Рішення № 139890520, 21.09.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/8657/26

Справа №760/24535/25

РІШЕННЯ

Іменем України

21 вересня 2026 року Деснянський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Панченко О. М.,

за участю секретаря судового засідання Черниш К. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Солом`янського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних від простроченої суми за кредитним договором, мотивуючи свої вимоги тим, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 (надалі - Відповідач) 18.07.2005 року було уклалено кредитнй договір № KIG0GK0083711M. Згідно договору АТ КБ «ПРИВАТБАНК» зобов`язався надати Відповідачу кредит у розмірі 35245.00 [Долар США] на термін до 18.07.2025 р., а Відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Відповідно договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, Відповідач повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору. Згідно договору у випадку порушення зобов`язань за кредитним договором, Відповідач сплачує Банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором № KIG0GK0083711M. Внаслідок чого, у Відповідача утворилась заборгованість за кредитним договором № KIG0GK0083711M від 18.07.2005 у розмірі 28712,42 [Долар США] .

Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києві від 26.09.2025 було передано справу за підсудністю до Деснянського районного суду м. Києва.

Протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 20.04.2026 року головуючою суддею було обрано Панченко О.М.

Ухвалою суду від 24.04.2026 року було відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи здійснювати у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін.

Представник позивача Стеценко Н.В. подала до суду за допомогою підсистеми «Електронний суд» клопотання про підтримання позовних вимог.

Відповідач за викликом суду не прибув, повідомлявся про розгляд справи належним чином про що свідчать матеріали справи.

Враховуючи те, що у справі достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважав за можливе розглянути справу без участі відповідача на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи та, враховуючи положення ст. ст. 280-281 ЦПК України постановити заочне рішення у справі.

Суд, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 18.07.2005 між позивачем та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №KIG0GK0083711M, відповідно до якого банк надав йому кредит у розмірі 35245, 00 доларів США.

Як убачається з матеріалів справи, пунктом 1.3 кредитного договору передбачено, що забезпеченням виконання позичальником зобов`язань за цим договором є іпотека житлової трикімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з наданим позивачем розрахунком, відповідач, у зв`язку з невиконанням кредитного договору, має перед позивачем зобов`язання зі сплати 3% річних за період з 02.04.2017 по 23.02.2022 у розмірі 4219,55 доларів США.

Доказів, які б спростували розрахунки надані позивачем, відповідачем не надано.

Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з вимогами ст. 625 ч. 2 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст.ст.611, 612 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до правового висновку постанови Верховного Суду України від 15.11.2010 у справі № 3-11гс10, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 16 травня 2018 р у справі № 14-16цс18 (№ 686/21962/15-ц)

За таких обставин, обґрунтованими є доводи позову щодо періоду нарахування 3 % річних за час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Так, внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Відповідно до матеріалів справи та викладених позивачем обґрунтувань заявлених вимог , моментом порушення грошового зобов`язання є не повернення відповідачем суми боргу за кредитним договором, а період з 02.04.2017 по 23.02.2022 є періодом невиконання грошового зобов`язання, за який підлягає стягненню 3 % річних за час невиконання зобов`язання.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як роз`яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин, суд оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 3% річних від простроченої суми за кредитним договором № KIG0GK0083711M від 18.07.2005, а саме у розмірі 4 219, 55 доларів США за період з 02.04.2017 по 23.02.2022, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422, 40 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 509, 525, 526, 530, 536, 549, 551, 599, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 2, 7, 10, 12, 19, 81, 83, 141, 174, 178, 258-260, 263-265, 273-279, 352, 354-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК»: - заборгованість у розмірі 4219.55 [Долар США] , за кредитним договором № KIG0GK0083711M від 18.07.2005 року, яка складається з: 4219.55 [Долар США] - 3 % річних від простроченої суми за період з 02.04.2017 по 23.02.2022 та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422, 40 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Повний текст рішення складено та підписано 21.09.2026 року у відровідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України.

Суддя: О.М. Панченко