Рішення № 139877661, 16.09.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/24528/26

Провадження № 2/127/6698/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області у складі судді Іщук Т. П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб в місті Вінниці цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Фінансова компанія «Венера Фінанс» через систему «Електронний суд» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту №132749 від 12 березня 2025 року в розмірі 9526,00 грн.

Свої вимоги мотивувало тим, що 12 березня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Авіра Груп» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №132749 про надання коштів на умовах фінансового кредиту в електронному вигляді, який підписаний за допомогою електронного підпису одноразового ідентифікатору, що є електронним підписом у вигляді алфавітно-цифрової послідовності. Згідно умов кредитного договору, товариство надає клієнту фінансовий кредит в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором, а саме: сума виданого кредиту - 5000,00 грн; дата надання кредиту - 12 березня 2025 року; строк кредиту - 90 днів; відсоткова ставка - 0,72 % на добу. Кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом.

Первісний кредитор виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачці кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору, що підтверджується інформаційною довідкою, відповідно до якої 12 березня 2025 року на картковий рахунок відповідачки було перераховано кредитні кошти в сумі 5000,00 грн за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 .

19 грудня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Авіра Груп» та позивачем укладено договір факторингу №19122025/2 відповідно до умов якого первісний кредитор відступив до «Фінансова компанія «Венера Фінанс» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від 19 грудня 2025 року до договору факторингу №19122025/2, позивач набув права грошової вимоги до ОСОБА_1 .

Однак, відповідачка порушила умови договору, не повернула в повному обсязі кредит, а також не виконала в повному обсязі всі інші свої грошові зобов`язання перед кредитодавцем. Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором, станом на 20 лютого 2026 року загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 9526,00 грн з яких: 5000,00 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 3276,00 грн - прострочена заборгованість за відсотками; 1250,00 грн - послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту в порядку п. 1.4 договору. За викладених обставин позивач просить стягнути з відповідачки заборгованість в сумі 9526,00 грн, судовий збір в розмірі 2662,40 грн та витрати на понесену правову допомогу в розмірі 15500,00 грн.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 15 липня 2026 року було відкрите спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) осіб з роз`ясненням процесуальних прав учасників справи, зокрема, щодо надання у визначені строки відповідачем відзиву на позов.

Відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скористалася.

Справа розглядається (сформована та зберігається) в змішаній формі.

Враховуючи вищевикладене та положення ст. 178, 279 ЦПК України, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов до наступного.

Судом установлено наступні фактичні обставини справи, яким відповідають правовідносини, врегульовані нормами ст. 207, 526, 527, 530, 536, 546, 549, 610-611, 625, 628, 629, 639, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України.

Судом установлено, що 12 березня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Авіра Груп» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання фінансового кредиту №132749.

Відповідно до п. 7.1 - 7.2, 7.6 - 7.11 договору, пропозиція укласти договір здійснюється шляхом розміщення публічної пропозиції (договору оферти) на вебсайті товариства. Для отримання позики, позичальник реєструється в ІТС товариства, для чого він повинен пройти процедуру реєстрації на вебсаи?ті товариства. Для входу в особистии? кабінет клієнт використовує особистии? логін і пароль, які він вказав при реєстраціі?і за збереження яких в таємниці від третіх осіб клієнт несе особисту відповідальність. Після отримання заявки та всіх необхідних документів товариство здійснює оцінку кредитоспроможності клієнта та достовірності наданої ним інформації за допомогою багаторівневої автоматизованої системи прийняття кредитних рішень. За результатами проведеної оцінки товариством приймається рішення про надання чи відмову у наданні позики в розмірі та на умовах, зазначених клієнтом в заявці, та про укладання договору або про відмову від надання коштів у позику. Після здійснення належної перевірки клієнта відповідно до вимог Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» та нормативно-правового акта Національного банку України з питань здійснення установами фінансового моніторингу, у випадку ухвалення рішення про видачу клієнту кредиту, клієнт через особистий кабінет отримує індивідуальну частину договору. У разі згоди із запропонованими умовами кредитування, клієнт підтверджує свою згоду після чого підписує договір за допомогою отриманого одноразового ідентифікатора. Договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний клієнтом одноразовим ідентифікатором, а товариством кваліфікованим електронним підписом уповноваженого працівника товариства із кваліфікованою електронною позначкою часу, вважається таким, що укладений в письмовій формі.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено в ст. 639 ЦК України, згідно із якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205,207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

У ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом, зокрема, заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Відповідно до ч. 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 зазначеного Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки ст. 12 зазначеного Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 243/6552/20, який є обов`язковим для врахування судом відповідно до ч. 4ст. 263 ЦПК України.

Індивідуальна частина договору про надання фінансового кредиту №132749 від 12 березня 2025 року підписана відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором КL3470, який був надісланий первісним кредитором на номер телефону відповідачки 380988716000, що підтверджується довідкою про ідентифікацію ТОВ «Фінансова компанія «Авіра Груп».

Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року по справі № 127/33824/19 виснував, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 671/1832/20 зазначено, що кредитний договір, укладений в електронній формі через інформаційно-телекомунікаційну систему кредитодавця з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, є дійсним та рівнозначним договору в письмовій формі. Для підтвердження укладення такого договору достатньо доказів проходження позичальником процедури ідентифікації (надання паспортних даних, ІПН, телефону, email) та підписання договору шляхом введення одноразового ідентифікатора.

Укладання кредитного договору в електронному вигляді регулюється Законом України «Про електронну комерцію». Такий договір укладається шляхом акцепту оферти через інформаційно-телекомунікаційну систему, із застосуванням електронного підпису, зокрема одноразового ідентифікатора. Електронний договір, підписаний у передбаченому законом порядку, прирівнюється до письмового.

Особа, що укладає електронний договір, має бути ідентифікована за допомогою особистих даних (паспорт, ІПН, телефон, банківська картка тощо). Відповідно до законодавства, факт входу користувача в особистий кабінет, подання заявки, акцепт умов та підтвердження через одноразовий ідентифікатор свідчать про волевиявлення на укладення договору.

Таким чином, суд, дослідивши надані позивачем докази в їх сукупності, дійшов висновку про доведення укладення кредитного договору між сторонами. Іншого відповідачем не доведено, а судом не встановлено.

Відповідно до ст. 1054, 1055 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Із умов договору про надання фінансового кредиту №132749 від 12 березня 2025 року слідує, що товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 5000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором. Тип кредиту кредит. Кредит надається строком на 90 днів, тобто до 09 червня 2025 року. Строк дії договору 90 днів. Але в будь якому випадку, договір діє до повного його виконання сторонами. Клієнт не має права ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та/або строку виплати кредиту, установлених договором(п. 1.1, 1.2 кредитного договору).

Відповідно до п. 1.3 кредитного договору, за користування кредитом клієнт сплачує товариству 262,8 % річних від суми кредиту в розрахунку 0,72 % на добу. Тип процентної ставки фіксована. Без письмової згоди клієнта товариство не має права збільшувати фіксовану процентну ставку за договором. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 14 днів.

За послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації, довідок, що пов`язані з наданням та обслуговуванням кредиту, юридичне оформлення клієнт сплачує товариству 25% від суми фінансового кредиту. Послуги надаються протягом дії цього договору та вважаються виконаними у день повного виконання клієнтом свої зобов`язань за цим договором. Протягом строку дії договору, комісія зазначена в цьому пункті, залишається незмінною (п.1.4 договору).

Згідно з п. 2.7 договору, комісія одноразова винагорода, що сплачується клієнтом за підготовку, організацію та надання товариством фінансової послуги (кредиту), та встановлена в п.1.4 цього договору.

Відповідно до п. 1.5. кредитного договору, кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом. Датою надання кредиту є (12 березня 2025 року). Датою повернення кредиту є (09 червня 2025 року).

Сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з Графіком розрахунків, який є невід`ємною частиною цього Договору (п. 3.1 кредитного договору). Обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок товариство) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом(п.3.3 кредитного договору).

Відповідно до п. 3.4 кредитного договору, загальні витрати клієнта за кредитом складають 4490,00 грн. Денна процентна ставка складає: (4490 грн. / 5000 грн.) / 90 днів * 100% = 1 %.

Додаток №1 до договору про надання фінансового кредиту №132749 від 12 березня 2025 року містить графік розрахунків та загальну вартість кредиту відповідно до якого сума кредиту - 5000,00 грн, проценти за користування кредитом - 3240,00 грн, комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 1250,00 грн, реальна річна процентна ставка 4668%, загальна вартість кредиту 9490,00 грн.

Отже, між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, які оформлені сторонами в електронній формі.

12 березня 2025 року о 12.24 год. первісний кредитор на виконання зобов`язань за договором про надання фінансового кредиту №132749 від 12 березня 2025 року перерахував на банківську картку № НОМЕР_1 , яка була вказана відповідачкою в особистому кабінеті, номер транзакції: 44177-50490-99904, грошові кошти в сумі 5000,00 грн, які були перераховані ТОВ «ПрофітГід» на підставі договору про надання фінансових платіжних послуг з переказу коштів №ПГ-153 від 20 травня 2021 року та на підставі платіжної інструкції (замовлення) відправника, що підтверджується копією довідки ТОВ «ПрофітГід».

Отже ТОВ «Фінансова компанія «Авіра Груп» належним чином виконало свої зобов`язання за договором.

Відповідно до п. 4.1.4 кредитного договору, товариство має право без згоди клієнта поступитися своїм правом вимоги за даним договором третій особі, в зв`язку, з чим відбудеться заміна сторони кредитодавця за цим договором.

19 грудня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Авіра Груп» та ТОВ «Фінансова компанія «Венера Фінанс» укладено договір факторингу №19122025/2, відповідно до умов якого ТОВ «Фінансова компанія «Авіра Груп» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Венера Фінанс» свої права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі і за кредитним договором про надання фінансового кредиту №132749 від 12 березня 2025 року.

Відповідно до п.2.1 договору факторингу, згідно умов цього договору, клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені в реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та сплатити клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим договором.

На підтвердження проведення розрахунків за договором факторингу №19122025/2 від 19 грудня 2025 року, позивачем надано копію платіжної інструкції №235 від 18 лютого 2026 року на суму 650000,00 грн.

Згідно п. 4.1 договору факторингу, право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог у формі наведеної в додатку №1 до цього договору.

Сторони договору підписали та скріпили печатками реєстр боржників до договору факторингу №19122025/2 від 19 грудня 2025 року, відповідно до витягу з якого ТОВ «Фінансова компанія «Венера Фінанс» набуло права грошової вимоги до відповідачки за договором про надання фінансового кредиту №132749 від 12 березня 2025 року на суму 9526,00 грн, з яких: 5000,00 грн тіло кредиту, 3276,00 грн борг за відсотками, 1250,00 грн борг за комісією.

Договір факторингу є правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Доказів про неправомірність цього договору матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно ч. 1 ст. 1082 ЦК України, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

20 березня 2026 року ТОВ «Фінансова компанія «Венера Фінанс» на адресу відповідачки направило вимогу про виконання зобов`язань за кредитним договором в якій повідомлено відповідачку про відступлення права грошової вимоги. Наразі відомостей про її отримання відповідачкою матеріали справи не містять.

Верховний Суд в постанові від 07 лютого 2018 року в справі № 2-2035/11 виснував, що тлумачення ст. 516, ч. 2 ст. 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

Отже ТОВ «Фінансова компанія «Венера Фінанс» є новим кредитором та належним позивачем у спірних правовідносинах.

Згідно статей 526, 530, 536, 629 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу; якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Всупереч умовам договору про надання фінансового кредиту №132749 від 12 березня 2025 року відповідач не виконала свого зобов`язання, після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідачки, платежів для погашення заборгованості не здійснила ні на рахунок первісного кредитора, ні на рахунок позивача.

Внаслідок неналежного виконання взятих на себе зобов`язань, як слідує з розрахунку, наявна заборгованість у розмірі 9526,00 грн, з яких: 5000,00 грн прострочена заборгованість за сумою кредиту; 3276,00 грн прострочена заборгованість за процентами, 1250,00 грн прострочена заборгованість за комісією.

Визначаючи розмір заборгованості відповідачки, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Вказану позицію висловив Верховний Суд у своїй постанові від 12 січня 2021 року по справі № 462/5025/20, яка враховується судом при застосуванні відповідних норм права згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України.

Суд погоджується із визначеним позивачем розміром заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) та комісією. Дана сума заборгованості встановлена судом на підставі наданих доказів, а тому сума заборгованості по тілу кредиту та комісії підлягає стягненню.

Що стосується розміру заборгованості по процентам в сумі 3276,00 грн є необґрунтований з огляду на наступне.

Як зазначалось раніше, кредит надався відповідачці в розмірі 5000,00 грн, строком на 90 днів, тобто з 12 березня 2025 року до 09 червня 2025 року із фіксованою процентною ставкою 0,72% на добу від суми кредиту, що становить 36,00 грн в день. Періодичністю платежів зі сплати процентів кожні 14 днів. Продовження строку кредитування договором не передбачено.

З огляду на викладені умови кредитного договору розмір заборгованості по відсотках за користування кредитними коштами становить 3240,00 грн (5000,00*0,72%)*90)

При цьому, відповідно до додатка № 1 до договору про надання фінансового кредиту № 132749 від 12 березня 2025 року, який містить графік розрахунків та інформацію про загальну вартість кредиту, сума кредиту становить 5000,00 грн, проценти за користування кредитом - 3240,00 грн, комісія за обслуговування кредитної заборгованості 1250,00 грн, реальна річна процентна ставка 4668%, загальна вартість кредиту 9490,00 грн.

Також суд звертає увагу, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 вказала, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для нарахування вказаних процентів в період після 09 червня 2025 року.

Щодо нарахування відсотків «до повного його виконання сторонами», то суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену в постанові від 05 квітня 2023 року в справі №910/4518/16. Так, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що «сторони можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови). Тобто твердження скаржників про те, що проценти за "користування кредитом" нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржниками правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за "користування кредитом", так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за "користування кредитом" за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за "користування кредитом" (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору».

При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що «для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав)».

Отже, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню проценти за користування кредитом у розмірі 3240,00 грн.

Таким чином, перевіривши наданий позивачем розрахунок та взявши до уваги умови кредитного договору, суд вважає доведеним обставину порушення умов кредитного договору в частині своєчасного повернення сум отриманого кредиту, сплати нарахованих за користування кредитними коштами процентів та комісії у встановлений кредитним договором термін, а тому з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 132749 від 12 березня 2025 в розмірі 9490,00 грн, з яких: 5000,00 грн прострочена заборгованість за сумою кредиту, 3240,00 грн - прострочена заборгованість за відсотками, 1250,00 грн прострочена заборгованість по комісії, яка підлягає стягненню з відповідачки.

Окрім того, згідно положень ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 2652,34 грн судового збору (пропорційно розміру задоволених вимог).

Що стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 15500,00 грн, про які заявлено позивачем, то слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. При цьому п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу віднесені саме до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата ), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом з тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат враховується: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом ст. 137, 141 ЦПК України витрати на правничу допомогу мають бути дійсними (реальними), необхідними, а їх розмір розумним з огляду на складність справи.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137 та ч.8 ст.141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року в справі №925/1137/19, постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року в справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/ 16-ц.

Як слідує із матеріалів справи позивач в підтвердження витрат на правничу допомогу надав договір про надання правової допомоги №09/04/2026 від 09 квітня 2026 року, рахунок №03.08.2026-76 від 03 серпня 2026 року, акт про отримання правової допомоги від 03 серпня 2026 року, платіжну інструкцію №5061 від 03 серпня 2026 року та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС№8096/10 від 18 липня 2019 року.

Відповідно до п. 1.1 договору, клієнт доручає, а адвокат «Адвокатське бюро» приймає доручення і бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених договором.

Згідно п.3.1, п. 3.3 договору, вартість правової допомоги (гонорар) обчислюється, виходячи із фактично затрачених годин роботи адвоката (погодинна оплата) та розраховується, виходячи з вартості години роботи адвоката, яка встановлюється сторонами у розмірі 3000,00 грн за одну годину фактично витраченого часу на надання правової допомоги. Факт надання адвокатом правової допомоги клієнту підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), який містить детальний опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та здійснених ним витрат.

Позивачем також надано копію акту про отримання правової допомоги від 03 серпня 2026 року, з якого слідує, що адвокатом надано такі послуги: зустріч та консультація щодо перспективи судового врегулювання кредитної заборгованості (1 год - 3000,00 грн) витрачено 0,5 год - 1500,00 грн; складання та подання до суду позовної заяви (підготовка доказів/додатків до позовної заяви), моніторинг аналіз судової практики (1 год - 3000,00 грн) витрачено 3 год - 9000,00 грн; інші клопотання, заяви до суду, складання процесуальних документів, моніторинг «Єдиного державного реєстру судових рішень» щодо процесуального статусу судової справи (1 год - 3000, 00 грн) витрачено 1,5 год - 4500,00 грн; канцелярські витрати на виготовлення копій документів, відправка поштової кореспонденції - 500,00 грн. Разом - 15500,00 грн.

Факт оплати отриманої правової допомоги згідно договору про надання правової допомоги №09/04/2026 від 09 квітня 2026 року у розмірі 15500,00 підтверджується платіжною інструкцією №5061 від 03 серпня 2026 року.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зауважила, що суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат суд зважає, що зазначені позивачем витрати на правничу допомогу адвоката, які включають послуги: складання та подання до суду позовної заяви (3 год - 9000,00 грн) та інші клопотання, заяви до суду, складання процесуальних документів зводяться до єдиної дії - підготовка та подання позовної заяви і за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги як окремі послуги. При цьому суд зауважує, що позивачем подана лише заява про розподіл судових витрат, яку суд розглядає як складову правничої допомоги.

Така послуга, як зустріч та консультація щодо перспективи судового врегулювання спору (0,5 год - 1500,00 грн) за своєю суттю є послугою організаційного характеру. Немає також підтвердження, що клієнту разом з тим здійснювалося надання консультацій правового характеру, а тому такі витрати не підлягають компенсації.

Отже, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути не тільки доведений, а й документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі №753/15687/15.

При цьому, суд зважає, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 9526,00 грн, справа є малозначною в силу вимог закону та не є складною, розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику осіб, в даній категорії спірних правовідносин наявна усталена судова практика, а тому суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 15500,00 грн є завищеними, належним чином не обґрунтованими та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, результат розгляду справи, суд дійшов висновку про стягнення із відповідача на корить ТОВ «Фінансова компанія «Венера Фінанс» понесених у даній справі витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 207, 526, 527, 530, 626, 628, 633, 634, 638, 1049, 1054 ЦК України, ст. 12, 13, 81, 141, 263-265, 279, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс», код ЄДРПОУ 43561872, заборгованість за договором про надання фінансового кредиту №132749 від 12 березня 2025 року в розмірі 9490,00 грн (дев`ять тисяч чотириста дев`яносто гривень 00 коп.), з яких: 5000,00 грн тіло кредиту; 3240,00 грн відсотки за користування кредитними коштами, 1250,00 грн комісія.

У решті вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на корить Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс», код ЄДРПОУ 43561872, судовий збір в розмірі 2652,34 грн, а також 4000,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс», м. Київ, вул. Львівська, буд. 23, офіс 703, код ЄДРПОУ 43561872,

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя: