках виконавчого провадження проведено опис та арешт вищевказаного будинку, призначено судбєкта оціночної діяльності для визначення вартості майна. У порушення вимогу виконавцем не повідомлено про результати проведеної оцінки, а направлено документи для проведення електронних торгів. Крім того, на час проведення торгів існувала суд зупинив виконавчі дії (ухвала оприлюднена 21 березня 2023 року). Натомість 31 липня 2023 року проведено електронні торги та майно придбано за сумою 282 905 грн.

Ними проведено оцінка та вартість майна становить 1 958 983 грн., що є суттєвою різницею між визначеною оцінкою виконавцем та сумою придбаною на торгах. Крім того, дане майно придбане в шлюбі, а виконавець не звертався до суду з поданням про визначення частки боржника. Таким чином, виконавцем грубо порушено вимоги Закону України «Про виконавче провадження» та права боржника, його дружини через придбання майна за заниженою вартістю. Тому електронні торги, акт про проведення торгів слід визнати недійсними в судовому порядку.

Просили суд:

визнати недійсними електронні торги за номером лоту 531601 з реалізації арештованого майна житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 680363532224 та земельної ділянки, кадастровий номер 3222482001:01:007:5176, площею 0,0064га, місцезнаходження: АДРЕСА_1 , проведені 31 липня 2023 року Державним підприємством Сетам та оформлені протоколом проведення електронних торгів №592242;

визнати недійсним акт про проведені електронні торги у виконавчому провадженні №70856998 від 11 серпня 2023 року, складений приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Ляпіним Дмитром Валентиновичем відповідно до протоколу проведення електронних торгів №592242, переможець ОСОБА_5 .

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 26 вересня 2023 року цивільну справу передано для розгляду за підсудністю до Ірпінського міського суду Київської області.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 22 лютого 2024 року цивільну справу передано для розгляду за підсудністю до Києво-Святошинського районного суду Київської області.

06 серпня 2024 року справа надійшла до Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 серпня 2024 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

10 жовтня 2024 року позивачем на виконання ухвали суду подана відповідна заява та усунені недоліки.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 жовтня 2024 року відкрито провадження у цивільній справі. Розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження.

16 грудня 2024 року до суду надійшов відзив на позов. Не погоджуючись з доводами позову, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Ляпін Д.В. вказав, що у нього на виконанні перебував виконавчий лист 756/9028/20 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики в розмірі 281 930,28 грн. Оскільки борг не погашений у добровільному порядку, сторони виконавчого провадження не погодили вартість майна, ним для реального виконання судового рішення описано та арештовано майно, призначено оцінку майна, яка визначена в розмірі 404 150 грн. Оцінка майна проводилась без входження до житла, що є необов`язковим. Повідомлення про результати оцінки надіслано рекомендованим повідомленням та повернуто «закінчення терміну зберігання». Тому боржник був повідомлений про оцінку. Крім того, ДП Сетам здійснює публікацію лоту.

Вказав, що у договорі купівлі-продажу спірного майна, вартість житлового будинку станом на червень 2018 року складала 110 000 грн., а земельної ділянки 39 900 грн. А подані позивачем звіти вказують, що загальна вартість майна на серпень 2023 року складає 1 951 176 грн., у жовтні 2023 року даного оцінювача позбавили кваліфікаційного свідоцтва.

Вважає, що боржник не позбавлений був ознайомитись з матеріалами виконавчого провадження в будь-який час, оскільки постанова про відкриття виконавчого провадження отримана ним 20 лютого 2023 року. Але жодних дій не вчинив.

Про існування ухвали Верховного Суду від 16 березня 2023 року жодна із сторін виконавчого провадження його письмово не повідомила, а ним лиш встановлена ця обставина 31 березня 2023 року і того ж дня ним прийнята постанова про зупинення виконавчих дій. Виконавче провадження поновлено 28 червня 2023 року та призначені торги.

Торги 10 липня 2023 року також не відбулись. Торги 31 липня 2023 року відбулись та переможцем визначено ОСОБА_5 з сумою 282 905 грн. 11 серпня 2023 року ним видано переможцю акт про проведені електронні торги.

Крім того, укладаючи договори купівлі-продажу частини житлового будинку та земельної ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надали одне одному згоду на укладення договорів та погодились, що частка кожного з них набувалась в особисту приватну власність. Тобто не є об`єктом сумісної власності подружжя.

Просив відмовити у задоволенні позову.

24 грудня 2024 року до суду надійшов відзив на позов. Не погоджуючись з доводами позову третя особа ОСОБА_5 вказав, що у позовній заяві не вказано які саме правила проведення торгів порушені. Також позивач обрав неправильний спосіб захисту свого порушеного права. Вважає заявлені вимоги безпідставними. Просив відмовити у задоволенні позову.

25 грудня 2024 року та 10 січня 2025 року до суду надійшли відповіді на відзиви. Додатково позивачі вказали, що виконавець не повідомляв боржника ні про відкриття виконавчого провадження, ні про іншу жодну дію, яка ним проведена. Щодо навмисного заниження вартості майна, ними подано заяву до поліції та порушено кримінальне провадження та здійснюється досудове розслідування. Виконавець не надав доказів ухилення від виконання судового рішення та не можливість отримати його згоду та описати майно у встановленому законом порядку. Також виконавець мав звернутись до суду з поданням про примусове проникнення до житла для його опису. Подані звіти про оцінку вартості майна складені оцінювачем, який на час складення оцінки мав всі повноваження. Виконавець не перевірив чи є спори щодо майна, чи укладений договір оренди. У своєму позові недійсність торгів вони мотивують не лише порушеною процедурою їх проведення, а й допушеними виконавцем порушеннями, які вплинули на результати. Тому обрали спосіб захисту порушеного права, який передбачений законом та відновить порушені права. Просили позов задоволити.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 квітня 2025 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.

У судовому представник позивачів позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити

У судове засідання представник Державного підприємства "Сетам", приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ляпін Дмитра Валентиновича ОСОБА_4 , ОСОБА_5 не з`явилися, про день, час та місце проведення судового засідання була повідомлені належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи судом встановлено, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ляпін Дмитра Валентиновича перебуває виконавче провадження № 70856998 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованість в загальному розмірі 281930,28 грн. (виконавчий лист №756/9028/20, виданий 20 січня 2023 року Оболонським районним судом міста Києва).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ляпін Дмитра Валентиновича від 26 січня 2023 року відкрито виконавче провадження.

Відповідно до вимог ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» постанова про відкриття виконавчого провадження того ж дня направлена на адресу стягувача та боржника, що підтверджується копією супровідного листа та поштовим чеком про направлення листа. Згідно трекінгу лист отриманий 20 лютого 2023 року.

Суд критично оцінює посилання боржника щодо необізнаності про відкрите провадження, оскільки при оскарженні судового рішення до касаційного суду ним подавалось неодноразово клопотання про зупинення виконання судового рішення. Так, в ухвалі Верховного Суду від 16 березня 2023 року судом вказано: «15 березня 2023 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Оболонського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року. Клопотання мотивоване, зокрема, тим, що 26 січня 2023 року постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ляпіним Д. В. відкрито виконавче провадження ВП № 70856998 на підставі виконавчого листа № 756/9028/20, виданого 20 січня 2023 року Оболонським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 279 138,90 грн заборгованості за договором позики, 2 791,38 грн судового збору, а всього 281 930,28 грн та накладено арешт на майно боржника. На підтвердження надано докази».

Крім того, у своїх поясненнях позивач вказував, що про необхідність зупинення виконання судового рішення безпосередньо повідомляв виконавця в телефонному режимі. Тому суд приходить до висновку, що боржнику було відомо не лише про відкрите виконавче провадження, а й мав можливість спілкуватись з виконавцем в телефонному режимі.

При розгляді справи боржником не надано доказів того, що після відкриття виконавчого провадження ним вжито заходи щодо добровільного виконання судового рішення або після набрання ним законної сили, або на час проведення електронних торгів, або на час розгляду справи. Обґрунтовуючи позов, позивачі не посилались на можливість погашення боргу готівкою або за рахунок іншого майна.

Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлений обов`язок виконавця вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Так, при здійсненні примусового виконання виконавець зобов`язаний: розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

У ході примусового виконання вищевказаних виконавчих документів приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Ляпін Дмитра Валентиновича для перевірки майнового стану сформована довідка з реєстру прав власності на нерухоме майно та встановлено, що 06 липня 2018 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на частину житлового будинку та земельної ділянки (кадастровий номер 3222482001:01:007:5176) по АДРЕСА_1 (Інформація за №321123754 від 26 січня 2023 року та №321123711 від 26 січня 2023 року).

10 лютого 2023 року приватним виконавцем винесено постанову про опис та арешт майна боржника, яка направлена сторонам виконавчого провадження 14 лютого 2023 року.

За статтею 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

За частиною п`ятою статті 57 цього Закону виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем.

Постановою приватного виконавця від 22 лютого 2023 року призначено суб`єкт оціночної діяльності суб`єкта господарювання для участі в виконавчому провадженні.

22 лютого 2023 року складено звіт про незалежну оцінку вартості частини житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 ТОВ «Укрспецексперт», за яким вартість частини земельної ділянки 29 420 грн., вартість частини будинку 374 730 грн.

Того ж дня копія звіту направлена на адресу боржника, що підтверджено копією поштового чеку і копією конверту.

На час розгляду справи боржник проведену оцінку не оскаржував.

Доводи про опис майна без проникнення до його внутрішніх приміщень та про відсутність особистого огляду оцінювачем також не є самодостатньою підставою недійсності торгів, оскільки такі обставини стосуються підготовчих виконавчих дій та методики оцінювання, а тому мають значення лише за умови доведення непридатності звіту, істотного заниження вартості майна та впливу цього порушення на результат торгів.

Також позивачі не надали пояснень чому вартість майна істотно відрізнялась (у 2023 році 1951176 грн. (курс долара 36,5686 грн.), а при купівлі у 2018 році становила 110 000 грн. (курс долара 26,43 грн.) при незмінній площі будинку. Будь-які докази істотного вкладенні коштів у перебудови, добудови, тощо, що мало наслідком значного збільшення вартості майна, матеріали справи не містять.

На підставі наведеного суд приходить до висновку, що позивач не подав висновку судової експертизи, не просив суд призначити відповідну експертизу, рецензії чи іншого належного доказу, який би підтверджував істотну невідповідність визначеної вартості ринковій ціні станом на дату оцінки. Сам факт продажу частини майна за ціною 282 905 грн при визначеній у звіті ринковій вартості 404 150 грн не підтверджує порушення, оскільки механізм визначення стартової ціни та її зміни визначається Порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5. Доказів відступу від передбаченої цим Порядком послідовності торгів і правил визначення стартової ціни матеріали справи не містять.

У справі N? 756/9028/20 Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2023 року зупинено виконання рішення Оболонського районного суду міста Києва від 04.10.2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 28.09.2022 року до закінчення касаційного провадження.

Перші електронні торги призначені 22 березня 2023 року не відбулися та не були зупинені.

Відповідно до частини 4 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони зобов?язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Позивач не надав суду доказів того, що він письмово подавав клопотання виконавцю щодо необхідності зупинення виконавчих дій та подання касаційної скарги з відповідним клопотанням. Тому твердження позивача, що він завчасно повідомив виконавця суд оцінює критично.

Відповідно до інформації в Єдиному державному реєстрі судових рішень України вбачається, що загальний доступ до даної ухвали здійснено 21 березня 2023 року. Матеріали справи не містять доказів того, чи судом направлено та коли отримано вищевказану ухвалу суду.

За таких обставин, доводи позивача про несвоєчасність зупинення виконавчого провадження не знайшли свого підтвердження.

Встановлено, що постановою приватного виконавця від 31 березня 2023 року зупинені виконавчі дії, зокрема зупинені електронні торги з реалізації арештованого майна за реєстраційним номером лота: 525558, яку того ж дня направлено до виконання ДІ «Сетам».

Таким чином, оскільки боржником у відповідності до вимог Закону не було письмово повідомлено приватного виконавця про винесення У хвали Верховного суду від 16.03.2023 року по справі N? 756/9028/20, а приватному виконавцю стало відомо про її винесення лише 31.03.2023 року.

Після перегляду справи в касаційній інстанції, постановою приватного виконавця від 28 червня 2023 року поновлено вчинення виконавчих дій, яку було направлено до виконання ДП «Сетам» для Поновлення електронних торгів з реалізації арештованого майна, за реєстраційним номером лота: 525558.

Згідно протоколу N? 590715 організатора торгів ДП «Сетам» від 10.07.2023 року другі електронні торги по лоту N? 525558 не відбулися, у зв?язку з відсутністю допущених учасників торгів.

В подальшому, згідно протоколу N? 592242 організатора торгів ДП «Сетам» від 31.07.2023 року електронні торги відбулися, майно було придбано за сумою 282 905 грн., переможцем було визначено ОСОБА_5 , який у визначений у протоколі строк здійснив повний розрахунок за придбане майно.

11.08.2023 року приватним виконавцем було видано переможцю акт про проведені електронні торги.

У частинах першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року в справі № 582/18/21).

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, позивачі просили визнати недійсними електронні торги та визнати недійсним акт про проведені електронні торги.

Відповідно до частин першої, другої статті 61 Закону № 1404-VIII реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.

У Порядку № 2831/5 визначено, що електронні торги - це продаж майна за допомогою функціоналу центральної бази даних системи електронних торгів, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 21 листопада 2018 року в справі № 465/650/16-ц та від 23 січня 2019 року в справі № 522/10127/14-ц вказувала, що правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів - це оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин.

За вимогами частини першої статті 650 ЦК України особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 655 ЦК України).

У частині четвертій статті 656 ЦК України встановлено, що до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Наведене узгоджується з нормами частини четвертої статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Отже, правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів.

Згідно із пунктом 4 розділу X Порядку № 2831/5 (у редакції, чинній на час проведення електронних торгів) після повного розрахунку переможця за придбане майно (у тому числі сплати винагороди за організацію та проведення електронного аукціону) на підставі протоколу про проведення електронного аукціону та платіжного документа, що підтверджує сплату додаткової винагороди за організацію та проведення електронного аукціону (у випадку, якщо майно реалізувалося за ціною, вищою стартової), виконавець протягом п`яти робочих днів складає акт про проведений електронний аукціон. Державний виконавець додатково затверджує акт про проведений електронний аукціон у начальника відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Начальник відповідного відділу державної виконавчої служби має затвердити акт про проведений електронний аукціон не пізніше наступного робочого дня після його подання виконавцем.

В акті про проведений електронний аукціон зазначається така інформація: ким, коли і де проводився електронний аукціон; стисла характеристика реалізованого майна; прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) фізичної особи - переможця електронного аукціону, серія та номер документа, що посвідчує її особу, місце проживання (у разі якщо переможцем електронного аукціону є юридична особа, зазначаються її найменування, місцезнаходження та код за ЄДРПОУ); сума, внесена переможцем електронного аукціону за придбане майно; прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) фізичної особи (найменування юридичної особи) - боржника, її місце проживання (місцезнаходження); дані про правовстановлювальні документи, що підтверджують право власності боржника на майно; номер лота реалізованого майна. (пункт 5 розділу X Порядку № 2831/5).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року в справі № 910/856/17 виснувала, що набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна є державна виконавча служба та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів.

Отже, сторонами договору купівлі-продажу, оформленого за результатами проведених електронних торгів, є продавці - державна виконавча служба і організатор електронних торгів та покупець - переможець електронних торгів.

Особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У разі ухвалення судового рішення про скасування (визнання недійсними) електронних торгів за позовом учасника електронних торгів або іншої заінтересованої особи, у сторін договору купівлі-продажу, оформленого за результатами електронних торгів, відповідно виникнуть права та обов`язки щодо повернення всього, що вони одержали на виконання договору (див. постанови Верховного Суду від 17 грудня 2025 рокув справі № 495/2129/21, від 13 травня 2024 року в справі № 753/7177/21 та ін.)

Позивачі у позові про визнання недійсним електронних торгів заявили вимоги до виконавця та ДП «Сетам».

Проте покупець (переможець електронних торгів) ОСОБА_5 був залучений до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Отже, у справі як відповідач не залучений переможець торгів.

Відчуження майна на спірних електронних торгах як угода купівлі-продажу є багатостороннім правочином, і під час подання позову про його оскарження такий позов подається до інших сторін цього правочину, з якими є матеріально-правовий спір, і ці сторони мають бути залучені до участі у справі. Відповідачами у справі окрім організаторів електронних торгів залучається також особа, визнана їх переможцем.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц вказано, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову (див. висновок Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2026 року в справі № 461/8106/23).

Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин та визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню.

Встановивши, що позов пред`явлено до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє в позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року в справі № 570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц, від 30 січня 2019 року в справі № 552/6381/17, від 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17).

Таким чином у справі про визнання недійсними електронних торгів, скасування акта та протоколу про їх проведення в якості відповідачів мають залучатись усі сторони правочину - державна виконавча служба, організатор торгів та переможець. Такі висновки узгоджуються зі сталою практикою Верховного Суду, зокрема в постановах від 17 грудня 2025 року в справі № 495/2129/21, від 13 травня 2024 року в справі № 753/7177/21, від 13 липня 2022 року в справі № 459/584/17 та ін. Тому позовні вимоги не підлягають до задоволення також через незалучення у якості відповідачів всіх сторін правочину.

Щодо обраного способу захисту.

Згідно із частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою, третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв`язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства.

Процедура реалізації майна на прилюдних торгах полягає у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця-учасника прилюдних торгів за плату. Така процедура полягає в укладенні та виконанні договору купівлі-продажу. На підтвердження його укладення складається відповідний протокол, а на підтвердження виконання з боку продавця - акт про проведені прилюдні торги (близький за змістом підхід застосував Верховний Суд України у висновку, викладеному у постановах від 24 жовтня 2012 року у справі № 6-116цс12 та від 13 лютого 2013 року у справі № 6-174цс12 і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19)).

Вказане підтверджують приписи частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України.

Так, у статті 650 ЦК України закріплено такий спосіб реалізації майна, як укладення договорів на біржах, аукціонах (торгах), конкурсах, та відсилає до інших нормативних актів, які мають встановлювати особливості укладення цих договорів. До цього зводиться і зміст припису частини четвертої статті 656 ЦК України, згідно з яким до таких договорів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

За змістом частини другої статті 638 та частини першої статті 640 ЦК України моментом укладення договору купівлі-продажу на прилюдних торгах є момент визначення переможця торгів, тобто момент акцепту пропозиції останнього щодо ціни. Оформлення та підписання договору купівлі-продажу як окремого документа Тимчасове положення не передбачало. Підставою набуття у власність нерухомого майна, придбаного на прилюдних торгах, є договір купівлі-продажу та дії, спрямовані на передання такого майна у володіння покупця, що підтверджують відповідний протокол, акт про проведені прилюдні торги та державна реєстрація права власності за покупцем, а не свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19)).

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складення за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів, є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.

Наведене узгоджується з нормами частини четвертої статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №678/301/12 (провадження № 14-624цс18) викладено правовий висновок про те, що правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів.

Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна є державна виконавча служба та організатор електронних торгів. Покупцем, відповідно, є переможець електронних торгів.

Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, у разі прийняття судового рішення про скасування (визнання недійсними) електронних торгів за позовом учасника електронних торгів, у сторін договору купівлі-продажу, оформленого за результатами електронних торгів, відповідно, виникнуть права та обов`язки щодо повернення всього, що вони одержали на виконання договору.

Відчуження майна на електронних торгах як угода купівлі-продажу є багатостороннім правочином, і під час подання позову про її оскарження такий позов подається до всіх сторін цього правочину, з якими є матеріально-правовий спір, і ці сторони мають бути залучені до участі у справі.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №910/856/17 (провадження №12-128гс18), постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі №766/14579/16-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року в справі №914/2618/16 (провадження № 12-25гс21) вказано, що визнання недійсним свідоцтва як документа, який видав нотаріус для підтвердження права власності переможця аукціону (покупця), не захистить ні інтерес кредитора у поповненні (недопущенні зменшення) ліквідаційної маси боржника, ні такий же інтерес самого боржника. Цей документ не породжує жодного права. Тому позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 (провадження №12-61гс21) зазначено, що правова природа процедур реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажу майна, тобто у вчиненні дій, спрямованих на виникнення в покупця зобов`язання зі сплати коштів за продане майно та передання права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. З аналізу частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на прилюдних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №922/3537/17 (пункти 42-44), від 15 червня 2021 року у справі №922/2416/17 (пункт 7.4), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (пункти 45-47).

Отже, торги є правочином, якщо вони завершуються оформленням договору купівлі-продажу, то оскаржити можна договір, а вимоги про визнання недійсними торгів (аукціону) та протоколу електронного аукціону не є належними та ефективними способами захисту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року в справі №233/4365/18 (провадження №14-96цс21) вказано, що у справі №233/4365/18 Великій Палаті Верховного Суду належить, зокрема, вирішити, чи є належними й ефективними у спірних правовідносинах вимоги про визнання недійсними протоколу й акта про проведені електронні торги.

Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, - державна виконавча служба й організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є їхній переможець. Виходячи з наведеного, сторонами договору, оформленого за результатами проведених електронних торгів, є продавці - державна виконавча служба й організатор цих торгів, та покупець - переможець торгів (див. постанови від 5 червня 2018 року у справі №910/856/17 (пункти 40-41), від 7 липня 2020 року у справі №438/610/14-ц (пункт 56)).

Оскільки продаж майна на публічних торгах є правочином, то оскаржити останній можна за певних умов (зокрема, у разі ефективності такого способу захисту для позивача), а не протокол чи акт як документ, який засвідчує вчинення цього правочину. Вимоги про визнання недійсними протоколу публічних торгів є неналежним і неефективним способом захисту. Такий самий підхід слід застосовувати і щодо оскарження іншого документа - акта про проведені електронні торги (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 (пункт 104), від 28 вересня 2022 року у справі №483/448/20 (пункт 9.66)).

З огляду на вищевказане, позовні вимоги, заявлені позивачем про визнання недійсними електронних торгів, оформлених протоколом проведення електронних торгів з реалізації квартири, акту про реалізацію нерухомого майна з електронних торгів не є належним та ефективним способом захисту, оскільки не призведе до відновлення порушеного права позивачів .

Отже, позовні вимоги про визнання недійсними протоколу проведення електронних торгів з реалізації майна, акту про реалізацію нерухомого майна з електронних торгів не підлягають задоволенню з інших підстав, оскільки позивачі обрали неефективний спосіб захисту в цій частині вимог.

Щодо вимог про виділ частки з спільного майна.

Частиною першою статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

06 липня 2018 року між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (покупці) укладені договори купівлі-продажу житлового будинку, загальною площею 61,4 кв.м, та земельної ділянки кадастровий номер 3222482001:01:007:5176, площею 0,0064 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 . Договори посвідчені приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Воробйовою Т.А.

Відповідно до частин першої, сьомої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Презумпція спільності права власності в силу положень статті 74 СК України поширюється й на майно, придбане в період проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Отже законодавством передбачено рівнозначну презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна та майна, придбаного жінкою та чоловіком, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, до спільної сумісної власності.

Це означає, що якщо майно придбано подружжям під час шлюбу чи жінкою та чоловіком в період проживання однією сім`єю, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на його особисті кошти, не буде належно підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Отже, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя чи ту особу, яка заперечує проти належності майна до об`єктів спільної сумісної власності подружжя чи осіб, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Подібні висновки щодо презумпції належності майна, придбаного в період шлюбу, до спільної сумісної власності подружжя та щодо розподілу тягаря доказування на спростування цієї презумпції викладено в постановах Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 646/6271/16-ц (провадження № 61-34723св18), від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Згідно з частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Хоч і сторони перебували зареєстрованому шлюбі під час набуття майна у власність (2020 рік), але у договорі визначили на яких умовах набувається майно.

Так, у п.1 договорів сторони правочину погодили, що «покупці прийняли у власність в річних частках» житловий будинок та земельну ділянку.

У сімейному законодавстві України встановлено спростовну презумпцію спільності майна подружжя, яка полягає у тому, що майно, набуте за час шлюбу, вважається об`єктом права спільної сумісної власності (виключення зазначені у статті 57 СК України), допоки одним із подружжя, який це заперечує, не доведено інше.

Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя (частини перша, друга статті 65 СК України).

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

У частині першій статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Системне тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності, належить подружжю з моменту його набуття, незалежно від того, за ким із подружжя здійснена реєстрація права.

Посилання позивачів на те, що покупці є подружжям, не може ототожнюватись з набуттям права власності у спільну сумісну власність, оскільки сторони погодили інший режим власності спільну часткову та визначили частки кожного рівні частки. Суд враховує, що договір підписаний ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , докази протилежного останні не надали, які з його текстом ознайомилися, та визначення часток подружжя виділено нотаріусом жирним шрифтом, що зосереджує увагу саме на певних умовах. Твердження про спільну сумісну власність спростовуються текстом правочину, який вони підписали, та позивач не надав інших доказів на підтвердження таких доводів.

Разом з тим, у даній справі майно придбано подружжям у спільну часткову власність, тому встановлена презумпція не може застосовуватись до цих правовідносин. Позивачі, подаючи позов, зобов`язані довести, що спірне майно сторони мали на меті набути у спільну власність подружжя, у його придбання вкладені кошти подружжя, але таких доказів суду не надали, не заявили клопотань про їх витребування у разі складнощів в їх отриманні, укладений правочин не оспорювали, доказів його нікчемності матеріали справи не містять. Тому підстави для звернення до суду з клопотанням про визначення частки боржника у виконавця відсутні.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні поданого позову.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст.12,81,141,200,206,263-265 ЦПК України

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Державного підприємства "Сетам", приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ляпін Дмитра Валентиновича треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійним та скасування результатів електронних торгів - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 21 вересня 2026 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ