Рішення № 139882698, 17.09.2026, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2026 року Справа № 480/1273/23

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Опімах Л.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провдження без виклику учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/1273/23 за позовом ОСОБА_1 до Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (далі - відповідач) про визнання протиправними дій Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум щодо відмови призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу та зобов`язання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум переглянути рішення від 30.06.2022 № 117 та прийняти рішення про призначення і сплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах Російської Федерації, з якої був звільнений у 2000 році. Зазначає, що 22.05.2022 йому було встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби. У зв`язку із цим позивач вважає, що має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Однак рішенням Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим протоколом засідання від 30.06.2022 № 117, позивачу відмовлено у призначенні та виплаті зазначеної одноразової грошової допомоги. Підставою для відмови зазначено, що законодавством України не передбачено здійснення відповідних виплат військовослужбовцям інших країн.

Позивач вважає зазначене рішення протиправним, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 09.03.2023 позовну заяву було прийнято до розгляду відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

Від Міністерства оборони України надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні, зазначивши, що позивач проходив військову службу та був звільнений із Збройних Сил Російської Федерації, а тому, на його думку, дія Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на позивача не поширюється.

Також відповідач послався на положення статті 16-3, статті 23 зазначеного Закону та пункту 17 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, зазначивши, що виплата одноразової грошової допомоги особам, звільненим з військової служби, здійснюється органом, який проводив розрахунок під час звільнення. Оскільки розрахунок із позивачем здійснювала військова частина НОМЕР_1 Російської Федерації, відповідач вважає, що Міністерство оборони України не є належним відповідачем у справі.

З огляду на викладене відповідач вважає рішення Комісії законним та просить відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 з 1976 по 2000 рр. проходив військову службу зокрема в збройних силах російської федерації, що підтверджується відомостями військового квитка серії НОМЕР_2 від 09.05.1976 (а.с. 11-16).

22.12.2000 ОСОБА_1 було звільнено з військової служби на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) від 22.12.2000 № 205.

Згідно з довідкою до акту МСЕК серії 12 ААБ № 388932 ОСОБА_1 у зв`язку з проведеним первинним оглядом 12.08.2020 було встановлено ІІ групу інвалідності, причина інвалідності- загальне захворювання (а.с. 47).

У подальшому, 04.05.2022 у під час повторного огляду органами МСЕК ОСОБА_1 визнано особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, що підтверджується копією довідки МСЕК серії 12 ААВ № 270830 (а.с.10).

Крім того, витягом з протоколу засідання 12 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців, що оформлено протоколом від 11.10.2021 № 561 (а.с.3), підтверджується, що захворювання колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 пов`язане з проходженням військової служби.

12.05.2022 позивач через ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням зазначеної ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного проходженням військової служби (зв. бік а.с. 38-39).

За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийняла рішення про відмову позивачу в призначені одноразової грошової допомоги оскільки законодавством України не передбачено здійснення відповідних виплат військовослужбовцям інших країн. Вказане рішення оформлене протоколом засідання Комісії від 30.06.2022 № 117 (а.с.4).

Вважаючи протиправним рішення Міністерства оборони України про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 листопада 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

За приписами ч.1, 3 ст. 3 Закону № 2011-XII дія цього Закону поширюється на:

1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей;

2) військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти;

3) військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей;

4) членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони України.

Дія цього Закону не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу у Збройних Силах України.

Частиною першою статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (тут і далі також - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - це гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 16 Закону № 2011-XI одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби;

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, визначений Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, (далі також - Порядок №975, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Абзац третім підпункту 2 пункту 6 Порядку № 975 передбачено, військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала в період проходження військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби, у розмірі: 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів) (пункт 12 Порядку № 975)

Системний аналіз вказаних положень дає змогу дійти висновку, що право на отримання одноразової грошової допомоги після звільнення з військової служби мають військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, незалежно від часу настання інвалідності.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №816/353/16 та від 26.09.2018 у справі № 760/9113/17.

Як встановлено судом, 12.05.2022 позивач через ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного проходженням військової служби (зв. бік а.с. 38-39).

За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийняла рішення про відмову позивачу в призначені одноразової грошової допомоги.

Єдиною підставою для відмови у призначені позивачу одноразової грошової допомоги було те, що останній проходив військову службу та звільнявся зі служби в Збройних Силах російської федерації, а законодавством України не передбачено здійснення виплат військовослужбовцям інших країн.

Оцінюючи вказані висновки, суд враховує наступне.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

В даному випадку до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми міжнародних угод, які є частиною законодавства України, а саме: Угоди між державами-учасницями СНД про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей від 14 лютого 1992 року, Протоколу до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 19.01.1996, Угоди про порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей і державне страхування військовослужбовців держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав від 15 травня 1992 року.

Відповідно до статей 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набула чинності для України 14.02.1992 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), встановлено, що за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей не допускаються. Держави Співдружності своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди.

Статтею 4 зазначеної Угоди передбачено, що держави-учасниці Співдружності беруть на себе зобов`язання у 1992 році розробити і прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальний захист військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.

Законом України від 07.06.2001 № 2495-ІІІ ратифіковано Протокол до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992.

Відповідно до статті 1 цього Протоколу на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в збройні сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.

Зі змісту наведених положень вбачається, що вищезазначеними міждержавними Угодами не встановлено порядку отримання та виплати одноразової грошової допомоги, проте вказаними актами гарантується кожному військовослужбовцю, який проходив військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР, право на отримання пільг, гарантій та компенсацій на території тієї Держави Співдружності, на якій він проживає.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21.06.2018 у справах №816/958/16 та №607/10860/16-а, від 26.06.2018 у справі №816/353/16.

Суд звертає увагу, що на підставі Указу Президента України від 27.11.2023 №789/2023 "Про вихід України з Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей та Протоколу до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей" Україна вийшла з Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, учиненої 14 лютого 1992 року в м. Мінську, та вийшла з Протоколу до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, учиненого 19 січня 1996 року в м. Москві. Крім того, 23 грудня 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1425 "Про вихід з Угоди про порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їхніх сімей і державне страхування військовослужбовців держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав" на підставі якої Україна вийшла з Угоди про порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їхніх сімей і державне страхування військовослужбовців держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, вчиненої 15 травня 1992 року у м.Ташкенті.

Однак, спірні правовідносини виникли до видання Указу Президента України від 27.11.2023 №789/2023 та до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 23.12.2022, тобто до виходу України із вищезазначених міжнародних угод, а тому положення цих Угод підлягають застосуванню при вирішенні даного спору.

Відтак, суд дійшов висновку, що на позивача як громадянина, який проходив військову службу у Збройних Силах російської федерації, тобто в державі-учасниці Співдружності Незалежних Держав, після його звільнення зі служби та переїзду на постійне місце проживання до України (тобто з однієї державі-учасниці Співдружності до іншої) поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством для військовослужбовців Держави-учасниці Співдружності, обраної ним для постійного проживання, тобто встановлені законодавством України.

За наведених обставин суд вважає, що Комісією при прийнятті спірного рішення не було належним чином встановлено та оцінено всі обставини, що мають значення для вирішення питання щодо права позивача на отримання одноразової грошової допомоги. При цьому покладений в основу спірного рішення висновок про відсутність у позивача права на зазначену допомогу виключно з огляду на проходження ним військової служби у Збройних Силах Російської Федерації є помилковим та спростовується встановленими судом обставинами і наведеними вище положеннями законодавства.

Доводи відповідача про те, що Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, не є суб`єктом владних повноважень, отже не може бути відповідачем про справі, суд вважає помилковими.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, визначальним для віднесення суб`єкта до суб`єктів владних повноважень є не наявність у нього статусу окремої юридичної особи, а характер здійснюваних ним повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, саме Комісія в межах установленої законодавством процедури розглядає документи щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги та приймає відповідне рішення, яке оформлюється протоколом. При цьому таке рішення безпосередньо впливає на реалізацію особою права на отримання передбаченої законом соціальної виплати.

Таким чином, здійснюючи визначені законодавством повноваження щодо розгляду питання про призначення одноразової грошової допомоги, Комісія діє не як учасник приватноправових відносин, а в межах публічно-владної процедури, встановленої законодавством.

За таких обставин, враховуючи, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам обґрунтованості та вмотивованості, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, що затверджене протоколом засідання Комісії від 30.06.2022 № 117.

Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування, зокрема, індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

У контексті наведеного, суд зауважує, що прийняття рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, належить до повноважень Міністерства оборони України, які є дискреційними.

Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

З урахуванням повноважень суду, що визначені статтею 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач з урахуванням його правової оцінки наданої судом у рішенні.

Таким чином, враховуючи те, що повноваження комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум є дискреційними, належним способом захисту порушеного права позивача у даних спірних правовідносинах є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 12.05.2022 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, у порядку, визначеному Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Відтак, позовні вимоги належить задовольнити частково.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат пов`язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, яке затверджене протоколом засідання Комісії від 30.06.2022 № 117, в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги.

Зобов`язати Комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (просп. Повітрофлотський, буд. 13, м. Київ, 03049, код ЄДРПОУ 00034022) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) від 12.05.2022про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, у порядку, визначеному Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.М. Опімах