Ухвала суду № 139882278, 18.09.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

18 вересня 2026 рокум. ПолтаваСправа № 440/12453/26

Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Удовіченко С.О., перевіривши матеріали адміністративного позову Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про повернення додаткової грошової винагороди,

В С Т А Н О В И В:

Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ОСОБА_1 в якій просить стягнути з ОСОБА_2 , (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 , призначення платежу: повернення додаткової грошової винагороди у розмірі 413 229, 50 грн. (чотириста тринадцять тисяч двісті двадцять дев`ять гривень 50 коп.), отриманої із порушенням вимог пункту 4 розділу ХХХIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260.

За приписами частини 2 статті 171 КАС України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

Відповідно до підпункту 3 частини першої статті 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 161 КАС України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Зміст позовної заяви містить клопотання про відстрочення сплати судового збору.

В обґрунтування клопотання про відстрочення сплати судового збору заявник зазначає, що Військова частина НОМЕР_1 здійснює відшкодування витрат, пов`язаних із своєю діяльністю за рахунок коштів державного бюджету, військова частина НОМЕР_1 не є прибутковою організацією, фінансується за рахунок Державного бюджету України та не має у своєму розпорядженні вільних коштів. Крім того, дія правового режиму воєнного стану в Україні внаслідок повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України зумовила значне, в порівнянні з періодом до моменту настання вказаних подій, зростання чисельності військових формувань на території України та збільшення чисельності вже існуючих військових формувань. Зазначене, в свою чергу, призводить до значного зростання потреби в коштах для виконання невідкладних бойових завдань для захисту Батьківщини, а також для оплати діяльності захисників Батьківщини. Враховуючи наведене, юридичною службою на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 подано рапорт на фінансування, однак отримання фінансування безпосередньо на реєстраційний рахунок військової частини потребує певного часу, після отримання платіжної інструкції з Держказначейства про сплату судового збору Військовою частиною НОМЕР_1 до суду будуть надані докази сплати судового збору.

При вирішенні даного клопотання, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Частиною другою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Статтею 8 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу за попередній календарний рік фізичної особи, яка подає позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу; або

2) особами, які подають позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу, є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю; або

4) заявником (позивачем) у межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) є юридична або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, яка перебуває у судових процедурах розпорядження майном, санації або реструктуризації боргів, за клопотанням арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією) або боржника.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

При визначенні майнового стану особи для цілей цієї статті суд може враховувати інформацію про розмір доходів за попередній календарний рік, перебування на утриманні непрацездатних членів сім`ї, наявність у власності нерухомого, рухомого майна та/або іншого цінного майна, а також інші обставини, які мають значення для оцінки майнового стану особи.

Отже, наведеною нормою встановлено чіткий і вичерпний перелік умов, а також суб`єктних та предметних критеріїв, за наявності яких, з огляду на майновий стан сторони, суд може, зокрема відстрочити сплату судового збору, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, або звільнити від сплати такого збору.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом в ухвалі від 06.04.2020 у справі №200/6112/19-а (реєстраційний номер в ЄДРСР 88601848).

Зважаючи на те, що вищезазначені умови за наявності яких скаржнику можливо було б звільнити від сплати судового збору, відсутні, і враховуючи те, що звільнення, відстрочення та розстрочення суб`єкту владних повноважень сплати судового збору може розцінюватися, як надання державним органам певних процесуальних переваг перед іншими учасниками судового процесу - юридичними та фізичними особами, які зобов`язані сплачувати відповідний збір, підстави для задоволення клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору за подання позовної заяви - відсутні.

Позивач, маючи однаковий обсяг процесуальних прав і обов`язків поряд з іншими учасниками справи, діє як суб`єкт владних повноважень та є бюджетною установою, що фінансується з Державного бюджету України, а тому обмежене її фінансування, зокрема, в частині видатків, передбачених на сплату судового збору, не є підставою для відстрочення, розстрочення, зменшення розміру або звільнення від сплати судових витрат останнього, оскільки кошти на вказані цілі повинні бути передбачені у кошторисі установи своєчасно і у повному обсязі.

Таким чином, особа, яка звертається до суду, повинна дотримуватися вимог процесуального закону стосовно форми і змісту позову щодо сплати судового збору та вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання такого обов`язку.

Заявник не подав жодних відомостей про час і обсяг очікуваних надходжень на його рахунок, призначених для сплати судового збору, що жодним чином не підтверджує виникнення у нього можливості сплатити такий збір упродовж нового строку. Обставини, пов`язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у них коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення, розстрочення чи відстрочення від такої сплати.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18 зроблено висновок, що суд може відстрочити (розстрочити) сплату судового збору, враховуючи майновий стан особи, що звертається до суду. Цей висновок Великої Палати Верховного Суду стосується і суб`єкта владних повноважень. При цьому, у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що звільнення юридичної особи від сплати судового збору за наявності майнового критерію, можливе виключно у випадку, якщо предметом позову у справі є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Для вирішення питання про звільнення від сплати судового збору необхідним є доведення особою, яка звертається із відповідним клопотанням, фінансової неможливості сплатити судовий збір. При цьому, оцінці також підлягають дії, вчинені скаржником задля сплати судового збору та причини, з яких такі дії не призвели до позитивного вирішення питання його сплати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.04.2021 у справі № 640/3393/19 зазначала, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору.

З огляду на наведене суд вважає, що заява позивача про розстрочення сплати судового збору з наведених ним підстав задоволенню не підлягає, оскільки незадовільне матеріальне забезпечення суб`єкта владних повноважень, не є належною правовою підставою для цього в розумінні положень частини першої статті 8 Закону № 3674-VІ.

Дана позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 08.01.2025 у справі №560/4289/24 (адміністративне провадження №К/990/49152/24).

За вказаних обставин та з урахуванням встановленого наведеними законодавчими приписами режиму правового регулювання питання про відстрочення сплати судового збору, визначених законодавцем умов та підстав для цього, заявлене позивачем клопотання задоволенню не підлягає.

Принагідно, суд зазначає, що сплата судового збору не може вважатись перешкодою в доступі до правосуддя, оскільки право на подання позову кореспондується з обов`язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов`язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.

В силу положень частини першої статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано суб`єктом владних повноважень, юридичною особою: 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Отже, позивач за подання цього позову мав сплатити судовий збір у розмірі 4958,75 грн (413229,50 х 1,5% х 0,8).

Однак, позивачем до позовної заяви не додано документа про сплату судового збору.

Документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, позивачем до суду не надано.

Також позивач у своєму позові просить суд поновити строк звернення до суду, вказуючи, що "Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 26.02.2026 № 710 за результатами додаткової службової перевірки встановлено, що на підставі висновків Аудиторського звіту від 05 лютого 2025 року № 535/29/1 виплата додаткової грошової винагороди зазначеній категорії військовослужбовців військових частин НОМЕР_1 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 відбулась без достатньої правової підстави, а тому у відповідності до вимог частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, безпідставно отримані грошові кошти підлягають поверненню в дохід держави, в особі військової частини НОМЕР_1 , в повному обсязі.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 02.04.2026 № 1306 вчинення дій на виконання наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 26 лютого 2026 року № 710 призупинене до прийняття рішення Харківським окружним адміністративним судом по адміністративним справам за позовами військовослужбовців.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 11.07.2026 № 2614 «Про поновлення дії та внесення змін до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.02.2026 № 710 Про результати додаткової службової перевірки за фактом виявлених під час внутрішнього аудиту порушень фінансово-економічної діяльності військової частини НОМЕР_1 та підпорядкованих військових частин НОМЕР_5 , НОМЕР_4 , НОМЕР_6 під час нарахування та виплати додаткової винагороди під час дії воєнного стану» скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 02.04.2026 № 1306 «Про зупинення дій окремих положень наказу військової частини НОМЕР_1 від 26.02.2026 № 1306» та поновлено виконання пунктів 2-23 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 26.02.2026 № 710, зокрема здійснення заходів передбачених пунктами 22-23, а саме: з метою добровільного відшкодування прямої дійсної шкоди, завданої внаслідок безпідставного отримання з 29 вересня 2023 року по 31 жовтня 2024 року додаткової винагороди направити претензії про добровільне повернення безпідставно отриманих грошових коштів до колишніх військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 та НОМЕР_6 , а у разі відмови осіб, зазначених у пункті 22 даного наказу, відшкодувати пряму дійсну шкоду в добровільному порядку, помічнику командира з правової роботи начальнику юридичної служби військової частини НОМЕР_1 організувати позовну роботу з відшкодування заподіяної державі шкоди, завданої внаслідок безпідставного отримання з 29 вересня 2023 року по 31 жовтня 2024 року додаткової винагороди, шляхом подання до суду позовних заяв.

Також, згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.08.2026 № 3595 «Про внесення змін до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.02.2026 № 710 Про результати додаткової службової перевірки за фактом виявлених під час внутрішнього аудиту порушень фінансово-економічної діяльності військової частини НОМЕР_1 та підпорядкованих військових частин НОМЕР_5 , НОМЕР_4 , НОМЕР_6 під час нарахування та виплати додаткової винагороди під час дії воєнного стану зобов`язано начальника групи з`ясування обставин, причин та умов вчинення правопорушень військової частини НОМЕР_1 , з метою добровільного відшкодування прямої дійсної шкоди, завданої внаслідок безпідставного отримання додаткової грошової винагороди направити претензії, зокрема відповідачу по справі, а помічнику командира бригади з правової роботи начальнику юридичної служби військової частини НОМЕР_1 здійснити заходи, передбачені пунктом 23 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.02.2026 № 710".

Оцінюючи вищевикладене, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Абзацом 2 частини другої статті 122 КАС України установлено, що для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, згідно з частинами першою та другою якої, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Суд звертає увагу на те, що таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом "Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt", згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.

Предметом даного позову є вимога про стягнення з відповідача матеріальної шкоди.

Як слідує з позовної заяви наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 26.02.2026 № 710 за результатами додаткової службової перевірки встановлено, що на підставі висновків Аудиторського звіту від 05 лютого 2025 року № 535/29/1 виплата додаткової грошової винагороди зазначеній категорії військовослужбовців військових частин НОМЕР_1 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 відбулась без достатньої правової підстави, а тому у відповідності до вимог частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, безпідставно отримані грошові кошти підлягають поверненню в дохід держави, в особі військової частини НОМЕР_1 , в повному обсязі.

Таким чином, позивач дізнався про наявність матеріальної шкоди з боку відповідача ще у лютому 2026 року.

До суду з цим позовом звернувся лише 12.09.2026, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом.

При цьому, як на підставу поважності причин пропуску строку звернення до суду позивач посилається на наказ від 02.04.2026 №1306, від 11.07.2026 №2614 та від 17.08.2026 №3595, однак, дані накази відсутні та не змінюють дату з якої позивач дізнався про порушення своїх прав.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04, пункт 70) Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він зазначив, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Пайн Велі Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 зазначено, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним, та розраховувати на певний стан речей.

Велика Палата Верховного Суду наголошувала на тому, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

З іншого боку потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Відповідну позицію Велика Палата Верховного Суду висловила у справі 912/2797/21 (постанова від 05.07.2023).

Підставою для поновлення пропущеного строку на звернення до адміністративного суду можуть бути визнані лише обставини, які становили об`єктивну непереборну перешкоду для звернення до суду.

Тож очевидним є те, що позовні вимоги заявлені з пропуском строку, встановленого частиною другою статті 122 КАС України.

Наведені позивачем мотиви щодо пропуску строку суд, з урахуванням вищенаведеного, визнає неповажними.

Крім того, відповідно до частини першої статті 26 Кодексу адміністративного судочинства України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Позивач при поданні даного позову вказав адресу ОСОБА_1 АДРЕСА_3 .

Однак, до позовної заяви не додано будь-яких доказів зареєстрованого місце проживання або перебування ОСОБА_1 .

Таким чином, поданий до суду адміністративний позов не відповідає вимогам статей 160 - 161 КАС України, а тому позовну заяву слід залишити без руху із встановленням позивачу строку для усунення виявлених недоліків шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом з інших підстав та доказів, які свідчать про поважність причин пропуску цього строку.

На підставі викладеного, керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 169 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про повернення додаткової грошової винагороди залишити без руху.

Встановити позивачу строк на усунення недоліків 10 (десять) днів з дня отримання повідомлення про цю ухвалу та роз`яснити, що неусунення недоліків у встановлений судом строк є підставою для повернення позовної заяви.

Недоліки необхідно усунути шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду:

- документа про сплату судового збору у розмірі 4958,75 грн за реквізитами: 22030101, судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050), отримувач коштів: ГУК у Полт.обл/тг м. Полтава/22030101, код за ЄДРПОУ: 37959255, рахунок отримувача: UA 078999980313191206084016719, банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.), призначення платежу: судовий збір, за позовом (назва позивача), Полтавський окружний адміністративний суд.

- заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом з інших підстав (за їх наявності) та доказів, які свідчать про поважність причин пропуску цього строку,

- інформації щодо зареєстрованого місце проживання або перебування ОСОБА_1 .

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя С.О. Удовіченко