Рішення № 139886769, 18.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.09.2026Справа № 910/2246/26

Господарський суд міста Києва у складі судді ДЖАРТИ В. В., розглянувши без виклику (повідомлення) представників сторін в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ

до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ КОЙОТ

про стягнення штрафних санкцій у розмірі 521 363,64 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У березні 2026 року НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІЦІЯ УКРАЇНИ (далі позивач, Нацполіція) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ КОЙОТ (далі відповідач, Товариство) про стягнення штрафних санкцій у розмірі 521 363,64 грн, з яких: 83 978,04 грн пені та 437 385,60 грн штрафу.

Позов обґрунтований порушенням з боку відповідача договірних обов`язків за договором № 259НП про закупівлю про закупівлю мішків та пакетів (рюкзак тактичний) (код згідно з ЄЗС ДК 021:2015-18930000-7) від 25.09.2025.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі 910/2246/25, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) представників сторін та визначено сторонам строки на вчинення процесуальних дій.

23.03.2026 (сформовано 20.03.2026) через систему «Електронний суд» ТОВ «КОЙОТ» скерувало до суду відзив на позовну заяву.

Позивач 25.03.2026 (сформовано 25.03.2026) через систему «Електронний суд» подав до суду відповідь на відзив.

Будь-яких інших заяв чи клопотань сторонами до суду не подано.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

25.09.2025 між Національною поліцією України, як покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Койот», як постачальником, був укладений договір № 259НП (далі договір) про закупівлю мішків та пакетів (рюкзак тактичний).

Згідно з пунктом 1.1. розділу І договору Постачальник зобов`язувався поставити Покупцю товар оборонного призначення рюкзаки тактичні, а Покупець зобов`язувався прийняти та оплатити вказаний Товар в порядку та на умовах визначених цим договором.

Згідно зі специфікацією, яка є невід`ємною частиною договору, загальна кількість товару, яку зобов`язався поставити відповідач 1 958 шт.

Відповідно до пункту 3.1. договору його ціна становила 17 841 687,60 грн, у тому числі ПДВ 2 973 614,60 грн.

Пунктами 5.1. та 5.2. договору сторони погодили, що Постачальник зобов`язується здійснити поставку Товару в термін до 10.12.2025 включно, за адресою Покупця у місті Києві (конкретні реквізити, адреси поставки будуть повідомлені листом Покупця на електронну пошту Постачальника, зазначену у розділі XVII цього Договору безпосередньо перед поставкою товару). Датою поставки Товару вважається дата отримання його Покупцем і підписання уповноваженими особами Сторін накладної.

Право власності Покупця на переданий Товар виникає з моменту прийняття Товару, факт якого засвідчується підписом уповноваженої особи Покупця на відповідній накладній. Ризик випадкового знищення або пошкодження Товару несе власник (пункт 5.6. договору).

На виконання умов укладеного договору Постачальник поставив Покупцеві Товар партіями, що підтверджується накладними, підписаними уповноваженими особами обох сторін:

1. Партія у кількості 1 073 комплектів на суму 9 777 390,60 грн накладна від 10.12.2025 № 151;

2. Партія у кількості 227 комплектів на суму 2 068 469,40 грн накладна від 15.12.2025 № 153;

3. Партія у кількості 215 комплектів на суму 1 959 123,00 грн накладна від 18.12.2025 № 157;

4. Партія у кількості 148 комплектів на суму 1 348 605,60 грн накладна від 22.12.2025 № 158;

5. Партія у кількості 55 комплектів на суму 501 171,00 грн накладна від 24.12.2025 № 160.

26.12.2025 сторонами була укладена додаткова угода № 1/366НП, в якій сторони зафіксували непоставку 240 одиниць товару, ціну непоставленого товару в розмірі 2 186 928,00 грн у тому числі ПДВ 364 488,00 грн. а також дійшли згоди щодо розірвання договору з 26.12.2025.

Стверджуючи про те, що відповідачем було допущене прострочення виконання зобов`язання з поставки товару, Нацполіцією здійснено нарахування пені відповідно до пункту 9.2 договору в загальному розмірі 83 978,04 грн, а також штрафу в розмірі 20 % від суми невиконаного зобов`язання, передбаченого пунктом 9.4 договору, в розмірі 437 385,60 грн та скеровано на адресу ТОВ «КОЙОТ» претензію щодо сплати вказаних сум.

У відповідь на вказану претензію позивач 09.02.2026 направив на адресу Нацполіції заперечення, в яких висловив відмову від задоволення претензії.

Наведені вище обставини стали підставою звернення із даним позовом до суду, в межах якого Нацполіція просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 83 978,04 грн та штраф у розмірі 437 385,60 грн.

Заперечуючи проти задоволення заявленого позову, ТОВ «КОЙОТ» у своєму відзиві зазначило, що вимоги позивача про стягнення штрафних санкцій за порушення умов договору не відповідають вимогам закону і не узгоджуються з принципами цивільного законодавства, оскільки вина відповідача у порушенні строків поставки товару відсутня, що підтверджується представленими доказами, а також позивачу не було нанесено збитків діями відповідача. Також відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій на 99%, як до розумного та справедливого рівня, у разі, якщо суд дійде висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір від 25.09.2025 є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно зі статтями 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір № 259НП є договором поставки.

Нормами статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін

За статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (статті 663 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено та сторонами не заперечується, що строк поставки товару був погоджений сторонами в пункті 5.1 договору до 10.12.2025.

Суд зауважує, що згідно з частинами 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (пункт 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23.06.1993).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні справедливого балансу між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 33 Рішення віл 27.10.1993 Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів).

У пункті 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

З представлених суду документів вбачається та не заперечується сторонами, що товар за спірним договором був поставлений партіями:

1. у кількості 1 073 комплектів 10.12.2025;

2. у кількості 227 комплектів 15.12.2025;

3. у кількості 215 комплектів 18.12.2025;

4. у кількості 148 комплектів 22.12.2025;

5. у кількості 55 комплектів 24.12.2025.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами статті 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із статтею 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

З огляду на вказане поставка партій товару №№ 2-5 здійснена з порушенням обумовленого договором строку.

За змістом статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі статей 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 9.1 договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим договором.

Відповідно до абзацу 3 частини першої статті 1211 Бюджетного кодексу України за порушення строків (термінів) виконання зобов`язання, передбачених пунктом 5.1. цього договору з постачальника на користь покупця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості. При цьому, день поставки товару поставленого постачальником з порушенням терміну, передбаченого пунктом 5.1. розділу V цього договору, вважається днем прострочення, за який постачальнику нараховуються штрафні санкції згідно умов цього договору.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в розмірі 83 978,04 грн за прострочення поставки партій №№ 2-5, суд зазначає, що він є арифметично вірним, відповідає положенню чинного законодавства та умовам договору, а тому вимога про стягнення пені в розмірі є обґрунтованою.

При цьому суд відхиляє доводи відповідача щодо неправомірного включення до періоду прострочення дату поставки товару, з підстав того, що такий порядок нарахування штрафної санкції обумовлений договором. Доказів визнання недійсним пункту договору 9.2 матеріали справи не містять.

Наразі, оцінюючи заперечення відповідача стосовно того, що порушення зобов`язання за договором було наслідком настання форс-мажорних обставин, про які було своєчасно повідомлення позивача, суд зазначає таке.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (пункт 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Разом з тим, форс-мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов`язань, яка характеризується тим, що обставини форс-мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов`язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина 2 статті 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні").

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (постанови Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 30.11.2021 у справі №913/785/17, від 25.01.2022 в справі №904/3886/21, від 30.05.2022 у справі №922/2475/21, від 31.08.2022 у справі №910/15264/21).

У постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 Верховний Суд зазначив, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

У постанові від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 Верховний Суд щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" зазначив, що:

- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом;

- наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

Відповідно до абзаца 3 частини третьої статті 14 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Згідно з частиною першою статті 14-1 Закону ""Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної ТПП. Водночас сертифікат Торгово-промислової палати України не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин; обставина форс-мажору має оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку (постанови Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №912/750/22, від 07.06.2023 у справі №906/540/22, від 15.06.2023 у справі №910/8580/22, від 29.06.2023 у справі №922/999/22 та від 13.12.2023 у справі №922/193/23.

У пунктах 75-77 постанови від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала таке: "Тобто сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати. Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних. Звідси Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №926/2343/16, від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі №905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу".

У постанові від 23.03.2023 у справі №920/505/22 Верховний Суд зазначив, що судам необхідно встановити, зокрема, чи дотримався відповідач порядку повідомлення позивача про існування форс-мажорних обставин, а також встановити наслідки такого повідомлення/неповідомлення; у випадку встановлення несвоєчасного повідомлення/неповідомлення з`ясувати чи існували об`єктивні перешкоди щодо здійснення такого повідомлення та чи були вони безпосереднім наслідком дії форс -мажорних обставин.

Згідно з пунктом 11.2. договору до форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) належать обставини визначені у частині другій статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та які почали свою дію після укладення сторонами цього договору.

Відповідно до пункту 11.3. договору сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє Сторону, яка порушила це зобов`язання, права посилатися на ці форс мажорні обставини як на підстави звільнення від відповідальності.

Згідно з пунктом 11.4. договору доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є Сертифікат про настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), виданий Торгово-промисловою палатою України або уповноваженою регіональною торгово-промисловою палатою - у випадку уповноваження Торгово промисловою палатою України регіональних торгово-промислових палат на засвідчення форс-мажорних обставин з усіх питань, що належать до компетенції ТПП України, у тому числі передбачених пунктом 4.2 Регламенту засвідчення Торгово промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України від 18 грудня 2014 року N? 44 (5).

Наразі, обґрунтовуючи наявність підстав для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання з поставки відповідач посилався на те, що на момент виконання договору №259НП від 25.09.2025 ТОВ «Койот» не передбачило та не могло передбачити суттєве загострення з вересня-жовтня 2025 року наслідків триваючого повномасштабного вторгнення Російської Федерації, а саме: зростання кількості тривалих планових та позапланових відключень електроенергії за розпорядженнями НЕК «Укренерго» на територіях, на яких здійснюється господарсько-виробнича діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю «Койот»; посилення масштабних та руйнівних ракетно-дронових ударів Російської Федерації (включаючи територію Львівської обл.); збільшення кількості оголошення сигналів «Повітряна тривога» у зв`язку з загрозою ракетно-дронових обстрілів України, у тому числі Львівської області.

Так, вищевказані фактори вплинули на затримку виробництва та поставки товару ТОВ «Койот» і тим самим спричинили форс-мажорні обставини. Відповідач повідомив позивача шляхом направлення на офіційні електронні адреси позивача лист №26/12, в якому зокрема повідомив про настання істотної зміни обставин, яка впливає на виконання ТОВ «Койот» договору №259НП про закупівлю мішків та пакетів (рюкзак тактичний) від 25.09.2025 та долучив до цього листа копію Висновку про настання істотної зміни обставин (HARDSHIP) за вх. № В-839 від 26.12.2025.

Так, у вищевказаному Висновку зазначено про те, що: «У результаті подій, що відбулись після у період з 25.09.2025 року до 10.12.2025 року на території Львівської області загалом та розміщенням виробничих потужностей ТОВ «КОЙОТ» зокрема, у господарській діяльності підприємства відбулись суттєві зміни, а саме: зокрема, наведені вище обставини у своїй сукупності спричинили неможливість повноцінного здійснення господарської діяльності ТОВ «КОЙОТ» та виконання зобов`язань у встановлені договором строки. Такі події на сьогодні спричинили уповільнення господарської діяльності пов`язаної з виконанням умов договору укладеного з Національною поліцією Документ сформований в системі «Електронний суд» 20.03.2026 4 України. Таким чином ці фактори призвели до неможливості належним чином та своєчасно здійснювати взяті на себе зобов`язання, щодо своєчасного та належного постачання товару за договором про мішків та пакетів (рюкзак тактичний) (код згідно з ЄЗС Д К 021:2015-18930000-7) від « 25» вересня 2025 р. №259НП перед Покупцем Національною поліцією України».

Проте, суд до означених вище обставин ставиться критично, оскільки фактично відповідачем не враховано, що частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України унормовано, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Беручи до уваги, що спірний договір був укладений у 2025 році, тобто у період дії воєнного стану, суд дійшов висновку про те, що відповідачем належними та допустимимм доказами не доведено наявності підстав для звільнення від відповідальності за порушення строків поставки товару за договором.

Разом з тим, частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

Поряд з викладеним суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо).

Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Поряд з викладеним при вирішенні спорів про стягнення неустойки судам належить відмежовувати вирішення питання про зменшення розміру неустойки від вирішення питання про її необґрунтованість (повністю або в частині) внаслідок невідповідності розміру неустойки вимогам закону - зокрема, у разі, якщо за порушення умов зобов`язання застосовується неустойка, розмір якої має імперативний характер (встановлений законом).

Таким чином, у разі зменшення розміру неустойки суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову (та відмову у задоволенні решти вимог - щодо частини, на яку неустойку зменшено), тоді як у разі необґрунтованості розміру неустойки (повністю або частково), суд може ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову повністю або частково, в залежності від розміру необґрунтованої частини неустойки.

Також відмінність полягає у мотивах суду при прийнятті відповідного рішення, яке мотивується або зменшенням розміру неустойки або її необґрунтованістю в повному обсязі або в частині суми.

Судом враховано, що листом від 15.12.2025 за вих. № 15/12-1 Товариство повідомило позивача про істотну зміну обставин, через що для Товариства настали вагомі та суттєві перешкоди (труднощі) щодо своєчасного постачання Товару у термін, передбачений згідно з пунктом 5.1. договору про закупівлю.

Відповіддю від 18.12.2025 за вих. № 189162-2025 Поліцією затребувано у Товариства надання підтверджуючих документів щодо настання істотної зміни до 23.12.2025.

Листом від 19.12.2025 за вих. № 19/12 з додатками Товариство надало Поліції документи, що підтверджували істотну зміну обставин, а також просило продовжити відповідний термін поставки Товару до 10.12.2025 включно.

На підтвердження обставин, наведених у листах від 15.12.2025 (вих. № 15/12-1) та від 19.12.2025 (вих. № 19/12), Товариство подало висновок Івано-Франківської торгово-промислової палати від 26.12.2025 про настання істотної зміни обставин (hardship).

У висновку ТПП від 26.12.2025 зазначено, серед іншого, що «Товариство з незалежних від його волі причин порушує графік виконання взятих на себе зобов`язань за договором на поставку (закупівлю), і при всій обачності та з докладанням усіх зусиль подолати дані перешкоди не представляється можливим» та те, що «для відновлення балансу інтересів сторін Покупцю та Постачальнику слід укласти додаткову угоду щодо продовження строків поставки Товару за договором про закупівлю до 12.01.2026».

Відповідач стверджує, що Товариство, проявивши залежну від його можливостей турботливість, розумність та обачність, добросовісно продовжувало з урахуванням істотної зміни обставин робити все те, що було необхідним та достатнім для виконання умов Договору про закупівлю. Зокрема, поставка окремих партій Товару постачальником відбувалась 15.12.2025, 18.12.2025, 21.12.2025 та 24.12.2025, що свідчить про те, що Товариство докладало значних зусиль для виконання умов договору про закупівлю з дотриманням, зокрема, якісних показників, передбачених договором, хоча й було позбавлене реальної можливості поставити Товару у повному обсязі до 10.12.2025 (включно) через обставини, які не залежали від його волі у зв`язку з різким загостренням збройної агресії Російської Федерації.

Суд відзначає, що однією із функцій неустойки є компенсаторна функція (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 303/2408/16-ц).

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 та послідовно у низці постанов Верховного Суду.

Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства(в) мають значення для вирішення питання про зменшення пені та штрафу.

Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити з того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Суд зазначає, що цивільне законодавство поряд із засадою свободи договору (пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) також містить таку засаду як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6).

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена в постанові об`єднаної плати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 910/353/19).

Оцінюючи наявні матеріали справи, суд бере до уваги інтереси обох сторін, відсутність доказів понесення позивачем збитків та інших для нього наслідків порушення зобов`язання відповідачем, враховує виконання відповідачем зобов`язань за договором щодо поставки товару, враховуючи правові позиції Верховного Суду щодо зменшення розміру штрафних санкцій, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, суд вважає за можливе зменшити розмір пені на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України на 50 % до 41 989,02 грн. Таке зменшення розміру неустойки суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Щодо позовної вимоги про стягнення штрафу в розмірі 437 385,60 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пунктом 9.4 договором сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання постачальником зобов`язання за цим договором, що стало підставою для відмови покупця від цього договору повністю або частково згідно умов цього договору, з постачальника на користь покупця стягується штраф у розмірі 20% (двадцяти відсотків) від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до статті 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, необхідно кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків. Такий підхід викладений у постановах Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №727/898/19 та від 25.04.2024 у справі №904/2444/22.

Водночас, з наявної в матеріалах справи копії додаткової угоди № 1/366НП від 26.12.2025 вбачається, що керуючись вимогами законодавства України, частиною першою статті 651, частиною першою статті 654 Цивільного кодексу України, пунктом 15.1. розділу XV Договору від 25.09.2025 № 259НП про закупівлю мішків та пакетів (рюкзак тактичний) (код згідно з ЄЗС ДК 021:2015-18930000-7), у зв`язку з неналежним виконанням постачальником своїх зобов`язань за договором в частині непоставки 240 (двісті сорок) одиниць: «Рюкзак тактичний», дійшли спільної згоди укласти дану додаткову угоду до договору.

На переконання суду формулювання «дійшли спільної згоди» нівелює твердження позивача щодо відмови від спірного договору, яка є передумовою застосування штрафної санкції, передбаченої пунктом 9.4 договору.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку про відсутність підстав застосування до відповідача штрафу, передбаченого пунктом 9.4 договору, а тому в частині стягнення штрафу в розмірі 437 385,60 грн позов Нацполіції не підлягає задоволенню.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини, наведенні норми та беручи до уваги, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України наявності обставин, які б у своїй сукупності дали б змогу дійти протилежного висновку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ.

З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

При цьому, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ про стягнення штрафних санкцій у розмірі 521 363,64 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ КОЙОТ (Україна, 79032, Львівська обл., місто Львів, вул.Вашингтона Дж., будинок 7В; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 37952705) на користь НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ (Україна, 01601, місто Київ, вул.Богомольця Академіка, будинок 10; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 40108578) 41 989,02 грн пені та 1 007,74 грн судового збору.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

4. У іншій частині позову про стягнення 41 989,02 грн пені, 437 385,60 грн штрафу та 5 248,62 грн в позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СУДДЯ ВІКТОРІЯ ДЖАРТИ