Ухвала суду № 139894371, 18.09.2026, Ємільчинський районний суд Житомирської області

Справа № 277/631/26

УХВАЛА

іменем України

"18" вересня 2026 р. селище Ємільчине

Ємільчинський районний суд Житомирської області

в складі: слідчого судді ОСОБА_1

при секретарі с/з ОСОБА_2

з участю прокурора ОСОБА_3

підозрюваного ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Ємільчине клопотання старшого слідчого СВ ВП №1 Звягельського РВП ГУНП в Житомирській області майора поліції ОСОБА_6 , погодженого з прокурором Звягельської окружної прокуратури ОСОБА_3 , за матеріалами досудового розслідування, внесеними до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026060540000054 від 07.05.2026 року, про зміну запобіжного заходу у виді особистого зобов`язання на запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Мелені, Коростенського району, Житомирської області, жителя АДРЕСА_1 , гр. України, українця, з середньою освітою, не працюючого, на утриманні неповнолітня дитина, раніше не судимого,

підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.246 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Старший слідчий СВ ВП №1 Звягельського РВП ГУНП в Житомирській області майор поліції ОСОБА_6 за погодженням із прокурором Звягельської окружної прокуратури ОСОБА_3 звернувся із клопотанням до слідчого судді про зміну застосованого щодо ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

В обґрунтування клопотання старший слідчий СВ ВП №1 посилається на те, що в жовтні 2025 року, точна дата та час досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_4 перебував на земельній ділянці з кадастровим номером 1821782400:03:000:0380, порослій самосійними деревами різних порід, яка знаходиться поблизу с. Дуга Звягельського району Житомирської області та належить ОСОБА_7 .

Перебуваючи на вказаній земельній ділянці та здійснюючи заготівлю самосійних дерев наявних на ній, ОСОБА_4 , достовірно знаючи, що поряд знаходиться територія виділу 54 кварталу 10 Барашівського лісництва ДП «Ємільчинський лісгоп АПК», вирішив вчинити на ній незаконну порубку сироростучих дерев породи «вільха», «осика» та «береза».

Реалізуючи свій злочинний намір, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, цього ж дня, без розриву в часі ОСОБА_4 пройшов на територію виділу 54 кварталу 10 Барашівського лісництва ДП «Ємільчинський лісгоп АПК», та за допомогою власної бензопили, точна марка досудовим розслідуванням не встановлена, яка була в нього з собою, та, не маючи спеціального дозволу на використання лісових ресурсів - лісорубного квитка, в порушення вимог ст. 69 Лісового кодексу України та ст.12 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», з її допомогою відокремив від пнів стовбури 28-ми дерев породи «вільха», «осика» та «береза», після чого розкрижував на колоди, таким чином здійснив їх незаконну порубку, після чого залишив місце вчинення кримінального правопорушення.

Надалі, ОСОБА_4 06.05.2026, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, спільно з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які були не обізнані про злочинні дії ОСОБА_4 , на автомобілі, який перебуває у володінні та яким користується ОСОБА_9 , марки ЗИЛ-131, р. н. НОМЕР_1 , з метою перевезення незаконно зрубаних дерев прибули на територію виділу 54 кварталу 10 Барашівського лісництва ДП «Ємільчинський лісгоп АПК». Перебуваючи у вказаному місці ОСОБА_9 на прохання ОСОБА_4 почав завантажувати на вказаний автомобіль незаконно зрубані останнім дерева, під час чого були виявлені працівниками ДП «Ємільчинський лісгосп АПК».

Внаслідок протиправних дій ОСОБА_4 , а саме незаконної порубки 28-ми сироростучих дерев породи «вільха», «осика» та «береза» навколишньому природному середовищу спричинено екологічної шкоди розміром 329281 грн. 26 коп. що згідно п. 4 примітки до ст. 246 КК України, в 60 і більше разів перевищує неоподаткованій мінімум доходів громадян та є тяжкими наслідками.

30 липня 2026 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України.

Ухвалою слідчого судді Ємільчинського районного суду Житомирської області від 13 серпня 2026 року у справі № 277/631/26 щодо ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання та покладено на нього обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме: прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора та суду; не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду; здати на зберігання до відповідного органу державної влади паспорт (паспорти) для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Звертаючись із клопотанням про зміну запобіжного заходу, сторона обвинувачення посилається на невиконання ОСОБА_4 покладених на нього обов`язків та наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливість переховування від органу досудового розслідування та суду, незаконного впливу на свідків, а також вчинення іншого кримінального правопорушення або продовження кримінального правопорушення, у якому він підозрюється.

Зокрема, сторона обвинувачення зазначає, що мобільні номери, якими користувався підозрюваний, з 22 серпня 2026 року не працюють, 24 серпня 2026 року він залишив населений пункт без дозволу слідчого, 01 вересня 2026 року не з`явився за викликом слідчого, а 04 вересня 2026 року за місцем його проживання встановити його місцезнаходження не вдалося.

Крім того, сторона обвинувачення посилається на те, що ОСОБА_4 фактично змінив місце проживання та, за поясненнями особи, з якою він раніше проживав, близько місяця за вказаною адресою не проживає, а його нове місце перебування стороні обвинувачення не було повідомлено.

В судовому засіданні прокурор підтримала заявлене клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_4 , зазначивши, що підозрюваний ОСОБА_4 може незаконно впливати на свідків, переховуватися від органів досудового розслідування та суду, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.

У судовому засіданні підозрюваний та його захисник проти задоволення клопотання заперечували, посилаючись на відсутність наміру переховуватися від органу досудового розслідування та суду. Паспорт для виїзду за кордон підозрюваний надіслав поштою, всі повістки про виклик до слідчого ОСОБА_4 отримував вже після призначених дат, що унеможливило його явку. Крім того, захисник вказав, що ОСОБА_4 з`явився 07.09.2026 до слідчого, чекав його, слідчий мав його запросити в кабінет, однак захисник та підозрюваний не дочекалися та пішли.

ОСОБА_4 в судовому засіданні також вказав, що змінив місце проживання з 17-18 серпня 2026 року. Тепер він проживає разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 .

Заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали, додані до клопотання, слідчий суддя дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КПК України прокурор, слідчий за погодженням з прокурором має право звернутися до слідчого судді із клопотанням про зміну запобіжного заходу, у тому числі про його скасування, зміну або покладення додаткових обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 цього Кодексу.

При цьому у клопотанні про зміну запобіжного заходу відповідно до ч. 2 ст. 200 КПК України мають бути зазначені обставини, які виникли після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу або існували на час прийняття такого рішення, але про які слідчий чи прокурор на той час не знав і не міг знати.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази:

наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення;

наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України;

недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам.

Слідчий суддя враховує, що зміна запобіжного заходу охоплюється поняттям його застосування. Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 286/1695/18, провадження № 51-7345км18, у якій Верховний Суд зазначив, що поняття «застосування запобіжного заходу» охоплює не лише первісне його обрання, а й випадки зміни одного запобіжного заходу на інший. При цьому Верховний Суд прямо розглядав ситуацію зміни особистого зобов`язання на домашній арешт.

Досліджуючи питання обґрунтованості підозри, слідчий суддя виходить із того, що на цій стадії кримінального провадження не вирішується питання доведеності вини ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

Надані матеріали у своїй сукупності містять відомості, які на цьому етапі кримінального провадження можуть свідчити про обґрунтованість повідомленої ОСОБА_4 підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України.

Разом із тим сама по собі наявність обґрунтованої підозри не є достатньою підставою для застосування найбільш суворого запобіжного заходу.

Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України запобіжний захід застосовується, серед іншого, з метою запобігання спробам підозрюваного переховуватися від органу досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він підозрюється.

При цьому такі ризики повинні бути реальними та підтверджуватися конкретними обставинами кримінального провадження, а не ґрунтуватися виключно на припущеннях.

При обранні запобіжного заходу повинні враховуватись одночасно його мета (ч.1 ст.177 КПК), підстави (ч.2 ст.177 КПК) та інші передбачені законом обставини (ст.178 КПК).

Згідно з ч.2 ст.177 КПК підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Як зазначено в ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Відповідно до п.4 ч.2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Крім того, вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя враховує вимоги п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого (підозрюваного) від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення.

Таким чином, при розгляді клопотання про зміну запобіжного заходу щодо підозрюваного слідчий суддя враховує не лише наявність у кримінальному провадженні доказів обгрунтованої підозри, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України, що було встановлено слідчим суддею і при обранні запобіжного заходу 13.08.2026, та тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання винним у кримінальному правопорушенні, а також і факти, які були встановлені в судовому засіданні та мають значення для прийняття рішення по справі.

Зокрема, перебування підозрюваного в населеному пункті, в якому він проживає, і з якого він не мав права відлучатися без дозволу слідчого, прокурора або суду, згідно покладених на нього обов`язків, а саме: с. Горщик Коростенського району Житомирської області; письмові повідомлення захисника слідчого про причини неявки на виклики, вказують на наявність можливості здійснення контролю за ним з боку слідчого та прокурора у разі обрання більш м`якого запобіжного заходу.

Слідчий суддя враховує, що після застосування особистого зобов`язання ОСОБА_4 дійсно допустив порушення одного із покладених на нього обов`язків.

Як встановлено під час розгляду клопотання, 24 серпня 2026 року ОСОБА_4 залишив населений пункт, поза межами якого йому було заборонено перебувати без дозволу слідчого, прокурора або суду, та поїхав до с. Гулянка для звернення за медичною допомогою до лікаря. Даний факт підтверджується відповіддю КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Ушомирської сільської ради» від 27.08.2026 №904.

При цьому, за дозволом до слідчого на тимчасовий виїзд за межі с. Горщик захисник підозрюваного звернувся 25.08.2026. Доказів того, що перед виїздом він звертався до слідчого, прокурора або суду за відповідним дозволом, матеріали кримінального провадження не містять.

Отже, зазначені дії свідчать про невиконання ОСОБА_4 покладеного на нього обов`язку.

Водночас слідчий суддя не може залишити поза увагою мету такого виїзду. Із наданих матеріалів вбачається, що він був пов`язаний із необхідністю отримання медичної допомоги. При цьому сторона обвинувачення не надала суду достатніх даних, які б свідчили про те, що виїзд 24 серпня 2026 року був здійснений саме з метою переховування від органу досудового розслідування чи суду.

Таким чином, сам факт порушення встановленого обов`язку має бути врахований як обставина, що свідчить про неналежне виконання умов особистого зобов`язання, однак він не може автоматично ототожнюватися з умисним переховуванням.

Щодо доводів сторони обвинувачення про зміну ОСОБА_4 місця фактичного проживання, слідчий суддя встановив, що з кінця липня 2026 року він фактично проживає за іншою адресою, де проживає його мати. Даний факт підтвердила допитана в судовому засіданні свідок співмешканка підозрюваного ОСОБА_10 , яка вказала, що ОСОБА_4 з нею за адресою: АДРЕСА_2 , не проживає з кінця липня 2026 року.

Сам по собі факт проживання за іншою адресою не може безумовно свідчити про намір особи переховуватися від органу досудового розслідування, якщо відсутні докази того, що таке переміщення було здійснено з метою уникнення кримінальної відповідальності або унеможливлення проведення процесуальних дій.

Однак, слідчий суддя наголошує, що підозрюваним в судовому засіданні 13.08.2026 при обранні до нього запобіжного заходу у виді особистого зобов`язання була повідомлена адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Під час розгляду клопотання встановлено, що дійсно повістки про виклик до слідчого ОСОБА_4 отримував із запізненням, уже після дат, на які його було викликано.

Неявка особи за викликами, про які вона фактично була повідомлена після визначеної у них дати та часу, не може беззастережно розцінюватися як умисне ухилення від явки.

Водночас істотне значення має та обставина, що всі повістки направлялися підозрюваному за адресою, яку він повідомив слідчому, прокурору та слідчому судді: АДРЕСА_2 , однак, фактично він проживав за іншою адресою.

При цьому, слідчий суддя враховує, що 07 вересня 2026 року ОСОБА_4 прибув до слідчого, очікував його, однак залишив місце проведення процесуальної дії.

Зазначена поведінка, на думку слідчого судді, не узгоджується з категоричним твердженням сторони обвинувачення про те, що підозрюваний фактично переховується від органу досудового розслідування та не має наміру виконувати процесуальні обов`язки.

Так само відсутність зв`язку за номерами телефонів, якими раніше користувався підозрюваний, сама по собі не є достатньою для висновку про його переховування, оскільки стороною обвинувачення не надано достатніх даних щодо причин припинення роботи зазначених номерів та не встановлено, що підозрюваний навмисно припинив користування ними саме з метою уникнення контакту з органом досудового розслідування.

Щодо ризику незаконного впливу на свідків слідчий суддя враховує, що сторона обвинувачення не навела конкретних даних про здійснення ОСОБА_4 будь-яких спроб впливати на свідків, потерпілих чи інших учасників кримінального провадження.

Саме припущення про можливість такого впливу без наведення конкретних обставин, які б підтверджували його реальність, не може бути достатньою підставою для застосування найбільш суворого запобіжного заходу.

Також не знайшов достатнього підтвердження ризик вчинення ОСОБА_4 іншого кримінального правопорушення або продовження кримінального правопорушення, у якому він підозрюється.

Сторона обвинувачення не надала суду конкретних даних про те, що після повідомлення про підозру ОСОБА_4 вчиняв дії, спрямовані на продовження протиправної діяльності.

Водночас слідчий суддя бере до уваги сукупність обставин, установлених під час розгляду клопотання, а саме: невиконання підозрюваним обов`язку не залишати населений пункт без відповідного дозволу 24 серпня 2026 року, фактичну зміну місця проживання без належного повідомлення органу досудового розслідування, прокурора та слідчого суддю, відсутність стабільного телефонного зв`язку та окремі труднощі із забезпеченням його належної процесуальної поведінки.

У своїй сукупності ці обставини дають слідчому судді підстави дійти висновку, що застосований раніше запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання вже не є достатнім для належного забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків та мінімізації встановлених ризиків.

Разом із тим підстав для застосування найбільш суворого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя не вбачає.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.

З огляду на встановлені обставини, слідчий суддя вважає, що наявні ризики можуть бути належним чином мінімізовані шляхом застосування до ОСОБА_4 більш м`якого, порівняно з триманням під вартою, запобіжного заходу - цілодобового домашнього арешту.

Такий запобіжний захід забезпечить можливість контролю за місцем перебування підозрюваного, унеможливить його вільне залишення житла без дозволу та одночасно не матиме такого інтенсивного обмежувального характеру, як тримання під вартою.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 КПК України домашній арешт полягає у забороні підозрюваному залишати житло цілодобово або у певний період доби.

Слідчий суддя також враховує, що фактичним місцем проживання ОСОБА_4 з кінця липня 2026 року є житло, в якому проживає його мати: АДРЕСА_1 . Саме це житло має бути визначене місцем виконання запобіжного заходу, оскільки застосування домашнього арешту за адресою, за якою особа фактично не проживає, не забезпечуватиме належного контролю за виконанням ухвали.

Враховуючи характер встановлених обставин, слідчий суддя вважає необхідним застосувати до ОСОБА_4 цілодобовий домашній арешт із покладенням на нього процесуальних обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

При цьому строк дії ухвали слідчий суддя визначає на два місяці, оскільки саме такий максимальний строк встановлений ч. 6 ст. 181 КПК України для первісного застосування домашнього арешту.

Разом із тим слідчий у клопотанні просив визначити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 30 вересня 2026 року, тобто в межах строку досудового розслідування.

Слідчий суддя враховує зазначене прохання сторони обвинувачення, однак при вирішенні питання про інший, менш суворий запобіжний захід виходить із вимог ч. 6 ст. 181 КПК України щодо максимального двомісячного строку домашнього арешту.

При цьому строк дії застосованого запобіжного заходу не може виходити за межі строку досудового розслідування. У разі необхідності подальшого застосування домашнього арешту після закінчення визначеного строку питання про його продовження має вирішуватися у передбаченому КПК України порядку за відповідним клопотанням прокурора.

Керуючись ст.ст. 176-178, 182-183, 193-194, 196-197, 202, 205, 309, 376, 395 КПК України, слідчий суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання старшого слідчого СВ ВП №1 Звягельського РВП ГУНП в Житомирській області майора поліції ОСОБА_6 , погодженого з прокурором Звягельської окружної прокуратури ОСОБА_3 , за матеріалами досудового розслідування, внесеними до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026060540000054 від 07.05.2026 року, про застосування запобіжного заходу - тримання під вартою щодо ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту.

Покласти на ОСОБА_4 такі обов`язки:

- прибувати до слідчого, прокурора, суду на першу вимогу;

- цілодобово перебувати за місцем проживання ( АДРЕСА_1 ), не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора, суду;

- утримуватися від спілкування з свідками у даному кримінальному провадженні.

Строк дії ухвали - два місяці, до 18 листопада 2026 року (включно).

Копію ухвали передати до органу Національної поліції за місцем проживання підозрюваного для виконання у частині застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Вручити копію ухвали учасникам процесу.

Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Повний текст ухвали складено та оголошено 21 вересня 2026 року.

Слідчий суддя ОСОБА_1