Рішення № 139894452, 18.09.2026, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 646/6881/25

2/296/1567/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2026 року м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира у складі: головуючого судді Анциборенко Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «НОН-СТОП», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

11.07.2025 позивач звернувся до Основ`янського районного суду м.Харкова з позовом, в якому просить визнати інформацію, викладену у скарзі ГО «НОН-СТОП» від 01.10.2024, недостовірною, такою, що не відповідає дійсності, принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача; зобов`язати ГО «НОН-СТОП» спростувати поширену недостовірну інформацію тим самим способом, яким вона була поширена, а саме шляхом надсилання офіційних листів-спростувань усім адресатам, куди було надіслано скаргу та шляхом публікації спростування на офіційних сторінках ГО «НОН-СТОП» у соціальних мережах; стягнути із відповідача моральну шкоду в сумі 100000 грн. та судові витрати, в тому числі витрати на правову допомогу.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 01.10.2024 ГО «НОН-СТОП» було створено та надіслано до органів державної влади скаргу, текст якої містить інформацію, яка є неправдивою, а саме про начебто виявлені факти створення позивачем злочинної організації, організації шахрайських схем, фінансування держави-агресора, легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом.

Вказана негативна щодо позивача інформація була доведена до великого кола осіб, оскільки була оприлюднена в мережі Інтернет, вона є фактичним твердженням та підлягає спростуванню. Позивач вважає, що ця інформація не відповідає дійсності та завдає шкоди його честі і гідності та діловій репутації. Поширення вказаної інформації впливає на зниження цінності особи позивача в очах оточуючих, в очах суспільства, тощо.

Враховуючи вищевикладене просить позов задовольнити.

Ухвалою Основ`янського районного суду м.Харкова від 21.07.2025 справу передано за підсудністю до Корольовського районного суду м.Житомира (а.с.48).

29.07.2024 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано судді Анциборенко Н.М. для розгляду (а.с.53).

26.09.2025 ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира позовну заяву залишено без руху (а.с.56).

24.10.2025 недоліки позовної заяви усунуто.

29.10.2025 ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира позовну заяву залишено без руху повторно (а.с.75).

10.11.2025 недоліки позовної заяви усунуто.

11.11.2025 року ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.95).

Відповідач відзив на позов до суду не надав, копія ухвали про відкриття провадження разом з судовою повісткою про виклик та копією позовної заяви з додатками судом направлялись на юридичну адресу відповідача (а.с.112).

Згідно ч.1 ст.174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.

Відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовна вимога не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Згідно положень ст.5 Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Відповідно до ч.1 ст.201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.02.2009 №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Більше того, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens v. Austria).

Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v. Austria).

Як вбачається з матеріалів справи 01.10.2024 Громадською організацією «НОН-СТОП» направлено скаргу до низки державних органів (а.с.10-22), зокрема, до територіальних органів Національної поліції України, Служби безпеки України, Державної податкової служби, Національного банку тощо.

Відповідно до тексту скарги, зокрема, зазначено, що « ОСОБА_1 , будучи організатором, залучивши ряд фізичних осіб, створив злочинну організацію, яка реалізує ряд шахрайських злочинних схем по ошукуванню осіб, через ряд колл-центрів», « ОСОБА_1 разом з іншими учасниками злочинної організації, за допомогою вказаного колл-центру, шахрайським способом, використовуючи схеми представлення банківськими працівниками та пропонуючи інвестиції, які дають надприбутки, здійснюють ошукування фізичних осіб».

Статтею 10 Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод людини встановлено, що кожна людина має право на свободу виявлення поглядів, це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави.

Відповідно до п.2 вказаної статті здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може бути предметом таких формальностей, умов, обмежень або покарання, які встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням або злочинам, для захисту здоров`я і моралі, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно.

Європейський Суд з прав людини визначив свободу виявлення поглядів однією з основних умов прогресивного розвитку демократичного суспільства та кожної особи зокрема. З обмеженнями, зазначеними у пункті 2 статті 10 Конвенції, свобода гарантується не лише для позитивно сприйнятих і необразливих висловлювань, але й для таких, що ображають, шокують і хвилюють державу або будь-яку частину її населення.

Цього потребують плюралізм, толерантність і відкритість демократичного суспільства.

Проте свобода виявлення поглядів та інформації не є абсолютною. Держава може на законних підставах обмежувати цю свободу незалежно від засобів, за допомогою яких погляди були висловлені, а інформація подана відповідно до умов, викладених у пункті 2 статті 10 Конвенції.

Будь-яке обмеження є прийнятним лише тоді, коли воно встановлене законом і є необхідним у демократичному суспільстві. Цей критерій визначається в контексті здійснення європейського контролю. Стаття 10 Конвенції передбачає різницю між «інформацією» та «ідеями». З цього випливає, що свобода висловлювань не обмежується фактичними даними, які можна підтвердити (Lingens v Austria A 103 (1986). Вона включає також погляди, критику, припущення.

Таким чином, стаття 10 поширюється не лише на «правдиву» інформацію. Особа, що висловила свої погляди, а не факти, не може бути зобов`язана доводити їх правдивість - це є порушенням статті 10 Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України (Thorgierson v Iceland A 239 (1992).

Усією своєю практикою Європейський Суд з прав людини довів, що при розгляді справ за статтею 10 він тісно пов`язує фактор «обов`язки і відповідальність» зі стандартом «необхідність у демократичному суспільстві». Наприклад, у справі Гендісайд проти Сполученого Королівства (1976) було запроваджено принципи обов`язкового вивчення «конкретної ситуації, в якій перебуває особа, що використовує своє право на свободу вираження поглядів, а також її обов`язків і відповідальності, що пов`язані з цією ситуацією».

Відповідно до ст.34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Разом з тим згідно ст.68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. У зв`язку з чим статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією.

Відповідно до ст. 40 Конституції України всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Інформація, щодо якої позивач висуває вимогу про визнання її недостовірною, викладена у скарзі, поданій в порядку Закону України «Про звернення громадян» та Закону України «Про громадські об`єднання».

З огляду на вищезазначене суд приходить до переконання, що відповідач, застосувавши звернення до правоохоронних органів (НАБУ, поліція, прокуратура) про можливе вчинення злочинів чи правопорушень, діяв з метою захисту прав і свобод людини та привернення уваги правоохоронних органів до злочинної на його думку діяльності. Реалізуючи статутну діяльність громадського об`єднання, відповідач виклав саме оціночні судження, думки, припущення з наміром виконати свій громадський обов`язок та забезпечення належного реагування компетентних державних органів.

За таких обставин суд приходить до висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України у зв`язку з відмовою в позові вимога про стягнення судового збору у розмірі 4360, 32 грн. також не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 3-5, 13, 81, 133, 137, 141, 211, 258-259, 264-268, 272-283, 352-355 ЦПК України; статтями 32, 34, 68 Конституції України; статтями 94, 201, 277 ЦК України, Законом України "Про інформацію", Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 р. № 1, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду через Корольовський районний суд м. Житомира протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач:

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ,)

Відповідач:

Громадська організація «НОН-СТОП» (ЄДРПОУ 43250341, юридична адреса: 10008, м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 55, 10008)

Суддя Н. М. Анциборенко