Ухвала суду № 139887413, 18.09.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/42904/25

У Х В А Л А

18 вересня 2026 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Дубровної В.А., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов`язати вчинити певні дії,

встановив:

До суду з позовом звернулась ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі відповідач), яким, з урахуванням збільшення позовних вимог від 15.01.2026 року., просить:

- визнати протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ: 20987385, 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83) щодо невиплати при звільненні ОСОБА_1 компенсації роботи за 17 вихідних днів у грошовій формі та відмову у вчиненні таких дій, що викладена у листі ГУ ПФУ в Одеській області на заяву Позивача за вих. № 36427-34464/П-05/8-1500/25 від 21.11.2025 р.

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ: 20987385, 65012, м. Одеса, вул. Канатна. 83) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) заробітну плату у вигляді компенсації за роботу у вихідні дні у сумі 55 783,28 грн. (п`ятдесят п`ять тисяч сімсот вісімдесят три гривні двадцять вісім копійок).

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ: 20987385, 65012. м. Одеса, вул. Канатна. 83) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) 161 286,44 грн. (сто шістдесят одна тисяча двісті вісімдесят шість гривень сорок чотири копійки).

Ухвалою суду від 09.01.2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до частини 5 статті 262 КАС України, якою передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Ухвалою від 27.05.2026 року задоволено заяву позивачки про збільшення позовних вимог від 15.01.2026 року.

08.07.2026 р. судом зареєстровано від відповідача заяву про залишення позовної заяви без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України у зв`язку з порушенням тримісячного строку звернення до суду у спорах щодо виплати заробітної плати при звільненні, передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України, яка обґрунтована тим, що протягом майже 2 років, а саме з 26.03.2024 (дата ознайомлення з наказом № 224-О від 18.03.2024 р. про звільнення) по 24.10.2025 (дата звернення з заявою щодо нарахованих та виплачених сум при звільненні), Позивачка жодним чином не пояснила триваючу пасивну поведінку та не навела поважних причин, які б перешкоджали їй вирішити спір у встановлений законодавством тримісячний строк. При цьому, зауважує, що Позивачка відноситься до державних службовців, тому при звільненні вона у 2024 році зобов`язана була подати декларацію про отримані доходи на підставі наданої довідки Головного управління про суми заробітку.

Ухвалою суду від 03.09.2026 року позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для надання заяви про поновлення строку звернення до суду з обов`язковим зазначенням обставин, які були б об`єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, були б пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій.

04.09.2026 року судом зареєстровано від представника позивача заяву про поновлення строку звернення до суду, якою просить визнати причину пропуску звернення до суду, зазначаючи, що Позивачка не знала, що протягом 2021-2024 років їй не виплачувалась компенсація за роботу у вихідні дні, оскільки при звільненні 26.03.2024 р. ГУ ПФУ в Одеській області, як роботодавцем, письмово не було повідомлено ОСОБА_1 про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні). І тільки отримавши письмову відповідь Відповідача листом за вих. № 36427-34464/П-05/8-1500/25 від 21.11.2025, Позивачка дізналась, що такі виплати їй не здійснювались, що і змусило її звернутись до суду. Представник позивачки вважає, що наказ Відповідача № 224-О від 18.03.2024 р. «Про звільнення ОСОБА_1 » в частині виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану частину щорічної відпустки тривалістю 5 календарних днів за період роботи з 23 січня 2024 року по 26 березня 2024 року не являється письмовим повідомленням про нараховані та виплачені працівнику суми при звільненні. При цьому, представник позивачки звертає увагу на строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, які у спірний період з 17.07.2021 року до 19.07.2022 року без обмежують будь-яким строком, а щодо спірного періоду з 17.07.2021 р. по 24.06.2023 р. строк звернення до суду не був пропущений, оскільки строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжувалися на строк дії такого карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а саме до 30 червня 2023 р.

Вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом та наявності підстав для його поновлення з урахуванням вказаних доводів позивача, суд враховує наступне.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Суд зазначає, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин їх недотримання - вони повинні бути поважними, реальними або, непереборними і об`єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Як вбачається зі змісту заяви про поновлення строку звернення до суду, представник позивачки не наводить жодної підстави для визнання поважності причин його пропуску, оскільки стверджує, що строк звернення не є пропущеним.

При цьому, суд приймає до уваги аргументи представника позивачки щодо застосування при вирішенні даних спірних правовідносин строки звернення до суду, визначені статтею 233 КЗпП України.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та послідовною, та викладена, зокрема, у постановах від 27 грудня 2024 року у справі №420/15311/23, від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21 тощо.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Так, за правилами частин першої, другої статті 233 КЗпП України (в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) працівник міг звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин ( далі - Закон № 2352-ІХ) запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення частини другої статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)

Закон України № 2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 233 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.

Верховний Суд неодноразово вже висловлював правову позицію щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України як до, так і після змін, запроваджених Законом № 2352-IX.

Так, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року по справі № 460/21394/23 вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшла висновку, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин) ( пункт 65.1. Постанови).

Окрім викладеного слід ураховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).

Отже, з урахуванням пункту 1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року. ( пункт 63.3. постанови Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21 березня 2025 року по справі № 460/21394/23)

Як вбачається з матеріалів позову, підставою звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом є не виплата при її звільненні компенсації за роботу у вихідні дні у період з 17.07.2021 р. по 27.01.2024 р.

З огляду на нормативно-правове регулювання спірних відносин, заявлений позивачем спірний період (з 17.07.2021 р. по 27.01.2024 р.) умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (19 липня 2022 року) та після цього.

Період з 17.07.2021 до 19.07.2022 регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Проте, період з 19 липня 2022 року по 27.01.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З огляду на вказане та враховуючи, що ознайомившись з наказом ГУ ПФУ в Одеській області № 224-О від 18.03.2024 р. про звільнення - 26.03.2024 р., та звернувшись до суду 29.12.2025 року з позовними вимогами, які охоплюють період з 01.07.2023 р. по 27.01.2024 р. позивачем пропущений тримісячний строк звернення до суду.

Щодо аргументів представника позивачки про обізнаність Позивачки в частині не отримання спірних виплат при звільненні тільки після отримання листа-відповіді Відповідача за вих. № 36427-34464/П-05/8-1500/25 від 21.11.2025, то за загальним правилом строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Разом з тим, передбачено, що може бути визначено й інший порядок такого обчислення.

Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі №340/1019/19).

При цьому, в ухвалі від 03.09.2026 року про залишення позову без руху суд наголошував на тому, що вказаний лист не змінює момент, з якого позивачка повинна була дізнатися про порушення своїх прав, а з урахуванням встановлених обставин, суд вважає, що в даному випадку достатнім доказом для встановлення факту обізнаності позивачки із невиплатою їй компенсації роботу у вихідні дні у грошовій формі при звільненні є саме наказ № 224-О від 18.03.2024 р., з яким вона ознайомилась 26.03.2024 р., оскільки з його змісту вбачається саме виплату грошової компенсації за невикористану частину щорічної основної відпустки тривалістю 5 календарних днів за період роботи з 23 січня 2024 року по 26 березня 2024 року, що є вірогідним фактом того, що до вказаної компенсації не входить компенсація за роботу у вихідні дні.

В контексті вказаного, суд зазначає, що реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою у межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізувати своє право на звернення до суду в межах строків такого звернення, адже відсутність реалізації цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Отже, відсутність пояснень щодо цього свідчить про те, що позивачка не продемонструвала належної процесуальної добросовісності та розсудливості під час реалізації свого права на судовий захист.

Суд наголошує, в даному випадку вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом не ставиться в залежність від факту отримання відмови відповідача у виплаті спірної компенсації, а вирішується з огляду на факт, коли Позивачка повинна була дізнатись про порушення такого права.

Оскільки, у наданій заяві про поновлення пропущеного строку для звернення до суду позивачка жодним чином не обґрунтувала поважність причин при умові, що після ознайомлення з наказам про звільнення вона мала вибір звернутись за правовою допомогою або самостійно звернутись до відповідача з відповідним запитом, суд доходить висновку про те, що позовні вимоги, які охоплюють спірний період після 01 липня 2023 року подано з пропуском встановленого законом 3-х місячного строку, а заява про поновлення строку звернення до суду не містить обставин, які можуть бути враховані судом, як поважні для поновлення пропущеного строку.

Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Відповідно до частини 3 статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Вказані норми кореспондуються з положеннями ч. 8 ст. 240 КАС України, згідно з якими суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Враховуючи, що позивачкою пропущений строк звернення до суду, при цьому наведені в заяві про поновлення строку звернення до суду доводи представника позивачки щодо дотримання строку звернення до суду з позовними вимогами щодо стягнення заробітної плати у вигляді компенсації за роботу у вихідні дні з 08.07.2023 р. по 27.01.2024 р. не містять зазначення обставин, які були б об`єктивно непереборними та не залежали від волевиявлення позивачки, були б пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій, суд дійшов висновку про застосування процесуальних наслідків, передбачених ч. 8 ст. 240 КАС України, шляхом залишення вказаних позовних вимог без розгляду.

Керуючись ст.ст. 123, 240, 243 КАС України, суд,-

ухвалив:

Заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 08.07.2026 р. про залишення позовної заяви без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України задовольнити частково.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов`язати вчинити певні дії в частині позовних вимог, які охоплюють спірний період з 08.07.2023 р. по 27.01.2024 р. залишити без розгляду.

Продовжити розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов`язати вчинити певні дії в частині позовних вимог, які охоплюють спірний період з 17.07.2021 р. по 24.06.2023 р.

Роз`яснити позивачу, що постановлення ухвали про залишення позову без розгляду не позбавляє його права звернутись до суду повторно в загальному порядку, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду в 15-денний строк з дня її підписання.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя В.А. Дубровна